середа, 25 січня 2017 р.

З історії: парафія Воскресіння ГНІХ у Винниках



1700 р. відбувся перехід в унію Винниківської парафії.
1715 р. – о.Юрій Ременович парох.
1740-ві рр. 30 грудня 1753 р. о. Іван Струмилович парох.
1750-ті 1780-ті рр. о. Іван Слоньовський парох.
10 серпня 1755 р. Самуель Ґловінський закріпив ерекційною грамотою за церквою її прадавні землі.
1780-ті 1803 р. о. Василь Роздольський парох.
1780-ті — 1820-ті рр. — Олекса Сендега дяк у церкві. 14 березня 1784 р.  єпископ Петро Білянський затвердив статут церковного братства. У 1788 р. дяком був Олекса Сендикович, а в лютому 1791 р. він вже був записаний як бакаляр, тобто учитель (цит. за В. Лаба, 2017).
1803 р. 1832 р. о. Семен Давидович парох (помер 7 вересня 1832 р.). 1801-1803 рр. був сотрудником о. Василя Роздольського (був його зятем; 14 лютого 1802 р. одружився з його дочкою Анною). Завідування Винниками було доручене о. Григорію Честинському з Підберізців (цит. за В. Лаба, 2017).
1815 р. – 874 греко-католиків, 1821 р. – 814, 1827 – 840 (серед них 203 дітей дошкільного віку). У 1832 р. Винниківська парафія належала до Львівського деканату. У Винниках — 910 греко-католиків.
З жовтня 1833 р. і до 1838 р. парохом був о. Андрій Дуткевич (1799 р. 26. 09. 1866 р., м. Львів). Після його відходу коротко (1838 р. (листопад) 1839 р.) парохом був о. Орест Кічура. З 1 вересня 1839 р. і по 1848 р. парох о. Іван Слимаковський, який збудував муровану церкву. Після о. І. Слимаковського, коротко парохом був о. Юліан Сембратович (з 20. 03. 1848 р. до 4. 08. 1849 р.).
З 1849 р. по 1890 р. парохом церкви був о. Степан Хоминський.  У 1854 р. дяком при церкві служив Семен Саламонович.
У 1880-их рр. до Винниківської греко-католицької парафії належали Лисиничі, Миклашів, Підберізці, Вайнберґен і Унтерберґен. В цей період дяком у церкві був Петро Врецьона (перший дипломований дяк у Винниках, навчався у школі дяків у Львові).
У 1885 р. при церкві діяло Братство тверезості з 32 членів, церковне братство з 62 членів (за В. Лаба, 2017).
17 травня 1887 р. з канонічною візитацією парафії побував Митрополит Галицький, Архиєпископ Львівський та Єпископ Кам'янецький, предстоятель УГКЦ Сильвестр Сембратович.
15 грудня 1889 р. митрополит Сильвестр Сембратович рукоположив Григорія Гірняка (1865–1945 рр.) на священика. Відразу після висвяти (2 січня 1890 р.), о. Гірняка призначено сотрудником старенького пароха о. Степана Хоминського (1816–1890 рр.). 31 січня 1890 р. о. Григорій Гірняк — завідувач парафії.
18911893 рр. парохом у Винниках був о. Микола Січинський.
З 27 січня 1894 р. о. Г. Гірняк вже парох і залишився ним аж до смерті в 1945 р. Винники були першим і останнім місцем його праці, яка тривала 56 років. Займаючи високі церковні посади, о. Г. Гірняк багаторазово зустрічався і спілкувався з митрополитом Андреєм Шептицьким.
3 жовтня 1896 р. митрополит С. Сембратович затвердив статут винниківського Братства найсвятіших тайн (1901 р. — 200 членів).
Владика Андрей Шептицький неодноразово відвідував Винниківську церкву. Винниківчанин Зіновій Чепіль згадував про приїзд Митрополита  Андрея Шептицького та єпископа-помічника митрополита Івана Бучка з канонічними візитаціями: «Отець Гірняк організував величаву зустріч владики – по особливому били дзвони, співав хор, пообіч церкви зібралась величезна кількість вірних, які отримували благословення Митополита Андрея».
1908 р. — візитація винниківської церкви Митрополитом Андреєм Шептицьким. У 1938 р. відбулася остання візитація Митополита Андрея до Винник.
Помічниками (сотрудниками) о. Г. Гірняка були: о. Євген Бобовник (8. 08. 1932 р. 1933 р.), о. Іван Шулим (1. 09. 1933 р. 1935 р. (осінь), о. Антін Поточняк (12. 09. 1940 р. 1945 р.) і катехит о. Василь Богонюк (з 1935 р.), священик родом з Винник о. Григорій Стасишин. Дяком був Петро Врецьона, а пізніше Євстахій Шпаківський; диригентом — Василь Согор, паламарем —Тимотей Коваль, грабарем – Іван Лоза.
1921—1935 рр. Винниківськівським деканом був о. Григорій Гірняк (з 1906 р. був заступником), а в 1935—1946 рр. — о. Йосип Осташевський.
6 травня 1931 р. відбулося крилошанство о. Григорія Гірняка у церкві Св. Юра  у Львові. Новими крилошанами стали ще о. д-р Йосип Сліпий (ректор Духовної Академії) та о. Юліян Дзерович (директор учительської  жіночої  семінарії у Львові).
З 1945 р. (після смерті о. Г. Гірняка) і ж до арешту в 1946 р. парохом у Винниках був Антін Поточняк, який не зрікся рідної Віри і не перейшов у московське православ’я (1984 р. закатований у Львівській в’язниці).
7 липня  (неділя) 1942 р. – святкування 100-го ювілею церкви Воскресіння ГНІХ. Присутні багато винниківчан. Церква була святково прикрашена різноманітними вишивками. Богослужіння відправив Преосвященний Єпископ Миколай Чарнецький (24 квітня 2001 р. у присутності Його Святості Папи Івана Павла ІІ у Ватикані відбулося проголошення декрету мучеництва єпископа Миколая Чарнецького. Обряд беатифікації відбувся 27 червня 2001 р. у м. Львові під час Святої Літургії у візантійському обряді за участі папи Івана Павла ІІ), асистували йому доктор Григорій  Костельник, доктор В. Лаба та інші священики. Співав місцевий хор. Після обіду відбулася святочна академія в Народному домі. Про історію Винник на тлі загальної історії  розповідав  мгр. Лоза. Місцеві школярі читали вірші. Як писала  газета  «Львівські вісті» (№154 від 12.07.1942): «Най краще вийшла деклямація маленької  Н. Перепелиці. Гарна погода сприяла врочистому святкуванні, яке полишило глибоке враження в учасників».
31 жовтня 1945 р. відбувся приїзд о. Григорія Костельника (взяв участь у підготовці та проведенні Львівського церковного собору (1946), організованого НКВС, що проголосив скасування Берестейської унії і приєднання УГКЦ до РПЦ), щодо переходу винниківської парохії до РПЦ.
За Лідією Купчик: «Вважав (о. Йосип Осташевський – прим. автора) своїм обов’язком прибути і на деканальну конференцію, скликану у Винниках о. Костельником для переводу деканату під юрисдикцію Російської Православної Церкви. Монахині, які тоді мешкали на плебанії, розповіли, що о. Костельник, нібито вболіваючи над самопочуттям о. Осташевського, настояв, щоб той не заходив на конференцію, зате запросив прибулого з ним представника совєтської влади. Таким чином, отець-декан залишився на лавочці на подвір’ї плебанії, а конференцію священиків його деканату проводили о. Костельник і кагебіст.  В результаті цієї наради було підписано православ’я всіма присутніми священиками, окрім о. Антона Поточняка, який виступив із рішучим протестом і покинув нараду, за що невдовзі був заарештований.
Про цю нараду маємо докладну довідку співробітника 2-го Управління НКДБ УРСР І. Богданова, датовану 1 листопада 1945 року, яка поміщена в збірнику документів радянських органів державної безпеки «Ліквідація УГКЦ (19391946) опублікованих академіком В.Сергійчуком, том 2, стор. 33-35. Про о. Осташевського там сказано коротко: «Декан Осташевский – ярый католик, преклонного возраста и больной, по его просьбе был отстранен от обязанностей священика и снят с должности декана. В связи с этим ему было запрещено присутствовать на совещании».  Далі в цій довідці детально подається, які запитання ставилося на конференції присутніми священиками та про різку заяву о. Поточняка, яку «все священники выслушали с удовлетворением». Тоді, як із задоволенням доповідає капітан Богданов, він сам відповів о. Поточняку, «что в таком случае ему придется оставить приход, и тут же дал указание Костельнику, немедленно назначить на его место нового священика».  «Это,  резюмує Богданов, произвело соответствующее впечатление на всех присутствующих на совещании священиков, и они, после небольшой дополнительной дискуссии, подписали заявление о присоединении к инициативной группе».
Ось так здійснився перехід на московське «православ’я» священиків Винниківського деканату, очолюваного отцем-деканом Осташевським. А сам отець-декан Йосиф Осташевський (хворий і старий, як стверджувалося в згаданій доповідній довідці) вночі 18 березня 1946 р. був заарештований у Львові.
Священики Кабарівський Йосафат і Кметь Василь Лук’янович були делегатами від Винниківського деканату на Львівському соборі 1946 р., що відбувався 8—10 березня. Після цього собору Винниківська греко-католицька парафія перестала легально існувати. Винниківська церква на деякий час була закрита.
З 1946 р. по 1948 р.  парохом був о. Дурбак Всеволод-Іван Теофілович (1910 р. н.). Отець Дурбак  — один із перших капеланів  українських військових формувань часів Другої світової війни. Був капеланом українського батальйону «Роланд», після розформування якого повернувся до Львова. Однак уже на початку 1942 р. на прохання майора Є. Побігущого  (командира українського Шутцманшафтс батальйону) митрополит А. Шептицький делегував його на посаду капелана цього батальйону. Пізніше о. Дурбак був полковим капеланом дивізіону зброї СС Добровольчої дивізії «Галичина». Після боїв під Бродами залишився в Україні, за завданням Проводу ОУН приєднався до Ініціативної групи о. Костельника і перейшов з греко-католицької в православну віру. Отець Костельник навіть пропонував його кандидатуру на священика Собору св. Юра у Львові.
З 1948 р. по 1961 р. у Винниках служив о. Козак Анатолій Іванович Отець Анатоль (13.07.1883–27.08.1973) народився у с. Синявка Чесанівського повіту. Початкову освіту здобув у 1901 р. в Академічній гімназії у Львові. У 1905 р. закінчив духовну семінарію у Перемишлі і був висвячений з рук єпископа К. Чеховича. У 1914 р. заарештований австрійською владою і ув’язнений у Талєргофі. До лютого 1945 р. був парохом у Любачеві. У 1945–1948 рр. – настоятель парафії у Яворівському р–ні Львівщини. Учасник Львівського собору 1946 р. від м. Яворова. Помер у Львові в 1973 р., похований на Янівському цвинтарі.
З 1961 р. по 1986 р. парохом був о. Петро Баран (1904—1986 рр.), який в умовах московського православ’я старався зберегти греко-католицький обряд (з 24 серпня 2014 р.   Почесний громадянин Винник (посмертно).
1985 р. (весна) — 2001 р. — парох церкви о. Михайло Романишин (з грудня 1989 р. по 2001 р. у церкві богослужіння відбувалися почергово — за греко-католицьким і православним обрядами). З 18 січня 1999 р. сотрудником був о. Василій Петрик (УАПЦ).



1939 р. Отець Григорій Гірняк.Освячення великодних кошечків



У грудні 1989 р. на запрошення винниківської громади до Винник прибув о. Петро Паньків. Перша святкова греко-католицька літургія відбулася на Різдво 1990 р. 1991—1996 рр. сотрудником при о. П. Паньківу був старенький о. Володимир Мороз (багато років провів у радянських концтаборах, але так і не зрікся своєї рідної Віри).
Після смерті о. Володимира Мороза в 1996 р. до Винник був направлений о. Михайло Дроздовський (дияконське і священницьке звання отримав від Блаженного Мирослава-Івана Любачівського). У Винниках він  відповідав за катехитичне навчання і був віце-деканом Винниківського деканату (2004 р. емігрував до США; 2006 — 2008 рр. – сотрудник парафії св. Анни Аустінтауен і Пресвятої Трійці Янгстауна, з 2008 р. – парох парафії Покрови Пресвятої Богородиці УГКЦ (м. Парма).
Сотрудниками о. Петра Паньківа булио. Роман Яцик (червень 2009 р. червень 2014 р.), о. Володимир Мазур (помер 29 жовтня 2014 р.). З 21 вересня 2003 р. по травень 2013 р. сотрудником був о. Орест Чекан. З вересня 2014 р. сотрудником є о. Любомир Мостовий.
З 1920-их і по 1970-ті рр. дяком у Винниках був Євстахій Шпаківський. Пізніше дяками були Василь Брода, К. Лесняк; дяком-регентом у церкві був до 1996 р. Стефан Сус. З 1996 р. – по теперішній час дяком-регентом є Зеновій Грисьо (1993—1996 рр. — помічник Стефана Суса).
Керівниками церковного хору в різний час були Є. Шпаківський, Василь Брода, К. Лесняк, Стефан Сус, Микола  Кузик та ін.
З нагоди святкування 170-ї річниці посвячення храму Воскресіння Господнього, що відбулося 10 червня 2012 р., у м. Винники завітав Високопреосвященний Владика Ігор – Архієпископ і Митрополит Львівський. Перед Святою Літургією Владику Ігоря (Возьняка) зустріли хлібом-сіллю. Парохи храму запросили Владику благословити присутніх парафіян і гостей та провести Святу Літургію.
7 грудня 2014 р  відвідав парафію Воскресіння ГНІХ Преосвященний владика Венедикт, Єпископ-помічник Львівської архієпархії. Під час візиту єпископ привітав з 60-літтям мецената парафії, Богдана Голіяна і вручив йому грамоту. Щиру подяку владиці склав адміністратор храму о. Петро Паньків.
23 жовтня 2016 р. у храмі Воскресіння Господнього пройшов І Фестиваль дитячої духовної пісні «ПІД ТВІЙ ПОКРОВ СВЯТИЙ…». Організатори фестивалю БДЮТ м. Винники, директор Соколик О. Д.; храм Воскресіння Господнього УГКЦ, парох отець Петро Паньків; меценат Богдан Голіян. У фестивалі взяли участь дитячі та юнацькі колективи всіх винниківських храмів.
18 квітня 2017 р. Церква Воскресіння Господнього відзначила 175 років з дня освячення. Парох храму Воскресіння митрофорний протоієрей Петро Паньків у співслужінні із Преосвященним Владикою Венедиктом та деканом Винниківського протопресвітерату протоієреєм Іваном Духничем провели урочисту літургію з нагоди 175-ліття храму. Привітали прихожан та священнослужителів вихованці дитячої катехитичної школи при храмі Воскресіння Господнього та міський голова Винник Володимир Квурт.
20 серпня 2017 р.святкова Архієрейська Літургія (очолив Правлячий Митрополит Львівський Кир Ігор Возьняк). Святкування 175-річчя храму.
20 серпня 2017 р. Святкування 175 річного ювілею Храму Воскресіння ГНІХ (автор Bogdan  Gimon).
Хор «Воскресіння» греко-католицької парохії було створено 19 травня 1996 р. (керівник Ярослав Харун, художній керівник Галина Бобків).





ЛІТЕРАТУРА 
Байцар Андрій. Винники туристичні: Науково-краєзнавче видання / А. Л. Байцар. – Винники:ТзОВ ВТФ «Друксервіс», 2016, 312 с.
Купчик Лідія. о. Йосиф Осташевський http://www.lida.kupchyk.lviv.ua/index.php?no=605
Лаба Василь. Літопис парафії Винники від давніх часів до 1945 року. – Львів, 2017.— 72 с.

4 коментарі:

  1. О. Анатоль Козак (13.07.1883–27.08.1973) народився у с. Синявка Чесанівського повіту. Початкову освіту здобув у 1901 р. в Академічній гімназії у Львові. У 1905 р. закінчив духовну семінарію у Перемишлі і був висвячений з рук єпископа К. Чеховича. У 1914 р. заарештований австрійською владою і ув’язнений у Талєргофі. У 1945–1948 рр. – настоятель парафії у Яворівському р–ні Львівщини. У 1948–1961 рр. – настоятель парафії Воскресіння у Винниках. Помер у Львові в 1973 р., похований на Янівському цвинтарі.

    ВідповістиВидалити
  2. Це передостанній (до масового виселення)греко-католицький парох у Любачеві. У лютому 1945 змушений виїхати до УРСР.

    ВідповістиВидалити