Герард Меркатор
XVI ст (період історії картографії) – період лідерства Нідерландів – відзначений діяльністю двох з найвидатніших її дійових осіб. Один з них – Герард Меркатор, картограф, гравер і вчений; другий – Абрагам Ортеліус, видавець і торговець картами. Технічно вони були конкурентами, насправді – колегами. Разом вони вписали в історію важливу главу, причому кожен вніс свій особливий внесок, відповідно до фаху та умінь. Ортеліус жив і працював в Антверпені, Меркатор – у Дуйсбурзі, в 60 милях від столиці.
Великою подією у розвитку картографування світу стало видання капітального Атласу Герарда Меркатора (1595 р.). Завдяки виходу саме цього видання у вжиток увійшов термін «атлас», що означає систематизоване зібрання географічних карт, опрацьованих за загальною програмою як цілісний твір.
Герард Меркатор (Gerhardus Mercator; 1512–1594), фламандський математик, філософ, теолог, географ та картограф; вніс надзвичайно вагомий вклад у розвиток картографії. Його сучасники назвали «Птолемеєм свого часу». Г. Меркатор закінчив університет у Лувені, де й став займатись укладанням і гравіюванням карт, а також виготовленням глобусів і астрономічних інструментів.
Народився 5 березня 1512 року в Рупельмонді (Східна Фландрія, нині Бельгія). На той час Фландрія була частиною Габсбурзьких Нідерландів. Герард був сьомою дитиною в сім'ї, яка жила досить бідно. Його батько, Губер Кремер, був шевцем та фермером-орендарем. І батько, і мати Герарда не були уродженцями Рупельмонда, але походили з німецького містечка Гангельте, розташованого на кордоні з Нідерландами. У Рупельмонді ж Губер мав численних родичів, яких він іноді відвідував. Під час однієї з поїздок у подружжя Кремер у Рупельмонді народився син Герард. Через кілька років після його народження сім'я переїхала до Рупельмонда на постійне проживання.
Коли Герарду (фламандською він звався Герт Кремер) виповнилося 14 або 15 років, його батько помер, і сім'я залишилася без засобів до існування. Вихователем Герарда став дядько його батька –Гізберт Кремер. Завдяки йому Герард здобуває освіту в гімназії невеликого містечка Хертогенбос. Тут вивчалися основи богослов'я, класичні давні мови та початки логіки. Одним із вчителів Герарда був Макропедій. Імовірно, саме в гімназичні роки Герард, наслідуючи ренесансну моду того часу, «перевів» своє прізвище Кремер («купець», «торговець») латиною — і став Меркатором.
Гімназію він закінчує дуже швидко, за три з половиною роки, і майже відразу ж (29 вересня 1530) продовжує навчання в Левенському університеті (нині – на території Бельгії), знову завдяки підтримці Гізберта Кремера.
Лувен був найбільшим науковим та навчальним центром Нідерландів, у ньому знаходилося 43 гімназії, а його університет, заснований ще 1425 року, був найкращим у Північній Європі. У центр гуманістичної освіти та вільнодумства місто перетворилося завдяки Еразму Роттердамському (1465-1536), який жив деякий час у Лувені.
Меркатор став учнем географа, гравера та енциклопедиста Фрісіуса Гемми (нідерландський лікар, математик, картограф, філософ, гравер, майстер астрономічних інструментів та автор глобуса Землі). Після закінчення університету в 1532 р. Меркатор працював разом з Геммою-Фрісіусом над створенням глобусів Землі і неба; одночасно займався виготовленням точних оптичних інструментів, а також викладанням географії та астрономії.
В 1536 р. Меркатор повінчався з Барбарою Шеллекен. У них було три сини: Арнольд, Бартоломей та Румольд.
В 1537 р. він видав карту Палестини на 6 аркушах, а в 1538 р. - карту світу (на ній він вперше показав місце розташування південного материка, існування якого довго викликало сумніви). Ці дві роботи принесли Меркатору славу видатного картографа, і фламандські купці замовили йому карту Фландрії, яку він створив 1540 р. У тому ж році Меркатор видав брошуру "Спосіб написання латинських літер, який називається італійським курсивом". У ній автор запропонував використовувати курсив для одноманітного написання географічних імен - і його пропозиція незабаром була прийнята науковою спільнотою.
Завдяки цим двом картографічним роботам Меркатор отримав світове визнання. Слава про нього доходить навіть до короля Іспанії Карла V
Наступного року імператор Священної Римської імперії Карл V доручив Меркатор виготовити набір астрономічних інструментів. В 1541 Меркатор створив глобус Землі, через 10 років - небесний глобус і в 1552 подарував їх Карлу V..
У 1544 р. вже знаменитий картограф був заарештований за підозрою в єресі й поміщений у в'язницю. Лише завдяки особистому втручанню Карла V через кілька місяців Меркатор знову знайшов свободу і потім, щоб не спокушати інквізиторів, він прийняв пропозицію герцога Вільгельма Юліх-Клеве-Бергського і переселився до Німеччини. На жаль, умови роботи там були гірші, , тому, що місто Дуйсбург (князівство Клеве, Німеччина), в яке він переїхав, було віддалене від моря і торгових шляхів, йому було складніше отримувати необхідну інформацію, креслення і карти. Його виручив інший відомий фламандський вчений-географ, Авраам Ортеліус (1527-1598), між ними виникло листування, завдяки якому Меркатор став отримувати необхідні відомості.
З 1552 р. він жив і працював у Дуйсбурзі, де вийшли у світ його знамениті картографічні твори.
В 1589 р. він одружився з Гертрудою, багатою вдовою мера Дуйсбурга. Картограф помер від крововиливу в мозок 2 грудня 1594 в Дуйсбурзі, це місто зараз знаходиться на території Німеччини. Сьогодні в усьому світі є багато будівель, університетів, вулиць, кораблів і навіть астероїд, названих на честь цієї великої людини.
Картографічна спадщина Г. Меркатора. Українські землі на картах Г. Меркатора
1538 р Г. Меркатор видав карту світу в подвійній серцеподібній проєкції. Однією з особливостей цієї карти була нова інтерпретація назви «Америка». Як відомо, новий континент був названий «Америкою» Мартіном Вальдземюллером в 1507 р., при цьому назва відносилася тільки до південного континенту. Потім протягом багатьох років ця традиція зберігалася. Однак Меркатор був переконаний в єдності відкритої Колумбом частині світу і на карті 1538 р. він підписав відповідно: «Америка. Північна частина» і «Америка. Південна частина». Українські землі на карті позначені як Поділля (Podolіa).
Карта була замінена новою в 1569 р. І що дивно, карта 1538 р. не тільки була точнішою, ніж пізніша, але і містила в собі коректні вимірювання географічної довготи.
Якщо у Себастьяна Мюнстера є назви українських регіонів, але відсутні адміністративні кордони, то останні з'являються вже невдовзі (1554) на карті “Європа…” Г. Меркатора. Це настінна карта форматом 165 × 135 см (65 × 53 дюймів).
1554 р. та 1572 р. Карта “Опис Європи”.
1552 р. Г. Меркатор почав роботу над великомасштабною картою Європи (Опис Європи) на 15 аркушах, яку й закінчив у 1554 р. (масштаб близько 1:3 600 000 (по 5 арк. у 3 ряди, мідерит, загальний розмір приблизно 159 х 132 см). Українські землі було відображено на аркушах Литви (майже 120 населених пунктів) і Таврії. На карті можливо чи не вперше виділено межі воєводств, що були на території України.
Перше видання 1554 року було створено Меркатором після інтенсивного вивчення джерел. Для того, щоб мати можливість позначати правильні відстані між окремими місцями на карті, картограф використовував багато різних описів подорожей. «Carta Itineraria Europae» Мартіна Вальдземюллера, надруковану в Страсбурзі в 1511 році, можна вважати найважливішою основою. Він взяв зображення Британських островів з карти Джорджа Лілі. Для другого видання Меркатор використав інформацію «Товариства торгівлі з Росією», заснованого в Лондоні в 1555 році.
Ця карта мала набагато більше безпосереднє значення, ніж всі його попередні роботи. Європа в той час була картографована дуже погано, зате в будь-якому місті можна було придбати дуже художні твори, створені нібито на підставі зйомки. Меркатору довелося збирати інформацію по крихтах з різних джерел, але в результаті йому вдалося майже скрізь значно підвищити точність карти.
Меркатор неодноразово посилався на античні авторитети, перш за все на Птолемея. Тому Меркатор вибрав місце народження Птолемея, Александрію, як відправну точку для карти. Однак картограф не йшов сліпо за Птолемеєм. Меркатор виправив уявлення Птолемея про те, що відстань між Гібралтарською протокою і узбережжям Сирії становить приблизно 5 650 кілометрів. Для нього це лише 4 750 кілометрів, хоча реальну відстань він завищив на 1000 кілометрів. У Птолемея, наприклад, довжина Середземного моря складала 62 градуси. Меркатор вже на глобусі 1541 р. зменшив її до 58 градусів, а на новій карті ще зменшив до 53 градусів. Крім того, він зсунув мис Фіністерре та прилегле до нього узбережжі Іспанії на 15 градусів на схід.
Зменшену копію цієї карти пізніше опублікував син Меркатора Румольд.
На мапі українські землі представлені тільки Поділлям (Podolia). Частина Поділля – Codimia (Кодимія).
Карта “Опис Європи”, з уточненнями, була перевидана в атласах Меркатора: “Атлас Європи” (1572) та “Atlas Sive Cosmographicae Meditationes de Fabrica Mundi et Fabricati Figura; 1595”. Відоме видання мапи 1589 р.
Саме у виданні 1595 р., вперше, тематична, детально опрацьована збірка карт названа «атласом».
У другій редакції Меркатор змінив насамперед вигляд північної та північно-східної Європи. Легенди також були виправлені. На карті також є опис подорожі апостолів Петра і Павла.
З великої карти Європи збереглося лише чотири екземпляри (станом на 2022 рік). Перше видання 1554 року представлено лише в одному примірнику, хоча карта в міській бібліотеці Бреслау була знищена під час Другої світової війни. Видання збереглося лише в колекції карт, яка зараз зберігається в Британській бібліотеці в Лондоні під назвою «Europae Vniuersalis».
На сторінках 63-64 і 93-94 вищезгаданого атласу Ґ. Меркатора 1570 р. умовним знаком пунктирної лінії у вигляді крапок виділено політико-адміністративні території. Так, на с. 64 показано «Русь» («Ruʃʃia») і «Волинь» («Volhinia»), що виділені та підписані аналогічно як «Польща» («Polonia»), «Мазовія» («Maʃouia»). У південній частині на території Русі розміщено назву «Pokucze» («Покуття»). Південний кордон Корони, який проходить по Карпатах, Ґ. Меркатор зобразив, аналогічно як і на карті Б. Ваповського, рисунком смуги гірських вершин. На сторінках 93-94 відображено всю територію сучасної України. Підписано та обмежовано Русь і Волинь, зображення яких дублюється зі с. 64, а також «Поділля» («Podolia»). Територію останнього розміщено між притокою Дністра, на якій розташоване містечко Бучач, на заході; Амадоцьким озером, верхів’ями річок Случ і Тетерів – на півночі; річкою Синя Вода (нині – Синюха) – на північному сході та сході; рікою Дністер і побережжям Чорного моря – на півдні. Північніше та східніше Волині та Поділля показана Литва («Lituania»). На сході територія Литви межує з Новгород-Сіверським князівством («Sewera prouincia»), територія якого без позначення межі змикається з Московським князівством («Moʃcouia ducatus»). На півдні лівобережжя Дніпра показана Татарія («Tartaria»), а на Кримському півострові, крім того, розміщено підпис «Taurica» («Таврика») [Р. Сосса. ПЕРШІ КАРТИ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ З ПОЛІТИКО-АДМІНІСТРАТИВНИМ ПОДІЛОМ. 2019].
Слід зазначити, що кордон між Великим князівством Литовським і Московською державою північніше гирла річки Псел Ґ. Меркатор показав східніше русла Дніпра, виправивши неточність Б. Ваповського, в якого кордон проходив по Дніпру. Однак вслід за Б. Ваповським кордон між Московським царством і Кримським ханатом Ґ. Меркатор помилково зображає від Дніпра по річці Псел, а дальше по річці Сейм.
Також на карті уточнено проходження кордону між Московським князівством і Кримським ханатом у північній частині [Р. Сосса. ПЕРШІ КАРТИ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ З ПОЛІТИКО-АДМІНІСТРАТИВНИМ ПОДІЛОМ. 2019].
Для відображення державних кордонів і меж воєводств Ґ. Меркатор використовує один умовний знак – лінію з крапок. Важливо, що ця лінія подана і вздовж річок, даючи таким чином цілісне наочне зображення територій політико-адміністративних утворень [Р. Сосса. ПЕРШІ КАРТИ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ З ПОЛІТИКО-АДМІНІСТРАТИВНИМ ПОДІЛОМ. 2019].
На час створення карти Європи Ґ. Меркатором, як відомо, Русь (у даному випадку в значенні Руського воєводства) і Західне Поділля перебували у складі Польського королівства; Волинь, Східне Поділля,
Київщина – у складі Великого князівства Литовського, а Чернігівське
та Сіверське князівства з 1503 р. відійшли до Московської держави (Любецький повіт у 1508 р. був повернутий Київському воєводству Великого князівства Литовського). Виділені Ґ. Меркатором на українських землях Русь, Волинь, Поділля можна трактувати також як істоико-географічні землі, а не тільки як конкретні адміністративно-територіальні утворення. Однак зазначимо, що в тодішній картографії здебільшого не звертали увагу на правильність просторового розміщення назв держав чи їх адміністративних одиниць. Це було обумовлено як нестабільністю державних кордонів і територіального устрою, так і розвитком картографічного способу передачі інформації [Р. Сосса. ПЕРШІ КАРТИ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ З ПОЛІТИКО-АДМІНІСТРАТИВНИМ ПОДІЛОМ. 2019].
1569 р. Г. Меркатор здійснив справжній переворот у картографії, заклавши у ній математичні основи. На великій карті світу (“Нове і найбільш повне зображення земної кулі, перевірене та пристосоване для застосування в навігації”), яку видано 1569 р. на 18 аркушах (1,24 м × 2 м) він у перше застосував рівнокутну циліндричну проєкцію (яка застосовується й нині під час укладання морських карт), пояснив її значення й зручність використання для мореплавання, а також на морській карті замінив компасні румби сіткою з меридіанів і паралелей. Проєкція надалі отримала назву Меркаторської (або циліндричної) проєкції. Г. Меркатор проводив початковий меридіан через острів Корво (з групи Азорських островів), де було нульове схилення магнітної стрілки. 1634 р. було прийнято початковим вважати меридіан острова Ферро як крайнього західного пункту Старого світу.
При складанні карти він ставив перед собою завдання показати земну кулю на площині так, щоб зображення всіх точок земної поверхні відповідали їх справжньому положенню, а вигляд країн, по можливості, не викривлювався. Ще одна мета полягала в зображенні Старого Світу, і його місце на Землі. На його карті на місці Антарктиди показана «Невідома земля» (лат. Terra Incognita), а Північна Америка простягається аж до Північного полюса. Хоча в результаті історико-картографічних досліджень було встановлено, що таку проєкцію використовували ще в 1511 р., широкого застосування вона набула лише завдяки Меркатору.
Карта була занадто велика, багато частин океанів були покриті текстовими записами латинською мовою, й інструкції з використання його методу склали лише невелику частину тексту. Карта з прекрасним орнаментом, барвистими ілюстраціями, цікавими історіями, і пильною увагою до останніх відкриттів нових земель, краще підходила як прикраса на стіну або навчального посібника, ніж допоміжний засіб для мореплавців. Проєкція Меркатора була не єдиною інновацією на карті. Меркатор прийняв основні обмеження на своїй карті. Оскільки недоліком цієї проєкції було те, що чим ближче до полюсів, тим було більше спотворень. Тому в нижньому лівому кутку карти Меркатор помістив вставку, яка зображує район північного полюса (на північ від 70° широти).
Українські землі на карті позначені як Podolіa (Поділля).
Історична довідка. Рівнокутна циліндрична проєкція Меркатора вперше була запропонована і застосована в 1569 році .
Карта, зроблена за проєкцією Меркатора, ідеально підходить для побудови прямолінійних маршрутів для навігації та включає геометричну формулу для виправлення спотворень шляхом перетворення вимірювань у градуси широти. З іншого боку, ця картографічна проєкція зберігає кути між точками такими, якими вони є насправді. Принциповий недолік проєкції Меркатора для карт пов’язаний з пропорціями розмірів маси землі. Біля екватора пропорції зберігаються, але при віддаленні від екватора площі збільшуються щодо реальності. Це тому, що проєкція була зроблена на циліндр, де до нього дотична лише екватор, не компенсуючи утворену деформацію. Точки на висоті екватора паралельні циліндру, а відстані від нього - ні. В останньому лінії, що їх проєктують, перетинають циліндр в діагональних точках і далі один від одного. Тому паралелі та меридіани системи відліку або координати розтягнуті на північ та на південь. Ще одним недоліком проєкції Меркатора є те, що на створеній карті як північний, так і південний полюс знаходяться за межами області. Це особливо проблематично для Південного полюса, де розташований материк Антарктида.
У 1560-х рр. Меркатор розпочав виконання головного плану свого життя – створення всеосяжної «Космографії». Вона мала складатися з п'яти частин: «Створення світу»; «Опис небесних предметів»; «Земля та моря»; «Генеалогія та історія держав»; «Хронологія». Оскільки остання мала служити підставою для інших частин, то з неї він і почав. У 1569 р. побачила світ однойменна книга, до якої було включено хронологічний список політичних, культурних, наукових та біблійних подій, а також таблиці сонячних та місячних затемнень. Примітно, що в ній було згадано Мартіна Лютера та кількох інших протестантів, внаслідок чого книга була заборонена церквою.
Частина «Земля і моря» мала містити стародавню і нову географію, тому Меркатор звернувся до перевидання карт К. Птолемея з його праці «Географіяї». Це був єдиний твір, в якому він слідував традиціям багатої прикраси карт, що існували на той час, численними малюнками. Протягом свого розвитку голландська картографія була тісно пов'язана з мистецтвом. Меркатор вважав основним у карті її науковий зміст і виступав проти надмірного навантаження карт декоративними елементами.
Нарешті Меркатор почав працювати над збіркою карт Землі.
1570-1572 рр. “Атлас Європи” – унікальна колекція карт, зібрана на початку 1570-х років. Це умовна назва, адже Меркатор не назвав цю збірку карт атласом. Багато карт Атласу зібрано з попередніх частин карт Меркатора: 9 з Європи (1554), 6 з Британських островів (1564) та 2 з карти світу (1569). Карта Європи є частиною карти світу 1569 р. В Атласі містяться 2 рукописні карти Меркатора та 13 карт з «Theatrum Orbis Terrarum» (1570) Абрагама Ортеліуса.
1578 р. Географія» Птолемея. Герард Меркатор був великим шанувальником праць Птолемея. Г. Меркатор визнавав оригінальні праці Птолемея, а не відредаговані їх версії. Подібно до багатьох інших картовидавців Меркатор опублікував 1578 р. власне видання «Географії» Птолемея (без тексту). Але замість того щоб представити читачеві «Географію» Птолемея під редакцією Меркатора, він спробував відтворити карти в їх первинному вигляді. Ці 27 карт, вигравіюваних на міді, вважаються кращими з наявних карт К. Птолемея. Ще через шість років (1584) у Кельні Меркатор видав “Географію” Птолемея з текстом і картами; для цього він зіставив п'ять різних видань і очистив їх від випадкових вставок, змін і помилок. У такому вигляді «Географія» перевидавалася аж до 1730 р. (1602 р. – Дюссельдорф; 1695, 1698, 1704 рр. – Франкфурт; 1730 р. – Амстердам).
У 1842-1845 рр. «Географія» Птолемея була видана в Лейпцигу в новому перекладі німецькою мовою під редакцією К. Ф. Ноббі. І вже в 1966 р. в Амстердамі було здійснено факсимільне перевидання Базельського видання 1540 р. Себастьяна Мюнстера з вступною статтею Р. А. Скелтона.
1578 р. Карта «Tab. VIII. EUROPAE, in qua SARMATIA, MAEOTIS palus, ac GERMANIAE, DACIAEq3 pars. Medium Meridianus 57, reliqui descriptisunt ex ratione parallelorum 50 et 58.I» (Восьма карта Європи). Українські землі на карті позначено як частину Сарматії Європейської (Sarmatia Europaeа). Сарматія Європейська – від Вісли до Дону. Між Дністром та Дніпром позначено давньоруські племена: CARPIANI (карпи), PEUCINI (певкіни) та BASTARNAE (бастарни).
1578 р. Карта «Europa Octava tabula EUR VIII TAB» (Восьма карта Європи). Українські землі на карті позначено як частину Сарматії Європейської (Sarmatia Europe). Сарматія Європейська – від Вісли до Дону. Між Дністром та Дніпром позначено давньоруські племена: CARPIANI (карпи), PEUCINI (певкіни) та BASTARNAE (бастарни).
1578 р. Карта «VNIVERSALIS TABVLA IVXTA PTOLEMEVM» (Карта світу за Птолемеєм). Опублікована в Амстердамі. Територія Європи позначена до течії Дону (Tanais fl.). Східна Європа — Sarmatia Evropae (Сарматія Європейська).
1587 р. Г. Меркатор разом зі своїм сином Румольдом видав ще одну карту світу «Orbis terrae compendiosa descriptio quam ex magna universali Cerardi Mercatoris… M.D.LXXXVII». Опублікована в «Atlas sive Cosmographicae Meditationes de Fabrica Mundi et Fabricati Figura» (1596 р.). Дуйсбург. Мова латинська. На карті позначені Антарктида (яку відкриють лише у 1820 р.) та Австралія (яку відкриють 1606 р.).
На його карті на місці Антарктиди показана «Південна земля» (лат. Terra Australis).
На цій карті українські землі теж позначені як Поділля (Podolіa).
Карти 1569 р. та 1587 р. були складені на основі карти світу 1538 р., яку він видав в подвійній серцеподібній проєкції.
Terra Australis Incognita - Невідома Південна земля (Terra Australis, Terra Australis Nondum Cognita, Brasiliae Australis, Magallanica або Magellanica (земля Магеллана), La Australia del Espíritu Santo (Південна земля Святого Духа) та ін.
Невідома Південна земля (лат. Terra Australis Incognita) — земля навколо Південного полюса, зображувана на більшості карт з глибокої давнини до другої половини XVIII століття, хоча жодних даних про неї на той час не існувало.
Згодом ці топоніми дали назву континенту Австралія.
На більшості карт ще з античних часів навколо Південного полюса зображувався великий масив суші, який, за уявленням стародавніх, мав урівноважувати величезні материкові маси Північної півкулі. Обриси материка зображувалися довільними, часто поєднувалися з Південною Америкою або Австралією, на неї нерідко наносили гори, ліси та річки. У XVIII ст., коли вимоги до достовірності вихідних даних для складання карток зросли, передбачуваний континент перестали наносити на карти.
Відкрита Антарктида була у 1820 р. російською експедицією під керівництвом Фаддея Беллінсгаузена та Михайла Лазарєва.
Історія картографування Невідомої Південної землі – Антарктиди є рідкісним випадком, коли вигадана територія виявилася насправді існуючою.
1595 р. “Атлас світу” (Atlas sive cosmographicæ meditationes de fabrica mundi et fabricati figura).
На той час у Нідерландах вже було видано два атласи світу Абрагама Ортеліуса (1527—1598), фламандського картографа та видавця, автора першого друкованого атласу світу (1570), та Герарда де Йоде (1508/9—1591) – нідерландського гравера, картографа видавця, що видав у 1578 р. у світ атлас «Дзеркало світу», який, незважаючи на незаперечні переваги, не витримав конкуренції з атласом Ортеліуса. Однак ці видання складалися з відібраних авторами готових карт, що зводяться до одного формату з мінімальним редагуванням змісту. Меркатор представляв атлас як цілісний твір, у якому карти мають бути об'єднані за змістом і узгоджені. Саме ці принципи є основою всіх сучасних атласів. На відміну від Ортеліуса, який мав штат найманих граверів, Меркатор сам зі своїми синами переробляв карти, які були в їх розпорядженні, і заново гравірував їх.
Перша частина задуманого Герардом Меркатором атласу з картами Франції, Нідерландів та Німеччини вийшла у Дуйсбурзі в 1585 р. Вона складалася з 51 сучасної карти (modern maps): 16 – Франції (зі Швейцарією), 9 – Бельгії та Нідерландів та 26 – Німеччини. Друга частина, яка охоплює Італію, Грецію та Балкани, з'явилася теж у Дуйсбурзі в 1589 р. Складалася з 23 сучасних карт (modern maps): 16 – Італії (включаючи Корсику), 3 – Штирії (тепер — федеральна земля на південному сході Австрії) та інших балканських країн, 4 – Греції. Ця збірка карт присвячена герцогу Фердинандо I Медічі.
Слідом за цим Г. Меркатор приступив до складання третього випуску свого видання, який повинен був містити в собі північні країни Європи, але смерть перешкодила йому закінчити цю роботу: він помер у 1594 р., коли ця третя частина була вже майже готова до виходу у світ. “Атлас світу” видав вже його син Румольд (1545–1599) у Дуйсбурзі (Duisburg). Видання вважається прижиттєвим тому що зі 107 карт в атласі 102 гравійовані власне Меркатором. У цьому виданні нараховується ще 28 карт: 16 – Британії, 4 – Данії та по одній карті Ісландії, Норвегії зі Швецією, Прусії, Лівонії, Росії, Литви, Трансільванії та Криму. Ця колекція карт присвячена королеві Англії Єлизаветі. В передмові Меркатор подає інформацію, яку він одержав від англійських мореплавців через сина Румольда, який провів велику частину свого життя в Лондоні. В цей атлас були включені всі карти попередніх двох видань. Румольд до атласу додав 5 карт: карту світу, карту Європи, карту Африки, карту Азії та карту Америки. Однак, атлас був неповним: Іспанія була опущена і детальних карт за межами Європи не було. Карти подані в різних проєкціях. На обкладинці зображений Атлант (Атлас), який тримає Землю.
Назва, обрана для цієї колекції карт, вперше включала слово «атлас» в застосуванні до географічної праці. Назва виглядала так: «Атлас, або Космографічні міркування про будову світу і зображенні його» (Atlas sive Cosmographicae meditations de fabrica mundi et fabricati figura). У присвяті Румольд вказав, що цю назву вибрав для публікації його батько. У тексті вступу було поміщено генеалогічне дерево Атласу – міфологічного персонажа, який був ватажком титанів у їхній війні проти бога Юпітера, був за це проклятий і приречений тримати на плечах небесне склепіння.
Після смерті Рудольфа, його сім’я видала ще раз “Атлас” у 1602 р. У 1602 р. всі три частини праці Меркатора були зібрані в єдиний том. Це перше справжнє видання видав у Дюссельдорфі Бернард Бізій. Ні Герард Меркатор, ні його син Румольд не дожили до цього і не змогли засвідчити особисто величезну популярність цього атласу, але їх карти в деякому роді увічнив Йодокус Гондіус.
Відомо, що сім’я Меркатора продала мідні пластини «Атласу Меркатора» та «Географії» Птолемея в березні 1604 р. Їх купив за 2 000 талерів фламандський картограф та видавець Йодокус Гондіус (Jodocus Hondius; 1563-1612). Популярність Меркатора в цей період падала в порівнянні з «Theatrum Orbis Terrarum» Абрагама Ортеліуса. «Географія» Птолемея вийшла друком в 1605 р.
Гондіус доповнив “Атлас” 50 картами Іспанії, Азії, Африки й Америки та видав його у Амстердамі в 1606 р. з латинським текстом, під своїм ім'ям, але з повним визнанням того, що більшість карт були створені Меркатором. Текст для цього атласу написав для нього Петро Монтан. Тепер титульний лист містив зображення Гондіуса та Меркатора разом, хоча вони ніколи не зустрічалися. Гондіус був досвідченою діловою людиною, і під його керівництвом “Атлас” мав величезний успіх (1607 р. і 1608 р. – з латинським текстом; 1609 р. – французьке видання цього атласу).
1607 р. було виданоно кишенькове видання, для якого всі друковані форми були вигравірувані заново в дуже дрібному масштабі. Це видання отримало назву «Малого атласу Герарда Меркатора і Й. Гондіуса ...» (Atlas Minor Gerardi Mercatoris a I. Hondio ...). Атласи Меркатора-Гондіуса, великий і малий, поступово перевершили за популярністю атлас Ортелія. Майже п'ятдесят років видання слідували один за одним, атлас виходив на латині, французькою, голландською та німецькою мовами.
Коли в 1611 р Гондіус помер то гідними спадкоємцями стали його син Генрік Гондіус (Henricus Hondius; Hendrik Hondius I; 1597-1651) та зять Ян Янсон (Йоганн Янсоніус). Між 1609 і 1641 роками атлас видавався 29 разів, зокрема один раз англійською мовою.
1612 р. Ян Янсон одружився з дочкою Йодокуса Гондіуса Єлизаветою. Попри смерть дружини в 1627 р. й нового одруження, в 1633 р. він уклав партнерський договір з її братом Генріком. Паралельно з Яном Віллемом Блау (1596—1673) починає видавати атласи Меркатора-Гондіуса (Блау у 1629 р. купив друковані форми Йодокуса Гондіуса для свого атласу). Під керівництвом Яна Янсона атлас значно розширився, і в 1638 р. вийшло перші три томи під назвою «Atlas Novus».
В “Атласі світу”. Г. Меркатор виділив українські історико-географічні землі з межами на карті “Lithuania” (Литва). Масштаб приблизно 1:3 000 000 (мідерит, 43,5 х 37 см). Карта теж поміщена в “Atlas sive Cosmographicæ Meditationes Fabrica de Mundi et Fabricati Figura”. Це точна копієя частини великої карти Європи 1572 р. На ній землі України представлені Rvssia (Руссю), Волинню (Volynia) та Поділлям (Podolia). Карта неодноразово перевидавалася, як окремо, так і в атласах.
Карта Литви охоплює територію від Балтики на півночі до дельти Дніпра і Південного Бугу на півдні. Окреслено межі князівства з Курляндією (Curland), Лівонією (Liviniae Pars), Московією (Moscoviae Pars), Польщею (Polonia) і Пруссією (Prussiae Pars). На карті рясно нанесені населені пункти, багато з них вперше. Територіальні втрати після Люблінської унії 1569 р. показані неточно: Підляське воєводство включено в межі князівства, Волинь і частина Поділля відокремлені. Показово, що межами відокремлено і Полоцьке князівство, що знаходилося в складі ВКЛ з початку XIV ст., але зберігало свою культурну і політичну особливість. Зі зворотного боку на карті зазвичай присутній описовий текст, що стосується Великого князівства Литовського. Карта в пізніх перевиданнях або взагалі не мала змін, або вони були незначними, а ось текст зі зворотного боку відрізняється інформативністю, компонуванням і літерами. З появою в Європі Карти Радзивілла 1613 р. “меркаторська” Литва втратила свою актуальність.
На карті Литви на українських землях відображено політичний і адміністративний устрій території. У складі Польського королівства показані Руське (Rvssia) (включно з Белзьким), Волинське (Volhinia) та
Подільське (Podolia; включно з Брацлавським) воєводства з відповідним проходженням меж. Порівняно з ортеліївськими картами Польщі уточнено пролягання адміністративної межі між Подільським і Руським воєводствами, яка зміщена на захід із річки Збруч (Zbrucz flu.) на річку Стрипа (Stripa fl.)25. Північніше та східніше зазначених воєводств простягається Велике князівство Литовське (Magnvs Dvcatvs Lithvaniae), яке на сході, на відміну від карти В. Ґродецького, межує з Московією (Moscoviae Pars). Цей кордон на карті проходить з півдня на північ по Дніпру і далі по річці Сож (Mereia fl.). Тобто, порівняно з вищерозглянутою картою Європи Ґ. Меркатора, внесено неправильні зміни щодо простягання Московського царства до Дніпра. Умовне позначення державного кордону та адміністративних меж, як і на карті В. Ґродецького, однакове – пунктирна лінія з крапок, розфарбована пізніше вручну кольоровим кантом [Р. Сосса. ПЕРШІ КАРТИ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ З ПОЛІТИКО-АДМІНІСТРАТИВНИМ ПОДІЛОМ. 2019].
Карта Литви Ґ. Меркатора пізніше з доповненнями та змінами входила до всіх перевидань атласа, виданих спадкоємцями великого
картографа. Як правило, Київське воєводство завжди зображували у складі Великого князівства Литовського, що можна трактувати як прояв несприйняття литовською елітою включення литовських територій до складу Польського королівства за Люблінською унією 1569 року.
В амстердамському виданні «Atlas minor Gerardi Mercatoris a I. Hondio plurimis aeneis Tabulis ...» (1628 р.) на карті «Lithuania» у складі литовських земель, крім Київського воєводства, показані навіть Підляське та Волинське воєводства. До позитиву цієї карти слід віднести позначення уточненого східного кордону князівства (у дійсності – Польського королівства) на лівому березі Дніпра, до якого примикає Сіверське князівство («Dukatus Severiensis») та Перекопська Татарія («Crimea. Tartaria Perecopenfis»). Територія Чернігово-Сіверщини, приєднана до Польщі за Деулінським перемир’ям з Московським царством у 1618 р., ще не показана на карті на основній території. Адміністративно-територіальну одиницю «Сіверське князівство» було створено у 1619 р. після передачі цієї території до Польського королівства. Зазначимо, що назва нової провінції не була усталеною до 1635 р., найчастіше вживалась назва «Чернігівське князівство» [Р. Сосса. ПЕРШІ КАРТИ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ З ПОЛІТИКО-АДМІНІСТРАТИВНИМ ПОДІЛОМ. 2019].
У Атласі 1595 р. міститься карта “Rvssia cum Confinijs”. Rvssia на карті охоплює територію від Московії до Уралу. Українські землі представлені Руссю (Rvssia), що охоплює Руське воєводство, Поділлям (Podolia) та Волинню (Volhinia). Moscovia (Московія) позначена як одна із місцевостей Rvssia.
1595 р. (в
Атласі). Карта "Europa ad magnae Europae Gerardi Mercatoris P. imitationem Rumoldi". Українські землі представлені Руссю (Rossia) зі Львовом та Поділлям (Podolia). В деяких варіантах назва "Русь" (Rossia) відсутня. Карта неодноразово перевидавалася (1606, 1610, 1613, 1623 рр. і т д.).l
1595 р. (в Атласі). Карта “Таврика Херсонеська”. Українські землі представлені Поділлям (Podolia). Московія позначена як Rvssiaе.
Опис карти подано за: Вавричин М. Г. Україна на стародавніх картах. Кінець XV – перша половина XVII ст. / М.Г. Вавричин, Я.Р. Дашкевич, У.Р. Кришталович. – К.: ДНВП «Картографія», 2004.
Кримське ханство на карті підписане як «Крим або Перекопська Татарія» («Crimea seu Tartaria Przecopensis») і охоплює територію від пониззя Дніпра до пониззя Дону включно з північною частиною Криму, що відповідало історичним реаліям. Розмежування держав передано умовним позначенням пунктирної лінії з короткими штрихами-трикутничками.
Територія Криму частково спотворена. Бахчисарай («Baccasʃaratum») – столиця Кримського ханства розміщена далеко на півночі півострова, так само значно північніше протікає річка Альма («Alma flu.»). Відповідно і кордон між Кримським ханством і володіннями Османської імперії проходить по Кримському півострову в північній частині, збільшуючи таким чином тут територію Османської імперії, яка фактично займала лише вузьку смугу вздовж південного берега Криму (включно з територією сучасного Севастополя) та острівець території навколо сучасної Керчі.
Зображений штриховим знаком на карті цей кордон розфарбуванням суміжних територій не виділений (кордон проходить із заходу на схід по річці Альма і далі по хребту гір).
На заході до Кримського ханства на карті примикає територія Подільського воєводства («Podolia»), яка традиційно помилково показувалась на півдні до гирл Богу (Південного Бугу) та Дніпра, і Великого князівства Литовського («Lithuaniæ Pars»), хоча після 1569 р. це була вже територія Київського воєводства Польщі. Північніше показана частина території Московського царства («Russiæ pars») а також Тартарії («Tartariæ pars»). Останні землі були приєднані до Московського царства ще після завоювання Казанського (1552 р.) і Астраханського (1556 р.) ханств [Р. Сосса. ПЕРШІ КАРТИ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ З ПОЛІТИКО-АДМІНІСТРАТИВНИМ ПОДІЛОМ. 2019].
Доопрацьована карта Таврики Херсонеської Г. Меркатора згодом входила до численних видань атласу «Theatrum Orbis Terrarum» (або «Novus Atlas») голландського картографа Віллема Янсона Блау (1571-1638) та його спадкоємців, перше видання якого побачило світ у 1634-1635 рр. Особливістю карти «Tavrica Chersonesvs, Noʃtra ætate Przecopsa,
et Gazara dicitur» («Таврика Херсонеська, у наші часи звана Перекопською або Ґазарою») В. Я. Блау було те, що загалом при незмінності показу політичного та адміністративного розмежування території з одними й тими самими помилками та неточностями, на карті використано два умовних позначення кордонів. Кордон Кримського ханату, власне основної території картографування, позначений пунктирною лінією з дещо товстішими і довшими штрихами, ніж всі інші державні кордони й адміністративні межі [Р. Сосса. ПЕРШІ КАРТИ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ З ПОЛІТИКО-АДМІНІСТРАТИВНИМ ПОДІЛОМ. 2019].
Таким чином, на картах Польщі В. Ґродецького та А. Поґрабки в ортеліївському опрацюванні та на картах Литви і Таврики Херсонеської Ґ. Меркатора, включно з їх численними наступними переробками, що видавались упродовж другої половини XVI – першої половини XVII ст., уперше було вказано проходження державних кордонів і адміністративних меж на українських землях у складі різних держав. Аналіз зазначених дрібномасштабних карт, на яких нанесено інформацію про політико-адміністративне розмежування територій, показав, що цьому елементу змісту карт тоді не надавали належного значення. Очевидно, що через відсутність на час створення твору необхідної інформації про наявні держави та їх адміністративно-територіальний устрій, карти містили численні неточності як у проходженні кордонів і меж, так і у назвах політико-адміністративних одиниць. Загалом тодішні картографи дуже вільно підходили до відображення такої інформації. Актуалізацію політико-адміністративного розмежування територій при перевиданнях і доопрацюваннях карт не проводили, їх могли без змін видавати десятки років. Автори карт часто запозичували один в одного неперевірену інформацію про таке розмежування, що приводило до дублювання численних неточностей [Р. Сосса. ПЕРШІ КАРТИ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ З ПОЛІТИКО-АДМІНІСТРАТИВНИМ ПОДІЛОМ. 2019].
1595 р. Арктика очима Герарда Меркатора.
Карта «Septentrionalium Terrarum descriptio». Карта стала доповненням, вкладкою до Карти Світу, що вже була видана Меркатором у 1569 році. Вперше арктичний регіон було зображено окремо від інших ділянок земної поверхні; до нього увійшло все, що знаходиться північніше 60-го градуса північної широти, а також те, що не знаходиться ніде взагалі.
За тодішніми уявленнями (міфічним, зрозуміло), найпівнічніша Земля складається з чотирьох островів, між якими чисте море, а посередині нього - Polus Arcticus і гігантська скеля. З цього моря витікають чотири повноводні річки.
У трьох медальйонах по кутах карти зроблено врізки - Шетландські острови, Фарерські острови та неіснуюча Фрісландія. У четвертому медальйоні – вихідні дані карти.
Цікаво те, що в 1595 р. Меркатор (як і інший картограф з Антверпена, Корнеліс де Йоде) вже знав, що американський і азійський материки розділені протокою, хоча до плавання Семена Дежнєва було ще більше ніж 50 років.
*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020. 640 с.
*Байцар Андрій. УКРАЇНА ТА УКРАЇНЦІ НА ЄВРОПЕЙСЬКИХ ЕТНОГРАФІЧНИХ КАРТАХ. Монографія. Львів: ЗУКЦ, 2022. 328 с.
*Байцар Андрій. (у співавторстві). Сучасні напрямки розвитку географії України: монографія / [за заг. редакцією проф. Лозинського Р. М. Львів, 2022. 367 с.
*Байцар Андрій. Українські землі на картах Клавдія Птолемея http://baitsar.blogspot.com/2017/04/blog-post_24.html
*Байцар Андрій. УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ НА КАРТАХ КЛАВДІЯ ПТОЛЕМЕЯ // Журнал «Дніпро». № 7-12. 2022. С. 158-177.
Фрагмент 2 карти 1570 р. (складена 1554 р.)
1595 р.
Немає коментарів:
Дописати коментар