Пилип Бучило - доктор географії, декан геолого-географічного ф-ту Львівського університету та єпископ УАПЦ

Бучило Пилип Степанович (1892 р. с. Межилісся, Холмщина  — 1977 р. Львів; похований на Янівському цвинтарі) — географ, професор, доктор географічних наук, історик, археолог, український релігійний діяч, єпископ Миколаївський  УАПЦ.

Життєпис

Першою професійною освітою стала Холмська духовна семінарія, хоча точна дата її закінчення невідома, але в списках випускників до 1913 року включно Пилип Бучило не значиться (Андрій Ковальов). З 1910 р.  по 1912 роки працював вчителем і очолював двокласну земську школу спершу на Холмщині, а згодом і на Волині.   У 1912 р.  у Пилипа Бучила в Холмі виходить перша серйозна праця «Холмщина та Підляшшя: історико-географічний нарис». Займався він науковою роботою і будучи єпископом УАПЦ, про що зазначено в реєстраційній картці службовця культу.

Поїхав до Росії, де здобув географічну освіту в Казанському університеті, на геолого-географічному факультеті (1914-1919 рр.). Там же працював у земській архівній комісії (вивчав етнографію).   

Під час Української революції 1917 - 1918 року мешкав у Казані, де зокрема був консулом Української Держави у Татарстані. У 1919 році приїхав до Києва, де займався лекторською діяльністю у вищих школах і став кооператором. У 1919–1922 роках Пилип Бучило працював співробітником Української академії наук. Саме на цьому етапі він захоплюється ідеями боротьби за Українську Автокефальну Православну Церкву та стає членом Всеукраїнської Православної Церковної Ради (ВПЦР). На його думку, в Україні УАПЦ «є єдино християнською чистою євангельською церквою, як церква народна, демократична, де керує народ, а не клір, де йде боротьба проти царської церковної ієрархії» (Андрій Ковальов).

У 1920–1921 роках читав лекції в київських вищих навчальних закладах. 

Пізніше працював у Києві в Інститутах Всеукраїнської АН у відділі природничих наук, у Комісії АН зі скла­дання технічного словника (розділ природничих та історико- географічних наук). З 1923 року Пилип Бучило брав участь у комісії зі складання історико-географічного словника української землі при ВУАН. 

У 1924 році під тиском богоборчої влади змушений був відійти від архієрейського служіння.

У 1924 році Пилип Степанович Бучило влаштувався науковим співробітником Харківської філії Всеукраїнської Академії Наук, де у 1924–1925 роках працював у Комісії для складання історико-географічного словника української землі при ВУАН, а у 1925–1926 роках – при Археографічній комісії. У 1924 році в Києві він підготував солідну працю «Степи Херсонські: природно-географічний нарис». Брав участь у дослідженні Ольвії. У 1927 році він залишає працю у ВУАН і переїздить на роботу до Дніпропетровського університету, де протягом двох років у 1927–1929 роках обіймав посаду завідувача кафедри географії та кафедри ґрунтознавства сільськогосподарського Інституту. .

В 1929 р. після конкурсу був затверджений зав. кафедри географії Північно-Кавказького державного університету, де вик­ладав ґрунтознавство і рослинознавство. З 1933 р. обіймав посаду професора Дагестанського сільськогосподарського інс­титуту.

 Пилип Бучило також закінчив Московський археологічний інститут (факультет географії та етнографії (1931-1933 рр.), працював у науковому комітеті при ньому.  Навчався у Московській сільськогосподарській академії імені Тимірязєва, Всесоюзному агропедагогічному інституті (зернове відділення).

Працював професором і завідувачем кафедри географії в Східносибірському державному університеті й завідувачем кафедри ґрунтознавства та рослинознавства в сільськогосподарському Інсти­туті. Читав лекції у багатьох університетах СРСР. З 1937 р. працював в Узбецькому державному університеті завідувачем кафедри фізичної географії;

 

Захистив докторську дисертацію на тему: “Фізико-географічні ландшафти та природні сільськогосподарські ресурси Прибайкалля” (1937-1940 рр.).

З  1937 р. працював в Узбецькому університеті завідувачем кафедри фізичної географії. У  1942-1944 рр. працював у ВУЗ-х, що були евакуйовані до Середньої Азії.

Релігійна діяльність

Брав участь у створенні УАПЦ. Був висвячений на єпископа Миколаївського і Херсонського та разом із єпископом Одеським і Балтським Антоном Гриневичем  очолив єдину адміністративно-територіальну одиницю української автокефалії під назвою «Степ». 

У неділю, 22 жовтня 1922 року, в рамках урочистого святкування першої річниці Всеукраїнського Православного Церковного Собору та хіротонії митрополита Василя Липківського та архієпископа Нестора Шараївского, під час Божетсвенної Літургії, згідно першого правила Святих Апостолів ієрей Пилип Бучило був рукоположений на єпископа Миколаївського і всієї Херсонщини собором єпископів УАПЦ на чолі з найпочеснішим отцем-митрополитом Василем Липківським. У хіротонії владики Пилипа Бучила брали також участь: архієпископ Київщини Нестор (Шараївський), архиєпископ Вінницький і Подільський Іоан (Теодорович), архієпископ Лубенський Олександр (Ярещенко), єпископ Сквриський Юрій (Жевченко), єпископ Полтавський Кость (Кротевич), єпископ Уманський Кость (Малюшкевич), єпископ Бердичівський Яків (Чулаївський), єпископ Таращанський Микола Пивоварів (Андрій Ковлальов).

Опісля хіротонії єпископ Пилип Бучило був учасником засідання Великих Покрівських зборів 22-29 жовтня 1922 року, де доповідав про стан справ у Миколаївсько-Херсонській єпархії УАПЦ. Відтоді, з 1922-го, єпископ Пилип перебрався до Миколаєва, поєднував духовну діяльність із роботою у міському Науковому товаристві при ВУАН.

 

Навесні й влітку 1923 р. в Миколаєві загострилася боротьба за кафедральний собор поміж парафіянами УАПЦ, які підтримували єпископа Пилипа, так званими «бучиловцями» і «гуричівцями» (прихильники протоієрея Миколи Гурича, який відстоював так зване братство «Церква Жива»). Конфлікт поширився на всю околицю і призвів до відходу парафіян від УАПЦ.  Відтак у другій половині 1923 року єпископ Пилип залишив єпархію і повертається до Києва..

  

1944-1977рр.  Львівський період

З  1944 р. Бучило П.С. працював у Львові завідувачем кафедри фізичної географії Львівського державного університету (до 1947 р.) та деканом геолого-географічного факультету ЛДУ (1944-1945 рр.), професором ка­федри фізичної географії, проректором навчальної частини ЛДУ, (з 1945 р) та в. о. ректора ЛДУ (у 1945 р замість проф. Білякевича), а також в. о. доцента кафедри геоморфології (1951-1952 р).

П.С.Бучило відмовлявся читати геоморфологічні дисципліни, наголошуючи при цьому, що він за освітою - фізико-географ. Ймо­вірно, це послужило причиною “звільнення його у 1952 році з університету у зв’язку з відсутністю педагогічного навантаження”;

У 1953 році був прийнятий на посаду старшого викладача кафедри фізичної географії, а з 1959 року - завідував кабінетом зем­лезнавства географічного факультету. У 1968 р був звільнений з роботи у зв’язку з виходом на пенсію.

Читав курси: “Фізична географія СРСР”, “Географія грунтів з основами грунтознавства”, “Фізична географія Української PCP”.

Участь у наукових експедиціях:

* з вивчення заповідника “Асканія-Нова”, Херсонських степів та ін. (під час роботи у Всеукраїнській АН);

* з вивчення с/г ресурсів Дагестану (під час роботи у Дагес­тані), у Північному Кавказі;

* Сибірська експедиція (1934-1937 pp.) з вивчення фізико-гео­графічних ландшафтів та природних сільськогосподарських ресурсів Прибайкалля і Забайкалля;

• учасник експедиції в Середню Азію (1939 р.) на науково- дослідну роботу у Ферганському та Зеравшанському оазисах Узбе­кистану у зв’язку з побудовою Ферганського каналу і Ката-Курганського водосховища.

Основні наукові праці  (за матеріалами доцента кафедри фізичної географії ЛНУ Мухи Б. П., 2004 р.):

•                   Холмщина та Підляшшя. Історично-географічний нарис. Холм, 1912.

•                   Казань и ее окрестности. Естественно-исторический очерк. Казань, 1916.

•                   Природа Дніпровсько-Бугського гирла. Всеукраїнська Акаде­мія Наук. Київ, 1923.

•                   Степи Херсонські. Природно-географічний нарис. Всеукраїн­ська Академія Наук. Київ, 1924.

•                   Характеристика естественно-исторических условий района деятельности Пятихатской сельскохозяйственной опытной станции (Почва, климат, растения). Кривой Рог, 1928.

•                   Полевые опыты по агротехнике и удобрениям. (Опыты проведены на Пятихатской сельскохозяйственной опытной станции с зерновыми и пропашными. Кривой Рог, 1928.

•                   Збільшення врожаю через удобрення грунту лісостепу. Київ, 1929.

•                   Бур’яни та підвищення врожаю. Кривий Ріг, 1928.

•                   Як позбутись бур’янів. Кривий Ріг, 1930.

•                   Агротехніка та хімія на допомогу сільському господарству. Луганськ, 1927.

•                   Зрошення як чинник збільшення врожаю. Кривий Ріг, 1929.

•                  Социалистическое земледелие Северо-Кавказского края. Рос­тов-Дон, 1931.

•                  Природные факторы устойчивости Майкопщины (Климат, почва, растительность). Ростов - Дон, 1932.

•                   Выявление первоочередных районов по применению мине­ральных удобрений на Сев. Кавказе. Ростов - Дон, 1933.

•                   География почв и их удобрение на Севном Кавказе. Ростов - Дон, 1932.

•                   Дагестан. Естественно-исторический очерк Приморского Да­гестана. Махачкала, 1934,

•                   Восточное Прибайкалье. Естественно-исторический очерк. Иркутск.

•                   Баяндаевская сельскохозяйственная опытная станция. Иркутск, 1935.

•                   Нерчинская Даурия. Природа Шилко-Аргунського водораз­дела. Улан-Уде, 1935.

•                   Селенгинская Даурия. Физико-географический очерк, 1935

•                   Почвы и географическое размещение системы р. Селенги. Улан-Уде, 1935.

•                   Бурято-Монгольская сельскохозяйственная опытная станция в Онохое. Улан-Уде, 1937.

•                   Природные сельскохозяйственные ресурсы и географическое их размещение в Забайкалье. Иркутск, 1938.

•                   Современные ландшафты и естественные сельскохозяйст­венные ресурсы Прибайкалья. Докторская диссертация, представ­ленная в Ленинградский ун-т. Иркутск-Москва, 1937-1940.

•                   Заравшанский оазис Узбекистана. Природные с/х ресурсы и географическое их размещение. Самарканд, 1940-1944.

•                   Агропочвенные районы Ставрополья. По трассе лесополосы Сталинград-Ставрополь-Черкесск. Ростов-Дон. 1948-1950.

•                   Агрогеографические районы Западных областей Украины. Львов. 1945.

Реставрація фото: Андрій Ковлальов

 Могилу розшукав п. Ігор Мончук. Світлина Ігоря Мончука