пʼятниця, 27 січня 2017 р.

Державні та етнічні кордони УКРАЇНИ на картах 1917-1920 рр.

Поза Україною проживає майже п'ята частина українців, значна частка яких припадає на прилеглі райони, котрі є, власне, етнічною територією українського народу.

З приводу етнічних меж і досі точаться наукові дискусії. Започатковані вони ще у ХХ ст. А. Петровим і пізніше продовжені Ф.Максименком, С.Рудницьким, П.Кушніром. У більшості концепцій превалюють, як правило, суто формальні характеристики міжетнічності - кількісні, зокрема такі, як компактність етнічного масиву. При цьому одні дослідники вважають, що компактим етнічним масивом є території, заселені представниками одного етносу на 30% (В.Кологий, М.Кордуба), інші - на 50% (А.Білімович), треті визнають лише абсолютну більшість (О.Русов).
 

                                     22 січня 1918 р. була проголошена незалежна УНР. 
Українська Народна Республіка за Брест-Литовським мирним договором 27 січня (9 лютого) 1918 р.:    Межі УНР за договором   Спірні території    Межі проживання українців    Межі просування німців восени 1917 року ≡≡≡≡≡  Підляшшя, передане УНР    Радянська Росія    Донський крайовий уряд    Кубанський крайовий уряд    Кримськотатарський уряд    Австро-Угорська імперія    Польська регентська рада    Королівство Румунія    Молдовська Демократична Республіка    Королівство Сербія (Атлас історії України. 10 клас).
Крим не було включено до складу української держави. 27 січня (9 лютого) 1918 р.  був підписаний  Берестейський мирний договір і кордони України були визначені міжнародною спільнотою. Коли німецька делегація запитала в української сторони, чому не включили Крим до складу України, то представники Української Центральної Ради сказали, що ми хочемо залишити можливість Криму самому визначати свою долю. Однак гетьман України Павло Скоропадський цю ситуацію поправив і в квітні 1918 р. за його вказівкою була встановлена українська влада в Криму. 29 квітня на усіх кораблях (їх було тоді 400) Чорноморського флоту були підняті синьо-жовті прапори. Кубань теж не ввійшла в склад УНР. Хоча за даними перепису 1897 р. “малоросійське населення переважає в Кубанській області. Корінне козацьке населення здебільшого розмовляє малоросійською мовою”. На той час українці становили понад 60% усього населення краю, а на правому березі Кубані — від 78 до 90%. 24 вересня 1917 р. Кубань була оголошена  автономною областю у складі Росії. 16 лютого 1918 р.   була утворена незалежна Кубанська Народна Республіка. В березні 1918 р. Кубанська Рада прийняла рішення про федеративне об’єднання з УНР, але вже через тиждень Катеринодар (столиця Кубані) був захоплений  червони бандами московитів, і рішення у життя перетворене не було.
 Адміністративно-територіальний поділ України на 1 вересня 1917 р.
Формування українсько-російського радянського адміністративного кордону (1918–1928)



З лютого 1919 р. до жовтня 1928 р.  зміни російсько-українського кордону були незначними. Найбільші з них – це передача від України до Росії північних повітів Чернігівської губернії (Стародубщина) і від Росії Україні – деяких донських територій (більшу частину з яких через кілька років Росія забрала назад).
Карта України та її герої. Поштівка, березень 1917 р. Видрукувано у Петербурзі на замовлення української громади.

                             Український Білгород. Сторінка з київського журналу "Око"
23 квітня (6 травня) 1917 р.

У період існування Української держави гетьмана П. Скоропадського у 1918 році  (з 10 квітня до 20 грудня) Білгородщина входила до її складу. Ця обставина враховувалася і  більшовиками, які розпочали наступ на Україну взимку 1918-1919 рр. Уряд радянської України прийнятим у січні 1919 р. декретом затвердив належність Білгородського повіту до Харківської губернії, тобто українській стороні.
Щодо Таганрозької землі, то ще Антон Чехов писав «Я родился в живописном украинском городе Таганроге...». В квітні 1918 р. до міста увійшли німецькі війська. Вже в  травні гетьман Павло Скоропадський  оголосив про те, що Таганрог як українська земля повинен перебувати у складі України. Таганрог був приєднаний, як і колись, до Катеринославської губернії. Відтоді розпочалася дипломатична боротьба за Таганрог з урядом Дону, який також проголосив свою незалежність від Росії. Українська держава вбачала у незалежному Доні  свого союзника в протистоянні з більшовицькою Москвою, тому згодився на компроміс. Згідно з угодою, підписаною 7 серпня 1918 року, Таганрог повернено до Всевеликого війська Донського, але місто входило до складу особливого Таганрозького промислового району, керівництво яким здійснювала спільна донсько-українська комісія, дислокована в Харкові. Але вже у 1920 р. Таганрог знову увійшов до складу України, але вже радянської. Адміністративно належав до Донецької губернії (центром якої був спочатку Луганськ, а потім Бахмут). У складі губернії було створено Таганрозький район, згодом – повіт. 1924 р. Таганрог знову приєднали до Росії, хоча всесоюзний перепис населення 1926 р. показав, що цей край є етнічно українським – у відсотках кількість українців навіть збільшилася порівняно з переписом 1897 року, і становила тепер 71,5%.
На підставі Берестейського мирного договору основна частина Берестейсько-Пінського Полісся ввійшла в склад Української Народної Республіки. Холмщина (Холмська губернія за УНР). До складу якої увійшли Холмщина, Південне Підляшшя (Костянтинівський, Володавський і Біло-Підляський повіти), Берестейський, Кобринський і Пружанський повіти Гродненської губернії, Ковельський повіт Волинської губернії.
1918 р. Фрагмент карти "Länder- und Völkerkarte Europas"  ("Землі і народи Європи" німецького історика  Дітріха Шефера  (Dietrich Schäfer; 1845-1929)
1917 р. Легенда до карти "Länder- und Völkerkarte Europas"
Мапа Дітриха Шефера видана у Берліні. Вона цікава з точки зору розповсюдження європейських народів по континенту після Першої світової війни. Щодо українців, то на карті можна побачити локалізацію українців на той час у Європи, а саме, у Пряшівщині, Закарпатті, Холмщині, Берестейщині, Пінщині, Стародубщині, Курській та Воронізькій губерніях, на Кубані, частково у рівнинному Криму і, звичайно, на території сучасної України. Очевидним є переважання українського населення над російським у Донецькій та Луганській областях.
Мапа показує розселення українців аж до Кавказу по долинах річок Кума та Кубань Кримський півострів заселений переважно татарами. Керченський та Тарханкутський півострови та прибережна зона – українцями, а центральні райони – німцями та українцями.
 
1918 р. німецька етнографічна карта Дітріха Шефера та сучасні кордони України


1918 р. Етнографічна карта Європи (Carte Ethnographique de L'Europe) 

Автор - Юозас Габрис (літ. Juozas Gabrys; 1880 — 1951) – литовський політик і дипломат, який отримав найбільшу популярність завдяки спробам поширити на Заході ідею незалежності Литви під час Першої світової війни. Масштаб  1:5 000 000. Формат мапи 107 x 88 cм. Опублікована  у швейцарському атласі.
 1918 р. Фрагмент етнографічної карти Європи
Мапа видана Європейським географічним інститутом у 1918 р. На карті подана інформація про тогочасний національний склад України.  Крім того, що кордони розселення українців ширші   за нинішні державні кордони України,  на її території спостерігаємо присутність кримськотатарського народу,  відносно невеликі "вкраплення" болгар, греків, молдован та білорусів,  але майже відсутній "салатовий колір", що ним замальовано московитів (росіян).  Отже, російська нацменшина з’явилась  на  українській етнічній території пізніше –  внаслідок поразки УНР в оборонній війні проти більшовицької Росії і, як наслідок цілеспрямованої  міграції населення з території РСФСР,  зокрема масового заселення районів винищення українців   в результаті геноциду - Голодомору.
 1918 р. Німецька карта України
https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/f/fd/Dismembered_Russia_%E2%80%94_Some_Fragments_%28NYT_article%2C_Feb._17%2C_1918%29.png 
Фрагмент статті з Нью-Йорк Таймс від 17 лютого 1918 року показує території колишньої Російської імперії, що на них заявила права Українська Народна Республіка

1918 р.  Карта розселення українців на есперанто
    1918 р. Карта України на есперанто

1918 р. Карта України Степана Рудницького

Карта в оригіналі має  розмір 100 х 70 см, і є навчальною. “Карту України”, затвердили у Науковому товаристві ім. Шевченка (Львів) в 1917 р., коли політичні кордони України тільки починали виникати, і очевидно, що територіальне охоплення карти виходило з етнічного простору українців, – а от кордони України на неї потрапили вже пізніше. Буква “У” могла б теоретично знаходитися і на території Галичини, але навряд чи це б дозволила австрійська цензура воєнного часу. Наприклад, на “Етнографічної карті Австро-Угорщини” сер. 1918, призначеної для офіцерів, на території Австро-Угорщини “рутени” вже перейменовані в “українців”, але назва “Україна” відноситься, природно, лише до території УНР. Карта опублікована відомим віденським картографічним видавництвом “Фрайтаг унд Берндт”, яке з 1890-их років видавало навчальну картографічну літературу українською мовою для шкіл Галичини.

Ймовірно, карта відображає реалії літа-початку осені 1918 р, тобто періоду Гетьманату П. Скоропадського. Цікавий нюанс карти полягає в тому, що жирною червоною лінією позначені межі тодішнього української держави, а як “Україна” підписані всі українські етнічні території до Передкавказзя.

На карті межі України відповідають умовам Берестейського мирного договору, укладеного Українською Народною Республікою з Німеччиною, Австро-Угорщиною, Туреччиною і Болгарією 27 січня (9 лютого) 1918. У договорі визначалися кордони України, частина з яких була вказана остаточно, а частина (наприклад, українсько-російський кордон) підлягала подальшому уточненню в ході міждержавних переговорів. На цій карті червоним діагональним виділенням показані території зі спірним статусом (Холмщина, українські етнічні частини Бессарабії, українсько-російський кордон на схід від Курська і Бєлгорода). Переговори з РСФРР відбувалися 23 травня – 11 листопада 1918, і закінчилися нічим. Вже незабаром карта застаріє, бо 1 листопада 1918 почне формуватися Західноукраїнська Народна Республіка на тих територіях, які на цій карті – ще Австро-Угорщина.

1918 р. Карта УНР

Мапа Української Народної Республіки станом на кінець 1918 р. Масштаб в 1 дюймі 150 верст. Це одна із перших мап  з кордонами  УНР. Мапа зберігалася в родинному архіві сім'ї Голубченків у Сумах. У серпні 2015 року сім'я вирішила передати карту на зберігання до Державного архіву Сумської області. Там вона була відразу ж відреставрована і оцифрована. Цей примірник - єдиний, що зберігся відтоді. Виготовлений документ в Харкові в "Южной експедиції" за адресою вул. Сумська,15. Згідно печатки на карті, вона належала М.Г.Ільченко, що проживав в м. Суми. До 2007 року мапа пролежала на горищі.           
          У 1918 році Україна була без Галичини,  Буковини та Закарпаття, а також південного заходу  Одещини (Ізмаїльщини) та східного Донбасу. Натомість Придністров'я - було українським. А також частина сучасних Білорусі (Берестейщина, Пінщина) та Росії (Стародубшина, яка історично є складовою частиною Черніговсько-Сіверської землі; Курщина, Білгородщина та Вороніжщина). Наприклад, згідно радянського перепису 1924-го року, у Воронежській області мешкало понад 1 млн українців, тобто більша частина населення. Але наприкінці 1930-х років почалася активна кампанія русифікації, яка включала між іншим заборону викладання української мови у школах, запис українців росіянами, зміну прізвищ у паспортах на російськомовні і так далі.

Як видно на карті, український кордон вклинювався глиб теперішньої Білорусі та Росії  на 50- 250 км. Цікаво, що на місці Білорусі написано "Білорусини", а на місці Росії — "Москалі". Це зараз слово "москаль" вважається образливим для росіян, але до встановлення московсько-більшовицької влади на Україні, воно було звичайним етнонімом (назвою народу). Українці тоді ще не дуже часто вживали назву "Росія", не тільки в побуті, а й на офіційному рівні, адже Руссю здавна вважали саме Україну, а теперішню Росію – Московією, Московщиною, Москальщиною і т. д.
1918 р. Карта України

Назва "Україна. Карта з залізницями, шляхами, копальнями заліза, солі і нафти". Масштаб 1:2.000 000. Формат карти: 71 х 100 см. Виконання Г. Фрейтага і Берндта  (G. Freytag & Berndt, Wien). Надрукована у Відні в 1918 р. Видана у Києві у 1919 р. На мапі нанесені кордони України станом на жовтень 1918 року. Тоді до Української держави належали території Придністров'я, частина Білорусі – Берестейщина, Пінщина, Гомельщина (територія України простягалась углиб Білорусі на 80-150 кілометрів), частина Росії – Стародубщина та східна Слобожанщина (сучасна Курська та Воронежська області - клин простягався на 100-250 км), Крим.

Це мабуть перша мапа України як держави, на ній вперше були нанесені державні кордони. Карта цікава тим, що на ній одночасно позначені кордони держав (червоним) і території розселення українців (жовтим). Західна Україна ще входять до складу Австро-Угорщини (хоча в листопаді, на наступний місяць після друку картки, виникне ЗУНР).   
 У науковців немає сумнівів щодо автентичності мапи 1918 року.  Одна із карт знаходиться у фондах Львівського історичного музею.
 
1918 р. Назва "Загальна карта України. Зладив М. Дячишин. Заходом i накладом часописи 'Свобода', органу Українського Народного Союза в Америцї. Цїна 50 центiв." Масштаб 1:2580000. Формат мапи 85x52 см.

1919 р. Альберт Х. Бамстед  (Albert H. Bumstead; 1875-1940)   "Карта рас Європи..." ("Map of the Races of Europe...")

Фомат мапи 48 x 59 см. Масштаб 1:10 000 000. Видавництво "National Geographic Society"

Українці позначені як  Малоруси або Українці (Little Russians or Ukrainians). Серед українців автор виділяє етнографічні групи: Рутени  (Ruthenians) та Запорізькі козаки (Zaparogian Kossacks). Рутени позначені в Галичині, Закарпатті і на Буковині; запорізьки козаки - у південних степах України. На карті можна побачити локалізацію українців (тепер вже поза межами держави Україна)  у Пряшівщині, Закарпатті, Холмщині, Берестейщині, Пінщині, Гомельщині, Стародубщині, Курській та Воронізькій губерніях.
  1919 р. Мапа представлена делегацією УНР на Паризькій мирній конференції
Паризька мирна конференція 1919—1920 — міжнародна конференція, скликана державами-переможницями для вироблення і підписання умов з переможеними державами у Першій світовій війні 1914—1918 рр. Конференція проходила з перервами від 18 січня 1919 по 21 січня 1920. На конференцію було запрошено делегації з 27 країн, з яких 10 брали безпосередню участь у війні. У Париж приїхали також делегації з Прибалтики, Закавказзя і України. Українська делегація на конференції була спільною від Української Народної Республіки і Західної Області УНР, яку очолював Г. Сидоренко (з 22.8.1919 — граф М. Тишкевич).
 1919 р. "Ukrainia". Видана Лондонським географічним інститутом.

 В цей період назва «українці» та "Україна" зустрічаються майже на всіх картах. Проте, на деяких мапах подається і подвійна назва українського етносу: малоруси,  або українці; українці (рутени, запорізькі козаки). В період визвольних змагань українського народу (1917-1921 рр.) ці терміни остаточно "закріплюються" на європейських та світових картах. Остаточно стверджується самоназва «українці» і у корінних жителів Східно-Центральної України.  В Галичині і Буковині етнонім «українці» починає поширюватися ще з кінця 19 ст. Проте, сприйняття народоназви «українці» як власної русинами Галичини затягнулося до Другої світової війни. На Закарпатті етнонім «українці» поширюється найпізніше — фактично аж після його приєднання до України в 1944 році.
  1918 р. Карта Галичини та Буковини
1920 р.


                                  1920 р. Лондонський географічний інститут

ДЖЕРЕЛА
*Stebelsky Ihor. Placing Ukraine on the Map: Stepan Rudnytsky’s Nation Building Geography. Kashtan Press Kingston Ontario, 2014. P.25. 




Немає коментарів:

Дописати коментар