понеділок, 16 січня 2017 р.

ХРАМИ м. ВИННИКИ. Церква Воскресіння Господнього (1842 р.)



Перша згадка про церкву датується 1515 р. і походить з податкового реєстру. У ньому відзначено лише, що в селі, яке було власністю пана Ваника, місцевий піп був змушений сплачувати 15 грошів річного податку. На жаль, нічого не можна сказати про вигляд першої церкви і навіть про її посвяту. 1578 р. священик Винник сплачував вже 1 золотий податку. Ці цифри подав ще у XIX ст. польський дослідник Яблоновський.
1680 р. – нова деревяна церква.
На початку XVIII ст. парафія Воскресіння Господнього у Винниках належала до столових маєтків львівської катедри. Перша генеральна візитація парафії відбулася 17 березня 1741 р. Фрагмент Акту візитації (цит. за В. Лаба «Літопис парафії Винники від давніх часів до 1945 р.»): «… дерев’яна церква Воскресіння Господ­нього, покрита ґонтом. Колятором був Карл Тарло, ста­роста щирецький. З давніх часів на виживання пароха церкві було надано поле у трьох частинах (руках)… Дзвіниця коло церкви була дерев’яна, побита ґонтами, а на ній висіли 4 дзвони. Цвинтар був новим плотом ого­роджений. Парохом при церкві був о. Юрій Ременович, за презентою Адама Тарла, воєводи люблінського, з 1715 року, висвячений і сюди призначений. В селі було біля 70 родин парафіян, які цього року ухвалили давати дякові по мірці зерна, яких три входило у львівський півмірок, та платити по 3 гр.
В церкві була срібна чаша, зовні позолочена, срібна кадильниця, «Євангеліє», оправлене у червоний оксамит та срібло, друга цинова чаша, цинова коробка для збері­гання св.тайн, циновий посуд для вина, 2 пари мосяжних ліхтарів, мосяжна кадильниця, спіжовий дзвінок, 12 богослужбових книг, 3 метричні книги, 4 фелони, 3 підрясни­ки, 2 хоругви, 8 обрусів, 3 нараменники та 2 корпорали (підставки для чаш)».
Друга генеральна візитація відбулася 3 лютого 1764 р. Фрагмент Акту візитації (цит. за В. Лаба «Літопис парафії Винники від давніх часів до 1945 р.»):  «Церква Воскресіння Христового на підвалинах і стінах з дубового, а вгорі з соснового, гиблем обструганого де­рева, і одним над серединою в четвірку виведеним вер­хом, під ґонтом. Підлога з дощок тісно укладена. Сама в собі досить обширна, але темнувата. Двері з бабинця з заходу дубові, добре оковані, з залізним замком, збудована 1680 року, як видно з напису на трамі. Невідомо, ким по­свячена. Коло неї цвинтар, огороджений плотом, з однією хвірткою зі двору від дороги, над якою стоїть в’язана дзвіниця на 4 дубових стовпах, теж під ґонтом, а на ній 4 дзвони помірні… Церковний інвентар: Чаша срібна гладкої роботи з атрибутами, на ручці і зверху місцями позолочена, колись Каролем Тарлом, люблінським воєводою, подарована до церкви. Друга цинова з простими реквізитами. 6 покривал великих, 8 воздушків, 2 корпорали, 3 пурифікатори, 5 фелонів, єпітрахиль, 4 підрясники з домашнього полотна, 2 нараменники, 4 пояси, 5 штук білизни у схованні (на запас), подущина… Парох о.Іван Слоньовський за презенюю Самуеля Гловінського, єпископа-суфрагана львівського і дідича маєтку, виданою 30.3.1753 року у Львові, висвячений у Крилосі 15.10.1755 року. Показав метрики давні з 1707 року хрещень і шлюбів, а свої всі, непогано писані. Мав 52 ро­дини парафіян, з мельниками. Вино купляли за кошти зі скарбони. Проскурного парох не брав. За те колись було поле коло ставу, а тепер за нього надане поле під Дібро­вою. Тепер бере в час молитви в піст, вступивши (до ха­ти), по мисці муки і по буханцю хліба на то від кожного господаря, а проскурниці по 4 шеляги (платять). Братства і школи тут нема. Дяк бере роковою по мірці зерна, яких три входить у півмацок львівський і два рази в рік святкового по 3 гр. В церковній скарбоні має  бути готівки до 6 зол, на боргах грошей нема».
В описі церкви 1808 р. записано, що церква була вже досить знищена і вартувала 160 зр., така ж дзвіниця (В. Лаба, 2017).
Ще 1810 р. цісарсько-королівське Будівельне управління виготовило проект, чи як тоді казали абрис на будівництво нового мурованого храму. Були замовлені столярські вироби – тринадцять вікон, четверо дверей, зі слюсарної роботи окуттям вікон і дверей з замками, трьома залізними ґратами до вікон, хрестом на дах, які віддали на тимчасове зберігання в домініяльний склад.
1811 р. була вимурована хата для священика (за домініальні (церковні) кошти). Через початок австрійсько-французької війни з Наполеоном Бонапартом, декретом намісника Галичини 1813 р. будівництво церкви було зупинене. Стару дерев'яну дзвіницю розібрали 1815 р.
1816 р. новопоставлений галицький митрополит Михайло Левицький зобов'язав громаду продовжити будівництво.
Михайло Левицький (1774—1858 рр.) — єпископ Української Греко-Католицької Церкви; з 8 березня 1816 р. — Митрополит Галицький та Архієпископ Львівський — предстоятель Української Греко-Католицької Церкви.
За сприянням митрополита Михайла Левицького львівське Будівельне управління виготовило новий проект. Ймовірно, автором цього нового проекту був український архітектор чеського походження Йосиф Вандрушка (1792 р., березень – після 1863 р.), який спроектував понад десять храмів в Галичині. Всі його проекти були базовані на типових терезіянських зразках, затверджених до обов'язкового застосування ще австрійською імператрицею Марією Терезією в середині XVIII ст. Правда, треба відзначити, що в двох випадках – в Янові та Винниках, Вандрушка відійшов від типових зразків, віддавши належне українському традиційному сакральному будівництву. В цих обох випадках нава була запроектована ширшою, ламаючи план типового однонавового базилікового терезіянського храму.
1827 р. церква Воскресіння Господнього вже хилилася до упадку.
25 серпня 1840 р. початок будівництва церкви. 1842 р. відбулося освячення нового мурованого храму. Архітектура церкви витримана в класицистичному стилі.
Церква була 29,73 м довжини та 12,12 м ширини. Тов­щина стін становила 1,4 м. Дах був двоскатний, над входом була вимурувана вежа-дзвіниця з вікнами, над серединою невеликий округлий купол, а над вівтарем малий ліхтарик (маківка) (В. Лаба, 2017).
1848 р. cтарий деревяний храм продали громаді с. Скнилів (Золочівщина). Розміри: довж. 17 м, шир. 6,5 м, вис. 8 м. Вміщав 300 осіб.
1870 р. — ремонт церкви та парафіяльного обійстя.
1885 р. у церкві проведений черговий ремонт (церква обгороджена новими штахетами).
1898 р. перекриття ґонтового даху на церкві бляхою.
1903 р. у церкві встановлений різьблений і позолочений чотириярусний іконостас рядової побудови. На думку українського дослідника В. Слободяна за побудовою та характером різьби і малювання іконостас дуже подібний до іконостаса Станіславівської катедри, ікони для якої написали Юліян Макаревич та молоді ще тоді Модест Сосенко та Антін Манастирський.
Юліан Макаревич (1854—1936) — український художник та реставратор. Творчий доробок (участь у реставрації): Львівського єзуїтського костелу (1879 р.); іконостаса з церкви Зішестя Святого Духа в Рогатині в 1880-х рр.; фрескових розписів Ягеллонської каплиці на Вавелі в Кракові; фресок замкової каплиці Святої Трійці в Любліні; фресок в Кафедральному соборі в Сандомирі; іконостаса із церкви Возджвиження Чесного Хреста в монастирі Скит Манявський (Богородчанський іконостас (1883–1885 рр.). Творчий доробок (як художник-монументаліст):
настінні розписи в приміщенні Наукової бібліотеки Львівського Національного університету ім. І. Франка на вул. Драгоманова, 5, виконані в 1904 р.
І в теперішньому винниківському іконостасі намісні ікони Христа, Богородиці та Св. Миколая, ікони апостольського ряду та Деісус виказують руку вправного маляра-академіста. Підпис на намісній іконі Христа «ІМ» в лівому нижньому куті та «1903» в правому засвідчує маляра та час постання іконостасу. Ініціали «ІМ» можна відчитати як Іуліан Макаревич, так писали наші  предки на початку ХХ ст., що притримувалися так, званого «язичія».
Натомість ікони празничкового ряду та намісна ікона Св. Івана Хрестителя вказують на пензель новатора-модерніста, яким був Модест Сосенко.
Модест Сосенко (1875—1920) — український художник-монументаліст. Творчий доробок (портрети): Атанасія Шептицького, Володимира Шухевича, «Портрет дівчини» (1912 р.), «Автопортрет» (1915 р.). Побутові картини: «Хлопець обідає», «Розмова», «Діти на плоті» (1913 р.), «Трембітарі» (1914 р.), етюди народних танців. Пейзажі: Парижу, Карпат, Південної Далмації, «Рання весна на селі» (1903 р.).
Антін Манастирський (1878—1969) — український художник, живописець і графік. До найкращих творів у портретному жанрі слід віднести полотна: «Портрет матері», «Портрет тестя», «Портрет Т. Г. Шевченка», «Автопортрет», «Запорожець», «Паламар», «Дідусь із Смерекова». Велику популярність мали і його твори: «На водопої», «На могилі», «Ой під гаєм, гаєм», «Прощавайте, товариші», «Вчора і сьогодні», «Розвідники» та багато інших. Понад дві тисячі робіт у спадщині  митця.
М. Влох у своїй книзі писав, що церкву розмалював український маляр Панкевич (декотрі люди називали йому художників Сосенка і Гриневича).
На нашу думку це був Юліан Якович Панькевич (1863-1933 рр.; український художник, літератор, громадський діяч, співзасновник і секретар «Товариства для розвою руської штуки»). Адже в кінці 1900 р. церковний комітет вирішив зробити в церкві ремонт і виконавцем робіт вибрали саме «Товариства для розвою руської штуки».
Сам о. Григорій Гірняк у газеті «Діло» за 1904 р. подав що винниківська церква отримала новий іконостас з артистично-різьбярської робітні молодого різьбяра Теодозія Комісарчука зі Станіславова. Він теж виготовив пре­стол, кивот та горне сідалище. Парох від імені комітету дякував йому за добру працю і радив іншим замовляти в нього працю.
Цінним свідченням національної свідомості мешканців Винник початку XX ст. є встановлена в церкві пам'ятна таблиця з написом: «1811 1911. Памяти о. Маркіяна Шашкевича поета подвижника і вістника відродження Галицької України-Руси. Винницкі українці».
Поруч з церквою стоїть мурована стінна дзвіниця, зведена 1925 р. (архітектор Олександр Лушпинський). Цікавинкою її є балкон з кованими ґратками в центральному арковому прорізі для дзвону.
Стіни винниківської церкви вкриті орнаментальними розписами 1930- их рр., неодноразово поновлені і доповнені постатями святих. На початку ХХІ ст. орнаментальні розписи замалювали (під час ремонту церкви) і тепер їх можна побачити лише на світлинах.
2005 р. біля церкви, у парку, була встановлена і освячена фігура Божої Матері (меценати – Голіян Б., Голіян О., Наставський О.).
2017 р. (весна-літо) – ремонт церкви та дзвіниці (перекриття даху мідною бляхою, оздоблювальні роботи).



Поч. 1960-их рр.
Поч. 1960-их рр.
1960-ті рр.

Ікона Богородиці в церкві Воскресіння. 1949 р.

Підпис на зворотньому боці світлини (о. А. Козак)


Немає коментарів:

Дописати коментар