субота, 18 березня 2017 р.

Володарі Винник. Український шляхетний рід Лагодовських (частина I)



Відомим за писемними джерелами володарем Винник був рід Лагодовських.  Лагодовські володіли Винниками понад сто років (бл. 15151631 рр.), але основним місцем проживання цей населений пункт міг бути для них лише у кінці XVI ст. на початку XVII ст.

Рід Лагодовських походив від славного роду Корчак, який бере свій початок від  короля Данила Галицького. Федір Любартович (бл. 1351—1431 рр.) — Великий князь Волинський, син князя Любарта-Дмитра, надав землі навколо сучасного с. Лагодів славному і заможному лицареві Лагодовському, «пану на Лагодові». За це славний Лагодовський був зобов'язаний з дружиною надавати князеві Федору Любартовичу допомогу обороняти княжі села і міста, будувати замки, лагодити дороги, давати підводи та платити податки.
Дениско  Лагодовський (перший відомий шляхтич з роду Лагодовських) — український  шляхтич. У документах, де мова йде про Дениска, його називають «з Погорілець», або «з Підгайців». За даними польського генеалога Адама Бонецького, Діонісій з Підгайців, записаний у 1397 р. свідком однієї з грамот, писаної в Глинянах, мав 4 синів: Івашка, Юрія, Дмитра і Каленика (Фелікса Каленика), які почали звично підписуватись як Лагодовські і дві дочки: Анну і Настасю з Підгаєць. Серед дітей Дениска відомо про:
Дмитро  Лагодовськийтарший син  Дениска; ? 1470 р.)український полководець і політик. Був володарем Погорілець, Сухоріччя, Седлиськ, Воскремінців (пол. Woskrzemincze). Останнє село у 1440 р. продав за 200 гривень Пйотру Одровонжу зі Спрови, натомість купив у 1453 р. частину села Станимир.
 1440 р. «відприсяжився», що в цілому не винен та не перешкоджав передачі Кременецького замку Короні.
1464 р. підтримує конфедерацію проти Одровонжів, які почали експансію навколо львівських земель через владні структури. Відома історикам записка львівського гродського суду з 1466 р. Так, у протоколі від 12 вересня 1466 р. сказано, що Дмитро Лагодовський, котрий брав участь як свідок у справах про Вовчухи і Цеперів, розпочав справу проти Яна Нарайовського, звинувачуючи його у тому, що він примусив свою служницю-русинку прийняти католицтво (у документах щодо шляхти, яка зберегла свою руську (українську) ідентичність  використовувалося визначення Rutheni).
Дмитро  Лагодовський після смерті залишивши дружину Анну (дідичка частини Сідлиськ, Дворища, Під'яркова, Смерекова) з Селиськ, дочку Марусю (Марухну) (дружина Василя Свистельницького) та сина Ванька, який примножив спадок батька.
Брати Дмитра  Лагодовського:
* Івашко з Вишнева та Виняр;
* Юрій з Підгайців, правдоподібно, не мав нащадків;
* Каленик (Фелікс Каленик) з Підгаєць, Залуки, Погорільців.
За М. Грушевським: «Наприкінці XVI ст. в Україні залишилося вже мало не спольщеної української шляхти. Найбільше було такої шляхти в Галичині, але це була лише дрібна шляхта, бо більш-менш заможна була спольщена. Шлюби з поляками, з католиками викликали переходи на католицтво. Із старих тубільних родів тільки магнати Лагодовські зберегли українську національність в середині XVI ст. і довели її опікою над православним Унівським манастирем».
У XVI ст. не лише магнатів — навіть заможнішої української шляхти було дуже мало.
Ванько Лагодовський — син Дмитра  Лагодовського, український галицький шляхтич, львівський гродський суддя (1498—1503 рр.), буський войський (за К. Несецьким ще у 1537 р.), володар Винник. Придбав Мірашів (1475 р.), частину Станимира (1479 р.), частину Боршева (1494 р.) за 300 гривень. Дружина — Анна, з нею у 1494 р. продали село Ясенів шляхтичу Пйотру Олеському за 300 гривень.  Згодом, успадкувавши від овдовілої сестри маєтки Свистельницьких (1498 р.). 1515 р. володів 30 селами (Винниками, Підберізціями, Підбірцями, Камянополем, Погорільцями, Станимиром та ін.  Остання згадка про Ванька Лагодовського датується 1537 р.
За Романом Бучко: «Геральдики наводять ще два покоління – Іваська Ваньковича, якого оскаржує львівський канонік Понятовський за різні утиски та несплату десятини і проклинає з конфіскацією дібр аж до знесення прокляття у 1539 р., хоча раніше він оправдався від закиду про грабунок Винник та Підберізців. Його батько придбав ці села у Струмили, але вдова Єлизавета Струмилова мала якісь претензії. Інших відомостей про Іваська нема. Не відомо також нічого про його дружину. Теоретично Івасько і Ванько могли б бути однією особою, бо лише одна дитина у сім’ї на цей час була рідкістю. Дружина Ванька – Анна, про її походження  інформація відсутня. Друге покоління у вже згаданих геральдиків, яке пропустили Вл. Лозінський, а за ним і Михайло Влох,  — четверо дітей Іваська Ваньковича, серед них Олександр Ванько Лагодовський успадкував серед інших сіл Винники».
Івасько (Івашко) Ванькович Лагодовський зі Станимира, син Ванька — український галицький шляхтич, володар Винник. Був звинувачений, але у 1530 р. зміг довести безпідставність закиду щодо привласнення скарбу та маєтків Винники та Підберізці. Після смерті каштелянової львівської Стумилової мав процеси, за якими на нього подали позови щодо вчинення насильств та невиплати десятини. Львівський канонік Понятовський відлучив його від церкви. Конфіскували йому маєтки, які повернули після зняття відлучення у 1539 р.
Відомо, що у нього були сини Захарій та Олександр.
Захарій Ванько — чоловік Богдани Василівної Семашко, яка після смерті знову вийшла заміж (всього — 5 разів). ». За даними польського генеалога Каспера Несецького – її батько Василь (пом. 1561) — луцький замковий суддя.
Лагодовський  Олександр Ванько (1525 р. — 27 січня 1574 р.) — український галицький шляхтич, володар Винник  у 1560-их — поч. 1570-их рр., ктитором Унівського монастиря з 1549 р. по 1574 р. Він був львівським поборцем (1564 р.). Судився з Кухарським (1552 р.), львівськими райцями за повернення підданого (1559 р.) і за повернення Винник (1569 р.), а також з Станіславом Кам'янецьким за спадок єдиного брата Захарія (за села Погорільці, Станимир, Підгайці, Туркотин, Дворища і Залуку). Усі ці села переписала на себе дружина Захарія Богданна Сємашко, він був у неї третім чоловіком, а Кам'янецький за чергою п'ятий. Видається, що Олександрові вдалося повернути цей родинний спадок, бо він передає його одному із трьох своїх синів Андрієві.
Олександр Лагодовський. Надгробок (копія). Унівський монастир

1549 р. Унівський монастир був зруйнований під час татарських набігів. Якби не лицар Олександр Ванько Лагодовський, на цьому б історія монастиря закінчилася.
В описах І. Буцманюка («Унів і його монастирі», Жовква, 1904 р., с. 17) зазначено: «Був це лицар побожний, щедрий для церков і монастирів, а для убогих старців, сиріт і калік милосердний. У важких, лютих боях за віру святу і Русь-Україну вік його минався... Та ось занедужав він на ноги, і хоч все робив, щоб одужати, але не ставало йому краще. Слуги переносили його з місця на місце. Втрачаючи надію, лицар став наполегливо молитися і від втоми заснув. У сні йому об'явилася Матір Божа, яка промовила: «Їдь звідси на схід сонця і там знайдеш в глибокому ярі криницю, а коли водою з тої криниці обмиєш ноги, то оздоровишся».
Сон збувся. Лагодовський натрапив на руїни монастиря в Уневі. знайшов джерело, обмився в ньому і одужав (джерело діє і понині, воно обкладене камінням і прикрашене зображенням Богоматері). За народним переказом на згарищі він побачив ікону Божої Матері, що чудом вціліла. «... Межи згарищами – блеск ясний, несьогосвітній. Усі припали до того місця, стали відгребувати згарища і попіл – і очам їх вказується ясна і неушкоджена чудотворна ікона. Надія і сила вступила в серце лицаря побожного». З вдячності своїй Цілительці Лагодовський збудував муровану церкву Успення Пресвятої Богородиці. Це – унікальна пам’ятка архітектури перехідного періоду від пізньої готики до ренесансу, збережена до сьогодні. До неї було перенесено ікону і поміщено за престолом над цілющим джерелом.
15 червня 1569 р. польський король Сигізмунд Август видав мандат про повернення О. Лагодовському незаконно відібраного маєтку  — с. Винники з прилеглими пасікою і ставком.
Помер 1574 р. Його дружина Барбара з Сенна споруджує для його останків в Унівському монастирі надгробок. До наших днів зберігся цей красивий мармуровий надгробок князя, який виконаний у стилі Ренесанс. Лагодовський зображений у лицарських обладунках. Правою рукою він підпер голову, наче дрімає, ноги схрестив одна на одній. Обрамування нагробника витримане в суворості іонічного стилю й тільки хвилясті волюти причілка вносять деякий бароковий неспокій у цілість цієї ренесансової композиції. Можливо, що як обрамування київського нагробника (над тлінними останками князя Костянтина Острозького в Успенському соборі Києво-Печерської лаври, який був встановлений 7 серпня 1579  р., а зруйнований у 1941 р.), так і завершення причілка в Уневі — пізнішого походження.
За Романом Бучко: «Поміж військових атрибутів бачимо герб, що складається з двох основних гербів меч і прялка (Корчак і Шалава). Тому можна припустити, що мама Олександра, тобто дружина Іваська (можливо, Ванька) належала до родів, що мали герб Шалава, також руський герб, але менш розповсюджений ніж Корчак... Аналізуючи зміст гербу Олександра Ванька Лагодовського (вміщена «прялка»), можна припустити, що він був із роду Галків або Свіржських, а Варвара з Сієнни (Підляшшя), гербу Дембно. Дружина Олександра на цей час ще була православною».
Надгробок Лагодовського – один із кращих зразків західноукраїнської скульптури епохи Ренесансу (подібним був надгробок Катерини Рамултової у Дрогобичі). З 1574 р. до 1950 р. надгробок знаходився у монастирській церкві. Зараз його оригінал зберігається в Олеському замку.
Томіла, сестра Олександра, вийшла заміж за Семена Тура (1570 р.), а друга сестра Раїна за Антона Єловинського, суддю земського з Крем'янця (1583 р.).
Олександр Ванько Лагодовський і Барбара з Сенна мали троьх синів: Андрія, Івана (Яна) і Кліана.

Немає коментарів:

Дописати коментар