1-22 вересня 1939 р. Винники у світлинах. Початок II Світової війни.

  1 вересня 1939 р. Початок II Світової війни. Початок арештів польською поліцією свідомих українців-винниківчан.

16 вересня 1939 р.  Напад українських повстанців з ОУН на польських поліцаїв.      

17 вересня 1939 р. Німецькі бомби почали падати на Винники з перших днів війни. Масштабне бомбардування розпочалося у неділю, 17 вересня опівдні, коли люди виходили з церкви. З-за гори Жупан (від Львова) виринула хмара літаків. Німці скинули декілька десятків бомб. Близько двадцяти людей було вбито, декілька десятків поранено. Німецькі бомби зруйнували кілька будинків, залізничну колію, повалили телеграфні стовпи.

19 вересня 1939 р. У Винники одночасно зайшли радянські та німецькі війська.

19 вересня 1939 р. У Винниках відбулося перше в історії Другої світової війни німецько-радянське братання й одночасно перша німецько-радянська збройна сутичка союзників.

За найбільш усталеною інформацією в цьому бою радянська розвідувальна група втратила 1 танк БТ-7 та два бронеавтомобілі БА-10, загинуло 3 особи та 4 було поранено. За даними П. Боброва втрачено було 2 бронемашини БА-10 спаленими та ще 3 підбитими. Загиблих і поранених було 19 осіб.

Німецькі втрати загону 137-го полку гірських єгерів 2-ї гірсько-піхотної дивізії: 3 протитанкові гармати, двоє офіцерів (майори) та один унтер-офіцера вбитими, 9 солдатів пораненими. Згідно ж іншим свідченням, німці втратили 3 убитими і 8 пораненими, а також 8 протитанкових засобів.

Бій відбувався в районі тютюнової фабрики та біля польського товариства «Сокіл» (сьогодні супермаркет «Рукавичка» на вул. Галицькій). Через деякий час стрілянина між союзниками закінчилася і почалося братання. Вартовий німець, що стояв перед фабрикою підійшов до радянського танкіста, що під’їхав на танку. Червоноармієць до нього каже: «Нумо поміняймось шапками!». Німець відчіпляє від шапки свастику й дає танкістові, а той йому свою червону зірку. Так вони й побраталися. Це було перше в історії Другої світової війни німецько-радянське братання і одночасно перша німецько-радянська збройна сутичка союзників. 

За спогадами корінної винниківчанки Котловської-Гуль Марії (1902 -1982), одна із сутичок із застосуванням бронемашин відбулася на тодішній вулиці Barana (теперішня назва "Сахарова", яка в радянський період називалася "17 Вересня").

19 вересня 1939 р. — до Винник тимчасово переїжджає німецький штаб і квартирується у тютюновій фабриці.

19-20 вересня 1939 р. — проведення переговорів радянських військових з представниками німецького командування щодо способу зайняття Львова. Перемовини велися за півкілометра на схід від Винник,  на шосе на Золочів, між Винниками і Підберізцями (там був розміщений штаб Київського воєнного округу). Від німецької сторони був представник старшини і перекладач з Винник п. Теодор Мацьків, з радянської – двоє (комбриг Курочкін і полковником Петро Фотченков). Вимогами радянської сторони було негайно відступити від Львова.

21-22 вересня 1939 р. — переговори з командиром VI корпусу Лянгнером про капітуляцію польського гарнізону м. Львова. Польська умова капітуляції щодо гарантії офіцерам «особистої свободи й недоторканності їх особистого майна» та виїзду за кордон були прийняті радянськими представниками без дискусії і обговорення.

 21 вересня 1939 р. Вранці 21 вересня представники Червоної армії ще раз запропонували полякам переговори про здачу міста. Відбулися вони у Винниках. Радянські представники домагалися можливості входу до міста. В цих умовах було узгоджено після полудня зустріч генерала В. Лянґнера з командувачем Червоної армії. Не дивлячись на це радянські війська спробували атакувати поляків, але при відкритті тими вогню відійшли на свої позиції. Попри цей інцидент В. Лянґнер марно чекав на Личаківській рогатці представника Червоної армії. Нову зустріч було призначено через три години на тому ж місці. Цього разу відбулася його зустріч з представниками радянського командування комбригами М. Яковлевим та П. Курочкіним та ін. Обговорено умови передачі міста Червоній армії. Після повернення В. Лянґнер скликав військову раду, більшість офіцерів висловилося за припинення боїв.

Німецькі війська в той день закінчили відхід від Львова, а їх позиції зайняли червоноармійці. Сукупні втрати 1-шої гірської дивізії під Львовом складали 484 вбитих та 918 поранених.

 22 вересня 1939 р. — представники СРСР і Польщі підписали   у Винниках «Протокол оголошення про передачу міста Львів Червоній Армії» (пол. Protokół ogłoszenia o przekazaniu miasta Lwowa Armii Czerwonej). Один з оригіналів цього протоколу зберігається у Відділі рукописів Ягейлонської бібліотеки у Кракові, протокол було підписано у чотирьох екземплярах). 

 22 вересня  1939 р. У ніч на 22 вересня представники СРСР і Польщі опрацювали спільний протокол, який був о 8. 00. год ранку підписаний у Винниках 

  До нашого часу зберігся будинок де це відбувалося (теперішня вул. Галицька, 1 – колишнє терапевтичне відділення 6-ї міської поліклініки м. Львова).

Від СРСР протокол підписали  комбриг П. Курочкін, комбриг М. Яковлєв, полковник Дєдов, полковник П. Фотченков, полковий комісар Малапов.

Зі сторони Польщі протокол підписали комендант VІ корпусу генерал В. Лянґнер і полковник Раковський (капітан Казимир Чигирин - перекладач).

Згідно протоколу Львів передавався Червоній армії. Війська Гарнізону (близько 15 тис солдат і офіцерів) складали зброю і виводилися в район Курович, поранені залишались у шпиталях разом з медичним персоналом. Пунктом 8 протоколу офіцерам (близько 1 500 осіб) гарантувалась особиста свобода і недоторканість, право виїхати до інших країн.

Одночасно генерал  В. Лянґнер видав «Наказ для гарнізону Львова», що окреслював порядок виходу солдатів з міста, «Наказ для солдатів» з подякою за оборону Львова, а також «Звернення до мешканців». О 14 год 22 вересня польські війська почали складати зброю. О 15 год  Червона армія вступила до міста і до 16 год повністю зайняла його.

Не всі військові погодилися з цим рішенням. У будівлю Командування Оборони Львова увірвалася озброєна пістолетами група офіцерів і підофіцерів, що вимагала продовження боротьби. Заспокоїти їх зумів тільки підполковник Антоній Шиманський. Після оголошення інформації про передачу міста радянській стороні безліч рядових бійців було обурені, але до інших інцидентів не дійшло. Поляки виходили з міста в колонах, окремо офіцери, окремо інші військовослужбовці, як і було домовлено з радянською стороною. За межами міста їх супроводжували радянські солдати. По прибуттю в Винники, в порушення підписаних домовленостей, польські офіцери не були відпущені на волю, а були взяті в полон. Вони, як і взяті в інших місцях польські офіцери, потрапили в табори для військовополонених. Деякі офіцери, серед них підполковник Рижинський і полковник Стейфер, зуміли втекти. Решта були впевнені в тому, що радянська сторона буде дотримуватися підписаних домовленостей, і потрапили в полон, де більшість з них, в 1940-му, закінчили своє життя в розстрільних ровах.

 Вступаючи до Львова Червона Армія одразу порушила і інші положення підписаних угод. Серед інших порушень — розстріл польських жандармів біля рогатки на вул. Зеленій, а також групи жандармів в Бригідках. З іншого боку, до самого вечора тривали сутички з групами польських солдатів, які відкривали рушничний і кулеметний вогонь з вікон будинків, дахів і дзвіниць костелів. Президент міста Островський надіслав радянському командуванню скаргу на грабежі і насильство, які чинили радянські солдати, але без результату.

Підписаний у Винниках документ капітуляції польської армії у Львові перед  Червоною армією, що наступала, був останнім державним актом поляків на наших українських землях. Самостійність 20-річної Польської Речі Посполитої була цим припинена. Українці Винник безумовно раділи цьому, адже поляки добре «насолили» за всі ці роки окупації. Цей документ капітуляції та його жорстокі і трагічні наслідки для поляків повинен стати  пересторогою на майбутнє.

Отож, усі ці факти свідчать про те, що в період вересневих боїв Німеччина і Радянський Союз діяли як союзники. Однак, так було лише зовні. Особовий склад вермахту, насамперед офіцерський загал і генералітет, вважали союз із СРСР тимчасовим, зумовленим складною геополітичною ситуацією. Серед німецьких солдатів та офіцерів антирадянські настрої підтримувалися карикатурами (правда не в офіційній пресі) та розмовах такого плану: «Розіб’єм Францію і Англію, згодом Америку, а потім розправимося з Росією», — писав у повідомленні начальник розвідки 6-го стрілецького корпусу капітан Альмет’єв. Він наводив й інші факти зневажливого ставлення гітлерівців до Червоної армії, зокрема, висловлення: «Червона армія дуже слаба і якщо Гітлер накаже — ми з нею легко і швидко розправимося». Тієї осені Сталін постійно наголошував на довгу перспективу дружніх радянсько-німецьких відносин. Він вважав, що спільний розгром Польщі зміцнив його союз із Гітлером. Коли Ріббентроп привітав більшовицького диктатора з його 60-літтям, у відповіді в газеті «Правда» за 25 грудня 1939 р. Сталін відзначив: «Дружба народів Німеччини й Радянського Союзу, скріплена кров’ю, має всі підстави бути довготривалою й міцною». Однак так не вийшло. Два диктатори продовжували мріяти про розширення кордонів власних імперій.

 

 

                                                   Зустріч союзників у Винниках (вересень 1939 р.)

Винники. 19 вересня 1939 р. Радянський БА-10 підбитий при зіткненні з німецькими частинами

 

 

20 вересня 1939 р. Німці у Винниках. Німецький солдат відпочиває 

20 вересня 1939 р. Німці у Винниках.Чортова  скеля