Андрій Байцар: серпня 2024

Назва «Московія» на географічних картах з'являється в кінці XV ст. В цей період також з'являються карти де Московію називають Russia (Руссія). До поч. XVIII ст. переважають карти з назвою MOSCOVIA, або з подвійною назвою де московські землі і країна називаються одночасно і MOSCOVIA й Russia. З XVIII ст. назва Russia поступову витісняє назву MOSCOVIA.

Московія (лат. Moscovia) або Московщина — історична екзонімічна назва Великого князівства Московського (1277-1547) та Московського царства (1547-1721), що була прийнята в багатьох країнах Європи. Саме назва Московія фігурує на всіх історичних мапах до перейменування Московського царства на Всеросійську імперію у 1721 році. Назву Московія далі вживали іноземці поряд з новими назвами Росія і Російська імперія. В українській мові XIX століття в цьому значенні вживалися назви «Москівщина», «Московщина».

Назва “Москва” за своїм походженням (етимологією) є назвою не слов’янською, а угро-фінською. Мовознавець А. Преображенський (1958) висловив припущення, що це радше “мерянське слово, бо Владимирська, Ярославська і вся Московська губернії складали колись область Мері”. Існують три чудськомовні версії тлумачення цієї назви. За однією з них, назва походить від мерянського москá авá — медведиця (моска — медвідь і ава — мати, жінка). За другою — із фінського musta — чорний, брудний і va — вода, тобто “брудна вода”. За третьою — моска — корова і ва — вода, тобто “коров’яча калюжа”.

М. Фесмер твердить, що останнє тлумачення набрало широкої популярності завдяки авторитетові В. Ключевського, який вважав його найбільш достовірним. Відомі інакші етимологічні варіанти цієї назви. Наприклад, назва річки, яка дала ім’я Москві, перекладається з бурят-монгольської мови як “закручене русло”.

Правитель цієї держави називає себе князем (згодом великим князем, а пізніше — царем) московським, а своїх підданих — московськими людьми. Так, наприклад, Василь Васильович у “посланії” до Константинопольського патріарха називає себе “великим князем московським”. У грамоті Земського собору на вибір 1613 р. першого царя із роду Романових Михайла Федоровича читаємо: “И все православные крестьяне всего Московского государства от мала до велика и до сущих младенцев, яко едиными устами, вопіяху и вызываху глаголяще: что быти на Володимірском, и на Московском, и на Новгородском государствах, и на царствах Казанском, и на Астраханском, и на Сибирском”. Коли скинули з трону Василя Шуйського, то до претендента на трон духівництво поставило таку вимогу, щоби: “был из Московских родов, а Литовского и Немецкого Короля и Королевичев на Владимирское и на Московское Государство не избирать”. Ця епоха (XV–XVIII ст.) в усіх російських історіях має назву “Московської”. Словосполучення “Московське царство” міцно ввійшло у вжиток сучасників, а потім публіцистів і вчених пізнішого часу. Не вдаючись з цього питання у зайві деталі, відзначимо, що аж до 1721 р. назви “Москва”, “Московське государство”, а не “Русь” і “Россія”, були офіційними урядовими назвами держави.

1523 р. до папського престолу прибув московський посол Герасімов. В оточенні Папи Климента VII перебував знаний лікар і письменник Паоло Йовій. Зі слів московського посла, він написав книжку “Libellus de legatione Basilii magni Principis Moschoviae ad Clementeni VII...”, успіх якої був надзвичайний. Протягом XVI ст. вийшло понад двадцять її видань і багато перекладів. Ось так у Західній Європі відбулося географічне відкриття досі не знаної Московії.

Перша друкована карта Московії була виявлена порівняно недавно і в 1993 р. придбана Російським державним архівом стародавніх актів. Автор невідомий. За змістом вона дуже близька карті Московії Баттіста Агнезе. Б. А. Рибаков вважає цю опубліковану карту «первинним, чорновим начерком, зробленим після від'їзду Дмитра Герасимова з Італії між липнем і жовтнем 1525 р.» [Рибаков 1994]. Однак, навряд чи доречно називати її «чорновим начерком»; вона цілком закінчена і підготовлена до друку. І вона не може вважатися первинною щодо карти Баттіста Агнезе, бо в такому разі в цій останній географічна інформація друкованої карти відобразилася б повніше [О. Кудрявцев, 2020].

Назва «Руссія» (Russia) блукає географічними картами XV – поч. XVІІІ ст. від Карпат до Білого моря. Властивою для західноєвропейських карт є наявність двох Русей (прикарпатської та новгородської) та окремої від них Московії.

Складається враження, що для сучасників з Центральної та Південної Європи Русь знаходилася в недалекій Галичині, для Північної – на теренах близької їм Новгородщини, а Московія не збігалася ні з тим, ні з тим. Хоча, звісно, варіантів накладання назв існувало чимало різних…[К. Галушко, 2013].

На карті світу італійця А. Біанки (Andrea Bianco) 1436 р. над територією північно-східної Русі є напис лат. «Imperio Rosie Magna» (Імперія Велика Росія). Термін«Московія - Велика Росія» міститься в назві карт: 1650 р. Клааса Янсзона Вісшера “MOSCOVIAE seu RUSSIAE MAGNAE Generalis Tabula...” (Загальна карта Московiї або Великої Руссії...); 1677 р. П’єра Дюваля «Moscovie dite autrement Grande et Blanche Russie» (Московія або Велика й Біла Руссія) і т. д.

Слово «Велика Росія» (ή Μεγάλη Ρωσία) вперше з'являється офіційно в переліку митрополій, які перебували під юрисдикцією Константинопольського патріарха складеному в кінці XII століття за імператора Ісаака II Ангела. Удільна роздробленість, постійні набіги татар і загальна політична нестабільність змусили в 1300 році Київського митрополита Максима покинути свою резиденцію в Києві і переїхати в Володимир-на-Клязьмі. Галицькі князі стали домагатися створення своєї окремої метрополії, і в 1305 році була створена Галицька митрополія, самостійна від Київської. Однак майже відразу стихійно її стали називати Малою Руссю, тому що складалася вона з 6 галицько-волинських єпархій. Решта 12 єпархій, включаючи Київську та Чернігівську, залишалися в підпорядкуванні у Київського митрополита, який мав резиденцію у Володимирі, а з 1325 року — в Москві. Такий поділ церковних єпархій тривав протягом усього XIV століття.

У самій Московщині терміни «Росия», «Россия» на позначення країни почали вживатися в XVI ст.: назва «Россия» вперше засвідчена в московській грамоті 1517 р.

У Московії назву «Велика Росія» вперше вжито у 1542 р. (в тексті московських книжників, які намагалися довести претензії Москви на всю спадщину давньої Русі) [Полное собрание русских летописей. Т. 20. Ч. 2. Санкт-Петербург, 1914. С. 460].

Термін «Велика Росія» міститься в «Апостолі», надрукованому 1565 р. в Москві І. Федоровим та П.Мстиславцем. У надрукованому 1577 р. у Московській Слободі «Псалтирі» теж вжито назву «Великія Росіи». До титулу московських. царів термін «Велика Росія» увійшов у 16 ст., зокрема, 1584 р. цар Федір Iванович титулувався як самодержець «всея Великія Россия».

Після Переяславської угоди (1654), а також завоювання білоруських земель Речі Посполитої цар Олексій Михайлович (1655) іменувався в титулі: «Божою милістю Великий Государ, Цар і Великий князь, всієї Великої й Малої, й Білої Росії самодержець… (Божиею милостью Великий Государь Царь и Великий князь, всея Великия и Малыя и Белыя Росии самодержец…).

Назва «Московія» на географічних картах з'являється в кінці XV ст. Перша рукописна карта Московії була створена Баттіста Агнезе в 1525 р. (жовтень). Венеція.

На карті “L'Europe” (Європа) Пітера ван дер Аа 1714 р.. теперішня Росія – Московія Європейська та Московія Азійська.

Піскатори

Крім потужних видавничих центрів, у Голландії, в XVII ст., існувало безліч невеликих картографічних майстерень. Серед них однією з найвідоміших і найстаріших було видавництво Клааса Янсзона Вісшера, який підписував свої карти латинізованим іменем Piscator (Піскатор).

Піскатори (лат. piscator — рибак) — перекладена латинська назва, під якою був відомий в Європі XVII ст. видавничий дім голландських граверів і картографів Вісшерів (Visscher).

Біля витоків сімейного справи стояв Клаас Янсзон Вісшер (нід. Claes Jansz Visscher; Ніколас Йоанніс Вісшер); 1587, Амстердам — 1652, Амстердам), який забезпечував потреби всієї Європи в картах (переважно настінних), атласах і офортах з міськими видами. Маркою видавництва Вісшерів-Піскаторів було зображення рибалки в картушах карт.

Клаас Янсзон Вісшер був сином теслі, котрий будував човни і вітрильники, але не пішовшляхом батька. У кого навчався гравюрі, невідомо. За припущеннями Константена Гюйгенса міг навчатися у Жака де Гейна молодшого, що і допоміг йому опанувати техніку офорта.

Ще з 1605 року почали з'являтися граюри виробництва його друкарні, майже повністю створені за картинами тогочасних фламандських художників, серед яких були і твори Девіда Вінкбонса (останні й емігрував в Антверпен в 1602 році). В другому десятилітті XVII століття друкарня Піскатора оприлюднила офорти з творів молодих голландських художників, серед яких були Ян ван де Вельде, Есайас ван де Вельде, Віллем Бейтевех. Продукція мала попит і популярність і сприяла першому комерційному успіху друкарні Піскатора. Він сам працював за офортним верстатом і зробив близько двохсот (200) мідьоритів-матриць. Друкарня Піскатора почала спеціалізуватися на створенні мап і планів міст, що мали значний попит серед аристократів, комерсантів і купців, пересічних громадян, що прикрашали власні оселі географічними мапами на кшталт великих картин. Друкарня також робила гравюри-портрети і гравюри за картинами відомих митців.

Проте в історії мистецтва Ніколас Йоанніс Вісшер залишився як видавець Біблії Піскатора (лат. Theatrum Biblicum, 1650), п'ять сотень різцевих гравюр були виготовлені за малюнками фламандських і голландських майстрів попереднього покоління.

Розквіт видавництва припадає на час діяльності його сина Ніколаса Вісшера старшого (Nicolaes Visscher I; 1618–1679), більш відомого як Н. Піскатор. Він був учнем В. Блау, багато мандрував і отримав пристойну освіту. Після смерті батька він очолив картографічну майстерню, переробляв і удосконалював карти батька публікував їх разом зі своїми. Вишукані картуші до карт Н. Вісшера І створювали відомий художник Берґгем (Berghem) та графік Йоганн Вісшер (Ioannis Visscher). 1677 р. отримав титул Картографа Голландії та Західної Фризії, а також привілей на 15 років на друкування карт. Найвідомішими є його збірні атласи «Atlas contractus orbis terrarum...» та «Germania inferior sive XVIII provinciannr…» які вийшли без зазначення року видання. Публікував також карти країн, де у 1667-1701 pp. точилися війни.

1682 р. видавничий патент був виданий його синові Ніколасу Вісшеру молодшому (Nicolaes Visscher II; 1649-1702). При ньому 90% каталогу Піскаторів складала гравійована продукція.

Видавав збірні атласи частин світу під назвою «Atlas Minor sive tonus...» та «Variae tabulae.geographica»e, в які включав карти, виконані у майстерні Вісшерів, а також карти Ф. де Віта, К. Алларда, П. Шенка I (P. Schenk I), Я. Янсона. Після смерті Ніколаса Вісшера молодшого сімейним підприємством до 1726 р. керувала його вдова. Окремі карти вона видавала з видавничою приміткою «Mise au jour chez veuve de Nicolas Vischer». Пізніше майстерня перейшла до Петера Шенка II (Peter Schenk II), який публікував карти майстерні Вісшерів зі своєю видавничою приміткою «nunc apud Petrum Schenk Junior».

На картографічну майстерню Вісшерів працювали такі відомі гравери як А. Ґос (A. Goos), А. Гоґенбом (A. Hogenboom) та ін.

1650 р. Клаас Янсзон Вісшер. Карта “MOSCOVIAE seu RUSSIAE MAGNAE Generalis Tabula...” (Загальна карта Московiї або Великої Руссії...). Українські історико-географічні землі представлені Поліссям (Polesia), Волинню (Volhynia), Поділлям (Podolia), Новгород-Сіверським (Severia) та Чернігівським (без підпису) князівствами у складі Московського царства, Кримським півостровом (Crimea) та Перекопською Тартарією (Tartaria Przecopensis). Подоння позначене як OKRAINA (Окраїна). На карті топонім Dikоia Pole (Дике Поле) міститься на південь від Бєлгорода й Осколу.

Східний кордон Московії (MOSCOVIAE) – річки Волга та Об. На схід від річки Об – Тартарія (Tartariaе).

Ця карта є удосконаленим переопрацюванням карти Росії «Tabvla Russiae ex autographe...» (Амстердам, 1614) Гесселя Ґеррітца, яка публікувалася (1635-1673 pp.) в атласах «Theatrum Orbis Terrarum» фірми Я. Блау. На своїй карті Ніколас Вісшер (Клаас Янсзон Вісшер) повторив помилки Г. Ґеррітца у географічному зображенні східноєвропейських земель та території Причорномор’я. Українські землі на цій карті подані доволі схематично, державні кордони, межі історико-географічних областей позначені невірно.

У 1681 р. цю карту перевидав Ніколас Вісшер молодший у видавництві «Atlas Minor». На цій карті вже появилася Україна і Чорна Русь (Галичина). Правобережна Україна (Придніпров’я) позначене як UKRANIA (Україна). Кордони позначені більш чітко ніж на карті 1650 р. 1680 р.

Карта охоплює територію від Нової Землі на півночі до південного узбережжя Чорного моря на півдні, від західного узбережжя Скандинавського півострова на заході до річки Обі та східного узбережжя Каспійського моря.

Пунктирними лініями з кольоровими кантами позначені державні кордони Московії зі Швецією, Польщею та Литвою, Кримським ханством, Вірменією, Грузією. На карті багато пояснюючих написів про відкриття Нової Землі, поселення в Казані і Мордві, Мурманське море та ін. Художніми малюнками зображені гори Кавказ, Карпати та лісові масиви у вигляді невеликих груп листяних дерев. На півночі проведене Північне полярне коло .

Українські землі представлені Поліссям (Polesia), Волинню (Volhynia), Україною (Ukraina), Поділлям (Podolia), Новгород-Сіверським (Severia) та Чернігівським (без підпису) князівствами у складі Московського царства, Кримським півостровом (Crimea) та Перекопською Татарією (Tartaria Przecopensis). Межі воєводств та земель на карті не позначені. По обидва береги Дніпра, від Кодака (Kudak) до гирла річки, зображене Дике Поле (Саmрі Deferti). Від Приазов’я й аж до Подоння – напис DIKOIA POLE (Дике Поле).

П’єр Дюваль (Pierre Duval; 1619-1683), французький географ та картограф, племінник та учень Ніколи Сансона, працював також у картографічній майстерні Сансонів. Про П’єра Дюваля відомо, що народився він у 1619 р. в м. Аббевіль (Abbeville), що розташоване на півночі Франції. 1650 р. отримав титул Королівського Географа. Перші карти почали з’являтися з 1646 р., публікувались як окремо, так і входили до збірників карт. Спочатку це були переважно копії мап голландських видавців. До 1654 р. карти П. Дюваля публікував П. Мар’єт-старший, згодом — Ю. Жайо (до 1670 р.).

1654 р. заснував власне видавництво і відмовився перевидавати свої старі карти, що згодом призвело до розриву з Ю. Жайо. У цьому ж році до свого прізвища почав додавати: д’Аббевіль. 1658 р. П. Дюваль склав карти Франції та її провінцій і написав до своїх карт «Description de la France ou Géographie françoise» (Опис Франції й французька географія).

Найвагомішими здобутками П. Дюваля є збірний атлас «Cartes de Geographie» (Париж, близько 1654 р.) (зібраний із мап відомих голландських і французьких картографів XVII ст. і невеликої кількості карт самого П. Дюваля; видавався у 1662 р., 1667 р., 1684 р.).

1658 р. фундаментальна праця «Le Monde, ou Géographie universelle, contenant la description et les cartes et les blasons des principaux pays du monde» (у 2 томах) з описом країн, яка перевидавалася багато разів. До 1688 р. було шість видань французькою мовою (1663 р., 1670 р., 1676 р., 1682 р. та ін).

У 1676 р. вона вийшла під назвою «Всесвітня Географія, що містить описи, карти й герби основних країн світу» (La Geographie Universelle contenant Les Descriptions, les Сartes, et le Blason des principaux Pais du Monde). Видана в Парижі, 312 сторінок з картами.

«Всесвітня Географія» є унікальним історичним документом в області картографії й представляє величезне значення для всіх країн світу в галузі історії, географії, лінгвістики, хронології. Примітно, що в цій географії із усіх країн тільки три названі імперіями. Це Імперія Тартарія (Empire de Tartarie) на території сучасного Сибіру, Імперія Могол (Empire Du Mogol) на території сучасної Індії, у Європі – Турецька Імперія (Empire des Turcs). Якщо в сучасній історії можна легко знайти відомості про Імперію Великих Моголів, то про Тартарію, як про імперію, не згадується в підручниках ні по світовий, ні по вітчизняній географії та історії, ні в матеріалах по історію Сибіру. Цікаві комбінації географічних назв, що збереглися до наших днів, і що канули в часі. Наприклад, на карті Тартарії, вона граничить на півдні з CHINE (сучасний Китай), а поруч на території Тартарії, за Великою китайською стіною, позначена місцевість названа CATHAI, трохи вище зазначені озеро Lak Kithay і населений пункт Kithaisko і т.д.

Після смерті П. Дюваля картографічною фірмою керувала його вдова, а згодом — доньки.

1677 р. Карта «Moscovie dite autrement Grande et Blanche Russie» (Московія або Велика й Біла Руссія). Це одна іе перших карт, на якій окрім вже звичних позначень для Московщини: Московія і Біла Русь, стоїть синонім «Велика Руссія»

Якоб Зандрарт (Jakob von Sandrart; 1630-1708), нюрнберзький гравер, картограф, художник і видавець у своїх працях не тільки приділив значну увагу землям України, а й визначив її як окрему територію.

У віці десяти років він отримав освіту у свого дядька Йоахіма фон Зандрарта, який на той час жив в Амстердамі. Потім він вирушив до Данцигу на чотири роки, а з 1644 року здійснив півторарічну подорож через Торн, Бреслау та Відень до Регенсбурга. У червні 1654 року одружився на Регіні Крістіні Ейммарт, дочці відомого гравера та математика Георга Крістофа Ейммарта старшого. З 1656 р. постійно проживав у Нюрнберзі. У 1662 р. заснував там Академію художників, ставши її першим директором. Вона існує й досі як Нюрнберзька академія образотворчих мистецтв.

Є відомості, які дають змогу стверджувати, що Я. Зандрарт був знайомий з Г. Бопланом і саме від нього почерпнув чимало знань про нашу країну. Крім того, він вчився у Гданську у Вільгельма Гондіуса, який є першим гравером Генеральної карти України (1648) і видавцем більшості основних карт України Боплана.

1690 р. Карта «Moscoviae seu Russiae Magnae Generalis Tabula qua Lappoinia, Norvegia, Suecia, Dania, Polonia Maximaeq parte Germaniae, Tartariae Turcici imperii, aliaequ Regiones adjacentes fimul oftendentur de nova correcta et edita pe Iacobium Sandrart» (Загальна карта Московії, або Великої Руссії, що включає Лаппонію, Норвегію, Швецію, Данію, Польщу, більшу частину Німеччини, Тартарію, Османську імперію та інші прилеглі краї. Видана з новими виправленнями й опублікована Якобом Зандрартом).

Ця карта зі зміненим картушом і з незначним переопрцюванням є майже копією карти 1681 р. Ніколаса Вісшера молодшого. Ця карта увійшла до атласу Й. Гоманна 1712 р.

Аналогічну карту опублікував німецькою мовою Йохан Крістоф Лохнер, а також Матеус Зойтер у 1740 р.

На своїй карті Я. Зандрарт повторив помилки Г. Ґеррітца та Піскаторів у географічному зображенні східноєвропейських земель та території Причорномор’я. Українські землі на цій карті подані доволі схематично, державні кордони, межі історико-географічних областей позначені невірно.

Українські землі на цій карті подані доволі схематично, державні кордони, межі історико-географічних областей позначені невірно (Поділля в межах Валахії та ін.), неточно зображена мережа приток Дністра і Дунаю та обриси Чорного і Каспійського морів, на чорноморському узбережжі та Кримському півострові подані застарілі назви населених пунктів. Очевидно, карта Московії була створена Зандрартом раніше 1675 р., коли вперше була опублікована його карта Польщі, що ґрунтувалася на картах Ґ. Боплана, і на якій значна частина помилок, зокрема на українських землях, була виправлена.

Опис карти подано за М. Вавричин (2009 р.).

Заголовок у прямокутному картуші, увінчаному гербом Московії-Росії, який підтримують два путті, у правому верхньому куті карти. Обабіч картуша — постаті бояр і жителів Сибіру. На задньому плані зображене стійбище.

Карта у дволінійній рамці з вказаними градусами; на карту нанесено картографічну сітку. У лівому нижньому куті у прямокутній рамці — дві шкали лінійного масштабу. На тлі Каспійського моря зображено розу вітрів, що показує напрям на північ.

Українські землі представлені Поліссям (Polesia), Волинню (Volhynia), Україною (Ukraina) у складі Польського королівства, Поділлям (Podolia), яке зображене у межах Валахії, Новгород-Сіверським (Severia) та Чернігівським (без підпису) князівствами у складі Московського царства, Кримським півостровом (Crimea) та Перекопською Татарією (Tartaria Przecopensis). Межі воєводств та земель на карті не позначені. По обидва береги Дніпра, від Кодака (Kudak) до гирла річки, зображене Дике Поле (Саmрі Deferti). Від Приазов’я й аж до Подоння – напис DIKOIA POLE (Дике Поле).

Матеус Зойтер (George Matthäus Seutter; 1678–1757), видатний німецький видавець і географ, народився в Аугсбурзі, там і проживав. Загалом, до 1757 р. у майстерні М. Зойтера було вигравіровано і надруковано бл. 500 карт.

Поряд з успішним нюрнберзьким видавництвом Гоманна досить відомим було картографічне видавництво Матеуса Зойтера (George Matthäus Seutter; 1678–1757) в Ауґсбурґу. М. Зойтер, виховуючись у відомій сім’ї художників та граверів, отримав початкові знання у свого батька Матеуса Зойтера, а продовжив навчатися мистецтву гравіювання карт у Нюрнберґу, спочатку у Д. Функа, а потім у Й. Б. Гоманна.

Матеус Зойтер працювавши разом з Гоманном, перейнявши досвід створив свій власний успішний картографічний бізнес. Видавництво, яке заснував М. Зойтер 1707 р., спеціалізувалося на друкуванні карт, планів, атласів різних розмірів та виготовленні глобусів.

Незважаючи на те, що карти часто були копіями гоманнівських та голландських карт, вони мали великий попит завдяки нововведенням. За короткий час він зумів випередити своїх попередників і конкурентів у гравюрі карт, Йоганна Штрідбека I та його сина Йоганна Штрідбека II (Johann Stridbeck; 1665-1714), а також Джера Вольфа, особливо з точки зору багатства та різноманітності картографічного видання, розширення торгівлі картами, якій сприяли воєнні часи. Атласи М. Зойтера видавалися з покажчиком географічних назв, а карти були розділені на квадрати з літерними позначками

Разом зі своїм учнем гравером та видавцем Тобіасом Конрадом Лоттером (Tobias Conrad Lotter; 1717-1777) опублікували в 1728 р. «Atlas novus sive tabulae geographicae totius orbis» (ATLAS NOVAS INDICIBUS INSTRUCTUS). Атлас неодноразово перевидавався у 1730 р., 1735, 1742 р., 1744 р. і т. д. Мапи М. Зойтера є найкращими зразками «золотого століття» німецької картографії.

В 1731/32 рр. імператор Карл VI присвоїв йому титул Імператорського географа (Sacrae Caesareae Maiestatis Geographus). В 1716 р. цей титул Карл VI присвоїв Й. Гоманну.

Видавництво М. Зойтера успадковував (1756) Тобіас Конрад Лоттер, який одружився з дочкою картографа. Після смерті Зойтера (1757) Лоттер разом з Альбрехтом Карлом Зойтером (1722–1762) (сином видавця) успадкував його підприємство та незабаром отримав повний контроль над ним. На старих картах Зойтера з'явилося ім'я Лоттера. Він перевидав в другій половині XVIII ст. багато карт Зойтера, замінивши ім'я першого видавця на своє. Лоттер видавав атласи й різноманітні листові мапи. Після смерті його справу продовжив син Маттіас Альбрехт Лоттер (1741–1810), який відновив та видав велику частину батькових мап.

Атласи Матеуса Зойтера (https://www.vintage-maps.com/en/seutter-george-matthaus-20)

*Atlas Compendiosus oder Die ganze Welt in den nothwendigsten Geographischen Charten, 1720. Перелік 20 карт виглядає наступним чином: Welt, Europa, Asia, Africa, America, Hispania, Gallia, Magna Britania, XVII Provincia, Helvetia, Italia, Germania, Dania, Scandinvia, Polonia, Danubius cum Graecia, Moscovie Super, Moscovia Infer, Terra Sancta;

* Atlas compendiosus scholasticus (без дати), з 26 картами;

*Atlas Geographicus oder Accurate Vorstellung der Ganzen Welt, 1725 з 46 картами;

*Atlas Novus Indicubus Instructus, 1728 (перевидавався багато разів) з 25 картами, близько 1735 р. з 50 картами;

*Atlas Novus sive Tabulae Geographicae Totius Orbis Faciem, Partes, Imperia, Regna et Provincias Exhibentes Exactissima Cura Juxta Recentissimas Observation Aeri Incisae et Venum Expositae a Matthaeo Seutter Chalcogr. Augustae Vindelicorum, 1730, 1741 (https://archive.org/details/dr_covers-to-atlas-novus-sive-tabulae-geographicae-totius-orbis-faciem-part-12041001);

*Grosser Atlas, 1734;

*ATLAS UNIVERSALIS, EXHIBENS CORTICEM TOTIUS ORBIS, 1742;

*Atlas Minor, 1744.

1725 р. Карта «Moscoviae seu Russiae Magnae : generalis tabula : quâ Lapponia, Norvegia, Suecia, Dania, Polonia, Hungaria maximaeq. partes Germaniae, Tartariae, Turcici Imperii, aliaeq. regiones adiacentes simul ostenduntur (Московія або Велика Росія). UCRANIA (Україна) охоплює Правобережну Наддніпрянщину. Довкола неї розташовано топоніми VOLHINIA (Волинь), PODOLIA (Поділля) і POLESIA (Полісся). Південь України (землі між Інгульцем і Дніпром) названі Диким полем (Dzike Polie). На сході Московія межує із Тартарією (Tartariae).