Назва окраі(ї)на на картах починає з’являтися на поч. XVII ст. Це територія у верхів’ї Оки та Дону (Рязанщина), інколи "окраїна" на картах це - українсько-татарське прикордоння. Московська «окраїна» не має жодного відношення до України.
В Московщинні XVI–XVII століть термін “Україна” побутувало у двох принципово відмінних значеннях. Одне стосувалося території, підвладної московському царю, друге – українських земель Речі Посполитої.
У першому випадку московське “україна” / “украйна” справді було синонімом окраїни (“окраина”). У такому значенні ним окреслювали всі терени, які перебували на периферії царських володінь, тобто на прикордонні. Цар Михайло Федорович у своїй грамоті 1614 р. зазначав: “Багато міст від польських та литовських людей очистили, а від німецьких украйн Тихвин монастир та інші численні новгородські пригородки очистили”. 1625 р. царські воєводи Черкаський та Глєбов писали із Пскова про те, що українські козаки “стоять в Прусах, оберегіють ті украйни”. За аналогією до “німецької україна” використовували поняття “литовська україна”. Воно позначало землі на пограниччі з Великим князівством Литовським, які контролювала Москва. Після появи Речі Посполитої 1569 р. почали вживати термін “польська україна”.
Із розширенням Московії землі, які мали статус “украйни”,
поступово перетворювали на внутрішні регіони. Натомість
“українними” ставали нові землі. Однак традиція називати “украйнами” ті
місцевості, які тепер опинилися вже далеко від прикордоння,
вивітрювалася доволі повільно. У XVI ст. “українними містами”
(“украинные города”) в московських документах названо Тулу, Каширу,
Калугу, Тарусу. Найкращим доказом того, що поняттям “україна” не завжди
позначали реальну “окраїну”, є розписка про царську службу за 1652 р. У
ній так нарекли навіть Серпухов, розташований за 80 км від Москви.
Московити стали пояснювати назву нашого краю Україна як «окраїна Росії», тобто вклали в це слово принизливий і невластивий йому зміст. Картографічні джерела це все добре спростовують, де на одній карті містяться дві назви: «Україна» та «окраі(ї)на».
Аргументовано походження цих термінів подає видатний український мовознавець, етимолог, доктор філологічних наук Григорій Півторак (Походження українців, росіян, білорусів та їхніх мов: Міфи і правда про трьох братів слов'янських зі «спільної колиски». — К.: Академія, 2001. — 152 с. (2-ге вид., доп. — К.: Арістей, 2004. — 180 с.): "Найвірогіднішою й найпереконливішою слід вважати версію, яка пов'язує назву Україна зі словами край, країна, хоч зв'язок цей не прямий, а значно складніший. Як дослідив український учений В. Скляренко (Скляренко В. Звідки походить назва Україна? // «Україна». — 1991. — № 1. — С. 20, 39.), процес становлення поняття «Україна» був досить тривалим і мав декілька етапів.
Іменник край із значенням «відрізок, шматок; шматок землі» був ще у спільнослов'янській мові (*krajь) і нині відомий багатьом слов'янським мовам. Оскільки слов'янські племена споконвіку мали свої території, які здебільшого відділялися природними рубежами — річками, лісами, болотами, солончаками (отже, ніякої мішанини племен не було), давньослов'янське слово край «відрізок, шматок землі» набуло нового значення — «територія, що належить племені», а згодом також і значення «крайня межа території племені, початок (або кінець) території племені, берег». На означення простору в праслов'янській мові вживався спеціальний суфікс -іна (dol + ina = dolina «долина», niz + ina = nizina «низина»). За цим самим зразком ще в праслов'янський період утворилося і слово країна (kraj + ina) у значенні «територія, яка належить племені».
Разом з іменником край у праслов'янській мові був також іменник украй (*ukrajь), що означав «відрізок від шматка; відділений шматок землі; відділена частина території племені; крайня межа відділеної частини території племені».
Уже після розпаду праслов'янської етномовної спільності (можливо, в антський період) у східних слов'ян від слова украй за допомогою того самого суфікса -ін-а виникло слово україна (*ukraina) із значенням «відділений шматок землі; відділена частина території племені». Коли протягом VI-VIII ст. східнослов'янські племена або союзи племен переросли у феодальні князівства, відомі в історичній літературі під назвою «літописні племена» або «племінні князівства», а згодом утворилася ранньоукраїнська держава Русь, змінилося значення і слів країна та україна. Слово країна від значення «територія племені» поступово набуло значення «територія феодального князівства», а потім — «територія Русі». Відповідно до цього змінилося значення й слова україна: замість первісного значення «відділена частина території племені» воно стало означати «відділена частина території феодального князівства», а потім — «відділена частина території Русі»...
Отже, окраі(ї)на – прикордонна земля, крайня частина етнічних земель.
З твору анонімного автора «Фальшивий Петро ІІІ» (1775) про відмінність понять «Україна» й «Окраїна»: «Треба розуміти відмінність між Україною (l’Ukraine), яку географи також називають «країною козаків», та Україною чи Окраїною (l’Okraina), про яку йде мова тут. Перша, розташована між Росією та Польщею, є країною дуже родючою, яку перетинає багато річок. Окраїна, навпаки – це країна, що вся вкрита лісами, майже необроблена й заселена татарами, котрі сплачують данину, не мають ні міст, ні містечок, ні сіл. Вона розташована між південною Московією та Малою Татарією». Хоча на титульній сторінці ім’я автора книги було позначене як F. S. G. W. D. B., сам твір оголошувався перекладом з англійської, а в якості місця видання фігурував Лондон, такий дослідник як Володимир Юхимович Січинський вважав, що, насправді, його було видано в Парижі і автором є Франсуа-Мішель Дюран де Дістроф (1714-1778), французький посол у Петербурзі в 1772-1775 рр. [Луняк Є. Козацька Україна ХVІ-ХVІІІ ст. очима французьких сучасників. – Ніжин: 2013 р., с. 351].
Окраїна – крайня частина якої-небудь території; край (Академічний тлумачний словник (1970—1980).
В тій же Бібл. (Париж. – А. Б.) є знаменитий глобус Корнеліуса, зроблений в 1660-1670 р. На цім глобусі територія по обидва боки Дніпра має надпис великими літерами «Ukrania» (Україна), включаючи в себе Волинь і Подолію. Московію названо Московією. Сумежжя між Московією і Нагайською Татарією має надпис невеликими літерами: «ocraina» — се окраїна Московської Держави на схід і північ од Слободської України, що нині зветься Харківщиною. З цих надписів видно, що географи ясно уявляли собі ріжницю між словами: Україна і окраїна [Сергій Шелухін. Назва України: з картами. 1921].
ДИКЕ ПОЛЕ (лат. Loca deserta, пол. Dzikie Pola) — історична назва українських причорноморських степів у XVI—XVIII cт. У вузькому розумінні — історико-географічна назва українських причорноморських степів між середньою нижньою течією Дністра на заході, нижньою течією Дону і Сіверським Дінцем на сході, від лівої притоки Дніпра — Самари і верхів'їв приток Південного Бугу — Синюхи та Інгулу на півночі, до Чорного і Азовського морів та Криму на півдні.
У широкому розумінні — назва всього Великого Євразійського Степу, який також називали Великою Скіфією в часи античності чи Великою Тартарією в часи середньовіччя у європейських і Дешт-і-Кипчак у східних (переважно перських) джерелах. У XVI— XVII ст. уряд Польсько-Литовської держави Диким Полем вважав українські землі, що розташовувалися на схід і південь від Білої Церкви, й роздавав їх магнатам і шляхті у приватну власність як незаселені, хоча там проживало українське населення. У 2-й пол. XVIII cт. після освоєння козацтвом степу аж до Чорного моря термін "Дике поле" вийшов з ужитку.
Особливо сприятливими для заселення українцями Дике Поле стало XIV-XVI ст., коли ці землі ввійшли до складу Великого князівства Литовського. На території Дикого Поля розташовані сучасні Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Кіровоградська, Луганська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Харківська та Херсонська області України.1613 р. Карта Радзивілла (Карта Великого князівства Литовського). Укладачем, художником і гравером карти є польський картограф Томаш Маковський (1575 – близько 1620). В її розробці брали участь: картограф Матвій (Мацей) Струбич (близько 1520–1578), український князь Костянтин Василь Острозький (1526–1608), церковний та суспільно-політичний діяч Речі Посполитої Йосиф Верещинський (близько 1530–1598), діяч католицької церкви, математик Якуб Босґрейв (близько 1548–1623), литовські монахи-єзуїти. За версією Я. Дашкевича, до створення карти Великого князівства Литовського, можливо, були залучені українські вчені Острозької школи.
Видавець мапи – Віллем Янсзон Блау з яким пов’язують «золотий вік» голландської картографії епохи Великих географічних відкриттів (мапу видано під офіційним псевдо Блау). Гравером карти є Гессель Ґеррітц (Hessel Gerritz; 1581–1632).
Карта займає важливе місце в українській історичній картографії та одночасно є перше картографічне джерело у XVII ст., де використана назва «Україна». У Центральному Подніпров’ї між Ржищевом та Каневом (трохи нижче Києва) позначена латиною «Volynia Vlteririor quae tum Vkraina tum Nis ab altis vocitatur» (Східна Волинь, яку звали також Україною та Низом). Карта видавалася протягом 1613-1643 рр. Назва: "Magni Dvcatvs Lithvaniae, Caeterarumque Regionum Illi Adiacentium Exacta Descriptio Illss mi. ac Excellss mi. Principis et Dni. D.Nicolai Christophori Radziwil D.G.Olijcæ ac in Nieswies Ducis, S. Rom. Imperrii Principis in Szylowiec ac Mir Comitis et S.Sepulehri Hierosolimitani Militis etc. opera.cura et impensis facta ac in lucem editaа. – Amsterodami: excudebat Guilhelmus Janssonius, 1613." (Князівство Литовське з багатьма краями, що до нього належать, останньо описане. Найсвітлішому і найвищому володареві й панові п. Миколі-Кшиштофу Радзивіллу, Божою Матір’ю князеві на Олиці й Несвіжі, князеві Священної Римської імперії, графові на Шилівці й Мірі, лицареві Св. Гробу у Єрусалимі та ін., чиїм старанням і коштом ця праця вийшла у світ 1613 p., Амстердам). Мапа поміщена в атласі: LE THEATRE DV M0ND OÜ NOWEL ATLAS CONTENANT LES CHARTES ET DESCRIPTIONS DE TOUS LES PAIS DE LA TERRE MIS EN LUMIER PAR GUILLAUM ET IEAN BLAEU. AMSTERODAMI. APUD IO-HANNEM GUILJELMI F. BLAEU. ANNO MDCXXXXIII. - T. I. - P. 21 -22.
Поряд карта-врізка нижньої течії Дніпра (у масштабі близько 1:300 000) з довідковим матеріалом латинською мовою про українських козаків [De Kozacus] та дніпровські пороги, а також позначенням місця розташування Запорізької Січі – тоді це була Січ на Томаківці. Дніпро показане від Черкас до гирла в Чорному морі. Цей додаток є не тільки першим детальним картографічним описом ріки, а взагалі найкращим давнім її зображенням.
Опис карти подано за виданням «Вавричин М., Дашкевич Я., Кришталович У. Україна на стародавніх картах. Кінець XV перша половина XVII ст. – К.: ДНВП “Картографія”, 2004. – 207 с., 83 репрод. карт. – Серія “Пам’ятки картографії України” (продовження серії, започаткованої В. Кордтом у 1899 р.)» та з доповненнями автора.
Виконана Т. Маковським мапа друкувалася за кордоном. Перший раз – можливо, в Гданську чи Аугсбурзі (1603). Примірники першого варіанту мапи не збереглися і склад інформації невідомий. Перший відомий варіант цієї мапи у вигляді 4 настінних аркушів було надруковано в Амстердамі в 1613 р.
Шкала лінійного масштабу: Milliäria magna, Milliaria mediocria, Milliaria communia sive ufitata. Масштаб: 1:1 300 000. Мідерит. Багатоколірна. Папір 73 х 75; 69 х 73 см. Мова: латинська. Найбільші спотворення на мапі – в московських землях, найменші – навколо Вільнюса і Каунаса.
Карта була створена на замовлення князя Миколи-Кшиштофа Радзивілла на прізвисько Сирітка (1549-1616 рр.) і видрукувана на його кошти. Він спорядив на географічну подорож і збір матеріалів для карти Томаша Маковського і Мацея Струбіча. Карта видавалась окремо, а вперше потрапила до атласів лише в 1631 р.
За дослідженнями сучасного польського вченого С. Александровича допускається можливість першого видання Радзивіллової карти у 1603 р.
Заголовок карти розташовано у фігурному картуші, прикрашеному малюнками листя і плодів. Картуш знаходиться посередині, під верхньою рамкою. Карта має дволінійну рамку з позначеннями градусів. У лівому нижньому куті в овальному картуші, прикрашеному гірляндами, спіральним орнаментом, увінчаному гербом Литви – легенда з дев’ятьма умовними позначеннями міст, що поділяються на категорії.
Карта охоплює територію від Балтійського моря (Balticvm Mare) на півночі до Брацлава (Braclaiv) на півдні, від витоків Вісли (Vistula) на заході до Чернігова (Czemihow) на сході. Позначені державні кордони між Річчю Посполитою, Великим Московським князівством, Курляндським князівством, Лівонією, а також межі земель, воєводств, князівств. У Центральному Подніпров’ї між Ржищевом та Каневом – трохи нижче Києва - позначена латиною Volynia Vlteririor quae tum Vkraina tum Nis ab altis vocitatur (Східна Волинь, яку звали також Україною та Низом).
В тій частині карти, що охоплює українські землі, позначені: Червона Русь (Rufsia rubra), Покуття (Роkutiœ Pars), Поділля (Podolia), Полісся (Polesia), Західна Волинь (Wolynia citerior), Східна Волинь, яку звали також Україною та Низом (Volynia ulteririor, quae tum Vkraina tum Nis ab altis vocitatur), Підляшшя (Podlachia), частина Ciверського князівства (Severiensis Pars). На цій території показано багато річок, а саме: Дніпро (Borustenes fl. nunc Niepr fl), Рось (Ros fl), Бог (Південний Буг) (Bogfl), Десна (Dziesna fl), Прип’ять (Przipiec fl), Тетерів (Ciecieref fl), Уж (Ufza fl), Ірпінь, Кам’янка (Katnionka fl). На Поділлі і Покутті подано річки: Дністер (Dniestr fl), Серет (Seret fl), Буг (Західний Буг) (Bug fl.) з притоками Ратою (Rotha fl), Полтвою (Poltew fl), Стирем (Ster fl), Лугою (Lug fl). Обабіч Дніпра, північніше Черкас, зображене Дике Поле.
На карті напис: «Підлисся (Podlesia), інші називають Полісся (Polesia), місцеві жителі називають Полісся (Polesio), є частиною Литви, і межує з Волинню, лісиста і болотиста, від того і назва отримала. Мед та риба в такому достатку, що всі сусідні краї вживають рибу звідси. Сушать на повітрі і виставляють на продаж».
Дуже детально зображено Київ з церквами і міським муром. Москви на карті немає. «Карта займає дуже видне місце в європейській картографії... і була також великим кроком уперед у картографуванні земель, що входили тоді до складу Польщі», - писав у книжці «Історія польської картографії» Кароль Бучек. На карті Радзивілла 1 020 міст і сіл – лише в кордонах власне Литовського князівства на мапу нанесено 511 міст, 31 село і один монастир.
На карті частково деформовано територію Полісся, Волині, північної частини Правобережної України, Червоної Русі і Малопольщі, помилково показані напрямки течій деяких річок. Попри ряд помилок, карта до кінця XVII ст. була важливим джерелом вивчення цієї частини Європи.
Карта Радзивіла 1613 р. є одною з найзначніших польсько-литовсько-білорусько-українських (періоду ВКЛ) історичних і культурних пам'яток. Мапа ця була особливо популярна серед картографів XVII ст. Її безліч разів копіювали, поміщали у власні атласи, створювали на її основі власні карти. Карта Радзивілла є основним добопланівським джерелом історії української картографії XVII ст. Очевидно, що й Боплан використовував її у своїй роботі.
На думку всіх без винятку дослідників, карта ця стала свого часу новою віхою в картографії Східної Європи. Це перша оригінальна мапа Великого князівства Литовського, яка була складена не закордонними, а литовськими картографами.
Хоча з моменту її виходу пройшло вже понад 400 років, але вірогідної інформації про неї небагато. Таємницею дотепер є як її створення, так і вихід у світ у вигляді друкованого видання.
На сьогодні єдиний екземпляр в оригіналі зберігається в головному приміщені музею Carolina Rediviva бібліотеки Uppsala University Library (Швеція) – мапа розміром 920 х 1 120 мм зроблена на тканині. Є подібні екземпляри у Львові, в Національному Історичному музеї Республіки Білорусь, в Литві, Польщі.
Початково карта Великого князівства Литовського складалась з 4-х аркушів досить великого розміру, але її численні пізніші видання були зменшеними переробками і в атласах Блау, Янсона, братів Сансонів розміщувались на 1-му, 4-х або 5-ти аркушах.
Ісаак Абрахамсон Масса (Isaac Abrahamszoon Massa; 1586—1643), голландський картограф, дипломат, посол у Московії, торговець зерном, мандрівник, відомий як автор мемуарів, карт Східної Європи та Сибіру.1620 р. видав карту “Russiae, vulgo Moscovia. Pars Australis. Auctore Isaaco Massa” (Росія, в просторіччі Московія). Видавець карти – Віллем Янсзон Блау (Амстердам). На мапі міститься назва «OCRAINA», на південь від якої знаходиться Dikoia Pole (Дике Поле). Так з легкої руки Ісаака Масси до європейської науки увійшли: українська назва південних придніпровських степів “Дике поле”, яку на картах почали позначати як “Dikoia Pole” та назва «Окраїна» для московського Наддоння. На мапі Масси ми бачимо московську «Окраїну», яка не має жодного відношення до подальшої «України». «Окраїна» поміщена у верхів’ї Оки, Дону (Рязанщина).
1638 р. карта опублікована в атласі “Theatrum Orbis Terrarum, sive Atlas Novus”. Відомі видання: 1640, 1641, 1647, 1650, 1659, 1663, 1665 рр. та ін.
1620 р. Карта “Moscoviae Pars Avstralis. Auctore Isaaco Masa” (Московія). Автори: Ісаак Масса – Ян Янсон. Видавництво Амстердам, формат карти 383 x 505 мм. На мапі московська Рязанщина показана як OCRAINA, на південь від якої знаходиться Dikoia Pole (Дике Поле).
1633 р. Карта “Novissima Russiae Tabula. Authore Isaaco Massa”. Мапа була опублікована в «Доповненнях до Атласу Меркатора» (Амстердам). На мапі московська Рязанщина показана як OCRAINA, на південь від якої знаходиться Dikoia Pole (Дике Поле). Росія (Сибір) на карті – Tartariae (Тартарія).
Гравюра на міді. Текст – латинська мова, формат карти – 470 x 550 мм, масштаб – 1:6 250 000.
Мапа Ісаака Масси «Novissima Russia tabula» нагадує карту Г. Ґеррітса, видану в 1613 р. (обидва автори в різний час користувалися одним і тим же джерелом). 1640 р., в Амстердамі, карту видав голландський картограф та гравер Генріх Гондіус (Henricvs Hondivs; 1573—1650). Відомі видання 1638, 1642, 1680 рр. та ін. Ісаак Масса автор 5 карт Московії (Росії) та її провінцій.
У 1631 році Віллем Янсзон Блау включив Карту Радзивілла (Карта Великого князівства Литовського) до свого атласу "Appendix Theatri A. Ortelii et Atlantis G. Mercatoris". Для кращої читабельності карти в атласі він надрукував її з чотирьох мідних пластин і розмістив на чотирьох окремих сторінках, а карти Дніпра додавалися окремо. Загалом до 1670 р. родина Блау 17 разів публікувала у своїх атласах карту Литви Радзивіллів у незмінному форматі з датою 1613 р.
Якщо говорити про атласні
видання Блау, то карту було включено принаймні до таких атласів (рік
публікації/мова атласу): 1631 р. – латинська; 1634 р. – німецька; 1635 р. – французька;
1635 р. – голландська; 1638 р. – французька; 1638 р., 1642-43 рр. – голландська;
1641-42 рр. – німецька; 1643-1650 рр. – французька; 1644-55 рр. – латинська; 1647-48 рр. – голландська:
1647-49 рр. – німецька; близько 1670 р. –
німецька [А. Адамович, 2022. Z dziejów
kartografii, t. XXIV].
1638 р. Маттеус Меріан старший (Matthaus Merian; 1593-1650), швейцарський гравер, картограф та видавець опублікував у Франкфурті мапу “Magni Dvcatvs LITHVANIÆ ...”. Формат – 12.75 х 14.5 дюймів. Аналогічно як і на Карті Радзивілла (1613) міститься у Центральному Подніпров’ї назва латиною «Volynia Vlteririor quae tum Vkraina tum Nis ab altis vocitatur» (Східна Волинь, яку звали також Україною та Низом).
1650 р. Маттеус Меріан старший перевидав зменшену карту Литви “Magni Dvcatvs LITHVANIÆ ...”. Мапа видана в Амстердамі. Формат – 39 × 32 cм. Карта зберігає весь обсяг інформації, який можна віднайти на оригінальній Карті Радзивілла. Визначною рисою та суттєвою відмінністю цієї карти від переважної більшості відомих тогочасних карт є її західна орієнтація. Це означає, що на зображенні північ – праворуч, а південь – ліворуч.
Народився Маттеус Меріан старший в Базелі. Меріан обрав шлях гравера. Ремеслу гравіювання на мідяних дошках навчався в Цюриху. Потім працював в містах — Нансі (Лотарингія), Парижі, Страсбурзі, але головним чином жив і працював в місті Франкфурт. Праця на видавця Йогана Теодора де Брі призвела до зближення з його родиною. 1617 р. він одружився з дочкою друкаря і голови майстерні.
1620 р. подружжя
перебралося в Базель, де жило три роки. Смерть Теодора де Брі повернула їх у
Франкфурт в 1623 р., бо вони успадкували майстерню. 1626 р. Меріан отримав
права громадянина Франкфурта і почав працювати самостійно. 1647 р. у подружжя
народилася дочка Марія Сибілла, яка пізніше стане вченим-натуралістом, і яка
зробила багато малюнків до наукових праць.
Гійом Левассер де Боплан (Guillaume Levasseur de Beauplan; 1595—1685), французький військовий архітектор та картограф.
Близько 1635 р. Рукописна карта (без назви). Опис карти подано за Ігорем Полуектовим (FB, 2021 р.).Після виходу в 1613 році мапи з назвою “Україна”, стали одна за одною з’являтися подібні. Справжньою сенсацією є зовсім нещодавня знахідка в шведських архівах невідомої досі рукописної мапи, яка містить напис великими літерами: “Vkrainy Część” та описує частину українських земель, а саме Київщину (Kiiow), Поділля (Podolie) та Волинь (Wolyn). Це дорожня, рукописна мапа, яка існує лише в одному екземплярі, містить дуже специфічний опис і легенди, а тому є особливо цінною.
Біля Києва бачимо невеличкий авторський опис:
“Це Місто Київ, котре раніше знамените було: Татари спалили року 1241. Навіть і всі краї Руські. Аж ще потім Сандомир, Лечицю, Серадз, штурмом всі взяті. Велику кількість шляхти і простих людей побрали. Тоді прийшли під Краків кількістю п'ятькрат сто тисяч. То місто спалили. Также й Вроцлав сілезький.
Зараз то Місто Київ є вельми заселене, але для вогню небезпечне, бо під високою горою лежить, з якої б велику шкоду чинити міг би неприятель”.
В першу чергу звертає на себе увагу те, що автор пише з маленької літери слово “miasto” щодо Кракова (і це при тому, що він був столицею Речі Посполитої майже до кінця XVI ст.), але обидва рази вживає “Miasto Kiiow” - з великої літери. Це не випадково. Хоча в нашій уяві і живе образ ніби Київ на той час забуте і занедбане місто, якщо порівнювати із розвинутими польськими. Але, як бачимо, в уявленнях тих років це не зовсім так.
Я можу припустити, що автор надихнувся працею «Дніпрові Камени» Яна Домбровського, яку деякі дослідники датують 1618-1620 роками. Де автор поеми засвідчував високими епітетами повагу одній з головних столиць Світу, вказуючи Київ - як Рим: Urbs – Місто, яке не потребує навіть назви, бо всім зрозуміло, що Місто лише одне:
Місто, де нині престол твій, колись пишнотою буяло,
Згодом воно в чужоземнім ярмі захиріло: ще й зараз
Всюди сліди плюндрувань від ворожих набігів помітні.
Храмів, проте, збереглося чимало. І влада в нім здібна.
Люди тутешні його за столицю вважають незмінно.
Місто стоїть на кордоні сарматів і мосхів суворих [московитів]…
[Переклад з латини В.Литвинова [Dąbrowski loannes]. Camoenae Borysthenides.... Fastoviae, 1619].
Дослідник І.Шевченко наголошує, що переказане Домбровським було історією не певного князівського роду, а історією землі, краю, символом якого став Київ. За С.Кленовичем, який у однойменній поемі використовує ще одну усталену назву нашої країни - Роксоланія (1584 рік),: «Ліс тут з’явився раніше, ніж «Русь», цього краю імення, Ліс уже був, а цей край Руссю назвали пізніш».
На іншій невеликій легенді мапи (біля Плоскірова (сучасний Хмельницький) і Меджібожа) написано:
“Ось початок України від Плоськієго Рову над річкою Бог”.
Найцікавішим питанням є визначення авторства цього скарбу нашої історії.
На думку професора Брандонського університету Андрія Болеслава Перналя, мапа стала прототипом відомої «Спеціальної карти України” 1650 року, тобто належала руці французького інженера Ґійома Левассера де Боплана. Відповідно її можна датувати початком 1630-х років, коли він з’явився на наших землях вперше. Якщо точніше, то приблизно 1635 роком.
“Ця карта, подібна до атласу Гетканта (який містив карту України), була, швидше за все, також забрана з королівського замку у Варшаві в 1655 р. Встановлено, що Боплан відіграв значну роль у фортифікації Бродів і Підгірців у 1630-х роках. Це чітко показано на карті. Бар, що помітно виділений на карті, показаний без будь-якої нової оборонної споруди, оскільки Боплан не починав там працювати до середини 1646 року. Однією з характеристик цієї карти є те, що більша її частина порожня, а русла навіть великих річок є відсутніми. Це яскраве свідчення того, що Боплан до 1635 року ще не встиг підготувати належну картографічну зйомку всієї території” [983-984, Andrew B.Pernal. Two newly-discovered seventeenth-century manuscript maps of Ukraine // Od Kijowa do Rzymu: z dziejów stosunków Rzeczypospolitej ze Stolicą Apostolską i Ukrainą. Instytut Badań nad Dziedzictwem Kulturowym Europy, 2012 - 1186 стор.].
Цікаво, що дослідники відмічають відсутність почерку Г.Боплана на мапі. Що пояснюється слабким знанням польської мови. Саме тому, припускається наявність польського помічника. Який, все ж, також не без помилок виконав написи і вказав назви українських населених пунктів.
Дві відповіді з шведського архіву підтвердили, що цю мапу датують 1630-ми роками (найбільш імовірно 1635) і приписують Г.Боплану.
1639 р. Карта «Tabula Geographica Ukrainska» (Українська географічна карта). Формат мапи 44,5 × 62,5 см, масштаб 1:1 500 000.
На мапі було показано 275 населених пунктів, 80 річок, 4 острови, 13 порогів, 4 лісу, 2 моря. Найповніше на ній зображена смуга між 47 та 50 градусами північної широти, особливо гідрографічна мережа і населені пункти біля Дніпра, Бугу та Дністра. Карта була опублікована в рукописному атласі Фрідріха Гетканта, який зберігається у Військовому архіві в Стокгольмі [Вавричин М. Комплекс карт України Ґ. Боплана та їх збереження в бібліотеках Європи.2000.].
1639 р. Гійом Левассер де Боплан проводив топографічне знімання течії Дніпра і прилеглої території. Вперше карти Дніпра "Tractus Borysthenis" були опубліковані в 1662 р. анонімно в Амстердамі на 3 аркушах у 2-му томі латинського видання атласу голландського картографа Яна Блау «Atlas Maior». Кожен лист ділиться на дві частини; на шести частинах зображено течію Дніпра від Києва до Чорного моря. Про Боплана відомо, що він особисто не бачив частини територій, представлених на його картах, зокрема, нижче Хортиці. Співавтором Боплана з виготовлення карт Нижнього Дніпра, починаючи від Хортиці, виступив польський картограф Юзеф Нароновіч-Наронский (1610-1678). Карти кольорові і дуже барвисті. Ці карти багато разів перевидавались у подальших виданнях атласу Я. Блау та атласах Йогана Янсоніуса і його наступників.
Усі карти вирізняються високим художнім рівнем, деталізацією, яскравими картушами. Окрім назв міст і сіл, карти містять багато особливих позначок, зроблені Бопланом внаслідок різноманітних досліджень в Україні. Київ на першій карті зображено як укріплене місто, окремо позначено Собор святої Софії, Михайлівський Золотоверхий собор, Києво-Печерську Лавру. З легкої руки Боплана до європейської науки увійшла українська назва південних придніпровських степів «Дике поле», яку на картах почали позначати як “Dzike Polie”. На другій карті позначено усі дев’ять порогів і чотири дніпровські забори. Цікаві вказівки на татарські переправи у нижній частині течії Дніпра. Острів Хортиця не тільки детально позначений, але й окремо відзначений у назві другої й третьої карти. Ці примірники зберегли яскраві та оригінальні кольори ручного розпису.
1648 р. на основі карти «Tabula Geographica Ukrainska» Г. Боплан видав «Генеральну карту України». Повна назва — «Delineatio Generalis Camporum Desertorum vulgo Ukraina. Cum adjacentibus Provinciis» (Загальний план Диких полів, простіше кажучи Україна з суміжними провінціями). Ця географічна карта України та сусідніх країн, виготовлена як гравюра голландським картографом Вільгельмом Гондіусом у Данцигу.
Карта охоплює практично всю територію сучасної України крім південно-західного прикордоння й основної частини Криму. Формат – 42 × 54,5 см, масштаб – 1:1 800 000, матеріал – мідь. Видана у кількох варіантах протягом 1648–1660 рр. Було видано 5 варіантів карти, які постійно доопрацьовувались. Так, на четвертому варіанті карти (бл. 1651 р.) відображено написи про Лоївську (1649) та Берестецьку (1651) битви. Карта має південну орієнтацію аркушу, тобто південь на карті знаходиться вгорі (вона перевернута «догори ногами» відносно звичної нам орієнтації), містить 1 293 об'єкти – 993 населених пункти та 153 річки [Вавричин М. Г. Комплекс карт України Ґ. Боплана та їх збереження в бібліотеках Європи // Картографія та історія України. — Л.; К.; Нью-Йорк : Видавництво М. П. Коць, 2000. — Т. Збірка наукових праць].
На карті показаний Чорний Шлях (Czarny slak) та Муравський Шлях (Morasky slak).
Відомо декілька варіантів Загальної карти (інша назва – Генеральна). Дослідники виділяють 5 варіантів Генеральної карти України 1648 р. і 6 варіантів карти 1660 р.
До другого видання «Опис України» Боплана (1660) була вміщена нова загальна карта «Carte d'Ukranie Contenant plusiers Prouinces comprises entre les Confins de Moscouie et les Limites de Transiluanie», гравірована Ж. Туттеном у Руані. Вона значно відрізняється від загальної карти, підготовленої Гондусом,- на ній відсутня інформація про гравера, а також тексти звернень гравера до читача, на місці яких зображено ліси, а також не позначено пасма гір Медоборів. Значні розходження спостерігаються й у зображенні східного берега Азовського моря та Кубані, північної частини Кримського півострову та Перекопського перешийка зокрема. Карта значно збідніла інформативно: так, на відміну від видання 1648 року, на ній позначено 1 223 назв об'єктів, серед яких 953 населених пунктів та 153 річки [Вавричин М. Г. Комплекс карт України Ґ. Боплана та їх збереження в бібліотеках Європи // Картографія та історія України. — Л.; К.; Нью-Йорк : Видавництво М. П. Коць, 2000. — Т. Збірка наукових праць].
1650 р. «Спеціальна (топографічна) мапа України» Повна назва: «Delineatio specialis et accurata Ukrainae. Cum suis Palatinatibus ac Distictibq, Provincycq adiacentibus» (Спеціальний і докладний план України разом з належними до неї воєводствами, округами та провінціями). Складається з 8 аркушів розміром 41,5×45 см кожен, загальний розмір 83 × 216 см, масштаб 1:450 000. Відомо шість примірників, які відрізняються один від одного низкою змін і доповнень.
На восьмому фрагменті мапи є додатковий напис про битву під Берестечком в 1651 р.: «Circa Berestetzium ubi haec nota + reperitur IOANNES CASIMIRUS REX POL [oniae] cecidit et in fugam vertit 300000 Tartaros et rebelles Cosacos Ano. 1651 die 30 Junij». Отже, карта не могла бути створена раніше зазначеної на додатковому написі дати битви під Берестечком. Імовірно рік видання цієї карти – 1660.
По центру карти внизу розташовані шкала масштабів і умовні позначення, оточені фігурами людей. Праворуч від цієї композиції – напис, що підтверджує автора: Guilhelmum le Vafseur de Beauplan і видавця: Wilhelmus Hondius. Точність і багате наповнення топографічної Спеціальної карти України забезпечили їй довге життя.
Це – унікальна в історії європейської картографії як топографічна мапа великої території, призначена для військових дій. Виконана за власними вимірами і математичними розрахунками Боплана, насичена різноаспектною інформацією про рельєф, ландшафт, заселеність України, характер населених пунктів, адміністративний, судовий та церковний устрій, гідромережу й мережу доріг, шляхи татарських нападів та обороноздатність території, – ця мапа є невичерпним джерелом для досліджень з історії географії і топонімії, історії демографії, історії картографії України середини XVII ст.
*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020. 640 с.
*Байцар Андрій. УКРАЇНА ТА УКРАЇНЦІ НА ЄВРОПЕЙСЬКИХ ЕТНОГРАФІЧНИХ КАРТАХ. Монографія. Львів: ЗУКЦ, 2022. 328 с.
*Байцар Андрій. (у співавторстві). Сучасні напрямки розвитку географії України: монографія / [за заг. редакцією проф. Лозинського Р. М. Львів, 2022. 367 с.
*Байцар Андрій. ГЕОГРАФІЯ ТА КАРТОГРАФІЯ УКРАЇНСЬКИХ ІСТОРИКО-ГЕОГРАФІЧНИХ ЗЕМЕЛЬ (XII ст. – поч. XX ст.).Монографія. Львів-Винники, 2023. 295 с.
1613 р.
 1641 р. |
1648 р. Ян Віллем Блау
(Jan (Joan) Willemsz. Blaeu) "MAGNI DVCATVS
LITHVANIAE," (копія Карти Радзивіла)
|
1638 р. Маттеус Меріан старший (Matthaus Merian). "Magni Dvcatvs LITHVANIÆ ..."
1638 р. 1638 р. Маттеус Меріан старший (Matthaus Merian). "Magni Dvcatvs LITHVANIÆ ..."
Немає коментарів:
Дописати коментар