понеділок, 13 березня 2017 р.

Назва «РУСЬ» на перших західноєвропейських картах







Україна на стародавніх картах Європи і світу була у полі зору досліджень українських і російських учених ще в ХІХ – на початку ХХ ст. Зокрема, український картограф В. Кордт видав серію “Материалов по истории русской картографии”. Найбільш цінна його книга з історії картографії України надрукована в міжвоєнний період [7, 8]. Картограф В. Ляскоронський в українській історіографії започаткував дослідження іноземних карт і атласів ХVІ–ХVІІ ст., на яких були позначені території нашої держави [10].
В еміграції карти України досліджував С. Шелухін. У радянський період українською картографією займались П. Тутковський, С. Рудницький та ін. Історичне картознавство України набуло особливого розвитку в наш час. З’явилась низка картографічних досліджень Я. Дашкевича, М. Вавричин, У. Кришталович, Р. Сосси, К. Галушко, Т. Люти та ін.
У 2000 р. спільними зусиллями Національної академії наук України, Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського, Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника проведено міжнародну наукову конференцію “Картографія та історія України”, присвячену 400-річчю від народження Гійома Левассера де Боплана [5].
Русь, Руська земля – таку назву, як відомо, мала держава, що виникла в другій половині IX ст. у середній течії Дніпра, серед українського племені полян, з центром у Києві. Назва “Руська земля” виникла подібно до інших літописних найменувань (Лядська земля, Болгарська земля, Угорська земля) від спільної назви народів, що заселяли цю територію, згодом етнонім (назва народу) перетворився в політонім (назва політичного утворення). Спочатку Руська земля, імовірно, охоплювала Середню Наддніпрянщину. У середньовічних джерелах територія Русі здебільшого була обмежена Київською, Чернігівською та Переяславською землями, цієї назви не вживали на означення  Галичини чи Новгородської землі. Після татаро-монгольської навали назва поширилась на інші східнослов'янські землі, де були парафії християнської церкви візантійського обряду (так звана русьска віра): з’явилися Біла, Чорна, Червона, або Галицька, Мала Русь.
У X ст. візантійський імператор Костянтин Багрянородний написав твір “Про управління імперією”, де землі на північ від Чорного моря, відомі давньогрецьким географам як Скіфія, назвав словом ωσία. Форма з двома літерами “с” у грецьких текстах трапляється лише з XIV ст. У Московщині термін “Руссія” для позначення власної країни почали вживати лише з XV ст. Від останньої чверті XVI ст.  в титулатурі великих князів московських, за прикладом монархів Литви і Польщі, стали використовувати слово “Руссія”. У XVII ст. його змінено на “Россія” під впливом церковно-книжної традиції. Зазначимо, що термін “Росія” в літописах Київської Русі не зустрічається. Уперше це слово у східнослов’янських працях трапляється лише  1387 р. у назві титулу митрополита Київського і “всія Росѣя” Кипріяна, а з двома літерами “с” це слово почали вживати лише з XV ст.
Без сумніву, “Московщина” (Росія) вкрала (загарбала) нашу (українську) назву Русь, яка питомим змістом – етнічним, географічним, геополітичним цілком відповідає сучасному термінові Україна. Назва великої могутньої країни була свідомо перенесена у XV–XVI ст. на невелику частину цієї держави й це дало змогу Московщині, привласнити хоча й підроблену, та все ж таки давню історичну спадщину Київської Русі. Вирішити проблему зміни назви імперії (і то не повною мірою) зміг аж Петро І, який у 1713 і 1721 рр. видав укази про офіційне перейменування. 
У латинських, західноєвропейських джерелах “Русь” мала декілька назв, що відрізнялись написанням: Ruthenia (Рутенія), Russia, Rusia, Rossia, Ruscia, Roxolania (Роксоланія). Латинську назву Русі  Рутенія майже не використовували щодо Північно-Східної Русі (Московії), а вживали тільки стосовно українських етнічних земель та частково білоруських.
Назва “Русь” охоплює простори від Карпат до Білого моря. Картографи в Європі знали про наявність Галицької Русі та Новгородської Русі й, окремої від них Московії. Цікаво, що назва “Rossia”є і на карті Британських островів 1546 р. Георга Лілі.
У західноєвропейській картографії лише в ХІІ ст. Позначено Русь на карті світу.  Назва стосувалася переважно Середнього Придніпров’я. З часом назва “Русь” поширилася по периферії – на заході, а потім на півночі. З'явлася вона лише на північноєвропейських картах – в Англії, Ісландії та Нижній Саксонії.
Пам’яткою світової картографії є карта світу 1154 p. арабського географа Абу-Абдаллага Мухаммеда аль-Ідрісі (1099–1164). Конрад Міллер 1928 р. зробив латинізовану копію карти аль-Ідрісі. На карті аль-Ідрісі не тільки показано територіальне розміщення України, а й уперше наведено назву “Rusia” (Русія, Русь): Ard al Rusia – земля Русії (територія Лівобережної та Правобережної України); muttasil ard al Rusia – з’єднана земля Русії; minal Rusia al tuani – від Русії залежні. Позначено та підписано річки Дніпро, Дністер, Дунай, а також Київ (Kiau) та інші українські міста.
За А. Чекіним, назва “Русь” (Dascia et Russia) позначена біля гирла Дунаю на англійській Солійській карті (“Карті Генріха Майнцського”) ХІІ–ХІІІ ст. [3].
Назва “Rusia” (Русь) фігурує також на Ісландській карті середини ХІІІ ст. На цій мапі позначені лише три міста в Європі: Рим, Константинополь і Київ (Kio). На карті Джона Воллінгфордського середини ХІІІ ст. є написи “Russia”, “Comannia” (Куманія – “Половецька земля”). На німецькій Ебсторфській карті ХІІІ ст. показано державу Русь (Rucia regio), Київ (Kiwen). У легенді карти зазначено античні народи (скіфи, алани, даки, сармати, гети, калліпіди, позначено Карпати. На англійській Герефордській карті датованій межею XIII і XIV ст., зафіксовані слов’яни (Sclavi) і Русь (“Hec et Rusia” – “тут є Русь”).
На третій карті-портолані (зі збірок Паризької національної бібліотеки; складена на Мальорці) Середземного та Чорного морів картографа другої чверті XIV ст., Анджеліно Далорто (Ангеліно Дульсерт; Dulcert Angelino, Angellino de Dalorto) 1339 р., є напис великими літерами RUTENIA (біля витоків Дніпра). Ліворуч напис montes Rossie (гори Русі) і малюнок гір, з яких у бік Чорного моря витікає Дніпро. Нижче “гір Русі” ще кілька дрібних написів Rossia. На його першій карті-портолані (13251330 рр.) Середземного та Чорного морів є напис “RUTENIAM(біля витоків Дніпра).
Також на карті зображено Львів (… de Leo) як європейське місто з прапором, герб якого є в кастильському гербовнику “Книга знань про всі королівства”. Це одне із перших зображень Львова. Києва на цій карті немає. Натомість в українських причорноморських степах на Лівобережжі є країна ALIANIA (Аланія), на Правобережжі – країна BURGARIA, на схід від Аланії – країна Куманія (QVMANIA). Під написами ALIANIA та QVMANIA зображені символи влади Золотої орди (тамга Бату (Батия) з півмісяцем). На краю карти на схід від Причорномор’я, зображений хан Узбек і ті ж символи.
На мапі 1367 р. венеціанських картографів і купців XIV ст., братів Франциска й Домініка Піццигані (Pizziganiє теж написи: Rossia, Rutenia qu Rossia і двічі Rutenia q Rossia”, де “qu” і “q” скорочення від quasi. Це можна перерекласти як “Рутенія можливо Русь”, тобто укладачі карти чомусь не були впевнені в правильності такого порівняння назв однієї території. Можливо, за звичкою до суто латинського Rutenia. Формат мапи 138 × 92 см. Карта була призначена для торговців та мореплавців і містила докладні коментарі маршрутів, географічних об’єктів та історичних місць.
У каталонському атласі 1375 р. єврейського картографа Авраама Крескеса (Cresques Abraham; 1325–1387) та його сина Ієгуди Крескеса поміщена мапа “Panel 4 – Eastern Europe” (Східна Європа), що має червоно-синій напис ROSSIA (на правому березі Дніпра). Ліворуч зображені гори, підписані munt lussom de rossia. На карті є Львів (cintat de Leo), Київ (Chiva). Львів позначено як європейське місто з прапором, герб якого є в кастильському гербовнику “Книга знань про всі королівства”. Київ розміщено в cередній течії Дніпра; в українських причорноморських степах, на Лівобережжі – країна CCUMANIA, на Правобережжі – країна BURGARIA, на схід від Куманії – країна ALIANIA (Аланія). 
Близько 1380 р. на карті-портолані каталонець Г. Солері (Guillem Soleri) на північ від Чорного моря поблизу витоку Дніпра навів напис Rossia (Русь). Карта не датована, однак є підпис “Guilmus Soleri civis maioricaru me fecit”. Зберігається в Паризькій національній бібліотеці.
На карті світу 1457 р. (перевидана 1912 р.), виконаній у птолемейському стилі, флорентійського вченого Паоло Тосканеллі (Paolo dal Pozzo Toscanelli; 1397–1482) вздовж Дніпра з півночі на південь нанесено напис Roßia (Русь). Також є напис Roпia (права сторона слова, в даному випадку, згладжена і більше нагадує літеру “П”) поблизу Дністра (в Галичині).
Карта Світу 1459 р.венеціанського монаха Фра Мауро або Мавро (Fra Mauro; 1385–1459) – одне з перших історичних джерел, у  якому виділено три “кольорові” частини Русі: Червона Русь (Rossia Rossa), Чорна Русь (Rossia Negra), Біла Русь (Rossia Biancha). Оскільки ж автору особистого не були добре відомі східнослов’янські землі, то в цьому регіоні зроблено низку грубих помилок.
Зокрема, територія в районі Наддніпров’я (українські землі Великого Литовського князівства) названа Червоною Руссю (Rossia Rossa). Біла Русь (Rossia Biancha) у Фра Мауро, як і в більшості західноєвропейських авторів XIII–XVI ст. це синонім або Великого Новгорода або його частини, що була заселена колись народністю вепсів (є на карті між Волгою та Білим озером). Чорна Русь (Rossia Negra) показана на правому березі р. Ока, це переважно північно-західна частина руських земель (теперішня Білорусь).
Німецький теолог, католицький кардинал Микола Кузанський (нім. Nicolaus Krebs, Nikolaus von Kues, Chrifftz, лат. Nicolaus Cusanus; 1401–1464)  близько 1460 р. склав рукописну мапу Середньої Європи, яка не збереглася в оригіналі, проте, дійшла до наших часів завдяки пізнішим копіям. Карта першою була гравійована на міді в м. Ейхштедте 1491 р.
На мапі є назви: RVSSIA (охоплює Західну Україну) та RVBЕA RVSSIA (Червона Русь; охоплює південний захід України, середню течію Південного Бугу). На цій карті Микола Кузанський вперше позначив регіон Поділля. Біла Русь (RVSSIAE ALBAE PATS) віднесена до Новгородської землі. Позначено також українські міста: Київ (CHIOVЕA), Львів (Leоpolis) та ін. Білоруські землі віднесено до Великого Князівства литовського (LITVANIA MAGNUS DVCATVS). Двічі  використано напис Литва (LITVANIAE).
Карта Миколи Кузанського 1491 р. під назвою “Tabvla Moderna Sarmatiae Eur.” опублікована у Римському виданні “Географії” Птолемея (Argentorari, 1513). Написи  на карті – Русь (Rvssia) та Поділля (Podolіa). На ній позначено р. Дніпро, Київ та низку інших українських міст. Назва Біла Русь означає Московію (Russia Alba sive Moscovia); це місцевість на схід від Дніпра (Борисфена).
У Нюрнберзі 1493 p. опубліковано карту [Карта Середньої та Східної Європи] без назви. Автори Єронім Мюнцер (Hieronymus Münzer; 1447-1508) та Микола Кузанський. Формат карти 57,8 × 39 см, мова – латинська.  Розміщена у книзі:REGISTRUM HUŸUS OPERIS LIBRI CRONICARUM CVM FIGURIS ET IMAGINIBUS AB INITU(M) MUNDI…”. На карті напис Russia (Русь) є на схід від Лівонії.
Бернард Ваповський  (Bernard Wapowski; 1450–1535; перший український професійний географ та картограф) на початку XVI ст.  працював разом з картографом Марко Беневентано над картою Центральної Європи, яку видано 1507 р. як “Tabula Moderna Polonie, Ungarie, Boemie, Germanie, Lithuanie” в Римському виданні “Географії” Птолемея. Правобережну Україну тут позначено як Поділля (Podolia) та Русь (Rusia), Лівобережну Україну – Тартарію (Tartaria). Біла Русь, або Московія  (Rvssia Alba sive Moskovia), міститься на схід від Дніпра, на північ від Тартарії.
Мапа 1522 р.Tabula nova Polonia, Ungariae, & Russiǽ” (Нова карта Польщі, Угорщини та Русі) німецького картографа Лоренца Фрі (Lorenz Fries; 1489–1550) є поєднанням картографії Птолемея з новими політико-географічними даними епохи. Правобережна Україна на ній позначена як Поділля (Podolia) та Русь (Russia). Картографічна неточність – Карпатські гори надруковані перевернутими.
У 1540 р. (1568 р. нова редакція) Себастьян Мюнстер видав карту  POLONIA ET  VNGARIA XV NOVA TABVLA” (Нова карта Польщі та Угорщини). Уперше її надруковано в “Географії” Птолемея (редакція С. Мюнстера). У виданнях 1545 і 1552 рр. заголовок у назві карти має позначення “XX”, в інших виданнях – “XV”. Формат34.5 × 25.7 см. Її регулярно перевидавали в 1542, 1545, 1551, 1552 аж до 1628 р. (близько 40 видань).
На цій карті чи не вперше є регіональні назви українських земель: Rvssia (Русь) зі Львовом (Leopol), Podolіa (Поділля), Volhinia (Волинь), Pokutze (Покуття), Codimia (Кодимія), Bessarabia (Бессарабія), Tartaria minor (Мала Татарія), Tartaria Przecopen[sis] (Перекопська Татарія) (останні дві території належать до Північного Причорномор’я і Кримського півострова). Показано сусідів українських історико-культурних регіонів – Молдавію (Mvldavia),  Трансільванію (Transilvania), Волощинину (Valachia)  та ін.
Московія і Alba Rvssia (Біла Русь) розміщені на схід від Дніпра, у районі Десни і Сейму. Розташування річок та міст на мапі ще доволі приблизні, однак, можна чітко локалізувати Сейм (де видно Путивль і Рильськ) та Десну. За ними на мапі починається Московія. Цікава назва міста Москва – Moschia (Мосхія). У праці В. Татищева та Г. Міллера “Исторіиа россійская с самых древниейших времен неусыпными трудами через триттсать лѣт собранная и описанная покойным тайным совѣтником и астраханским губернатором Васильем Никитичем Татищевым: Том 2” (1773) теж згадано топонім Мосхїя (ріка).
Подібною також є карта С. Мюнстера “Новий опис Польщі та Угорщини”, видана 1559 р. На ній позначено ті самі українські регіони, і теж без кордонів, показано гори Карпати (без назви). Імовірно карта С. Мюнстера складена на основі карт Б. Ваповського.
Якщо у С. Мюнстера є назви українських регіонів без адміністративних кордонів, то на карті “Європа…” фламандського картографа та географа Ґерарда Меркатора (Gerhardus Mercator; 1512–1594) 1554 р. вони вже позначені. Це настінна карта 165 × 135 см (65 × 53 дюймів) на 15 аркушах. На ній українські землі представлені тільки Поділлям (Podolia). Карта "Європа…" з уточненнями перевидана в атласах Меркатора: “Атлас Європи” 1570–1572 рр. та “Atlas sive Cosmographicae Meditationes de Fabrica Mundi et Fabricati Figura; 1595.” (Атлас, або космографічні міркування про створення світу і вид створеного). Саме у виданні 1595 р. вперше тематичну, детально опрацьовану збірку карт названо атласом. Відоме видання мапи 1589 р.
Українські історико-географічні регіони з межами виділив Ґ. Меркатор і на  карті “Lithuania” (Литва), видана в Амстердамі (1595). Карта теж поміщена в “Atlas sive Cosmographicae Meditationes de Fabrica Mundi et Fabricati Figura” На ній землі України представлені Волинню (Volynia), Поділлям (Podolia) та Руссю (Rvssia). Карту неодноразово перевидавали окремо та в атласах.
У зазначеному атласі поміщена і карта “Rvssia cum Confinijs”. Як і на попередній мапі тут виділено українські регіони: Волинь (Volynia), Поділля (Podolia) та Русь (Rvssia).
Італійський картограф Жироламо (Джироламо) Рушеллі (Girolamo Ruscelli; 1520-1566) у 1560 р. видав карту “POLONIA ET HUNGARIA NUOVA TAVOLA” (Нова карта Польщі та Угорщини). Мапа надрукована у Венеції і цікава тим, що на ній присутні регіональні назви українських земель: Rоssia Rossa (Червона Русь) на схід від Volhinia (Волині), Podolіa (Поділля), Codimia (Кодимія).
Польський картограф Вацлав Гродецький (Wacław Grodziecki; бл. 1535–1591) переробив карту Б. Ваповського і видав її 1562 р. у Базелі (рукописний варіант завершений 1558 р.) з дедикацією польському королю Сигізмунду Августу. Порівняно з картою Б. Ваповського В. Гродецький доповнив її територією над Дніпром, Прип’яттю, долішнім Дністром і Бугом.
Мапа мала масштаб 1:750 000 та доданий індекс з 724  географічними назвами (були й інші окремі уточнення змісту). В. Гродецький позначив на ній татарське прикордоння й називав його “пограничними місцевостями” (finitimarumque locorum). У зменшеному вигляді мапу опублікував видатний фламандський географ та картограф Абрагам Ортеліус (Abraham Ortelius; 1527–1598) у всіх виданнях атласу світу “Theatrum Orbis Terrarum” (Театр земель світу)від першого з латинським текстом 1570 р. (Антверпен) до 1592 р.
Назва мапи: “POLONIAE FINITIMARUMQUE LOCORUM DE/CRIPTIO. AUCTORE WENCESLAO GODRECCIO. POLONO” (Польща, описана в [її] кордонах і місцевостях Вацлавом Гродецьким, поляком). На ній позначені межі і назви: Русь (Rvssia) (до складу якої входять Руське, Белзьке та Берестейське воєводства з містами Холм та Ярослав), Поділля (Podolіa) та Волинь (Volhinia). Крім Львова, на мапі є й інші галицькі міста, зокрема, Галич (Halycz), Рогатин (Rohatina), Долина (Dolina) та ін. Межа між Руссю та Поділлям проведена по р. Збруч, між Волинню та Поділлям по р. Случ. Це надалі стало стандартом подачі адміністративного устрою Західної України до кінця XVIII ст.
Карта має багато неточностей. Наприклад, помилковою є локалізація Снятина у складі Молдавії (Moldaviae Pars), адже місто у той час входило до складу Руського воєводства Речі Посполитої.
Відомо багато копій з цієї карти в атласах малого формату, виданих наприкінці XVI – на початку XVII ст. Одна із копій, видана в Кельні 1592 р., мала таку назву: “POLONIAE FINITIMARUMQUE LOCORUM DE/CRIPTIO AUCTORE WENCE/LAO GODRETCIO POLONO JOHANN BUSSEMECHER EXC. HENRICUS NAGEL FECIT” (Польща, в її межах і територіях, описана Вацлавом Гродецким, поляком, зображена Йоганном Буссемехером, виконана Генріхом Нагелем).
У 1595 р. карту Польщі В. Гродецького в атласах А. Ортеліуса замінено картою чеського картографа Андрія Поґрабки (Andreas Pograbius, Andrzej Pograbski, Andrea Pograbio). Перший варіант цієї карти “Poloniae Lituaniaeque descriptio. Auctore Wenceslao Godreccio; et correctore Andrea Pograbio Pilsnensi” вийшов у Венеції 1570 р. як окрема публікація.
Також у Венеції 1570 р. видано карту А. Поґрабки Partis Sarmatiae Europae, quae Sigismundo Augusto regi Poloniae potentissimo subiacet nova descriptio” (Частини Європейської Сарматії…), формат карти 47.3 ×
69 см.
Із українських земель виділено “Русь, відома як Роксоланія” (Rvssia, А Ptol Roxolania), Поділля (Podolіa), Волинь (Volhinia) та Кодимію (Codimia). Позначено багато міст, серед них і Львів (Leopolis). У ділянці Причорномор’я, біля Дніпровського лиману (на Лівобережжі) є напис SCYTHIAE PARS (СКІФІЯ).
Лише 1677 р. на “Moscovie dite autrement Grande et Blanche Russie” (Європейська карта Росії) французького географа та картографа П'єра Дюваля вперше, окрім уже звичних позначень для Росії: Московія і Біла Русь, наведено синонім “Велика Русь”. У сучасній науці термін “Велика Русь” практично не використовується.

Фрагмент Карти Британських островів Георга Лілі (1546 р.). Область у Шотландії з назвою "Rоssia"

1339 р.



                                                                                     1367 р.

   1375 р. Фрагмент мапи.
«Panel 4 - Eastern Europe» (Східна Європа)

1375 р. Мапа «Panel 4 - Eastern Europe» (Східна Європа)
 1380 р.

1459 р.
1491 р. Микола Кузанський
1513 р. Микола Кузанський


1475 р.
 
1522 р.  (1541 р.). Лоренц Фрі (Lorenz Fries). Tabula nova Polonia, Ungariae, & Russiǽ” (Нова карта Польщі, Угорщини та Русі)
1540 р., Себастьян Мюнстер.   "POLONIA ET  VNGARIA XV NOVA TABVLA" (Нова карта Польщі та Угорщини).

 
 "Верхній" фрагмент карти Південної Сарматії Бернарда Ваповського, 1526 р.


1548 р.Джакомо Гастальді . «MOSCHOVIA TABULA NOVA» (Нова карта Московії)
1595 р. (Оновлена версія карти 1554 р.)"Європа…".  Ґерард Меркатор
1570-1572 рр. "Європа…".  Ґерард Меркатор


1595 р. Герард Меркатор «Lithuania» (Литва).
1595 р. Герард Меркатор «Lithuania» (Литва).
1595 р. Герард Меркатор. "Rvssia cum Confinijs". 



1570 р. Абрагам Ортеліус. «POLONIAE FINITIMARUMQUE LOCORUM DE/CRIPTIO. AUCTORE WENCESLAO GODRECCIO. POLONO» (Польща, описана в [її] кордонах і місцевостях Вацлавом Гродецьким, поляком).

 
1560 р. Жироламо (Джироламо) Рушеллі «POLONIA ET HUNGARIA NUOVA TAVOLA»
1677 р.  П'єр Дюваль. «Європейська карта Росії» (Moscovie dite autrement Grande et Blanche Russie).

Список використаної літератури
1. Вавричин М. Г. Матеріали до історії картографії України у ХVІ ст. у фондах ЛНБ АН УРСР // Бібліотека і науково-технічний прогрес. Львів, 1975. С. 101–109.
2. Вавричин М., Дашкевич Я., Кришталович У. Україна на стародавніх картах (кінець XV – перша половина XVII ст. // К.: ДНВП “Картографія”, 2004. 207 с.
3. Галушко К. Україна на карті Європи: Україна та українці у картографії від Античності до ХХ століття: наук.-популярне видання. К., 2013. 143 с.
4. Дашкевич Я. Р. Територія України на картах ХІІІ-ХVІІ ст. / Я. Р. Дашкевич // Історичні дослідження : Вітчизняна історія. К., 1981. Вип. 7. С. 88–93
5. Історичне картознавство України: [збірник наукових праць]. Львів; Київ; Нью-Йорк, 2004. 518 с.
6. Клещевский А. Имя страны «Россия» («Russia») на западно-европейских картах XIV-XVI веков. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://pravoslavnye.ru/monitoring_smi/2016/01/2016-01
7. Кордт В. Материалы по истории русской картографии. К., 1899. Вып. 1: Карты всей России и южных ее областей до половины XVII века. 15 с.
8. Кордт В. Матеріали до історії картографії України. К., 1931. Ч. 1. 100 с.
9. Люта Т. Україна на старожитніх мапах // Пам’ятки України : історія та культура. К., 1996. 2. С. 51–56.
10. Ляскоронский В. Иностранные карты и атласы ХVІ и ХVІІ вв., относящиеся к Южной России // Чтения Исторического общества Нестора Летописца. К., 1898. Кн. 12. С. 97–137.
11. Осталецька О. Видання провідних європейських картографічних закладів XVI–XVIII ст. у фондах сектора картографічних видань Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського // Вісник Львів. ун-ту. Сер. книгозн. бібліот. та інф. технол. 2010. Вип. 5. С. 130 – 136.
12. Cocca P. I. Історія картографування території України. К., Либідь, 2007. 336 с.
13. Тутківський П. Матеріали для бібліографії мапознавства України (Мапи, плани, атласи, альбоми, мапознавча література). К., 1924. 63 с.
14. Шелухин С. П. Назва України: з картами. Відень: тов. «Франко син і спілка», 1921. – 30 с.



Немає коментарів:

Дописати коментар