Показ дописів із міткою УГА. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою УГА. Показати всі дописи

неділя, 31 травня 2026 р.

Зелені свята у Львові й Винниках у 1920-их - 1930-их роках у фотографіях. Вшанування Українських січових стрільців

У міжвоєнний період (1920–1930-ті роки) українці в умовах польської окупації масово вшановували Українських січових стрільців (УСС) на Зелені свята. Ці заходи були наймасовішим виявом національної єдності та національно-визвольного руху.

Щороку на Зелені свята тисячі людей організованими колонами йшли на військові поховання, зокрема на Личаківське та Янівське кладовища у Львові. Такі ж заходи масово проходили в Станіславові (нині Івано-Франківськ), Тернополі та інших містах Галичини.

Напередодні Зелених свят активісти, пластуни та молодь із товариств «Просвіта» й «Сокіл» прибирали могили, насипали нові кургани та встановлювали традиційні козацькі хрести.

Заходи починалися з панахид, які правили українські священники. Після богослужінь виголошували патріотичні промови та виконували стрілецькі пісні (наприклад, «Коли ви вмирали...»). Учасники часто несли вінки із колючого дроту та терну.

Польська адміністрація часто розцінювала такі акції як небезпечні політичні маніфестації, тому ставилася до них вороже. Іноді відбувалися сутички між українською молоддю та польськими правоохоронцями. Проте часто влада змушена була толерувати походи, оскільки формально вони були прив'язані до церковного свята і відвідування цвинтарів.

Така традиція слугувала символом пам'яті про борців за незалежність та яскравим протестом проти політики пацифікації (акцій заспокоєння) і полонізації.

Спогади про міжвоєнні роки публіциста Анатолія Курдидика у книжці «Записки з буднів», виданій 1977 р. у Вінніпегу (Канада): «На Зелені Свята у Львові до стрілецьких могил на Янівському й Личаківському цвинтарях ішло все з українців, що могло йти і що мало хоч макову дробинку українського серця. Воєвода, начальник безпеки й інші окупантські акули тижнями пам'ятали про наші Зелені Свята. Поліція стягувала підкріплення з околиці. «Тайняки-хитраки» запускали додаткові вуси і бороди – щоб ті, яким вони вибивали зуби і синячили очі в політичному слідстві, не могли їх пізнати. Окремі специ вибирали на цьому й тому цвинтарі найгустіші кущі, в яких мала сидіти поготівлям мазурня в шапках і мундирах. Польські студенти-цваняки горлали на вічах, приготовляли грубі палиці. «Жовті» газети нацьковували вулицю на «гайдамакуф» і лякали «обивателів» гайдамацькими ножами. А український Львів спокійно, як і годиться, готувався до відвідин своїх Героїв, Лицарів і Мучеників».

З розповіді політв'язня Ігоря ­Калинця: «Мій знайомий пластун Роман Риф'як, уже покійний, згадував: урочисту ходу формували в центрі міста, на теперішній площі Івана Підкови. Тисячі людей організовано прямували вулицями Львова. В перший день – на Янівський цвинтар, у другий – на Личаківський.

Поляки толерантно ставилися до походу. Цивільна влада вважала, що це – релігійна акція. Хоч самі учасники надавали їй політичного змісту. У дорозі ­співали стрілецьких ­пісень ­мінорного звучання. Несли вінки з колючого дроту й терну. Поліція відбирала їх на території цвинтаря. Доводилося маскувати зеленню».

5 червня (понеділок) 1922 р. Винники. На Зелені свята відкрили й освятили перший пам'ятник ВОЇНАМ УКРАЇНСЬКОЇ ГАЛИЦЬКОЇ АРМІЇ на українських землях.

Близько десяти тисяч людей були присутні на церемонії, серед них Богдан та Леонід Лепкі. Боячись заворушень, за наказом польської влади кладовище міста було оточене трьома рядами армії та поліції.

Програма складалася з польової Служби Божої на площі місцевого «Сокола», походу на цвинтар, відкриття пам'ятника і покладання вінків. Хоча промови та виступи були суворо заборонені, та саме покладання вінків (150!) з виголошенням від кого – викликали більше враження, ніж будь-які промови.

Службу Божу відслужили кілька священників на чолі з прелатом о. Л. Куницьким. Під їхнім проводом відбувся процесійний похід на цвинтар. Це, мабуть, вперше довелося винниківчанам бачити такий похід. Перший вінок від Диктатора ЗОУНР ніс д-р Володимир Бачинський, а далі вінки від НКУГА, КЕУГА всіх корпусів, бригад та самостійних частин. А дальше вінки від різних установ Львівського повіту. Найзворушливіший був вінок від товаришів по зброї – інвалідів УГА, що його несли три інваліди.

Виконавши посвячення, о. прелат Л. Куницький сказав: «Говорити заборонено, помолімося за душі наших героїв», і почав голосно молитися.

Хоча згодом польські окупанти-шовіністи вимагали ліквідувати пам'ятник, однак з правового погляду на це не знайшли підстав.

Пам'ятник щасливо перебув Другу світову війну. Згодом вже радянські вандали пошкодили пам'ятник та знищили державний знак — тризуб. Могилу в радянський час доглядала й опікувалася нею Михайлина Гарапа. Місцеві мешканці й тепер ретельно доглядають могилу і вшановують героїв. На початку 1990-х рр., за старими світлинами, здійснив відновлення могили п. Тарас Левків разом зі студентами коледжу ім. І. Труша (радянським режимом було знищено тризуб на пам'ятнику).


 5 червня (понеділок) 1922 р.
 Винники. На Зелені свята відкрили й освятили п
ерший пам'ятник ВОЇНАМ УКРАЇНСЬКОЇ ГАЛИЦЬКОЇ АРМІЇ на українських землях.
 

1924 р. Зелені свята у Львові. Урочиста хода пластунів до Янівського цвинтаря до могил стрільців УГА.

пʼятниця, 5 листопада 2021 р.

Володимир Підлісецький - один з керівників Листопадового чину 1918 р. у Винниках.

 

Підлісецький Володимир (2 липня 1898 р., м. Винники — 2 грудня 1972 р., м. Винники) — січовий стрілець, підхорунжий УГА, керівник Листопадового чину 1918 р. у Винниках. Проживав по вул. Шашкевича (тепер – вул. Л. Українки).

Народився Володимир у незаможній сім’ї. Але батьки спромоглися дати дітям освіту. Володимир навчався у Львові в гімназії, а сестра Марія – закінчила учительську семінарію. Коли почав формуватися полк УСС, Володимир залишив гімназію і, дописавши собі 1,5 року, у грудні 1914 р. записався до українського війська. Через молодий вік йому довелося зголоситися до війська у Підберізцях (у Винниках б не записали).

Військову службу довелося проходити у 1-й сотні 1-го полку УСС. Воював Володимир Підлісецький до липня 1917 р. Під час розвідки у тилу російської армії, поблизу Чолрноківець на Поділлі, потрапив у полон. Перебував у таборі для військовополонених старшин у Саратовській губернії. Там він познайомився з січовиками Андрієм Бялим та Богданом Збудовським.

Після розпаду Російської імперії вони разом дісталися до Києва і на заклик Євгена Коновальця у грудні 1917 р. вступили до полку січових стрільців.

1920 р. він захворів на тиф і повернувся додому. 1921–1922 рр. екстерном склав іспит зрілості за 8-ий клас гімназії. Навчався в Українському таємному університеті, а після його розпуску в університеті Яна Казимира (1926–1927 рр.). Та матеріальні нестатки змусили його залишити навчання і піти працювати. Коли у Винниках зорганізувався комітет з відновлення пам’ятника Т. Шевченку, став його секретарем. У пошуках роботи мандрував Польщею: Познань, Лодзь, Варшава, Краків.

Другу світову війну Володимир зустрів у м. Катовіце, працюючи директором шведської фірми «Електролюкс». У Катовіце був головою спілки «Українська домівка».

У 1943 р. Володимир Підлісецький вирішив повернутися в Галичину до свого батька та сестри. Працював у Болехові, пізніше у Львові. Після приходу більшовиків був замісником директора з господарської частини в Львівському торгово-економічному інституті.

У кінці 1940-их рр. В. Підлісецький влаштував на квартиру до своєї сестри у Винниках двох зв’язкових УПА за фальшивими документами. На біду одна із них не дотрималася правил конспірації поїхавши до Львова. Там її запримітили сексоти НКВС і заарештували обидвох.

1958 р. В. Підлісецький пішов на пенсію, проживав у місті Львові, займався садом у рідних Винниках. Помер В. Підлісецький 2 грудня 1972 р., похований на цвинтарі у Винниках (за матеріалами Лідії Підлісецької-Опалевич опублікованими у «Винниківському віснику» за 17 липня 1998 р.).

На честь Володимира Підлісецького названа одна із вулиць Винник.

Джерела

*Байцар Андрій. Видатні винниківчани: Науково-краєзнавче видання. Львів-Винники, 2012. — 88 с.

*Байцар Андрій. Винники: Науково-популярне краєзнавче видання. Львів-Винники: ТзОВ ВТФ «Друксервіс», 2015. — 100 с.

*Байцар Андрій. Винники туристичні: Науково-краєзнавче видання. Винники : ТзОВ ВТФ «Друксервіс», 2016. — 312 с.

*Байцар Андрій. Історія Винник в особах: Науково-краєзнавче видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2017. — 180 с.


 

середа, 27 травня 2020 р.

Винники 1929 р. Могила воїнів УГА

Винники одними з перших на Україні виконали свій обов'язок по стосовно полеглих січовиків. Для перепоховання січових стрільців, які загинули у винниківських лісах під час облоги Львова і лежали позакопуваними в різних місцях, де хто зустрів смерть, у Винниках був створений Похоронний комітет під головуванням Андрія Курчака. До комітету ввійшли о. Григорій Гірняк, доктор Ярослав Левицький, Павло Кіяк, Степан Ханас, Василь Обаранець, Василь Дмитерко, Осип Гадус та дві місцеві вчительки Панейківна і Грицківна. За одностайною згодою винниківської громади 24 квітня 1921 р. відбувся великий стрілецький похорон, тіла 15 стрільців і чотаря Ганкевича перевезено на місцевий цвинтар і поховано їх усіх у стрілецькій могилі на репрезентованому місці, де звичайно хоронили найвизначніших людей Винник (між похованими не було ні одного винниківчанина) (дані про загиблих – за краєзнавцем Михайлом  Влохом).
Стосовно кількості похоронених бійців УГА точної інформації немає.
Пам'ятник освятили 5 червня (неділя) 1922 р. Близько десяти тисяч людей були присутні на церемонії, серед них Богдан та Левко Лепкі. Боячись заворушень, за наказом польської влади кладовище міста було оточене трьома рядами армії та поліції.
Програма складалася з польової Служби Божої на площі місцевого «Сокола», походу на цвинтар, відкриття пам'ятника і покладання вінків. Хоча промови та виступи були суворо заборонені, та саме покладання вінків (150!) з виголошенням від кого – викликали більше враження, ніж будь-які промови.
ЛІТЕРАТУРА
Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання / А. Л. Байцар. – Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020. – 640 с  

Байцар Андрій. Винники туристичні: Науково-краєзнавче видання / А. Л. Байцар. — Винники : Друксервіс, 2016. — 312 с.

Байцар Андрій. Історія Винник в особах: Науково-краєзнавче видання / А. Л. Байцар. — Винники; Львів: ЗУКЦ, 2017. — 180 с.
1929 р.  Пам’ятник воїнам УГА (з архіву Богдана Іванишина)

четвер, 12 березня 2020 р.

Видатні винниківчани. Яків Нагляк – лікар, поручник УГА, громадський та політичний діяч

       Яків Нагляк (1889 р., м. Стрий — 11 вересня 1959 р., м. Винники) – лікар, підхорунжий УСС, громадський та політичний діяч. Навчався в місцевій гімназії, згодом вивчав медицину в Відні. Був старшиною австрійської армії під час Першої світової війни (з 1. 01.1917 р. санітарний лейтенант резерву в 4 п. п. АУА). Листопадовий чин застав його коли він працював у гарнізонному шпиталі у Відні. Але це не перешкодило йому повернутися у Галичину і зголоситися на службу в УГА. 
      В листопаді 1918 р. - медик в Дрогобицькому гарнізоні ГА, 1.03.1919 р. підвищений у званні до поручника Галицької армії; у листопаді 1919 р. перехворів на тиф у м. Вінниця (Сергій Перепічка, 2020). 
    Був учасником визвольної боротьби на Західних і Східних землях України. З останніми частинами Армії УНР 1920 р. повернувся на  батьківщину. Під час епідемій він не знав, що таке відпочинок, намагаючись допомогти хворим товаришам по зброї. Пізніше, відбувши кількарічну практику в Відні. 
        Відкрив у 1925 р. лікарську консультацію у Винниках.
      На початках Яків Нагляк проживав на квартирі в будинку Михайла Маркевича, а згодом побудував собі будинок, в якому тепер Історико-краєзнавчий музей Винник (вул. Галицька, 26). Саме тут було встановлено перший у місті рентген-апарат.
      У Винниках не вистачало лікаря-українця після смерті Івана Липи. Яків Нагляк виявився гідним наступником свого видатного попередника, скоро здобувши собі славу відомого лікаря, попри велику конкуренцію з боку трьох місцевих лікарів-поляків (К. Становського та подружжя Хмури). Він надавав лікарську допомогу й убогим, від яких не тільки не брав грошей, але ще давав їм свою готівку на придбання ліків.
Крім лікарської практики, працював ще у торговельному і кредитовому кооперативах, та зробив чимало для їх розвитку. Був головою Надвірної ради торговельного кооперативу, який мав у своєму розпорядженні три крамниці, де працювали тільки українці. У місцевій самоуправі був членом Міської ради і  керував господарським майном. Здобув гарну земельну ділянку для спортового товариства «Дніпро». Яків Нагляк був активним членом винниківської «Просвіти».
За радянської влади його буквально недооцінювали, позбавили власного будинку з політичних міркувань. В останні роки  працював у міській поліклініці рентгенологом. Яків Нагляк знав кілька іноземних мов, дуже добре орієнтувався в політиці, любив розповідати про свою участь в Українській Галицькій Армії 1918–1920 рр.
Помер 11 вересня 1959 р. За його заслуги перед Україною, похорон  перетворився в маніфестацію вдячності громадян Винник, хоч це було за радянських часів. На похороні було кілька священників та тисячі винниківчан. На честь Якова Нагляка названа одна з вулиць Винник.
 *Байцар Андрій. Видатні винниківчани: Науково-краєзнавче видання. Львів-Винники, 2012. — 88 с.

*Байцар Андрій. Винники: Науково-популярне краєзнавче видання. Львів-Винники: ТзОВ ВТФ «Друксервіс», 2015. — 100 с.

*Байцар Андрій. Винники туристичні. Науково-краєзнавче видання. Винники: Друксервіс, 2016.  312 с.

*Байцар АндрійІсторія Винник в особах. Науково-краєзнавче видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2017.  180 с.

1950-і рр. Винники. Яків Нагляк (1889 р., м. Стрий — 11 вересня 1959 р., м. Винники) – лікар, поручник УГА, громадський та політичний діяч