Польські бойовики, співпрацюючи як із німцями, так із червоними партизанами та радянськими каральними органами, проводили масові убивства українського цивільного населення. Cлід наголосити на тому, що діяльність АК на теренах Галичини, зокрема і на Винниківщині, на різних етапах війни могла мати антирадянську або антинімецьку спрямованість, але завжди була антиукраїнською. В нинішній Польщі, всі хто воював в АК та інших польських збройних формуваннях, зараховані до когорти героїв. Однак їх дії й вчинки часто не мали нічого спільного із героїзмом.
|
При написанні були використані матеріали українських та польських дослідників (Marek Bartosiewicz. Czyszki koło Lwowa: historia w dokumentach i wspomnieniach 1350—2008. – F.P.U.H. «Offset», 2009. – 448 s.; Феодосій Стеблій. Армія Крайова в збройних акціях у підльвівських українських селах (березень - липень 1944 р.). – Львів, 2009. – 68 с.; І. К. Патриляк. Українсько-Польський збройний конфлікт у роки Другої світової війни. Спроба синтетичного погляду / І. К. Патриляк // Сторінки історії. - 2014. - Вип. 37. - С. 148–159 та ін.). «…Упродовж 1938–1939 рр. головнокомандувач Війська Польського маршал Е. Ридз-Смігли і міністр військових справ генерал Т. Каспшицкі розробляли плани, за якими слід було звільнити «південно-східні креси» країни від української присутності. Паралельно з цим група польських «народовців» на чолі з генералом М. Януштайтісом розробила план виселення українців із західноукраїнського регіону. …Під час українсько-польської локальної війни на території Холмщини, Грубешівщини, Берестейщини, Полісся, Волині й Галичини з кінця 1942 до кінця 1944 рр. українці втратили 13–16 тис. осіб убитими (з яких близько 4 тис. припадало на Холмщину, Грубешівщину і Підляшшя) й до 20 тис. утікачами (за І. К. Патриляк). Перші сутички між поляками та українцями відбулися вже під час перших вересневих боїв 1939 p. Антипольських дій українських повстанців були помстою полякам і за їхню історичну зневагу до українського народу; за програну українсько-польську війну 1918-1919 рр.; за пацифікацію українців в Галичині; за співпрацю поляків Волині і Галичини вже під час війни з радянськими партизанами та підрозділами Червоної армії; за участь поляків у складі німецьких поліційних допоміжних формувань в антиукраїнських акціях; за вбивства польськими бойовиками українців на Холмщині і Грубешівщині і т. д. Армія крайова (АК; Armia Krajowa) — збройні сили польського підпілля під час Другої світової війни (27 вересня 1939 р. — 19 січня 1945 р.). Польські підпільні збройні сили були сформовані на території в кордонах до 1 вересня 1939 р. Основу їх склала Служба Перемоги Польщі, яку було створено 27 вересня 1939 р. і вже 13 листопада 1939 р. перетворено на Союз Збройної Боротьби. Вже у лютому 1942 р. СЗБ наказом Верховного командувача польських збройних сил генерала Владислава Сікорського було перейменовано на Армію крайову, яка підпорядковувалася польському урядові у вигнанні, який діяв у Великобританії. Головне завдання АК — збройний опір гітлерівським окупантам та підготовка загальнопольського повстання, так звана операція «Буря» (akcja «Burza»), яке мало вибухнути у сприятливий для того час. Здійснювала етнічні чистки українців, литовців та білорусів. Крім АК до складу польського військового підпілля, яке діяло на території Західної України, відносяться і Батальйони хлопські (БХ), що були створені 1942 р. В 1942 р. був створений польський регіон «IV Сільський Винники АК» (кодова назва «Dalia» («Далія»). Комендант — Єжи Венгерський (Jerzy Węgierski). Командуванням Армії крайової та польським еміграційним урядом була спланована (1943 р.) військова операція (акція «Буря») проти нацистів на території Західної України безпосередньо перед наближенням Червоної армії. В середині березня 1943 з Лодзі було направлено полковника Людвіка Чижевського, який був призначений комендантом Округу АК Львів (Okręg Lwów AK). Кодові назви округу: «Dukat» (Дукат), «Lira» (Ліра), «Promień» (Промінь).Округ поділявся на інспекторати, які в свою чергу ділилися на області. У травні 1943 р. комендантом Округу АК Львів призначено полковника Владислава Філіпковського. Під його керівництвом мережа АК помітно зростала і досягла наприкінці року 30 000 бойовиків (серед них було 640 офіцерів). Організований восени 1943 р. в Східному окрузі інспекторату Львів-місто, на Верхньому Личакові, моторизований полк уланів Язловецьких мав завдання захищати польське населення від УПА, забезпечити радіомовні станції, приймати переслідуваних німцями «аковців», ліквідувати агентів гестапо і підготувати підрозділи до боротьби з німцями на останньому етапі війни, захопити Львів до вступу Червоної армії. Їх діяльність повинна була «покривати» східні райони Львова та околиці міста: Винники, Підбірці, Королівську Білку, Шляхетську Білку, Чишки, Виннички, Гончари.Згідно з наказами коменданта Львівського округу АК полковника В. Філіпковського (псевдо «Чис», «Янка») від 10 серпня 1943 р., 25 лютого і 3 березня 1944 р. про розгортання збройних акцій проти УПА низові підрозділи АК у березні 1944 р. розпочали групові напади на підльвівські українські села й масові вбивства цивільних українців під виглядом відплати за дії УПА та запобіжних заходів перед можливими нападами українських збройних формувань. За Феодосієм Стеблієм: «Першу масштабну операцію здійснили боївки «Кедиву» (команди диверсій) Львівського округу АК у середині березня 1944 р. Дві групи бойовиків загальним числом 58 осіб, які вирушили із Львова 9 та 13 березня під проводом капітана Петра Шевчика («Чера») в ніч з 15 на 16 березня вчинили напад на с. Глібовичі Свірзькі Перемишлянського району, під час якого протягом 45 хвилин вбито, за даними польських джерел, 60 мешканців села… та спалено 12 господарств… Крім того, загони УПА весною 1944 р. у відповідь на напад загону «Чера» спалили польські села Гутисько, Гуту Суходільську та Гуту Щирецьку, атаки зазнали окремі польські родини в селах Підтемному, Хоросні, Товщеві та Давидові». Польські бойовики часто разом з нацистами організовували напади на довкільні села: Миклашів, Шоломию, Сухоріччя та ін. Тортур зазнало українське населення с. Пасіки Зубрицькі, с. Черепин та ін. Про звірства АК у с. Сухоріччя (за В. Гаврилів, 2019 р.; «Винниківський вісник»): «Знаємо з церковної метрики, що саме 19 липня 1944 року від кулі польського бандита загинула мешканка Сухоріччя Анна Прийма. Знаємо також, що поляки цього дня стріляли в безборонну жінку з лісу зі сторони Білки. Станом на літо 1943 року в Сухоріччі було 580 українців, 500 латинників. Жили з поляками українці в мирі й злагоді. Але перед відходом німців тамтешні поляки розпочали криваву різанину українців. Ще в травні польські банди почали палити це село. Та українці почали запекло боронити себе й свої житла. Другий напад стався 29 червня 1944 року. І 2 липня нападали поляки. Зрештою наприкінці липня їм вдалося зламати опір українців і повністю спопелити українську частину цього села. Під час нападів поляки грабували українців, хапали все, що могли. Після того, як різанина вщухала, на територію спаленого бандитами села збігалися німецькі солдати, які перебували на залізничні станції у сусідніх Борщовичах. Вони й дограбовували все, що ще могли знайти, а саме: збіжжя, овочі, фрукти, домашню живність. Старші люди з навколишніх сіл згадують, що німці тішилися з цієї різанини й шкодували, що в інших села цього нема. Бо хотіли більше свіжого м‘яса: курей, гусей, качок. Під час усіх нападів українці Сухоріччя втікали в інші села, хапали поспіхом усе, що вдавалося врятувати від банди. Але хату ж не забереш. Загалом від рук поляків в цей період загинуло шестеро чоловіків і троє жінок. 40-річного директора школи Павла Кондрука, який намагався ховатися на другому поверсі будівлі, зловили, зв‘язали колючим дротом і живцем спалили. Старенькі дідусі Леськів, який був дяком, і Демко ховалися в підвалі. Та їх знайшли й холоднокровно розстріляли. Стефанові Матвіїву куля розірвала живіт і він довго конав у страшних муках. Також було вбито Марію Кочергу. Інших прізвищ загиблих українців люди вже не пам‘ятають. Але відомо, що тамтешнім полякам зброю скидали з московського літака, люди бачили це. Є також інформація, що в цей період у Борщовичах перебував відділ української дивізії «Галичина». Німецька влада категорично заборонила нашим військовим втручатися в згадані страшні події. Але наші хлопці-вояки попри заборону поспішили в Сухоріччя й дали перцю польській банді». Варто також зазначити, що під час дій АК гинули й поляки. Наприклад, під час акції у Пасіках Зубрицьких польські бойовики знищили 18 українців і 5 поляків, які назвали себе українцями, позаяк думали, що мають справу з УПА. 1944 р. (квітень) — в районі Кривчиці
— Чортова скеля — Винники розгорнуто перші три польських підрозділи лісового
14 Язловецького уланського полку (для боротьби з німецькими військами і УПА). В процесі створення в 1944 р. структур Армії крайової, Чишки і хутори I, II і III Вулька були включені в регіон «IV. Центр «С». Армію крайову в Чишках очолив 38-річний керівник школи Марсель Тусх, псевдо «Броніслав». У Чишках були два офіцери запасу, але тільки один лейтенант Михайло Місьонґ керівник чишківського кооперативу погодився на вступ до АК. Бандитами-аковцями, базою яких були підофіцери, почав керувати сержант Андрій Кемп «Віцек» з 14-го полку уланів, коваль за професією. У Чишках були створені три взводи, а четвертий у Вульках. Вже з осені 1943 р. офіцер інформаційний, водночас керівник регіоном командного навчання, лейтенант Ясковський «Береза» в II Вульці вів курс навчання. На прилеглих луках між частиною Чишок, що називалися «містечком» і Вульками визначено місце де на парашутах мала приземлитися зброя і військова техніка під кодовою назвою «Замок 1». Зв'язковим зі штаб-квартирою у Львові був інженер Єжи Венгерський (псевдо «Антек»), пізніше командир боївки АК в Чишках. Підрозділи лісового 14-го Язловецького полку уланів в Чишках були лише структурами, що не становили самостійних одиниць, а були підпорядковані одному командуванню. У липні 1944 р. боївка налічувала понад 100 осіб і була перетворена в ескадрон 14-го полку уланів Язловецьких АК. В кінцевому підсумку полк нарахував шість ескадронів загальною чисельністю 827 бойовиків. Командиром другого взводу призначено лейтенанта Єжа Венгерського («Антека»). Кожні 10 днів солдатам платили зарплату і видавали пайок, що складало 42 злотих в день. Вони повинні були платити за обслуговування, яке надавали їм господарі Чишок. Незаможні господарі часто відмовлялись приймати плату, в той час як багатші могли вирахувати належну суму що до копійки. Несанкціоновані побори були строго заборонені і трактувались як грабіж. Запасну зброю і боєприпаси потрібно було сховати в приготовані шафки. Побудовано кілька замаскованих сховищ для людей і мережу тунелів – коридори, стелі яких були оббиті колодами. Щоб мати можливість захищатися й протистояти УПА, місцеве польське населення почало утворювати бази самооборони, які очолювали представники АК. У червні 1944 р. в селах біля Винник – Чишках, Білці Королівській, Білці Шляхетній та ін. були створені озброєні польські осередки, які розпочали напади на навколишні українські села. Всі напади польських боївок супроводжувалися катуваннями та жорстокими вбивствами українців. У липні 1944 р. тільки у Львові поляки вбили до 400 українців. Командування АК проводило в цей період так звані «профілактичні заходи». В акціях брали участь близько 500 бойовиків з Чишок, Винничок, Гончар, Давидова, Старого Села і Білки під командуванням капітана «Дража». Так в с. Шоломия ― читаємо в українському звіті: «10/11.6.44 р. о год. 24-ій поляки зі Старого Села, Давидова і Гончар окружили село і почали нищівну акцію, що до неї приготовлялися кілька днів. Почавши обстріл з двох сторін відділами, подалися в середину села. Крім запальних куль із крісів, почали кидати на хати запальні гранати та посипати легкозапальним порохом стріхи. Село загорілось з полуденної і західної сторони. Тільки від східної сторони село було вільне. В акції брало участь около 500 чоловік, зо 7 командирами, які держали зі собою зв'язок через вершника. Мали зі собою також санітарний відділ з жіночою обслугою, яка опісля кинулась запопадливо на грабунок. Було багато порожніх возів, призначених на зрабовані речі. Напасники на руках мали білі опаски. Коло год. 2-ої малий відділ УПА з'явився на підмогу селові й напасники хутко втекли. Бандити були узброєні в скоростріли, автомати, кріси й гранатомети». А ось як ці ж події описували польські підпільники: «Ліквідація гнізда вбивць. 11 числа цього місяця відплатний відділ близько 120 осіб зліквідував центральне скупчення банди різунів у Шоломиї. Спалено 55 господарств, здобуто 2 РКМ і 70 карабінів. Загинуло 96 гайдамаків. Як відповідь за нищення польського майна вбито 127 штук худоби. Відділ не зазнав жодних втрат. Давидів очистився. Українські родини з Давидова отримали наказ залишити місцевість». Готуючи військову операцію «Буря» проти німців, АК продовжувала війну проти місцевого населення – українців. Незадовго до операції «Буря» лісові підрозділи 14 полку уланів налічували близько 850 бойовиків. У Львові «Буря» розпочалася 22 липня. Поляки, дислоковані у винниківських лісах, отримали завдання захопити головну німецьку лінію оборони на схід від Львова (у Винниках та околицях), яку багато місяців німці зміцнювали. «Дража» наказав почати акцію в той момент, коли по дорозі до Львова з боку Винник наближалися одиниці 129 мотострілецької бригади гвардії полковника Єфімова, які з півдня відрізали німецькі частини. Чотири лісові ескадрони 14 уланського полку перебували на правому фланзі Червоної армії, які заходили по вул. Зеленій у Львів. Таким чином, німецькі війська опинилися в котлі перед оборонною лінією, і відповідно були відрізані з боку Коп’ятина до Кривчиць, підрозділами «Оси», «Антека» і «Флоріана». Зазнали перших втрат. Патруль «Чорного» по дорозі з Коп’ятина на Винники потрапив у німецьку засідку. «Чорного» (замісник третього ескадрону вахмістр Ян Вацек) було поранено в голову, дивом уникнув смерті, але втратив око. В акції «Буря» та в попередні дні, 14-й полк уланів в боротьбі з УПА та німцями втратив близько 30 загиблими, і померлими від ран, не рахуючи поранених. Ось як описує розвиток тодішніх подій польська еміграційна газета «Dziennik zwiazkowy» (Чикаго. 1961. 16 листопада): «23 липня розпочався бій за Львів. Відділи АК здобувають передмістя, б'ються в самому місті, здобувають зброю, беруть полонених, 14-й полк уланів Язловецьких під командою югославського старшини «Дражі» здобуває два танки. Ввечері 26 липня охорону Ратуші обняв відділ АК... На Ратуші розгорнулись 4 прапори: польський, англійський, американський, радянський... Місто зароїлось від біло-червоних пов'язок на рукавах вояків АК. Владу над звільненим містом взяли поляки». Акція «Буря» — остання спроба поляків втримати «креси всходні» перед вторгненням Червоної армії. Готуючи цю операцію проти німців, АК продовжувала війну проти українців. Структура Східного регіону «IV Сільський Винники АК» (кодова назва «Dalia» («Далія»). Комендант — Єжи Венгерський (Jerzy Węgierski). Фактичний командир військ – капітан Драган Сотіровіч «Дража» (1912—1987 рр.). Платник (płatnik) – поручник Соломон Ґолдштерн «Яструб» (після війни — Едвард Ґурський). Секретар «Дражи» – Чеслава Гнатівна «Христина». Перший лісовий ескадрон — сформований 19. 03. 1944 р. Командир «Флоріан» (поручник Генрик Козинський (Henryk Koziński), 1912 р. н.). Шеф ескадрону – «Балабес» (сержант Йосип Шайда (Józef Szajda). Другий лісовий ескадрон — сформований 19. 03. 1944 р. 15. IV — 31. VII. 1944 р. — командир Єжи Венгерський («Антек», 1915 р. н.). Заступник командира — «Йосип» Владислав Хороба (Władysław Choroba). Підофіцер – старший улан Казимир Островський «Гордий» (Kazimierz Ostrowski «Hardy»). 1923—1944 рр., загинув 23. VII. 1944 р. Заступник командира першого взводу – «Лех» Лех Цеслевич («Lech» Lech Cieślewicz). 1912 р. н. Третій лісовий ескадрон — сформований 19. 03. 1944 р. Командир — «Оса» (поручик Роман Мадурович (Roman Madurowicz). Четвертий лісовий ескадрон. Командир «Богуш». П'ятий лісовий ескадрон. Командир «Асесор» («Asesor», поручник Мартин Модлінгер (Marcin Modlinger). 1897—1979 рр. Після війни змінив прізвище на Модліньский (Modliński) і був майором LWP. Шостий лісовий ескадрон — сформований 19. 03. 1944 р. Командир — «Томаш» (поручник Болеслав Чайковський (Bolesław Czajkowski). 1902 – 1947 рр. Гонець — улан Йосип Шчигельський «П`єц» (Józef Szczygielski «Piec»). Кур'єр — Антоніна Салякувна «Анна» (Antonina Salakówna «Anna»), 1909 р. н. Санітарний патруль — Наталя Давідовічувна «Аля», «Стефа», «Ганка» (Natalia Dawidowiczówna «Ala», «Stefa», «Hanka»), 1924 р. н., (заміжня Добровольська); Ядвіга Ламаш «Віся», 1925 р. н. (заміжня Бжезіньська), поранена 26. 07. 1944 р.; Марія Tрач «Агнєшка», 1924 р. н. (заміжня Сосна (Sosna); Яніна Вижиковска «Янка», 1922 р. н. (заміжня Вагнер); Христина Заячковська «Галина», 1923 р. н. (заміжня Рутковська). Центр «С» Чишки. Комендант – до травня 1944 р. Михайло Місьонг «Сосна» (Michał Misiąg «Sosna», помер 1970 р., функції не виконував. Фактично функції коменданта виконував Андрій Кемпа «Віцек» (Andrzej Kempa «Wicek»), 1902—1982 рр. V — 31.VII. 1944р. – «Богуш», помер 1977 р. Командири взводів і дружин: Чишки Верхні. Командир першого взводу – ?. Командир першої дружини – капрал Ригльовський Тадеуш (Ryglowski Tadeusz). Командир другої дружини – старший улан Ламаш Томаш «Віця» (Łamasz Tomasz «Wicia»). Командир третьої дружини – Гонсевич Френцішек (Gąsiewicz Franciszek, іноземець). Чишки містечко. Командир другого взводу – Ян Парина «Збігнєв» (Jan Paryna «Zbigniew», 1912 р. н.). Командир першої дружини – Йосип Парина (Józef Paryna). Командир другої дружини – Йосип Лісовський (Józef Lisowski). Командир третьої дружини – Григорій Зажечний (Grzegorz Zarzeczny). Чишки нижні. Командир третього взводу – Станіслав Парина «Ромуальд», «Грюнвальд» (Stanisław Paryna, 1906—1981 рр.). Командир першої дружини – Андрій Кемпа «Віцек» (Andrzej Kempa). Командир другої дружини – Йосип Парина «Віхер» (Józef Paryna). Командир третьої дружини – капрал Томаш Лакомський (Tomasz Łakomski). Взвод Вулька – командир – XII. 1942 р. – біля IV. 1943 р. – Єжи Ґоздава-Лясковський «Береза» (Jerzy Gozdawa- Jackowski, 1912—1976 рр.); IV. 1943 р. — VII. 1944 р. — Броніслав Голуб «Сосна» (Bronisław Hołub, 1919—1984 рр.). |
|
