Твердження московитів нібито у Європі не використовували у XVI ст. та XVII ст. назву українці, а використовували лише русини - є недостовірним.
Йосиф Верещинський (бл. 1530 або 1539, Збараж — 1598), філософ, письменник, історик, проповідник, доктор теології, київський римо-католицький єпископ (1592-1598 рр.). Походив зі старовинного українського шляхетського роду. Батьки: холмський підсудок Андрій Верещинський, його дружина Анна з Яровських. Батько першим у родині перейшов з православ'я на римо-католицький обряд. Вперше в історії в 1590 р. ввів назву «Український народ» й змусив усю Європу говорити про Україну. Твір «Droga Pewna» 1590 р., в якому він розробив проєкт реорганізації Війська Запорозького на засадах найманого територіального війська. Вживаючи вислів «Український народ», автор наповнює його етнополітичним змістом. При цьому етноніми як «русини», «русь» синонімічні та тотожні терміну «українці».
Назва «українці» вперше відстежується наприкінці XVI ст. в документах, присвячених козацькому повстанню Наливайка.
В цей час назва «українці» ще не мала значення етноніма і просто позначала тих, хто мешкає в Україні (жителів України).
У книзі 1908 р. (Джерела до історії України-Руси [Т.8: І.Крипякевич. Матеріали до історії української козаччини] (1908). С. 92.), І. Крип'якевич і М. Грушевський, викладають документи, листи і т. інш., а також лист польського гетьмана Станіслава Жолкевського до короля Сигізмунда III Вази, від 10 червня 1596 р., в якому С. Жолкевський називає українцями (ukraincy) своїх солдатів (жовнірів-шляхту, солдат польських коронних, походженням з України), які брали участь у придушенні козацького повстання Григорія Лободи та Северина Наливайка.
На початку XVII ст. гетьман Станіслав Жолкевський називає Українцями в значенні етнічному вже виключно український народ. Він в листї до короля з 12-го червня 1614 р. пише: gdyby się wojsko od Ukrainy odwiedło, niepośliby Ukraińcy daleko... Nr. 36. стр. 226.) В иншім листї з 23. цвітня 1615 р. каже, що «z Ukrainy zawiódł do siebie kilkaset Ukraińców» (стр. 406.) Притім годить ся зазначити, що коли має на думці лише мешканців українних земель, то виразно зазначає «Україну київську (507), або угорську (517)».[«Руський» і «український». В. Черевкo, 1914 р.].
1651 р. Гравюра фламандського картографа, гравера, художника Вільгельма Гондіуса: «Bohdan Chmielnicki Exercitus Zaporovieñ. Præfectus, Belli Servilis Autor Rebelliumq. Cosaccorum et Plebis Ukrayneñ Dux» (Богдан Хмельницький. Війська Запорізького Головнокомандувач, Війни Хлопської Зачинатель, Повсталого Козацтва і Народу Українського Князь).
1675 р. Ламберт ван ден Бос (Lambertus van den Bos (Sylvius); 1620-1698; голландський історик та письменник). «Театр війни: Розпочатий у Сполучених Нідерландах: Через обійми королів Франції та Англії...» Амстердам, 1675 р. / Schau-platz des Krieges: aufgerichtet in den Vereinigten Niederlanden : durch die Waffen der Könige von Franckreich und Engeland. - С. 122 : «1669 р. серпень. Загальний ворог християн досі йде у наступ на Форт / який мені близький до серця; тому я з доброї довіри з України [Ukraine] це посилаю [...] він рушив прямо через Україну і нищить тут безліч народу [...] він прийняв такого хорошого захисника / через таких Українці [Ukrainer] зміцнення тримають...».
1772 р. Цитата «Краль КарлЪ не смотря на разоренїе Батурина, думалЪ непремѣнно, что Украинскїй народЪ а потомъ и Татары пристанутЪ кЪ нему» з ниги Захаріє Орфеліна «Житие и славные дела государя императора Петра Великого, Ч. I, 1772 - С. 361».
Козаки у 1602 р. називали Україною землі від Могилева білоруського аж до гирла Дніпра біля турецького Очакова. Про це засвідчує лист гетьмана Війська Запорозького Івана Куцковича з польських архівосховищ: «...ПОЧАВШИ ВІД МОГИЛЕВА УСЯ УКРАЇНА АЖ ДО ГИРЛА ДНІПРОВОГО, ЩО ВСЕ Є ПРИСТАНИЩА НАШІ...» (Архів Головний актів давніх у Варшаві. 1602 р.) [Т. Чухліб, 2019. FB].
15 лютого 1622 р. Гетьман Петро Сагайдачний, незадовго до своєї смерті, пише листа до польського короля Сигізмунда III Вази. Цей лист цікавий тим, що Сагайдачний в ньому кілька разів застосовує топонім «Україна». «Україну, власну, предковічну отчизну нашу». І також «городи українські», і вперше в офіційних листах які дійшли до нас застосовує словосполучення «народ український» [Максимович М. А. Собрание починений. К. 1876].
Прикметник «Українний» має більш давнє походження. Зокрема, 1606 р. в універсалі гетьмана (старшого) Війська Запорозького Григорія Ізаповича від 20 грудня до Сигізмунда ІІІ королівський уряд Речі Посполитої називався «урядом Українним» («...Єсьмо доносимо тую пересторогу до відомості Вашої Милості [ Короля], яко уряду Українного...» (Архив Юго-Западной России, издаваемый временной коммисиею для разбора древних актов. — Т. 1: Акты о козаках. — Ч. ІІІ. — К., 1863. — С. 152). Варшавський сейм 1616 р. ухвалив дві постанови «Про стражів Українних» та «Про розбої і злодійства Українні», де зазначалося, що козаки «самі встановлюють собі право [на Україні], самі обирають урядників і ватажків і нібито створюють у великій Речі Посполитій другу республіку» (Volumina legum. Przedzuk zbioru praw staraniem XX pijarów. — T. III. — Petersburg, 1859. — S. 137–138). *
Король Речі Посполитої Ян ІІ Казимир у своїх універсалах неодноразово уживав поняття «Україна» та «Українний». Наприклад, його універсал від 31. ІІІ. 1667 р. адресувався «генералу і коменданту фортець наших Українних» Стахурському, якому наказувалося, «усіляко захист України обмислити» (Ак-ты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные Археографическою коммисиею. – T. VI. – Санкт-Пе-тербург, 1869. – C. 210) [Т. Чухліб, 2016. FB].
Першим західноєвропейським джерелом, де зустрічається назва українська мова (langue ukraine), І. Борщак вважає книгу 1672 року, видану в Парижі обсягом 416 стор. під назвою “Le voyageur d’Europe оù sont le voyage d’Allemagne et de Pologne et le voyage d’Augleterre de Danemark et de Suède” (“Мандрівник Європи і його подорож Німеччиною й Польшею та подорож Англією, Данією і Швецією”). Її автор – королівський скарбник Жувен де Рошфор, який багато мандрував по світу, але в Україні не був, можливо, не був і в Польщі. На с. 258 вищеназваної книги є згадка про козаків: “Слово “cozac” означає в українській мові (en langue ukraine) випадкового вояка, що живе від грабунків”. Ілько Борщак наголошує на значенні цього запису: “Річ ясна, такий слововивід не має жодної вартости, але сам текст цей дуже важливий, бо це перший західноєвропейський текст, де зустрічається вираз “українська мова”, що двісті років потім російський уряд заборонив його вживати, як “штучний”!” [Валентина Статєєва. НАЗВИ НА ПОЗНАЧЕННЯ ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ, УКРАЇНЦІВ, УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ В ЄВРОПЕЙСЬКИХ ДЖЕРЕЛАХ ХІІІ–ХVІІІ ст. Науковий вісник Ужгородського університету, 2013].
Немає коментарів:
Дописати коментар