пʼятниця, 27 січня 2017 р.

Державні та етнічні кордони УКРАЇНИ на картах 1916-1922 рр.




Поза Україною проживає майже п'ята частина українців, значна частка яких припадає на прилеглі райони, котрі є, власне, етнічною територією українського народу.
З приводу етнічних меж і досі точаться наукові дискусії. Започатковані вони ще у ХХ ст. А. Петровим і пізніше продовжені Ф.Максименком, С.Рудницьким, П.Кушніром. У більшості концепцій превалюють, як правило, суто формальні характеристики міжетнічності - кількісні, зокрема такі, як компактність етнічного масиву. При цьому одні дослідники вважають, що компактим етнічним масивом є території, заселені представниками одного етносу на 30% (В.Кологий, М.Кордуба), інші - на 50% (А.Білімович), треті визнають лише абсолютну більшість (О.Русов).


                     Фрагмент мапи Європи Українського комітету в Швейцарії 1916 р.

Оглядова мапа України С. Рудницького, австрійське видання 1916 р. 
Російський вчений Костянтин Фортунатов у праці "Национальные области России" запропонував розділити Росію на 16 штатів. Основними критеріями мали стати кількість населення (7-10 млн.) та його етнічний склад. Науковець вважав необхідним створити три "малоросійських" штати, тобто таких, де українці становлять більшість, сім - "великоросійських". Щоправда, особливості розміщення українців зумовили ту обставину, що до одного з українських штатів (Новоросійського) мала бути включена також вся Бессарабська губернія, в тому числі і повіти з переважно молдавським населенням, та Крим, де українці не становили більшості (цит. за Геннадій ЄФІМЕНКО.
"Від Мінська до Кубані. Як у квітні–травні 1917-го територію України визначали").
На сході України до цього ж українського штату, окрім території Катеринославської губернії, мала увійти також і Таганрозька округа Області війська Донського, де абсолютну більшість складали українці. Натомість заселена переважно українцями Кубань бачилася складовою одного з семи "великоросійських" штатів. Таке часткове неврахування етнічного критерію було зумовлене іншими умовами створення штатів (чисельність від 7 до 10 млн., господарська та територіальна єдність).
Щодо Слобожанщини, то уся вона, в тому числі і ті заселені переважно українцями повіти, які нині перебувають у складі Росії, за цим проектом мала увійти до складу Малоросійського штату з центром у Харкові (цит. за Геннадій ЄФІМЕНКО.
"Від Мінська до Кубані. Як у квітні–травні 1917-го територію України визначали").



Вперше межі України і, відповідно, "Кримське питання" обговорювались на Всеукраїнському національному конгресі 19-21 (6-8) квітня 1917 року в Києві. Делегати, які загалом погодилися, що "Україною ми називаємо край, заселений поспіль нашим українським народом", висловлювалися як "за", так і "проти" включення Криму до складу автономної України. Зрештою, жодної резолюції з цього питання конгрес так і не ухвалив, була лише встановлена квота представництва в Центральній Раді від Таврії - 3 особи. 23 (10) червня 1917-го Центральна рада ухвалила Перший універсал. Хоча у ньому і йшлося про курс на автономію України, але її географічні межі не окреслювалися. У відповідь до Києва прибула делегація Тимчасового уряду на чолі з Алєксандром Кєрєнським, яка 13 липня (30 червня) 1917-го провела переговори із представниками Центральної Ради. Наступного дня Володимир Винниченко, доповідаючи на засіданні Ради про хід обговорення меж України, розповів: "Мною було зазначено, що ми уважаємо 10 губерній за безспірні, решта - як частина інших губерній - повинні бути обслідувані". Проте і цього разу формально рішення не було ухвалено. Тож, і у Другому універсалі 16(3) липня 1917 р. про межі України не йшлося. Тимчасовий уряд видав 17(4) серпня 1917 р. "Тимчасову інструкцію Генеральному секретаріатові", відповідно до якої українська автономія поширювалася лише на губернії Київську, Волинську, Подільську, Полтавську та Чернігівську (і то з деякими виключеннями). Таким чином, вся Таврійська губернія вилучалася з меж України. 21-28 (8-15) вересня відбувався З'їзд народів Росії   під головуванням Грушевського. З'їзд ухвалив резолюцію про перетворення Росії на федеративну державу. 
7 листопада (25 жовтня) 1917 р. у відповідь на більшовицький переворот у Петрограді Центральна Рада утворила Крайовий комітет з охорони революції в Україні. За два дні була опублікована відозва цього Комітету, яка задекларувала поширення його влади "на всю Україну, на всі дев'ять губерній" - від Київської до Таврійської. У цей час Сейдамет вдруге прибув до Києва для зустрічі із Симоном Петлюрою, і в приватній розмові Грушевський та Шульгин запевнили його, що під "Таврійською губернією" розуміється лише Північна Таврія, а Крим до складу України не входитиме(цит. за  Сергій ГРОМЕНКО. "Таврія без півострова. Чому УНР відмовилась від Криму").
Після того 20 (7) листопада був оприлюднений Третій універсал, який, на відміну від своїх попередників, чітко окреслював кордони щойно проголошеної Української Народної Республіки. Ужите в Універсалі словосполучення "Таврія (без Криму)" набуло державної ваги. Так само відповідно до п. 2 Закону про вибори до Українських Установчих Зборів, затвердженого 24 (11) листопада (друга частина закону і затвердження його в цілому відбулося 29 (16) листопада), утворювалася, серед інших, Таврійська виборча округа, «в яку входять Бердянський, Дніпровський та Мелітопольський повіти Таврійської губернії».(цит. за  Сергій ГРОМЕНКО. "Таврія без півострова. Чому УНР відмовилась від Криму").
Нарешті, 23 (10) грудня 1917-го у Києві був створений проект Конституції УНР, п. 3 якого містив опис території держави та спеціально означав осібний статус Криму: "Територія Української Народної Республіки обіймає такі землі з переважно українською людністю, які зараз приналежать до Російської держави: губернії Київську, Подільську (...) Херсонську і Таврійську, за виключенням частей неукраїнських (як Крим) і з причиненням сусідніх територій українських". Отже, на схилі 1917-го Україна остаточно визначилася щодо долі Таврійської губернії та статусу Криму: Північна Таврія ставала частиною УНР, Кримський півострів мав самостійно вирішувати свою долю (цит. за  Сергій ГРОМЕНКО. "Таврія без півострова. Чому УНР відмовилась від Криму").



                                     22 січня 1918 р. була проголошена незалежна УНР. 
Українська Народна Республіка за Брест-Литовським мирним договором 27 січня (9 лютого) 1918 р.:    Межі УНР за договором   Спірні території    Межі проживання українців    Межі просування німців восени 1917 року ≡≡≡≡≡  Підляшшя, передане УНР    Радянська Росія    Донський крайовий уряд    Кубанський крайовий уряд    Кримськотатарський уряд    Австро-Угорська імперія    Польська регентська рада    Королівство Румунія    Молдовська Демократична Республіка    Королівство Сербія (Атлас історії України. 10 клас).



Крим не було включено до складу української держави. 27 січня (9 лютого) 1918 р.  був підписаний  Берестейський мирний договір і кордони України були визначені міжнародною спільнотою. Коли німецька делегація запитала в української сторони, чому не включили Крим до складу України, то представники Української Центральної Ради сказали, що ми хочемо залишити можливість Криму самому визначати свою долю. Однак гетьман України Павло Скоропадський цю ситуацію поправив і в квітні 1918 р. за його вказівкою була встановлена українська влада в Криму. 29 квітня на усіх кораблях (їх було тоді 400) Чорноморського флоту були підняті синьо-жовті прапори. Кубань теж не ввійшла в склад УНР. Хоча за даними перепису 1897 р. “малоросійське населення переважає в Кубанській області. Корінне козацьке населення здебільшого розмовляє малоросійською мовою”. На той час українці становили понад 60% усього населення краю, а на правому березі Кубані — від 78 до 90%. 24 вересня 1917 р. Кубань була оголошена  автономною областю у складі Росії. 16 лютого 1918 р.   була утворена незалежна Кубанська Народна Республіка. В березні 1918 р. Кубанська Рада прийняла рішення про федеративне об’єднання з УНР, але вже через тиждень Катеринодар (столиця Кубані) був захоплений  червони бандами московитів, і рішення у життя перетворене не було.


Карта показує територію втрачену Росією відповідно до умов Брест-Литовського договору. Видавництво карти: США, Філадельфія, 1921 р. Автор - George H. Allen: The Great War, Volume 5: The Triumph of Democracy.
 Адміністративно-територіальний поділ України на 1 вересня 1917 р.
1917 р. Географічна карта земель в Росії та Австроугорщині де осіли українці

Етнографічна мапа України, німецьке видання 1918 р.
Формування українсько-російського радянського адміністративного кордону (1918–1928)

З лютого 1919 р. до жовтня 1928 р.  зміни російсько-українського кордону були незначними. Найбільші з них – це передача від України до Росії північних повітів Чернігівської губернії (Стародубщина) і від Росії Україні – деяких донських територій (більшу частину з яких через кілька років Росія забрала назад).
Карта України та її герої. Поштівка, березень 1917 р. Видрукувано у Петербурзі на замовлення української громади.

                             Український Білгород. Сторінка з київського журналу "Око"

                                             
     23 квітня (6 травня) 1917 р.



Білгородщина — українська етнічна територія в Росії, разом з Курщиною та Подонням є частиною української Східної Слобожанщини.В 1897 році національний склад населення у повітах, що нині входять до складу Бєлгородської області був таким: росіян — 673166 осіб — 60,5%, українців — 439926 осіб — 39,5%.
У період існування Української держави гетьмана П. Скоропадського у 1918 році  (з квітня до листопада) Білгородщина входила до її складу. Ця обставина враховувалася і  більшовиками, які розпочали наступ на Україну взимку 1918-1919 рр. Уряд радянської України прийнятим у січні 1919 р. декретом затвердив належність Білгородського повіту до Харківської губернії, тобто українській стороні. У лютому 1919 р. була затверджена постанова РНК УСРР «Про адміністративне управління на території прифронтової смуги України», згідно якої керівництво УСРР визнавало чинними дореволюційні міжгубернські межі (Білгородський повіт передавався Росії).


Щодо Таганрозької землі, то ще Антон Чехов писав «Я родился в живописном украинском городе Таганроге...». В квітні 1918 р. до міста увійшли німецькі війська. Вже в  травні гетьман Павло Скоропадський  оголосив про те, що Таганрог як українська земля повинен перебувати у складі України. Таганрог був приєднаний, як і колись, до Катеринославської губернії. Відтоді розпочалася дипломатична боротьба за Таганрог з урядом Дону, який також проголосив свою незалежність від Росії. Українська держава вбачала у незалежному Доні  свого союзника в протистоянні з більшовицькою Москвою, тому згодився на компроміс. Згідно з угодою, підписаною 7 серпня 1918 року, Таганрог повернено до Всевеликого війська Донського, але місто входило до складу особливого Таганрозького промислового району, керівництво яким здійснювала спільна донсько-українська комісія, дислокована в Харкові. Але вже у 1920 р. Таганрог знову увійшов до складу України, але вже радянської. Адміністративно належав до Донецької губернії (центром якої був спочатку Луганськ, а потім Бахмут). У складі губернії було створено Таганрозький район, згодом – повіт. 1924 р. Таганрог знову приєднали до Росії, хоча всесоюзний перепис населення 1926 р. показав, що цей край є етнічно українським – у відсотках кількість українців навіть збільшилася порівняно з переписом 1897 року, і становила тепер 71,5%.

На підставі Берестейського мирного договору основна частина Берестейсько-Пінського Полісся ввійшла в склад Української Народної Республіки. Холмщина (Холмська губернія за УНР). До складу якої увійшли Холмщина, Південне Підляшшя (Костянтинівський, Володавський і Біло-Підляський повіти), Берестейський, Кобринський і Пружанський повіти Гродненської губернії, Ковельський повіт Волинської губернії.

1918 р. Фрагмент карти "Länder- und Völkerkarte Europas"  ("Землі і народи Європи" німецького історика  Дітріха Шефера  (Dietrich Schäfer; 1845-1929)


1918 р. Легенда до карти "Länder- und Völkerkarte Europas"
1916 р. Мапа німецького професора Дітриха Шефера (Dietrich Schäfer; 1845-1929) "Länder- und Völkerkarte Europas"  (Землі і народи Європи) видана у Берліні у 1916 р. Масштаб 1:4 000 000. Перевидавалася неодноразово, зокрема у 1917 р., 1918 р. і т. д. Вона цікава з точки зору розповсюдження європейських народів по континенту під час Першої світової війни. На карті 1916 р. напис – UKRAINА, на карті 1918 р. - UKRAINER (від Пряшівщини аж до Кавказу).  На карті можна побачити локалізацію українців на той час у Європі, а саме, у Пряшівщині, Закарпатті, Підляшші, Холмщині, Надсянні, Берестейщині, Пінщині, Стародубщині, Курській та Воронізькій губерніях, на Кубані, частково у рівнинному Криму і, звичайно, на території сучасної України. Очевидним є переважання українського населення над російським у Донецькій та Луганській областях.
Мапа показує розселення українців аж до Кавказу по долинах річок Кума та Кубань Кримський півострів заселений переважно татарами. Керченський та Тарханкутський півострови та прибережна зона – українцями, а центральні райони – німцями та українцями.



 1918 р. Фрагмент Етнографічної карти Європи (Carte Ethnographique de L'Europe)
Автор - Юозас Габрис (літ. Juozas Gabrys; 1880 — 1951) – литовський політик і дипломат, який отримав найбільшу популярність завдяки спробам поширити на Заході ідею незалежності Литви під час Першої світової війни. Мапа видана Європейським географічним інститутом у 1918 р. Опублікована  у швейцарському атласі. Масштаб  1:5 000 000. Формат мапи 107 x 88 cм.  На карті подана інформація про тогочасний національний склад України.  Крім того, що кордони розселення українців ширші   за нинішні державні кордони України,  на її території спостерігаємо присутність кримськотатарського народу,  відносно невеликі "вкраплення" болгар, греків, молдован та білорусів,  але майже відсутній "салатовий колір", що ним замальовано московитів (росіян).  Отже, російська нацменшина з’явилась  на  українській етнічній території пізніше –  внаслідок поразки УНР в оборонній війні проти більшовицької Росії і, як наслідок цілеспрямованої  міграції населення з території РСФСР,  зокрема масового заселення районів винищення українців   в результаті геноциду - Голодомору.
 1918 р. Німецька карта України
https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/f/fd/Dismembered_Russia_%E2%80%94_Some_Fragments_%28NYT_article%2C_Feb._17%2C_1918%29.png 
Фрагмент статті з Нью-Йорк Таймс від 17 лютого 1918 року показує території колишньої Російської імперії, що на них заявила права Українська Народна Республіка

1918 р.  Карта розселення українців на есперанто
    1918 р. Карта України на есперанто

1918 р. Карта України Степана Рудницького

Карта в оригіналі має  розмір 100 х 70 см, і є навчальною. “Карту України”, затвердили у Науковому товаристві ім. Шевченка (Львів) в 1917 р., коли політичні кордони України тільки починали виникати, і очевидно, що територіальне охоплення карти виходило з етнічного простору українців, – а от кордони України на неї потрапили вже пізніше. Буква “У” могла б теоретично знаходитися і на території Галичини, але навряд чи це б дозволила австрійська цензура воєнного часу. Наприклад, на “Етнографічної карті Австро-Угорщини” сер. 1918, призначеної для офіцерів, на території Австро-Угорщини “рутени” вже перейменовані в “українців”, але назва “Україна” відноситься, природно, лише до території УНР. Карта опублікована відомим віденським картографічним видавництвом “Фрайтаг унд Берндт”, яке з 1890-их років видавало навчальну картографічну літературу українською мовою для шкіл Галичини.

Ймовірно, карта відображає реалії літа-початку осені 1918 р, тобто періоду Гетьманату П. Скоропадського. Цікавий нюанс карти полягає в тому, що жирною червоною лінією позначені межі тодішнього української держави, а як “Україна” підписані всі українські етнічні території до Передкавказзя.

На карті межі України відповідають умовам Берестейського мирного договору, укладеного Українською Народною Республікою з Німеччиною, Австро-Угорщиною, Туреччиною і Болгарією 27 січня (9 лютого) 1918. У договорі визначалися кордони України, частина з яких була вказана остаточно, а частина (наприклад, українсько-російський кордон) підлягала подальшому уточненню в ході міждержавних переговорів. На цій карті червоним діагональним виділенням показані території зі спірним статусом (Холмщина, українські етнічні частини Бессарабії, українсько-російський кордон на схід від Курська і Бєлгорода). Переговори з РСФРР відбувалися 23 травня – 11 листопада 1918, і закінчилися нічим. Вже незабаром карта застаріє, бо 1 листопада 1918 почне формуватися Західноукраїнська Народна Республіка на тих територіях, які на цій карті – ще Австро-Угорщина.

1918 р. Карта УНР
Мапа Української Народної Республіки станом на кінець 1918 р. Масштаб в 1 дюймі 150 верст. Це одна із перших мап  з кордонами  УНР. Мапа зберігалася в родинному архіві сім'ї Голубченків у Сумах. У серпні 2015 року сім'я вирішила передати карту на зберігання до Державного архіву Сумської області. Там вона була відразу ж відреставрована і оцифрована. Цей примірник - єдиний, що зберігся відтоді. Виготовлений документ в Харкові в "Южной експедиції" за адресою вул. Сумська,15. Згідно печатки на карті, вона належала М.Г.Ільченко, що проживав в м. Суми. До 2007 року мапа пролежала на горищі.                  У 1918 році Україна була без Галичини,  Буковини та Закарпаття, а також південного заходу  Одещини (Ізмаїльщини) та східного Донбасу. Натомість Придністров'я - було українським. А також частина сучасних Білорусі (Берестейщина, Пінщина) та Росії (Стародубшина, яка історично є складовою частиною Черніговсько-Сіверської землі; Курщина, Білгородщина та Вороніжщина). Наприклад, згідно радянського перепису 1924-го року, у Воронежській області мешкало понад 1 млн українців, тобто більша частина населення. Але наприкінці 1930-х років почалася активна кампанія русифікації, яка включала між іншим заборону викладання української мови у школах, запис українців росіянами, зміну прізвищ у паспортах на російськомовні і так далі.
Як видно на карті, український кордон вклинювався глиб теперішньої Білорусі та Росії  на 50- 250 км. Цікаво, що на місці Білорусі написано "Білорусини", а на місці Росії — "Москалі". Це зараз слово "москаль" вважається образливим для росіян, але до встановлення московсько-більшовицької влади на Україні, воно було звичайним етнонімом (назвою народу). Українці тоді ще не дуже часто вживали назву "Росія", не тільки в побуті, а й на офіційному рівні, адже Руссю здавна вважали саме Україну, а теперішню Росію – Московією, Московщиною, Москальщиною і т. д.

1918 р. Карта України

Назва "Україна. Карта з залізницями, шляхами, копальнями заліза, солі і нафти". Масштаб 1:2.000 000. Формат карти: 71 х 100 см. Виконання Г. Фрейтага і Берндта  (G. Freytag & Berndt, Wien). Надрукована у Відні в 1918 р. Видана у Києві у 1919 р. На мапі нанесені кордони України станом на жовтень 1918 року. Тоді до Української держави належали території Придністров'я, частина Білорусі – Берестейщина, Пінщина, Гомельщина (територія України простягалась углиб Білорусі на 80-150 кілометрів), частина Росії – Стародубщина та східна Слобожанщина (сучасна Курська та Воронежська області - клин простягався на 100-250 км), Крим.

Це мабуть перша мапа України як держави, на ній вперше були нанесені державні кордони. Карта цікава тим, що на ній одночасно позначені кордони держав (червоним) і території розселення українців (жовтим). Західна Україна ще входять до складу Австро-Угорщини (хоча в листопаді, на наступний місяць після друку картки, виникне ЗУНР).   
 У науковців немає сумнівів щодо автентичності мапи 1918 року.  Одна із карт знаходиться у фондах Львівського історичного музею.
 
1918 р. Назва "Загальна карта України. Зладив М. Дячишин. Заходом i накладом часописи 'Свобода', органу Українського Народного Союза в Америцї. Цїна 50 центiв." Масштаб 1:2580000. Формат мапи 85x52 см.
1919 р. Фрагмент Політичної карти Європи
 Брест-Литовський та Пінськ (тепер Білорусь) в складі України. Стародубщина (тепер Росія, займає 12 сучасних районів Брянської області) в складі України. Луганщина та Донеччина теж належать до України. Проте, Крим та частина Приазовя не входять в склад України (ця територія  літом і восени 1919 р. контролювалася білогвардійцями – армією А. Денікіна). На території теперішньої  Росії існують Кубанська, Донська, Теркська республіки.
1919 р. Фрагмент  плакату "L'UKRAINE / THE UKRAINE". Бухарест.
У Бухаресті  (1919 р.) опубліковано плакат-інфографіку, який англійською та французькою мовами розповідає про Україну, українську історію, географію, економіку та мову.  Плакат ілюстрований картою розселення українців, національною символікою і портретами видатних українських гетьманів Богдана Хмельницького та Івана Мазепи.

Оригінал цього плаката знаходиться в Французькій Національній Бібліотеці (National Bibliography of France). Автор - Юрій (Георгій) Гасенко (1894-1933; український політичний і культурний діяч, письменник, журналіст, дипломат). У роки Української Держави та УНР — чиновник особливих доручень при міністрі закордонних справ. Займався організацією Українського інформаційного бюро за кордоном, також виконував дипломатичні та розвідувальні доручення у Швейцарії, Французькій республіці, Австрії, Німеччині, Королівстві Італія, США. У 1919—1920 рр. — за різними даними співробітник посольства або посол в Королівстві Румунія.



1919 р. Альберт Х. Бамстед  (Albert H. Bumstead; 1875-1940)   "Карта рас Європи..." ("Map of the Races of Europe...")
Фомат мапи 48 x 59 см. Масштаб 1:10 000 000. Видавництво "National Geographic Society"
Українці позначені як  Малоруси або Українці (Little Russians or Ukrainians). Серед українців автор виділяє етнографічні групи: Рутени  (Ruthenians) та Запорізькі козаки (Zaparogian Kossacks). Рутени позначені в Галичині, Закарпатті і на Буковині; запорізьки козаки - у південних степах України. На карті можна побачити локалізацію українців (тепер вже поза межами держави Україна)  у Пряшівщині, Закарпатті, Холмщині, Берестейщині, Пінщині, Гомельщині, Стародубщині, Курській та Воронізькій губерніях.
  1919 р. Мапа представлена делегацією УНР на Паризькій мирній конференції
Паризька мирна конференція 1919—1920 — міжнародна конференція, скликана державами-переможницями для вироблення і підписання умов з переможеними державами у Першій світовій війні 1914—1918 рр. Конференція проходила з перервами від 18 січня 1919 по 21 січня 1920. На конференцію було запрошено делегації з 27 країн, з яких 10 брали безпосередню участь у війні. У Париж приїхали також делегації з Прибалтики, Закавказзя і України. Українська делегація на конференції була спільною від Української Народної Республіки і Західної Області УНР, яку очолював Г. Сидоренко (з 22.8.1919 — граф М. Тишкевич).

1919 р. "Ukrainia". Видана Лондонським географічним інститутом.
 В цей період назва «українці» та "Україна" зустрічаються майже на всіх картах. Проте, на деяких мапах подається і подвійна назва українського етносу: малоруси,  або українці; українці (рутени, запорізькі козаки). В період визвольних змагань українського народу (1917-1921 рр.) ці терміни остаточно "закріплюються" на європейських та світових картах. Остаточно стверджується самоназва «українці» і у корінних жителів Східно-Центральної України.  В Галичині і Буковині етнонім «українці» починає поширюватися ще з кінця 19 ст. Проте, сприйняття народоназви «українці» як власної русинами Галичини затягнулося до Другої світової війни. На Закарпатті етнонім «українці» поширюється найпізніше — фактично аж після його приєднання до України в 1944 році.

  1918 р. Карта Галичини та Буковини
Грамота, видана Українським Народним Комітетом, за підтримку визволення України. Нью-Йорк (США), 17 січня 1919 р.


1919 р. або 1920 р. Відень. Мапа України.

Мапа видана у Відні (1919 р. або 1920 р.). Видавництво «Крістоф Райсер та сини». Художник -  «Verte». Малював він її у Відні, бо поруч із його підписом є і напис «Wien» в нижньому правому кутку. Автор мапи, як написано на карті -  Георгій Гасенко. Цей примірник мапи зберігається у Слов’янській бібліотеці у Празі. Юрій (Георгій) Гасенко (1894-1933; український політичний і культурний діяч, письменник, журналіст, дипломат). У роки Української Держави та УНР — чиновник особливих доручень при міністрі закордонних справ. Займався організацією Українського інформаційного бюро за кордоном, також виконував дипломатичні та розвідувальні доручення у Швейцарії, Французькій республіці, Австрії, Німеччині, Королівстві Італія, США. У 1919—1920 рр. — за різними даними співробітник посольства або посол в Королівстві Румунія.

1919 р. Поштова листівка "Мапа України". Видавництво "Вісті з Запоріжжя", Львів, 1919. 

При перевиданні листівки у 1936, в правому в нижньому кутку зображено Хрест Симона Петлюри. І останній репринт був в 2008 тир. 10000, оборот листівки відповідає оригіналу 1919 року відміна тільки в папері..

1919 р. Поштова листівка "Україна та її сусіди". Видання "Ukraina Stelo" в Коломиї.

1920 р. Карта "Poland and the Baltic States".

1920 р. Карта "Partition of Russia in Europe ".
The Peoples Atlas by London Geographical Institute


1920 р . Україна на "Карті Європи" (з позначенням країн за підсумками Паризької мирної конференції).
На цій карті, опублікованій в 1920 р. в журналі "National Geographic", показані територіальні зміни в Європі, які були викликані Першою світовою війною і затверджені на Паризькій мирній конференції 1919-1920 рр.  Як випливає з легенди в лівій нижній частині карти, на ній кольоровими лініями різних видів позначені остаточно затверджені і ще не затверджені нові політичні кордони, території, статус яких належить визначити шляхом проведення плебісциту, території та кордони країн до початку війни. На карті-врізці детально зображена протока Дарданелли. Масштаб подано в кілометрах і милях.
На карті зображено нові держави: Україна, Польща (до якої ввійшла Галичина), Чехословаччина (з Карпатською Україною), Королівство Сербів, Хорватів і Словенців, Австрія, Угорщина, Фінляндія, Латвія, Литва, Естонія. Україна (UKRAINE) на карті з Кримом, але без Галичини, Карпатської України та Бессарабії з Буковиною. Державний кордон України показано як не встановлений (лише з Румунією затверджений).
На карті показано встановлений державний кордон Румунії. 10 вересня 1919 р. було укладено Сен-Жерменський мирний договір. Румунії вдалось закріпити за собою не тільки Південну Буковину, а й окуповану Північну. Проти таких рішень рішуче протестували офіційні представники ЗУНР, УНР та УСРР. 28 жовтня 1920 країни Антанти  підписали з Королівством Румунія «Бессарабський протокол», який віддавав Румунії Бессарабію (була окупована ще в січні 1918 р.).
Між Латвією, Литвою та Естонією, а також між Польщею і Росією (з 1922 р. Радянський Союз) та між Польщею Україною, Литвою, Латвією, Росією кордони позначені як ще не встановлені. 
Деякі з цих політичних і територіальних змін збереглися до теперішнього часу. Інші виявилися недовговічними і були змінені в кінці1930-х рр. та під час Другої світової війни або зовсім недавно, на початку 1990-х рр., коли відбувся розпад Чехословаччини, Радянського Союзу та Югославії. Дана карта входить в колекцію, зібрану генералом Таскером Говардом Бліссом (1853-1930 рр.) під час його служби в армії США в роки Першої світової війни і представництва на Паризькій мирній конференції.
 Карта України, населення 45 млн. Меморандум до уряду США про визнання Української Народної Республіки, 12 травня 1920 р.

Карта України. Шведська енциклопедія “Nordisk familjebok”, 1920 р.
          

                              Американська карта Європи 1922 р. 


1922 р. Назва карти «Racial Map Of Europe by Hammond & Co.». Видавництво «Hammond Map». Hammond Map або  Hammond World Atlas Corporation – приватна американська компанія з виготовлення та друкування карт. Компанія була заснована в 1900 році в Брукліні, штат Нью-Йорк, Калебом Стілсоном Хаммодом (Caleb Stillson Hammond).

Українців показано як Little - Russians or Ukrainians  (Малоруси або Українці). В Українських Карпатах позначено Гуцулів (Huzull) та Бойків (Boikes). Більша частина Кубані заселена українцями. Частина Середньої Донщини, вся Стародубщина, Пінщина, Берестейщина, Пряшівщина – українська етнічна територія.

Карта голодомору в Україні. 1922 р. Квітень
Голодомор в Україні 1921—1923 рр. — масовий голод у південних областях України в 1921–1923 роках, спричинений вивезенням хліба Радянською Росією, на тлі посухи та неврожаю на Кубані та Поволжі.
На жаль, тоді західний світ так і не перейнявся трагедією українського селянства, страшний голод поширювався далі півднем України. До Катеринославщини, Запоріжжя та Донеччини наприкінці 1921 року додається Миколаївщина та Одещина. І на початку січня 1922 року кількість голодуючих тут сягнула 1 890 000 осіб, у березні — 3 250 000, в червні — 4 103 000. За доповіддю представника Комітету Нансена, акредитованого у Женеві, на півдні України взимку 1922 року голодували 8 000 000 селян.
ДЖЕРЕЛА
*Stebelsky Ihor. Placing Ukraine on the Map: Stepan Rudnytsky’s Nation Building Geography. Kashtan Press Kingston Ontario, 2014. P.25. 



Немає коментарів:

Дописати коментар