неділю, 15 січня 2017 р.

ДО ПИТАННЯ ПРО ЕТНОГЕНЕЗ МОСКОВИТІВ (МОСКВИНІВ)

Етногенез (від «етнос» – народ і «генезис» – походження) є сукупністю історичних явищ і процесів, що приводять до складання етносу.
 
Створюючи велику Московську (Російську) імперію, московська еліта розуміла, що без великого минулого неможливо створити велику націю. Потрібно було прикрасити минуле, можливо навіть привласнити чуже. 
 
Для цього московські царі, починаючи з Івана ІV Грозного (1533-1584), почали присвоювати історію Київської Русі і створювати офіційну міфологію Російської імперії. Найбільше в цьому напрямі зроблено царицею Катериною ІІ (1762-1796). Указом від 4 грудня 1783 року Катерина ІІ створила комісію в складі 10 видних істориків для «складання записок про стародавню історію, переважно Росії» під керівництвом самої Катерини ІІ і графа Шувалова.  Комісія працювала 10 років. В 1792 році «материнська історія» побачила світ. В процесі роботи комісії були зібрані і переписані всі давні літописи, а оригінали – знищені. В результаті була повністю переписана в інтересах імперії історія держави Російської, не зберігши жодного оригіналу цих давніх літописів.
 
Московитів (росіян) нараховують близько 137 мільйонів осіб у всьому світі, з них в Російській Федерації — 111,017 млн.(2010 р.), в Україні — 8,334 млн. (2001 р.), Казахстані — 3,797 млн. (2010 р.), Білорусі — 0,785 млн.

 Автохтонним населенням межиріччя Оки й Волги були угро-фіни. Ці племена згадує у своїй праці («De origine actibusque Getarum» («Про походження та історію ґотів») візантійсько-ґотський історик VI ст. Йордан у зв'язку з описом ґотського королівства Германаріха в ІV ст., як племена, що входили до цього королівства: ести, весь, меря, мордва, черемис. У Літописі Руському (документальне першоджерело, де значуще кожне слово) племена муроми, мері та весі згадуються ще в ХІ ст. Нині ці народи повністю асимільовані московитами, вони щезли з етнічної карти сучасної Росії навіки, поповнивши собою кількість росіян і залишивши хіба що широкий спектр своїх етнічних геоґрафічних назв.

Історична доля фінно-угрів порівняно з індоєвропейцями чи монголо-тюрками складалася менш сприятливо. Тисячоліттями вони вели безбарвне, непомітне життя, і коли войовничі монголо-тюрки стали для багатьох народів “Божою карою”, то про якусь зовнішню активність фінно-угрів історії майже нічого розповісти. В той час, як індоєвропейських хліборобів вабили родючі землі і помірне підсоння, фінно-угорські мисливці заглиблювались в холодні похмурі заболочені пущі Євразійського континенту, чимраз більше віддаляючись від вогнищ древніх цивілізацій.

Руські літописці називали фінно-угорські племена загальною назвою “чудь”. Назва “фінни” є назвою німецькою і означує мешканця болотистої, вологої низовини, а самоназвою чуді є слово суомалайн. Протягом двох тисяч років, як свідчить археологія, ареал розселення чудських племен у Східній Європі залишався незмінним. До нього належало північне і середнє Приуралля, уся територія на північ від верхньої Волги, все середнє Поволжжя, аж до північної частини території сучасної Саратовської області та область Волгоокського межиріччя — центр сучасної Росії. “Фіни, Suomalainen, мандрували субарктичною тайгою зі свого вихідного пункту в Сибіру. Вони зайняли землі між Балтійським морем і верхів’ям Волги, що згодом стали серцем Росії.
 
Московити-великороси (москвини, москалі) сформувалися на базі угро-фінських племен мєря (центр, колиска формування народу), мурома, ердзя, мокша..., внаслідок етнічного змішування зі слов'янськими племенами радимичів, в'ятичів, словен ільменських, булгарами, татарами, а пізніше з численими народами, завойованими ними упродовж століть. Московити мають антропологічний тип, відмінний від києворуського (українського). Такої думки дотримувалися провідні російські історики, що працювали за часів Російської імперії.
 
Як зазначає Михайло Покровський («Возникновение Московского государства и «Великорусская народность» // Историк-марксист. 1930. Т. 18-19. — С.28.) росіяни є етнічною сумішшю, в якій фінам належить 4/5, а слов'янам —1/5.  
 
Москвини вважали всіх немосквинів, навіть православних українців, за єретиків, грішників. Часто не пускали немосквинів-християн (навіть православних) до церкви. Татари були не хрис­тиянами, а магометанами та поганами. Але москвини не вважа­ли гріхом шлюб москвинів-християн з татарами-магометанами. Щобільше, Московська церква молилася за татарських ханів. Московський митрополит Феогност проклинав і відлучав від церкви тих, хто не виявляв беззастережної покори ханові Золотої Орди.   
 
Фінське походження московитів
Фінські племена — ести, весь, меря, мордва, черемиси входили до готського королівства Германаріха в IV ст. Літописець Нестор в Іпатіївському літопису вказує близько 20 племен фінської мовної групи: чудь (Чюдь), ліви (Либь), весь (таже Сѣверо ѿ них на Бѣлѣ ѡзерѣ сѣдѧть Вѣсь), печора, ям, югра (Печера Іамь Югра), перм'яки (Пѣрмь або Пермь), меря (а на Ростовѣ ѡзерѣ Мерѧ а на Клещинѣ и ѡзерѣ сѣдѧть мѣрѧ же), мурома, черемиси, мордва (а по Ѡцѣ рѣцѣ кде втечеть въ Волгу ѧзыкъ свои Мурома и Черемиси свои ѧзыкъ и Мордва свои ѧзыкъ). Щоправда, деякі зі згаданих Нестором неруських народів зараз відносять не до фінів, а до балтів: литовці (Литва), жмудини (Нерома), курші (Корсь), земгали (Зимѣгола). В інших давньоруських пам'ятках згадуються самоїди, мещера, водь, карели (корела). Слов'яни могли всі місцеві племена називати «чуддю», поширюючи на них назву одного з фінських племен чудь.
 
До ХІІ ст. на землях Моксель проживали тільки фінські племена. Це підтверджують археологічні розкопки О. С. Уварова [Меряни та їхній побут за курганними розкопками, 1872 р. 215 с.] 7 729 курганів у колишніх Московській, Володимирській, Ярославській, Костромській, Рязанській губерніях. Встановлено, що ті кургани належали виключно мирянському (фінському) етносу VІІ-ХІІ ст. ст., при цьому не виявлено жодного слов’янського поховання. В ХІІІ ст. на землі Моксель прийшли татаро-монголи. Виникає питання, навіщо слов’янам із теплого Придніпров’я переходити в холодні фінські краї? Такого не могло бути, щоби слов’яни йшли назустріч татаро-монгольській навалі. В подальших розкопках О.С. Уваров встановив, що у мерянській землі (майбутній Московії), у курганах ХІ-ХVІ ст. ст. не знайдено жодної київської монети під час розкопок ХІХ ст. На основі результатів розкопок О.С. Уварова, маємо повне право заявити: упродовж ІХ-ХVІ ст.ст. мерянська земля та її народ практично не мали господарських і торговельних зв’язків ні з Великим Київським, ні з Великим Литовським князівствами. Настав час відкинути російську брехню про «слов’янське походження Московії і московитів». Бо московити походження фінського, а пізніше фінсько-татарського.
 З історії.
 Територія, яка стала потім етнічним ядром, де сформувався російський народ, першопочатково була землею угро-фінських (чудських) племен. У ІХ-ХІІ століттях великий край від Тули й Рязані на північ і схід належав цим племенам: мурома, меря, весь, мокша, чудь, мордва, марі та інші – все це народ «Моксель».
 
 Правити цим краєм з Києва було нелегко,і тому українські князі поділили його на уділи, призначаючи своїх синів правити там під своєю зверхністю. З кінця XI ст., після з’їзду князів у Любечі (1097 р.), Заліська область відокремилась і стала окремішним князівством. В цей період у цьому віддаленому краї паралельно існували два центри: Ростов і Суздаль. У XII ст. до них додався третій — Володимир. Тому і сама земля має у літературі звичайно подвійну назву — Ростово-Суздальської або Володимир-Суздальської Русі. 
 
 Один із молодших синів київського князя Мономаха – Юрій Довгорукий – залишився без княжого стола, і йому довелось рухатись на вільні Залешанські землі. Він започаткував князювання Рюриковичів на землях «Моксель», очоливши Суздальське князівство у 1137 р. В нього від жінки місцевого племені народився син Андрій, якого назвали «Боголюбським». Народжений і вихований в лісовій глухомані в середовищі фінських племен князь Андрій розірвав всі зв’язки з батьківською дружиною і зі старими київськими звичаями. За короткий час (50-80 років) на кожне фінське поселення був посаджений князь із Рюриковичів, уродженець від мами мерянки, муромчанки, татарки… Так з’явилася фінська Суздальська земля, а згодом – фінсько-татарська Московія.
 
 Андрій Боголюбським напав 1169 р. на Київ, спалив усе місто, вигубив людей у ньому, пограбував церкви. Московський історик (проімперського спрямування) В. О. Ключевський заявив: «В особі Андрея «великорос» вперше виступив на історичну сцену». Такий родинний зв’язок Києва з Суздалем, а згодом з Московією. 
 
Після цього він заснував свою столицю в новозбудованому місті Воло­димирі на р. Клязьмі. В. О. Ключевський вва­жав 1169 р. роком народження Московської держави. Всі мос­ковські історики не згадують нищення Києва Андрієм Боголюбським, а твердять,  що Київ зруйнували татари. А татари руй­нували його 1240 року, тобто 70 років після Андрія. Тому, наш літописець і записав: "Суздальці так дуже зруйнували 1169 року Київ, що татари не мали вже що руйнувати 1240 року". Як бачи­мо, традиція ненависті Московщини до Києва досить тривала.
 
1237 р. Московщину завоювала Орда хана Батия. Московські князі стали підлеглими Батия, і він поставив по всій Московщині свої залоги. Татари були такими ж азіатами, як і угро-фінни, і ця їхня спорідненість сприяла злиттю обох народів в один – московський.  
 
Після 1238 р. князі ростовсько-суздальської землі – землі Моксель,  вперше рушили підкорювати Європу в складі татаро-монгольських військ. Це діяння їм сподобається і надалі стане нормою їхнього життя. Суздальські дружини в складі татаро-монгольських військ брали участь у військових завойовницьких походах на Литву – 1275 рік, Кавказ – 1270-1278 рр., Угорщину, Польщу, Іран – 1281-1290 рр., Азербайджан – 1335-1336 рр. та ін.  
 
При хані Менгу-Тімура виникла Москва як поселення, зафіксоване в 1272 р. при третьому татаро-монгольському подушному перепису, а перше Московське князівство з’явилося в складі Золотої Орди в 1277 р.
 
Тобто, і саме місто Москва і Московське князівство-улус з’явилось не в часи Великого Київського князівства, не по велінню Київських князів, а в часи татаро-монголів, по велінню ханів Золотої Орди, на території, підвласній династії Чингізидів. Брехнею є те, що Москва заснована Юрієм Довгоруким в 1147 р. Це міф, який не має доказового підтвердження.
 
Першим Московським князем став в 1277 р. Даниїл (молодший син Олександра Невського, народився в 1261 р.). Від нього пішла династія Московських князів і царів (Рюриковичів). 
 
Олександр Ярославович, названий і прославлений російськими істориками як Невський у восьмилітньому віці – в 1238 р. – був забраний ханом Батиєм в аманати (тобто в заложники), давши батькові – Ярославу Всеволодовичу, ярлик на князівство Володимирське. Пробувши в Орді у Батия з 1238 по 1252 роки, Олександр Невський засвоїв весь устрій і звичаї Золотої Орди. Він не брав участі в жодній серйозній битві. Всі перемоги Олександра Невського – жалюгідна брехня. Князь Олександр просто не міг брати участі в зіткненнях на Неві в 1240 р. і на Чудському озері – в 1242 р., будучи ще дитиною.  
 
В історії великоросів немає князя, щоби так потрудився на Орду, як князь Олександр Невський. Він сприяв більш як 300-літньому рабству великоросів і перший наказав народу підкоритися Золотій Орді. Олександр Невський разом з батьком Ярославом Всеволодовичем без боротьби впав на коліна і поцілував, в знак покірності, чобіт великого золотоординського хана. 
 
Маючи повну підтримку Золотої Орди, Московський улус (князівство) почав завойовування інших князівств. Так, перший князь московський Даниїл напав на свого сусіда князя Константина і забрав в нього Коломну. Син Даниїла Юрій в 1303 р. напав на іншого сусіда, князя Можайського, взяв його в полон і захопив Можайські землі. Почалися безперервні завойовницькі війни під гаслом «збирання руських земель». Таким чином, «збирання земель» почалося вже при Даниїлі. Завдяки допомозі Золотої Орди Московія стає на шлях розбою і загарбництва. Так були захоплені Рязань, Твер, Торжок тощо. Згодом Суздальські князівства (земля Моксель) увійшли до складу Єдиної держави династії Чингізидів і повсюдно залучалися до завойовницьких походів Золотої Орди.
 
Будучи в абсолютно аналогічних умовах, не покорилися татаро-монголам литовці, поляки, угорці і чехи. Українці разом з литовцями завоювали незалежність від татаро-монгольського гноблення в боротьбі. Весною 1320 р. литовський князь Гедимін взяв Овруч, Житомир… осадив Київ, Київ добровільно здався. Гедимін звільнив Київську Русь від ярма монголів. У 1362 р. слов’янські полки українців і литовців розбили татаро-монголів на Синіх Водах. 

З 1328 р. московські князі отримують ярлик від хана Золотої Орди на титул Великий князь Володимирський. Москва стає центром збору данини на користь хана з усіх на той час підконтрольних Золотій Орді північно-східних руських князівств.

 Московські історики створили міф про Куликівську битву, в якій Московія перемогла Золоту Орду. Але це безсоромна брехня. Куликівська битва відбулась 8 вересня 1380 р. і тривала всього 3-4 години. В цій битві Дмитрій Донський воював проти Мамая, який очолював одне із угрупувань в Золотій Орді. Дмитрій виступав за Золоту Орду, за збереження династійних порядків Золотої Орди, а не проти неї.   
 
Кримська орда з часів Івана ІІІ (1462—1505) стала покровителькою Московії. В 1473 р. Іван ІІІ на Біблії приніс присягу Кримським Гіреям і Московія стала васалом Кримської Орди і платила їй данину майже до 1700 р.

 Для підняття престижу Москви Іван ІІІ одружився з Софією, дочкою морейського деспота Фоми Палеолога, племінницею останніх візантійських імператорів Іоанна VIII та Констянтина XI. Взяв візантійського двоголового орла за герб Московії, декларуючи претензії на спадщину Константинополя.

Починаючи вже від 1474 р., саме Москва спровокувала напади кримських татар на Україну. З мемуарів Секлюцького видно, що, у 1590 р., московський посол у Бахчисараї дав кримському ханові 50 тис. червоних за те, щоб татари напали на Україну і особисто контролював перебіг цієї акції. Відомо також, що, на знак особливої вдячності за цю ідею винищення України при мовчазній згоді та фінансовій підтримці Московії, кримський хан, після захоплення Києва у 1482 р., відіслав усе награбоване тут (в т.ч. і Шапку Мономаха) не до Бахчисарая, а саме в Москву.
 
Весною 1502 р. Кримський хан Менглі-Гірей розгромив Золоту Орду. Таким чином, Кримський хан Менглі-Гірей є дійсним визволителем Московії від Золотої Орди, а не Дмитрій Донський. 

Самопроголошення Івана ІV-Грозного (великий князь московський з 1533 р. по 1584 р.) царем. 16 січня 1547 в Успенському соборі Московського Кремля відбулося урочисте вінчання на царство великого князя Івана IV. На нього були покладені знаки царської гідності: хрест Животворящого Дерева, барми і шапка Мономаха.

Загарбання московитами слов’янських Новгорода та Пскова
Підкорення святині слов’ян Новгорода почав ще Олександр Невський в 1257-1259 рр. 1471 р. жорстоко було вбито 12 тис. новгородців, 1700 полонені, було багато переселено в інші райони, проводилась насильна асиміляція. Робилося все, щоб знищити словянський дух Новгорода. 
 
У жовтні 1477 р. Іван ІІІ (1462-1505) знову повів московські раті на Новгород. Тоді Московія викрала з Новгорода славний Вічевий дзвін Новгородський і повісили його на дзвіниці Успенського собору в Москві. Іван ІІІ залишив княжий стіл своєму сину Василю ІІІ (1505-1533). Новий московський князь, як і всі його предки, почав із розбійницького походу на сусідів. На цей раз прийшла пора на Псков. Син почав, як і його батько з розбою: палив, різав, вбивав, вішав, піддавав жорстоким тортурам, грабував. В результаті була знищена культура древнього слов’янського міста Пскова, повністю розграбована скарбниця і церква.  
 
1570 р. Іван ІV-Грозний здійснив похід на Новгород. Різня продовжувалась 5 тижнів. Знищували по 500-700 і навіть 1500 осіб в день, включаючи дітей, жінок і старших людей. Всього загинуло 60 тис. людей. Знищивши Новгородську культуру, московит від того не піднявся в своєму розвитку. Він ще на сотні років залишився диким, злобним і жорстоким. Він не перейняв звичаї, культуру і суспільний лад новгородців, він цурався цього, як ворожого і незрозумілого. Московит початку ХVІ ст., живучи серед дикунства і жорстокості, не мав потреби в освіті та демократії. Він, як і за всіх часів, розумів лише варварську силу й право сильного. Це властиве великоросові-державнику і сьогодні. 
 
Загинув Псков, загинув Новгород. Загинула старовинна культура під жорстокими ударами татаро-фінського етносу Московії.  
 
Відомий чеський славіст Павел Шафарик (1842) на своїй етнографічній карті поряд з малорусами (українцями) великорусами та  білорусами  за мовним критерієм, виокремлює і “новгородців”. Пізніше вони зникнуть з етнографічних карт. До речі, серед сучасних етнографів і нині побутує думка про значні відмінності між московськими і новгородськими росіянами. Наприклад, Дмитро Зеленін писав: “с полным правом можно говорить о двух русских народах: севернорусском (окающий говор) й южнорусском (акающий говор)”. Отже, мова йде не про три, а чотири східнослов’янські народи.  

 Микола Костомаров у статті "Дві руські народності" (1861)  фактично відкидав офіційну тезу про давньоруську народність і стверджував, що існували південноруська, великоруська, білоруська, псковська й новгородська народності. М. Костомаров наголошував на відмінностях у тенденціях державного устрою українців і росіян (московитів), доводив, що "малоросійське плем'я" йшло до федерації, а "великоруське" — до самодержавства. Він також вважав, що в Новгородській землі “було своє наріччя, близьке південно-руському. Близькість ця дотепер ще разюча для уродженця південної Русі”.

   Загарбання московитами Казанського та Астраханського ханств
1552 р. Іван ІV-Грозний напав на Казань, маючи 150 тис. воїнів. Ще до цього у ХІVV ст. ст. московити не менше семи раз намагалися завоювати Казанське ханство, де жили переважно булгари. Булгарський народ середнього Поволжжя – це не татари. Вони живуть на Волзі вже понад тисячу років. Тобто вони є народом більш давнім, ніж самі великороси і у своєму походженні не мають жодного стосунку до монголо-татар, які підкорили Суздальське князівство у ХІІІ ст. Лише в битві 1552 року казанці (булгари) втратили 70 тис. своїх синів і дочок. Великороси вирізали в Казані все чоловіче населення, як варвари. Завоювання Казані поклало початок історичній безперервності великоросійських захоплень, освячених спершу російською церквою, а пізніше – ідеями комунізму. 
 
1554 р. Іван ІV-Грозний захопив Астраханське ханство. В цих війнах Іван ІV погубив більше 1,5 млн. чоловік.  
 
Російські вчені про етногенез московитів.

У 2013 році російськi генетики та антропологи провели великомасштабне комплексне дослідження російського генофонду — і були не просто здивовані, а вражені отриманими результатами. Виявилися брехливими міфи, які століттями нав’язувались ідеологами про російську національність і етнічне походження росіян. Російські вчені встановили, що генетично росіяни «не східні слов’яни», а «фіни-угри-татари». Розвіявся в пух і прах міф, що «росіяни, білоруси і українці складають окрему групу східних слов’ян» і є генетично «братніми народами».

Виявилося, що єдиними слов’янами з цих трьох народів є лише білоруси, але при цьому було встановлено, що білоруси — це зовсім не «східні слов’яни», а «західні», тому що вони генетично практично не відрізняються від поляків. Російські вчені повністю зруйнували ще один міф про «рідну кров» білорусів, росіян і українців. Білоруси виявилися фактично ідентичні полякам і генетично дуже далекі від росіян, але близькі до чехів і словаків.

А ось фіни Фінляндії виявилися для росіян генетично ближчими, ніж білоруси, а тим більше — українці. Генетична відстань між росіянами і так званими фіно-угрськими народностями (марійцями, вепсами, мордвою тощо), які проживали на території Росії, дорівнює 2-3 умовним одиницям («близькі родичі»), а це означає, що росіяни і фіно-угри є ідентичними. Результати аналізу мітохондріальної ДНК показали також, що ще одна близька рідня росіян, окрім фіно-угрів i фінів Фінляндії, — це татари: росіяни перебувають на тій же генетичній відстані умовних одиниць від татар, як і від фінів.

Про роль монголо-татар у процесі утворення Московії серед російських істориків панують розбіжні оцінки. Частина з них (Болтін, Соловйов та ін.) не надає цій ролі великого значення. Інші (Ключевський, Платонов, Покровський і особливо т. зв. “євразійці”), навпаки, підкреслюють вирішальну роль монголо-татар у формуванні Московської держави. Карамзін вважав, що Москва своїм піднесенням завдячує ханам. Костомаров посилення Москви пояснював татарською допомогою: запозиченням у них ідей самодержавства. Бестужев-Рюмін вважає, що спілкування московських князів з ханами виробило в них особливу спритність і такт. У всякому разі роль ця була доволі значною. “При сприянні ханів, тобто при оперті на їх силу і завдяки використанню для політичних цілей релігійної влади митрополита “всея Руси”, який мав свій “стіл” у Москві, утворилося сильне ядро із Московського князівства”. 
 
Видатний російський лінгвіст, академік РАН Андрій Залізняк, вважає, що якби Новгородське князівство продовжувало своє самостійне існування, цей процес у підсумку повинен був би призвести до формування ще однієї східнослов’янської нації, подібної до української або білоруської.
 
Теж російський академік  В. Янін довів західне, балтське походження новгородських словен.  1478 р. московська рать обложила Новгород, після чого відбулося остаточне включення Новгородської республіки (1136-1478) до Московського князівства Значну частину новгородської політичної знаті (боярства) було вирізано цілими сім'ями, а більш половини купецьких сімей було вивезено до Московії. На їх місце були завезені купецькі сім'ї із підлеглих Московському князівству східних земель. Таким чином новгородську еліту було обезкровлено. 
 
В кінці XIX ст. з науковою об’єктивністю став розглядати етногенез росіян професор Петербурзького університету Костянтин Кавелін, який писав: «Розкриймо перший наш літопис, який писаний в усякому разі не пізніше XI ст. Укладач його знає малоросіян і перечисляє різні відділи цієї галузі руського племені; називає північно-західні галузі того ж племені: кривичів (білорусів) і словен, згадує ще радимичів і в’ятичів, які походять від ляхів; але навдивовиж великорусів він зовсім не знає. На схід від західних руських племен, де тепер живуть великоруси, живуть, за літописом, фінські племена, частково існуючі і зараз, частково вже зниклі.
 
Де ж були тоді великоруси? Про них в переліку племен, які живуть в сучасній Росії, не згадується ні словом… З іншого боку, ми знаємо, колонізація фінського сходу почалася з XII ст. Таким чином, ми маємо всі підстави припускати, що великоруси склалися в окрему галузь не раніше XI ст. (Мысли и заметки о русской истории // Собрание сочинений.— СПб., 1897.— Т. 1.— С. 597.)»
 
Корифей російської історії М. Соловйов вважав, що говорити про сформований російський етнос можна лише з другої половини XII ст., тобто з часу Воломиро-Суздальського князя Андрія Боголюбського (А. Б. – внук українського монарха Володимира Мономаха, основоположник Московської держави, руйнівник Києва в 1169 р.).
 
Початок формування російської народності В. О. Ключевський  датує ХІІІ ст., коли від русів (українців) відокремилась московська гілка: «Великоросійське плем´я вийшло не із розвитку старих реґіональних особливостей, які продовжувалися, а було справою нових різноманітних особливостей, що почали діяти після розриву народності, причому в краю, який лежав поза корінною Руссю і в ХІІ ст. був скоріше «інородчеським», ніж руським краєм" («Курс русской истории», 1904) Він зазначає, що в утворенні великоросійського племені діяло два чинники: плем'яна суміш і природа країни.
 
В. О. Ключевський: "Мос­ковські князі й не думали про боротьбу з татарами, розуміючи, що покорою та грішми вони осягнуть більше, ніж боротьбою. На відміну від українських князів, московські, одразу визнали без застережень владу хана і встановили приятельські й навіть кровні зв'язки з татарами. Сам великий князь Михайло Тверськой оже­нився з татаркою, а за ним одружилися з татарками всі інші московські князі". 

За князями масово одружувалися обидва народи. Не важко уявити, якою мовою говорили їхні діти. Потатарщення (радше злиття)   було  загальним.   По  упадку   влади   Орди, тата­ри масово переходили у християнську віру, і так з тої   угро-фінно-татарської мішанини створився теперішній московський народ. Народ суто азійський, що й підтверджує аналіз їхньої крові.   Азійські    народи   мають   у   крові    групу   "В",   а індоєвропейські – групу    "А”.   Москвини  мають  "В",  а українці - "А". Москвинам притаманні первні монголоїдної раси, а українцям – європейської раси. Тепер у Московщині більшість прізвищ простонароддя є фінськими і татарськими.
 
 Українські вчені про етногенез московитів
Леонід Залізняк (український археолог, доктор історичних наук)  так пише:  "В'ятичі басейну Оки сформувалися у VIII ст. внаслідок змішування місцевого фінського населення зі слов'янськими переселенцями з басейнів Десни та Сейму...Формування кривичів, очевидно, відбувалося у VIII- IX ст.ст. на грунті балто-слов'янської людності, що лишила на Верхньому Дніпрі та Двіні пам'ятки типу Колочин та Тушемля-Банцеровщина в умовах потужного допливу нових слов'янських переселенців з Прип'ятьського Полісся та Середнього Подніпров'я... Ільменські словени... Як і в генезі кривичів, у формуванні словен брали участь далекі нащадки балто-слов'янської культури Тушемля-Банцеровщина, слов'янські колоністи з Полісся VIII ст., а також численні місцеві балтські та фінські племена..".  
 
Григорій ОМЕЛЬЧЕНКО. "Ми — не брати: як учені довели відсутність "рідства" між українцями і росіянами": "У 2013 році російськi генетики та антропологи провели великомасштабне комплексне дослідження російського генофонду — і були не просто здивовані, а вражені отриманими результатами. Виявилися брехливими міфи, які століттями нав’язувались ідеологами про російську національність і етнічне походження росіян. Російські вчені встановили, що генетично росіяни «не східні слов’яни», а «фіни-угри-татари». Розвіявся в пух і прах міф, що «росіяни, білоруси і українці складають окрему групу східних слов’ян» і є генетично «братніми народами». Виявилося, що єдиними слов’янами з цих трьох народів є лише білоруси, але при цьому було встановлено, що білоруси — це зовсім не «східні слов’яни», а «західні», тому що вони генетично практично не відрізняються від поляків. Російські вчені повністю зруйнували ще один міф про «рідну кров» білорусів, росіян і українців. Білоруси виявилися фактично ідентичні полякам і генетично дуже далекі від росіян, але близькі до чехів і словаків. А ось фіни Фінляндії виявилися для росіян генетично ближчими, ніж білоруси, а тим більше — українці. Генетична відстань між росіянами і так званими фіно-угрськими народностями (марійцями, вепсами, мордвою тощо), які проживали на території Росії, дорівнює 2-3 умовним одиницям («близькі родичі»), а це означає, що росіяни і фіно-угри є ідентичними. Результати аналізу мітохондріальної ДНК показали також, що ще одна близька рідня росіян, окрім фіно-угрів i фінів Фінляндії, — це татари: росіяни перебувають на тій же генетичній відстані умовних одиниць від татар, як і від фінів. Після отримання результатів досліджень для Росії виникла велика ідеологічна, політична, психологічна і моральна проблема самоідентифікації себе як буцімто «слов’ян», адже генетично російський народ до слов’ян ніякого відношення не має. Наголошую, що саме російські вчені поставили велику жирну крапку на міфі про «слов’янське коріння росіян» — нічого від слов’ян у росіян немає! Є лише навколослов’янська російська мова, але і в ній 60-70% неслов’янської лексики. Тому росіянин не здатний розуміти мову слов’ян (як і українську), хоча справжній слов’янин розуміє через схожість слов’янську мову — будь-яку, окрім російської".

ДАТИ (підготував Святослав Семенюк)

1238 – напад монголо-татарів на українські історико-етнічні землі. Початок загарбання України-Русі.

1246 – створення монголами на противагу Київському та Володимиро-Суздальському князівствам слухняного і повністю залежного від них Московського князівства на чолі з Михайлом Ярославичем (1246-1248).

1301 – приєднання до Московського князівства Коломни.

1302 – приєднання до Московського князівства Переяслава.

1303 – приєднання до Московського князівства Можайська.

1328 – приєднання монголами до Москви Володимирського князівства і надання ханом Узбеком Івану Калиті титулу великого князя.

1392 – приєднання до Великого Московського князівства Суздальської землі.

1463 – приєднання до Великого Московського князівства Ярославської землі.

1478 – розгром Новгородської республіки та окупація Москвою історично української Новгородської землі.

1480 – добровільна і цілком свідома передача ханом Ахматом усієї повноти своєї влади Москві як найбільш надійному та дієвому механізму встановлення монгольських методів панування над усіма землями України-Русі.

1485 – ліквідація московитами Тверського князівства.

1490 – заява Івана ІІІ про свої претензії на титул “государя всея Русі”, тобто на право окупації Москвою усіх без виключення земель України-Русі.

1510 – окупація Великим Московським князівством давніх українських історичних земель на Псковщині.

1514 – окупація московитами давніх українських етнічних земель на Смоленщині.

1523 – захоплення та окупація Москвою української Новгород-Сіверської землі.

1581 – спроба українських магнатів повернути нашу історичну Псковську і Новгородську землі.

1611 – повернення Смоленщини до складу українських земель.

1618 – повернення етнічних Новгород-Сіверських земель до України.

1667 – остаточна втрата Україною своєї Смоленської землі.

1721 – перейменування Московського царства на Росію і проголошення Російської імперії.

1764 – ліквідація Гетьманської держави та повна окупація Росією Лівобережної України. 1793 – окупація Російською імперією Правобережної України.

1795 – окупація Російською імперією Волині та давніх українських етнічних земель на заході.

1939 – окупація СРСР Західної України включно з Перемишлем, частиною Холмщини, Берестейщини та Підляшшя.

1940 – окупація СРСР українських етнічних земель на півночі Буковини та в Бессарабії. 1945 – завершення окупації спадкоємицею давньої монгольської імперії у вигляді СРСР усіх без виключення історико-етнічних українських земель, розподіл їх між своїми сателітами і включення до складу УРСР лише Закарпаття.

1991 – утворення незалежної України, але виключно в кордонах колишньої УРСР.

2004 – звільнення України-Русі від багатовікового ярма московсько-монгольських ханів.

       ДЖЕРЕЛА

*Байцар Андрій. УКРАЇНА ТА УКРАЇНЦІ НА ЄВРОПЕЙСЬКИХ ЕТНОГРАФІЧНИХ КАРТАХ. Монографія / А. Л. Байцар. – Львів: ЗУКЦ, 2022. – 328 с.

*Білінський Володимир.[Роман-дослідження.-К: Видавництво імені Олени Теліги, 2008. Книга 1 – 376 с.; книга 2 – 318 с.].

* Наконечний Є. П. Украдене ім’я: Чому русини стали українцями / Передмова Я. Дашкевича.— 3-є, доп. і випр. вид. — Львів, 2001. — 400 с. ISBN 966–02–1895–8

Московське посольство на чолі з Захаром Сугорським при дворі Максиміліана ІІ, 1576 р. 


Г.-Т.. Паулі. Великороси різних губерній: Псков, Твер, Смоленськ, Калуга, Тула. "Этнографическое описание народов России. СПб, 1862 г.


Г.-Т. Паулі. Великороси різних губерній: Ярославль, Владімір, Нижній Новгород, Рязань, Орел, Тамбов. "Этнографическое описание народов России. СПб, 1862 г.
Портрет великороски. Ілюстрація до книги «Земля і люди. Загальна географія» (т.5), Жана Жака Елізе Реклю, 1880 р.




 

 

 


 


 

 

 

 

 

 

Немає коментарів:

Дописати коментар