Підвищення цін на продукти в 1962 р.: пропоганда фантастичних обіцянок «світлого майбутнього» невпинного реформатора і утопіста, лідера КПРС і прем'єр-міністра СРСР Микити Хрущова.

 

1961-1964 рр. - унікальний, більш ніж своєрідний період в історії радянського суспільства. На офіційному рівні - під впливом невпинного реформатора і утопіста, лідера КПРС і прем'єр-міністра СРСР Микити Хрущова — йшла пропоганда фантастичних обіцянок «світлого майбутнього». Явна більшість людей підходили до ідеологічного «дива» Хрущова з принаймні глузливою іронією і навіть презирством, хоча «дива» тоді проголошувалися на найвищому рівні. Десятками, сотнями промов гучного Хрущова, і, головне, були офіційно закріплені в третій Програмі КПРС.

Про що саме йдеться? У програмі правлячої і єдиної партії в СРСР, прийнятій на його XXII з'їзді в жовтні 1961 року, було зазначено, що до 1980 року комунізм в Радянському Союзі буде «в основному побудованим», забезпечення «достатком матеріальних і культурних благ для всього населення».

У 1971 році, як було офіційно обіцяно, СРСР мав обігнати «найбагатшу країну капіталізму» - США за обсягом виробництва на душу населення та продуктивністю праці. Але особливо вражаючими були щедрі обіцянки, дані як партією в цілому, так і її тодішнім лідером! Наприклад: до 1980 року в СРСР «зникне важка фізична праця», «робочий день буде найкоротшим у світі», «реальний дохід на душу населення зросте в 3,5 рази», «у кожній радянській родині буде комфортна квартира», «безкоштовне користування житлом, громадським транспортом, відпуск ліків тощо».

Хрущовські реформи (ліквідація «неперспективних» сіл, кампанія по освоєнню цілинних і перелогових земель (1954-1960 рр.) і повсюдна «кукурудзяна лихоманка») дезорганізували колгоспне виробництво. На початку 1960-х років економіка СРСР переживала кризу. Бюджет не виконувався. Брак хліба був настільки відчутний, що Хрущов вперше наважився закупити зерно за кордоном. Полиці в магазинах були практично пусті.

17 травня 1962 року Рада Міністрів СРСР прийняла постанову «Про підвищення закупівельних (скоригованих) цін на велику рогату худобу, свиней, овець, птицю, тваринну олію і вершки та роздрібних цін на м'ясо, м'ясопродукти і тваринну олію», яка передбачала підвищення заготівельних цін для колгоспів з 1 червня 1962 року:

*на худобу та птицю — 35%,

*на тваринну олію - 10%,

*на вершки - 5%.

При цьому для радгоспів закупівельні ціни на м'ясо були знижені на 10%.

1 червня 1962 року постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про підвищення закупівельних (скоригованих) цін на велику рогату худобу, свиней, овець, птицю, тваринну олію і вершки і роздрібних цін на м'ясо, м'ясні продукти і тваринну олію» була опублікована в головних газетах, що передбачало підвищення цін на м'ясо і м'ясні продукти на 30% в середньому (яловичина - 31%, баранина - 34%, свинина - 19%), ковбасні вироби - 31%, масло вершкове — 25%.

Отже, 1 червня 1962 р. у СРСР «на прохання трудящих» підвищено ціни:

*молоко (з 18 коп. до 24 коп. за літр),

*масло (з 2 руб. 50 коп. до 3 руб. 50 коп.),

*м’ясо (з 1 руб. 80 коп. до 2 руб. 20 коп.)

*м’ясні продукти (найдорожча ковбаса «Невська» – 5 руб. 20 коп.).

Мінімальна пенсія тоді дорівнювала 20 руб., пенсія за загиблими на Другій світовій – 12 руб.50 коп.

2 червня 1962 року в російському місті Новочеркаськ силовики жорстоко придушили демонстрацію робітників. За офіційними даними тоді загинуло 26 людей.

Поштовхом до страйку стало різке підвищення цін. А за три дні до трагедії оголосили, що роздрібні ціни на м'ясо зростуть на третину, масло та олію — на чверть. Одночасно на заводі Новочеркаська підняли норми виробітку втричі. Це відповідно означало ще менші зарплати.

Юрій Хмельницький - принц України. 1677 р. З атласу Королівського географа П’єра Дюваля

 Юрій Хмельницький – молодший син видатного українського гетьмана Богдана Хмельницького. Здобув блискучу домашню освіту та навчався в Києво-Могилянській колегії. Після смерті свого батька був проголошений гетьманом України в 1657 році. Юрій уклав 27 жовтня 1660 року з Річчю Посполитою так званий Слободищенський трактат, який розривав союз з Москвою, скасовував Переяславські статті, відновлював союз з Річчю Посполитою й гарантував автономію України, яка зобов'язувалася воювати спільно з військом Речі Посполитої проти Московського царства. Доктор історичних наук Тарас Чухліб вважає, що єрусалимський і константинопольський патріархи висвятили Ю. Хмельницького на князя Сарматського. Тим паче, що усі свої універсали до українського населення він підписував титулом, який розпочинав з означення «Милостю Божою», що прямо свідчило про легітимацію його світської влади тогочасними церковними ієрархами. Князь України-Русі під протекторатом Османської імперії (1677—1681). 1677 року був звільнений султаном з в'язниці та прибув в Україну весною 1677 року разом з османською армією під командуванням Ібрагіма-Шайтана для агітації серед козаків, людності. Його універсали не виконувались, османський напад на Чигирин був невдалим. Лише у 1678 році турецько-козацьким військам під командуванням великого візира вдалось взяти місто, після чого вони зруйнували його. Відходячи, візир наказав «пацифікувати» Україну; Юрій Хмельницький вирушив вздовж Дніпра на північ, зруйнував Канів, Черкаси, Корсунь, Стеблів та інші міста.

П’єр Дюваль (Pierre Duval; 1619-1683), французький географ та картограф, племінник та учень Ніколи Сансона, працював також у картографічній майстерні Сансонів. Про П’єра Дюваля  відомо, що народився він у 1619 р. в м. Аббевіль (Abbeville), що розташоване на півночі Франції. 1650 р. отримав титул Королівського Географа. Перші карти почали з’являтися з 1646 р., публікувались як окремо, так і входили до збірників карт. Спочатку це були переважно копії мап голландських видавців. До 1654 р. карти П. Дюваля публікував П. Мар’єт-старший, згодом — Ю. Жайо (до 1670 р.). 

1654 р. заснував власне видавництво і відмовився перевидавати свої старі карти, що згодом призвело до розриву з Ю. Жайо. У цьому ж році до свого прізвища почав додавати: д’Аббевіль. 1658 р. П. Дюваль склав карти Франції та її провінцій і написав до своїх карт «Description de la France ou Géographie françoise» (Опис Франції й французька географія). 

Найвагомішими здобутками П. Дюваля є збірний атлас «Cartes de Geographie» (Париж, близько 1654 р.) (зібраний із мап відомих голландських і французьких картографів XVII ст. і невеликої кількості карт самого П. Дюваля; видавався у 1662 р., 1667 р., 1684 р.).

1658 р. фундаментальна праця «Le Monde, ou Géographie universelle, contenant la description et les cartes et les blasons des principaux pays du monde» (у 2 томах) з описом країн, яка перевидавалася багато разів.  До 1688 р. було шість видань французькою мовою (1663 р., 1670 р., 1676 р., 1682 р. та ін).

У 1676 р. вона вийшла під назвою «Всесвітня Географія, що містить описи, карти й герби основних країн світу» (La Geographie Universelle contenant Les Descriptions, les Сartes, et le Blason des principaux Pais du Monde). Видана в Парижі, 312 сторінок з картами.

«Всесвітня Географія» є унікальним історичним документом в області картографії й представляє величезне значення для всіх країн світу в галузі історії, географії, лінгвістики, хронології. Примітно, що в цій географії із усіх країн тільки три названі імперіями. Це Імперія Тартарія (Empire de Tartarie) на території сучасного Сибіру, Імперія Могол (Empire Du Mogol) на території сучасної Індії, у Європі – Турецька Імперія (Empire des Turcs). Якщо в сучасній історії можна легко знайти відомості про Імперію Великого Могола, то про Тартарію, як про імперію, не згадується в підручниках ні по світовий, ні по вітчизняній, ні в матеріалах по історію Сибіру. Цікаві комбінації географічних назв, що збереглися до наших днів, і що  канули в часі. Наприклад, на карті Тартарії, вона граничить на півдні з CHINE (сучасний Китай), а поруч на території Тартарії, за Великою китайською стіною, позначена місцевість названа CATHAI, трохи вище зазначені озеро Lak Kithay і населений пункт Kithaisko.

Після смерті П. Дюваля картографічною фірмою керувала його вдова, а згодом — доньки.

Основні праці:

*Recherches curieuses des Annales de France (1640);

*Abrégé du monde. Première partie ou discours du globe terrestre (1648);

*Mémoires géographiques (1651);

*Description de l'évêché d'Aire en Gascogne (1651);

*Tables géographiques de tous les pays du monde (1651);

*Cartes de Geographie (1654);

* Amérique, autrement nouveau monde et Indes occidentales (1655);

*La voyage et la description de l'Italie (1656);

*Le Monde ou la Geographie Universelle (1658);

*Les acquisitions de la France par Ia paix (1658);

*L'alphabet de la France (1658);

*La Sphère françois c'est à dire le traité de Gèographie qui donne la connoissance du Globe et de la Carte (1663);

*Les confins des Chrestiens et des Turcs (1663);

*Le globe terrestre (1666);

*Cartes de geographie les plus nouvelles (1672);

*Cartes et tables de geographie des Provinces Unies des Païs-Bas (1672);

 *Memoires geographiques de tous les pays du monde ; avec plusieurs observations historiques par P. Duval d'Abbeville... (1674; 1686 та ін.);

*Diverses cartes et tables, pour la géographie ancienne, pour la chronologie ... (1677, 170 стор.).

Як у Греції запроваджували Новоюліанський календар

 

9 березня 1923 р. держава Греція перейшла на григоріанський календар. У травні 1923 р. у Вселенському патріархаті відбувся конгрес православних східних церков, скликаний патріархом Мелетієм IV.  Всеправославний конгрес працював у Константинополі з 10 травня по 8 червня 1923 р. На конгресі відмовилися бути присутніми представники трьох найстаріших після Константинопольського патріархатів: Александрійського, Антіохійського та Єрусалимського. Не брали участь у конгресі Синайська архієпископія, і навіть Болгарська церква (Константинопольська Патріархія тоді вважала її схизматичною). У роботі наради брали участь архієреї Православної Російської Церкви — Кишинівський та Хотинський архієпископ Анастасій (Грибановський).

На ньому було обговорено календарне питання і прийнято рішення про реформу. Щоб не приймати григоріанський календар, що «виходить від католицького папи», було вирішено запровадити календар, названий новоюліанським. Цей календар був розроблений сербським астрономом, професором математики та небесної механіки Белградського університету Мілутіном Міланковичем (1879—1956). Його головна особливість полягає в незначній зміні правила обрахунку високосних років. Тому в новоюліанському календарі, на відміну від григоріанського, вилучаються не 3 доби за 400 років, а 7 — за 900. Проте на практиці ця різниця стане помітною аж у 2800 році, а до того усі свята збігатимуться і в католиків, і у православних.

Отже, Новоюліанський календар 1923 р. був проголошений Вселенським патріархатом одноосібно, без згоди трьох Східних найстаріших патріархатів (Александрійського, Антіохійського і Єрусалимського). І найголовніше – це був конгрес з 10 учасниками, а не собор Православної церкви, на якому вирішуються такі важливі питання.

Згодом рекомендації конгресу трохи переглянули. Дату святкування Великодня вирішили визначати за юліанським стилем. Оскільки відповідно до нових календарів інколи вона може випадати раніше єврейського Песаха, що суперечить настановам першого Вселенського собору 325 року і було одним із головних аргументів критиків календарної реформи.

Запровадження новоюліанського календаря в Греції теж відбулося не без проблем. Якщо керівництво Елладської церкви це рішення у цілому схвалило, то багато звичайних священників та вірян його розкритикували.

Противники Новоюліанського календаря наводили багато аргументів. Наприклад, що реформу може ухвалити лише Вселенський собор, а не конгрес з 10 учасниками, чи що при народженні Христа усі користувалися юліанським календарем, а тому від нього не можна відмовлятися. А також звинувачували реформаторів у тому, що вони продалися Папі Римському, масонському Ватикану і т.д. Але найголовніший їхній аргумент - Константинопольський собор ще 1583 р. засудив Григоріанську пасхалію та Григоріанський календар й анафемствував всіх тих, хто прийме Григоріанську пасхалію та Григоріанський календар.

*Православні старостильні церкви Греції — група церков, що не мають постійного спілкування зі світовим Православ'ям, які не визнали впровадження в березні 1924 року «виправленого» (новоюліанського) календаря. Налічується понад 800 000 вірян. Прихильники засуджують перехід більшості із 16 помісних Православних церков на «новоюліанський календар»; також засуджують екуменізм, розглядаючи його як єресь. Існують паралельно структурам визнаної державою Церкви Греції, від якої спочатку відкололися. Грецькі старостильники (грец. παλαιοημερολογίτες) свої церковні структури (юрисдикції) зазвичай називають як істинно-православні (грец. Γνήσιοι Ορθόδοξοι Χριστιανοί (Γ.Ο.).

У першу неділю після нововведення багато священників і мирян Греції, які не прийняли нововведення, зібралися і створили представництво Церкви істинно-православних християн — «Асоціацію православних», яка в 1926 році була реорганізована під ім'ям «Грецького релігійного товариства ІПХ».

13 травня 1935 року з єпископату Елладської православної церкви до старокалендарного руху приєдналися три митрополити: Димитріадський Герман (Мавромматіс), Флоринський Хризостом (Кавурідіс) і Закінфський Хризостом (Димитріу), а 11 червня предстоятель державної Елладської православної церкви Хрізостом I (Пападопулос) розпочав проти заарештованих архієреїв судовий процес. 1937 року в ІПЦ стався розкол на дві гілки: флоринітську та матфіївську.

Церква істинно-православних християн Греції (Синод Хризостому) (утворена 1960 р.; найчисленніша за кількістю своїх членів старостильна церква у Греції).

       Мелетій IV (21 вересня 1871 р. — 28 липня 1935 р.) — 11-й митрополит Елладської православної церкви в 1918—1920 роках (як Мелетій III), 261-й патріарх Константинопольський в 1921—1923 роках (як Мелетій IV), 109-й Папа і Патріарх Александрійський і всієї Африки в 1926—1935 роках (як Мелетій II).

Купив титул Патріарха за 100 тисяч доларів [Delimbasis A.D. Pascha of the Lord, Creation, Renewal, and Apostasy. Athens, 1985. P. 662.].

Був членом Великої масонської ложі Греції. Найбільш непримиренні противники його реформ припинили спілкування з такими, що дотримуються нового календарного стилю, і утворили старостильні церкви.

Реформи Мелетія IV зустріли опір. 1 червня 1923 року в Стамбулі відбулися протести, під час яких обурені віряни напали на Патріархію, а сам патріарх зазнав побоїв. 1 липня 1923 року він залишив Константинополь! 10 липня 1923 р. був змушений, під приводом хвороби, зважаючи на невдоволення ним з боку кліру і мирян, залишити Стамбул і перебратися на Афон. 20 вересня того ж року під тиском уряду Греції і внаслідок поразок грецьких військ від турецької республіканської армії склав з себе титул патріарха.

У 1900 році закінчив семінарію з відзнакою, після чого Даміан, патріарх Єрусалимський, призначив Мелетія секретарем Священного синоду Єрусалимської патріархії. У 1908 році патріарх Даміан вигнав Мелетія разом з архімандритом Хризостомом (Пападопулосом) з Святогробського братства за «діяльність проти Святого Гробу», а фактично за участь у позбавленні патріарха Даміана його сану [Batistos D. Proceedings and Decisions of the Pan-Orthodox Council in Constantinople, May 10 — June 8, 1923. — Athens, 1982.].

За твердженням історика Олександра Зервудакіса, офіцера британського Міністерства оборони, в 1909 році архімандрит Мелетій відвідав окупований британцями Кіпр і тут, разом з двома іншими православними священнослужителями, вступив до лав англійської масонської ложі [Alexander I. Zervoudakis, "Famous Freemasons, Masonic Bulletin, No 71, January — February, 1967.].

Мелетія було обрано в 1918 році митрополитом Афінським. Він вважав, що на тепер постали сприятливі можливості на зближення із Заходом.

У 1910 р. став митрополитом Кітіонійським (Кіпрська православна церква). 1912 р. після смерті Іоакима II, Iпатріарха Константинопольського, висував свою кандидатуру на патріаршество, але його кандидатура була відхилена. 1921 року помирає патріарх Герман V. Не гаючи часу Мелетій прибув в окупований тоді військами Антанти Стамбул на кораблі під візантійським прапором.

1921 р. в Стамбулі відбулося обрання нового патріарха митрополита Германа (Каравангеліса), за якого проголосували 16 із 17 членів Священного синоду. Але до новообраного патріарха прийшла делегація, яка повідомила, що «Мелетій має можливість внести 100 тисяч доларів на потреби патріархії», тому національні інтереси вимагають, щоб патріархом Константинопольським був обраний саме він. «Заради блага народу я прийняв цю пропозицію», — пише Германос [Delimbasis A.D. Pascha of the Lord, Creation, Renewal, and Apostasy. Athens, 1985. P. 662.].

Незабаром для обрання Мелетія повністю замінили склад Константинопольського синоду, який і обрав його патріархом. У той же час на нараді в Салоніках більшість архієреїв Константинопольського патріархату (7 членів Священного синоду і близько 60 архієреїв) заявили, що обрання Мелетія «проведено за явного порушення священних канонів». Антіохійський, Александрійський та Єрусалимський патріархи підтримали цей протест.

У 1926 р. обирається очільником Александрійської православної церкви. У 1928 р. Александрійським патріархатом було прийнято Григоріанський календар і складені папери, які продовжують бути основою її устрою: «Положення про священиче служіння», «Положення про Синоди» (1931 р.), «Органічний закон Греко-православної Александрійської Патріархії» (1934 р.).

ДЖЕРЕЛА

Χριστοφόρος, Μητροπολ. Λεοντοπόλεως. Ἡ ἐν τῇ Εκκλησίᾳ θέσις τοῦ Οἰκουμενικοῦ Πατριαρχείου // Πάνταινος. 1924. Αριθ. 39. Σ. 639–643; Αριθ. 40. Σ. 655–660; Αριθ. 41. Σ. 671–677.

Le patriarcat œcuménique vu d’Egypte // Échos d’Orient. T. 24. № 137. 1925. P. 40–55.

. 

Мелетій IV