понеділок, 13 березня 2017 р.

Назва «РУСЬ» на перших західноєвропейських картах





Україна на стародавніх картах Європи і світу була у полі зору досліджень українських і російських вчених ще у ХІХ – на початку ХХ ст. Зокрема, український картограф В. Кордт видав цілу серію «Материалов по истории русской картографии». Але найбільш цінною його книгою є з історії картографії України, надрукована вже у міжвоєнний період [7, 8]. Картограф В. Ляскоронський в українській історіографії дав початок дослідженню іноземних карт і атласів ХVІ – ХVІІ ст., на яких були позначені території нашої держави [10].

У радянський період українською картографією займались П. Тутковський, С. Рудницький та ін. Історичне картознавство України набуває особливого розвитку у наш час. З’явились ряд картографічних досліджень Я. Дашкевича, М. Вавричин, У. Кришталович, Р. Сосси, К. Галушко, Т. Люти та ін.

У 2000 р. спільними зусиллями Національної академії наук України, Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського, Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника було проведено міжнародну наукову конференцію «Картографія та історія України», присвячена 400-річчю від народження Гійома Левассера де Біплана [5].

Виклад основного матеріалу.


“Русь”, “Руська земля” — таку назву, як відомо, мала держава, що виникла у другій половині IX ст. в середній течії Дніпра, серед українського племені полян з центром у Києві. Назва “Руська земля” виникла подібно до інших літописних назв (Лядська земля, Болгарська земля, Угорська земля) від спільної назви народів, що заселяли цю територію, згодом етнонім (назва народу) перетворився в політонім (назва політичного утворення). Руська земля спочатку ймовірно включала Середню Наддніпрянщину. У середньовічних джерелах територія Русі здебільшого обмежувалася Київською, Чернігівською та Переяславською землями і не вживалася на означення  Галичини чи Новгородської землі. Після монгольської навали назва поширилась на інші східнослов'янські землі де існували приходи християнської церкви візантійського обряду (так звана — русьска віра): з'явилися Біла, Чорна, Червона або Галицька, Мала Русь.
У X ст. візантійський імператор Костянтин Багрянородний написав твір «Про управління імперією», де землі північніше Чорного моря, відомі давньогрецьким географам як Скіфія, назвав словом ωσία. Форма з двома літерами «с» у грецьких текстах зустрічається лише з XIV ст. У самій Московщині термін «Руссія» для позначення власної країни почали вживати лише з XV ст. Від останньої чверті XVI ст.  в титулатурі великих князів московських, за прикладом монархів Литви і Польщі, стали використовувати слово «Руссія». У XVII ст.   воно було змінене на «Россія» під впливом церковно-книжної традиції. Слід зазначити, що термін «Росія» у літописах Київської Русі не зустрічається. Вперше дане слово у східнослов'янських роботах зустрічається лише у 1387 р. у назві титулу митрополита Київського і «всія Росѣя» Кипріяна, а з двома літерами «с» дане слово починає вживатись лише з XV ст.
Поза сумнівом, що “Московщина” (Росія) вкрала (загарбала) нашу (українську) назву Русь, яка своїм питомим змістом — етнічним, географічним, геополітичним — цілком відповідає сучасному термінові Україна. Назва великої могутньої країни була свідомо перенесена у XV–XVI ст. на невелику частину цієї держави й це дало Московщині, привласнити хоча й підроблену, але, все ж таки, давнью історичну спадщину Київської Русі. Вирішити проблему зміни назви імперії (і то не повною мірою) зміг аж Петро І, який у 1713 і 1721 рр. видав укази про офіційне перейменування.  Він розсилав по дворах і посольствах держав депеші, у яких вимагав називати Московію в офіційному листуванні Росією, інакше листи від них він просто не прийматиме. Однак на багатьох європейських картах навіть другої половини XVIII ст. Росія ще позначена як Московія. Тому й Катерина ІІ ще видала письмові вказівки з вимогою перестати населенню Московії називатися московитами під страхом смертної кари.

В латинських, західноєвропейських джерелах «Русь» мала декілька назв, що відрізнялись своїм написанням: «Ruthenia» (Рутенія), «Russia», «Ruscia», «Roxolania» (Роксоланія). Латинська назва Русі — «Рутенія», за всю історію свого існування не використовувалась по відношенню до Північно-Східної Русі (Московії), а вживалась виключно до українських етнічних земель та частково білоруських.

Що ж до назви "Русь", то, за А. Чекіним, вона фігурує на англійській Солійській карті ("Карті Генріха Майнцського") на межі ХІІ–ХІІІ ст. (Dascia et Russia) біля гирла Дунаю, німецькій Ебсторфській карті ХІІІ ст. (Rucia regio), англійських Герефордській карті 1290-х рр. (Dacia. Hec et Rusia), карті Джона Воллінгфордського сер. ХІІІ ст. (Russia поруч із Comannia – країною половців), Ісландській карті сер. ХІІІ ст. (Rusia). Зазвичай ця назва фігурує у перерахуванні східноєвропейських країн, а не народів в одному ряду з Дакією або Угорщиною, Болгарією, Грецією чи Куманією… Фактично західноєвропейська картографія лише у ХІІІ ст. "пропускає" Русь на карту світу, у той час, коли вона вже не становила якоїсь державної цілісності, а її назва, яка раніше торкалася переважно Середнього Придніпров'я, починає приживатися по периферії – на заході, а потім на півночі. Характерно й те, що з'являється вона лише на північноєвропейських картах – в Англії, Нижній Саксонії та Ісландії. Імовірно, це відголоси далеких комунікацій вікінгів-варягів [3].
Що цікаво, що назва «Rossia» зустрічається на карті Британських островів 1546 р. Георга Лілі.


Назва «Русь» охоплює простори від Карпат до Білого моря. Картографи в Європі знали про наявність двох Русей (Галицької та Новгородської) та окремої від них Московії.

Описи карт XIV ст. подано за Олександром Клещевським ( «Имя страны «Россия» («Rossia») на западно-европейских картах XIV-XVI веков») з доповненнями автора.

На карті картографа другої чверті XIV століття, Анджеліно Далорто (Angelino de Dalorto; ) 1339 р., в правій частині фрагмента, є напис великими літерами «RUTENIA». Ліворуч — напис «montes Rossie» (гори Русі) і малюнок гір, з яких випливає в бік Чорного моря Дніпро. Нижче «гір Русі» ще кілька дрібних написів Rossia.

На мапі 1367 р., венеціанських картографів XIV ст,  братів Франциско та Домініка Піццигані (Pizzigani)  зустрічаються написи: «Rossia», «Rutenia qu Rossia» і, двічі, «Rutenia q Rossia», де «qu» і «q» є скороченням від «quasi». Це можна перевести як «Рутенія можливо Русь», тобто, укладачі карти чомусь не були впевнені в правильності такого порівнювання назв однієї території. Можливо, в силу звички до чисто латинського «Rutenia».



В каталонському атласі 1375 р., єврейського картографа, Авраама Крескеса (Cresques Abraham; 1325-1387) поміщена мапа “Panel 4 – Eastern Europe” (Східна Європа), що має червоно-синій напис “ROSSIA” (на правому березі Дніпра). Ліворуч зображені гори, підписані: “munt lussom de rossia”. Каталонський  атлас підготовлено в Пальма-де-Майорка. Атлас спочатку складався з шести аркушів пергамента, які згодом були розрізані навпіл і натягнуті на дерев'яні щити. У першому та другому аркушах трактуються питання космографії, астрономії та астрології (зокрема, наголошується сферична форма Землі). Також наведено практичні поради мореплавцям. Чотири останніх аркуші атласу є розгорнутою картою-портуланом з включенням інформації про заморські країни по Марко Поло та Джону Мандевілю. Північ за арабською традицією — знизу. Належність міст позначена прапорами. На карті зображено Львів (cintat de Leo) (одне із перших зображеннь Львова – карта-портолан Середземного та Чорного морів, авторства Ангеліно Дульсерта, 1335 р.), Київ (Chiva). Львів позначено як європейське польське місто із прапором, герб якого зустрічається в кастильському гербовнику Книга знань про всі королівства. Київ зображено як самостійне місто азійського типу; воно розміщено в нижній течії Дніпра, між Болгарією і Руссю. В українських причорноморських степах, на Лівобережжі – країна CUMANIA”, на Правобережжі – країна BURGARIA”,  на схід від Куманії (CUMANIA) – країна ALANIA” (Аланія).  

На карті 1380 р., каталонця Гуіллельма Солера (Guillelmus Soleri) на північ від Чорного моря, поблизу витоку Дніпра напис «Rossia».

Карта Світу 1459 р., венеціанського монаха,   Фра Мауро або Мавро (Fra Mauro) — одне з перших історичних джерел, в якому згадуються і виділяються три «кольорові» частини Русі: Червона Русь (Rossia Rossa), Чорна Русь (Rossia Negra), Біла Русь (Rossia Biancha).

Але зважаючи на те, що автору особистого не були добре відомі східнословянські землі, і тому в цьому регіоні було допущено ряд грубих помилок.

На карті територія в районі Надніпров’я (українські землі Великого Литовського Князівства) названа Червоною Руссю (Rossia Rossa). Біла Русь (Rossia Biancha) у Фра Мауро, як і в більшості західноєвропейських авторів XIII—XVI століть — це синонім або Великого Новгорода або його частини, що була заселена колись народністю вепсів (знаходиться на карті між Волгою та Білим озером). Чорна Русь (Rossia Negra) показана на правому березі р. Оки, це переважно північно-західна частина руських земель (теперішня Білорусь).



Німецький теолог, католицький кардинал, Микола Кузанський (нім. Nicolaus Krebs, Nikolaus von Kues, Chrifftz, лат. Nicolaus Cusanus; 1401—1464) склав близько 1460 р. рукописну мапу Середньої Європи, яка не збереглася в оригіналі. Але карта дійшла до наших часів завдяки пізнішим копіям, які розділені дослідниками на дві редакції. Карта була гравійована на міді в місті Ейхштедте у 1491 р.

Вона вважається першою друкованою картою Німеччини і обіймає Середню Європу від південного узбережжя Скандинавського півострова до Середземного моря і від Нідерландів до Прибалтійського краю і Чорного моря. Величина 420 х 330 мм. [цит. за В. Кордт, 1899].

На мапі зустрічається назва RVBEA RVSSIA (Червона Русь) (охоплює південний захід України, середню течію Південного Бугу). Біла Русь (RVSSIAE ALBAE PATS) віднесена до Новгородські землі. Позначено на мапі місто Київ (CHIOVIA). Білоруські землі віднесено до Великого Князівства Литовського (LITVANIA MAGNUS DVCATVS). Двічі  зустрічається напис Литва (LITVANIAE).

Карта  Миколи Кузанського 1491 р. під назвою «Tabvla Moderna Sarmatiae Eur.» була опублікована у латинському видавництві Географії Птолемея (Argentorari, 1513). Написи  на карті – Русь (Rvssia) та Поділля (Podolіa). На ній знаходимо р. Дніпро, Київ та ряд інших українських міст. Назва Біла Русь означає Московію (Russia Alba sive Moscovia). Лежить ця місцевість на схід від Дніпра (Борисфена).

На карті світу 1475 р., флорентійського вченого Паоло Тосканеллі (Paolo dal Pozzo Toscanelli) вздовж Дніпра з півночі на південь нанесено надпис «Roßia» (Русь). Зустрічається  теж напис «Roпia» (права сторона слова, в даному випадку, згладжена і більше нагадує літеру «П»), поблизу Дністра (в Галичині).

Мапа 1522 р. Tabula nova Polonia, Ungariae, & Russiǽ” (Нова карта Польщі, Угорщини та Русі) німецького картографа Лоренца Фрі (Lorenz Fries; 1489-1550) є поєднанням картографії Птолемея з новими політико-географічними даними епохи. Західна Україна позначена як Поділля (Podolia) та Русь (Russia). Картографічна неточність – Карпатські гори надруковані перевернутими.

У 1540 р., німецький вчений, автор «Космографії» («Cosmographia», Базель, 1544), Себастьян Мюнстер (Sebastian Münster; 1488–1552), видає карту  "POLONIA ET  VNGARIA XV NOVA TABVLA" (Нова карта Польщі та Угорщини). У виданнях 1545 і 1552 рр. заголовок в назві карти має позначення «XX», в інших виданнях – «XV». Формат мапи 14 x 10 дюймів. Мапа регулярно перевидається до 1628 р. (близько 40 видань).

Мапа цікава тим, що на ній чи не вперше присутні регіональні назви українських земель: Rvssia (Русь) зі Львовом (Leopol), Podolіa (Поділля), Volhinia (Волинь), Pokutze (Покуття), Codimia (Кодимія), Bessarabia (Бессарабія),  Tartaria minor (Мала Татарія), Tartaria Przecopen[sis] (Перекопська Татарія) (останні дві території належать до Північного Причорномор’я і Кримського півострова). Показано сусідів українських історико-культурних регіонів – Молдавію (Mvldavia),  Трансільваніїю (Transilvania), Волощинину (Valachia)  та ін.

Назва Codimia (Кодимія) походить від невеличкої річки Кодима на Одещині. Cлово «кодима» було відомо ще половцям і означало схід, а через те, що воно стосувалося назви річки, яка мала свою дорогу, то це звучало, як «річка, що тече на схід». У XIV–XV ст. р. Кодима була кордоном між ногайськими кочівниками та осілим українським населенням Поділля, між Золотою Ордою та Великим князівством Литовським. На карті «Опису Польщі і Литви» автора Вацлава Гродецького і коректора Андрія Пограбки пілзненського (Антверпен, Нідерланди, 1602 р.) є напис «Codima folitudo uafissima (лат.)» (Кодима, безлюдна, спустошена). Сьогодні Кодима — місто районного підпорядкування, районний центр Кодимського району Одеської області.

Московія і Alba Rvssia (Біла Русь) знаходяться на схід від Дніпра, в районі річок Десни і Сейму. Розташування річок та міст на мапі ще доволі приблизні, але можна чітко локалізувати по кордоні річок Сейм (де видно Путивль та Рильськ ) та Десни. За цим кордоном починається на мапі Московія. Цікава сама назва міста Москви – Moschia (Мосхія). В праці (1773 р.) В. М. Татищева та Г. Ф. Міллера «Исторіиа россійская с самых древниейших времен неусыпными трудами через триттсать лѣт собранная и описанная покойным тайным совѣтником и астраханским губернатором Васильем Никитичем Татищевым: Том 2»  теж згадується топонім «Мосхїя» (ріка).

Подібною до цієї є його карта «Новий опис Польщі та Угорщини», видана в цьому ж швейцарському місті у 1559 р. Позначені ті ж самі українські регіони, і теж без кордонів. На мапі показано гори Карпати (без назви).

Ймовірно карта Себастьяна Мюнстера була складена на основі карт  Бернарда Ваповського (Bernard Wapowski; 1450-1535; першого українського професійного географа та картографа). Вони були надруковані в Кракові 1526 р. Одна під назвою «Tabul a Sarmatiae, regna Poloniae et Hungariae utriusque Valachiae, nec non Turciae, Tartariae, Moscoviae et  Lithuaniae partem comprehendens» (Мапа Сарматії, королівств Польського та Угорського, обох Волощин, а також Туреччини, Татарії, Московії та Литви частин прилеглих) (складалася з двох аркушів, що представляли відповідно південну та північну Сарматію, відтак у літературі іноді мовиться не про дві, а про три карти Ваповського)  у масштабі 1:2 900 000; друга – «Tabula  in qua illustrantur ditiones Regni Poloniae ac Magni Ducatus  Lithuaniae pars» (Карта, в якій ілюстровані області Корони  Польської та частково Великого князівства Литовського) у масштабі 1:1 000 000.  Саме за картою Південної Сарматії Бернарда Ваповського європейські картографи протягом 120 років (до появи карт Г-Л. де Боплана) зображували територію сучасної України. Ваповський на Карті Сарматії позначив регіон Поділля та застосував українську транскрипцію написання багатьох географічних назв.

На карті 1548 р., венеціанського картографа, Джакомо Гастальді (Giacomo Gastaldi; 1500-1566) «MOSCHOVIA TABULA NOVA» (Нова карта Московії) назва «ROSSIA ROSSA» (Червона Русь) поміщена на захід від Дніпра (Правобережна Україна). А напис «ROSSIA BLANKA» (Біла Русь)  поміщений між Великим Новгородом (Nouugardia) і Холмогорами (Colmogora).

Якщо у Себастьяна Мюнстера є назви українських регіонів, але відсутні адміністративні кордони, то останні з'являються вже невдовзі – у 1554 р. на карті "Європа…"  фламандського картографа та географа Ґерарда Меркатора (Gerhardus Mercator; 1512–1594). Це настінна карта 165 х 135 см (65 × 53 дюймів) на 15 аркушах. На ній українські землі представлені тільки Поділлям (Podolia).

Ця карта, з уточненнями, була перевидана в атласах Меркатора («Атласі Європи» 1570-1572 рр. та в «Атласі світу» (Atlas Sive Cosmographicae Meditationes de Fabrica Mundi et Fabricati Figura; 1595 р.). Саме у виданні 1595 р., вперше,  тематична, детально опрацьована збірка карт названа "атласом". Відоме видання мапи 1589 р.

Перша частина задуманого ним атласу з картами Франції, Нідерландів та Німеччини вийшла у Дуйсбурзі в 1585 р., друга ж, яка охоплює Італію, Славонию та Грецію, з'явилася там же в 1590 р. Слідом за цим Меркатор приступив до складання третього випуску свого видання, який повинен був містити в собі північні країни Європи, але смерть перешкодила йому закінчити цю роботу: він помер у 1594 р., коли ця третя частина була вже майже готова до виходу в світ (цитую за А. Кордтом, 1899 р.).

«Атлас світу»  видав вже його син Румольд (1545–1599) у Дуйсбурзі (Duisburg). Видання вважається прижиттєвим тому що з 107 карт в атласі 102 гравіровані власне Меркатором. На обкладинці зображений Атлант (Атлас), який тримає Землю. Після смерті Рудольфа, його сім’я видала ще раз Атлас у 1602 р. Відомо, що сім’я продала мідні пластини у 1604 р. фламандському картографу та видавцю Йодокусу Хондіусу (Jodocus Hondius; 1563-1612). Хондіус доповнив атлас картами Іспанії, Азії, Африки і Америки і видав його у 1606 р. з латинським текстом, під своїм  ім'ям, але з повним визнанням того, що більшість карт були створені Меркатором. Тепер титульний лист містив зображення Хондіуса та Меркатора разом, хоча вони ніколи не зустрічалися. Хондіус був досвідченою діловою людиною, і під його керівництвом "Атлас" мав величезний успіх (1607 р. і 1608 р. – з латинським текстом;  1609 р. – французьке видання цього атласу).

Гідними наслідниками Хондіуса були його син Хенрік та  зять Ян Янссон). Між 1609 і 1641 роками атлас видавався 29 разів, зокрема один раз на англійській мові.

Українські історико-географічні регіони з межами виділяє Герард Меркатор і на  карті «Lithuania» (Литва). Мапа видана  в Амстердамі (1595 р.). Карта теж поміщена в  "Atlas sive Cosmographicæ Meditationes Fabrica de Mundi et Fabricati Figura". На ній землі України представлені Волинню (Volynia), Поділлям (Podolia) та Руссю (Rvssia). Карта неодноразово перевидавалася, як окремо так і в атласах.

В цьому ж атласі поміщена і карта "Rvssia cum Confinijs". Як і на попередній мапі тут виділено українські регіони: Волинь (Volynia), Поділля (Podolia) та Русь (Rvssia).


Польський картограф Вацлав Гродецький (Wacław Grodziecki; бл.1535-1591) переробив карту Б. Ваповського і видав її 1562 р. у Базелі (рукописний варіант був завершений у 1558 р.) з дедикацією польському королю Сигізмунду Августу. У порівнянні з картою Б. Ваповського В. Гродецький доповнив її територією над Дніпром, Прип’яттю, долішнім Дністром і Бугом.

Мапа мала масштаб 1:750 000 та доданий індекс з 724  географічними назвами (були й інші окремі уточнення змісту). Вацлав Гродецький показує на ній татарське прикордоння й називає його «пограничними місцевостями» (finitimarumque locorum). Її у зменшеному вигляді опублікував видатний фламандський географ та картограф Абрагам Ортеліус (Abraham Ortelius; 1527–1598) у всіх 16 виданнях атласу світу «Theatrum Orbis Terrarum» (Театр земель світу), починаючи від першого з латинським текстом у 1570 р. (Антверпен) до останнього у 1592 р.

Назва мапи: «POLONIAE FINITIMARUMQUE LOCORUM DE/CRIPTIO. AUCTORE WENCESLAO GODRECCIO. POLONO» (Польща, описана в [її] кордонах і місцевостях Вацлавом Гродецьким, поляком). На мапі позначені межі і назви: Русь (Rvssia) (в склад якої входять Руське, Белзьке та Берестейське воєводства з містами Холмом та Ярославом), Поділля (Podolіa) та Волинь (Volhinia). Крім Львова, на мапі позначено й інші галицькі міста. Тут знаходимо Галич (Halycz), Рогатин (Rohatina), Долину (Dolina) і т. д.

Межа між Руссю та Поділлям проходить по р. Збруч, між Волинню та Поділлям по р. Случ. Це стає надалі стандартом подачі адміністративного устрою Західної України до кінця XVIII ст.

Примітно, що для зображення «Татарії» Ортеліус ще уживає мапу відомого італійського картографа Джакомо Гастальді (1505-1566), але виданий цим же автором «Обрис географії сучасного Польського королівства...» (Венеція, 1562) для представлення земель Польщі вже ігнорує.

Карта має багато і неточностей. Для прикладу, помилковим є локалізація Снятина у складі Молдавії (Moldaviae Pars), адже місто у той час входило до складу Руського воєводства Речі Посполитої.

Відомо багато копій з цієї карти в атласах малого формату, виданих наприкінці XVI – початку XVII ст. Одна із копій, що була видана в Кельні 1592 р. мала таку назву «POLONIAE FINITIMARUMQUE LOCORUM DE/CRIPTIO AUCTORE WENCE/LAO GODRETCIO POLONO JOHANN BUSSEMECHER EXC. HENRICUS NAGEL FECIT» (Польща, в її межах і територіях, описана Вацлавом Гродецким, поляком, зображена Йоганном Буссемехером, виконана Генріхом Нагелем).

У 1595 р. карту Польщі В. Гродецького в атласах Абрагама Ортелія (до 1612 р. вийшло близько 45 видань) було замінено картою чеського картографа Андрія Поґрабки (Andreas Pograbius, Andrea Pograbio). Перший варіант цієї карти "Poloniae Lituaniaeque descriptio. Auctore Wenceslao Godreccio; et correctore Andrea Pograbio Pilsnensi" вийшов у Венеції 1570 р. як окрема публікація.

Італійський картограф, Жироламо (Джироламо) Рушеллі (Girolamo Ruscelli; 1520—1566), у 1560 р. видав карту «POLONIA ET HUNGARIA NUOVA TAVOLA» (Нова карта Польщі та Угорщини). Надрукована мапа у Венеції. Мапа цікава тим, що на ній присутні регіональні назви українських земель: Rоssia Rossa (Червона Русь) на схід від Volhinia (Волині), Podolіa (Поділля), Codimia (Кодимія).

Лише в 1677 р. на «Європейській карті Росії» (Moscovie dite autrement Grande et Blanche Russie), французького географа та картографа,  П'єра Дюваля, вперше, окрім вже звичних позначень для Росії: Московія і Біла Русь, стоїть синонім «Велика Русь». У сучасній науці термін «Велика Русь» практично не використовується.

Висновки. 

Поряд із загальною назвою «Русь» західноєвропейські картографи вживали і регіональні варіанти Русі: Червона Русь, Чорна Русь та Біла Русь.

На Карті Світу 1459 р., венеціанського монаха,   Фра Мауро або Мавро чи  не вперше з відомих мап, в якій згадуються і виділяються три «кольорові» частини Русі: Червона Русь (Rossia Rossa), Чорна Русь (Rossia Negra), Біла Русь (Rossia Biancha).

Географи та картографи Європи Червоною Руссю називали переважно територію Галичини. Інколи назву Червона Русь вони поширювали на всю Правобережну, а пізніше і Лівобережну Україну.

Щодо Білої Русі, то в XV ст.  і до середини XVI ст. європейські картографи відносили її переважно до земель, що належали Великому Новгороду або Московському князівству. На карті  Миколи Кузанського (1460 р.) назва Біла Русь означає Московію (Russia Alba sive Moscovia). Лежить ця місцевість на схід від Дніпра (Борисфена). До кінця XV ст. абсолютна більшість картографів Білу Русь (Alba Russіa) ототожнювали з територією Великого Новгорода (Новгородської республіки). На глобусі Меркатора (1541) «Russia Alba» показана на схід від Пскова. На мапі «Carta marina»  Олафа Магнуса (1539) Біла Русь позначена біля озера Ільмень. На карті (1540) німецького вченого Себастьяна Мюнстера Московія і Біла Русь знаходяться на схід від Дніпра, в районі річок Десни і Сейму. По відношенню до частини сучасної території Білорусії, а саме до Полоцької землі, назва «Біла Русь» стала зрідка появлятися на картах лише з кінці XVI ст. Французький видавець і картограф Юбер Жайо у 1685 р. видає мапу "La Russie Blanche ou Moscovie divisee suivant l’Estendue des Royaumes, Duches, Principautes, Provinces et Peuples: qui sont presentement sous la Domination du Czar de la Russie, cognu sous le Nom de Grand Duc de Moscovie" (Біла Русь або Московія…). 

Чорна Русь, охоплювала на картах цього періоду територію Польщі, Західної України, Московщини та Білорусі. Виходячи з назви карти "La Russie Noire ou Polonoise qui Comprend les Provinces de la Russie Noire de Volhynie et de Polodie divisees en leurs Palatinats Vulgairement Connues sous le Nom D'Ukraine ou Pays Des Cosaques" (Чорна Русь або Польща, яка включає в себе провінції Чорної Русі, Волині, Поділля… відомих під назвою Україна або Країна Козаків.1674 р.)  французький історик та картограф Ґійом Сансон ототожнював Чорну Русь одночасно з державою Польщею та її складовою Чорною Руссю (тобто з Західною Україною).

Отже, назви Русь, Червона Русь – це усього лише давні назви України (про що свідчать і чисельні картографічні матеріали). А Україна, відповідно, більш молода назва Русі.
Фрагмент Карти Британських островів Георга Лілі (1546 р.). Область у Шотландії з назвою "Rоssia"

1339 р.



                                                                                     1367 р.

   1375 р. Фрагмент мапи.
«Panel 4 - Eastern Europe» (Східна Європа)

1375 р. Мапа «Panel 4 - Eastern Europe» (Східна Європа)
 1380 р.

1459 р.
1491 р. Микола Кузанський
1513 р. Микола Кузанський


1475 р.
 
1522 р.  (1541 р.). Лоренц Фрі (Lorenz Fries). Tabula nova Polonia, Ungariae, & Russiǽ” (Нова карта Польщі, Угорщини та Русі)
1540 р., Себастьян Мюнстер.   "POLONIA ET  VNGARIA XV NOVA TABVLA" (Нова карта Польщі та Угорщини).

 
 "Верхній" фрагмент карти Південної Сарматії Бернарда Ваповського, 1526 р.


1548 р.Джакомо Гастальді . «MOSCHOVIA TABULA NOVA» (Нова карта Московії)
1595 р. (Оновлена версія карти 1554 р.)"Європа…".  Ґерард Меркатор
1570-1572 рр. "Європа…".  Ґерард Меркатор


1595 р. Герард Меркатор «Lithuania» (Литва).
1595 р. Герард Меркатор «Lithuania» (Литва).
1595 р. Герард Меркатор. "Rvssia cum Confinijs". 



1570 р. Абрагам Ортеліус. «POLONIAE FINITIMARUMQUE LOCORUM DE/CRIPTIO. AUCTORE WENCESLAO GODRECCIO. POLONO» (Польща, описана в [її] кордонах і місцевостях Вацлавом Гродецьким, поляком).

 
1560 р. Жироламо (Джироламо) Рушеллі «POLONIA ET HUNGARIA NUOVA TAVOLA»
1677 р.  П'єр Дюваль. «Європейська карта Росії» (Moscovie dite autrement Grande et Blanche Russie)


Список використаної літератури
1.    Вавричин М. Г. Матеріали до історії картографії України у ХVІ ст. у фондах ЛНБ АН УРСР // Бібліотека і науково-технічний прогрес. – Львів, 1975. – С. 101–109.
2.    Вавричин М., Дашкевич Я., Кришталович У. Україна на стародавніх картах. Кінець XV перша половина XVII ст. – К.: ДНВП “Картографія”, 2004. – 207 с., 83 репрод. карт. – Серія “Пам’ятки картографії України” (продовження серії, започаткованої В. Кордтом у 1899 р.
3.     Галушко К. Україна на карті Європи: Україна та українці у картографії від Античності до ХХ століття: науково-популярне видання / К. Галушко. – К., 2013. – 143 с.
4.    Дашкевич Я. Р. Територія України на картах ХІІІ-ХVІІ ст. / Я. Р. Дашкевич // Історичні дослідження : Вітчизняна історія. – К., 1981. – Вип. 7. – С. 88–93
5.    Історичне картознавство України : [збірник наукових праць]. –Львів-Київ-Нью-Йорк, 2004. – 518 с.
6.    Клещевский А. Имя страны «Россия» («Rossia») на западно-европейских картах XIV-XVI веков / Клещевский А. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://pravoslavnye.ru/monitoring_smi/2016/01/2016-01
7.    Кордт В. Материалы по истории русской картографии / В. Кордт. – К., 1899. — Вып. 1: Карты всей России и южных ее областей до половины XVII века — 15 с., 32 табл.
8.    Кордт В. Матеріали до історії картографії України / В. Кордт. – К., 1931. – Ч. 1. – С. 100.
9.    Люта Т. Україна на старожитніх мапах / Т. Люта // Пам’ятки України : історія та культура. – К., 1996. – № 2. – С. 51–56
10. Ляскоронский В. Иностранные карты и атласы ХVІ и ХVІІ вв., относящиеся к Южной России / В. Ляскоронський // Чтения Исторического общеста Нестора Летописца. – К., 1898. – Кн. 12. – С. 97–137.
11. Осталецька Олена. Видання провідних європейських картографічних закладів XVI—XVIII ст. у фондах сектора картографічних видань Національної бібліотеки України імені в. І. Вернадського / Осталецька О. // Вісник Львівського університету. Серія книгозн. бібліот. інф. технол. 2010. Вип. 5. С. 130 — 136.
12. Cocca P. I. Історія картографування території України: Підручник / Р. Cocca. – К., Либідь, 2007. – 336 с.
13. Тутківський П. Матеріали для бібліографії мапознавства України (Мапи, плани, атласи, альбоми, мапознавча література). – К., 1924. – 63 с.
14.  Шелухин С. П. Назва України: з картами /  Шелухин С. – Відень : тов. «Франко син і спілка», 1921. – 30 с. + 3 л. карт.

Немає коментарів:

Дописати коментар