Показ дописів із міткою Любачівщина. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою Любачівщина. Показати всі дописи

середа, 3 січня 2024 р.

Про святкування Різдва 7 січня на Любачівщині (Закерзоння) у 1920-х-1930-х рр. Зі спогадів мого діда Соболя Олега (1915 р. н.)

 

Мій дідо Соболь (Сабаль) Олег народився в мальовничому українському селі Улазів Любачівського повіту (тепер Польща). Після депортації 1946 р. проживав в с. Чишки, а з 1960 р. у Винниках біля Львова (помер 1994 р., похований на старому Винниківському цвинтарі). За даними Володимира Кубійовича в 1939 р. у селі проживало 2 660 мешканців, зокрема 2 070 українців, 20 поляків, 390 латинників і 180 євреїв. Село налічувало 350 господарств.

«В селі українці й поляки виключно спілкувалися українською мовою, жили дуже дружньо. На польське Різдво (так називав його дідо) 25 грудня ми йшли до них колядувати. У хаті звучали польські й українські колядки. Коли приходило наше Різдво (7 січня), ми запрошували поляків до себе. Було весело й щиро. Колядували всі разом. До латинників не ходили колядувати ні поляки, ні українці (латинники – це українці які перейшли на латинський обряд, але вважали себе українцями і розмовляли українською). Українці вважали їх зрадниками віри, а поляки не вважали їх поляками, і говорили нам – зрадили вас, зрадять колись і нас. Ні 25 грудня, ні 7 січня в селі тяжких робіт ніхто не виконував. Така ситуація була майже у всіх довкільних селах. Ми ходили до своєї церкви, поляки до свого костелу. Ми не переходили на їхню віру, а вони на нашу. Кожен дотримувався своєї давньої Віри й звичаїв».

    Українські (руські церкви) в Речі Посполиті  та Австро-Угорщині користувалися завжди старим стилем, тобто Юліанським календарем, адже стояло питання збереження етнічної самоідентифікації українців, їх розрізнення із поляками-римокатоликами, через полонізацію метою якої була культурна асиміляція.

    У XX і ХХI ст. день Різдва 25 грудня за Юліанським календарем припадав і припадає за світським (григоріанським) на 7 січня, у XIX ст. - на 6 січня, у XVIII  - на 5 січня,  у XVII  та XVI ст.ст. - на 4 січня. Тобто, і православні українці, і греко-католики відзначали Різдво на 10-13 днів пізніше за римо-католиків та протестантів. Це було і за поляків, і за австрійців, і в УПА, і в підпіллі за СРСР.

    Що цікаво то майже в кожної релігії є свій календар і практично всюди він відрізняється від світського державного. Календарів дуже багато насправді й новоюліанський і григоріанський не самі точні з погляду науки. Найцікавіший факт, це те, що в Індії є один світський календар, але через те, що там багато гілок індуїзму, в різних регіонах різні групи використовують власні календарі, які використовували попередні покоління. 

   Бог поза часом, але в книзі Левіт, глава 23, Бог дає Мойсеєві настанови стосовно свят. Далі в книзі пророка Єзекіїля глава 44 вірш 24. Далі книга пророка Даниїла глава 7 вірш 25. Ці вірші стосуються свят, уважно перечитаймо і їх. З Біблії зрозуміло, що є Божі свята, а є людські. І мабуть, не варто так легко ними двигати.

      Отже, Українські церкви у 20 і 21 ст. святкували Різдво до "реформи" завжди 7 січня. За цією датою Різдво святкували в Організації Українських Націоналістів та в Українській Повстанській Армії. Чи в когось повернеться язик назвати ці організації прислужниками московської церкви? Степан Бандера - син греко-католицького священника, і Різдво, як і оунівці та упівці, відзначав 7 січня.

   Зараз ламається увесь стрій національної сутності Українського Народу, нівелюється сама природа української душі. Нас перетворюють на безлике «воно», яким легко управляти й заганяти в стійло. Але сила духу народу нездоланна! Ніякі глобалістські виверти, тим паче модницькі віяння, його не здолають. Якщо не змогли цього добитися впродовж тисячоліття, то не досягнуть і нині.


пʼятниця, 27 січня 2023 р.

Сакральна Любачівщина (Закерзоння). Старі світлини. Фотоальбом

Любачівщина — українська етнічна територія в складі Республіки Польща, на якій здавна проживали українці. Походить від назви однойменного повіту. Історичним центром вважається місто Любачів. Територія входила до складу Королівства Галичини та Володимирії, а також Львівського воєводства (ІІ Річ Посполита). Від 1939 року входила до складу Любачівського району Львівської області УРСР. За даними Володимира Кубійовича, до початку Другої світової війни в Любачівському повіті проживало 93 200 мешканців, з них 49 560 українців — греко-католиків (53,17 %), 13 555 українців — римо-католиків (14,54 %), 20 265 поляків (21,74 %), 240 польських колоністів міжвоєнного періоду (0,26 %) і 9 235 євреїв (9,91 %). На сьогодні Любачівський повіт перебуває в складі Підкарпатського воєводства Республіки Польща.

1915-1916 рр. Мешканці села Тенетиська  коло прицерковної дзвіниці

1934 року з 6 до 16 жовтня місіонери Маврикій Ван де Малє та Зенон Ковалик проповідували місію в с. Улазів, Перемишльськка єпархія. Про цю місію згадував згодом о. Петро Періжок, як він 12-літнім хлопцем із захопленням слухав місіонерів і саме тоді зародилось в ньому покликання до священства. Майже рік опісля 4-9 вересня 1935 р. ці ж місіонери проповідували віднову місії. В хроніці монастиря зазначено, що посвячували місце на будову нового храму.

Нереалізований проєкт церкви в Улазові. До війни вдалось звести лише дві стіни, які потім були розібрані поляками під будівництво стодоли. Зараз в селі зберігся дерев'яний храм св. Димиртія ХІХ ст.

 

Одне з останніх фото ц. св. Кузьми й Дем'яна, у с. Старе Село. Споруда розібрана у 1980-х рр., на її місці споруджено костел.


Церква безсрібників Козьми і Даміана   у с. Старе Село. Після виселення українців споруда та цвинтар знищені. На їх місці побудовано латинський костел. 

Церква св. Миколая у Радружі. Рисунок Ганни Войчук. З ФБ Андрій Лозинський
с. Стібно, ц. св. Димитрія, після виселення корінного населення ця монументальна будівля перетворена на склад, згодом знищена. Тепер там плошадка розважальна для дітей, а поруч де був будинок пароха тепер є поліця. Українців депортували на Тернопільщину. Зараз проживають в селах Забойки та Драганівка біля Тернополя.


Село Радруж
. Подих закерзонської автентики.Фото Андрій Лозинський. Церква цікава своєю історією, а також внесена до спадщини ЮНЕСКО. Вихідці з цього села і нащадки найбільше оселились в с.Зубра біля Львова, Давидів, Старе село та ін.

1920-1930-і рр. Один із розписів церкви Покрови в Старих Олешичах. Селянин оре поле волами на фоні блискавки. Деталі невідомі.

Перемиський єпископ Йосафат Коциловський в образі євангелиста Марка. Розписи церкви св. Юрія у м. Чесанів, автор Григорій Кузневич - представник Бруснянської школи каменярства.

2021 р. Церква св. Іллі Пророка в Новому Селі - колишній мурований, парафіяльний греко-католицький храм. Побудований у 1907 році. на місці старої дерев'яної церкви.  Після Другої Світової Війни церкву забрали  римо-католики. Церква в теперішній час Успіння Пресвятої Діви Марії. 


2021 р. Церква св. Онуфрія (1809 р.) С. Олешичі. До 1947 р. належала греко-католикам.

ДЖЕРЕЛА

* ФБ. Закерзонська Україна