понеділок, 23 січня 2017 р.

З історії: СТАРА ВИННИКІВСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ




Питання про будівництво залізниці «Персенківка — Винники — Перемишляни — Бережани — Підгайці» постало в 1901 р., коли було дано концесію на цей проект. Початковий варіант передбачав відгалуження колії від існуючого напрямку «Львів – Чернівці» у р-ні Персенківки. Але магістрат Львова, що був одним з концесіонерів, запропонував більш далекоглядний варіант, дбаючи про перспективи міста. Наступні чотири роки велися перемовини з державою та потенційними інвесторами, в тому числі з Львівським магістратом. Магістрат Львова пропонує свої інвестиції у проект за умови, що вокзал для обслуговування лінії буде розташовано у межах міста, адже Персенківка в цей період була лише передмістям.

Концесію на будівництво залізниці отримала 19 серпня 1905 р. на 90 років спілка «Товариство Акціонерне Залізниці Локальної Львів — Підгайці» на основі акту від 15 липня 1903 р. Акціонерами були гр. Анджей Потоцький, проф. Адам Чижевич і Адам Третер. Держава гарантувала їм річний прибуток у розмірі 4% від інвестованого капіталу у 18,1 млн корон.
1932 р.
Будівництво цієї транспортної магістралі планували ще у 1839 р. граф Олександр Фредро і Леон Сапєга. Але, через заборону з Відня і виникнення різного роду фінансових і організаційних проблем, її будівництво було відкладено.
Будівельні роботи розпочалися 1905 р. й тривали до 1908 р., однак через реконструкцію станції «Підзамче» відкриття гілки відклали  на рік.
Складалась з трьох дільниць.

Квиток на потяг (довоєнний)

* «Львів Куровичі» — довжина 35,91 км; відкрита 15 грудня 1908 р.;
Куровичі Вовків» — довжина 34,3 км; відкрита 25 лютого 1909 р.;
Вовків — Підгайці» — довжина 103,31 км; відкрита 29 жовтня 1909 р.
Лінію проклали серпантином через Знесіння і Личаків. Від магістралі «Львів Красне» вона відгалужувалася в районі Кривчиць, далі йшла до Верхнього Личакова, де на висоті 348 м н. р. м. було збудовано Личаківський вокзал. Будівництво станції завершили  1906 р., східна частина міста дочекалася свого власного, третього в місті, після Головного та Підзамча, залізничного вокзалу «ЛьвівЛичаків».
На цій ділянці лінія надзвичайно петляла: так, у районі сучасної вулиці Тракт Глинянський два відрізки на лінії по прямій відділяють 200 м, а по рейках – 2,5 км. Через це відразу після відкриття львівська преса охрестила залізницю «морським змієм». Замість відгалузитися від траси «Львів Красне» за Підбірцями і, після невеликого підйому скеруватися в бік Миклашева, залізниця тягнеться угору до Личакова.
Ціни на проїзд  залізницею (1944 р.)
З Підзамче до Личакова поїзд долав підйом, висота якого була майже 350 м, до Винник підйом знижувався до 250 м. Далі дорога пролягала біля г. Жупан, утворюючи справжні винниківські серпантини. Щоб оминути гору, поїзд повинен був перетнути дорогу, різко звернувши вправо. Для цього над дорогою збудували міст. За ним колія різко повертала вправо. Через кількасот метрів – вліво. Перетнувши ще раз дорогу, поїзд повертав вправо та їхав уже просто до Винниківського вокзалу. Вокзал у Винниках знищили під час ІІ Світової війни, а знаходився він поблизу нинішньої СЗШ №29, на вул. Колійовій (тепер вул. Івасюка).
Рятувало ситуацію те, що поїзди були невеликі – всього 3-4 вагончики і рухалися повільно. Між Львовом і Винниками поїзд курсував 2-3 рази на день. До Підгаєць і Бережан – раз на добу. Під Жупаном, на галявині, збудували станцію «Маріївка». Це була примітивна дерев'яна споруда без вікон та дверей. Але під її дахом у дощ чи сніг могли сховатися кілька десятків людей.
Далі лінія йшла на Підберізці до Миколаєва, звідки повертала на Куровичі, а далі через Лагодів і Коросне виходила до Перемишлян. Потім через Вовків, Біле, Дунаїв, Біще, Гиновичі, Бережани та Потутори виходила на Підгайці. Плани продовження до Монастириськ і Бучача, а також сполучення з Персенківкою так і не були зреалізовані.
Залізничний міст (біля Винниківського озера). 1950-ті рр.
На початку роботи залізниці її рухомий склад складався з 11 паротягів, 10 пасажирських вагонів і 28 вантажних. Кількість пасажирських вагонів збільшили на 8 (1910 р.) і 10 (1912 р.) одиниць. За перший рік було перевезено 138 000 пасажирів, 27 900 т вантажів. 1913 р. було перевезено 435 000 пасажирів у вагонах трьох класів і 112 000 т вантажів. У 1-класі 0,07—0,13% пасажирів, 2-класі 6,8—9,8% пасажирів, 3-класі 87—89%, 2,6—5% використовували військовий тариф.
У лютому 1914 р. до Личаківського вокзалу було підведено трамвайну колію. Вона починалася з рогатки на Личаківській і становила 700 м. Сюди ходив маршрут «H». Вагон відправлявся від Віденської кав’ярні (сучасний пр-т Свободи) за півгодини до відправлення кожного поїзда. З 1925 р. сюди став ходити маршрут №8, кінцевою зупинкою якого була спочатку Городоцька рогатка, а згодом — Богданівка. У результаті військових дій, під час Другої світової війни, цю трамвайну лінію, що вела до станції було знищено.
У 1920—1930-их роках для доїзду відпочиваючих у рекреаційні зони Знесіння, Личакова і Винник на лінії курсували спеціальні відпочинкові приміські потяги. Зокрема, відомо про експлуатацію парового трамвая з вертикальним котлом.
Після Першої світової війни залізниця перейшла до Польської державної залізниці (Polskie Koleje Państwowe). Під час Другої світової війни залізницею керувала Німецька імперська залізниця (Deutsche Reichsbahn).
22 червня 1941 р. під час бомбардування німецькою авіацією  Винник
було частково зруйновано залізничну колію. Під час німецької окупації колію було відновлено.
22 липня 1944 р. німецькі війська, які відступали, підірвали частину мостів, колії та станцію Підгайці. Німецьке командування вважало, що залізниця може бути використана радянськими військами для швидкого наступу на Львів зі сходу.
Залізничну станцію у Винниках бомбили і радянські війська. Як розповідали очевидці німці відступали вантажівками і автомобілями, бо станція і колія вже були розбомблені радянською авіацією. В районі станції збереглися ще будівлі тих часів на яких ще можна знайти сліди війни.
Після відступу Вермахту більшу частину колії не відновлювали, використавши частину рейок, шпали для військових потреб, і не переводили на прийняту в СРСР колію 1520 мм. 
1968 р. відкриття залізниці Львів (залізничний вокзал) — Комсомольське (Винниківське) озеро. Потяг ходив влітку. Пізніше маршрут скоротили і потяг відправлявся зі станції Личаків. Однак, на початку 1970-их рр., маршрут закрили 3 1990-их років лінію використовували для потреб дріжджового заводу «Ензим»: кілька разів на тиждень курсував вантажний дизель-потяг ЧМЭ3.
Залізниця мала велике туристичне значення. По-перше, вона пролягала через дві великі рекреаційні зони: регіональний ландшафтний парк «Знесіння» та Винниківський лісопарк. По-друге, лінія простягалася повз кілька об'єктів, які є культурною спадщиною, зокрема, сліди городища ІХ—Х ст. на г. Баба, городище-капище V—VІ ст. на Світовидному полі, Церква Святого Іллі XIX ст. та Музей народної архітектури та побуту просто неба «Шевченківський гай».
Наприкінці 2000-их рр. відкриттям на залізниці руху туристичних потягів зацікавилися Львівська міська рада, адміністрація парку «Знесіння» та громадська організація «Форум Карпатський трамвай», яка вже відродила вузькоколійку у Вигоді (відому як «Карпатський трамвай»). У 2009 р. вони оголосили про плани залучити інвестора для обладнання платформ та створення інфраструктури (сувеніри, кав'ярня). Очікувалося, що за маршрутом «Підзамче — Личаків» курсуватиме відреставрований вагон, обладнаний м'якими сидіннями.
Було також оголошено, що попередня вартість проекту  майже 1,5 млн грн і його реалізацією вже зацікавилися Міністерство культури України та ЗАТ «Ензим». 2011 р. Львівська залізниця оголосила про плани створення реалізації проекту до футбольного чемпіонату Євро-2012.
На сьогодні з 170 км колишньої залізниці використовують:
* звивисту неелектрифіковану залізничну гілку «Підзамче — Личаків» (7,5 км), яка відгалужена від лінії «Львів — Красне»  в районі Нового Знесіння і закінчується у Винниківському лісопарку поблизу дріжджзаводу «Ензим»;
* неелектрифіковану залізничну гілку «Потутори — Бережани» (8 км), що зв'язує райцентр Бережани з обласним центром Тернополем. 

ЛІТЕРАТУРА
  Байцар Андрій. Винники туристичні: Науково-краєзнавче видання / А. Л. Байцар. – Винники:ТзОВ ВТФ «Друксервіс», 2016, 312 с.



Немає коментарів:

Дописати коментар