Видатні винниківчани. Любич-Парахоняк Олександра Іванівна — українська оперна та камерна співачка

Любич-Парахоняк Олександра Іванівна (14 березня 1892 р., м. Станіслав (тепер м. Івано-Франківськ) — 23 лютого 1977 р., м. Винники) — українська оперна та камерна співачка (лірико-драматичне сопрано), акторка. Дитячі та юнацькі роки Олександри пройшли у Копичинцях на Тернопільщині. У 1905 р. сім’я переїжджає до Львова, де Олександра починає брати лекції співу у Володислава Баронча. 1907—1912 рр. навчається у Вищому музичному інституті у Львові (клас теорії Станіслава Людкевича).  1912 р. одержавши стипендію та рекомендаційний лист від Музичного товариства ім. Лисенка у Львові, їде у Варшаву до Олександра Мишуги – професора солоспіву Вищої музичної школи ім. Ф. Шопена. Після повернення до Львова (1914 р.) продовжує навчання у Чеслава Заремби. Свої вокальні студії О. Парахоняк поєднує з концертною діяльністю солістки хорів «Боян» та «Бандурист». 1908 р. успішно виступила в ролі Наталки в аматорській виставі «Наталка Полтавка».

1917—1937 рр. працювала в театрах Польщі й Львова. О. Парахоняк  дебютує на сцені Львівської опери в 1917 р. (опера Целлера «Штигар»). Згодом стає солісткою Нового львівського театру (1919—1920 рр.), Львівського театру «Руська бесіда». О. Парахоняк з великим успіхом співає на оперних сценах  Катовіц, Познані. У складі цих театрів виступає із гастролями у Бидгощі, Грудзьондзі, а з концертами у Німеччині та Чехословаччині.  Її партнерами на оперних сценах були відомі співаки А. Дідур, М. Голинський, З. Дольницький, І. Дигас, Я. Кіпура. Глядачі запам’ятали її в образах Чіо-Чіо-Сан («Мадам Баттерфляй»), Маргарити («Фауст»), Мімі («Богема»). Їй призначали здебільшого драматичні партії. Виконувала партії Оксани («Запорожець за Дунаєм» Гулака-Артемовського), Наталки («Наталка Полтавка» Лисенка), Тетяни, Іоланти («Євгеній Онєгін», «Іоланта» Чайковського), Гальки та Аїди (однойменні опери Монюшка й Верді). Понад 20 років співачка концертувала оперними сценами світу. Вистави з її участю користувалися шаленою популярністю.

1932 р. О. Любич-Парахоняк поселилася у Винниках, іноді брала участь в окремих концертах, а в 1937 р. назавжди залишила сцену.

У Винниках співачка влаштувалась працювати на тютюновій фабриці. Поступово співачку забули. Лише в 1950-х роках її постаттю починає займатися дослідник Іван Деркач. Якщо в 1920—1930-х рр. вона ще фігурує у пресі, то пізніше її ім’я повністю зникає з газетних шпальт, а відтак зі світського життя. Померла 23 лютого 1977 р. у Винниках. 

У Винниківському історико-краєзнавчому музеї експонуються речі з особистого архіву: ноти, офіційні документи, листи, афіші, вирізки з газет. На жаль, записи голосу Любич-Парахоняк не збереглися.

Одна із затишних вуличок міста Винники має ім’я української співачки Олександри Парахоняк. Тут на першому поверсі будинку архітектора Є. Еліашевського (тепер № 3) упродовж 1934-1984 рр. мешкала родина Парахоняків.

7 лютого 1991 р.  перейменування вулиць (III сесія ВМР): Будьонного – Любич-Парахоняк, Жовтневої революції – Керницького,  Леніна – Галицька, Ульянова – Соборності, К. Маркса – Винниченка, Калініна – Жупан,   Чкалова – Бандери, Тітова – Грушевського, Терешкової – Вишнева, Гайдара – Гайдамацька. 

*Байцар Андрій. Видатні винниківчани: Науково-краєзнавче видання. Львів-Винники, 2012. — 88 с.

*Байцар Андрій. Винники туристичні. Науково-краєзнавче видання. Винники: Друксервіс, 2016.  312 с.

*Байцар Андрій.  Історія Винник в особах. Науково-краєзнавче видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2017.  180 с.

 

2016 р.