Перша книга про українських козаків вийшла 1594 р. в Австрії. Український вчений-історик Богдан Березенко віднайшов в австрійській бібліотеці унікальну книгу-брошуру під назвою «Die Kossäcken mit hilff der Moldaur und Moscawitter in Podolia 26 000... Wiin, 1594». У книзі «Козаки за допомогою молдаван та московитів на Подолії...» йдеться про участь Війська Запорозького у війні Австрійського цісарства з Османською імперією у 1593-1606 роках. Розкривається участь 26-тисячного українського війська за участю молдавських вояків і донських козаків як союзників Австрії [Тарас Чухліб. 2020. FB].
З появою козацтва Середня Наддніпрянщина, де гуртувалися козаки, дістала назву козацьких україн, що зображено в українському фольклорі: наприклад, у народній пісні: «Ой по горах, по долинах, По козацьких українах Сив голубонько літає, Собі пароньки шукає». В період національно-визвольної війни українців проти Речі Посполитої під проводом Богдана Хмельницького (1648-1654) Україною називалися не тільки Запоріжжя, а вже всю Наддніпрянщину. З цього часу під Укрáїною стали розуміти цілу країну (державу). Згодом ця назва поширилася й на інші східноукраїнські землі (зокрема, на Слобожанщину, яка деякий час мала офіційну назву «Слободско-Украинская губерния», що існувала у 1765–1780 та 1797–1835 роках). Західноукраїнські землі й далі називалися Руссю, але поступово назва Україна поширилася й на них і стала спільною для всієї української етнічної території. Після впровадження Г. Бопланом назви Україна в європейську географію, вона на тривалий час закріплюється у свідомості європейців як “країна (земля) козаків”. Українські козаки вважалися своєрідною частиною “руського народу”.
З XVII ст. у часи розвитку Козаччини назва Україна стає географічною назвою, спершу для Центральноукраїнських земель (Південної Київщини й Південної Брацлавщини), а в часи визвольних змагань Богдана Хмельницького і для Західної України та всієї української етнічної території. Привертає увагу, що європейські картографи в цей період почали вживати термін «Україна» синонімічно політичному терміну «Країна» (PAYS), підкреслюючи окремішність від Московії та Польщі і окремо вживали слово «Окраіна» в якості порубіжжя Московської держави. 1689 р. Московія і Річ Посполита остаточно розділили Гетьманщину. Ця країна (Гетьманщина) звалася «Україна держава козаків", «Україна земля козаків», «Земля війська Запорозького», або просто Україна. Наприкінці XVII ст. поляки ліквідували залишки козацького суверенітету на Правобережжі, а московити зберегли його на Лівобережжі.
У західній Європі українське козацтво певний час сприймали як окремий народ, проте невдовзі його почнуть усе ж сприймати як частину русинів. Тому суттєвим з тих часів є зауваження французького автора П'єра Шевальє (1663), що «козаки – це тільки військо, а не народ, як багато дехто думав". Італієць Г. Пріорато тоді ж писатиме, що "ні походженням, ні укладом життя вони (козаки) ні в чому не відрізняються від русів» [цит. за Д. Наливайком].
У віднайденому в польських архівах перекладі турецького оригіналу Бучацького договору на польську мову у пункті 4-му стверджується: «УКРАЇНСЬКУ ДЕРЖАВУ З ДАВНІМИ КОРДОНАМИ КОЗАКАМ ВІДДАТИ...». 20 жовтня 1672 р. між Османською імперією і Річчю Посполитою у м. Бучач на Тернопільщині було укладено мирний договір. На боці турецької сторони взяли участь представники гетьмана Петра Дорошенка. Стосовно українських земель Брацлавщини та Правобережної Київщини, де існував козацький устрій, вперше на міжнародно-правовому рівні вживався термін «Українська держава» (Ukrainskie Panstwo). Козацька старшина під час польсько-турецької комісії вимагала включити до Бучацького договору пункт щодо встановлення західного кордону Української держави по річках Горинь (прит. Прип'яті, бас. Дніпра) і Лабунь [Т. Чухліб, 2019. FB].
Революційний процес політичного утвердження на теренах східних воєводств Речі Посполитої нової держави у середині XVII ст. спричинив до цікавих свідомісних та мовних явищ, зокрема великих трансформацій у сприйнятті поняття «Україна» та похідних від нього понятійних лексем правителем Війська Запорозького гетьманом Петром Дорошенком. Несподівані політичні та соціальні перетворення вплинули на словотворчі процеси у староукраїнській («руській») мові, в т. ч. започаткували виникнення оригінальних лексичних понятійних моделей, які наповнювалися патріотичною семантикою новопосталого державного утворення. Адже підлегла гетьману територія Війська Запорозького отримала сталу назву «Україна» та, окрім того, означувалася як «Українний край», «Українська земля» та «Українні городи». Вона також усвідомлюється гетьманом і його оточенням як «Отчизна наша Україна», «наша мила Отчизна», «наша Україна». При цьому, «Україна» у дорошенковому дискурсі виступала не тільки як «прадавня, предків наших» історична територія («земля», «край»), але і у якості «держави», що була у політичному підпорядкуванні то «Його Королівській Милості», або ж «Салтана Турського». Окремим важливим питанням протягом періоду гетьманування Петра Дорошенка була проблема територіальної цілісності Війська Запорозького, що спричинило до уживання назви «Україна» поряд з такими локалізаційними означеннями як «того боку», «цього боку», «обидві сторони Дніпра» і похідними від них словоформами – «тамобічна», «цьогобічна», «тогобічна». У свою чергу, такі мовотворчі процеси викликали появу таких простих і складних «об’єднавчих» словосполучень як «вся/уся Україна», «ціла Україна», «цілісність України», «вся Україна в єдності перебувала», «уся Україна обопільних народів Дніпра» тощо. Цікаво, що в універсалах та офіційному листуванні Петра Дорошенка для позначення населення і станів Війська Запорозького поширюються такі мовні патріотично-локалізаційні конструкції як «Українське поспільство», «Українські обивателі», «Українські діти», «Українські люди» та «Українські козаки» [Т. Чухліб, 2016. FB].
В тій же Націон. Бібліотеці (Париж. – А. Б.) зберігаються дві географічні карти: одна з 1641 року, перевидана в Римі в 1678 р., а друга з 1657 р., перевидана в Римі в 1688 році. Авторами їх були італійські географи: першої Сансоне (французький географ та картограф Нікола Сансон. – А. Б.), а другої Корнетті. На обох картах територія України має на собі надпис: «Ukraina o Paese de Cosacchi» (Україна або Земля Козаків). Ся територія займає обидва боки Дніпра з Волинею, Поліссям, Галичиною. Назви Русі або Россії — немає. Московію названо Московією [Сергій Шелухін. Назва України: з картами. 1921].
«… початкова залежність петровської російської картографії від західноєвропейських (передовсім французьких) зразків позначилася на тому, що на межі XVII–XVIII ст. вперше (але вкрай ненадовго — хіба що один раз) на російську карту Європи втрапляє «Україна Козацкая Страна». Співіснують на цій карті і «Царство Московское или Российское», і «Рωссиа Черная» в Галичині та Холмщині. Надалі ж «Україна» вже не з’явиться знову, замінена на офіційно прийнятнішу для держави, що нещодавно почала називатися «Росія», «Малоросію». Існування тут «України» пов’язано з імовірним французьким (але, безперечно, іноземним) оригіналом цієї карти — твором Ґійома Сансона (1670-ті роки)» [К. Галушко, 2018].
На європейських картах XVII-XIX ст. містяться написи: Ukraine Pays des Cosaques (Україна Країна Козаків), Ukraine pays des Cosaqyes (Україна земля (країна) Козаків), VKRAINE ou PAYS DES COSAQUES (Вкраїна, або Країна Козаків), D'Ukraine ou Pays Des Cosaques (Україна, або Країна Козаків), Ukrajna o Paese de Cosacchj (Україна, або Країна Козаків), Vcriania o Paese de Cosacchj (Вкраїна, або Країна Козаків), Vkrania quæ et Terra Cosaccorum cum vicinis Walachiæ, Moldaviæ, Minoris, Tartariæ provinciis (Україна чи Козацька земля з прилеглими провінціями Валахії, Молдавії і Малої Татарії), UKRAYNE COSACKISCHE LANDER (Україна козацька земля), Ucrania Cosaccorum (Україна Козацька), Ukraine ou Cosaquie (Україна, або Козаки), Pays des Cosaqyes (Країна (земля) Козаків), Pays des Cosaqyes Ukraine (Країна (земля) Козаків Україна), Dzyke Pole ou Campagne De Cossaques Zeporoski (Дике Поле, або Земля Запорозьких Козаків), Terr. Cosaccorum zaporoviensium (Земля Козаків запорозьких), Territ Cosaccorum Zaporoviensium (Земля Козаків Запорозьких), Cosaques Zaporiski (Козаки Запорозькі), Cosaques Сzaporowski (Козаки Запорозькі), Cosakki Saporoski (Козаки Запорозькі), Cosaques Saporowi (Козаки Запорозькі), Zaporog Kosak (Запорозькі Козаки), Dniepri Kosak (Дніпровські Козаки), Kozaci Slobodsczy (Козаки Слобідські), Cosakes de Saporoski (Козаки Запорозькі), Kosaken Ukrainiichen (Козаки Українські), Kosaken Tshernomoricen (Козаки Чорноморські), Human Cosaks (Уманські Козаки), Kozaków Humańskich y Zaporohowskich (Козаків Уманських та Запорозьких), Saporoskiaja Sieza (Запорозька Січ), Osady Zaporohowcow (території Запорозькі), Kosaks Zaporovien ou Haydamaks (Запорозькі козаки або Гайдамаки), Cosaci Bialagorodski (Козаки Бєлгородські) і т. д.
Після впровадження Г. Бопланом (1635 р.) назви Україна в європейську географію, вона на тривалий час закріплюється у свідомості європейців. Карти України Г. Боплана – це перші твори західноєвропейської картографії, присвячені спеціально Україні; на них назву «Україна» вперше вжито для всієї української території «від Московії до Трансільванії». Починаючи з карт Нікола Сансона (1641 р.) і аж до кінця XVIII ст. Україна ототожнюється з козаками, як держава або країна козаків. Отже назва “Ukraine Pays des Cosaques” (Україна Земля (Країна) Козаків) проіснувала у французьких джерелах аж до кінця XVIII ст. (в XIX ст. ця назва міститься дуже рідко). Надалі відбулася ситуативна трансформація географічного позначення цього регіону просто слово «Cosaques» (Козаки), «Cosaques Zaporoski» (Козаки Запорозькі), рідше – просто «Україна».
Висловлювання іноземців про Україну та українських козаків
1710 р. Ю. Юст, данський посол, дивувався, що “...не лише українська шляхта, митрополит, а й ченці Києво-Печерської лаври мали високу освіту та культуру, європейську поведінку й розмовляли бездоганною латиною”, і не вірив своїм очам, бачачи письменних селянок... Мешканці України живуть у добробуті і багато співають. Вони купують і продають усякого роду крам, не платячи жодних податків, крім невеликого до гетьманської скарбниці. Вони мають необмежену волю займатися яким хочуть промислом... В місті Немирів найбідніша хата, о небо, чистіша за найбагатший палац у Москві. Місто Кролевець є велике, вулиці гарні, таких я ніде не бачив в Московщині, будови імпозантні, добре, з мистецьким смаком збудовані і дуже чисті, а не такі як в Московщині”.
1731 р. Вольтер (François Marie Arouet; 1694–1778), французький письменник і філософ: “Україна завжди прагнула до свободи, але оточена Москвою, Туреччиною і Польщею, змушена була шукати собі протекторат в одній з цих держав. Україна піддалась спочатку Польщі, яка поводилась з нею, зовсім як з поневоленою країною, пізніше піддалась московитові, що уярмлював її, неначе рабів, як це й завжди є у московитів. Спочатку українці користувались привілеєм вибирати собі правителя, але скоро Москва позбавила їх цього права і гетьмана почали призначати з Москви”.
1796 р. Й. Енгел автор першої (в Європі) наукової історії України писав: “Україна є граничним муром, що стоїть між культурною Європою і нецивілізованою Азією. Вона є воротами, через які багато азійських орд пробували вдертись до Європи. Вже з одної цієї причини вона заслуговує на увагу... Але як це сталося, що ці горді, вільні козаки опинилися в московському ярмі? Яким чином москвини змогли накласти кайдани на козаків – націю, що була пострахом для Туреччини, Польщі і татар? Як сталось, що місце вільно обраного гетьмана зайняв московський губернатор? Історія козаків мала великий вплив на історію Польщі, Швеції, Трансільванії. Історія козаків багато чого вчить. Треба геніального пера, щоб те все належно описати... Як відомо наприкінці XVIII ст. Московський уряд почав колонізувати чорноморські степи, для завоювання яких, українці на протязі багатьох століть понесли великі жертви. Москвини колонізують степи різними чужинцями, яким давали спеціальні привілеї, як наприклад державні позички, реманент, звільнення від податків і т.п. Такі самі привілеї отримували і чистокровні москвини, яких уряд привозив з Московщини. Але в цей самий час московський уряд вів цілком протилежну політику щодо українців. Українці не лише не діставали тих привілеїв, якими обдаровувались москвини та чужинці, але, навпаки, на українців накладалися побільшені руйнівні податки”.
1701 р. Герман Молль (Herman Moll; 1654—1732), лондонський картограф, гравер та публіцист. Видав у Лондоні атлас в якому помістив карту Польщі (THE KINGDOME OF POLAND WITH ITS CONFINES). До карти додано детальний опис Польщі. Українські землі на карті представлені Червоною Руссю (RUSSIA RUBRA), Волинню (VOLHINIA) та Поділлям (PODOLIA). Волинь та Поділля об’єднані під спільною назвою VKRAINE THE COUNTRY COSAQUES (Україна Країна Козаків).
1702 р. Й. Б. Гоманн відкрив у Нюрнберзі власну картографічну майстерню «Ioh. Baptisto Homanno», яка через кілька років стала найвідомішою видавничою фірмою XVIIІ ст. у Німеччині (проіснувала понад 100 років (до 1813 р.). Розквіту видавництва Гоманна сприяли старі традиції книгодрукування у Нюрнберзі, близькість Альтдорфського університету та розумний підбір співробітників. Протягом багатолітнього існування закладу вийшло понад 200 картографічних творів, серед яких найвизначнішими є перший німецький атлас (1707 р.), «Atlas Novus» (1712 р.; складався зі 103 карт), «Великий атлас всього світу» (Grosser Atlas über die ganze Welt), який виріс з 40 карт (1707 р.) до 126 карт (1716 р.), «Atlas Methodicus» (1720 р.) тощо. Українські землі детально зображені на картах Польщі та Литви і Російської імперії в навчальних атласах «Kleiner Atlas von 50 Auserlesenen Homanns Land-Charten...»] та «Kleiner Atlas Scholasticus von sechs und zwantzig Charten» (1720 р.). Більшість карт Й. Б. Гоманна випускались без зазначення року видання, тому вони перевидавались його нащадками практично без змін.
Карти Гоманна цінувались за географічну вірогідність, витонченість гравіювання та оформлення картушів і нерідко служили зразками для інших видавців.Заслуги та працелюбство Й. Б. Гоманна були оцінені: після публікації у 1707 р. свого першого атласу він став членом Пруської академії наук у Берліні, а в 1716 р. імператор Карл VI присвоїв йому титул Імператорського географа (Sacrae Caesareae Maiestatis Geographus).
На тих картах, що були видані пізніше, на картушах зазначено його посаду – “Rхm. Kays. Maj. 168 Geogr.” чи “Sac. Cіs. Mai. Geographo” («головний географ кайзера Священної Римської імперії») або ж є посилання на привілей (cum privilegio) [Оксенич М. Карти роботи Йоганна Баптиста Гоманна в збірці Національного музею історії України // Історико-географічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. 2006. Число 9. С. 163–178].
В основі виданих закладом Гоманна карт лежали французькі та голландські зразки, але деякі карти були складені за російськими джерелами. Цікавим є той факт, що Й. Б. Гоманн був агентом Петра І, з ним листувався Я. Брюс (Jacov Bruce, 1670–1735), російський генерал-фельдмаршал, державний діяч і вчений, один з найбільш освічених людей петрівських часів, який з 1706 р. завідував російським книгодрукуванням. Прихильність російського монарха до Гоманна створювала взаємовигідні умови для обох сторін: Петро І друкував потрібні йому карти за кордоном, а Гоманн, отримавши в 1722 р. патент російського агента комерції в Нюрнберзі і постійно поновлюючи карти території Росії за новими зразками, забезпечував своїм виданням високий попит як в Росії, так і в усьому світі.
В першу чергу необхідно відзначити створений у 1716 р. шедевр «Grosser Atlas uber die ganze Welt... = Atlas Novus Terrarum Orbis Imperia, Regna et Status...» (Великий атлас всього світу), який містить карти різних частин та країн світу, старовинні плани і панорами великих європейських міст: Риму, Відня, Гамбурґа, Нюрнберґа тощо. В кінці атласу вміщені детальні описи моделей суден та навігаційних приладів, прапори усіх великих морських країн світу, а останньою розташована таблиця, присвячена фортифікаційним спорудам і різноманітним видам зброї для захисту та нападу на суші і на морі. Атлас вміщує найбільш відому карту України Й. Б. Гоманна «Ukrania quae et Terra Cosaccorum cum vicinis Walachiae, Moldaviae, Minorisq, Tartariae provinciis» (Україна або Козацька земля з прилеглими провінціями Валахії, Молдавії і Малої Татарії). Коли. спадкоємці Й. Б. Гоманна отримали імператорський привілей на картографічні видання тоді на карі з’явилась (1729) примітка Cum Privilegio Sac. Caes.Majest.
Першою європейською картою, на якій за порадою Я. Брюса назву Московської імперії Гоманн змінив на Російську імперію, була карта «Generalis totius Imperii Russorum: novissima tabula...» (Генеральна карта Московської імперії на великому глобусі Землі від Арктичного полюса до Японського моря і північних кордонів Китаю) (1720).
Спадкоємцями Й. Б. Гоманна були: його син Йоганн Хрістоф Гоманн (Johann Christoph Homann, 1703–1730), а після його смерті Йоганн Ґеорґ Еберсберґер (Johann Georg Ebersberger, 1695–1760) та Йоганн Міхаель Франц (Johann Michael Franz, 1700–1760), які до 1848 р. продавали карти під торговою маркою «Homannische Erben» (фр. Homannianos Heredes, лат. Heritiers de Homann).
Нащади Й. Б. Гоманна видали: «Atlas Auserlesen Land-Charten» (1743), «Atlas Novus Terrarum Orbis Imperia, Regna et Status exactis Tabulis Geographice demonstrans» (1746), «Atlas mapparum geographicarum...» (1762), відомий грандіозний фоліант «Atlas Methodicus explorandis juvenum profectibus in Studio Geographico Ad Methodum Hübnerianam accommodatus» (1750) та ін.
1712 р. Карта “Vkrania
quæ et Terra Cosaccorum cum vicinis Walachiæ, Moldaviæ, Minoris,
Tartariæ provinciis” (Україна або Козацька Земля з прилеглими
провінціями Валахії, Молдавії й Малої Тартарії). Інший український варіант
назви карти – “Україна, що є Землею Козаків з сусідніми провінціями Валахії,
Молдавії, Малої Тартарії представлена Йоганом Баптистом Гоманном”. Автор,
видавець та гравер – Й. Б. Гоманн.
Гоманн
східну частину скопіював з карти Деліля, північно-східне узбережжя
Чорного моря – з мапи Джіакомо Кантеллі да Віньйолі “Tartaria d’Europa…”
1684 р., для зображення правого берега Дніпра використовував відповідну
частину карти Польщі Корнелія Данкертса. Зображення території Криму
було скопійовано з книги Якоба фон Зандрарта “Des Kхnigreibung.
Sulzbach. 1687”. Для Лівобережжя Дніпра Гоманн додав українську лінію, а
для решти знову використав карту Деліля. До того ж, Гоманн відокремив
Таманський півострів від суходолу і дав йому назву "Nova Krepost
Taman" [Оксенич
М. Карти роботи Йоганна Баптиста Гоманна в збірці Національного музею
історії України // Історико-географічні дослідження в Україні: Зб. наук.
пр. 2006. Число 9. С. 163–178].
Написи Russia Rubra (Червона Русь) та Ukraina (Україна) проведені паралельно через всю українську етнічну територію. Червона Русь (Russia Rubra) на карті простягається із заходу на схід через Нижню Волинь, захоплюючи північ Київського воєводства (Palat. Kioviensis). Напис Ukraina займає Верхнє Поділля і центральні області Брацлавського та Київського воєводств.
У межиріччі Південного Бугу і Дніпра та на Правобережжі зображене Дике Поле (Dzike Polie Ave Саmрі Deserti et Inhabitati). Від Великої татарської переправи (Wielka pzeprawa Tanarska), в околицях Кодака на Дніпрі, до Смоленська (Smolensko) проходить Муравський шлях [Вавричин, 2009].
На цій мапі також позначені: Покуття (Pokutia), Верхня та Нижня Волинь (Volhynia), Поділля (Podolia Inferior) з Брацлавщиною (Pal. Braclaviensis). В Причорномор’ї, у складі Кримського ханства, виділені Буджацька (Tartaria Budziacensis), Ногайська (Tartaria Nagajensis) і Мала (Tartaria Minor) Тартарії та Кримський півострів (Сrеmiа). Північні регіони представлені землями Чернігівського (Ducatus Palatinat Czernihoviens) та Новгород-Сіверського (Novogrodensis Severiensis Ducatus) князівств. На заході Холмське і Белзьке воєводства не входять у межі українських земель.
Карта Гоманна відома у трьох варіантах. Перше видання 1712 р. (Нюрнберг). Опублікована в його атласі “ATLAS NOVUS TERRA- RUM ORBISIMPERIA, REGNA ET STATUS EXACTIS TABULIS GEOGRAPHI- CE DEMONSTRANS OPERA IOANNIS BAPTISTA HOMANNI. NORIMBER- GA, MDCCXII. - № 168.”. Формат – 48 × 58 см. Масштаб бл. 1:3 000 000, в німецьких і польських милях Мова: латинська. У виданні 1720 р. (видавець Крістоф Вайгель) Тартарія позначена як частина Московії (Tartariae Moscoviticae pars).
У варіанті карти 1712 р. подано дві назви теперішньої Росії – Moscovitica та Russia Rusica (варіант 1720 р. – лише одну – Russia Rusica). На лівому березі Дніпра південно-cхідна частина Київського воєводства названа Київщиною Московською (Kiovia Moscovitica) (варіант карти 1720 р. - Київщиною Руссійською (Kiovia Russica). Гоманн, який був офіційно винагороджений Петром І у 1722 р., приклав значні зусилля і відпрацював гроші російського царя за появу на картах такої штучної конструкції, як напис “Russia Rusica” на історичних землях Московії.
1729 р. спадкоємці картографа отримали привілей на його видання, і на карті з’явилася примітка “Cum Privilegio Sac. Caes. Majest”. Після 1740 р. на площину карти було внесено численні додатки, зокрема, проведено фортифікаційну лінію між Дніпром і Доном, внесено низку змін до назв населених пунктів. У такому варіанті карта друкувалася в усіх атласах фірми “Спадкоємці Гоммана” до кінця XVIII ст.
Техніка виконання – гравюра на міді. Акварельне колорування. Карта Гоманна, складена на основі Загальної карти України Гійома де Боплана, карти Польщі Ю. Данкертса і карти Московії Г. Деліля. На карті картуш розміщено в верхньому лівому куті. На ньому зображено шість чоловічих постатей. В центрі – сидяча фігура гетьмана України Івана Мазепи, ліворуч від нього — шведський емісар у військовому мундирі з шаблею в правиці, поряд з ним — три сидячі фігури козаків. Праворуч від гетьмана І. Мазепи на задньому плані постать Петра І на тлі московського державного прапора, ближче до гетьмана — постать в шляхетському одязі — вірогідно, що це Станіслав Ліщинський (польський магнат, один з претендентів на польську корону і майбутній король Польщі), Пилип Орлик — генеральний писар за гетьманування Мазепи чи можливо Андрій Войнаровський — небіж гетьмана. На задньому плані — панорама палаючого міста (Полтава). На мапі позначене місце Полтавської битви 1709 р.; землі Задунайської Січі, які у 1711 р. були передані Османській імперії, позначені у складі Кримського ханства; вказане будівництво Перекопського валу тощо. В картуші Україну названо на латинський манер Vkranіa (Укранія, Вкранія), так Україна досі позначається деякими романськими мовами (італійською, іспанською, португальською), а вже на самій карті позначено Ukraina.
На карті бачимо, що внаслідок тривалої боротьби козацьких гетьманів поміж Варшавою та Москвою, попри поділи по Дніпру між двома зовнішніми потугами, Україна тут "виводилася" на карті зі звичних "польських" кольорів, але при тому й не зафарбовувалася у «московські». «Україна» Гоманна максимально наближена до своїх етнічних меж – від Слобожанщини до Перемишля. Терени «України» Боплана були Гоманном розширеним (зокрема на захід до Карпат). Він на мапі показав усі терени, на яких живуть русини (українці), або ж усю колишню «Польську Русь».
Загалом Гоманн явно намагався показати саме широкий «театр воєнних дій», адже у нього по суті – це карта південно-східної Європи і Причорномор'я; окрім України показані не лише згадані на картуші Молдавія, Валахія і Мала Татарія (Кримські володіння), але й Трансільванія, Болгарія, Стамбул, чорноморське узбережжя Кавказу, а з боку Московії – Смоленщина, Рязанщина та відповідна частина Дикого Поля. Зрозуміло, що стратегічні витівки Карла та Петра могли занести «фронт» вже не зовсім "Північної" війни у ще дальші незвідані землі. Але інтерес становить саме побачити Гоманнову Україну на такому широкому тлі. Оскільки на карті адміністративні утворення виділені кольором, цікавим видається один колір на усю Україну від «Покуття» до «татарського шляху на Москву», попри чинні польські воєводства на захід від Дніпра і польсько-московський кордон по Дніпру. Навряд Гоманна вразило те, що Мазепа у 1704–1706 рр. накинув своє гетьманування на обидва береги Дніпра і дійшов військом до Замостя, бо ж усе одно, – до Перемишля влада його булави де-юре вочевидь не поширювалася. Польща на цій карті явно просто ігнорується…” [К. Галушко. Україна на карті Європи: Україна та українці у картографії від Античності до ХХ століття: науково-популярне видання. 2013].Поряд з успішним нюрнберзьким видавництвом Гоманна досить відомим було картографічне видавництво Матеуса Зойтера (George Matthäus Seutter; 1678–1757) в Ауґсбурґу. М. Зойтер, виховуючись у відомій сім’ї художників та граверів, отримав початкові знання у свого батька Матеуса Зойтера, а продовжив навчатися мистецтву гравіювання карт у Нюрнберґу, спочатку у Д. Функа, а потім у Й. Б. Гоманна.
Матеус Зойтер працювавши разом з Гоманном, перейнявши досвід створив свій власний успішний картографічний бізнес. Видавництво, яке заснував М. Зойтер 1707 р., спеціалізувалося на друкуванні карт, планів, атласів різних розмірів та виготовленні глобусів.
1730 р. Матеус Зойтер. Карта «NOVA ET ACCURATA TARTARIÆ EUROPÆ SEU MINORIS ET IN УРЕСІЕ CRIMEÆ DELINEATIO GEOGRAPHICA, CUM OMNIBUS CIRCA PONTUM EUXINUM ET PALUOEM MÆOTIDEM JACENTIBUS PROVINCIIS, MANU ET SUMPTIBUS MATHÆI SEUTTERI» (Нова й старанно виготовлена географічна карта Європейської, або Малої, Тартарії й особливо Криму з усіма прилеглими провінціями навколо Понту Евксинського й Меотійського озера руками й коштом Матеуса Зойтера). Землі Брацлавського і Київського воєводств по обидва береги Дніпра названі Україною (Ucrania five Cosacorum Tractus). На сході від Полтави позначена межа між землями Козаків Запорозьких та Донських (Territorium Cosacorum Donensis P[ars]). У межиріччі Південного Бугу й Дніпра позначені місця Нової (Novaja Setsch) та Старої (Saporowifche Setze) Січей (у виданні 1742 р.). Землі між Інгульцем і Дніпром названі Диким полем (Dzike Polie sive Campi Deferti et Inhabitati).
*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання / А. Л. Байцар. – Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020. – 640 с.
*Байцар
Андрій. УКРАЇНА ТА УКРАЇНЦІ НА
ЄВРОПЕЙСЬКИХ ЕТНОГРАФІЧНИХ КАРТАХ. Монографія / А. Л. Байцар. – Львів: ЗУКЦ,
2022. – 328 с.
1702 р. А. Феротей де ля Круа та Даніель де ля Фей «Le Royavme de Pologne avec ses confins» (Польське королівство з його кордонами)  1705 р. Нікола де Фер (Nikolas de Fer). "La Mer Noire Autrefois Pont-Euxin, Cara-Denghis Et par les Cosaques" (Чорне море...)  1706 р. Гійом Деліль.«Карта Великої Тартарії. Заснована на звітах декількох мандрівників з різних країн і на проведених у цій місцевості спостереженнях».  1706 р. Гійом Деліль . «Carte de Moscovie…» (Карта Московії…). 
1710 р. Абрахам Аллард. «Sades Belli in POLONIA et in Moscovia…».
|
1723 р. Гійом Деліль (Guillaume Delisle). "Карта Східної Європи"   1725 р. Фрагмент карти
|
Немає коментарів:
Дописати коментар