У 1860-1870-ті рр. найбільш плідним ученим, який займався вивченням етнічного складу населення Росії був картограф, етнограф, російський генерал Олександр Ріттіх (1831-1914). Він продовжив справу, успішно розпочату, але не завершену Петром Кеппеном. В цей період (1864 р.) Олександр Ріттіх опубліковав «Атлас народонаселения Западно-Русского края по исповеданиям» (Атлас народонаселення Західно-Руського краю за віросповіданнями).
Перше видання «Атласу народонаселення Західно-Руського краю за віросповіданнями» – 1862 р. Але даний атлас не був доступний широкій аудиторії й в основному використовувався офіцерами й чиновника. Однак, коли дозвіл на публікацію було отримано, атлас був перевиданий у 1864 р. другим, доповненим, виданням.
Українські землі разом з білоруськими включили до складу так званого «Западно-Русского края». До цього ж утворення увійшли і північно-східні польські землі. Масштаб: 15, 20, 40 верст в англійському дюймі. В атласі подана одна загальна «Карта народонаселення Західно-руського краю за віросповіданням» (виконана двома мовами – російською та французькою) і 9 карт народонаселення окремих губерній за віросповіданням (Могилівська, Вітебська, Мінська, Віленська, Гродненська, Ковенська та три українські: Київська, Подільська та Волинська губернії). На кожній з 9 губернських карт способом якісного фону показану релігійну приналежність населення (православні, католики, лютерани і т. д.). На картах містяться таблиці конфесійного та національного складу населення. Як видно з карт, більшість населення західних околиць імперії були православними. Це переважно білоруси та українці. Православні переважають в Гродненській, Київській, Мінській, Могилівській, Подільській та Вітебській губерніях. У Віленській та Ковенській губерніях більшість населення були католиками.
Тут вперше на етнографічній карті російського виробництва виділені території розміщення українців (на карті - малоросів), великоросів і білорусів.
При складанні атласу автор залучив різноманітні джерела. Зокрема були використовував матеріали церковного обрахунку, адміністративно-поліцейських обчислень, праці та неопубліковані матеріали Петра Кеппена, а також так звані «огляди» (складені офіцерами Російського генерального штабу).
Хоча О. Ф. Ріттіх неодноразово посилається на матеріали П. І. Кеппена, але явну перевагу все ж віддає даним Генерального штабу і М. Лебьодкіна. Дані М. Лебьодкіна О. Ф .Ріттіх застосував в обробленому вигляді. У нього вже не згадуються поляни, древляни, волиняни і т. п. Проте надмірно довірливе ставлення до такого етнічного маркера, як віросповідання жителів, і недооцінка тих даних П. І. Кеппена, що ґрунтуються на ознаці «народної мови», привели його до неправильних висновків [Галушко К. Г. Україна на карті Європи: Україна та українці у картографії від Античності до ХХ століття: науково-популярне видання. 2013].
Цей атлас витримав кілька видань, він і сьогодні не втратив свого значення і представляє великий інтерес.
Етнографічні карти О. Ріттіха:
* 1865 р. [Риттих А.Ф.]. Carte ethnographique de la Russie occidentale et des pays limitrophes en Pologne et en Galicie (Етнографічна карта західної Росії та прикордонних областей у Польщі та Галичині). Літографія кольорова. Підпис літографа "J.Bermeleeff" (Бермєлєєв). Формат 74 х 53,5 см.
*Риттих А.Ф. Карта западных и южных славян / составил А.Ф. Риттих. – 60 верст в англ. дюйме. – [С.-Петербург] : Картографическое Заведение А. Ильина, [1885]. – 1 к. : багатоколір. ; 100 × 72 cм.
*Риттих А.Ф. Карта западных и южных славян / составил А.Ф. Риттих. – 1 : 2 520 000, 60 верст в англ. дюйме. – [С.-Петербург] : Картографическое Заведение А. Ильина, [1885]. – 1 к. : багатоколір. ; 100 × 72 cм // Риттих А.Ф. Славянский мир : историко-географическое и этнографическое исследование / составил А.Ф. Риттих ; издание В.М. Истомина. – Варшава : Издание В.М. Истомина, 1885. Х, VI, 336, XXVIII с., карты.
*Риттих А. Ф. Этнографическая карта Европейской России / сост. по поручению ИРГО А.Ф. Риттих. – 1 : 2 520 000, 60 верст в англ. дюйме. – СПб. : Картогр. заведение А.А. Ильина, 1875. – 1 к. : багатоколір. ; 164 × 133 см.
*Риттих А. Ф. Этнографическая карта славянских народностей / с 1-го издания 1867-го года М.Ф. Мирковича ; дополненная А.Ф. Риттихом ; издание С. Петербургского Благотворительного Комитета 1874 г. – 1 : 4 200 000. – С. Петербург : Картографическое заведение А. Ильина, 1874. – 1 к. : багатоколір. ; 87,5 × 71 cм, в обкл. 23 × 19 см.
*Риттих А. Ф. Этнографическая карта славянских народностей М.Ф. Мирковича / дополнена А.Ф. Риттихом ; гравировал на камне С. Емченинов. – 3-е изд. – 1 : 4 200 000. – С.-Петербург : Изд-е С.-Петербургского Отдела Славянского Благотворительного Комитета, 1877. – 1 к. на 2 арк. – 1 к. на 2 арк. : багатоколір. ; 51 × 71 cм.
*Rittich A.F., Petermann A. Дві етнографічні карти Росії. "Ethnographische Karte von Russland (Nordliches Blatt), Nach A.F. Rittich von A. Petermann (with)" і " Ethnographische Karte von Russland (Sudliches Blatt), Nach A.F. Rittich von A. Petermann". 1878. Масштаб 1 : 3 700 000. Видавець: Justus Perthes. Gotha. Поміщена в його книзі "Dieœ Ethnographie Russlands nach A. F. Rittich : mit zwei Karten".
*Риттих А.Ф. Этнографическая карта славянского мира / составил А.Ф. Риттих. – 1 : 16 500 000. – В С. Петербурге : Картографическое заведение А. Ильина, [1885]. – 1 к. : багатоколір. ; 41,5 × 61 см.
*Риттих А.Ф. Этнографическая карта славянского мира / составил А.Ф. Риттих. – 1 : 16 500 000. – В С. Петербурге : Картографическое
заведение А. Ильина, [1885]. – 1 к. : багатоколір. ; 41,5 × 61 см // Риттих
А.Ф. Славянский мир : историко-географическое и этнографическое исследование / составил А.Ф. Риттих ; издание В.М. Истомина. – Варшава :
Издание В.М. Истомина, 1885. Х, VI, 336, XXVIII с., карты.
1875 р. Олександр Ріттіх опублікував працю «Племенной состав контингентов русской армии и мужского населения Европейской России», в якій подано докладні поповітові дані про етнічний склад населення Росії (крім Сибіру і Середньої Азії) станом на 1867 р.
Український етнос тут вказаний особливою графою. В цьому відношенні праця О.Ф.Ріттіха становить особливий інтерес. У ній вперше в російській історіографіі містяться досить докладні дані про українців. Однак не можна не відзначити, що в дослідженні міститься чимало неточностей. Так, у Таврійській губернії всі українці віднесені до росіян, хоча перші тут тоді абсолютно переважали. В Костянтиноградському повіті Полтавської губернії, навпаки, не вказані російські селяни-однодворці, хоча їх тут було чимало[Галушко К. Г. Україна на карті Європи: Україна та українці у картографії від Античності до ХХ століття: науково-популярне видання. 2013].
Тоді ж, у 1875 р., за наказом та дорученням Імператорського Російського географічного товариства, О. Ріттіхом була складена «Этнографическая карта Европейской России» (Етнографічна карта Європейської Росії). Від карти Петра Кеппена вона відрізняється більшим масштабом і охопленням ширшої території (тут показані західні губернії Росії, Фінляндія і Закавказзя). Крім того, тут вперше виділені території переважного розміщення українців, росіян, і білорусів. Масштаб мапи 1:2 520 000 (60 верст у дюймі). Видруковано в С. Петербурзі в картографічному закладі Олексія Ільїна.
Джерелом інформації для карти послужили матеріали ревізії 1858 р.; матеріали зібрані Петром Кеппеном, зокрема, невикористані ним церковно-приходські списки священиків та матеріали місцевих адміністративних обчислень, передані вченим Російському географічному товариству; результати «описів» офіцерів Генерального штабу 1860-х рр., зокрема описи західних губерній Російської монархії; списки населених пунктів, складені в ті ж роки Центральним статистичним комітетом Міністерства внутрішніх справ. З цього видно, що О. Ріттіх опинився у набагато кращому положенні при складанні етнографічної карти, оскільки зміг залучити найрізноманітніші джерела різного ступеня точності й вірогідності.
Всього на карті показано 46 народів, що населяли теперішні території Європейської Росії, України, Білорусі, Молдови та частин Прибалтійських та Закавказьких країн. Серед слов'ян автор окремо виділяє такі етноси, як малоруси (українці), білоруси, великоруси (росіяни), болгари, поляки та ін.
Відразу ж після виходу карти вона була відправлена на Міжнародний географічний конгрес у Францію, де була відзначена найвищою нагородою. Але автору не вдалося уникнути багатьох неточностей. Всупереч даним ревізії українське населення материкової частини Таврійської губернії зараховане до великоросів. Ця так звана “помилка Ріттіха” пізніше потрапила в закордонні картографічні видання, що стало підставою для сумнівів в українському характері Північної Таврії на картах новоутворених держав 1918-1921 рр. На помилку було свого часу вказано класиком радянської та російської етнодемографії В. Кабузаном.
1878 р. німецькомовна «Еthnographische karte von Russland» (Етнографічна карта Росії) О. Ріттіха. Росіяни позначені як Gross-Russen, українці (малоруси) – Klein-Russen, білоруси – Weiss-Russen.
1885 р. Олександр Ріттіх опублікував у Варшаві працю «Славянский мир: Историко-географическое и этнографическое исследование». До книги ввійшла «Карта західних та південних слов’ян» (КАРТА ЗАПАДНЫХЪ И ЮЖНЫХЪ СЛАВЯНЪ). Масштаб мапи 1:2 520 000 (60 верст у дюймі). Автор виділяє серед слов’ян 11 етносів, серед них малоруси (українці), білоруси, великоруси, поляки, лужичани (тепер мешкають переважно у східній Німеччині, на кордоні з Польщею та Чехією; в округах Котбус і Дрезден на німецьких землях Саксонія і Бранденбург), кошуби (тепер проживають на північному заході Польщі), чехо-морави та ін. На мапі добре показано (штрихування) північну, західну та південно-західну межу поширення українського етносу.
Монографія 1885 р. дійсного члена Російського географічного товариства і Московського товариства любителів природознавства, антропології та етнографії включає 42 карти-схеми та три кольорові вкладки: 1) «Етнографічну карту Слов'янського світу»; 2) детальну карту Західних і 3) Південних слов'ян. В об'ємному тексті узагальнювався досвід слов'янознавства за кількох десятиліть. Олександр Ріттіх був слов’янознавцем правих, консервативно-монархічних переконань. На таких принципах побудована його і монографія. Як пише сам Ріттіх, особливо цінними для нього були: «Слов'янські старожитності» чеського вченого Павела Шафарика (він їх цитує по німецькому виданню «Slavische Alterthruemer», 1844 р., хоча російський переклад О. Бодянського був опублікований Московським університетом ще в 1847 р.); «Зібрання творів» О. Ф. Гільфердінга (особливо про балтійських слов'ян); атлас старовинних карт Меркатора («Weltbuch», Amsterdam, 1607), «Карпатську Русь» Головацького. та ін.
Що стосується західних слов'ян, Олександр Ріттіх у своїй праці серед них згадує племена укрів (рос. - укров, укранов), що проживали біля річки Укри. З історичних джерел відомо, що західнослов'янське плем'я (чи племінний союз) украни, укряни або укри (нім. Ukranen, Ukrer, Vukraner; пол. Wkrzanie, Wkrzanowie) заселяло у VI—XII ст. землі навколо річки Укер (нім. Ucker), в регіоні, й до сьогодні зветься Укермарк (нім. Uckermark) в Німеччині. Також на польсько-німецькому кордоні розташоване місто Уккермунде.
Після кількох хрестових походів германських імператорів союз Поморських і Полабських слов'ян був погромлений. В XII ст. данці остаточно погромили Аркону - духовний центр укрів на острові Рюген. На цих землях в ХІХ ст. проводились обширні археологічні дослідження. В результаті було розкопано і досліджено 700 городищ, з них близько 150 городищ визнані, як сербсько-лужицкої громади, яка до сьогодні є національною меншиною в Німеччині. Решта мали руське походження, але німецькі археологи назвали їх просто слов'янськими.
Річка «Укра» позначена на карті (стор. 134). На стор. 49 цитата: «Укране сидѣли на Укрѣ, Гаволѣ и но Финнову протоку, но Одрѣ, къ югу отъ Ратаръ. Ихъ города былм: Пустоволкъ, тенерь Пасевалкъ и Пренцлавъ; тотъ и другой на р. Укрѣ».
Укра або Укер (пол. Wkra, нім. Ucker) — річка довжиною 103 км на північному сході Німеччини, недалеко від польського кордону, протікає в землі Бранденбург (де називається як «Укер», нім. Ucker) і Мекленбург-Передня Померанія (де вже називається «Ікер», нім. Uecker). Назва річки походить від історичного слов'янського племені укри, що мешкало тут у VI-XII століттях, яку вони іменували відповідно своєї назви племені Укри (цит. за Таранець В. Г. «Українці: етнос і мова», 2013).
Нижче на тій же сторінці Олександр Ріттіх називає укрів «українцями» (до їх складу входило плем'я «Речане» - проживали по річці Одрі). Цитата: «…Рѣчане жили, вѣроятно, по Одрѣ, занимались гонкой плотовъ и составляли только отдѣлъ [т.е. составляющую часть] Украинцевъ, Укровъ». На карті на стор. 45 ми бачимо племена Украйнов і поруч - плем'я Речан, що входило до їх складу. На стор. 86, автор відзначає існування населеної слов'янами області «Крайна» - на території Австрії, Словенії та Північної Італії. Цитата: «Крайна это часть Каринтіи, которая граничила съ Фріулемъ. Ее иначе зовутъ Украинскою мархіею. Тянулась она no Савѣ и по границѣ Фріуля. Съ V ст. мѣстность эта назвалась Крайною, т. е. такою же, какую мы встрѣчаемъ y Галичанъ въ Карпатахъ и подобную же на Руси».
Сучасна Крайна або Країна (словен. Krajina, vojvodstvo Kranjsko; нім. Krain, лат. Carnia, Carniolia) — область в Словенії, що займає велику частину країни, з центром в столиці цієї країни — Любляні. У минулому — герцогство і коронна земля (Kronland) Австро-Угорщини. Вперше згадується в 973 р. як частина герцогства Каринтія.
1. Галушко К. Україна на карті Європи: Україна та українці у картографії від Античності до ХХ століття: науково-популярне видання. К., 2013. – 143 с.
2. Риттихъ А. Ф. Атлас народонаселения Западно-Русского края по исповеданиям. Сост. при М-ве внутр. дел в Канцелярии зав. устройством православ. церквей в зап. губерниях. – 2-е изд., испр. и доп. СПб., 1864. - 2 с., 9 л. : табл., карт.
1865 р. [Риттих А.Ф.]. Carte ethnographique de la Russie occidentale et des pays limitrophes en Pologne et en Galicie (Етнографічна карта західної Росії та прикордонних областей у Польщі та Галичині). Літографія кольорова. Підпис літографа "J.Bermeleeff" (Бермєлєєв). Формат 74 х 53,5 см.
Чулова стаття!
ВідповістиВидалити