ПРАЗНИК.Для тих, хто в темі

Слово "празник" має особливий сенс для тих, хто посвячений у його таємницю.

Мені празник пахне новими фіранками, напуцованою підлогою, чистою скатертиною, печеною качкою, росолом з петрушкою, шинкою, холодцем, мнятими бараболями щедро политими маслом, тушкованою капустою, андрутами перемащеними згущонкою, а головне - пляцками.

Пляцків мало бути багато. Бували роки, коли мама напікала їх чи не двадцять. І всі різні, всі смачненні.

З року в рік ксьондзи на казанні говорили, що празник, то перш за все про духовне, та що не кажіть, а без матеріального не буде ніякого празника.

Пекти пляцки починали мало не за тиждень. Стартували з сухарів. Місили великі бебехи тіста і виробляли прерізні форми печива. Популярними були давні рецепти "Сухарі з горівков", "Машинкові сухарі", "Сухарі з дюрков", "Поцілунки", "Сухарі на смальці", "Слойоні", "Крухкі" і ще багато які. Щоб ними нагодувати цілу араву бажаючих, треба було добре наміситися і нарозтачуватися. Бо ті сухарі, як чіпси: хрум-хрум і нема.

А до празнику ще тиждень! Тре щось і на кльош покласти. А потім ще й на попразент нести: до школи, на роботи…

Десь з середи переходили до випікання пляцків. Спочатку пекли «сухі» коржі (на «Наполеон», «Спартак», «Перемащений вареним сиром», «Слойоний з ябками», «Сметанковий», «Мадярський»), а пізніше переходили до «мокрих» (Празький, «Пташине молоко», «Маковий», «Вуріховий», «Жіночі примхи», «Три богатирі») і на сам кінець (може й навіть, за день до празника) «Сир-мак-бісквіт», «П’яна вишня» і ще кілька лакшері тортиків. Ясна річ, що мав бути ще медівник і сирник - то як база, без них празнику бути не могло.

Справжній треш наступав тоді, коли те все треба було перемащувати. Коржі на дошках і різник картонках заносили до кухні й складали на усіх придатних поверхнях. Я не знаю, як давали раду люди у бідні 90-ті, бо то треба було хто-зна скільки масла, цукру, згущонки та яєць на торті всі креми. В мене вдома ніколи не замінювали масла спредами. Краще було на два пляцки менше зробити, але з найдорожчим маслом.

Празник і економія – то речі несумісні. Мало бути щедро всього! І не тільки на столі. До празнику треба було мати файне вбрання, причепурену хату. Бо то ж люди прийдуть. Потім ще й будуть ходити по хатах збирати гроші на церкву, а там точно хтось такий та знайдеться, що буде очима «знимкувати» всю обстановку і потім переповідати то у широких колах вузьких поглядів.

Коли приходила празникова неділя (а у мене в селі то завжди неділя, на початку жовтня) на душі було так святково та приємно, як мало в який інший день у житті. Празник завжди давав багато очікувань. І Служба в церкві у той день була особлива, і людей значно більше, ніж зазвичай, ще й танці у клубі ввечері.

Мені здавалося, що у наш празник ніколи не бувало ні дощу, ні холоду (звичайно був, але я його не помічала, бо радість празникового настрою перекривала усе). Відправа була урочиста, священник запрошував своїх колег на спільну молитву.

- Кіко нині було ксьондзів? – питали після Служби ті бабусі, котрі за станом здоров’я до церкви не пішли.

- Багато! – пафосно казали їм колежанка і починали загинати пальці, - наш – раз, Вурманьский – два, декан – то маїш вже три…. – Іноді й бракувало пальців на руках для тої лічби. І то був успіх!

Кількістю запрошених священників вимірювався рівень празника. А якщо були запрошені семінаристи співати – ну то, вважай, цілий фестиваль! Всім від того було добре…

Минули роки. Празник втратив ту давню романтичність. Ми стали поміркованіше ставитися до приготування та споживання страв. Уже не поспішаємо оновлювати гардероб саме під цю дату. Але найголовніше – відійшли люди. Хтось просто віддалився, бо розрослася рідня: онуки двоюрідних вже є «четвертими»… А хтось відійшов у інші виміри…

Празник… Пра-зник. Був і зник. Так щоразу кажемо, коли чекаємо того дня, готуємося, а він віддзвенів святочними дзвонами, відгомонів хмільними голосами гостей і зник… Як зрештою, кожна мить, кожен день нашого земного шляху. Як кожен з нас.

Празникуймо, доки живемо! Бо усе наше життя – празник, у якому надважливе і духовне, і матеріальне. Головне – з любов’ю та з розумом. 

Галина Заболотна (FB, 2022 р.) 

 

З FB Maria Seniv (Козова) про спів як важливу складову празника (храмового свята):

"А у нас була дуже співуча родина. З'їжджалися на празник, деколи і по 30 осіб!!! У нас тоді була лише одна церква, то й празник був один на все містечко - на Петра. Мені, тоді ще не дуже дорослій, перепадали від гостей, паперові кульки з цукерками, шоколадки "Оленка" і "Чайка" ,одна бабуся привозила в кошику лісові малини і лісові горіхи, на них я найбільше чекала. Всі, хто заходив до хати, виталися, саме через букву - и, тобто обіймалися з нами, домашніми, виявляється як по-французьки!!! - притулялися щоками на два боки і запитували : "Як ся маєш? ". Потім йшли за щедрий мамин стіл у хаті, ще був один столик з лавочками, з нарізкою м'ясною й овочевою, невеличким графином з домашнім вином, збанком компоту і пляцками на кльоші у садку, куди виходили побесідувати чи чоловіки покурити. Але фішка нашого празника - це був спів! 

У перервах між частуванням, співали і співали, ділилися на голоси, аж на три, особливо чоловічі!!! Це було щось! Вікна були навстіж відчинені, хто йшов дорогою, спинявся, щоб послухати ті надзвичайні голоси та красиві українські пісні. Ніхто не фальшивив у співі, це був вже роками (на щорічних празниках) зіспіваний хор! На наступний день задоволеним батькам казали: "Але, вже в вас вчора файно співали, на всю вулицю було чути! " То правда, аж мені защеміло від спогадів!... Але найтяжче було мамі, вона одна на таку громаду готувала. Недоспані ніченьки! Як вона це витримувала?!! Отака щедра українська натура, аби гості були задоволені!".

1903 р. Етнографічна карта білорусів

1903 р. Етнографічна карта білорусів (Этнографическая карта белорусского племени).  Опублікована в "Карский Е.Ф. Белоруссы. Том 1. Введение к изучению языка и народной словесности. Печатный документ. — Вильна, 1904. — 466 с.".

На карті Пінщина та Берестейщина - українська етнічна територія на півдні та заході теперішньої Білорусі.

Пінщина, або Пинщина — українська етнічна територія на півдні Білорусі, що межує на заході з іншим українським етнічним регіоном — Берестейщиною. Часто Пінщину об'єднують з Берестейщиною в єдиний етнокультурний регіон, хоча між цими двома землями існують деякі відмінності як в історичному, так і в культурному плані. Автохтонне населення Пінщини має назву пінчуків. Історичний і культурний центр краю — місто Пінськ. Пінщина є частиною Полісся.

1918 р. Етнографічна карта білорусів (Этнографическая карта белорусского племени).  

Этнографическая карта белорусского племени, составлена в 1918 году ординарным академиком Е.Ф. Карским. Масштаб 40 вёрст в дюйме. Издание Белорусского Областного Комитета при Всероссийском Совете Крестьянских Депутатов. Напечатано в Военно-Топографическом Отделе Главного Управления Генерального Штаба.

Слава Героям! Вічна пам’ять винниківчанам, які загинули у москальсько-українській війні

 

25 лютого  2022 р. загинув український воїн  Дмитро Кабаков (22.10.1963 – 25.02.2022).

Андрій  Костів

29 березня 2022 р.  на Луганщині в м. Золоте, загинув винниківчанин Костів Андрій Михайлович. Костів Андрій був сержантом 3-го механізованого батальйону 24-ї окремої механізованої бригади Збройних Сил України імені короля Данила. Навчався у середній загальноосвітній школі № 29 м. Винники. Воював з москалями в АТО у 2014 р. Костів Андрій  обрав шлях воїна, сміливо ставши на захист рідної землі, в складний для неї час. Пішов на війну, в якій прагнув щось змінити, прагнув вчитися і допомагати іншим. Він був прекрасною людиною з відкритим серцем та веселою вдачею, з честю захищав свою Батьківщину і героїчно загинув у бою. Прощання відбулося у Гарнізонному храмі св. Петра і Павла 5 квітня. Поховали Героя на Марсовому полі.

Сергій Корольов 

13 червня 2022 р.  на Донеччині, захищаючи Україну, загинув мешканець Винник Сергій Корольов, 1973 р. н. 16 серпня, Львів попрощався з Героєм Сергієм Корольовим, який загинув у боротьбі з російськими окупантами. Похоронений на Марсовому полі.

Сергій Корольов (06.07.1973 – 13.06.2022) народився і виріс у Львові. Закінчив СЗШ №48. Вищу освіту здобув у тодішній Львівському технікумі промислової автоматики, здобувши спеціальність «технік-електрик». Після навчання вступив на військову службу.

У 2015-2018 роках захищав Україну у зоні проведення Антитерористичної операції на сході України. З початком повномасштабного вторгнення росії вступив до лав Збройних Сил України. Виконував бойові завдання у складі 68 окремої єгерської бригади Корпусу резерву Сухопутних військ. У Сергія Корольова залишилися дружина, двоє дітей, мати та брат.

Ігор  Гриновець

12 вересня 2022 р. у боях за Україну, на Півдні, загинув мешканець Винник – Ігор Григорович Гриновець, 30.05.1971 року народження, боєць 24-ої окремої механізованої бригади імені Короля Данила. Закінчив Львівський техніко-економічний коледж Національного університету «Львівська політехніка». З 1989 по 1991 рік проходив військову службу. У мирний час працював заготівельником взуття на приватному підприємстві «Стептер» та у товаристві з обмеженою відповідальністю «Ніка Захід». З початком повномасштабного вторгнення добровольцем став на захист України. У Ігоря Гриновця залишилися батько, мати, рідна сестра, брат та цивільна дружина.

Чин похорону Героя - 20 вересня в гарнізонному храмі Петра і Павла у місті Львів. Після цього похоронна процесія відбула у Винники. У Винниках прощання з Героєм відбулося за місцем його проживання – вулиця Кільцева, 10. Поховали Героя у його рідному селі Романів.

Назар Тимків

 15 липня 2022 р. у боротьбі з московитськими загарбниками загинув український воїн Тимків Назар (07.10.1995 - 15.07.2022).

Назар Тимків народився 7 жовтня 1995 року. Здобув вищу освіту Львівському кооперативному фаховому коледжі економіки і права.

Впродовж 2015 – 2017 років проходив військову службу у 14-й радіотехнічній бригаді імені Богдана Хмельницького повітряного командування "Південь" Повітряних Cил Збройних Сил України.

Із початком повномасштабного російського вторгнення захищав Україну у складі 81-ої окремої аеромобільної бригади Десантно-штурмових військ. Старший солдат загинув 15 липня 2022 року.

В чоловіка залишились дружина, донька, батьки та брат.

Чин похорону відбувся 25 липня 2022 р. Поховали Героя на Марсовому полі.

 

      Микола Варлам

3 вересня 2022 р. у боротьбі з російськими загарбниками загинув мешканець Винник – випускник СЗШ № 29 Микола Варлам. Микола Варлам народився 22 жовтня 1969 року у Винниках.

У 1977-1985 роках навчався у середній загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №29 міста Винники. Здобував професійно-технічну освіту за спеціальністю «художня обробка меблів». Після завершення навчання проходив військову службу в Житомирській області, згодом – у підрозділах артилерійської розвідки у колишній Чехословаччині. У мирний час працював у приватному акціонерному товаристві «Мікроприлад», із 2014 до 2022 року – у товаристві з обмеженою відповідальністю «Глас Трьош Львів». У 2015-2016 роках виконував бойові завдання в районах проведення Антитерористичної операції.

З перших днів повномасштабного вторгнення РФ боровся із окупантами у лавах 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила оперативного командування «Захід» Сухопутних військ Збройних Сил України. Попри отримане у боях поранення, одразу повернувся на фронт.

У Миколи Варлама залишилися дружина, двоє дітей, невістка, онука, мати та брат із сестрою.

3 жовтня Винники та Львів попрощалися з Героєм. Похоронений на Личаківському цвинтарі. 

Василь Пелеш

 18 вересня 2022 р.  у боротьбі з московитськими загарбниками загинув український воїн Пелеш Василь (10.02.1995 – 18.09.2022).

Василь Пелеш родом із Старого Самбора. Ще у 2014 році молодий чоловік з перших днів російської агресії у складі добровольчого батальйону «Айдар» боронив Україну від ворога. У серпні 2014 року він єдиний вижив зі свого екіпажу згорілого БТР під час боїв під Луганськом та потрапив у полон. Рашисти катували його і відтяли руку майже до плеча через татуювання «Слава Україні».

Його знали як людину принципову, з чіткою позицією, та непохитною силою волі.

З початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну у лютому цього року Василь вступив на військову службу. Добровільно пішов в один з київських військкоматів та знову став до лав ЗСУ. І це тоді, коли Київ переживав надважкі часи. Наш захисник доставляв на передову боєприпаси у штурмовому батальйоні в/ч А4010.

Під час виконання бойового завдання на Донеччині отримав важке поранення, від якого помер у дніпровському шпиталі.

Поховали Героя у середу, 21 вересня 2022 р., у рідному Старому Самборі.

  Віктор Ушков

                                                     Наш ТАТО Герой!!!

21 вересня 2022 р. відійшов у вічність, після смертельних поранень, Ушков Віктор Валерійович (поранений в боях під Харковом 07. 09. 2022 р.). Віктор Ушков – народився 27 грудня 1985 року у Винниках. Навчався у середній загальноосвітній школі № 29 м. Винники. Згодом закінчив Львівську комерційну академію (сьогодні – Львівський торговельно-економічний університет). Після вторгнення росії став на захист України. Виконував бойові завдання у зоні проведення Антитерористичної операції. У мирний час працював у відділі фізичного захисту Державної податкової служби у Львівській області та на приватному підприємстві «Львів-Пласт», згодом –  експедитором. Із початком повномасштабного вторгнення боронив Україну у лавах 80-ї окремої десантно-штурмової бригади Десантно-штурмових військ Збройних сил України. У загиблого залишилися батьки, дружина та двоє дітей. Парастас – неділя 25.09. в храмі Різдва Івана Хрестителя о 19:00 год, тіло було цілу ніч в церкві. Похорон відбувся в понеділок 26.09., панахида в храмі Івана Хрестителя на 8:00 год., потім на подвір'ї дому. Відправа в Гарнізонному храмі Петра і Павла на 11:00 год. Поховали героя на Марсовому полі (вул. Мечнікова).

 

 Іван  Ковальський

23 вересня 2022 р. у боротьбі з російськими загарбниками загинув мешканець Винник – випускник СЗШ № 47 Іван Михайлович Ковальський (13. 02. 1992 р. н., м. Винники).

Свій останній бій Герой Іван Ковальський прийняв у населеному пункті Вовчий Яр, що на Донеччині. Герой загинув під час підриву транспортного засобу. У машині перебувало семеро українських захисників. П‘ятеро загинуло, ще двоє отримали поранення.

У 2010 році вступив на строкову службу до внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ, перебував у складі 2-ї окремої Галицької бригади Західного оперативно-територіального об’єднання Національної гвардії України. У 2014 році закінчив Національний університет «Львівська політехніка», здобув кваліфікацію бакалавра за спеціальністю «Організація і регулювання дорожнього руху».

У 2022 році вступив до лав 95-ї окремої десантно-штурмової бригади Десантно-штурмових військ Збройних Сил України. У серпні 2022 року проходив військові навчання у Сполученому Королівстві.

Прощання із нашим загиблим Героєм Іваном Ковальським відбулося, у понеділок 26 вересня, у храмі Святого Воскресіння у Винниках (вулиця Тараса Шевченка, 13) Парастас - о 19:30 год.

Чин похорону Героя Івана Ковальського відбувся у вівторок, 27 вересня, у гарнізонному храмі святих апостолів Петра і Павла у Львові (вулиця Театральна, 11). Поховали українського Героя-захисника Івана Ковальського на Марсовому полі у Львові.

Тарас  Кутний

17 грудня 2022 р.  під час виконання бойового завдання в Авдіївці (Донеччина) загинув 25-річний мешканець Винник Тарас Олегович Кутний.

Народився Тарас Кутний у Винниках 17 листопада 1997 р. Перші роки навчання пройшли в СШ №29, закінчив СШ №47 у м. Винники. Після 18-ти років, отримавши спеціальний дозвіл, підписав контракт з ЗСУ. Був 3 роки у гарячих точках на Сході, в тому числі в Часовому Яру, Донецької області. Після служби поступив у Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського, факультет соціології та права та одночасно вступив в Київську Національну академію внутрішніх справ, вивчавши Право. Після закінчення вищих навчальних закладів працював в охоронній фірмі у Києві.

В 2022 р. познайомився з майбутньою дружиною Наталею, яка важко хворіла. Проводив її лікування в Швейцарії. 8 жовтня 2022 р. Наталя померла.

23 лютого був терміново викликаний в м. Гостомель і Бучу, де разом з побратимами прийняв перший бій повномасштабного вторгнення ворога на нашу землю. Підписав контракт до закінчення війни в Україні з Національною Гвардією, військова частина 3001, окремий загін спеціального призначення ОМЕГА, де займав посаду старшого офіцера 2-ої бойової групи, групи спеціального призначення повітряно-десантної та високоштурмової підготовки.

Тіло Тараса Кутного обміняли аж у березні. Поховали Героя 13 березня у рідних Винниках на Новому цвинтарі.

«Тарас власним прикладом показував, що таке справжня Україна та що таке бути справжнім патріотом, горіти своєю країною. Людина, яка була наповнена надзвичайною мудрістю та розумом. Така рішучость, сила, сміливость та відвага, яка була у нього, зустрічається один раз на тисячі. Людина, яка мала величезне серце, сповнене любові, радості та добра, яка навчила любити та бути милосердним до інших.

Ти шукав справедливість, чому інші віддають життя, а не ти (2019 р). Але тоді був ще не час і ми ще не знали, що тебе чекає велика битва, в якій ти віддаш своє життя за наше майбутнє. Любов та спогади — це те, що ти залишив в (для) нас назавжди. Ти завжди будеш безсмертним» — Віка Грисюк.

«Коли почалося повномасштабне вторгнення, він вже з само ранку був в повному споряджені та готовий до активних дій. На моїх очах від його повідомлення в загальний чат “друзі, замість того щоб шукати як покинути Київ, отримайте зброю і залишайтесь на місцях“ хлопці виходили з евакуаційних вагонів, обирали залишатись та тримати Київ» — Георгій Дехтяренко.

«Я вперше зустрів його, коли заїждав на вільний у 2020 році. Тарас був сотником і я пам‘ятаю, що завжди рішення, які він приймав, були чіткими і справедливими. Я знав, що він був військовим і думав, що це характерно всім військовим, але ні. Тепер маючи 2 роки військового досвіду розумію, що Тарас був хорошим командиром, таких не завжди зустрінеш на полі бою, але якщо такі поруч, то спокійніше виконувати завдання. Тараса немає з нами, але він з Наталі. Пишаюсь тим, що мав такого товариша. Честь» — Олексій Василюк.

Ростислав   Наконечний

28 січня 2023 р.  у боротьбі з російськими загарбниками, під час виконання бойового завдання під Бахмутом (Донеччина), загинув винниківчанин – випускник СЗШ № 29 Ростислав  Романович Наконечний (1970 р. н., м. Винники). Чин похорону відбувся з дому покійного, в неділю – 5 лютого. Поховали Героя на Старому Винниківському цвинтарі.

Богдан Березій

29 січня 2023 р. — від множинних вогнепальних кульових поранень загинув житель с. Зимна Вода Богдан Володимирович БЕРЕЗІЙ, 11.06. 1993 р. н. Дитячі і юні роки Богдан провів у Винниках, закінчив молодші класи школи № 47. Богдан добровольцем пішов на фронт і мужньо боровся, відстоюючи свободу Батьківщини. Мріяв про Перемогу, та не дочекався. У воїна Богдана Березія залишилась мама, батько і наречена. Чин похорону і прощання відбулися 20 березня о 12.30 в с. Зимна Вода, по вул. Тихій, 9 і продовжилися в церкві Свв. апп. Петра і Павла в с. Зимна Вода (вул. Львівська). Поховали Героя на цвинтарі в с. Зимна Вода.

Зеновій Дейнега

5 лютого 2023 р. у боротьбі з російськими загарбниками загинув мешканець Винник – Зеновій Іванович Дейнега (26.08.1986 – 05.02.2023). Уродженець села Квітневе Львівської області.

Навчався у місцевій середній загальноосвітній школі, згодом вступив до Новострілищанського опорного ліцею імені Миколи Лебедя. Після завершення навчання проходив строкову службу у складі військової частини А3522.

У мирний час працював у ТзОВ ТВК «Перша приватна броварня», надалі – будівельником у місцевих будівельних компаніях.

Любив присвячувати час рибальству та збору грибів. У 2014-2015 роках виконував бойові завдання у зоні проведення Антитерористичної операції у лавах 3-го батальйону територіальної оборони «Воля».

З початком повномасштабного вторгнення російської федерації добровільно вступив до 103-ї окремої бригади Сил територіальної оборони Збройних сил України. За особисту доблесть був нагороджений численними відзнаками, зокрема, медаллю «Разом до перемоги. Операція Об`єднаних Сил».

У Зеновія Дейнеги залишилися дружина, двоє синів, мама, сестра, брат та бабуся.

Парастас і прощання з Героєм відбулися  о 19.00 год в неділю, 12 лютого в храмі Різдва Івана Хрестителя, за адресою: м. Винники, вул. Галицька, 61. Прощання також відбулося й у Гарнізонному храмі св. Петра і Павла 13 лютого. Поховали Героя на Марсовому полі. 

 Юрій Шуліпа

 10 лютого 2023 р. у боротьбі з російськими загарбниками загинув Шуліпа Юрій (14.08.1974 – 10.02.2023).

 Юрій  Губ’як

 19 лютого 2023 р. у боротьбі з російськими загарбниками загинув Губ’як Юрій  (21.04.1986 – 19.02.2023).

Юрій Губ’як — львів’янин. Загинув 19 лютого. Йому було 37 років. Навчався у Ліцеї №74 імені Марійки Підгірянки Львівської міської ради.

Працював у будівельній сфері, захоплювався своєю справою. Любив активний відпочинок.

Із початком повномасштабного вторгнення добровольцем став на захист Батьківщини від російських окупантів. Боронив територіальну цілісність та суверенітет держави у лавах 109-го окремого гірсько-штурмового батальйону 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади "Едельвейс" оперативного командування "Захід" Сухопутних військ ЗСУ.

У Юрія Губ’яка залишилися четверо дітей, цивільна дружина, мама, бабуся, та сестра.

Поховали Героя 24 лютого 2023 р. на Марсовому полі.

 

 Назарій Королишин

Назарій Королишин — уродженець міста Винники. Загинув 27 лютого 2023 р. під Бахмутом. Йому було 25 років.

Закінчив Відокремлений структурний підрозділ «Автомобільно-дорожній фаховий коледж Національного університету "Львівська політехніка", згодом продовжив здобувати освіту в НУ "Львівська політехніка".

Після завершення навчання проходив військову службу в Києві при Міністерстві оборони України. Працював на Приватному підприємстві та на СТО у Львові. Захоплювався автомобілями та технікою.

Із перших днів повномасштабного вторгнення за власною ініціативою став на захист Батьківщини до лав 2-ї окремої Галицької бригади Західного оперативно-територіального об’єднання Національної гвардії України. Під час проходження служби у місті Броди одружився.

У понеділок, 6 березня, о 17.00 в храмі Різдва Івана Хрестителя (м. Винники, вул. Галицька, 61) відбувся парастас в пам'ять винниківського Героя. Тіло було в храмі цілу ніч. Похорон відбувся 7 березня, у вівторок, об 11.00 з храму. Поховали Назара Королишина на новому кладовищі у Винниках.

 Петро Красуцький

11 березня 2023 р.  у боротьбі з російськими загарбниками, під час виконання бойового завдання,  загинув  Петро Красуцький (27.02. 1978 - 11. 03. 2023). Уродженець м. Винники.

Навчався Герой у Комунальному закладі Львівської обласної ради «Винниківська загальноосвітня санаторна школа І-ІІІ ступенів». Згодом здобував професійно-технічну освіту. Після завершення навчання проходив строкову військову службу в Чорноморську (Одеська область).

Працював за кордоном у Королівстві Іспанія, після повернення – у Товаристві з обмеженою відповідальністю «ЛісГал».

Протягом 2014-2015 років виконував бойові завдання у зоні проведення антитерористичної операції у складі 80-ї окремої десантно-штурмової бригади Десантно-штурмових військ Збройних Сил України. За особисту мужність був нагороджений медаллю «Захиснику Вітчизни».

Після отримання поранення повернувся до цивільного життя, працював на підприємстві «Бристоль».

Із перших днів повномасштабного вторгнення російської федерації повернувся до лав 80-ї бригади ЗСУ. Під час виконання бойового завдання був вдруге поранений.

Чин похорону і прощання з Петром Красуцьким відбулися 15 березня  в Гарнізонному храмі Петра і Павла. Поховали Героя на Марсовому полі у Львові. У Петра Красуцького залишилися дружина та двоє доньок.

 Василь Змислий

30 березня 2023 року загинув винниківчанин  - Василь Змислий (29.03.1980 р.- 30.03.2023 р.; позивний "Бандана"). Лави Небесного Воїнства поповнилися ще одним мужнім Захисником. Бойовий побратим Tan Swami написав : "Пішов дуже швидко. Мужньо, не згинаючись, у повний зріст, у прямому й переносному сенсі. Від усього серця співчуваю мамі, дружині, доньці. Вони можуть гордитися своїм сином, чоловіком, батьком". 

Народився Василь ЗМИСЛИЙ 29 березня 1980 в селі Глібовичі Свірзькі на Перемишлянщині, де закінчив місцеву школу та ПТУ у Перемишлянах.

Пройшов військову строкову службу. Працював будівельником в різних галузях.

На початку повномасштабного вторгнення рф в Україну, одразу повернувся з роботи з Польщі і вступив в Територіальну оборону Винник. В липні 2022 року пішов добровольцем в бригаду швидкого реагування 3018 Національної Гвардії України в місті Гостомиль.

Свій останній бій прийняв в районі Бахмута, поблизу Горлівки, в селі Озерянівка, отримавши смертельні осколкові поранення 30 березня 2023 року.

В Василя Змислого залишилися донька, дружина, мама і троє братів, один з них також воює.

Парастас відбувся:4 квітня о 19.30 в Храмі Різдва Івана Хрестителя за адресою: м. Винники, вул. Галицька, 61. Похорон розпочався з прощанням в храмі у Винниках о 9.00 і продовжився об 11.00 в Гарнізонному храмі Петра і Павла у Львові. Поховали Героя на Марсовому полі.

                                                 

                                                       Андрій Матис

 23  квітня 2023 р.  від поранень, отриманих внаслідок арт-обстрілу у Бахмуті, загинув Матис Андрій Станіславович. Народився Андрій Матис 7 березня 1996 року, проживав у Винниках з дружиною Юлею та сином Матвійчиком (сину 3,3 роки). Парастас за Героєм Андрієм Матисом відбувся у вівторок 25 квітня о 19.15 год. в храмі Різдва Івана Хрестителя у Винниках по вул. Галицькій, 61. В середу, 26 квітня, о 9.30 год. відбулося прощання з храму у Винниках, о 10.00 год. — виїзд по вул. Галицькій на Львів. Чин похорону відбувся об 11.00 год. в Гарнізонному храмі Петра і Павла. Поховали Героя на Марсовому полі.

 

 

                                            Богдан-Михайло Хомик

Під час визволення населеного пункту П’ятихатки, Васильківського району, Запорізької області внаслідок осколкового поранення, 17 червня, загинув мешканець Винник Хомик Богдан-Михайло Романович, 14.11.1994 р.н.. Народився та виріс у м. Винники, закінчив СЗШ №29. Здобув освіту за спеціальністю «кухаря-кондитера». Проходив строкову службу у 24-ті окремі механізовані бригаді імені короля Данила Сухопутних військ Збройних сил України. З 2012- 2013 року проходив строкову службу в зоні АТО.

В 2019 році одружився. У свій день народження народилась донечка Вікторія 14 листопада 2019 року. На початку 2021року підписав контракт з 128-ма окрема гірсько-штурмова Закарпатська бригада Сухопутних військ України 15 окремий гірсько-штурмовий батальйон в\ч А1778.

Був нагороджений орденом за мужність II-III ступеня та отримав відзнаку медаль «Хрест Сухопутних військ». В серпні 2022 року отримав поранення 8 місяців перебував на лікування та 30 квітня 2023 року повернувся в зону бойових дій.

Парастас за винниківчанином - Героєм Богданом - Михайлом ХОМИКОМ відбувсяся:в четвер 22 червня о 19.00 в поховальній каплиці за адресою: м. Львів, вул. Пекарська, 52. Похорон - в п'ятницю 23 червня об 11.00 в Гарнізонному храмі Петра і Павла по вул. Театральній. Поховали Героя на Марсовому полі.

Володимир Яремко

14 липня 2023 р.  під час виконання бойового завдання у селі Білогорівка Луганської області загинув львів‘янин Яремко Володимир Романович 15.04.86 р. н.

Народився і виріс у м.Львові, навчався в середніх школах №32 і №99, далі вищу освіту здобував у НУ «Львівська Політехніка», де паралельно закінчив військову кафедру і отримав звання молодшого лейтенанта.

У жовтні 2015 року народився син Матвій, а у листопаді 2018 року донечка Діанка. З 2021 року проживав у Винниках.

З початком війни підписав контракт з 81-ю ДШБ. Восени 2022 року отримав звання лейтенанта.

Опечалені горем мати, діти, сестра з сім‘єю, родина і друзі.

Парастас і прощання за Володимиром Яремком відбулися 20.07 о 19.00 год. у капличці по вул.Пекарська, 52. Чин похорону відбувся у Гарнізонному храмі Петра і Павла по вул. Театральна з похованням на Марсовому полі.

Віталій Чеховський

30 липня 2023 р. під час виконання бойового завдання загинув Чеховський Віталій  (20.08.1984 - 30.07.2023). Львів’янин.

Навчався у Середній загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №91 міста Львова. Здобув вищу освіту у колишньому Львівському інституті банківської справи.

Після завершення навчання працював у сфері продажів та на будівництві, згодом протягом певного періоду проживав у Королівстві Бельгія. Захоплювався автомобілями.

Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації добровольцем став на захист Батьківщини від окупантів. Виконував бойові завдання із захисту суверенітету та територіальної цілісності держави у лавах 117-ї окремої механізованої бригади Сухопутних військ Збройних Сил України. Боровся із загарбниками на території Донецької та Запорізької областей.

У Віталія Чеховського залишилися батько і брат.

Чин похорону Віталія Чеховського відбувся 4 серпня 2023 р. об 11:00 у Гарнізонному храмі свв. апп. Петра і Павла, об 11:30 відбулася міська церемонія прощання на площі Ринок. Поховали на Марсовому полі.

Володимир Лашин

 1 серпня 2023 р. під час виконання бойового завдання загинув Лашин Володимир (13.05.1983 - 01.08.2023). Львів’янин. 

Навчався у Середній загальноосвітній школі №84 імені Блаженної Йосафати Гордашевської. Здобув освіту у Львівському державному університеті фізичної культури імені Івана Боберського.  Після завершення навчання проходив військову службу в Харкові у лавах Національної гвардії.

Спершу працював у Приватному підприємстві «Рекламна агенція «Прес-Тайм», а згодом займався приватним підприємництвом. Протягом останнього періоду працював у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Техноваги». У вільний час захоплювався рибальством, був кандидатом у майстри спорту зі стрільби з лука.

Із початком повномасштабного вторгнення став на захист Батьківщини до лав територіальної оборони. Боровся із загарбниками на східному напрямку у складі 125-ї окремої бригади територіальної оборони регіонального управління «Захід» Сил територіальної оборони Збройних Сил України.  У Володимира Лашина залишилися батьки, дружина, двоє синів та сестра.

Чин похорону Героя відбувся 5 серпня 2023 р. Поховали на Марсовому полі.

Дмитро Лазуркевич

 20 вересня 2023 р. в Донецькій області, в районі Торецька, внаслідок осколків від танкового удару загинув винниківчанин ЛАЗУРКЕВИЧ ДМИТРО РОМАНОВИЧ. Дмитро отримав поранення несумісні з життям і загинув на місці бою.

Народився Дмитро Лазуркевич у Винниках, 8 листопада 1974 року. Закінчив 47 школу, після школи закінчив ПТУ. Відслужив в війську строкову службу. Працював в будівельних компаніях. Захоплювався акваріумістикою.

З часу повномасштабного вторгнення, вже 1 рік і 3 місяці захищав Україну і нас в лавах 24 бригади імені Короля Данила.

У Дмитра залишилася дружина, син 12 років, батьки, брат, родина, друзі...

Парастас відбувся у вівторок, 26 вересня о 19.00 год. в Винниках, в храмі Володимира і Ольги, по вул. Патріярха Димитрія (бічна Шевченка).

Прощання з Героєм - з цього ж храму в середу, 27 вересня, о 9.30 год., церемонія похорону - об 11.00 год. в Гарнізонному храмі Петра і Павла. Поховали Героя на Марсовому полі.

Олександр Сулімов

 26 вересня 2023 р. під час виконання бойових завдань в м. Кремінна, Луганської області загинув винниківчанин – СУЛІМОВ Олександр В'ячеславович, 16.12.1991 р. н.

Олександр був чуйною і доброю людиною, з початку війни будучи цивільним, активно допомагав ЗСУ коштами, організовував збори на машини і обладнання.

Та серце було неспокійне, тому вирішив піти добровольцем. І 1 березня 2023 року вступив в АЗОВ.

Був надзвичайно наполеглевим у своїх намірах, залишивши постійну роботу, де був відданим працівником на «Концерн Хлібпром» - починавши з оператора автоматичної лінії 6 розряду, потім майстром зміни і став начальником цеху заморожених напівфабрикатів, віддавши близько 10- ти років старанної праці.

Олександр був любячим чоловіком дружині Наталії, та багатодітним батьком двох доньок - 1 рочок і 9 років, та сину 2 рочки.

Дружина, будучи після тяжкої хвороби, залишилась сама з трьома маленькими дітьми.

Парастас відбувся у неділю, 1 жовтня, о 19:00 год. в Винниках, в Храмі Різдва Івана Хрестителя (Винники, вул. Галицька,61). Чин похорону відбувся 2 жовтня, об 11:00 год., в Гарнізонному Храмі Петра і Павла. Поховали Героя на Марсовому полі.

Назар Мурдза

 29 вересня 2023 р. під час виконання бойового завдання загинув Назар Мурдза (13.07.1994-19.09.2023). Уродженець села Труханів Львівської області.

Навчався у колишній Краковецькій школі–інтернаті I-II ступенів. Здобув освіту у Державному навчальному закладі «Ставропігійське вище професійне училище міста Львова» за спеціальністю «Столяр, маляр-штукатур».

Після завершення навчання протягом певного періоду працював різноробом на Янівському цвинтарі. У 2018 році приєднався до Спільноти взаємодопомоги «Емаус – Оселя» у Винниках, адже прагнув допомагати людям.

У 2022 році Назар Мурдза прийняв рішення розпочати самостійне життя та працевлаштувався у Львові.

Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації добровільно став на захист Батьківщини до лав морської піхоти.

Назар Мурдза був сиротою. У Героя залишилися друзі, однокласники та далекі родичі. Поховали Героя на Марсовому полі.

Юрій Березюк

Юрій Березюк (12.08.1992 – 03.09.2024).

Народився у м.Львів. Навчався у школі №86. Згодом продовжив навчання у коледжі інформаційних технологій Національного університету «Львівська політехніка». Вищу освіту здобув у цьому ж університеті.

Проживав у м. Винники.

Працював регіональним менеджером у «Еліт Декор». Проходив строкову військову службу в складі 24-ї окремої механізованої бригади імені Короля Данила. В перші дні повномасштабного російського вторгнення добровільно став на захист держави до лав Західного територіального управління Військової служби правопорядку Збройних Сил України.

В Юрія залишилось двоє дітей, дружина, батьки.

Прощання та чин похорону розпочалися в суботу, 7 вересня, об 11:00 год.у Гарнізонному храмі свв. апп. Петра і Павла у Львові, а об 11:30 год. відбулася міська церемонія прощання на плоші Ринок. Поховали Героя на Марсовому полі.

Ігор ПОЛЬОВИЙ

Ігор ПОЛЬОВИЙ (позивний “Слон”) (20.10.1996 — 23.10.2024).

Народився у Закарпатській області, після закінчення школи, продовжив батьківський шлях, ставши прикордонником. Батько Ігоря Польового виконував бойові завдання у зоні проведення антитерористичної операції, тому під час навчання, ще у 17-річному віці, Ігор записався до навчального центру ДПСУ, щоб відправитися на фронт.

Проходив військову службу у складі Одеського прикордонного загону (ВПС «Одеса»), згодом вступив до Національної академії Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького.

У 2016 році, під час навчання в Академії, у Ігоря народився син.

У 2021 році закінчив Національний університет «Одеська юридична академія».

Із початком повномасштабного вторгнення, проходив службу у відділі спеціальних дій на воді 1-го Одеського загону морської охорони.

Із формуванням 15-го мобільного прикордонного загону «Сталевий Кордон», Ігор був призначений керівником одного з бойових підрозділів. Брав участь в обороні країни на Бахмутському, Куп'янському та Лиманському напрямках, демонструючи хоробрість та професіоналізм.

Під час одного з боїв, лейтенант Польовий, очолив штурмову групу та здійснив успішний прорив на позиції ворога. Це дозволило іншим підрозділам Сил оборони вийти на нові рубежі.

У запеклих боях за Вовчанськ отримав поранення, але відмовився від евакуації, продовжуючи керувати підрозділом і рятуючи життя своїм побратимам.

23 жовтня 2024 року, виконуючи чергове бойове завдання отримав важке осколкове поранення та загинув на полі бою. Прощання з Героєм відбулося 30 жовтня 2024 року у Гарнізонному храмі святих апостолів Петра і Павла з похованням на Марсовому полі у місті Львів.

У Ігоря залишились батьки, син та колишня дружина, які проживають у місті Винники.

Нагороди:

 Ігор Польовий був нагороджений державними та відомчими відзнаками серед яких медаль «За військову службу» та нагрудний знак «Хрест Військова честь».