пʼятниця, 3 березня 2017 р.

ВИННИКИ 1913 р. ПЕРШИЙ СКУЛЬПТУРНИЙ ПАМ’ЯТНИК Т. ШЕВЧЕНКУ В УКРАЇНІ ТА У СВІТІ



1913 р. у Винниках встановили перший на українських землях скульптурний пам'ятник великому Кобзареві.
Тривала титанічна боротьба українців Західної України, в умовах австрійської монархії за увіковічення пам'яті Великого Українця, увінчалася успіхом. На велелюдному мітингу, влаштованому з цього приводу, присутні висловили глибокий жаль, що пам'ятник Т. Шевченку на той час не дозволено було відкрити ні царським урядом Росії у Києві, ні польським у Львові. Побудова Кобзаревого погруддя у ті часи вважалося великою подією у культурному житті українців Галичини ще й тому, що до того споруджували пам'ятники у вигляді гори каміння, з якої виглядав портрет Шевченка, а з того каміння підіймався великий хрест. Примітивність таких форм часто викликала справедливі нарікання з боку творчої інтелігенції. 
Великий внесок у дослідженні історії пам’ятника Т. Шевченку у Винниках зробили: краєзнавець Михайло Керницький та академік Володимир Грабовецький.
 Ще у 1877 р. львівський скульптор Тадеуш Баронч зробив бюст Тараса Шевченка з теракоти і експонував його на виставці в Кракові. В кінці XIX ст. інший скульптор, Купріян Годебський на замовлення одного одеського громадянина, зробив нове погруддя Т. Шевченка, яке жителі Львова намагались встановити в рідному місті. Проте пропольські урядовці в Австро-Угорщині всілякими методами перешкоджали увічненню пам'яті «хлопського здрайці, схизмата і гайдамаки», заборонивши встановлення погруддя Шевченка у Львові.На початку XX ст., коли наближалось сторіччя з дня народження поета,  прогресивна галицька інтелігенція доклала багато зусиль до того, щоб встановити  пам'ятник Т. Шевченкові у Львові. Проте на перешкоді ставали польські чиновники, які керували всіма сферами життя у Галичині.
Історична довідка.
У Львові є три пам'ятники Тарасу Шевченку: перший встановлений 1960 р. на подвір'ї СЗШ №63 на вул. Личаківській, другий знаходиться біля входу в «Шевченківський гай» на Чернечій Горі, третій, відкритий у 1992 р., знаходиться на проспекті Свободи.
Тоді виникла ідея поставити пам'ятник Шевченкові біля Львова. Винниківчани вирішили до 100-річчя народження Кобзаря встановити у себе цей пам'ятник. На кошти, зібрані серед робітників, селян і інтелігенції, в 1910—1912 рр. в майстерні Яворського у Львові був зроблений пам'ятник


 28 вересня 1913 р. Відкриття пам'ятника Тарасові Шевченку у Винниках (біля Львова).
Пам'ятник Т. Шевченку виготовлено з каменя-пісковика, який видобувають у Застіночівському кар'єрі, що розташований на північно-східній околиці с. Застіноче Теребовлянського району Тернопільської області. У Теребовлянських міських актах Застіночівськии кар'єр згадується ще з 1430 р. У цьому кар'єрі на різних глибинах розташовуються різні за якістю і міцністю пласти пісковику. Найміцніший, подібний до граніту видобувають у нижніх пластах. У верхніх пластах є відносно м'якший, більш піддатливий для обробки матеріал. Його й використовують для виготовлення пам'ятників. Теребовлянський пісковик є морозостійким матеріалом. Йому не страшні навіть сильні зимові холоди та вітер. Дуже суттєвою якісною ознакою цього пісковику є абразивність (під дією холоду та вологи поверхня пісковику не розшаровується, а зберігає свою первинну форму). Дотепер є пам'ятники та скульптурні вироби з цього каменя, що простояли без суттєвих змін вже понад 200 років.
Організатором будівництва та відкриття пам'ятника виступило товариство «Просвіта». При цьому було обрано комітет, до якого входили В. Левицький, о. Г. Гірняк, Г. Грицай, Ю. Левицький, М. Ліщинський, що розпочав збір коштів серед місцевого населення. Виконати план пам'ятника було доручено архітекторові О. Лушпинському.
Лушпинський Олександр Онуфрійович (1878—1943) — український архітектор, художник, скульптор. За його проектами зведено кільканадцять храмів і ще більше цивільних споруд на теренах Львівщини, Івано-Франківщини і Тернопілля. О. Лушпинський залишив помітний слід не лише у вітчизняній архітектурі, він плідно творив і виробив власну художню манеру в галузі скульптури, малярства, декоративно-прикладного мистецтва, побутової кераміки, меблярства, а також реставрації. Помітний слід Олександр Лушпинський залишив у царині скульптури. У 1911 р. у селі Бурдяківцях на Борщівщині він спроектував перший пам'ятник Кобзареві у Тернопільському краї. Створив монументальну споруду на честь Маркіяна Шашкевича у 1911 р. у селі Підлисся на Золочівщині, проект надмогильного пам’ятника своєму учителеві Іванові Левинському на Личаківському цвинтарі у Львові.
Святкове відкриття пам’ятника Т. Г. Шевченку відбулося 28 вересня 1913 р. при співучасті хору і духового оркестру з Винник, Лисинич та Ланів, численних гостей зі Львова (два надзвичайні поїзди привезли сотні львів’ян), в числі яких були д-р Е. Олесницький, голова Народного Комітету д-р К. Левицький, о. Лежогубський, проф. Р. Залозецький, поет Богдан Лепкий. На площі зібралося кілька тисяч людей.
За спогадами сучасників та старожилів на відкритті пам’ятника були близько 500 представників зі Львова, цілі делегації з навколишніх сіл та товариств: «Просвіта», «Сокіл», «Січ» та великої кількості українського населення з самого міста.
Рівно о 10 год 30 хв постріли сповістили про початок великого свята. Селянський оркестр з сусіднього села Лисиничів виконав серенаду Шуберта «Над морем», а місцевий хор під керівництвом учителя Вислободського — «Заповіт» Т. Шевченка. З вступною промовою виступив голова комітету по встановленню пам'ятника нотар м. Винники Володимир Левицький, який відкрив пам'ятник Шевченкові. Пам'ятник складався з п'яти пластів, тесаного чотиригранного каменя, на якому височіло погруддя поета в шапці.
На обеліску були викарбувані пам'ятні слова:
ТАРАС ШЕВЧЕНКО
1814 -1914
В столітні роковини уродин
Винницькі українці
Після промов селяни, робітники, інтелігенція, учні, вшановуючи пам'ять великого поета, пройшли демонстрацією біля пам'ятника, поклавши біля нього десятки вінків. Відбувся урочистий похід вулицями Винник. На чолі походу їхала кіннота винниківчан у козацьких одностроях, у кількості 40 осіб.


Понищене польськими вояками погруддя Т. Шевченка. Винники, 1919 р. Зберігалося як пам'ятка в музеї НТШ у Львові.
Ось як описує цю подію Кач М. «Відслоненє пам’ятника Т. Шевченка у Винниках»  (Ілюстрований народний календар товариства Просвіта. 1916. – Львів, 1916. – С. 184–186):
«Осібним поїздом, що вийшов зі Львова о год. 9 20, приїхало до Винник коло 500 львівських гостий. На двірци привитали їх місцеві українці та в супроводі музик з Лисинич і Лавів відвели на площу, на котрій здвигнено Шевченків памятник. Перед памятником, заслоненим сино жовтою наміткою, уставили ся представники львівських та винницьких товариств з вінцями і прапорами.
Як представники українських парляментарного і соймового клюбу були д-р Евген Олесницький, радн. Іван Кивелюк і проф. Роман Залозецький.
Точно о год. 10. 30 роздав ся гук моздїрових вистрілів звіщаючий початок незвичайного торжества. Селянська орхестра з Лисинич відограла серенаду Шуберта «Над морем». Поправним виконанєм сего кусника збудила подив у всїх присутних. Відтак місцевий мішаний хор під умілою дириґентурою учителя п. Вислобоцького відспівав Шевченків «Заповіт». Саме торжество заінавґурував голова памятникового комітету п. реєнт Володимир Левицький. В часі промови зняв з памятника відслону та віддав його в опіку та на власність загалу винницьких Українців, складаючи подяку усїм, котрі в який небудь спосіб причинили ся до його здвигнєня.
На конець промови привитав представників товариств та усїх прибулих гостий.
Другий в ряду промовив представник українського парляментарного клюбу та Народного комітету д-р Євген Олесницький. В краснорічивій промові вказав на те, що памятник нашого ґенїя приходить ся нам здвигнути у Винниках а не Києві або у Львові, де всі заходи зустрічають ся з варварським відпором репрезентаций тих міст. Від товариства «Просьвіта» промовив о. сов. Лежогубський, вказуючи у своїй промові на ті ідеали, які проповідав Тарас у своїх безсмертних творах та взивав, щоби памятник Шевченка став для Вінничан символом нашої народної ідеольоґії.
З черги промовив відомий проф. Богдан Лепкий. По промовах новооснована місцева орхестра відограла гимн «Ще не вмерла. В часї, коли лисиницька музика грала вязанку народних пІсень, уставив ся похід, який перейшов головними улицями Винник.
На чолі походу їхала кінна бандерия місцевих міщан в козацьких одностроях в числї около 40 людий. За ними йшли чети місцевих Соколів та Сокілок в одностроях з прапором, а дальше віддїли клепарівського Сокола з вінцем, Сокола-Батька з прапором, Сокола ІІІ з прапором і вінцем, Січи повітової в одностроях, Січи ім. Петра Дорошенка, Сокола з Борщович, Сухоріча, Гаїв та Підберезець, відтак делєґациї читалень «Просьвіти» з Лисинич, Гаїв, Підберезець,Миклашова, читальні в Середмістю, Голоска, Сихова, Звенигорода з вінцями. За Соколами уставили ся чвірками учениці У. Т. П., ґімназия С. С. Василиянок, ученики українських ґімназий, львівські гості, винницькі Українці та народ сусїдних місцевостий.
Улиці, котрими переходив похід, були так прикрашені безлїчю хоругов, що Винники під ту хвилю робили вражінє виключно української місцевости.
Похід на конець передефілював перед памятником Шевченка а делеґациї зложили вінці. Від читалень промовляло двох бесідників п. Д. Вендиш з Лисинич і п. П. Вовк з Гаїв.
Ось так закінчила ся перша часть сьвята.
Пополудни о год. 2. відбув ся фестин на площі місцевої «Просьвіти» і серед веселих забав та танців надійшов скоро час відїзду до Львова.
Сам памятник з тесаного каміня, робить дуже миле вражінє. Виконаний він після планів арх. Лушпінського в робітни п. Яворського у Львові. По трох камінних степенях виходить ся на камінне підмурованє окружене зелїзною огорожею. На обох кінцях стоять камінні стовпи. Сам памятник складаєть ся з 5 верств тесаного чотирогранного каміня, на котрім спочиває погрудє Тараса. Красу памятника підносить те, що лежить при головній улици Винник, що носить також назву Шевченка.
Здвигненєм сєго памятника дали винницькі Українці доказ, що праця у них іде скорим ходом вперед. Від себе можемо лиш побажати, щоби і на дальше стали приміром для усїх громад свого округа та звернули тепер свою працю на здобутє полїтичної переваги у самих Винниках, чого початком винна бути українська школа і українська рада громадська».

 
1924-1925 рр. Реставрація пам'ятника Т.Шевченкові у Винниках.

29 березня 1925 р. Повторне відкриття відновленого пам'ятника, що був пошкоджений у 1919 р. поляками.
Під час перебування у Винниках московських військ (1914—1915 рр.) біля пам'ятника збиралися солдати-українці й співали українські пісні, згадуючи Великого кобзаря.
Цілий і неушкоджений простояв цей пам'ятник аж до листопада 1918 р., доки не був понівечений польськими підлітками (молотками і зубилами були відбиті ніс та вуха). На жаль, під час подій українсько-польської війни в січні 1919 р. над пам'ятником Т. Шевченку було вчинено ще один варварський акт вандалізму. Польські вояки під командуванням полковника Токаржевського на головному вокзалі у Львові потайки проникли до вагонів санітарного поїзда і так дісталися на залізничну станцію у Винники, де відразу вступили в бій з січовиками. Прориваючись до міста, окупанти інсценізували розстріл пам'ятника Шевченку.
В квітні 1919 р., коли поляки знову захопили Винники, долотами вони відбили все обличчя на пам’ятнику.
1921 р. жителі Винник, в умовах жорстокого панування Польщі, вирішили широко відзначити шістдесятиріччя з дня смерті Т. Г. Шевченка. На прохання ювілейного комітету уряд дозволив це свято. Проте львівський староста побоюючись, щоб святкування не викликало селянських чи робітничих заворушень, секретним листом дав наказ повітовим комендантам поліції пильно стежити за ходом цього свята і своєчасно інформувати про все у Львів.
Міщани Винник вирішили відновити перший пам'ятник. У 1924 р. було створено комітет по відновленню памятника (очолив Тома Магаляс). За зібрані серед українського населення гроші, скульптор Андрій Коверко виготовив новий пам'ятник Т. Г. Шевченкові.
Андрій Коверко (1893-1967) — автор пам'ятника митрополиту Андрею Шептицькому, який було встановлено у жовтні 1932 р. у саду греко-католицької Теологічної Академії на вул. Коперника, 38. Пам'ятник знаходився між будинком Академії (тепер географічний факультет Львівського національного університету ім. І. Франка) та вулицями Сикстуською (тепер вул. Дорошенка) та Коперника. Це був перший український пам'ятник у Львові. 1945 р. пам'ятник був знищений москальсько-більшовицькими окупантами.

7 травня 1924 р. Комітет звернувся з проханням до старости 25 травня відкрити пам'ятник. Зважаючи на політичну ситуацію, що склалась на той час, польська влада за жодних умов не хотіла давати дозволу на його урочисте відкриття. Чергове звернення Комітету відбулося в жовтні 1924 р. Староста міста поляк п. Зелінський категорично заборонив проведення масових зборів українців. Однак делегації патріотично налаштованої інтелігенції якимось чином вдалось вплинути на прийняте ним рішення (28 березня 1925 р.). Зелінський погодився змінити свою позицію лише за умови, що промова доповідача буде дуже короткою та не міститиме жодних патріотичних нот. Цю почесну справу було доручено о. Петру Пилипцю з Кам’янополя.
Журнал «Світ» писав тоді: «по довгих заходах, стараннях, заборонах і обмеженнях» львівський староста дозволив відкрити пам'ятник, але заборонив запрошувати гостей з інших міст і виголошувати будь-які промови. В основній доповіді, що мала бути виголошена на відкритті пам'ятника, були зроблені деякі конфіскації. І хоч офіційно староста дозволив провести відкриття пам'ятника, однак він дав секретне розпорядження про зміцнення винниківського поліцейського участку і виділення двох поліцейських розвідників «з метою виключного унеможливлення всяких ворожих виступів, як і порушень громадського спокою».
29 березня 1925 р. на свято відкриття відновленого першого скульптурного пам'ятника прибуло біля півтори тисячі учасників, здебільшого з Винник, бо, як писала тоді преса, «запрошення посторонніх гостей влада не дозволила». Проте, попри заборону, активну участь в святі взяло населення навколишніх сіл.
Під час проповіді у церкві о. Г. Гірняк закликав усіх парафіян не піддаватися на різні провокації. Видно, що досвід і інтуїція пароха зіграли тут чималу роль, бо кожної хвилини могло дійти до бійки між українцями й поляками, які проживали у Винниках. Крім цього за святковим дійством ще від церкви слідкували польські поліціянти і наглядали два таємні агенти, які були прислані у Винники львівським староством.
Після Служби Божої, яку відправив о. Г. Гірняк у церкві Воскресіння Господнього, пам'ятник було урочисто відкрито. Відкриття почалось о 12 год 45 хв.
Проти українців готувались провокації. Довкола пам’ятника було виставлено багато поліції, а серед людей стояли польські провокатори. Варто було прозвучати з трибуни хоч одному патріотичному щодо України слову, як водночас мітинг би розігнали, а його учасників заарештували.

1930-ті рр. Винниківський просвітянський хор.

1960-ті рр. Пам'ятник Тарасові Шевченку у Винниках.

Газета «Діло» (№78 від 09.04.1925) писала:  «Дня 29. березня по богослуженню в цкркві рушив величавий похід пул. Шевчекка в слідуючім порядку: на чолі сокільська місцева музика, чета Сокола, від поручники з вінцями, делєгати місцевих товариств, далі громадянство Винник, усе в чврках. Народу було около півтораста  тисячки. Під памягником відспівав місце вий хор «Заповіт», промову мав о. декаг Гірняк; підчас його промови, голова ко мітету Т. Магаляс відкрив погруддя Шев ченка. Складено вінці: від читальні «Просвіти»,  Кружка УПТ,  Сокола, Кооперативи та від кол. членів україської армії. Місцева сокільська музика відіграла «Боже великиї єдиний» а публика відспівала  «Ше не вмерла Україна» розійшлися додому. Зі Львова загостив на свято голова «Просвіти»  дир. М. Галущинський.  Вечером того дня о 7 год.  Відбувся  Шевченківський концерт. Промовляв голова місцевої  чит. «Просвіти»  Степан Кіяк;  далі слідували вокальні точки міщаного місцевого хору під вмілою батутою дірігента  п. Василя Сохора при фортепяновім  супроводі  п. Льва Туркевича зі Львова, який своїми двома гарно відіграними сольовими точками причинився до більшого звеличання свята».
Реставрація дещо змінила вигляд пам'ятника. Бюст Тараса Шевченка (без шапки) встановлений на чотиригранному камені, а весь пам'ятник обнесений залізною огорожею. На обеліску додано, що пам’ятник «відновлено в 1924 р.». У такому вигляді пам’ятник зберігся до наших днів.
Після того пам'ятник піддавали реставрації напередодні 150-річчя від
дня народження Т. Шевченка на кошти, виділені керівництвом Львівської тютюнової фабрики і в 1989 р. — за кошти, виділені Винниківській міській раді Червоноармійським райвиконкомом м. Львова  (проект Львівської філії інституту «Укрпроектреставрація»).
Попри заперечення окремих ревнителів, щоб не рухати пам'ятник з місця, погруддя Кобзареві все-таки переміщено від узбіччя проїзної дороги у глибину скверу, з повною реставрацією усіх деталей. Роботу виконано під керівництвом кваліфікованого художника спец. РБУ реставрації О. І. Шиха. Від переміщення пам'ятник тільки виграв, бо перед ним відкрився простір, збагатився підхід до нього. Великий патріотичний внесок в оформлення пам'ятника Т. Шевченку зробили своєю безкорисною кількамісячною працею активісти Винниківського товариства української мови імені Т. Шевченка та місцевої організації Народного Руху за перебудову: зокрема Г. Йосифів, П. Йосифів, П. Готь, Б. Готь, І. Готь, Р. Партика, В. Баран, О. Партика, В. Гнида, Є. Дацик, С. Войтович, Я. Чайка, Є. Дмитерко, Я. Токарський, Г. Цецурак, В. Ловчій та ін. Ці люди взяли на себе і виконали найважчі фізичні роботи, тобто вручну викопали котлован під фундамент, залили його бетоном, розібрали, перенесли й наново збудували пам'ятник Кобзареві. Крім того, вони впорядкували територію навколо пам'ятника, встановили гранітні бордюри, вимостили плитками площу.
2010—2011 рр. проводилася чергова реставрація пам’ятника. З ініціативи місцевої «Просвіти» та за підтримки депутатів на реставрацію пам'ятника з обласного бюджету Львівщини було виділено 200 тисяч гривень. Роботи з порятунку пам'ятника розпочалися у вересні 2010 р. Їх виконували спеціалісти ЗАТ «Львівпроектреставрація». Реставратори механічним способом знімали неякісне покриття, натомість застосовуючи екологічно чисті матеріали. У роботі використовували німецькі технології. Після проведення робіт загроза руйнування пам'ятника зникла.

2008 р.Пам'ятник Тарасові Шевченку у Винниках.
1963 і 1989 рр. — пам'ятник реставрували.
2013 р. Винники. Пам'ятник Т. Шевченкові (перед реставрацією)
2013 р. липень. Винники. Реставрація пам'ятника.

2013 р. Пам'ятник Тарасові Шевченку у Винниках (після реставрації)
У неділю, 10 липня 2011р., у Винниках відкрили відреставрований пам'ятник Т. Шевченку.
28—29 вересня 2013 р. — великі урочистості до 100-річчя відкриття пам'ятника Т. Шевченкові (реконструкція прилеглої території).
*28 вересня науковий семінар в Історико-краєзнавчому музеї, приурочений до 100-річчя відкриття пам'ятника Т. Шевченкові у Винниках. Виступали науковці: зі Львова (Роман Наконечний і Любомир Сеник), з Івано-Франківська (Ігор Райківський, Іван Макаровський, Юрій Срайчук, Олег Божак), з Умані (Олена Богачик, Тетяна Маснюк) та з Винник (Андрій Байцар та Любомир Білоус).
*28 вересня святковий концерт у КЦ «Дозвілля».
*29 вересня — відкриття в Історико-краєзнавчому музеї виставок «Львівські художники шляхами Кобзаря» і «Шевченкіана Софії Караффи-Корбут» та погашення марки «Пам’ятнику Т. Шевченку у м. Винники 100 років». Взяли участь: заступник голови обласної державної адміністрації І. Романів; міський голова м. Винники С. Уваров; директор Історико-краєзнавчого музею м. Винник І. Тимець; поет, лауреат Національної премії України імені Т. Шевченка Р. Лубківський; начальник «Львівпоштамту» М. Лишак; депутати ВМР Н. Крисюк та А. Байцар.
*29 вересня — урочиста академія біля пам’ятника Т. Шевченкові, поминальний молебень за участі представників усіх конфесій м. Винники та покладання квітів. Виступили: хор «Воскресіння», духовий оркестр Львівської державної музичної академії ім. Лисенка, лауреат державної премії ім. Т. Шевченка, чоловіча хорова капела «Дударик».


29 вересня 2013 р. Винники. Святкові заходи до сторічного ювілею пам'ятника Т. Шевченкові.
29 вересня 2013 р. Винники. Святкові заходи до сторічного ювілею пам'ятника Т. Шевченкові.
29 вересня 2013 р.

 

29 березня 2016 р., винниківська громада урочисто відзначила 202 річницю від Дня народження Тараса Шевченка.
Історична довідка.
Перший монумент Кобзареві з'явився у Галичині. Первісток шевченкіани (пам'ятний знак) був встановлений у річницю його смерті в 60-их роках XIX ст. біля Сокільської скелі, що височіє над Черемошем між селами Тюдів і Великий Рожин Косівського району. Монумент мав вигляд білої колони, на якій гуцули вирізьбили цитату з його поезії: «Схаменіться! Будьте люди, бо лихо вам буде. Розкуються незабаром заковані люди – Настане суд...».
Найпершим відомим пам'ятником поетові поза межами України можна  вважати невелике мармурове погруддя Шевченка на округлій колоні-п'єдесталі, встановлене 1881 р. у колишньому Новопетровському укріпленні (нині форт Шевченка) на півострові Мангишлак. Пам'ятник проіснував до 1920 р., аж поки його не зруйнувала революційна кіннота невстановленого забарвлення.
Перший пам’ятник великому Кобзареві на теренах України було споруджено у Харкові (1898 р.) коштом О. К. Алчевського (палкого патріота української культури) у Миронівському провулку, поблизу Харківської недільної школи, у сквері садиби Алчевських. На високому постаменті було встановлено мармурове погруддя Т. Г. Шевченка. Його автором був професор Петербурзької Академії мистецтв, виходець з України, харків’янин Володимир Олександрович Беклемішев (1861–1920 рр.). Бюст Шевченка зберігався у родині Алчевських до 1932 р. На початку 1930-их рр., коли у Харкові було відкрито Шевченківську картинну галерею, викладач місцевого юридичного інституту Микола Олексійович Алчевський (син Олексія Кириловича) передав пам’ятник до її фондів. Після закінчення Другої світової війни бюст реставрували і відправили до Київського державного музею Т. Г. Шевченка, де він експонується й до сьогодні.
Особливо багато пам’ятників і меморіальних дощок Кобзареві було встановлено в Галичині під час відзначення 50-річчя з дня смерті Т. Шевченка у 1911 р. і святкування 100-річчя з дня його народження в 1914 р.
Перший на Західній Україні пам’ятник Кобзареві звели у 1911 р. у с. Лисиничах з ініціативи голови «Просвіти» Данила Вендиша. 17 вересня 1911 р. відбулося урочисте відкриття пам'ятника.  Спочатку на місці майбутнього пам’ятника поставили кам’яне погруддя. Пам’ятник звели за кошти селян. Спочатку пам’ятник мав вигляд увінчаної хрестом піраміди з вмонтованим фарфоровим портретом Кобзаря і нагадував первісну могилу Шевченка на Чернечій горі. До 100-річчя з дня смерті поета (1961 р.) пам’ятник дещо змінили: замість хреста встановили бронзове погруддя Кобзаря. Отже, в Лисиничах був пам’ятний хрест на честь Т. Шевченка, але аж ніяк не скульптурне втілення постаті поета  і винниківська скульптура таки вважається першою в Україні.
Великому поетові і художнику Тарасові Шевченку в Україні і світі встановлено понад 1 380 пам’ятників. Загалом це найбільша кількість монументів, встановлених одній особі, якщо не враховувати вождів тоталітарного режиму і невідомих солдатів. Найбільше пам’ятників Шевченкові в Галичині (півтисячі), де Т. Шевченко ніколи не був.

Немає коментарів:

Дописати коментар