Новоюліанський календар 1923 р. проголошений Вселенським патріархатом без згоди трьох Східних найстаріших патріархатів (Александрійського, Антіохійського й Єрусалимського)

У травні 1923 р. у Вселенському патріархаті відбувся конгрес православних східних церков, скликаний патріархом Мелетієм IV.  Всеправославний конгрес працював у Константинополі з 10 травня по 8 червня 1923 р. На конгресі відмовилися бути присутніми представники трьох найстаріших після Константинопольського патріархатів: Александрійського, Антіохійського та Єрусалимського. Не брали участь у конгресі Синайська архієпископія, і навіть Болгарська церква (Константинопольська Патріархія тоді вважала її схизматичною). У роботі наради брали участь архієреї Православної Російської Церкви — Кишинівський та Хотинський архієпископ Анастасій (Грибановський).

На ньому було обговорено календарне питання і прийнято рішення про реформу.  Щоб не приймати григоріанський календар, що «виходить від католицького папи», було вирішено запровадити календар, названий новоюліанським. Цей календар був розроблений сербським астрономом, професором математики та небесної механіки Белградського університету Мілутіном Міланковичем (1879—1956). Його головна особливість полягає в незначній зміні правила обрахунку високосних років. Тому в новоюліанському календарі, на відміну від григоріанського, вилучаються не 3 доби за 400 років, а 7 — за 900. Проте на практиці ця різниця стане помітною аж у 2800 році, а до того усі свята збігатимуться і в католиків, і у православних.

Згодом рекомендації конгресу трохи переглянули. Дату святкування Великодня вирішили визначати за юліанським стилем. Оскільки відповідно до нових календарів інколи вона може випадати раніше єврейського Песаха, що суперечить настановам першого Вселенського собору 325 року і було одним із головних аргументів критиків календарної реформи.

Питання календаря. Весь світ знає, що між Православними Церквами обговорювалася можливість або неможливість заміни юліанського календаря григоріанським, і що зовсім не було потреби у поспішному й спеціальному рішенні з цього питання. Три Східні Патріархати, які мали серйозні докази проти прийняття Православною Церквою григоріанського календаря, по-братськи просили Вселенський Патріархат відкласти всі рішення щодо зміни календаря принаймні до скликання Вселенського Собору або Великого Помісного Собору. З іншого боку, безумовно, крім Східних Патріархатів, інші Автокефальні Церкви, за винятком Елладської Церкви, хотіли дійти спільного розуміння та спільного рішення всіх Автокефальних Церков, а також, безперечно, тільки в такий спосіб вони були б згідні замінити старий календар новим. Уже майже цілком домінувала думка про те, що має бути прийняте рішення спільно всіма Церквами на Соборі. Несподівано та всупереч усім очікуванням оточення Вселенського Патріархату в якийсь момент повідомило предстоятелів Автокефальних Церков, що Вселенський Патріархат вирішив прийняти новий календар з 10/23 березня [1924 р.] та попросив усі Автокефальні Церкви погодитися з цим рішенням. Братерські патріархати, рівні за честю, даремно надіслали йому телеграми, [у яких] порекомендували відкласти дане рішення та висловлювали своє рішення, що вони, заради церковного миру, нічого не приймуть. Вселенський Патріархат і лише Елладська Церква прийняли остаточно новий календар на своїх територіях. Згодом через тиск на церковні справи, необдуманість та снобізм Кіпрська Церква пристала до них [Місце Вселенського патріарха у Православній Церкві. 1924 р.  (стаття митрополита Христофора (Даніїлідіса, згодом – Александрійського патріарха)].

Скликання Вселенського Собору або Великого Помісного Собору. Іншим питанням, у вирішенні якого проявились відверті папські претензії Вселенського Патріархату, як ми про це сказали, було скликання Вселенського Собору або Великого Помісного Собору. Хто цікавиться церковними питаннями й пильно стежить за ними, пам’ятає неналежну поведінку Вселенського Патріархату. Три патріархи трьох найдревніших патріархатів вирішили зібрати Вселенський Собор або Великий Помісний Собор в Єрусалимі у цьому році (мається на увазі 1924 р.). Цей Собор, після вивчення питання й дискусії між усіма Церквами, мав прийняти рішення не тільки щодо проблеми календаря й пов’язаної з нею проблеми [святкування] Пасхи, а й розглянути ряд інших питань, які хвилювали всю Православну Церкву та потребували прийняття нагального рішення, спільного для всіх. Три патріархи домовились і звернулись до свого брата у Христі, Вселенського патріарха, з проханням скликати Собор. Вони зробили це не тому, що кожний з них не має такої честі, достоїнства чи впливу в Церкві, які має Вселенський патріарх, а тому, що через відсутність православного імператора, який мав право в Древній Церкві скликати загальний Собор, треба було відновити престиж Вселенського Патріархату, особливо в момент, коли він був принижений з усіх сторін. Саме з цієї причини три патріархи попросили Вселенського патріарха скликати Собор в Єрусалимі. І хоча вони йому це запропонували, проте вони самі, або ж кожен з них, могли скликати Собор. Яким чином прибічники [Вселенського] Патріархату відповіли на цю братерську люб’язність трьох патріархів? Перш за все, вони відповіли лише аж через три місяці; потім вони не погодилися з рішенням трьох патріархів скликати Собор протягом року, тому що вони не бачать потреби поспішати з його скликанням, оскільки вони вирішили зібрати Собор наступного року, в річницю скликання Вселенського Собору в Нікеї (йдеться про 1600-річний ювілей Першого Вселенського Собору, який відзначали у 1925 р.), як це визначив Всеправославний конгрес. Хоча у Вселенському Патріархаті не бачать потреби в скликанні Собору в цьому році, однак було призначено Відповідальну комісію, яка мала визначити питання для обговорення на Соборі наступного року. Перелік питань для обговорення, які запропонували три патріархи в листі, вони не погодилися розглядати, оскільки в листі Вселенського патріарха їх немає, звісно, з тією метою, щоб три патріархи зухвало не подумали, що вони також мають право керувати святими Церквами Божими і навіть цікавитися ними! [Місце Вселенського патріарха у Православній Церкві. 1924 р.  (стаття митрополита Христофора (Даніїлідіса, згодом – Александрійського патріарха)].

Зараз новоюліанський календар використовують дев'ять з шістнадцяти помісних автокефальних Східних православних церков, зокрема Вселенський патріархат Константинополя, Александрійський патріархат, Антіохійський патріархат, Румунська православна церква, Болгарська православна церква, Церква Кіпру, Церква Греції, Автокефальна православна церква Албанії та Православна церква Чеських земель і Словаччини. Також його використовують три з двадцяти трьох східно-католицьких церков, а саме Болгарська греко-католицька церква, Греко-візантійська католицька церква та Румунська греко-католицька церква.

Дати переходу Східних православних церков на новоюліанський календар

    *1923: Естонська апостольсько-православна церква

    *1923: Православна церква Фінляндії (Зараз використовує григоріанський календар)

    *10 (23) березня 1924: Вселенський патріархат Константинополя, Церква Кіпру та Церква Греції

    *1 (14) жовтня 1924: Румунська православна церква

    *1 (14) жовтня 1928: Александрійський патріархат (Александрійським патріархом в той час (1926—1935)  був Мелетієй IV.

    *1 (14) жовтня 1928: Антіохійський патріархат

    *12 квітня 1937: Автокефальна православна церква Албанії

    *7 (20) грудня 1968: Болгарська православна церква

ДЖЕРЕЛА

Χριστοφόρος, Μητροπολ. Λεοντοπόλεως. Ἡ ἐν τῇ Εκκλησίᾳ θέσις τοῦ Οἰκουμενικοῦ Πατριαρχείου // Πάνταινος. 1924. Αριθ. 39. Σ. 639–643; Αριθ. 40. Σ. 655–660; Αριθ. 41. Σ. 671–677.

Le patriarcat œcuménique vu d’Egypte // Échos d’Orient. T. 24. № 137. 1925. P. 40–55.