Історія парафії Воскресіння ГНІХ у м. Винники (Львівщина)

Парохи Винник о. Андрій Дуткевич (1799 р. — 26. 09. 1866 р., м. Львів) та о. Іван Слимаковський (1807 р. —  21 листопада 1878 р., м. Львів) були ректорами Генеральної духовної семінарії у Львові.

Історія парафії Воскресіння ГНІХ

1700 р. відбувся перехід в унію Винниківської парафії.

1715 р. – о. Юрій Ременович парох.

1740-ві рр. — 30 грудня 1753 р. — о. Іван Струмилович парох.

1750-ті — 1780-ті рр. — о. Іван Слоньовський парох.

10 серпня 1755 р. — Самуель Ґловінський закріпив ерекційною грамотою за церквою її прадавні землі.

1780-ті — 1803 р. — о. Василь Роздольський парох. Вів записи в метричних книгах польською мовою. При ньому 14. 3. 1784 р. єпископ Петро Брянський затвердив статут Винниківського церковного братства. 

За наказом влади (1792) було заведено при кожній церкві інвентарний опис майна. 1798 р. влада визначила шлюбний вік молодят (не нижче 14 р.). З 1808 р. метричні книги у всіх церквах почали вести за новим календарем. З весни 1809 р. священикам була нагадана категорична заборона ховати померлих раніше 48 год після смерті.

1780-ті — 1820-ті рр. — Олекса Сендега дяк у церкві. 14 березня 1784 р. єпископ Петро Білянський затвердив статут церковного братства. У 1788 р. дяком був Олекса Сендикович, а в лютому 1791 р. він вже був записаний як бакаляр, тобто учитель (В. Лаба, 2017).

19. 9. 1796 р. 29-річний Петро Прасоловський зі Скпилова одружився з дочкою місцевого пароха Мар’яною Роздольською, якій було 19 років. Свідками були о. Матвій Шанковський, професор теології з університету та шляхетна Тереза Гарасевичева (з Яблонських), о. Микола Галицький з семінарії. Вінчав молодят львівський владика Микола Скородинський. 1800 р. о.Петро Прасоловський вже служив парохом у Глинянах. Коли помер о. Роздольський невідомо, але збудована ним хата служила парохові 1804 року, хоч вимагала ремонту (В. Лаба, 2017).

1803 р. — 1832 р. —  о. Семен Давидович (1774 р. – 7 вересня 1832 р.) парох. Навчався у римо-католицькому навчальному закладі. Висвячений 6 грудня 1803 р.

16 вересня 1803 р. отримав презенту на Винниківську парафію, а 18 грудня був введений у посаду. 1801-1803 рр. був сотрудником о. Василя Роздольського (був його зятем; 14 лютого 1802 р. одружився з його дочкою Анною) (В. Лаба, 2017).  

Як і його тесть, о. Василь Роздольський, вів записи в метричних книгах польською мовою. Після о. Семена Давидовича записи велися вже на латині (цього вимагав закон).

1815 р. – 874 греко-католиків, 1821 р. – 814, 1827 – 840 (серед них 203 дітей дошкільного віку), 1831 р. – 910 греко-католиків (серед них 203 дітей дошкільного віку). 1832 р. Винниківська парафія належала до Львівського деканату.

Після смерті о. С. Давидовича завідування Винниками було доручене о. Григорію Честинському з Підберізців.

З жовтня 1833 р. і до 1838 р. парохом був о. Андрій Дуткевич (1799 р. — 26. 09. 1866 р., м. Львів). 

  Андрій Дуткевич був ректором Генеральної духовної семінарії у Львові, членом Митрополичої консисторії.  

1825 р. отримав священицький сан (целебс). 1825-1832 рр. служив у церкві Юра у Львові. Приблизно з 7. 10. 1833 р. став служити у Винниках, і через 6 років служби у Винниках, перейшов у село Росільна Богородчанського деканату (1838-1851) (цит. за В. Лаба, 2017). Був там деканом. 1851 р. повернувся в Львівську катедру і став членом Митрополичої консисторії. Помер 26 вересня 1866 р. Був похований на Городоцькому цвинтарі у Львові. Перепохований на Личаківському цвинтарі 1880 р.

1835-1836 рр. — Яків Банах дяк у церкві (провізори: Яків Врецьона та Іван Корчук).

Після його відходу парохом був о. Орест Кічура (1838 р., листопад — 1839 р.). З 1 вересня 1839 р. і по 1848 р. парох о. Іван Слимаковський (1807 р. —  21 листопада 1878 р., м. Львів), який збудував муровану церкву. 

  Іван Слимаковський  був ректором Генеральної духовної семінарії у Львові, членом Митрополичої консисторії.

Висвячений целебсом 1831 р. Після того був «префектом» Львівської духовної семінарії (1831-1839). Невідомо, чому з семінарії захотів у Винники. Був введений у посаду 1.9. 1839 р. о.деканом Честинським. Послуживши у Винниках, повернувся до семінарії (В. Лаба, 2017). При о. Слимаковському у Винниках була збудована нова церква (1842 р.) розмірами 30х10 сажнів. Вартість робіт 20 000 зр. Отець Іван підтримував активно рух тверезості у Винниках (заохочував парафіян присягатися не впиватися горілкою).

У 1848-1856 рр. о. Слимаковський  був заступником ректора Генеральної духовної семінарії у Львові, у 1850-1856 рр. – виконував обов’язки ректора, у 1856-1878 – ректор. З 1853 р. член Митрополичої консисторії.

Залишив для винниківської церкви доброчинний фонд на суму 2000 К. В 1915 р. цінні документи цього фонду вивезли з-під св. Юра росіяни, але до літа 1920 р. документи були повернуті. За давнішими даними, залишив для винниківської церкви 10.048 зр 28 кр (В. Лаба, 2017). Похований на Личаківському цвинтарі.

 Після о. І. Слимаковського парохом був о. Юліан Сембратович (20 березня 1848 р. – 4. серпня 1849 р.).

1849 р. – 1890 р. – парох церкви о. Степан Хоминський. 1854 р. дяком при церкві служив Семен Саламонович.

У 1880-их рр. до Винниківської греко-католицької парафії належали Лисиничі, Миклашів, Підберізці, Вайнберґен і Унтерберґен. В цей період дяком у церкві був Петро Врецьона (перший дипломований дяк у Винниках, навчався у школі дяків у Львові).

1885 р. при церкві діяло Братство тверезості з 32 членів, церковне братство з 62 членів (В. Лаба, 2017).

17 травня 1887 р. з канонічною візитацією парафії побував Митрополит Галицький, Архиєпископ Львівський та Єпископ Кам'янецький, предстоятель УГКЦ Сильвестр Сембратович.

15 грудня 1889 р. митрополит Сильвестр Сембратович рукоположив Григорія Гірняка (1865–1945 рр.) на священика. Відразу після висвяти (2 січня 1890 р.), о. Гірняка призначено сотрудником старенького пароха о. Степана Хоминського (1816–1890 рр.). 31 січня 1890 р. о. Григорій Гірняк — завідувач парафії.

1891—1893 рр. парохом у Винниках був о. Микола Січинський.

З 27 січня 1894 р. о. Г. Гірняк вже парох і залишився ним аж до смерті в 1945 р. Винники були першим і останнім місцем його праці, яка тривала 56 років. Займаючи високі церковні посади, о. Г. Гірняк багаторазово зустрічався і спілкувався з митрополитом Андреєм Шептицьким.

3 жовтня 1896 р. митрополит С. Сембратович затвердив статут винниківського Братства найсвятіших тайн (1901 р. — 200 членів).

Владика Андрей Шептицький неодноразово відвідував Винниківську церкву. Винниківчанин Зіновій Чепіль згадував про приїзд Митрополита  Андрея Шептицького та єпископа-помічника митрополита Івана Бучка з канонічними візитаціями: «Отець Гірняк організував величаву зустріч владики – по особливому били дзвони, співав хор, по обіч церкви зібралась величезна кількість вірних, які отримували благословення Митрополита Андрея».

1908 р. — візитація винниківської церкви Митрополитом Андреєм Шептицьким. 1938 р. відбулася остання візитація Митрополита Андрея до Винник.

Помічниками (сотрудниками) о. Г. Гірняка були: о. Євген Бобовник (8. 08. 1932 р. — 1933 р.), о. Іван Шулим (1. 09. 1933 р. — 1935 р. (осінь),  катехит о. Василь Богонюк (1935 р. — 1940 р.), о. Антін Поточняк (12. 09. 1940 р. — 1945 р.), священик родом з Винник о. Григорій Стасишин. Дяком був Петро Врецьона, а пізніше Євстахій Шпаківський; диригентом — Василь Согор, паламарем —Тимотей Коваль, грабарем – Іван Лоза.

1921—1935 рр. Винниківським деканом був о. Григорій Гірняк (з 1906 р. був заступником), а в 1935—1946 рр. — о. Йосип Осташевський.

6 травня 1931 р. відбулося крилошанство о. Григорія Гірняка у церкві Св. Юра у Львові. Новими крилошанами стали ще о. д-р Йосип Сліпий (ректор Духовної Академії) та о. Юліян Дзерович (директор учительської  жіночої  семінарії у Львові).

З 1945 р. (після смерті о. Г. Гірняка) і ж до арешту в 1946 р. парохом у Винниках був Антін Поточняк, який не зрікся рідної Віри і не перейшов у московське православ’я (1984 р. закатований у Львівській в’язниці).

7 липня  (неділя) 1942 р. – святкування 100-го ювілею церкви Воскресіння ГНІХ. Присутні багато винниківчан. Церква була святково прикрашена різноманітними вишивками. Богослужіння відправив Преосвященний Єпископ Миколай Чарнецький (24 квітня 2001 р. у присутності Його Святості Папи Івана Павла ІІ у Ватикані відбулося проголошення декрету мучеництва єпископа Миколая Чарнецького. Обряд беатифікації відбувся 27 червня 2001 р. у м. Львові під час Святої Літургії у візантійському обряді за участі папи Івана Павла ІІ), асистували йому доктор Григорій  Костельник, доктор В. Лаба та інші священики. Співав місцевий хор. Після обіду відбулася святочна академія в Народному домі. Про історію Винник на тлі загальної історії  розповідав  мгр. Лоза. Місцеві школярі читали вірші. Як писала газета «Львівські вісті» (№154 від 12. 07. 1942): «Най краще вийшла деклямація маленької Н. Перепелиці. Гарна погода сприяла врочистому святкуванні, яке полишило глибоке враження в учасників».

31 жовтня 1945 р. відбувся приїзд о. Григорія Костельника (взяв участь у підготовці та проведенні Львівського церковного собору (1946), організованого НКВС, що проголосив скасування Берестейської унії й приєднання УГКЦ до РПЦ), щодо переходу винниківської парохії до РПЦ.

За Лідією Купчик: «Вважав (о. Йосип Осташевський – прим. автора) своїм обов’язком прибути і на деканальну конференцію, скликану у Винниках о. Костельником для переводу деканату під юрисдикцію Російської Православної Церкви. Монахині, які тоді мешкали на плебанії, розповіли, що о. Костельник, нібито вболіваючи над самопочуттям о. Осташевського, настояв, щоб той не заходив на конференцію, зате запросив прибулого з ним представника совєтської влади. Таким чином, отець-декан залишився на лавочці на подвір’ї плебанії, а конференцію священиків його деканату проводили о. Костельник і кагебіст.  В результаті цієї наради було підписано православ’я всіма присутніми священиками, окрім о. Антона Поточняка, який виступив із рішучим протестом і покинув нараду, за що невдовзі був заарештований.

Про цю нараду маємо докладну довідку співробітника 2-го Управління НКДБ УРСР І. Богданова, датовану 1 листопада 1945 року, яка поміщена в збірнику документів радянських органів державної безпеки «Ліквідація УГКЦ (1939—1946) опублікованих академіком В.Сергійчуком, том 2, стор. 33-35. Про о. Осташевського там сказано коротко: «Декан Осташевский – ярый католик, преклонного возраста и больной, по его просьбе был отстранен от обязанностей священика и снят с должности декана. В связи с этим ему было запрещено присутствовать на совещании».  Далі в цій довідці детально подається, які запитання ставилося на конференції присутніми священиками та про різку заяву о. Поточняка, яку «все священники выслушали с удовлетворением». Тоді, як із задоволенням доповідає капітан Богданов, він сам відповів о. Поточняку, «что в таком случае ему придется оставить приход, и тут же дал указание Костельнику, немедленно назначить на его место нового священика».  «Это, —  резюмує Богданов, произвело соответствующее впечатление на всех присутствующих на совещании священиков, и они, после небольшой дополнительной дискуссии, подписали заявление о присоединении к инициативной группе».

Ось так здійснився перехід на московське «православ’я» священиків Винниківського деканату, очолюваного отцем-деканом Осташевським. А сам отець-декан Йосиф Осташевський (хворий і старий, як стверджувалося в згаданій доповідній довідці) вночі 18 березня 1946 р. був заарештований у Львові.

Священики Кабарівський Йосафат і Кметь Василь Лук’янович були делегатами від Винниківського деканату на Львівському соборі 1946 р., що відбувався 8—10 березня. Після цього собору Винниківська греко-католицька парафія перестала легально існувати. Винниківська церква на деякий час була закрита.

З 1946 р. по 1948 р. парохом був о. Дурбак Всеволод-Іван Теофілович (1910 р. н.). Отець Дурбак  — один із перших капеланів українських військових формувань часів Другої світової війни. Був капеланом українського батальйону «Роланд», після розформування якого повернувся до Львова. Однак уже на початку 1942 р. на прохання майора Є. Побігущого  (командира українського Шутцманшафтс батальйону) митрополит А. Шептицький делегував його на посаду капелана цього батальйону. Пізніше о. Дурбак був полковим капеланом дивізіону зброї СС Добровольчої дивізії «Галичина». Після боїв під Бродами залишився в Україні, за завданням Проводу ОУН приєднався до Ініціативної групи о. Костельника і перейшов з греко-католицької в православну віру. Отець Костельник навіть пропонував його кандидатуру на священика Собору св. Юра у Львові.

З 1948 р. по 1961 р. у Винниках служив о. Козак Анатолій Іванович. Отець Анатолій (13.07.1883–27.08.1973) народився у с. Синявка Чесанівського повіту. Початкову освіту здобув у 1901 р. в Академічній гімназії у Львові. 1905 р. закінчив духовну семінарію у Перемишлі й був висвячений з рук єпископа К. Чеховича. 1914 р. заарештований австрійською владою й ув’язнений у Талєргофі. До лютого 1945 р. був парохом у Любачеві (це передостанній (до масового виселення українців) греко-католицький парох у Любачеві). 1945–1948 рр. – настоятель парафії у Яворівському р–ні Львівщини. Учасник Львівського собору 1946 р. від м. Яворова. Помер у Львові в 1973 р., похований на Янівському цвинтарі.

З 1961 р. по 1986 р. парохом був о. Петро Баран (1904—1986 рр.), який в умовах московського православ’я старався зберегти греко-католицький обряд (з 24 серпня 2014 р.  — Почесний громадянин Винник (посмертно).

1985 р. (весна) — 2001 р. — парох церкви о. Михайло Романишин (з грудня 1989 р. по 2001 р. у церкві богослужіння відбувалися почергово — за греко-католицьким і православним обрядами). З 18 січня 1999 р. сотрудником був о. Василій Петрик (УАПЦ).

                               ВІДРОДЖЕНА УГКЦ 

З історії відродження УГКЦ. 17 вересня 1989 р. у Львові після недільної Літургії, яку відслужили на площі біля обкому компартії (вул. Винниченка та Підвальна) 38 священників невизнаної владою катакомбної Церкви, відбулась масова маніфестація до Собору святого Юра за легалізацію УГКЦ. За різними підрахунками в поході взяло участь від 200 до 300 тисяч галичан. У маніфестації взяли участь понад сотню винниківчан. 

Коментатори радіо «Свобода» влучно зазначили, що «такі події змінюють політичний клімат в Україні» та, що «питання легалізації УГКЦ вирішено фактично, залишилось його оформити тільки юридично». Того ж вечора, у 50-річчя традиційного радянського свята «Возз'єднання Західної України з СРСР» (т.зв. «Золотий вересень») тисячі людей на вулицях й у вікнах домівок запалили жалобні свічки на вшанування пам’яті загиблих від комуністичних репресій. «Масштабність акції за її впливом на суспільні процеси була такою потужною, що у Львові лише за жовтень з компартії вийшла 31 тисяча членів, а Щербицький зрікся влади», – писав один з її організаторів Іван Гель. У цей день довкола Львова стягнено війська і танки. І тільки рішуча позиція тодішнього мера Богдана Котика та рішення депутатів міської ради не допустили їх введення до міста. Подібні маніфестації відбулись 1 жовтня в Івано-Франківську, 14 жовтня – в Тернополі, 26 жовтня – повторно у Львові, перед зустріччю в Римі Папи Івана Павла ІІ та Михайла Горбачова.

23 січня 1990 року в Преображенському соборі Львова відбувся церковний собор УГКЦ, за участю 6 єпископів та понад 150 священиків, який проголосив відновлення Греко-Католицької Церкви в Україні.

Собор визнав неканонічним Львівський собор 1946 р., його рішення недійсними і звернувся до органів державної влади з вимогою реабілітувати репресованих греко-католицьких священиків, повернути майно церкви, яким вона володіла до заборони, визнати церковну організацію УГКЦ. Вів собор архієпископ Володимир Стернюк - місцеблюститель Глави УГКЦ в Римі кардинала Мирослава Івана Любачівського.

А через рік Львів вітав Главу Церкви кардинала Мирослава-Івана Любачівського, який провів архієрейську службу в соборі св. Юра, що символізувало остаточну легалізацію Української Греко-Католицької церкви.

У грудні 1989 р. на запрошення винниківської громади до Винник прибув о. Петро Паньків. Перша святкова греко-католицька літургія відбулася на Різдво 1990 р. 

1991—1996 рр. сотрудником при о. П. Паньківу був старенький о. Володимир Мороз (багато років провів у радянських концтаборах, але так і не зрікся своєї рідної Віри). 

1992 р. - відвідання парафії Блаженнішим Мирославом-Іваном Кардиналом Любачівським. Святкування 150 р. парафії. На дзвіниці був натягнутий транспорант з написом "Винники вітають патріарха". Посвячення Хреста.

Після смерті о. Володимира Мороза в 1996 р. до Винник був направлений о. Михайло Дроздовський (дияконське і священницьке звання отримав від Блаженного Мирослава-Івана Любачівського). У Винниках він  відповідав за катехитичне навчання і був віце-деканом Винниківського деканату (2004 р. емігрував до США; 2006 — 2008 рр. – сотрудник парафії св. Анни Аустінтауен і Пресвятої Трійці Янгстауна, з 2008 р. – парох парафії Покрови Пресвятої Богородиці УГКЦ (м. Парма).  

2004-2006 рр. помічником о. П. Паньківа був молодий священик о. Андрій Будзінський.

Сотрудниками о. Петра Паньківа були — о. Роман Яцик (червень 2009 р. — червень 2014 р.), о. Володимир Мазур (помер 29 жовтня 2014 р.). З 21 вересня 2003 р. по травень 2013 р. сотрудником був о. Орест Чекан. З вересня 2014 р. і до 2019 р. сотрудником був о. Любомир Мостовий. З 2019 р. сотрудником є о. Котлінський Руслан.

З 1920-их і по 1970-ті рр. дяком у Винниках був Євстахій Шпаківський. Пізніше дяками були Василь Брода, К. Лесняк; дяком-регентом у церкві був до 1996 р. Стефан Сус. З 1996 р. – по теперішній час дяком-регентом є Зеновій Грисьо (1993—1996 рр. — помічник Стефана Суса).

Керівниками церковного хору в різний час були Є. Шпаківський, Василь Брода, К. Лесняк, Стефан Сус, Микола  Кузик та ін.

З нагоди святкування 170-ї річниці посвячення храму Воскресіння Господнього, що відбулося 10 червня 2012 р., у м. Винники завітав Високопреосвящений Владика Ігор – Архієпископ і Митрополит Львівський. Перед Святою Літургією Владику Ігоря (Возьняка) зустріли хлібом-сіллю. Парохи храму запросили Владику благословити присутніх парафіян і гостей та провести Святу Літургію.

7 грудня 2014 р.  відвідав парафію Воскресіння ГНІХ Преосвященний владика Венедикт, єпископ-помічник Львівської архієпархії. Під час візиту єпископ привітав з 60-літтям мецената парафії, Богдана Голіяна і вручив йому грамоту. Щиру подяку владиці склав адміністратор храму о. Петро Паньків.

4 вересня 2015 р. владика Венедикт, Єпископ-помічник Львівської архиєпархії УГКЦ, під час свого пастирського візиту до парафії Воскресіння ГНІХ звершив Архиєрейську Божественну Літургію та Чин освячення престолу.

23 жовтня 2016 р. у храмі Воскресіння Господнього пройшов І Фестиваль дитячої духовної пісні «ПІД ТВІЙ ПОКРОВ СВЯТИЙ…». Організатори фестивалю — БДЮТ м. Винники, директор Соколик О. Д.; храм Воскресіння Господнього УГКЦ, парох — отець Петро Паньків; меценат Богдан Голіян. У фестивалі взяли участь дитячі та юнацькі колективи всіх винниківських храмів.

18 квітня 2017 р. Церква Воскресіння Господнього відзначила 175 років з дня освячення. Парох храму Воскресіння митрофорний протоієрей Петро Паньків у співслужінні із Преосвященним владикою Венедиктом та деканом Винниківського протопресвітерату протоієреєм Іваном Духничем провели урочисту літургію з нагоди 175-ліття храму. Привітали прихожан та священнослужителів вихованці дитячої катехитичної школи при храмі Воскресіння Господнього та міський голова Винник Володимир Квурт.

20 серпня 2017 р. — святкова Архієрейська Літургія (очолив Правлячий Митрополит Львівський Кир Ігор Возьняк). Святкування 175-річчя храму.

10 квітня 2018 р. — парох храму Воскресіння митрофорний протоієрей Петро Паньків у співслужінні із Преосвященним владикою Володимиром Груцою та деканом Винниківського протопресвітерату протоієреєм Іваном Духничем провели урочисту літургію з нагоди свята Великодня в честь якого іменується храм.
            7 липня 2019 р. — посвячення трьох ікон в накритті для освячення води.

10 жовтня 2021 р. – проведено процесію й освячено оновлені хрести та 14 стацій ходу на Хресній Дорозі г. Жупан. Ініціював відновлення Хресної дороги  - о. Петро Паньків Задум (увіковічити всіх Героїв України, починаючи з княжих часів). Провели процесію парох храму Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа о. Петро Паньків та о. Руслан Котлінський. 

Хор «Воскресіння» греко-католицької парохії було створено 19 травня 1996 р. (керівник Ярослав Харун, художній керівник Галина Бобків).

ДЖЕРЕЛА

*Байцар Андрій. Видатні винниківчани: Науково-краєзнавче видання. Львів-Винники, 2012. — 88 с.

*Байцар Андрій. Винники: Науково-популярне краєзнавче видання. Львів-Винники: ТзОВ ВТФ «Друксервіс», 2015. — 100 с.

*Байцар Андрій. Винники туристичні: Науково-краєзнавче видання. Винники : ТзОВ ВТФ «Друксервіс», 2016. — 312 с.

*Байцар Андрій. Історія Винник в особах: Науково-краєзнавче видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2017. — 180 с.

*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання / А. Л. Байцар. – Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020. – 640 с. 

*Байцар Андрій. Природа та історія м. Винники й околиць. Наукове видання / А. Л. Байцар. – Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020. – 420 с.

Купчик Лідія. о. Йосиф Осташевський http://www.lida.kupchyk.lviv.ua/index.php?no=605

Лаба Василь. Літопис парафії Винники від давніх часів до 1945 року. – Львів, 2017.— 72 с.

1992 р. Відвідання парафії Блаженнішим Мирославом-Іваном Кардиналом Любачівським. (Фото Микола Тинкалюк).

                                                          Отець Петро Паньків 

1939 р. Перше Причастя. Отець Григорій Гірняк та о. Василь Богонюк (з архіву Оксани Бойко) 

  1939 р. (з сімейного архіву Оксани Бойко) 

1940 р. Перше Причастя. Отець Антін Поточняк (з архіву Оксани Бойко)

1957 р. Отець Анатолій Козак з дітьми. Фото з сімейного архіву Марії Кривошлик

1960 р. Отець Анатолій Козак з парафіянами. Фото з сімейного архіву Марії Кривошлик

1960-ті рр. Отець Анатолій Козак з парафіянами. Фото з сімейного архіву Марії Кривошлик

 

Липень 2017 р.

Церква (поч. 1960-их рр.)

Церква (поч. 1970-их рр.). Фото О. Комендяк

1939 р. Отець Григорій Гірняк.Освячення великодних кошечків. 

1990-ті рр. Отець Михайло Романишин. Світлина М. Тинкалюка

18 квітня 2017 р.

20 серпня 2017 р. Святкування 175 річного ювілею Храму Воскресіння ГНІХ (автор Bogdan  Gimon).

10 квітня 2018 р. 

7 липня 2019 р. — посвячення трьох ікон в накритті для освячення води