УКРАЇНЦІ НА ЕТНОГРАФІЧНИХ КАРТАХ ЄВРОПИ. 1837-1918 рр.

 

Етнографічна карта – карта, що показує географічне розміщення й просторові взаємини явищ й об'єктів. Основні види етнографічних карт: етнічні, історико-етнічні (характеризують розселення народів в минулому) та історико-етнографічні (зображають різні сторони життя народів, характерні риси їх традиційної матеріальної й духовної культури).

Етнічна карта — географічна карта на якій зображено особливості розселення різних етнічних груп на певній території. На ній зображуються як суцільні етнічні території певних народів (території, що характеризується певною однорідністю етнічного складу постійних мешканців), так й етнічні анклави (порівняно невеликі частини етнічної території певного етносу, оточені іншою етнічною територією). На карті також зображають чисельність етносів, їх приналежність до тієї чи іншої раси, походження (етногенез). Крім того, показують поширення мов (мовних груп), діалектів, релігій та вірувань.

Першою етнографічною картою світу можна вважати  карту 1786 р. французької письменниці й натуралістка Марі Ле Масон Ле Гольф (Marie Le Masson Le Golft; 1750—1826) «Esquisse d'un tableau général du genre humain ou l'on apperçoit...» (Ескіз загальної картини людського роду…). На карті українські землі заселені Козаками (Соsaque). Позначені сусіди Козаків – Поляки (Polonois), московити та ін.

Першими етнографічними картами європейських країн можна вважати карти Яна Матея Корабінского 1791 р. та 1804 р.

У 1791 р. він у Відні опублікував економічну карту «Novissima Regni Hungariae potamographica et telluris productorum tabula» (Карта водних ресурсів і продукції Угорського королівства), на якій кольоровими лініями, крім іншого, зображено розселення народів Угорського королівства. Українці (у легенді – руснаки «Rusznaken») показані рожевою фарбою. Карти 1804 р. поміщені в його атласі  «Atlas Regni Hungariae portatilis: Neue und vollständige Darstellung des Königreichs Ungarn auf LX Tafeln im Taschenformat : ein geographisches Noth- und Hülfsbüchlein fürs gemeine Leben. Wien : In Commission bey Schaumburg und Compagnie, 1804.» (Переносний атлас Угорського королівства: нове і повне зображення Королівства Угорщини).

На початку ХІХ ст. в багатьох країнах Європи було запроваджено регулярні переписи населення, а також значно активізувалися етнографічні дослідження, пов’язані з українським національним відродженням. Це створило об’єктивні передумови для започаткування у 1820-х рр. етнічного картографування. Стало можливим детально, буквально за населеними пунктами, картографувати склад людності, визначати абсолютну і відносну вагу окремої національності на певній території.

В цей період активізувався процес формування слов’янських націй. Слов’янознавство почало розвиватись  як окремий напрям науки. На основі результатів етнографічних досліджень вчені отримали можливість картографувати території розселення окремих народів. Перші науково обґрунтовані етногеографічні карти території України з'явилися в першій половині XIX ст.

Етнографічні дослідження сприяли створенню етнографічних карт, що було пов'язано з процесами українського національного відродження. Перші науково обґрунтовані етногеографічні карти території України з'явилися в першій половині XIX ст. (Ян Чаплович (1780—1847) і Павло Шафарик (1795—1861).

Першою картою (1829 р.), на якій подано етнічну характеристику частини населення України в Закарпатті, була «Етнографічна карта Королівства Угорщини разом з Хорватією, Славонією, угорським військовим кордоном і Примор'ям» словацького письменника та громадського діяча Я. Чапловича (В-во: Ляйпціґ).

У 1842 р. у Празі вийшла карта чеського історика, філолога й поета П. Шафарика «Слов'янські землі», на якій вперше подано етнографічні межі розміщення українського народу.

Перші етнографічні карти Європи.

Констант Дежарден (Constant Desjardins; 1787-1876), французький картограф, працював в галузі картографії понад 40 років, автор “Атласу Європи” (1837 р.).

1837 р. опублікував, у Відні, в «Фізико-статистичному і політичному атласі Європи» (Physisch-statistisch und politischer Atlas von Europa) «Ethnographische Karte von Europa, oder Darstellung der Haputvertheilung der europaischer Volker nach ihren Sprachen und Religions-Verschiedenheiten; der Jugend gewidmet von C. Desjardins, mit erklarendem Text von J.H» (Етнографічну карту Європи) (одна із шести карт). На карті вперше подано етнографічні межі розміщення українців. Масштаб мапи 1: 12 000 000. Розмальовка від руки. Формат мапи  без тексту 33,5 x 42 см (з текстом 50 x 66 см). Літографія.

На «Етнографічній карті Європи» автор виділив окремо два етноси – Russen (русів) та Kosaken (козаків), кількість яких разом досягає до 30 000 000 осіб. До Russen (русів) Констант Дежарден відносив Gross Russen (великорусів), Klein Russen (малорусів), Rusniaken (русняків) на Поділлі та Буковині, Ruthenen (рутенів) в Галичині і на Закарпатті.  Ареал малорусів – Центральна та Північна Україна. Білоруси на карті не позначені. Kosaken (козаків) автор поділяє на етнічні групи: 1) Ukrainiichen (українські), 2) Tshernomoricen (чорноморські на Кубані), 3) донські, 4) уральські.1841 р. англійський картограф Густав Комбст (Gustaf Kombst; 1806-1846) опублікував свою першу «Етнографічну карту Європи» (Ethnographic Map of Europe).

Ця карта перевидавалася з доповненнями в 1843 р., 1846 р., 1848 р. та ін. 1846 р. її опублікували в атласі шотландського географа Олександра Джонстона (Alexander Keith Johnston’s) «The National Atlas of Historical, Commercial, and Political Geography». Атлас опубліковано в Единбурзі. У атласі було поміщено п’ять карт (чотири фізико-географічні мапи Г. Берґгауса та одна Г. Комбста). Формат мапи 46.9х56.8 см. Це друге видання атласу, перше з’явилося у 1843 р.

1843 р. вийшла  друга етнографічна карта Константа Дежардена «Carte ethnographique ou tableau des peuples de l'Europe classés d'après leurs langues» (Карта етнографічна або таблиця народів Європи класифікованих відповідно до їх мови).

Джеймс Коулз Прічард (James Cowles Prichard; 1786-1848), англійський вчений.

1843 р. Карта «Ethnographic Map of Europe in the Earliest Times» (Етнографічна карта Європи з найдавніших часів….). Видавництво: Лондон. На карті позначені античні народи (скіфи, сармати і т д.), слов’яни та ін.

Перше видання 1843 р.; перший випуск другого видання 1851 р. Цей атлас із шести етнографічних карт (мапи: Азія, Європа, Африка, Північна Америка, Південна Америка та Полінезія.) був задуманий як доповнення до «Природної історії людини» Прічарда, спочатку опублікованої в 1843 році, і розширеного п’ятитомного видання його «Досліджень фізичної історії людства» (1836-1847 та наступні видання). Карти показують розподіл рас та фізичну історію людства в Азії, Африці, Європі, Америці та Океанії, а також вказують на переміщення культур, що є корінними для цих континентів у часі.

Кожна карта має назву «Етнографічна карта (континенту) у найдавніші часи, яка ілюструє природничу історію людини доктора Прічарда та його дослідження фізичної історії людства. Друге видання, 1861 р.». Атлас продавався окремо від тексту, і цілком.

Густав Комбст (Gustaf Kombst; 1806-1846), англійський картограф.

1841 р. опублікував свою першу «Ethnographic Map of Europe» (Етнографічну карту Європи). Ця карта перевидається з доповненнями в 1843 р., 1846 р., 1848 р. та ін. 1846 р. вона публікується в атласі  «The National Atlas of Historical, Commercial, and Political Geography» шотландського географа Олександра Джонстона (Alexander Keith Johnston’s). Атлас опубліковано в Единбурзі.  У атласі було поміщено п’ять карт (чотири фізико-географічні мапи Г. Берґгауса та одна Г. Комбста). Формат мапи 46.9 х 56.8 см. Це друге видання атласу, перше з’явилося у 1843 р.

1856 р., вже після смерті  Густава Комбста, було видано його карту «Ethnographic map of Europe according to Dr. Gustaf Kombst ... by A.K. Johnston, F.R.G.S.». Карта опублікована у «Атласі Джонстона». Це друге видання атласу (перше 1846 р.). Більшість карт є літографовані різними кольорами, але деякі все-таки вигравіювано. 1846 р. карти були повністю вигравіювані. Масштаб мапи  1:9 000 000, формат   40 х 33 см.

На картах Густава Комбста  українці Закарпаття мають назву ROSNIAK (росняк). Автор по Дніпру проводить межу розселення між поляками і росіянами. Українці, білоруси та росіяни об'єднані в один етнос як Russian. В центрі України (по обидва боки Дніпра) автор наводить підпис «Little Russia» (Малоросія). 

Карл фон Шпрунер (Karl von Spruner; 1803–1892) – німецький географ та картограф.

1846 р. Карта «Europa nach Völker und Sprachgraenzen» (Європа за етнічними та мовними кордонами). Опублікована в «Historisch-Geographischer hand-Atlas»  (Ручний Атлас Шпрунера).

Генріх Берґгаус (Heinrich Berghaus; 1797-1884).

1847 р. Карта “Ethnographische Karte von Europa” (Етнографічна карта Європи, 1847 р.), надрукована  у «Фізичному атласі» (1848). Повна назва карти: “Ethnographische Karte von Europa. Auf F.v. Stulpnagel's geogr. Feichnung Zusammengestellt von Potsdam Im Marz 1845; im Stich vollendet November 1846, von Madel II in Weimar. Gotha, bei Justus Perthes. 1847”. Масштаб мапи 1:6 000 000. Титул розташовано у правому нижньому куті, легенду – у лівому верхньому куті. Формат мапи 68 х 85 см. Український етнос позначений як Klein Russen (малоруси) і відносяться автором разом білорусами (Weiss Russen), новгородцями (Nowogroder), великорусами (Gross Russen) до Russеn. Українці та інші слов'янські народи точно показані за мапою Павела Шафарика  „Slovanský zeměvid” (Слов'янські землі) 1842 р.

Етьєн Дюсьє (Louis Dussieux; 1815-1894), французький історик та географ.

1846 р. 1856 р. видав у Парижі «Carte Ethnographique de L'Europe...» (Етнографічну карту Європи). Формат мапи 31 × 40 см. Мапа була складена 1848 р., але видана лише у 1856 р. Опублікував її Луї-Етьєн Дюсьє у своєму атласі  “Atlas General De Geographie Physique, Politique Et Historique”. На карті виділено мовні сім’ї та групи. Слов'яни об'єднані в одну мовну групу. Ареал проживання слов’ян позначений лінією синього кольору. Серед слов’ян автор виділяє як окремі етноси – Grаnds Ruses ou Moscovites (великороси або московити); Petit Ruses ou Russniaque, ou Ruthenes (малороси або русняки, або рутени) та ін.  Серед українців (малоросів) Луї-Етьєн Дюсьє  розрізняє: Запорозьких Козаків (Cozaques Zaporoguues, нижня течія р. Дніпро), білих хорватів (на північ від Львова), древлян (на південь від р. Прип’ять, між написами Волинь та Полісся), бужан (середня течія р. Зх. Буг), дулібів (на Поділлі, у верхів’ї Пд. Бугу), сіверян (на північ від р. Десна), тиверців (Одещина, між ріками Дністер та Пд. Буг) та ін.

На Кубані та Донщині – Козаки (Cozaques), Південна Кубань – Tcerkesses (Черкесія) та Cauease (Кавказ).

На Заході України автор виділив Galicie (Галичину) та на захід від Львова – Russie Rouge (Червону Русь); Південна Україна – Oukrainе.

1855 р. Карта професора Фрідріха Макса Мюллера для офіцерів, яка повинна була допомогти у вивченні мов на території, охопленій Кримською війною. Створена Августом Петерманном. Опублікована: «The languages of the seat of war in the East : with a survey of the three families of language, Semitic, Arian, and Turanian / by Max Müller. 2nd ed., with an appendix on the missionary alphabet, and an ethnographical map, drawn by Augustus Petermann. London : Williams and Norgate, 1855». Українці позначені як LITTLE RUSSIAN (малороси).

Август Генріх Петерманн (August Heinrich Petermann; 1822-1878), німецький географ та картограф, учень Генріха Берґгауса.

Фрідріх Макс (Максиміліан) Мюллер (нім. Max Müller; 1823— 1900), німецький та англійський філолог, спеціаліст із загального мовознавства, індології, міфології, засновник «Школи природного міфу». Член Геттінгенської академії наук. Доктор філософії (1848). Професор Оксфорду, де викладав санскрит.

В Единбурзі 1856 р. у видавництві “William Blackwood and Sons” вийшов географічний атлас шотландського географа Олександра Джонстона (Alexander Keith Jhonston; 1804–1871). В атласі поміщена карта “Distribution of man in Europe according to language” (Поширення людини в Європі за мовною ознакою), датована 1854 р. Масштаб – 1:17 000 000. Автор виділив мовні сім’ї: германську, кельтську, греко-латинську, слов’янську. Кожна мовна сім’я позначена відповідним кольором. До слов’янської зачислені росіяни, поляки, болгари, латиші, литовці та ін. Українців та білорусів автор на мапі не виділив. Цікаво, що вся Бессарабія і більша частина сучасної Молдови позначені як слов’янські землі.

В цьому ж атласі (“The physical atlas of natural phenomena”) міститься карта “Ethnographic map of Europe according to Dr.Gustaf Kombst..” (Етнографічну карту Європи). Формат – 51 × 62 cм. У легенді ні українців, ні білорусів не виділено, є лише росіяни (Russіаn). Однак уздовж Дніпра, починаючи від Києва і в районі Єлисаветграда переходячи на Лівобережжя, нанесено назву Little Russia (Малоросія).

Генріх Теодор Менке та Карл фон Шпрунер.

Генріх Теодор Менке (Heinrich Theodor Menke; 1819-1892) - німецький вчений, картограф, один з найбільш відомих дослідників історичної географії XIX століття.

1880 р. Карта «Europa nach seinen ethnographischen Verhältnissen in der Mitte des XIX. Jahrhunderts» (Європа за своїми етнографічними умовами в середині ХІХ ст. століття). Опублікована в «Hand-Atlas für die Geschichte des Mittelalters und der neueren Zeit, 3. Auflage, Gotha, Justus Perthes».

Українці Галичини, Буковини та Закарпаття (австро-угорські піддані) позначені як Rоthenen (рутени) та Roth Russen (Рутени-Русини), а українці Росії Klein-Russen (малоруси), росіяни – Gross Russen (великоруси), білоруси – Weiss Russen.

1881 р. Атлас німецького географа і етнографа Ріхарда Андре (Richard Andree; 1835–1912) ”Andree's Allgemeiner Handatlas in sechsundachtzig Karten mit erlauterndem Text.” В атласі поміщено серію етнографічних карт.

«Andrees Allgemeiner Handatlas» — велика картографічна робота (загальний атлас), опублікована в кількох німецьких та іноземних виданнях 1881–1937. Він був названий на честь Річарда Андре (1835–1912) і опублікований Velhagen & Klasing, Білефельд і Лейпциг, Німеччина. Використовуючи хромолітографію замість гравюри на мідних пластинах, але відтворюючи карти з цинкових пластин, які були вигравірувані рельєфно (так само як високий друк). V & K зміг запропонувати детальні карти за набагато нижчою ціною, ніж конкуруючі роботи, такі як 7-е та 8-е видання Stielers Handatlas. Видання Andrees Handatlas 1937 року було надруковано за допомогою офсетного друку.

Перше видання з’явилося в 1881 році. 4-е та 5-те видання були відредаговані Карлом Паулем Альбертом (1851-1912);  6-8 видання Ернстом Амброзіусом і останнє видання Конрадом Френцелем. Картографи: Г. Юнгк (†1932), Р. Кохер, Е. Умбрайт (†1904), Т. Адольф (†1930), Г. Міліш (†1925), К. Тенцлер (†1944), хоча виробництво ряду карт було передано географічним інститутам, таким як Peip, Wagner & Debes, Sternkopf, Sulzer.

1881 р. Карта Ріхарда Андре “Volkerkarte von Europa” (Карта народів Європи). Мапу доповнюють чотири карти-врізки (праворуч). Масштаб – 1:20 000 000. Українські етнічні землі розділено між двома імперіями (Австро-Угорською та Російською). Українці Галичини, Буковини та Закарпаття (австро-угорські піддані) позначені як  Ruthenen (рутени), а українці Росії Klein-Russen (малоруси), росіяни – Gross Russen (великоруси), білоруси – Weiss Russen.

Етнічні мапи 1881 р. з атласу Ріхарда Андре ідентично відтворені у Четвертому виданні (1885–1890) “Енциклопедичного словника Мейера”. У цьому виданні поміщена мапа Р. Андре “Europa. Volker- und Sprachenkart” (Європа. Карта народів і мов). Масштаб – 1:25 000 000. Українці Австро-Угорщини позначені світло-зеленим кольором як Рутени (Ruthenen), українці Росії як Малоруси (Klein-Russen).

1885 р., у Парижі, опубліковано четверте видання тритомної праці А. Марга «Військова географія» (La Géographie militaire de A. Marga) де поміщено карту Ріхарда Андре «Carte Ethnographique de L'Europe» (Етнографічна карта Європи). На карті показано мовні групи та етноси.

Слов’яни позначені одним кольором (світло-зеленим). В межах кольорового фону пунктиром показано межу між етносами. Автор виділяє українців (Peitits Russes, малоросів), білорусів, росіян і т. д. Але на відміну від німецьких та австрійських етнографічних карт, тут українська етнічна територія значно звужена.

У картографічній збірці ЛНБ ім. В. Стефаника зберігаються 2-е, 3-є, 4-е і 5-е видання мапи.

У російській енциклопедії Брокгауза й Ефрона 1900 р. “Ethnographische karte von Europa” (Етнографічна карта Європи). Р.  Андре поміщена як «Этннографическая Карта Эвропы».

1887 р. Карта «Europa Volker und sprachenkarte» (Карта народів і мов Європи). Видавництво: «Bibliographisches Institut Leipzig». Українські етнічні землі розділено між двома імперіями (Австро-Угорською та Російською). Українці Галичини, Буковини та Закарпаття (австро-угорські піддані) позначені як Ruthenen (рутени), а українці Росії Klein-Russen (малоруси), росіяни – Gross Russen (великоруси), білоруси – Weiss Russen.

1889 р. Британська карта «Cultures and Races of Europe» (Культури та раси Європи). Українці на карті позначені як Little Russians or UKRAINIANS (малороси або українці). Це одна із перших етнічних карт іноземних авторів де Український етнос позначено як Українці.

Карта містить неточності щодо національного складу на Півдні України. Берестейщина (тепер Білорусь), Пінщина (тепер Білорусь), Підляшшя (тепер Польща), Надсяння (тепер Польща), Перемищина (тепер Польща), Холмщина (тепер Польща), Стародубщина (тепер Росія), Воронежчина (тепер Росія), Курщина (тепер Росія), частина Подоння (тепер Росія) – заселені українцями.

1895 р. Угорська «Európa néprajzi térkép» (Етнографічна карта Європи). Видавництво «Posner Károly Lajos  és fia».  Розмір листа: 23,8 х 29,5 см. Автор на мапі виділяє  українців (малорусів – Kis-Oroszok), білорусів (Feher-Oroszok) та росіян (великоруси – Nagy-Oroszok). Але в легенді карти об'єднує їх під загальною назвою – руси (Oroszok). Крім малорусів (Kis-Oroszok) на півдні України позначено ще один український субетнос - V. ruthenek.

Джозеф Денікер (Joseph Deniker; 1852-1918), був французьким натуралістом і антропологом, відомим головним чином як один із перших, хто встановив класифікацію європейських «рас».

1899 р. Карта Денікера «Races de l'Europe». На карті як «основні раси» вказано: нордичну, прибережну, східну, динарську, іберійську, західну та як «вторинні раси»: субнордичну, північно-західну, вістулійську, субадріатичну. На півночі та сході представлені кордони територій, колонізованих неєвропейськими «расами»: саами (лапландці) (північ), східні фінни (фінно-угри) (схід) та тюрко-монголи (схід і південний схід).

1900 р. Ріхард Андре. «Етнографічна карта Європи» (Этннографическая Карта Эвропы). Однією з найцікавіших особливостей цієї карти є те, як на ній зображено Україну та Росію. Сучасна Україна чітко показана як окрема етнічна група «Малоросси» від сучасної Росії «Великороссияне».

На карті також вказано єврейське населення в Європі, представлене спорадичними чорними точками, розкиданими по всьому континенту, але найбільше зосереджене в Україні та Польщі.

1901 р. Ріхард Андре. Карта «Völkerkarte von Mitteleuropa» (Етнічна карта Центральної Європи). Поміщена в Енциклопедії Брокгауза (Brockhaus Konversations-Lexikon). Українці Галичини, Буковини та Закарпаття (австро-угорські піддані) позначені як Ruthenen (рутени) і Klein-Russen (малоруси).

1904 р. Ріхард Андре. Карта «Völker und Sprachgebiete in Mitteleuropa um 1904» (Народи та мовні ареали в Центральній Європі близько 1904 року). Опублікована в атласі «Andrees Allgemeiner Handatlas». Атлас видавався протягом 1881-1937 рр. Українці, що проживали в межах Австро-Угорської імперії, позначені як Рутени (Ruthenen) або Русняки (Russniaken); в Карпатах - Huzulen (Гуцули).

1907 р. Шведська карта «Folk- och språk-karta öfver Europa» (Народи та мови Європи). Карта була складена в масштабі 1 : 30 000 000. Українці позначені як  Малоруси (Lill Ryssar) і Рутени  (Rutener). Рутени позначені в Галичині, Закарпатті й на Буковині. Лівобережна Південна Україна – росіяни, ареали розселення греків; Крим – росіяни та кримські татари.

1908 р. Карта «Народонаселение и языки Европы» (Народонаселення й мови Європи). Видавництво – Издание товарищеста А. Ф. Маркса в С-Петербурге. В атласі опубліковані 64 кольорові географічні карти й порівняльні географо-статистичні таблиці (діаграми) з їх коротким поясненням. Особливий інтерес представляють діаграми, що дають широке уявлення про історичний простір початку XX ст.: порівняльна величина всіх держав на земній кулі по займаній ними поверхні в квадратних кілометрах; порівняльна величина держав на земній кулі по числу населення; порівняльна величина найбільших міст на земній кулі по числу жителів; порівняльна чисельність народів Європи, природний приріст населення Європи, відносні числа народжень, смертей і природного приросту; військові сили держав, з включенням флоту, в мирний і воєнний час, скільки коштує озброєний світ щорічно і т.д.

Українці позначені як «Малоруссы» або «Русины». Межа між українцями, великорусами (росіянами) й білорусами проведена точковим пунктиром.

Густав Фрайтаг (Gustav Freytag; 1852-1938), австрійський картограф.

1915 р. Карта «Енографічна карта Європи». Картографічне видавництво «Фрайтаг і Берндт» (Freytag & Berndt; Відень). Український етнос позначено як Українці (Ukrainer). Мапа показує розселення українців аж до Кавказу по долинах річок Кума та Кубань. Кримський півострів заселений переважно українцями та татарами. Пряшівщина, Закарпаття, Підляшшя, Холмщина, Надсяння, Берестейщина, Пінщина, Стародубщина, Курська та Воронезька губернії заселені українцями. В легенді карти подано кількісний склад європейських народів: українців – 32 000 000, росіян – 77 000 000, поляків – 19 000 000 осіб і т. д. На карті поміщено значні ареали проживання українців в сучасних Волгоградській та Саратовській областях Росії. Напис  UKRAINА поданий великими літерами (так позначені колишні, або на цей час чинні держави).

Український етнос позначено як Ukrainer (Kleіnrussen, Ruthenen) (Українці (Малороси, Рутени).

Шарль Грант Робертсон (Charles Grant Sir Robertson; 1869-1948) та Джон Бартоломей (John George Bartholomew; 1860 – 1920), англійські географи та картографи.

1915 р. Карта «Europe - Ethnographical» (Європа – етнографічна). Опублікована в «An Historical Atlas of Modern Europe from 1789 to 1914». Карту в 1922 р. перевидали Джон Бартоломей і син. Українці позначені як Малоруси або Рутени (LITTLE RUSSIANS OR RUTHENIANS).

В Карпатах автори виділяють етнографічні групи українців: гуцули (Huzuli), тухольські бойки (Tukholzes buikes), гуралі (Gorales). До гуралів віднесено як гірське населення Польських Карпат, так й Українських Карпат. Пряшівщина, Надсяння, Підляшшя, Берестейщина, Пінщина, Стародубщина, Білгородщина, Подоння, Таганрогщина, Кубань – українські етнічні землі.

Д. М. Вергун (1871—1951), дослідник історії літератури Карпатської Русі та слов'янознавства москвофільського напрямку, публіцист, журналіст, поет.

1916 р. Д. М. Вергун. Карта «Ethnographic Map of Central and South Eastern Europe» (Етнографічна карта Центральної та Південно-Східної Європи). Видавництво Лондон. Українці позначені як Малоруси або Рутени (LITTLE RUSSIAN OR RUTHENE). Пряшівщина, Закарпаття, Підляшшя, Холмщина, Надсяння, Берестейщина, Пінщина заселені українцями.

1916 р. Німецька етнографічна карта Європи (Nationalitätenkarte von Europa). Український етнос позначено як Ukrainer (від Пряшівчини по р. Дон). Крим і частина Херсонщини і Запоріжжя показані як території заселені росіянами.

Дітрих Шефер (Dietrich Schäfer; 1845-1929), німецький історик. Головні праці: «Dänische Annalen und Chroniken v. d. Mitte des XIII J. bis zum Ende d. XV Jahr» (1872); «Die Hansest ädte und König Waldemar v. Dä nemark» (1879); «Geschichte und Kulturgeschichte eine Erwiderung» (1891).

1916 р. Карта «Länder- und Völkerkarte Europas»  (Землі й народи Європи). Видавництво Берлін. Масштаб 1:4 000 000. Перевидавалася неодноразово, зокрема у 1917 і 1918 роках, колірна гама у перевиданнях різниться, на останньому виданні мапи 1918 року показана чорна жирна лінія Східного фронту станом на мить друку. Вона цікава з погляду розповсюдження європейських народів по континенту під час Першої світової війни.

Територія розселення УКРАЇНЦІВ позначена окремим кольором (залежно від видання – відтінками салатового чи коричневого). Повністю українською на цій карті є територія Кубанщини та Ставропілля. У 4-му та 5-му виданнях збільшено кордон суцільної української території на заході до Венґрова – Мінська – Дебліна, позначені великі ареали українців між Хопром та Волгою на сході.

Український етнос позначено як Ukrainer (Kleіnrussen, Ruthenen) (Українці (Малороси, Рутени).  Вся територія Донеччини та Луганщини – українські етнічні землі. Берестейщина, Пінщина (тепер в Білорусі) та Пряшівщина (тепер в Словаччині) – теж належить до українського етнографічного масиву. Українцями  були заселені не лише Крим, але й в сучасних межах – Кубань (Краснодарський край), значні частини Ростовської, Бєлгородської та Воронезької областей – територія теперішньої Росії. Все Підляшшя, Холмщина,  Закерзоння (тепер Польща) – заселені українцями.

На карті 1916 р. напис – UKRAINА. На карті 1918 р. напис – UKRAINER (від Пряшівщини аж до Кавказу). 

Юліус Іван Кеттлер (Julius Iwan Kettler; 1852-1921), німецький професор, статистик, географ, журналіст, редактор і картограф; мав чин таємного радника.

1916 р. Карта “Національна точка зору. Кордони народів Європи” (Völkische Gesichtspunkte. Die Völkergrenzen Europas. – Berlin; Glogau (тепер Ґлоґув, Польща), 1916).

Ю. Кеттлер розглядав кордони народів Європи з національного погляду, про що свідчить назва його етнічної карти

На карті зеленим кольором окреслено як суцільну територію, так і мішані (смужками) українські землі: Підляшшя, Холмщину, Таврію, Ставропільщину, південь Курщини і Вороніжчини. Крим подано як територію, заселену росіянами і татарами.

1918 р. (листопад). Французька «Carte ethnographique de l'Europe centrale et des Etats Balkaniques» (Етнографічна карта Центральної Європи та Балканських країн). Масштаб 1: 3 500 000. Українські землі позначені як UKRAINE (Україна), а Українці позначені як «малі росіяни» (малороси) – PETITS ROSSIENS. На легенді українці згруповані з «білими росіянами» (білоросами) як два різновиди росіян.

Цікаво, що карта показує територіальні наслідки Берестейської (Брест-Литовської) та Бухарестської угод 1918 р. Зокрема, точковим пунктиром показаний західний кордон УНР/УД, який охоплює Холмщину і Берестейщину. У зв'язку з українським кордоном, зауважив на карті дві помилки. По-перше, стверджується, що цей кордон встановлено за угодою з більшовиками, хоча насправді його встановлено раніше – за договором з УНР (це дві різні Берестейські угоди). По-друге, український кордон охоплює Пінський повіт Мінської губернії, хоча насправді (за Договором) – лише повіти Гродненської губернії (на південь Мінської губернії УНР/УД висувала претензії на переговорах з БНР). Такі от французькі картографи: Україна вже є (навіть як держава), але замість українців - і досі малороси... [Максим Майоров, 2013].

1918 р. Французька «Carte ethnographique de l'Europe» (Етнографічна карта Європи). Масштаб 1: 12 000 000. Українці позначені як «малі росіяни» (малороси) – PETITS ROSSIENS; на легенді згруповані з росіянами. Значний ареал розселення УКРАЇНЦІВ – Крим, частково Молдова. Кубань заселена українцями.

Юозас Габрис (літ. Juozas Gabrys; 1880 — 1951) – литовський політик і дипломат, який отримав найбільшу популярність завдяки спробам поширити на Заході ідею незалежності Литви під час Першої світової війни.

1918 р. Етнографічна карта Європи (Gabrys, J. Carte ethnographique de l'Europe. 1918. Lausanne: Libr. Centrale des Nationalités). Мапа видана Європейським географічним інститутом у 1918 р. Опублікована у швейцарському атласі. Масштаб: 1:5 000 000. Формат мапи: 107 x 88 cм. На карті подана інформація про тогочасний національний склад України, розселення українців в Європі.

Ареал проживання українців (UKRAINIENS) значно ширший за нинішні державні кордони України. Проте, західна межа українського етносу дещо зміщена на схід. На Волині позначено «вкраплення» білорусів, а також їх суцільний ареал на півночі, що не відповідає дійсності. Ростовщина та Воронежчина переважно заселені українцями. Таганрогщина та Кубань - суцільна українська етнічна територія. На карті поміщено значні ареали проживання українців в сучасних Волгоградській та Саратовській областях Росії. За офіційними даними 1897 р. українці складали більшість у Таганрозькому повіті (81,7%), значний відсоток у Ростовському (33,6%), хоча насправді українців було значно більше.

В Криму переважають українці та кримські татари, відносно невеликі «вкраплення» болгар. В Приазов'ї домінують українці, великі ареали розселення греків та болгар. Бессарабія заселена українцями та румунами (молдаванами). Ареал проживання молдаван на Поділлі є значно більший ніж це було насправді. На карті на півдні Україні майже відсутній «салатовий колір», що ним замальовано московитів (великоросів). 

Отже, переважна більшість московитів (росіяни) з’явилась на  українській етнічній території пізніше – внаслідок поразки України у війні проти більшовицької Росії. Наслідок – цілеспрямована міграція московитів й масове заселення районів винищення українців в результаті Голодоморів 1921, 1932-1933 рр. та розкуркулення.

За оцінками Володимира Кубійовича, зробленими в 1930-х рр., перед I світовою війною суцільна територія, на якій українці складали абсолютну більшість, становила 718,3 тис. км2, з яких 89,5 % – у складі Росії, 10,5 % – Австро-Угорщини. За оцінками М. Шаповала, території, на якій українці чи­­сельно переважали всі ін. національності, разом узяті, була дещо більшою: 1914 р. вона становила 739 тис. км2 (у Росії – 665 тис. км2, в Австро-Угорщині – 74 тис. км2). На цих землях у той час прожива­­ло 46 млн осіб (в Росії – 39,6 млн, в Австро-Угорщині – 6,4 млн), з них 32,662 тис. (71,0 %) – українців, 5,379 тис. – росіян (11,7 %), 3,796 тис. (8,2 %) – євреїв, 2,079 тис. (4,5 %) – поляків, 871 тис. (1,9 %) – німців. 

Кордони державні України (Енциклопедія сучасної України):

«Етногр. критерій визначення кордонів укр. тер. використано і на переговорах представників УНР з Німеччиною та Австро-Угорщиною у м. Брест-Литовський (нині Брест, Білорусь). Позиція укр. делегації зміцнилася після проголошення УЦР 9 (22) січня 1918 в IV Універсалі незалежності УНР. Спроби підняти питання про приєднання до України Сх. Галичини та Пн. Буковини заблоковано австро-угор. делегацією. Але укр. делегації вдалося домогтися включення до складу УНР Холмщини та Підляшшя. Згідно з умовами Брестського (Берестейського) мирного договору, зх. кордон України мав проходити по довоєн. кордоні між Австро-Угорщиною і Росією, а далі – на Пн., «починаючи від Тарнограда [Тарногруда] западно по лінії Білгорай, Щебретин [Щебжетин], Красностав [Краснислав], Пугачев, Радин [Радзинь-Подляскі], Межиріччя, Сарнаки, Мельники, Високолитовськ, Каменець-Литовський [Каменец], Пружани, Вигановське озеро». Більш точно кордон мала встановити спец. комісія після етногр. досліджень. Накреслена лінія загалом відповідала межам розселення українців, але проти неї виступили поляки. Тому реал. владу укр. уряд мав лише у пн. частині тер., що перебувала в нім. зоні окупації. Кер-во Рад. Росії після підписання Брест. мирного договору було змушене відмовитися від підтримки маріонетк. уряду Рад. УНР і визнати УНР, утворену УЦР. Згідно з умовами договору, кордони між Росією та Україною мали визначити в ході переговорів. Однак делегація РСФРР на чолі з Х. Раковським та Д. Мануїльським затягувала переговори, сподіваючись на поразку Німеччини в 1-й світ. війні, що дало б підстави для відмови від умов договору. Водночас уряд гетьмана П. Скоропадського розпочав переговори щодо кордонів Української Держави з урядами Білорусі та Всевеликого Війська Донського. Уряд Української Держави, бажаючи мати спільника у боротьбі з більшовизмом, погодився на те, щоб кордоном між Україною та Всевеликим Військом Донським, незважаючи на наявність у ньому знач. кількості укр. етногр. земель, стала дорев. межа Обл. Війська Донського з Харків. і Катеринослав. губ. з невеликим відступом на користь України в р-ні Маріуполя. Труднощі виникли у відносинах з Кубанською Народною Республікою, що не потрапила в зону окупації нім. військ. 28 травня 1918 до Києва прибула делегація Кубан. крайової ради на чолі з М. Рябоволом. За свідченням Міністра закордон. справ гетьман. уряду Д. Дорошенка, під час переговорів між П. Скоропадським і М. Рябоволом укладено таємну угоду про возз'єднання України і Кубані. Однак втілити її у життя не вдалося. 23 серпня 1918 у м. Новочеркаськ (нині Ростов. обл., РФ) голова кубан. уряду Л. Бич підписав договір про союз з Добровольчою армією. Втім зв'язки кер-ва Кубані з гетьман. владою в Україні не переривалися. У жовтні 1918 до Києва прибула надзвич. місія Кубан. крайової ради на чолі з В. Ткачовим. Одне із осн. її завдань – з'ясування обставин, за яких можливе об'єднання Кубані та України. Повалення гетьман. влади завадило реалізувати ці плани. Оскільки в III Універсалі УЦР не було згадки про Крим як про тер. України, нім. влада створила там крайовий уряд на чолі з генерал-лейтенантом С. Сулькевичем. Він узяв курс на побудову незалеж. держави, а у майбутньому – на об'єднання з небільшов. Росією. Однак П. Скоропадський вважав, що Крим має ввійти до Української Держави на засадах автоном. краю. Не знайшовши в цьому питанні порозуміння із С. Суль­­кевичем, він оголосив екон. блокаду п-ова. С. Сулькевич капітулював і надіслав у Київ делегацію для обговорення умов приєднання Криму до Української Держави. Наприкінці вересня 1918 умови узгоджено, але повалення влади гетьмана унеможливило реалізацію задуманого».

ВИСНОВОК. На європейських картах УКРАЇНЦІВ позначали як Ruthenen, Russinen та Russniaken (Рутени, Русини та Русняки). Починаючи з етнографічної карти Яна Чапловича (1829 р.) назву Рутени (нім. Ruthenen, фр. Ruthènes й англ. Ruthenians) почали вживали у своїх картографічних працях працях й інші вчені. Адже термін Рутени вживається вже в хроніках 11—12 ст. («Rex Ruthenorum в Annales Augustani», 1089; «Mare Rutenum» у Гельмольда з Босау; «Ruteni» у Саксона Граматика та ін.). З 1596 р. назва Рутени була прийнята в документах римських Пап і Римської Курії для унійних українців і білорусів. Наприкінці 18 — на початку 20 ст. термін Рутени використовувався в Габсбурзькій монархії  як етнонім українців. 

На етнографічних картах іноземних авторів напис «УКРАЇНЦІ» з’являється у 1878 р. (Генріх Кіперт. Карта «Carte ethnographique de l'Autriche-Hongrie et des régions habitées par les Roumains aprés H. Kiepert» (Етнографічна карта Австро-Угорщини та областей, населених румунами за Г. Кіпертом). Одна із перших українських етнографічних карт (1896 р.) де УКРАЇНСЬКИЙ етнос названо УКРАЇНЦЯМИ це - «Народописна карта українсько-руського народу» Григорія Величка. Українці названі – «українці русини». 

Руснаками й русняками дотепер називають себе русини-українці Словаччини, Румунії, Польщі, та колишньої Югославії. Закарпатські ж долиняни, починаючи від межиріччя Тересва – Теребля на сході області й кінчаючи басейном річки Уж на її заході, у повсякденному вжитку (ще до 1920-их рр..) називали себе переважно давнім живомовним етнонімом руснаки (русняки). Корінні жителі гірських районів Закарпаття, тобто власне гуцули та власне бойки, які, як відомо, протягом ХVII-ХVIII століть переселилися на Закарпаття з сусідньої Галичини, називали себе тільки Русинами. О. Духнович: «Угро- или Карпатороссы сами себя именуют Русинами, Русаками и Руснаками».

Рутенія (Ruthenia) — назва України в історичних джерелах, написаних латиною XI—XIX ст. Також в історичних джерелах фігурують похідні назви: Ruthenorum regnum (Рутенське королівство), Ruthenorum rex (рутенський король), Ruthenus (рутен), Rutheni (рутени). У Західній Україні, в Галичині та Закарпатті, українське населення називалося русинами та рутенами (лат. Ruthenus; мн. Rutheni) до початку XX століття.

Русини (рутени) (від літописного д.-рус. роусинъ) — народ, що становив основне населення Русі, етнонім українців до XVIII—XX ст. Донині зберігся на Закарпатті і серед емігрантів-закарпатців у США. Первісно слова «русин», «русинка» вживалися тільки в однині як похідне від форми множини «русь». Як самоназва слова «русин», «русинка» виникали в Руси-Україні та Білорусі; на відміну від Московії, де після системного фальшування історії була запроваджена нова маніпулятивна самоназва — прикметникова форма «русский». У Речі Посполитій XVI—XVIII століття назви «русини», «рутени» (лат. Rutheni) вживалися на позначення українців та білорусів разом (для протиставлення їх «москві», «москвинам»), або тільки щодо русинів-українців (для відрізнення їх від «литвинів» — мешканців Великого князівства Литовського).

Поряд із книжним варіантом «русини» співіснувала розмовна форма «руснаки», яка найдовше зберігалася на Закарпатті та Лемківщині. У Габсбурзькій монархії «русини» (нім. Ruthenen) було офіційною назвою всіх її українських підданих. Отже, Rutheni (Ruteni) є синонім назви «русини», «українці».

З кінця XIX — на початку XX століття назви «рутени», «рутенський» (нім. Ruthenen, фр. Ruthenes і англ. Ruthenians) вживали для того, щоб відрізняти термін «русини, руський» від «росіяни, російський». Винятків слововживання, що Rutheni — «українці», практично не має.

Із потужним розвитком української національної свідомості самоназви «русини» на Заході і «малороси» чи «руські» на Сході України були витіснені самоназвою «українці». У міжвоєнній Галичині польська влада намагалася зберегти назву «русини», щоб заперечити український характер корінного населення.

Українська інтелігенція Пряшівщини тепер вживає визначення «русини-українці» для підкреслення належності лемківської гілки до всього українського народу. Натомість ідеологи так званого «політичного русинства» поширюють словосполучення «русини і українці» та впроваджують витворений ними етнонім «карпаторусини», щоб зобразити русинів-українців з Карпатського регіону окремим народом.

*Байцар Андрій. ЕТНІЧНІ КАРТИ УКРАЇНCЬКИХ ЗЕМЕЛЬ У ПРАЦЯХ ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКИХ УЧЕНИХ XIX ст. // Вісник Львів. ун-ту серія географ. Вип. 52.  Львів. 2018. С. 3-14.file:///C:/Users/admin/Downloads/10037-19598-1-PB.pdf

*Байцар Андрій.  НАЗВИ “РУСЬ”,“ЧЕРВОНА РУСЬ” НА КАРТАХ ЄВРОПИ XIV–XVIII ст./ А.Байцар, І. Байцар // Вісник Львів. ун-ту серія географ. Вип. 52.  Львів. 2018. С. 15-26. 

*Байцар Андрій.ЕТНІЧНІ КАРТИ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ У ПРАЦЯХ УКРАЇНСЬКИХ ТА РОСІЙСЬКИХ ВЧЕНИХ (ДРУГА ПОЛОВИНА XIX ст.)// Вісник Львів. ун-ту серія географ. Вип. 53.  Львів. 2019. С. 3-12. 

*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020.  640 с.

*Байцар Андрій. УКРАЇНА ТА УКРАЇНЦІ НА ЄВРОПЕЙСЬКИХ ЕТНОГРАФІЧНИХ КАРТАХ. Монографія. Львів: ЗУКЦ, 2022.  328 с. 

*Байцар Андрій. НАЗВИ УКРАЇНИ АБО ЇЇ ЧАСТИН НА ГЕОГРАФІЧНИХ КАРТАХ (XII–XIX ст.) / Сучасні напрямки розвитку географії України: монографія / [за заг. редакцією проф. Лозинського Р. М. Львів, 2022. С. 29-91.

*Байцар Андрій. ГЕОГРАФІЯ ТА КАРТОГРАФІЯ УКРАЇНСЬКИХ ІСТОРИКО-ГЕОГРАФІЧНИХ ЗЕМЕЛЬ (XII ст. – поч. XX ст.). Монографія. Львів-Винники, 2023. 295 с.

*Байцар Андрій. ІСТОРИЧНА КАРТОГРАФІЯ. УКРАЇНА НА КАРТАХ МОСКОВІЇ (XV–XVII ст.) ТА ТАРТАРІЇ (XIII–XIX ст.). Монографія. Львів-Винники, 2025. – 290 с.

*Байцар Андрій. Українські землі на картах Клавдія Птолемея http://baitsar.blogspot.com/2017/04/blog-post_24.html

*Байцар Андрій. УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ НА КАРТАХ КЛАВДІЯ ПТОЛЕМЕЯ // Журнал «Дніпро». № 7-12. 2022. С. 158-177.

**Байцар Андрій, Манько Андрій. Назва «Україна — Держава (Земля) козаків» на Європейських картах XVII ст. // International scientific innovations in human life. Cognum Publishing House, Manchester, United Kingdom. 2022. С. 299—308.

 *Величко Г. Народописна карта українсько-руського народу.— 1 : 1 680 000.— Львів: Просвіта, 1896.

*Военно-статистическое обозрение Российской империи. – СПб., 1848–1858. – Т.1–17.

 *Витвицький Софрон. Історичний нарис про гуцулів:/Переклад, передмова, примітки Миколи Васильчука – Коломия: Вид. „Світ”, 1993 – 94 ст.

*Галушко К. Г. Україна на карті Європи: Україна та українці у картографії від Античності до ХХ століття: науково-популярне видання / К. Галушко – К., 2013. – 143 с.

*Географическо-статистический словарь Российской империи. – СПб., 1863–1885. – Т.I–V.

*Головацкій Я. Этнографическая карта русскаго народонаселенія въ Галичинh, сhверовосточной Угріи и Буковинh.— 1 : 1 600 000.— Вhна: Ф. Кёке, [1875].

*Головацкій Я. Народныя пhсни Галицкой и Угорской Руси.— Москва, 1878.— Ч. І.— [4] с., С. 557-747, 368 с., карта.

*Головацкій Я. Географическій словарь западнославянскихъ и югославянскихъ земель и прилежащихъ странъ.— Вильна, 1884.— 372 с., карта.

*Денисъ зъ Покутья. [Ільницький В.] Вhсти про землю і дhи русинoвъ. Львoвъ, 1869.— Кн. 1.— С. 4.

 *Дурново Н. Н., Соколов Н. Н., Ушаков Д. Н. Опыт диалектологической карты русского языка в Европе с приложением очерка русской диалектологии. — М., 1915. — 132 с.*

* Эркерт Р.Ф. Взгляд на историю и этнографию западных губерний России. – СПб., 1864. 

*Этнографическая карта Европейской России, составленная Пет­ром Кеппеном. — Репринтное издание 1851 г. — СПб.: Альфарет, 2008. — 18 л.: 1 к. (16 л.), цв.

*Этнографическая карта славянскихъ народностей: съ 1-го изданія 1867-го года М. Ф. Мирковича, дополненная А. Ф. Риттихомъ / Изданіе С.Петербургскаго отдѣла Славянскаго Благотворительнаго комитета; Гравировалъ на камнѣ С. Емчениновъ. — СПб., 1874.

* Этнографический атлас Европейской России, составленный Петром Кеппеном. — Факсимильное издание 1848 г. — СПб.: Альфарет, 2008. — 82 л.: 77 л. карт.

*Этнографический атлас западнорусских губерний и соседних областей [Карты] / составлен Р. Ф. Эркертом. — Санкт-Петербург, 1863.

*Заклиньскій Р. Ґеоґрафія Руси.— Львoвъ: Просвhта, 1887.— Ч. І: Русь галицка, буковиньска и угорска.— 150 с., карта.— Обкладинка, анонс нових видань.

*Зуев Н. (сост.). Подробный атлас Российской Империи С. Петербург: Типография И.И. Глазунова и Комп., 1860. - 39 с.

*Ильин  А. Подробный атлас Российской империи с планами главных городов. — Факсимильное издание 1876 г. — СПб.: Альфарет, 2007. — 6 с., 72 л. карт.

*Ільницький В. Карта малоруского народа // Денисъ зъ Покутья. Вhсти про землю і дhи русинoвъ.— Львoвъ, 1869.— Кн. 1.— 76 с., карта.

*Кардаш Т. В. Етнічні карти території України у праці П. П. Чубинського "Праці етнографічно-статистичної експедиції в Західно-Руський край" / Т. В. Кардаш // Часопис картографії. - 2013. - Вип. 6. - С. 232-241. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/ktvsh_2013_6_25. 

* Коссак М. Карта Етнографична Малоруси.— Львовъ: Инст. Ставр., 1861 // Львовянинъ: Приручный и господарскїй Мhсяцословъ на рoкъ звычайный 1862.— Львовъ: Накладомъ М. Н. Косака, 1862.— 108 с.

*Лебедкин М. О племенном составе народонаселения Западного края // Записки Русского географического общества. – СПб., 1861. – Кн.XIII. – С.131–160.

*Ломницька Леся. Англомовні праці академіка Рудницького - Режим доступу: http://meest-online.com/history/achievement/anhlomovni-pratsi-akademika-rudnytskoho/

*Маржецкий К. Л. Карта еврейскаго населенія Юго-Западнаго края / сост. К. Л. Маржецкий, руководитель П. П. Чубинский. – 1: 1 260 000, 30 верств в дюйме. – [СПб]: Литогр. и хромолит. А. И Траншеля, [187?]. – 1 к.: 3 цв., печать, штемпель; 45×57 см.

*Маржецкий К. Л. Карта католиков, а в том числе и поляков Юго-Западнаго края / сост. К. Л. Маржецкий, руководитель П. П. Чубинский. – 1: 1 260 000, 30 верств в дюйме. – [СПб]: Тип. и хромолит А. И. Траншеля, [187?]. – 1 к.: 3 цв.; 45×578 см.

*Михальчук К. П. Карта южно-русских наречий и говоров / сост. К. Л. Маржецкий, конс.: П. П. Чубинский, К. П. Михальчук. – 1: 2 520 000, 60 верст в дюйме. – [СПб]: Типогр. А. Траншеля, 1871. – 1к.: цв., штемпель; 61×78 см.

*Мирковичъ М. Ф. Этнографическая Карта Славянскихъ Народностей.— СПб., 1867.

*Об этнографической карте Европейской России, составленной Петром Кеппеном. — Репринтное издание 1853 г. — СПб.: Альфарет, 2008. — 46 с., 1 л. табл.

*Падюка Н. “Народописна карта українсько-руського народу” Г. Величка: історія створення і наукове значення // Записки Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника.— Львів, 2005.— Вип. 13.— С. 430-444.

*Падюка Н. Початки української етнокартографії (друга половина XIX ст.) / Падюка Н. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/zlnb/2008_1/pdf/rozdil4/Padyuka.pdf

*Падюка Н. В. Етнокартографічні праці С. Рудницького [Текст] // Національне картографування: стан, проблеми та перспективи розвитку; зб. наук. пр. – К., 2005. – Вип. 2. – С. 222-227.

*Подробный атлас Россiйской имперiи съ планами главныхъ городовъ», Картграфическое заведение А. Ильина, С-Петербургъ, 1871.

*Риттихъ А. Ф. Атлас народонаселения Западно-Русского края по исповеданиям / Сост. при М-ве внутр. дел в Канцелярии зав. устройством православ. церквей в зап. губерниях. - 2-е изд., испр. и доп. - СПб., 1864. - 2 с., 9 л. : табл., карт.

*Риттихъ А. Ф. Этнографическая карта Европейской Россіи.— 1 : 2 520 000, 60 верстъ въ англ. дюйме.— СПб.: Картогр. заведеніе А. А. Ильина, 1875.

*Риттихъ А.Ф. Племенной состав контингентов русской армии и мужского населения Европейской России. – СПб., 1875.

*Риттихъ А. Ф. Карта западныхъ и южныхъ славянъ.— 60 верстъ въ англ. дюйме.— СПб.: Картогр. заведеніе А. А. Ильина, 1885.

*Ровенчак І., Симутіна А. Перші етнічні карти українських земель. – ПУ, 1992 р., № 1, с. 22 – 26.

*Ровенчак І. Передумови видання Г. Величком “Народописної карти українсько-руського народу” // Вісник геодезії та картографії.— 2001.— № 1 (20).— С. 51.

*Ровенчак І. Фактори та джерела видання Г. Величком “Народописної карти українсько-руського народу” в 1896 р. // Картографія та історія України: Зб. наук. пр.— Львів; Київ; Нью-Йорк: Вид-во М. П. Коць, 2000.— С.109-118.

*Симутіна А. Л. Перші українські етнічні карти // Записки Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника.— Київ: Наук. думка, 1993.— Вип. 2.— С. 23-34.

*Cocca P. I. Історія картографування території України: Підручник / Cocca P. I. – К., Либідь, 2007. – 336 с.

*Справозданє зъ дjяльности центрального Выдjлу Товариства “Просвjта” за рoкъ 1887.— Львoвъ, 1888.— С. 12.

*Таранець В. Г. Українці: етнос і мова : монографія / В.Г.Таранець. – Одеса : ОРІДУ НАДУ, 2013. – 364 с.

*Теребенев Нестор. Карта России и племен её населяющих. Издание М. Л. Свешникова. — С. - Петербург, 1886.

*Труды этнографическо-статистической экспедиціи въ Западно-Русскій край, снаряженной Императорскимъ Русскимъ Географическимъ Обществомъ / Юго-Западный Отдhлъ. Матеріалы и изслhдованія, собранныя д. чл. П. П. Чубинскимъ.— С.-Петербургъ, 1872–1879.— Т. I-VII.

*Труды этнографическо-статистической экспедиціи въ Западно-Русскій край, снаряженной Императорскимъ Русскимъ Географическимъ Обществомъ / Юго-Западный Отдhлъ. Матеріалы и изслhдованія, собранныя д. чл. П. П. Чубинскимъ.— С.-Петербургъ, 1872.— Т. I.— С. VІІІ.

*Чубинскій П. П., Маржецкій К. Л. Карта еврейскаго населенія Юго-Западнаго края.— Въ англ. дюймh 30 верстъ или 1 : 1 260 000.— [СПб.], [1871].

*Чубинскій П. П., Маржецкій К. Л. Карта католиковъ, а въ томъ числh и поляковъ, Юго-Западнаго края.— Въ англ. дюймh 30 верстъ или 1 : 1 260 000.— [СПб.], [1871].

*Шаблій О. Григорій Величко – перший український доктор географії / Шаблій О. [Електронний ресурс] – Режим доступу:http://mykolayiv.org/media/files

*Шахматов Алексей. О государственных задачах русского народа в связи с национальными задачами племен, населяющих Россию. - Режим доступу: http://www.mosjour.ru/index.php?id=922

*Штойко Павло. Степан Рудницький (1877-1937): Життєписно-бібліографічний нарис. – Львів: НТШ у Львові, 1997. – (Визначні діячі НТШ, No2). – С.173-175.

*Atlas Ethnographique des provinces habitées en totalité ou en partie par des Polonais [Карты] / par R. d'Erkert. ― St. Petersbourg, 1863.

*Berghaus H. Ethnographische Karte von Europa / Auf F. v. Stulpnagels geogr. Zeichnung zusammengestellt v. H. B[erghaus] im Marz 1845, in Stich vollendet November 1846.— 1 : 6 000 000.— Gotha: Bei Justus Perthes, 1847 // Dr. Berghaus’ Physikalischer Atlas.— Bd. 2.— Abth. 8: Ethnographie.— № 5-8.— Gotha: Verlag v. Justus Perthes, 1848;

*Berghaus H. Ethnographische Karte der Osterreichischen Monarchie / Nach Bernardi, Šafařik, und eigenen Untersuchungen von HBgs. [H. Berghaus]. Febr. 1845.— [Без м-бу].— Gotha: Bei J. Perthes, 1846 // Dr. Berghaus’ Physikalischer Atlas.— Bd. 2.— Abth. 8. Ethnographie.— Арк. 10.— Gotha: Verlag v. Justus Perthes, 1848.

*Csaplovics J. Ethnographische Karte des Konigreichs Ungern sammt Croatien, Slavonien, der ungrischen Militargrenze und der Seekuste / Nach Lipszky.— Без м-бу.— [Leipzig], 1829.

*Czoernig K. F. v. Ethnographische Karte der Oesterreichischen Monarchie: in vier Blaettern.— 1 : 864 000.— Wien, 1855.

*Frohlich R. A. Neueste National und Sprachenkarte des Oesterreichischen Kaiserstaates und der angrenzenden Theile, mit genauer Angabe der einzelnen Sprachfamilien.— Wien, 1849.

*Grosser Hand-Atlas uber alle Theile der Erde in 170 Karten. Herausgegeben von J. Meyer. Hildburghausen Verlag des Bibliographischen Instituts. 1860.

*Häufler J. V. Sprachenkarte der Osterreichischen Monarchie sammt erklarender Ubersicht der Volker dieses Kaiserstaates, ihrer Sprachstamme und Mundarten, ihrer ortlichen und numerischen Vertheilung.— Ofen, 1845.

*Physisch - Statistisch und Politischer Atlas von Europa ... in 6 Karten gross Format, schon illuminirt, mit erklarendem Text am Rand. Verfertiget zum Selbst Studium und der Tugend gewidmet von C. Desjardins ... Wien 1837. Zu haben bei dem Verfasser, Haarmarkt No. 731, und in allen soliden Kunst - und Buchhandlungen Deutschlands.

*Raffelsperger F. Volker und Sprachenkarte der Oestereichischen Staaten mit genauer Angabe der Provinz- und Begrenzung, so wie der kleinen Sprachgebiethe und der gemischten Kreis- und Ortsbevolkerung.— Wien, 1849.

*Russe Carte Ethnografique, 1852.

*Šafařik P. J. Slovansky Narodopis.— Praha, 1842.

*Šafařik P. J. Slovansky zeměvid / V. Merklas ryl.— [М-б у геогр. милях].— Praha, 1842.

*Witwicki S. Rys historyczny o Hucułach.— Lwow, 1863.— 134 s., karta.

*Witwicki S. O Hucułach. Rys historyczny.— Wydanie wznowione, tańsze.— Lwow: U Karola Wilda, 1873.— 134 s., karta.

*Zubrzycki D. Granice między ruskim i polskim narodem w Galicyi.— Lwow, 1849.— 32 s.

 

Юозас Габрис. 1918 р. Етнографічна карта Європи (Gabrys, J. Carte ethnographique de l'Europe. 1918. Lausanne: Libr. Centrale des Nationalités).