Любачівщина — українська етнічна територія в складі Республіки Польща, на
якій здавна проживали українці. Походить від назви однойменного повіту.
Історичним центром вважається місто Любачів. Територія входила до складу
Королівства Галичини та Володимирії, а також Львівського воєводства (ІІ Річ
Посполита). Від 1939 року входила до складу Любачівського району Львівської
області УРСР. За даними Володимира Кубійовича, до початку Другої світової війни
в Любачівському повіті проживало 93 200 мешканців, з них 49 560 українців —
греко-католиків (53,17 %), 13 555 українців — римо-католиків (14,54 %), 20 265
поляків (21,74 %), 240 польських колоністів міжвоєнного періоду (0,26 %) і 9 235
євреїв (9,91 %). На сьогодні Любачівський повіт перебуває в складі
Підкарпатського воєводства Республіки Польща.
1915-1916 рр. Мешканці села
Тенетиська коло прицерковної дзвіниці
1934 року з 6 до 16 жовтня
місіонери Маврикій Ван де Малє та Зенон Ковалик проповідували місію в с.
Улазів, Перемишльськка єпархія. Про цю місію згадував згодом о. Петро Періжок,
як він 12-літнім хлопцем із захопленням слухав місіонерів і саме тоді
зародилось в ньому покликання до священства. Майже рік опісля 4-9 вересня 1935
р. ці ж місіонери проповідували віднову місії. В хроніці монастиря зазначено, що посвячували місце на будову нового храму.
Нереалізований проєкт церкви в Улазові. До війни вдалось звести лише дві стіни, які потім були розібрані поляками під будівництво стодоли. Зараз в селі зберігся дерев'яний храм св. Димиртія ХІХ ст.
Одне з останніх фото ц. св. Кузьми й Дем'яна, у с. Старе Село. Споруда розібрана у 1980-х рр., на її місці споруджено костел.
Церква безсрібників Козьми і Даміана у с. Старе Село. Після виселення українців споруда та цвинтар знищені. На їх місці побудовано латинський костел. Церква св. Миколая у Радружі. Рисунок Ганни Войчук. З ФБ Андрій Лозинський с. Стібно, ц. св. Димитрія, після виселення корінного населення ця монументальна будівля перетворена на склад, згодом знищена. Тепер там плошадка розважальна для дітей, а поруч де був будинок пароха тепер є поліця. Українців депортували на Тернопільщину. Зараз проживають в селах Забойки та Драганівка біля Тернополя.
Село Радруж. Подих закерзонської автентики.Фото Андрій Лозинський. Церква
цікава своєю історією, а також внесена до спадщини ЮНЕСКО. Вихідці з
цього села і нащадки найбільше оселились в с.Зубра біля Львова, Давидів, Старе село та ін.
1920-1930-і рр. Один
із розписів церкви Покрови в Старих Олешичах.
Селянин оре поле волами на фоні блискавки. Деталі невідомі.
Перемиський єпископ Йосафат Коциловський в образі євангелиста Марка. Розписи церкви св. Юрія у м. Чесанів,
автор Григорій Кузневич - представник Бруснянської школи каменярства.
2021 р. Церква св. Іллі Пророка в Новому Селі - колишній мурований, парафіяльний греко-католицький храм. Побудований у
1907 році. на місці старої дерев'яної церкви. Після Другої Світової Війни церкву забрали римо-католики. Церква в теперішній час Успіння
Пресвятої Діви Марії.
2021 р. Церква св. Онуфрія (1809 р.) С. Олешичі. До 1947 р. належала греко-католикам.ДЖЕРЕЛА
* ФБ. Закерзонська Україна
Немає коментарів:
Дописати коментар