Бій відбувався 19 вересня 1939 р. у районі тютюнової
фабрики та біля польського товариства «Сокіл» (сьогодні
супермаркет «Рукавичка» на вул. Галицькій). Через деякий час стрілянина між
союзниками закінчилася і почалося братання. Вартовий німець, що
стояв перед фабрикою підійшов до радянського танкіста, що під’їхав на танку.
Червоноармієць до нього каже: «Нумо поміняймось
шапками!». Німець відчіпляє від шапки свастику й дає танкістові, а той йому
свою червону зірку. Так вони й побраталися. Це було перше в історії
Другої світової війни німецько-радянське братання й одночасно перша
німецько-радянська збройна сутичка союзників.
Після цього розпочалися перемовини.
Перемовини велися за пів кілометра на схід від Винник,
на шосе на Золочів, між Винниками та Підберізцями (там був
розміщений штаб Київського воєнного округу). Від німецької сторони
був представник старшини й перекладач з Винник п. Теодор Мацьків, з радянської
– двоє (комбриг Курочкін і полковником Петро Фотченков). Вимогами радянської сторони було негайно відступити від Львова.
Вранці 19 вересня під Винниками дійшло
до бойового зіткнення з німцями, що надходили з півдня з боку Сихова. Це був
авангард II-ї гірської дивізії німців, що з 2 вересня
з боями пробивалася до Львова. Бойову групу німців очолював командувач 137-го
полку гірських єгерів полковник Ернст Шлєммер. Німці напевне отримали звістку
про колону бронетехніки, яка пройшла до міста, але напевне по боях з бригадою
полковника С. Мачка прийняли її за польську, тож на в’їзді до Винник
розгорнули протитанкові гармати. Згодом вони трактували бронетехніку загону,
який П. Фотченков послав для охорони залізничного мосту біля в’їзду до
Винників, як польську. Польські поліцаї знаходилися у тютюновій
фабриці, але німці їх швидко зі звідти «викурили» і вони перемістилися у ліс,
звідки почали стріляти по людях.
Радянські танки на той час не мали
жодних розпізнавальних знаків, а БТ та Т-26 за силуетом були схожі на
аналогічні польські 7 ТР та 10 ТР. Спроби примітивного надання німцям сигналів
маханням прапорців результатів не дали. Тому єдиним порятунком для радянської бронеколони
став силовий прорив, на який і пішов командир 218-окремого розвідувального
батальйону Олександр Єгоров.
Капітан Єгоров залишив спогад про цей
бій: «За моїм наказом батальйон розгортається. Дали
німцям зрозуміти, що на територію зайняту радянськими військами вони не повинні
заходити, та вони відкрили вогонь по наших танках. Танкісти зробили кілька
залпів з гармат. Наш вогонь виявився відносно ефективним: замовкли дві батареї
німців, що були висунуті на відкриту позицію, загинуло кілька десятків солдат
та офіцерів. Не обійшлося і без власних втрат. Загинув у танку політрук Василь
Поздняков. Згоріли дві бронемашини. На другий день німці вибачилися перед нами
і висловили жаль з приводу цієї сутички».
А ось опис цього ж бою в спогадах
М. Кройтлєра генерал-майора гірських військ Вермахту: «Алярм! – пролунало
раптом. Танкова атака перед Винниками! Ми припускали, що поляки іще раз
наважаться на відчайдушний напад. І ось танки котяться полем у наш бік. Ці сірі
потвори, які у нас, гірських солдатів, викликали мало радості. Вже РаК-и (легкі протитанкові гармати) вдарили з усіх стволів. Ворожі танки робили
неймовірні віражі, роз’їжджаючись урізнобіч. Пів години тривала запекла
стрілянина…Аж тут над’їхали збуджені крадмельдери (зв’язкові на мотоциклах) з
командою припинити вогонь. Раптом і танки замовкли. Що сталося? Врешті все
прояснилося: перед нами були не поляки, а росіяни».
За найбільш усталеною інформацією в
цьому бою радянська розвідувальна група втратила 1 танк БТ-7 та два
бронеавтомобілі БА-10, загинуло 3 особи та 4 було поранено. За даними
П. Боброва втрачено було 2 бронемашини БА-10 спаленими та ще 3 підбитими.
Загиблих і поранених було 19 осіб.
Німецькі втрати загону 137-го полку
гірських єгерів 2-ї гірсько-піхотної дивізії: 3 протитанкові гармати, двоє
офіцерів (майори) та один унтерофіцер вбитими, 9 солдатів пораненими. Згідно
ж іншим свідченням, німці втратили 3 убитими й 8 пораненими, а також 8
протитанкових засобів.
Немає коментарів:
Дописати коментар