17 вересня 1989 р. М. Львів

 

17 вересня 1989 р. Львів.

У неділю, 17 вересня 1989 року, у Львові відбулася масова маніфестація населення Галичини за легалізацію УГКЦ. Акція почалася біля обкому компартії на вул. Винниченка та Підвальній. О 10 годині почали Службу Божу за легалізацію УГКЦ, яку служили 38 священників. Там зачитали звернення до генерального секретаря ЦК КПРС Михайла Горбачова з вимогою легалізувати УГКЦ. Потім величний похід вирушив через площі Галицьку та Міцкевича на проспект Леніна (тепер проспект Свободи), далі піднявся вул. Міцкевича до пл. Богдана Хмельницького (тепер пл. Св. Юра).

Ні влада, ні міліція не могли зупинити демонстрацію, яка проходила мирно й організовано. За різними оцінками, у цій акції брало участь від 150 до 300 тисяч галичан. Про неї повідомляли на багатьох провідних телеканалах світу.

"Висока культура і громадянська свідомість учасників походу були запорукою порядку і спокою. Кожен розумів, що бере участь у справі відновлення історичної справедливості щодо легалізації Греко-Католицької Церкви, знищеної 43 роки тому радянським режимом. Церкви, яка весь цей час залишалася живою і активно діяла у підпіллі, незважаючи на те, що віруючі та їхні душпастирі наражалися на кримінальну відповідальність", – згадував про цей день Богдан Панкевич.

Того ж вечора на центральних проспектах Львова запанувала тиша. Тисячі людей стояли на тротуарах з запаленими свічками, щоби вшанувати пам’ять загиблих від комуністичних репресій, які розпочалися в Галичині від "Золотого Вересня" 1939 року. Горіли свічки й у вікнах багатьох львівських помешкань.

"Масштабність акції за її впливом на суспільні процеси була такою потужною, що у Львові лише за жовтень місяць з компартії вийшла 31 тисяча членів, а Щербицький зрікся влади", – писав про ті події один із організаторів маніфестації Іван Гель.

Публікація ФБ: Тарас Муль,  17 вересня 2016 р.

 

Світлини з ФБ, Роман Періжок

19 вересня 1939 р. Винники. Перше в історії бойове зіткнення й братання союзників (червоних та німців)

Бій відбувався 19 вересня 1939 р. у районі тютюнової фабрики та біля польського товариства «Сокіл» (сьогодні супермаркет «Рукавичка» на вул. Галицькій). Через деякий час стрілянина між союзниками закінчилася і почалося братання. Вартовий німець, що стояв перед фабрикою підійшов до радянського танкіста, що під’їхав на танку. Червоноармієць до нього каже: «Нумо поміняймось шапками!». Німець відчіпляє від шапки свастику й дає танкістові, а той йому свою червону зірку. Так вони й побраталися. Це було перше в історії Другої світової війни німецько-радянське братання й одночасно перша німецько-радянська збройна сутичка союзників.

Після цього розпочалися  перемовини. Перемовини велися за пів кілометра на схід від Винник,  на шосе на Золочів, між Винниками та Підберізцями (там був розміщений штаб Київського воєнного округу). Від німецької сторони був представник старшини й перекладач з Винник п. Теодор Мацьків, з радянської – двоє (комбриг Курочкін і полковником Петро Фотченков). Вимогами радянської сторони було негайно відступити від Львова.  

 Зі споминів корінної винниківчанки Любов Назарук (2022 р., вересень): "Троє загиблих мотоциклістів було поховано на розі вулиць Шевченка і Стуса. Там за союзу був буфет пивний, росла плакуча верба. Але німці преспокійно ексгумували ці тіла весною 1941 р. Одночасно вивезли німців, що жили в Винниках на ,,кольонії". Моя бабця сказала тоді моїй мамі ,,то вже точно німець нападе на нас". 

Вранці 19 вересня під Винниками дійшло до бойового зіткнення з німцями, що надходили з півдня з боку Сихова. Це був авангард II-ї гірської дивізії німців, що з 2 вересня з боями пробивалася до Львова. Бойову групу німців очолював командувач 137-го полку гірських єгерів полковник Ернст Шлєммер. Німці напевне отримали звістку про колону бронетехніки, яка пройшла до міста, але напевне по боях з бригадою полковника С. Мачка прийняли її за польську, тож на в’їзді до Винник розгорнули протитанкові гармати. Згодом вони трактували бронетехніку загону, який П. Фотченков послав для охорони залізничного мосту біля в’їзду до Винників, як польську. Польські поліцаї знаходилися у тютюновій фабриці, але німці їх швидко зі звідти «викурили» і вони перемістилися у ліс, звідки почали стріляти по людях.

Радянські танки на той час не мали жодних розпізнавальних знаків, а БТ та Т-26 за силуетом були схожі на аналогічні польські 7 ТР та 10 ТР. Спроби примітивного надання німцям сигналів маханням прапорців результатів не дали. Тому єдиним порятунком для радянської бронеколони став силовий прорив, на який і пішов командир 218-окремого розвідувального батальйону Олександр Єгоров.

Капітан Єгоров залишив спогад про цей бій: «За моїм наказом батальйон розгортається. Дали німцям зрозуміти, що на територію зайняту радянськими військами вони не повинні заходити, та вони відкрили вогонь по наших танках. Танкісти зробили кілька залпів з гармат. Наш вогонь виявився відносно ефективним: замовкли дві батареї німців, що були висунуті на відкриту позицію, загинуло кілька десятків солдат та офіцерів. Не обійшлося і без власних втрат. Загинув у танку політрук Василь Поздняков. Згоріли дві бронемашини. На другий день німці вибачилися перед нами і висловили жаль з приводу цієї сутички».

А ось опис цього ж бою в спогадах М. Кройтлєра генерал-майора гірських військ Вермахту: «Алярм! – пролунало раптом. Танкова атака перед Винниками! Ми припускали, що поляки іще раз наважаться на відчайдушний напад. І ось танки котяться полем у наш бік. Ці сірі потвори, які у нас, гірських солдатів, викликали мало радості. Вже РаК-и (легкі протитанкові гармати) вдарили з усіх стволів. Ворожі танки робили неймовірні віражі, роз’їжджаючись урізнобіч. Пів години тривала запекла стрілянина…Аж тут над’їхали збуджені крадмельдери (зв’язкові на мотоциклах) з командою припинити вогонь. Раптом і танки замовкли. Що сталося? Врешті все прояснилося: перед нами були не поляки, а росіяни».

За найбільш усталеною інформацією в цьому бою радянська розвідувальна група втратила 1 танк БТ-7 та два бронеавтомобілі БА-10, загинуло 3 особи та 4 було поранено. За даними П. Боброва втрачено було 2 бронемашини БА-10 спаленими та ще 3 підбитими. Загиблих і поранених було 19 осіб.

Німецькі втрати загону 137-го полку гірських єгерів 2-ї гірсько-піхотної дивізії: 3 протитанкові гармати, двоє офіцерів (майори) та один унтерофіцер вбитими, 9 солдатів пораненими. Згідно ж іншим свідченням, німці втратили 3 убитими й 8 пораненими, а також 8 протитанкових засобів.

Винники. Вересень 1939 р.

Львів. 17 вересня 1899 р. та 17 вересня 1989 р.

 

Зі сторінки "Архикатедральний Собор св. Юрія".

У цей день згадуємо декілька подій, знакових в історії УГКЦ.

120 років тому, 17 вересня 1899 року у Львові в Соборі святого Юра відбулась єпископська хіротонія Андрея Шептицького, а вже за тиждень 24.09 – його інтронізація на Станіславівську катедру.

17 вересня 1989 року у Львові після недільної Літургії, яку відслужили на площі біля обкому компартії (вул. Винниченка та Підвальна) 38 священників невизнаної владою катакомбної Церкви, відбулась масова маніфестація до Собору святого Юра за легалізацію УГКЦ. За різними підрахунками в поході взяло участь від 200 до 300 тисяч галичан. Коментатори радіо «Свобода» влучно зазначили, що «такі події змінюють політичний клімат в Україні» та, що «питання легалізації УГКЦ вирішено фактично, залишилось його оформити тільки юридично». Того ж вечора, у 50-річчя традиційного радянського свята «Возз'єднання Західної України з СРСР» (т.зв. «Золотий вересень») тисячі людей на вулицях й у вікнах домівок запалили жалобні свічки на вшанування пам’яті загиблих від комуністичних репресій. «Масштабність акції за її впливом на суспільні процеси була такою потужною, що у Львові лише за жовтень з компартії вийшла 31 тисяча членів, а Щербицький зрікся влади», – писав один з її організаторів Іван Гель.

У цей день довкола Львова стягнено війська і танки. І тільки рішуча позиція тодішнього мера Богдана Котика та рішення депутатів міської ради не допустили їх введення до міста.

Подібні маніфестації відбулись 1 жовтня в Івано-Франківську, 14 жовтня – в Тернополі, 26 жовтня – повторно у Львові, перед зустріччю в Римі Папи Івана Павла ІІ та Михайла Горбачова.

Публікація: Архикатедральний Собор св. Юрія 12 вересня 2019 р.

 

27-28 вересня 1929 року у Львові відбувся перший Український з'їзд учителів географії

 

27-28 вересня 1929 року у Львові відбувся перший Український з'їзд учителів географії, на якому дійсним головою Президії було обрано доктора Володимира Кубійовича.

Географічна секція товариства “Учительська громада”, під керівництвом О. Степанів (1892-1963) організувала 27-28 вересня 1929 р. у Львові Перший український з’їзд учителів географії. Олена Степанів запросила д-ра Володимира Кубійовича (1900-1985) з Кракова, якого обрали головою з’їзду.

Перший український з’їзд учителів географії, серед іншого, ухвалив рішення про органі­зацію Географічної комісії НТШ.

 Організаційне засідання відбулося у Львові 29 грудня 1929 р. Головою Географічної комісії було обрано д-ра Володимира Кубійовича, містоголовою (тобто заступником голови, В. Кубійович мешкав у Кракові) проф. Юрія Полянського (1892-1975), секретарем д-ра Ігора Федіва (1895-1962). Комісія ставила перед собою завдання: видання окремих географічних періодичних збірників (праць), розроблення української географічної термінології, упорядкування чужоземної бібліографії стосовно географії українських земель та ін. Комісія також ставила собі за мету узяти участь в організації Другого українського з’їзду учителів географії, взяти участь у роботі всеслов’янського географічного з’їзду, що мав відбутися незабаром у Бєлґраді та ін. У Географічній комісії була утворена термінологічна секція (голова - О. Степанів, секретар - Е. Жарський) (Кубійович В., Федів І. З життя Географічної Комісії Наукового Товариства ім. Шевченка // Новий час. - Львів, 1930. - Ч. 32 (21 березня). - С. 5).

Саме участь у роботі цього з’їзду стимулювала його перехід до української географії. У то­дішній Польщі вчительський географічний рух був досить розвинений. Наприклад, у 1926 р. у Львові відбувся Другий загальнопольський з’їзд учителів географії, участь у якому брали представники 70 міст Польщі. Організатором з’їзду був професор Львівського університе­ту Еуґеніуш Ромер (1871-1954). Визначний український вчений-антрополог, голова НТШ у 1934-1949 рр., Іван Раковський писав, зокрема про ухвали Першого українського з’їзду учителів географії, 10 жовтня 1929 р. С. Рудницькому до Харкова: “... повідомлюю Тебе, що відповідно до Твойого бажання рішено створити новий осередок праці в области географії. Буде ним “Географічна Комісія” при Науковому Товаристві ім. Шевченка, яка заснується в найкоротшому часі” [(Кубійович В., Федів І. З життя Географічної Комісії Наукового Товариства ім. Шевченка // Новий час. - Львів, 1930. - Ч. 32 (21 березня). - с. 288].

Володимир Михайлович Кубійович (23. 09. 1900 –02. 11. 1985) – географ, демограф, картограф, громадсько-політичний діяч, один з організаторів української науки на Заході в 1950–1980-х рр. Дійсний член Наукового товариства імені Шевченка (1931) та Української вільної академії наук. Професор (1940). Дослідник і популяризатор географії, українського етносу на теренах України та поза ними. Обґрунтував концепцію відродження національної держави в її етнічних межах. З його ім'ям пов'язані підготовка та вихід у світ «Енциклопедії українознавства» та англомовної «Енциклопедії України». Голова Наукового товариства імені Шевченка в Європі (1952-1985). 

В. Кубійович зазначав, що для укладання етнографічних карт було використано результати таких переписів населення: радянського 1926 р. (українсько-білоруська та українсько-російська межі),  чехословацького 1930 р. (українські  межі  у Закарпатті),  угорського 1910 р. (українсько-словацький кордон),  австрійського 1910 р.  (для  Галичини й  Буковини);  для  зображення  розміщення  українців  у Бессарабії  було  взято  за  основу  працю  Л. Берґа,  для  Холмщини й Підляшшя — праці В. Францева, для Волині й Полісся — польську  статистику 1921 р.,  для  визначення українсько-білоруської межі — дослідження  мовознавців та  етнографів, передусім Є. Карського.

Володимир Кубійович

21 вересня 1924 р. відкрито Народний дім у Винниках (Львівщина)

Винниківський Народний дім — народний дім, культурна установа міста Винники на Львівщині.Організатори будівництва - отець Гірняк Григорій, Левицький Володимир Лукич, Рак Антін.

Газета «ДІЛО» від 21 вересня (неділя) 1924 р. писала:

«Громадянство, що в неділю дня 21. ц. м. відбудеться у Винниках к. Львова торжественне посвячення салі філії Тов-а  «Просвіта». Порядок свята:

1. О 3-й год. – церковне посвячення з водосвяттям.

2. О 4-й год. – вистава народної драми «Невольник».

3. О 7-й год. – концерт.

4. О 9-й год. – вечорниці з танцями».

Свято крилошанства о. Григорія Гірняка (1931 р.)