Тартарія, або Татарія (лат. Tartaria, фр. Tartarie, англ. Tartary, нім. Tartarei), — неісторична географічна назва, яку використовували в західноєвропейській літературі та картографії щодо великих областей від Каспію (навіть від Криму) до Тихого океану і до кордонів Китаю та Індії; у східнослов'янської традиції — землі Монгольської імперії і її дочірніх держав, переважно населених кочовими тюркськими та монгольськими народами, виключаючи землі Московії. Активне використання топоніма простежується з XIII до XIX століття, подекуди — до початку ХХ. У європейських джерелах Тартарія стала найпоширенішим найменуванням Центральної Азії серед негативно забарвлених назв, які не мали зв'язку з дійсним населенням регіону, аж до XIX століття європейські відомості залишалися вкрай мізерними та уривковими.
Розрив зі спадщиною Птолемея відбувається на початку XVI ст. На португальській карті (1501-1504) Тартарією називали територію між Ісартус (Яксартус) до Оккардо (Обі), до Уральських гір.
Отже, існувала величезна країна Тартарія, провінції якої мали різні розміри. Найбільша провінція цієї імперії називалася Велика Тартарія і охоплювала собою землі Західного Сибіру, Східного Сибіру й Далекого Сходу. На південно-сході до неї примикала Китайська Тартарія (Сhinese Tartary) [не плутати з Китаєм (China)]. На півдні від Великої Тартарії була, так звана, Незалежна Тартарія (Independent Tartary) [Середня Азія]. Тибетська Тартарія (Tibet) розташовувалася на північний захід від Китаю й на південний захід від Китайської Тартарії. На півночі Індії перебувала Монгольська Тартарія (Mogul Empire) [сучасний Пакистан]. Узбецька Тартарія (Bukaria) була затиснута між Незалежною Тартарією на півночі; Китайською Тартарією на північному сході; Тибетською Тартарією на південному-сході; Монгольською Тартарією на півдні й Персією (Persia) на південному-заході. У Європі теж були Тартарії: Московія або Московська Тартарія (Muscovite Tartary), Кубанська Тартарія (Kuban Tartars) та ін. На теренах України – Мала Тартарія (Little Tartary), Перекопська, або Ногайська Тартарія (Tartaria Nogaiens, Precopiensis P.), Очаківська Тартарія (Tartares d'Oczakow) та Буджацька Тартарія (Tartares de Bvdziak).
Мала Тартарія (лат. Tartaria Minor, італ. Tartaria Piccola, фр. La petite Tartarie) — назва регіону, яку використовували в середньовічній картографії та географії. Містилася на території сучасних південної України та Донщини між річками Дніпро і Дон, з півдня її обмежували узбережжя Чорного та Азовського морів. В склад Малої Тартарії входила – Перекопська Тартарія або Ногайська Тартарія, Очаківська Тартарія та Буджацька Тартарія.
Перекопська Тартарія, або Ногайська Тартарія – етнополітичне утворення татарських ногаїв на лівому березі Дніпра між Перекопом, Дніпром і річкою Бердою. Головним центром було місто-фортеця Перекоп.
Джамбуйлуцька орда (Перекопська орда) — одна з ногайських орд. З'явилася на території Північного Причорномор'я після розпаду Золотої орди та переходу ногайських племен із прикаспійських земель у 2-й пол. XVI ст. У XVIII ст. отримує паралельну назву – Перекопська орда. На чолі стояв каймакам, рідше — сераскир. Джамбуйлуцька орда перебувала у васальній залежності від Кримського ханства, брала участь у його нападах на українські та інші землі. У ході російсько-турецької війни 1768—1774 рр. у 1770 р. визнала протекторат Російської імперії і невдовзі була ліквідована. 1771 р. переселена на Кубань, а в 1790 р. — у приазовські степи. Після Кримської війни 1853—1856 рр. джамбуйлуцькі ногаї емігрували до Османської імперії.
1730 р. Матеус Зойтер. «Стисла карта усієї течії Дунаю..». На карті позначено – Мала, Перекопська, або Ногайська Тартарія (Tartariæ Minor, Tartaria Nogaiens., Precopiensis P.) і Крим (Crimea Chersonesus Taurica).
Очаківська Тартарія — сучасна територія південноукраїнських степів між Дніпром, Південним Бугом і Дністром від узбережжя Чорного моря до р. Кодими. Центром був Очаків, який з навколишньою місцевістю підпорядковувався безпосередньо Османській імперії. Решта території Очаківської Тартарії перебувала у васальній залежності від Кримського ханства.
Єдисанська (Очаківська) орда — відгалуження Малої Ногайської орди. На чолі орди стояв каймакам або сераскир. Головні напрями господарства — скотарство, торгівля і частково землеробство. Єдисанська орда брала участь у нападах на українські та інші землі.
В ході російсько-турецької війни 1768—1774 рр. орда визнала протекторат Росії (1770) і невдовзі була ліквідована. Людність переселено на Кубань (1771), а в 1790 р. — у межиріччя Молочних Вод і Берди. Після Кримської війни 1853—1856 рр. єдичанські ногаї емігрували на турецьку територію — у степи Південної Бессарабїї.
1666 р. П’єр Дюваль на своїй карті виділив Очаківську Тартарію (Oczackou Tartares), Буджак (Budziak) та Перекопську або Малу Тартарію (Precopense ov Petite Tartane).
Буджацька Тартарія (Tartares de Bvdziak), або Буджак (Budziak) — сучасна територія південноукраїнських степів між гирлами Дністра і Дунаю. Перебувала у васальній залежності від Кримського ханства і Османської імперії. Заснована у XV ст. тюркськими кочовиками — ногайськими татарами (20 000—30 000 осіб). Проіснувала до XVIII ст.
Білгородська орда (Орда малих ногаїв, або Буджацька та Добруджська орда) — татарська орда, на чолі якої стояв мурза. Назву дістала від міста Білгорода (тепер — Білгород-Дністровський). На початку 1711 р. орда бере участь у поході гетьмана Пилипа Орлика на Правобережну Україну проти російської влади. Але, не витримавши важких умов, татари зрадили гетьмана, що призвело до невдачі всього походу.В 1770 році, після завоювання Південної України і Молдовського князівства російськими військами Білгородська орда перейшла під протекторат Російської імперії. Більшість кочовиків царський уряд переселив у приазовські степи між річкою Кам'янкою і містом Азовом відповідно до Карасубазарського трактату, ліквідувавши цим Білгородську орду.
1672 р. Гійом Сансон та Юбер Жайо виділили Тартарію Буджацьку (Tartares de Bvdziak), Тартарію Очаківську (Tartares d'Oczakow) та Малу Тартарію (Petite Tartarie).
1745 р. Жозеф-Нікола Деліль на своїй карті «Theatrum Belli Ao MDCCXXXVII. a milite Augustae Russorum Imperatricis adversus Turcas Tattarosque gesti. Ex. autographis in Acad. Scient: Petropol» (Карта театру військових дій в Російсько-турецькій війні в 1737 р.) виділив Татар Буджацьких.
Велика Тартарія — територію від Каспійського моря до Тихого океану (включаючи Центральну Азію). Межі її добре демонструє карта з малюнками 1725—1730 рр., зроблена Вітусом Берінгом (1681—1741) під час першої експедиції на Камчатку за дорученням царя Петра I, метою якої було встановити, як Сибір межує з Америкою. Карта намальована під час мандрівки з Петербурга через Тобольськ, столицю Сибірської Тартарії. Поділяється на ТРИ складові части: МОСКОВСЬКУ ТАРТАРІЮ (Tartarie Moscovite), НЕЗАЛЕЖНУ ТАРТАРІЮ (Tartarie Independante) і КИТАЙСЬКУ ТАРТАРІЮ (Tartarie Chinoise).
Фредерік де Віт (1680 р.) один із перших картографів що виділив Велику Тартарію (Tartaria Magna) – територію від Каспійського моря до Тихого океану (включаючи Центральну Азію).
1700 р. Гійом Деліль, на карті «Азія», один із перших розділив Велику Тартарію (Grande Tartarie) на ТРИ складові части: МОСКОВСЬКУ ТАРТАРІЮ (Tartarie Moscovite), НЕЗАЛЕЖНУ ТАРТАРІЮ (Tartarie Independante) і КИТАЙСЬКУ ТАРТАРІЮ (Tartarie Chinoise).
На карті «Велика Тартарія згідно з новими спостереженнями» 1700 р. Пітера ван дер Аа Велика Тартарія (Grande Tartarie) – Tartarie Moscovite (Тартарія Московська), Petite Tartarie (Мала Тартарія), Tartarie Independante (Тартарія Незалежна), Tartarie Chinoise (Тартарія Китайська).
Московська Тартарія (Російська) – колишні Астраханське та Казанське ханства та прилеглі землі. На деяких картах XVIII ст. Московська Тартарія – це територія Сибіру, аж до Тихого океану. Московська Тартарія зі столицею в Тобольську, згідно з Британською Енциклопедією (Encyclopaedia Britannica) 1771 р., була найбільшою державою світу. Розділ «Географія» Британської Енциклопедії містить вельми цікаву таблицю, в якій перераховані основні країни тодішнього світу із зазначенням їх площі, назви столиці, відстані від столиці до Лондона, і різниці в часі в порівнянні з Лондоном («Encyclopaedia Britannica», с. 682-684). Головні міста: Астрахань, Тобольськ.
Незалежна Тартарія (Tartarie Independante) – територія Тартарії яка не включена до складу Китайської та Російської імперій. У XVIII ст. — Центральна Азія. До Незалежної Тартарії належали землі калмиків, узбеків, туркестанців і т. д. Головне місто: Самарканд.
На карті Азії 1712 р. Йоганн-Баптист Гоманн виділив Незалежну Кочову Тартарію (Tartaria Vagabundomni Independent), яка простяглася від Амуру до Каспію, включаючи всю Моголію, Киргизію й Туркестан.
Китайська Тартарія — Тибет, Східний Туркестан, Монголія, Маньчжурія. На багатьох картах добре видна китайська стіна, і власне Китай знаходиться за нею, а до неї розташувалася територія Китайської Тартарії. Головні міста: Ласса, Шеньян.
Кубанська Тартарія – Кубань («Kuban Tartars» позначена на карті Європи 1771 р.; Британська енциклопедія).
1507 р. Бернард Ваповський (польський картограф). Його карта створена на основі втраченій карті Миколи Кузанського (1491). Tartariae Pars міститься на північ від Чорного моря.
1513 р. Ґреґор Рейш (німецький енциклопедист). Він поміщав Тартарію Половецьку (Tartaria Cumanis) на північний захід від Каспійського моря.
1516 р. Мартін Вальдземюлер (1470—1520), німецький картограф. На його карті Тартарія включає ряд територій
Московського царства і Далекого Сходу: монголи живуть в «справжній Тартарії»
(«Terra Mongal et que vera Tartaria dicitur»), а дві тартарські провінції —
Tartaria Corasine (змішання Хорасана і Хорезму) і Tartaria Torquesten
(Туркестан) — знаходяться південніше, на схід від Каспійського моря. Ці дві
Тартарії замінюють, відповідно, птолемеївські Скіфію, Согдіану і Бактрію.
Протягом XVI століття відбувається «наступ» сучасних назв на територію, раніше відношувану до Тартарії; зокрема, у Ґерарда Меркатора (1541) й Абрахама Ортелія. На карті світу Абрахама Ортелія (1564) Тартарія розташовується далеко на півночі Азії, займаючи невизначене становище між Московією і Далеким Сходом [цит. за: Gorshenina, Svetlana. L'invention de l'Asie centrale: histoire du concept de la Tartarie à l'Eurasie. — Droz, 2014. — 702 p.].
1525 р. Паоло Джолі. На карті Тартарія включає Руську рівнину, починається від гирла Дніпра, і закінчується за Уралом; між Азовським і Каспійським морями вказані «ногайські тартари».
1544 р. Себастьян Мюнстер. «Космографія». Поміщав Тартарію на схід за Танаїсом. На одній з карт Мюнстера плаття антропоморфної «королеви Європи» злегка торкається Тартарії, розташованої за Танаїсом.
1546 р. Карта із «Записок про Московію». Автор Зиґмунд фон Герберштайн. Гравер Авґустин Гіршфоґель. На карті з'являється шлях до Китаю через Північний океан. Українські землі не підписано. Позначено міста: Київ, Кам’янець, Черкасм, Очаків і т. д. Між Азовським морем і Каспійським морем – Тартарія (Tartaria), в пониззі Волги – Ногайські Тартари. За Каспійським морем – Сибір.
1550 р. Агнес Баттіста. Портолан Басейну Чорного моря. На карті позначена Біла Русь, Московія та Тартарія (Tartaria). Напис «Tartaria» міститься на карті три рази й два рази напис «Tartari». Одна Tartaria знаходиться на північ від Криму (на пізніших картах ця територія – Мала Тартарія).
1562 р. Карта «RUSSIAE, MOSCOVIAE ET TARTARIAE DESCRIPTIO...» Ентоні Дженкінсона (Anthony Jenkinson), службовця Англійської Московської компанії, складена за результатами подорожей в Середню Азію і Персію (1557-1564), вирішальним чином вплинула на зображення Центральної Азії, перш за все Туркестанського басейну. На відміну від античних карт, на яких Яксарт (Сирдар'я) впадає в Каспійське море, на карті Дженкінсона річка тече на північ, через області Taskent (Ташкент) і Boghar (Бухара); Амудар'я бере початок в околицях Shamarcandia (Самарканд) і зливається з Сирдар’ю, що впадає потім в озеро Kitaia Lacu (ймовірно, Аральське море). Озеро з'єднується з Північним океаном річкою Oba (Об). Пошуки північного морського шляху відбилися і на карті Тартарії Меркатора (1569), а потім на Атласі фламандського картографа Йодокуса Хондіуса (1606); назва міста Cambalich (Пекін) повторюється (Cambalu) на узбережжі Тихого океану. Ймовірно, під впливом російської топонімії кордони Китаю доходять до озера Kitaia, з якої витікає річка Об. Описи Дженкінсона й Меркатора в цілому точно відображають (багато в чому помилкові) уявлення європейців про північно-східну Азію другої половини XVI ст.
Е. Дженкінсон подорожував у Бухару в 1557-1559 рр., після цього ще двічі в Росію. Під час однієї з цих подорожей доїжджав до Персії. Віньєтки засновані на виданнях подорожей Марко Поло. На них зображені етнічні та міфічні сцени, місцеві жителі в національному одязі, тварини. Карта опублікована в атласі Абрагама Ортеліуса (1527-1598) «Theatrum Orbis Terrarum». Перше видання атласу вийшло в Амстердамі в 1570 р., потім атлас видавався до 1612 р.
Пошуки північного морського шляху відбивалися і на карті Тартарії Меркатора (1569), а потім на «Атласі» фламандського картографа Йодокуса Хондіуса (1606); назва міста Cambalich (Пекін) повторюється (Cambalu) на узбережжі Тихого океану. Ймовірно, під впливом російської топонімії границі Катая доходять до озера Kitaia, з якої витікає річка Об. Описи Дженкінсона і Меркатора в цілому точно відбивають (багато в чому помилкові) уявлення європейців про Північно-Східну Азію другої половини XVI століття [Gorshenina, 2014].
1564 р. Абрагам Ортеліус. Карта
«Tartariaе». Супроводжувалася карта коментарем - «Тартарія колись називалася Скіфією і
Сарматією». Тартарія простягається від Казані до Кумула (Camul), межує зі
володіннями Великого князя московського, Грузією, Персією й Тибетом, і
омивається Чорним морем, Каспійським морем, і Скіфським океаном. Нею править
Великий Хан, що «по-тартарськи» означає «імператор». Згідно з картою Ортеліуса 1586 р., Тартарія починалася на північ від Чорного моря і на схід від Дону і не продовжувалася далі від Каспію (східна частина Азії — Туркестан, Катайо і Монгол —
не входила в Тартарію).
1569 р. Герард Меркатор. Карта «Tartaria». Межі Тартарії – від Чорного моря до Тихого океану, включаючи всю Центральну Азію (до Китаю). Західна межа Тартарії – Московія.
1570 р. Абрагам Ортеліус. Карта «Asiae nova descriptio». Тартарія (Tartaria) це Західний Сибір. Західний Сибір — частина Сибіру, розташована між Уральськими горами на заході та річкою Єнісей на сході. Точні копії карти – видання 1579 р., 1595 р. і т. д.
1581 р. Абрагам Ортеліус. Карта «Asiae nova descriptio». Тартарія (Tartaria) це Західний Сибір. Але територія Тартарії, на відміну від карти 1570 р., зафарбована в один колір зі Східним Сибіром.
1597 р. Антоніо Патавіні (Antonio Magino Patavini). Карта “Тартарська Імперія” (Tartarie Imperium).
За: Г.В.Носовский, А.Т.Фоменко. Пугачев и Суворов. Тайна сибирско-американской истории:
«В якості головних міст цієї величезної «Татарської Імперії» на карті Патавіні відзначені тільки чотири міста:
1) столиця «правителя Московського» (Ducis Moscoviae Confinia), тобто, МОСКВА;
2) АСТРАХАНЬ;
3) столиця КАМБАЛУ-КАТАЙ (Cambalu Cathiae metropolis), що знаходиться між верхів'ями Обі і Єнісею, недалеко від Алтайських гір. Тобто – приблизно в околиці сучасних міст Томська і Красноярська. Ймовірно, в XVIII столітті це або близьке до нього місто було столицею Китайської Татарії;
4) САМАРКАНД. Пізніше, в XVIII столітті, Самарканд був столицею Вільної або Незалежної Татарії, землі якої сьогодні називаються «Середньою Азією», а в XIX столітті називалися «Туркестаном». Вони були завойовані Росією в 1864-1876 роках.
Зверніть увагу, що тільки ці чотири міста позначені на карті Патавіні особливими картинками, які зображують міські вежі. Як правило, саме так зображувалися столиці на старих картах. Всі інші міста зображені просто кільцями – як рядові міста.
НАЙБІЛЬШИЙ, явно виділяється значок із зображенням міських веж поставлений Патавіні на місці МОСКВИ. Решта три значки набагато менші. Значить, саме Москва, на думку Патавіні, була головною столицею «Татарській Імперії» кінця XVI століття. Це яскрава обставина повністю пояснює присутність назви «Московська Татарія» на більш пізніх картах XVIII ст.. .... Картографи пам'ятали, що історичною столицею «Татарської» імперії була саме Москва. Тому і називали її «Московською».
Відзначимо, що на карті Патавіні, крім чотирьох згаданих вище імперських столиць, позначених картинками міських веж, є ряд значків у вигляді похідних наметів. Швидше за все, так зображені військові ставки Татарської Імперії».
1516 р. Мартін Вальдземюлер
1598 р. Абрагам Ортеліус. Карта «Asiae nova descriptio»
Немає коментарів:
Дописати коментар