НІДЕРЛАНДСЬКА КАРТОГРАФІЧНА ШКОЛА (XVI ст. – XVIII ст.) та УКРАЇНА

Золота доба Нідерландів (нід. Gouden Eeuw) — період історії Нідерландів який охоплює майже все XVII століття на який припадає найбільший розквіт голландського мистецтва, науки, зокрема географії та картографії, торгівлі, а також політичної впливовості.

Північні Нідерланди, які утворили Голландську республіку, процвітали в галузях торгівлі, науки та мистецтв. Республіка також займала провідні позиції у світі в контексті політичної та військової могутності (особливо на морі). Розквіт північних Нідерландів, виражений у метафорі Золотої доби, розглядається як важливий новий етап у розвитку західної цивілізації. Ця метафора, яка виникла у 19 столітті, є широко поширеною, але також породила регулярні дискусії.

Початкова точка відліку Золотої доби коливається від 1602 року, в якому була заснована VOC, до 1609, року початку Дванадцятирічного перемир'я. Після початку Франко-голландської війни (1672—1679 рр.), настав період відносного економічного спаду, і Золота доба пройшла свій пік.

За словами Рональда Фіндлі та Кевіна Х. О'Рурка, географія сприяла процвітанню Голландської республіки: розташування на півдорозі між Біскайською затокою та Балтійським морем дозволяло голландцям забезпечувати прибуткове посередництво (сіль, вино, тканина, а потім срібло, спеції та колоніальні продукти – на схід), а балтійське зерно, рибу та військово-морські запаси - на захід).

Європейський економічний центр перемістився із Середземномор'я до Західної Європи. Місто Антверпен, що входило до герцогства Брабант, стало «центром усієї міжнародної економіки» і найбагатшим містом Європи на той час.

«Голландський золотий вік» був тісно пов'язаний із епохою Великих географічних відкриттів. Франческо Гвіччардіні, венеціанський посланець, заявив, що сотні кораблів проходили повз Антверпен за день, а 2 000 возів входили в місто щотижня. Португальські кораблі, навантажені перцем і корицею, розвантажували свій вантаж. Оскільки в місті проживало багато іноземних купців, яким керувала олігархія банкірів-аристократів, яким заборонено займатися торгівлею, економіка Антверпена була під контролем іноземців, що зробило місто дуже інтернаціональним, з купцями та торговцями з Венеції, Рагузи, Іспанії і Португалії та політикою толерантності, яка привернула велику громаду ортодоксальних євреїв.

У свій золотий вік місто пережило три буми: перший був заснований на ринку перцю, другий був започаткований сріблом Нового Світу, що надходило з Севільї (закінчився банкрутством Іспанії в 1557 році), і третій бум, після Договору Като-Камбрезіс, в 1559 році, заснований на текстильній промисловості.

ЗОЛОТЕ СТОЛІТТЯ  ГОЛЛАНДСЬКИХ ГЕОГРАФІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА ВІДКРИТТІВ (1590-і рр.. – 1690-і рр..)

 У 1477 в результаті шлюбу Марії Бургундської територія Нідерландів увійшла до складу Священної Римської імперії. У 1556 в результаті династичного розділу Священної Римської імперії територія Нідерландів опинилася під владою Іспанії. Спроба введення іспанських порядків натрапила на опір місцевого населення. Розгорнулася антиіспанська боротьба під прапором кальвінізму. 26 липня 1581 року була проголошена незалежність країни, яка була офіційно визнана іншими країнами після Вісімдесятирічної війни (1568–1648).

У роки війни також почалася Золота доба Нідерландів, період економічного і культурного процвітання, що зайняла все XVII століття.

До 1581 р., територія історичних Нідерландів складалася з князівств, графств та незалежних єпархій; деякі з них, проте не всі, входили до складу Священної Римської імперії. Сьогодні, ця територія розподілена між такими державами, як Нідерланди, Бельгія, Люксембург та частини територій Франції та Німеччини.

До падіння Антверпена (1585) голландці і фламандці зазвичай вважалися одним народом. У той час Антверпен, розташований в сучасній Бельгії, був не тільки найбільшим голландським містом, а й культурним, економічним і фінансовим центром Сімнадцяти провінцій і північно-західної Європи.

Голландська республіка (1581—1795) займала терени сучасних Нідерландів і Бельгії. Постала внаслідок перемоги Нідерландської революції. Була конфедерацією декількох голландських провінцій, що колись входили до складу іспанських Нідерландів.

Хуан Фернандес, відпливаючи з Чилі в 1576 році, стверджував, що він відкрив Південний континент. Луїс Ваес де Торрес, галісійський мореплавець, який працював на іспанську корону, довів існування проходу на південь від Нової Гвінеї, тепер відомого як Торресова протока.

Перша згадка про Торреса в історичних документах відноситься до 1605, коли Торрес як командир одного з трьох кораблів експедиції Педро Фернандеса де Кіроса, а саме «Сан-Педро» відправився на пошуки «Південної землі» (Австралії). Кораблі вийшли з перуанського міста Кальяо в грудні 1605, а в травні 1606 вони досягли островів, які Кірос назвав «Austrialia de Espiritu Santo» (зараз Нові Гебриди). Під час плавання кораблі Кіроса і Торреса розійшлися. Після марних спроб Луїса Ваеса знайти уламки корабля Кіроса, мореплавець разом з командиром третього корабля експедиції вирішив продовжити морське плавання. В ході нього були відкриті південне узбережжя острова Нова Гвінея, а також протоку, що відокремлює цей острів від Австралії. 27 жовтня 1606 Торрес досяг західного краю Нової Гвінеї, а 22 травня прибув до Маніли, де, ймовірно, провів залишок свого життя.

Віллем Баренц (Willem Barents, 1550—1597) — голландський мореплавець і дослідник. У 1594—1597 рр. тричі здійснив плавання по Північному Льодовитому океану з метою відшукати північно-східний прохід з Атлантичного океану в Тихий. Під час першого плавання (1594) експедиція досягла острова Нова Земля і знайшла там сліди перебування московитів. Друге плавання було невдалим. Під час третього Баренц зазимував на острові Нова Земля. Баренц склав карту Нової Землі й щоденник стану погоди на острові.  Од­на­к, голландці не змогли просунутися даль­ше Но­вої Зем­лі (де в 1596–1597 рр. відбулася перша відома в історії полярна зимівка), і плавання в цьому напрямку припинилися.

Розквіт голландської могутності в південних морях починається... в лісабонській в'язниці. Туди в 90-х рр. XVI ст. був ув’язнений за борги голландський моряк Корнеліс Гаутман. У в'язниці язик розв'язуються. Від товаришів по ув'язненню, португальських моряків-невдах, Гаутман дізнався великі таємниці - про морські шляхи з Португалії в Індію і до Молуккських островів. Гаутман повідомив про це на батьківщину торговій компанії «Товариства далеких країн». Повідомлення довелося дуже до речі. Річ у тім, що до цього часу голландські («бунтівні») кораблі могли ще відвідувати португальські порти, правда під іноземним прапором. Але 1594 р. Філіп II, бувши з 1580 р. і португальським королем, вирішив одним ударом припинити голландську посередницьку торгівлю і конфіскував у Лісабоні 50 голландських кораблів, що належали «заколотникам і єретикам». Саме тоді голландська компанія викупила Гаутмана з в'язниці і забезпечила його грошима на експедицію до «островів прянощів».

Корнеліс де Гаутман (нід. Cornelis de Houtman; 1565—1599) — нідерландський мореплавець і колоніальний діяч. Керував першою голландською торговою експедицією до островів Південно-Східної Азії (сучасна Індонезія) в 1595—1597 рр. Кораблі експедиції проклали новий морський шлях з Європи до островів Малайського архіпелагу, в обхід чинних португальських морських шляхів, що призвело до руйнування португальської монополії на торгівлю з цим регіоном і налагодження прямих постачань південноазійських прянощів до Нідерландів.

Перша голландська експедиція в Ост-Індію (1595 -1597) — морська експедиція, організована голландськими підприємцями. Вона сприяла відкриттю торгівлі спеціями для голландських торговців, що врешті-решт призвело до створення голландської Ост-Індської компанії, і ознаменувало злам португальської монополії на торгівлю прянощами та кінець домінування

Розвиток голландської морської могутності був швидким і вражаючим. Роками голландські моряки брали участь у португальських подорожах на Схід як досвідчені мореплавці та вправні картографи. У 1592 році голландські купці відправили Корнеліса де Гаутмана до Лісабона, щоб зібрати якомога більше інформації про Острови прянощів.

У 1595 році купець і дослідник Ян Гюйген ван Лінсхотен, який багато подорожував Індійським океаном на службі у португальців, опублікував в Амстердамі звіт про свою подорож «Звіт про подорож через плавання португальців на Сході» (Reys-gheschrift vande navigatien der Portugaloysers in Orienten). Цей звіт включав важливі вказівки щодо навігації між Португалією та Ост-Індією і Японією.

Ян Гюйген ван Лінсхотен (Jan Huygen van Linschoten; 1563—1611) — голландський мореплавець, картограф та письменник. Лінсхотен багато подорожував регіонами Азії (Ост-Індії), що належали Португалії або знаходились під португальським впливом. Служив секретарем архієпископа в Гоа між 1583 і 1588 роками. Став відомий завдяки публікації в Європі важливої систематизованої інформації про азійську торгівлю та мореплавання, яку португальці тримали в секреті. У 1596 р. він опублікував книгу «Itinerario» (пізніше видану англійською як «Discours of Voyages into Ye East & West Indies»), де вперше в Європі графічно відображені детальні карти подорожей до Ост-Індії, зокрема до Індії. Під час свого перебування в Гоа Ян Гюйген методично копіював строго секретні карти аркуш за аркушем. Що ще більш важливо, Ян Хюйген надав навігаційні дані, такі як течії, глибини, острови та мілини, що було абсолютно важливим для безпечної навігації, а також зображення фрагментів узбережжя для орієнтації на місці. Публікація навігаційних маршрутів дозволила відкрити торгові шляхи в Ост-Індію голландцям, французам та англійцям. Як наслідок, голландська Ост-Індська компанія та Британська Ост-Індська компанія зруйнують монополію 16 ст., якою користувалися португальці у своїй торгівлі з Ост-Індією.

1595 р. Гаутман, під час першої голландської експедиції в Ост-Індію (1595—1597), відкрив новий морський шлях, пропливши від Мадагаскару напряму через Індійський океан до Зондської протоки в Індонезійському архіпелазі та підписавши договір із султаном Бантена.

У 1596 р. на Яву висадилась перша голландська експедиція, а через чотири роки голландці уклали перший договір з правителем острова Амбон про будівництво там факторії і закупівлі прянощів.

До 1590-х рр. Іспанія й Португалія,  що захопили великі території, почали їх освоювати й уступили ініціативу Англії, пізніше Голландії. Оскільки вже відкриті морські шляхи до країн Сходу навколо Африки й Америки контролювалися Португалією й Іспанією (а останній був ще й занадто довгим і ризикованим), в цей час особливо активно йшли пошуки Пн.-Зх. проходу й  Пн.-Сх. проходу. У 1553 р. на пошуки Пн.-Сх. проходу була відправлена англійська експедиція Х. Уіллобі й Р. Ченслера, яка встановила торговельні відносини з Росією. В кінці 16 ст. активні пошуки Пн.-Сх. проходу проводила Голландія, спорядила три експедиції поспіль (1594, 1595, 1596-97). Ключову роль в них зіграв В. Баренц, хоча офіційно їх не очолював.

Друга голландська експедиція в Ост-Індію (1598—1600) — одна з приватних голландських експедицій кінця XVI ст., спрямованих на руйнування португальської монополії по торгівлі прянощами з Ост-Індією. Відбувалась під керівництвом Якова Корнеліса ван Нека. Під час експедиції голландцями вперше було досягнуто Молуккських островів. Надзвичайно високий прибуток, отриманий в результаті експедиції, сприяв подальшому створенню голландської Ост-Індської компанії.

На рубежі 16-17 ст. голландці витіснили португальців з Індонезії. У плаванні 1605-1606 рр. голландський мореплавець і колоніальний губернатор Віллем Янсзон (нід. Willem Janszoon; 1570—1630) досяг берегів Австралії, прийнявши її за о. Нова Гвінея. Це перший відомий європеєць, який побачив берег Австралії під час своєї подорожі.

Віллем Янсзон втретє відплив із Нідерландів до Ост-Індії 18 грудня 1603 року як капітан Duyfken (або Duijfken, що означає «Маленький голуб»), одного з дванадцяти кораблів великого флоту Стівена ван дер Хагена. Опинившись в Індії, Джансзуна відправили шукати інші торгові точки, зокрема у «великій землі Нова Гвінея та інших Східних і Південних землях». 18 листопада 1605 року Duyfken відплив від Бантама до узбережжя західної Нової Гвінеї. Потім Янсзон перетнув східну частину Арафурського моря, не бачачи Торресової протоки, у затоку Карпентарія. 26 лютого 1606 року він висадився на річці Пеннефазер на західному березі мису Кейп-Йорк у Квінсленді, поблизу сучасного міста Вейпа. Це перший зафіксований вихід європейців на австралійський континент. Янсзон продовжив накреслення приблизно 320 км берегової лінії, яка, на його думку, була південним продовженням Нової Гвінеї. У 1615 році Якоб Лемер і Віллем Схаутен обігнули мис Горн і довели, що Вогняна Земля була відносно невеликим островом.

На початку XVII ст. голландці захоплюють деякі іспанські і португальські колонії й створюють свою колоніальну імперію. Експлуатацією колоній займалася Ост-Індійська компанія, організована на акціонерних засадах. Ця компанія стала «державою в державі»: мала свої війська, карбувала монету, укладала договори з іншими державами. Головними колоніями цієї компанії стали Зондські острови (нинішня Індонезія), а в навколишніх морях, в Індії, Індокитаї і Японії вона мала опорні бази.

Голландська Ост-Індійська компанія (нід. Vereenigde Oostindische Compagnie, VOC) — голландська приватна компанія з торгівлі з країнами Ост-Індії та Китаєм. Заснована в 1602 році, проіснувала до 1798 року. Здійснювала торгівлю (в тому числі чаєм, міддю, сріблом, текстилем, бавовною, шовком, керамікою, прянощами і опіумом) з Японією, Китаєм, Цейлоном, Індонезією; монополізувала торгівлю з цими країнами Тихого і Індійського океанів. Більшість з цих експедицій принесли великі прибутки.  Незабаром голландці витіснили португальців з провідних позицій в торгівлі спеціями з Південно-Східної Азії й на уламках португальських колоній почали створювати власну, Нідерландську колоніальну імперію.

Голландська Ост-Індська компанія (VOC) також була головною рушійною силою Золотого століття голландських географічних відкриттів (1590-і рр.. – 1690-і рр..). Розвідувальні плавання (наприклад, на чолі з Віллемом Янсзоном і Абелем Тасманом), які фінансувала VOC відкрили в основному невідомі цивілізованому світу землі. Крім того, в Золотий вік нідерландської картографії (близько 1570—1670 рр.), навігатори та картографи VOC допомогли формуванню сучасної географії та картографії світу, якими ми їх знаємо сьогодні.

У 1609 р. голландцям вдалося витіснити своїх португальських та іспанських конкурентів з Молукки. У 1619 р. вони захопили на Яві Джакарту (Батавію), пізніше перетворивши її в головний адміністративний центр своїх колоніальних володінь в Індонезії.

У 1619 р. голландський флот здобув ряд перемог над англійським флотом в Сіамській і Зондській протоках, а в 1620-і рр. витіснив їх і з Молукки. Після цього британці зосередили свою головну увагу на Індії.

На островах компанія створювала плантації прянощів: перцю, кориці, гвоздики, мускатного горіха. На плантаціях застосовувалася праця рабів, що, втім, у той час було явищем звичайним. Для того, щоб поповнити склад рабів на плантаціях острова Ява, компанія захоплювала дітей на острові Целебес. Викрадені утримувались до визначеного віку в таємних «розплідниках», а потім відправлялися на плантації.

На початку XVII ст. голландці запропонували місцевим правителям продавати їм прянощі за вищими цінами, ніж португальцям чи іспанцям. Потім вони, навпаки, прагнули зробити ці ціни максимально низькими. Зв'язки між островами могли підтримуватися лише голландськими суднами або суднами, які мали спеціальний дозвіл від них. На Молукки могли приїжджати лише голландці.

Щоб підтримувати на високому рівні ціни на прянощі, голландці безжалісно знищували частину масивів цих рослин і залишали тільки таку частину, що забезпечувала максимальний прибуток. Мало того, частина прянощів, уже доставлених в Амстердам, спалювалася відразу в порту, щоб не допустити падіння цін.

Прянощі продавалися в Європі у 8-10 разів дорожче, ніж обходилися компанії, але доходи акціонерів були не настільки великі, як можна було очікувати: у колоніях приходилося утримувати цілу армію і величезний штат чиновників. Середній дивіденд на акції становив близько 20 % річних. Базою компанії було місто Горн.

У пошуках зручних шляхів від півдня Африки до о. Ява Х. Броувер в 1611 р. відкрив оптимальний маршрут, що пролягав на південь від колишнього. Користуючись ним, голландці час від часу досягали західного узбережжя Австралії й в 1616-1636 рр. відкрили значну його частину.

Голландські капіталісти, не пов'язані з Нідерландською Ост-Індською компанією, не раз намагалися прорвати її торгову монополію й шукали нових шляхів до Молуккських островів. Одна з таких спроб зазнала повну фінансову невдачу, але привела до важливих відкриттів в Атлантичному і Тихому океанах. Купці міста Хорн спорядили два судна, запросивши начальником експедиції досвідченого капітана Віллема Корнелісзона Схаутена; торговим комісаром був призначений Якоб Лe-Mep.

Голландці до початку 40-х рр. XVII ст. знали та, хоч неточно, нанесли на карти наступні частини Австралії: на півночі – західний берег півострова Кейп-Йорк і виступ Арнемленда, весь західний берег материка і західну половину його південного узбережжя. Однак Нова Голландія в їхніх очах являла собою не окремий континент, а гігантський виступ ще не дослідженого Південного материка, виступ, який простягався від Нової Гвінеї до берега, відкритого Тейсеном.

У 1642 р. генерал-губернатор Нідерландської Індії Ван Дімен вирішив встановити, чи є Австралія частиною Південного материка і чи з'єднується з нею Нова Гвінея, а також знайти нову дорогу з Яви в Європу. Ван Дімен знайшов молодого капітана Абеля Тасмана, який, пройшовши через багато випробувань, завоював собі славу прекрасного знавця моря.

З 1642 по 1644 рік Абель Тасман, голландський дослідник і торговець на службі Голландської Ост-Індійської компанії, обігнув Нову Голландію, довівши, що Австралія не була частиною міфічного південного континенту. Він був першою відомою європейською експедицією, яка досягла островів Земля Ван Дімена (нині Тасманія) і Нової Зеландії, а також оглянула острови Фіджі, що він і зробив у 1643 році. Тасман, його мореплавець Вісшер і купець Гілсеманс також нанесли на карту значні частини Австралії, Нової Зеландії та островів Тихого океану.

Ян ван Рібек (1619 —1677) — відомий голландський дослідник і мореплавець, що заснував місто Кейптаун (Капська колонія), а пізніше — колоніальний адміністратор Нідерландської колоніальної імперії, зокрема, її азійських володінь (сучасна Індонезія).

Голландська Вест-Індійська компанія (нід. West-Indische Compagnie, скор. WIC) — голландська торгова компанія, що була чартерною (або хартійною) компанією голландських купців та іноземних інвесторів. Заснована 3 червня 1621 року. Серед її батьків-засновників був Віллем Усселінкс (1567—1647).

З 1624 по 1654 рік, в контексті голландсько-португальської війни, WIC утримувала португальську територію на північному сході Бразилії, але було витіснена з Голландської Бразилії після шаленого опору. Після кількох реорганізацій WIC, в 1675 році компанії було видано нову хартію, в основному, завдяки впливу в работоргівлі через Атлантичний океан. Ця «нова» версія компанії проіснувала більше століття, аж до Четвертої англо-голландської війни, під час якої вона втратила більшість своїх активів.

У 1609 р. англійський дослідник Генрі Гудзон, який працював на VOC, висадився на узбережжі Нової Англії і проплив річкою Гудзон, шукаючи Північно-Західний прохід в Азію. Проте, йому не вдалося його знайти.

В 1615 р. Ісаак Лемер і Самуїл Бломарт, за сприяння інших торговців, вирушили на пошуки південно-західного шляху біля Південної Америки та архіпелагу Вогняної Землі.

Також голландських торговців цікавив шлях до Африки. Одним з перших моряків, який зосередив свою увагу на торгівлі з Африкою був Бальтазар де Мушерон.

Торгівля з Африкою пропонувала кілька можливостей для створення торгових постів або факторій, - важливої відправної точки для подальших досліджень континенту. Однак Самуїл Бломарт заявив, що в 1600 році аж вісім голлагдських компаній плавали біля узбережжя Африки, змагаючись одна з одною за постачання міді з Королівства Лоанго. В одній з таких компаній працював Пітер ван ден Броеке. У 1612 році було побудовано голландську фортецю в Мурі (сучасна Гана), на території Голландського Золотого Берега.

Якоб Лемер (нід. Jacob le Maire; 1585—1616) — нідерландський мореплавець. Разом з Віллемом Схаутеном здійснив навколосвітню подорож в 1615—1616 рр. Метою експедиції на суднах «Eendracht» (220 т) та «Hoorn» (110 т) було знаходження нового шляху до Островів спецій через Тихий океан, в обхід монополії Голландської Ост-Індійської компанії. У кінці травня 1615 р. Лемер и Схаутен відпливли з міста Горну. 7 грудня 1615 р., біля берегів Патагонії на «Hoorn»і виникла пожежа, що повністю його знищила. 25 грудня 1615 р. Лемер і Схаутен відкрили острів Лос-Естадос, який вони назвали Землею Штатів (оскільки вони вирішили, що це його північна частина Невідомої Південної землі). Протока між островами Естадос і Вогняна Земля зараз називається на його честь — Ле-Мер. 29 січня 1616 р. підійшла до південної точки Південної Америки — мису Горн (названий на честь рідного міста Схаутена — Горна).  У квітні 1616 р. Лемер і Схаутен відкрили декілька островів архіпелагу Туамоту, в травні — північну частину архіпелагу Тонга, і 25 червня досягнули архіпелаг Бісмарка, відкрив острови Нова Ірландія і Новий Ганновер.

У цей час тривала Голландська війна за Незалежність (1568—1648) між Іспанією і Голландською республікою. Торгівля сіллю, цукром і тютюном з колоніями Карибського басейну, була ускладнена цією війною та діями Іспанії і завмерла через мирні переговори. Іспанія запропонувала мир за умови, що Голландська Республіка вийде з торгівлі з Азією і Америкою. Іспанія відмовлялася підписати мирний договір, якщо буде створено голландську торгову компанію на території Вест-Індії. Великий пенсіонарій Голландської Республіки Йохан ван Олденбарневелт запропонував призупинити торгівлю із Вест-Індійськими колоніями в обмін на дванадцятирічне перемир'я.

Результатом було те, що протягом кількох років компанія функціонувала під іноземним прапором в Південній Америці.

Однак, через десять років, штатгальтер Моріц Оранський, запропонував продовжити війну з Іспанією, й відвернути увагу Іспанії від Республіки. У 1619 р. його опонент Йохан ван Олденбарневелт був обезголовлений, а коли через два роки у квітні 1621 р. перемир'я минуло, вже не було перепон для створення Вест-Індійської компанії.

Вест-Індська компанія отримала статут від Генеральних штатів у червні 1621 р., який надавав їй 24-річну монополію на торгівлю та колонізацію, яка включала американське узбережжя між Ньюфаундлендом і Магеллановою протокою.

Використавши послаблення Португальської колоніальної імперії, голландцям вдалося заволодіти північною частиною Бразилії(див. Голландська Бразилія), а також Суринамом та рядом островів Вест-Індії (Нідерландські Антильські острови). Головною голландською факторією в Північній Америці став Новий Амстердам (на території теперішнього Нью-Йорка). На узбережжі Африки вдалося захопити ряд португальських фортів та заснувати власні форти.

 

ЗОЛОТЕ СТОЛІТТЯ нідерландської картографії (1570-і рр. - 1690-і рр.) та Україна

 

В історії картографії, особливо в XVI – XVIII ст., ранньомодерна нідерландська (голландська та фламандська) картографія, як наука, так і мистецтво, займає особливе місце. Як з національної, так і з міжнародної точки зору, ранньомодерні нідерландські картографи, географи, дослідники та мореплавці відіграли надзвичайно важливу історичну роль – вони допомогли здійснити революцію та сформувати картографічні, географічні, геодезичні, навігаційні, гідрографічні, космографічні та астрономічні знання про світ, який ми знаємо сьогодні.

Наприклад, концепція та жанр «атласу» в його сучасному розумінні були дітищем і одним із перших вкладів нідерландських картографів, географів та космографів раннього Нового часу; перш за все Герарда Меркатора (який першим використав термін «атлас» для колекції карт) та Авраама Ортеліуса (автора першого справжнього атласу у сучасному розумінні). У золотому віці голландських досліджень і відкриттів (приблизно 1590–1690-і рр.), використовуючи свій досвід у веденні бізнесу, картографії, суднобудування, мореплавання та навігації, голландці подорожували в найвіддаленіші кутки світу, залишаючи свою мову включеною в назві багатьох міст. Голландські мореплавання сприяють нанесенню на карту і відкривають значною мірою невідомі величезні масиви суші та океану, і безумовно, нанесли ці назви в опубліковані атласи. У міру того як голландські кораблі заходили в незвідані куточки земної кулі, голландські картографи використовували нові відкриття в своїй роботі. Замість того, щоб таємно використовувати інформацію, вони її опублікували, так що кількість карт швидко збільшувалась. Майже 200 років голландці домінували у світовій торгівлі. Голландські кораблі перевозили товари, але вони також відкривали можливості для обміну знаннями. Комерційні мережі голландських транснаціональних компаній, наприклад, Голландської Ост-Індської компанії / Об'єднаної Ост-Індської компанії (VOC) (1602 р.) і Голландської Вест-Індської компанії (WIC / GWIC) (1621 р.), забезпечують інфраструктуру, доступну для людей, які виявляють науковий інтерес до екзотичного світу.

Період кінця XVI і більшої частини XVII століття (приблизно 1570-1670-ті роки) був названий «Золотим століттям нідерландської (голландської й фламандської) картографії».

Золотий вік Нідерландів вважається одним із найчудовіших періодів в історії картографії та географії в цілому. Під час Золотого століття нідерландської картографії голландськомовні народи стали домінувати в мистецтві та індустрії картографії в ранньому сучасному світі. Вони були лідерами в постачанні карт і схем майже для всієї Європи. В якості особливої частини нідерландського мистецтва раннього модерну деякі картографічні твори Золотого століття, такі як монументальні атласи Theatrum Orbis Terrarum (Театр усього світу; А. Ортеліус, 1570, Антверпен),  Spieghel der Zeevaerdt (Дзеркало морів, Лука Янсен Вагенер, 1584), Speculum Orbis Terrae (Дзеркало світу; Корнеліс де Джоде; 1593, Антверпен), Tresorerie ou cabinet de la Roytte marinesque (Лука Янсен Вагенер, 1601), Mercator-Hondius Atlas (Атлас Меркатор-Гондіус, 1606 р.), Atlas Blaeu-Van der Hem,  Atlas Novus (Ян Янсон, 1638 р.), Atlas Maior, Atlas van Loon, Klencke Atlas і Harmonia Macrocosmica також вважаються художніми шедеврами. Як зазначає Джеймс А. Велу (1987): «Приблизно століття, з 1570 по 1670 рік, картографи, які працювали в Нідерландах, домоглися безпрецедентного прогресу в мистецтві картографії. Карти, діаграми й глобуси, випущені в цей період, за адресою: спочатку в Антверпені, а потім в Амстердамі, вони відрізняються не тільки точністю, відповідного знання того часу, а й багатством орнаменту, поєднанням науки й мистецтва, яке рідко можна було перевершити в історії картографування».

До 1581 р., територія історичних Нідерландів складалася з князівств, графств та незалежних єпархій; деякі з них, проте не всі, входили до складу Священної Римської імперії. Сьогодні, ця територія розподілена між такими державами, як Нідерланди, Бельгія, Люксембург та частини територій Франції та Німеччини. До падіння Антверпена (1585) голландці і фламандці зазвичай вважалися одним народом. У той час Антверпен, розташований в сучасній Бельгії, був не тільки найбільшим голландським містом, а й культурним, економічним і фінансовим центром Сімнадцяти провінцій і північно-західної Європи. Центром картографічної діяльності в Нідерландах XVI ст. був Антверпен, місто друкарів, книготорговців, граверів і художників. Але Левен був центром навчання і місцем зустрічей вчених і студентів в університеті. Математика, виготовлення глобусів і приладобудування практикувалися в Левенському університеті й за його межами ще в перші десятиліття XVI ст. Університет був найстарішим в Нідерландах (тепер Бельгія) і найстарішим центром як наукової, так і практичної картографії. Без впливу таких видатних вчених  Левенського університету як Гемма Фрізіус Реньєр, Герарда Меркатора і Якоба ван Девентера картографія в Нідерландах не досягнула б таких вершин.

Відомі діячі нідерландської школи картографії та географії (1500 —1600-і роки): Франциск Монах (біля 1490—1565), Якоб Рулофс ван Девентер (бл. 1500/1505—1575), Гемма Фрізіус Реньєр (Gemma Frisius; 1508—1555), Герард Меркатор (лат. Gerhardus Mercator, нім. Gerhard Kremer; 1512—1594), Авраам Ортеліус (Abraham Ortelius; 1527—1598), Гаспард ван дер Гейден (Gaspar Van Der Heyden; 1530—1586), Лука Янсен Вагенер (Лукас Вагенаер, Lucas Janszoon Waghenaer, 1533/1534—1605/1606), Петрус Планціус (Petrus Plancius; 1552—1622), Йодокус Гондіус (Jodocus Hondius; 1563-1612), Корнеліс де Джоде (1568—1600), Віллем Блау (Willem Janszoon Blaeu; 1571—1638), Гессель Ґеррітц (Hessel Gerritsz; 1581—1632), Ісаак Абрахамсон Маса (Isaac Abrahamszoon Massa; 1586— 1643), Йоганн Янсоніус (Ян Янсон, Johannes Janssonius; 1588—1664), Ян Блау (Jan (Joan) Willemsz. Blaeu; 1596—1673), Андреас Целларій (Andreas Cellarius;  близько 1596—1665), Генрік Гондіус (Henricus Hondius; Hendrik Hondius I; 1597—1651), Вільгельм Гондіус (Gviliemvs Hondivs; біля 1598—1652 або 1658), Ніколас Вісшер старший (Nicolaes Visscher I; 1618—1679), Фредерік де Віт (Frederick De Wit; 1629/1630—1673), Юстус Данкертс (Justus Danckerts; 1635—1701), Ніколас Вісшер молодший (Nicolaes Visscher II; 1649—1702) та ін. 

Гемма Фрісіус; уроджений Гемма Рейнерсзон; (1508—1555) — нідерландський лікар, математик, картограф, філософ, гравер, майстер астрономічних інструментів та автор глобуса Землі. Застосував прикладну математику для геодезії та навігації. Разом із Герардом Меркатором та Абрагамом Ортеліусом Фрісіуса вважають одним із засновників нідерландської школи картографії. Він значною мірою допоміг закласти основи золотого віку нідерландської картографії (приблизно 1570–1670-ті роки).

Одним із його найвпливовіших вчителів у Левені (місто в Бельгії, де проживав Г. Фрізіус) був Франциск Монах, який близько 1527 року створив знаменитий глобус у співпраці з левенським ювеліром Гаспаром ван дер Гейденом  Під керівництвом Монаха та за технічної допомоги Ван дер Гейдена Фрізіус створив майстерню з виробництва глобусів Землі та астрономічних інструментів, якість і точність яких визнали сучасні йому астрономи, зокрема, Тихо Браге. Особливу популярність мав глобус Землі 1536 р. та глобус 1537 р. На першому з них Фрізіус описаний як автор за технічної допомоги Ван дер Гейдена та гравюри Герарда Меркатора, який був учнем Фрізіуса на той час. Співавтором другого глобуса став Меркатор.

Аврагам Oртеліус загальновизнаний як творець першого у світі сучасного атласу (1570), для якого були викарбувані спеціальні мідні друковані форми. Іноді його називають коротким викладом картографії XVI ст. Перший друкований атлас з морських навігаційних карт був створений Лукою Вагенером в Лейдені (1584). Атлас був першою спробою систематизувати навігаційні карти. Англійський переклад роботи Вагенера був опублікований в 1588 р. і став дуже популярний. Герард Меркатор вважається одним з основоположників сучасної картографії з його винаходом проєкції Меркатора. Меркатор був першим, хто використав термін «атлас» (в географічному контексті) для опису переплетеної збірки карт з його власної колекції під назвою «Atlas sive Cosmographicae meditationes de fabrica mvndi et fabricati figvra» (1595). Гіпотеза, що материки могли «дрейфували» була вперше висунута Авраамом Ортеліусом (1596).

1572 р. «Civitates orbis terrarum» — атлас міст світу, виданий у Кельні в 1572-1618 роках для імператора Священної Римської імперії Максиміліана II Габсбурґа. Це перший атлас міст в історії світової картографії. Атлас є другим за часом видання друкованим атласом. Всього було видано шість томів. Автори атласу — гравер і картограф Франс Гогенберг і видавець Георг Браун. Атлас був опублікований у Кельні, але проте, належить до картографічної школи Антверпена. Крім того, з особистого листування авторів атласу відомо, що ідея створення атласу народилася саме в Антверпені. У 1618 р. Абрагам Гогенберг (ймовірно син Франца Гогенберга) у співпраці з типографом Антоном Гієратом (Anton Hierat) опублікував 6 том атласу-енциклопедії.

У виданні 1618 р. зображено м. Львів.

Панорама Гогенберга — перше друковане зображення Львова, а також перше відоме зображення міста. Це мідерит, на яку зображено панораму Львова.

Гравюра виконана Абрагамом Гогенбергом (нід. Abraham Hogenberg; 1578-1653), за малюнком панорами Львова кінця 16 — початку 17 століття роботи Ауреліо Пассаротті, інженера-фортифікатора короля Зигмунда III. Зображення виконане, як ілюстрація до «Топографії міста Львова» (лат. «Topographia Civitatis Leopolitane»; автор — Ян Альнпек, міський радник Львова), першого опису Львова, опублікованого у шостому томі. Зверху гравюри зображені (зліва — направо) герби Львова, Королівства Польського, Руського воєводства та Герб Папи Сикста V. 1586 році папа Сикст надав Львову право користуватися його гербом поряд на рівні з міським символом.

В центрі верхньої частини розташований напис латиною «LEOPOLIS Rußia Auſtralis Urbs primaria emporium mercium Orientalium celeberrimum» (Леополіс Русі Південної місто головний ринок товарів східних найславніше).

В зв'язку з руйнуваннями в містах Європи, що відбулися в період Тридцятирічної війни, гравюри Гогенберга є безцінним джерелом інформації про міську забудову в середньовічній Європі.

Атлас складався з 546 міських видів і карт, зроблених Гогенбергом, що гравіюються на міді і потім розфарбованих аквареллю. Атлас є набором перспективних планів «з висоти пташиного польоту», барвисті гравюри із зображенням пейзажів, міських будівель, фігур жителів в національних костюмах, виконані по малюнках художника і рисувальника Георга Гуфнагеля.

Франс Гогенберг створив таблиці для томів I–IV, а Симон ван ден Нойвель – для томів V і VI. Іншими авторами були Йоріс Хофнагель, Якоб Хофнагель, картограф Даніель Фріз і Генріх Ранцау. Також використовувалися роботи Якоба ван Девентера, Себастьяна Мюнстера та Йоганнеса Штумпфа. У виданні зображені насамперед європейські міста; однак Каїр, Касабланка і Мехіко, а також Куско на одному аркуші також включені в том I, тоді як Туніс представлений у томі II.

Окрім цього, атлас містить плани, зроблені на основі геодезичних зйомок. Значна частина планів — плани європейських міст, оскільки території Африки, Південної Америки і Азії на момент створення атласу були недостатньо вивчені. Плани «з висоти пташиного польоту» — це детальні натурні замальовки панорамних видів міст з якої-небудь високої точки. Велику частину геодезичних зйомок виконав Якоб ван Девентер.

Атлас є симбіозом досягнень науки свого часу і високого мистецтва голландських майстрів: карти розфарбовувалися вручну, витончено оформлені титульні листи, сторінки і обкладинки містять складні картуші. Атлас відбиває стиль фламандської гравюри — вона практикувалася в нідерландських атласах.

Після смерті Франса Гогенберга друкарські кліше атласу залишилися у Кельні, у володінні Абрама Гогенберга.

1653 р., після смерті А. Гогенберга, його спадкоємці продали кліше Йоганну Янсоніусу (Ян Янсон; Johannes Janssonius; 1588–1664),  нідерландському картографу та граверу, який жив і працював в Амстердамі.

1657 р. Ян Янсон видав атлас у восьми частинах у новій обробці: ілюстрації впорядковані по країнах, застарілі плани виключені і додана велика кількість нових гравюр.

1664 р. після смерті Яна Янсона гравюри стали власністю його зятя Йоганнеса ван Весберґена, який використав частину з них для складання свого атласу, що з'явився у 1682 р.

Згідно з волею Я. Янсона, управління складом і друкарнею виконував його зять Йоганнес ван Весберґен (Johannes Jansson van Waesbergen; працював у 1642–1681 рр.), який після одруження з донькою Я. Янсона Елізабет (Elisabeth Janssonius;1615-1681) додав до власного прізвище Янсон.

1694 р. мідні кліше й інвентар Йоганнеса ван Весберґена придбав на аукціоні Федерік де Віт з Амстердама. Він організував нове видання, яке було, своєю чергою, поповнено новими гравюрами.

Після Федеріка де Віта, на початку XVIII ст., мідні дошки атласу перейшли у власність Пітера ван дер Аа. Він придбав їх в Лейдені і використав для атласу, який побачив світ в 1729 р. У цьому виданні було представлено гравюри з XVI по XVIII ст.

У 1730 році Пітер ван дер Аа (П’єр ван дер Аа; Pieter van der Aa; 1659-1733; голландський картограф) продав свої гравюри «Covens & Mortier».

Франц Гогенберг (нід. Frans Hogenberg; 1535—1590) — фламандський графік, гравер і картограф.

Ф. Гогенберг був одним з трьох дітей Йоганна Ніколауса Гогенберга (1500—1539) і його дружини Йоганн Ферстратен (пом. 1559). Ще в Мехелені Франц одружився з Катрін ван Бенен, від якої у нього було двоє дітей. Внаслідок релігійних переслідувань у 1564 році Гогенберг був змушений втекти з Нідерландів до Кельна. Тут він одружився вдруге (цивільним шлюбом), з Агнесою Ломар, від якої мав п'ять або шість дітей.

У 1568 році художник жив і працював в Антверпені, з 1570 кілька разів їздив до Лондона, але потім знову перебрався до Кельна.

У 1570 році на замовлення Абрагама Ортеліуса створив гравюри міст до його атласу Theatrum Obis Terrarum.

Прагнення документальності та точного відтворення деталей були фірмовим стилем Гогенберга як графіка. До того ж він малював не лише точно, а й швидко. І саме його можна назвати батьком «новинної гравюри» — малюнків, які розповідали про актуальні події. Гравюрами Гогенберга досьогодні ілюструють події європейської історії другої половини XVI сторіччя, зокрема Релігійних війн у Франції та Нідерландської революції. При цьому художник не приховував власного ставлення до зображуваних подій, тож малюнки Гогенберга є водночас прикладом візуальної пропаганди протестантів, якій «документальна» манера зображення додавала переконливості.

В 1579 році Гогенберг разом з дружиною був заарештований кельнською владою за участь в таємному зібранні віруючих-реформатів, але невдовзі його звільнили.

В 1586 році певний час жив у Гамбурзі.

Георг Браун (Georg Braun або Brunus, Bruin; 1541–1622) – німецький священнослужитель, географ та видавець. З 1572 по 1618 рік - редактор «Civitates orbis terrarum». Він був головним редактором твору, придбав таблиці, найняв художників, писав тексти. Браун народився і помер у Кельні. Його основна професія -  католицький священнослужитель. Він провів тридцять сім років як декан у церкві Св. Марії в Кельні.

Абрагам Гогенберг (нід. Abraham Hogenberg; 1578 -1653) — кельнський гравер на міді та художник раннього модерну, який також займався торгівлею мистецькими творами.

 

Голландська родина вчених та типографів-видавців де Йоде.

Герард де Йоде (Gerard de Jode; 1509—1591) – голландський художник, видавець та картограф, конкурент А. Ортеліуса. Представник відомої родини фламандських художників та граверів Йоде. Батько Корнеліса де Йоде та Пітера де Йоде-старшого. Дід Пітера де Йоде-молодшого.

Ще у молодих роках проміняв військову службу на заняття наукою та мистецтвом. Твори його відрізняються грубуватістю, властивою сучасній нідерландській школі, і водночас визначеністю малюнка.

У 1547 р. став членом гільдії Святого Луки в Антверпені. Тоді ж зайнявся видавничою діяльністю та книготоргівлею. Часто друкував роботи інших картографів, у тому числі в 1555 р. - карту світу Гастальді, в 1558  р. - карту Якова ван Девентера (Брабант), в 1564 р. - карту світу Ортеліуса з 8 аркушів, карти Бартоломеуса Мусінуса і Фернандо Альварес Секо.

У 1572 році він опублікував свій власний атлас, але його версія ніколи не продавалася добре як атлас Ортеліуса, попри репутацію автора. Найвидатніша робота Г. де Йоде – видання двотомного атласу «Speculum Orbis Terrae», опублікованого у 1578 році. У 1593 р. його син Корнеліс видав друге видання цього атласу.

Фахівці вважають, що багато карт де Йоде перевершують карти Ортеліуса як за деталями, так і за стилем. При побудові своєї карти світу «Hemispherium Ab Æquinoctiali Linea, Ad Circulum Poli Arctici», опублікованої в 1593, де Йоде знаходився під враженням полярної планісфери Гійома Постеля 1581 (Polo aptata Nova Charta Universi). Герард де Йоде, ймовірно, був творцем глобуса, зробленого в Антверпені, який також багато в чому завдячує космографічним ідеям Гійома Постеля.

Корнеліс де Йоде (нідерл. Cornelis de Jode; 1568, Антверпен - 17 жовтня 1600, Монс) - фламандський рисувальник-орнаменталіст, гравер, картограф, і видавець епохи «Золотого віку Нідерландів». Представник відомої сім'ї фламандських живописців та граверів де Йоде

Знання з математики і геометрії отримав в університеті Дуе. Після смерті батька в 1591 році, Корнеліс де Йоде взяв на себе роботу над незавершеним атласом географічних карт батька, який він зрештою опублікував у 1593 році під назвою «Speculum Orbis Terrae» (Дзеркало країн світу), покращене та збільшене видання з 65 до 109 карт. Для нового видання Корнеліс взяв понад 50 карт із першого видання 1578 року і доповнив їх новими, наприклад, картами Китаю та деяких частин Америки. Тоді ж він опублікував «Quiviræ Regnum cum aliis» та «Boream» із «Дзеркала країн світу». Одна з карт є одним із ранніх зображень західного узбережжя Північної Америки і заснована на карті світу Петра Планціуса, опублікованої в 1592 .

У 1594 Корнеліс опублікував трактат з геометрії «Теорія і практика геометричного квадранта» (Theoria Et Praxis Quadrantis Geometrici).

У 1595 Корнеліс де Йоде став членом Гільдії Святого Луки в Антверпені.

Коли Корнеліс де Йоде передчасно помер у віці тридцяти двох років, видавець з Антверпена Хоан Батіста Вріент (Joan Baptista Vrient) викупив друковані форми "Speculum Orbis Terræ". Оскільки раніше Врієнт придбав друковані форми знаменитого атласу Theatrum Orbis Terrarum Абрагама Ортеліуса, який мав значний успіх, можна припустити, що Врієнт купив друковані форми де Йоде виключно для того, щоб уникнути небажаної конкуренції.

1578 р. Карта «POLONIÆ AMPUSSIMI REGNI TYPVS GEOGRAPHICVS» (Найпросторіше Королівство Польщі в географічному зображенню). Масштабу близько 1:1 800 000. На карті показано окремі воєводства на західноукраїнських землях .

Карта, мідну гравюру якої створив Г. де Йоде у 1576 р., друкувалася в його атласах «Speculum Orbis Terrarum» у 1578 і 1593 рр. Ще раніше, приблизно у 1573 р., Г. де Йоде видав карту Польщі цього ж масштабу з аналогічною назвою, проте на ній не були зображені межі воєводств.

На карті – зліва портрет короля Стефана Баторія, який був замінений у виданні 1593 р. портретом Сиґізмунда III. Українські землі представлені Руссю (Rvssia) та Волинню (Volbinia). Густа мережа населених пунктів показана без поділу на категорії: Львів (Leopolis), Холм (Cbolmo), Самбір (Sanabor), Золочів (Sloczow), Добротвір (Dobrodwor), Скала (Skala), Заслав (Saslaw), Дубровиця (Dubrotvicza), Кам’янка-Бузька (Kamionka Buska), Олесько (Oleska) та ін.

Грубою помилкою було розміщення на цій карті підпису «Поділля» (Podoliæ) північніше Волині. На карті, вміщеній у видрукуваному в Антверпені атласі 1593 р., межі воєводств відображені пунктирною лінією з крапок. Таким же умовним знаком позначено й державні кордони. На карті, загалом невисокої якості географічної відповідності (до того ж, на сході відсутня значна територія, що відійшла від Великого князівства Литовського до Польського королівства), відображені Руське (Rvssia) та Волинське (Volhinia) воєводства. Привертає увагу простягання території Волинського воєводства до річки Дністер, що не відповідало дійсності [Р. Сосса. ПЕРШІ КАРТИ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ З ПОЛІТИКО-АДМІНІСТРАТИВНИМ ПОДІЛОМ. 2019].

1578 р. Ентоні Дженкінсон та Герард де Йоде.

Карта «Московія, найпросторіше велике князівство. Опис із місцевостями автора Ентоні Дженкінсона» (Moscoviae maximi amplissimi qve dvcatvs. Autore Anthonio Jankinfono Angolo.). Карта є однією з двох відомих переопрацювань першодрукованої карти англійського мандрівника Е. Дженкінсона, датованої 1562 роком. Також окрім Герарда де Йоде карту Е. Дженкінсона перепрацював і друкував у своїх атласах А. Ортеліус.

Віднайдений у 1987 р. оригінал карти дав можливість дослідити пам'ятку і зіставити її з відомими переопрацьованими варіантами карти. Перероблення Герарда де Йоде, яка вперше з'явилась в атласі лат. «Speculum Orbis Terrarum» 1578 р., а пізніше перевидана його сином Корнеліусом де Йоде в атласі 1593 р. суттєво відрізняється від оригіналу. Карта охоплює значно меншу територію, представляючи тільки північно-західну частину оригінальної карти. На карті Г. де Йоде відсутні пояснювальні тексти й батальні сцени, якими багата карта Дженкінсона що містить 27 текстів.

Гравери карти 1593 р.: Ян ван Детекум (лат. Jan van Deutecum) та Лукас ван Детекум (лат. Lucas van Deutecum). Опублікавана в Атласі (лат. SPECULUM ORBAIS TERRAE - ANTVERPIAE SUMTIBUS VIDUAE ET HEREDES GERARDI DE IVDAEIS, SVIS SVMTIBYS HOC OPYS GEOGRAPHICUM CVARAVERE IMPRIMA - ANNO MDXCIII - T.2.-P.9).

Заголовок карти розташовано у лівому верхньому куті, у прямокутному стилізованому картуші. Карта має дволінійну рамку зі стилізованим орнаментом. Сторони світу підписано на полі карти: лат. «Septentrio», «Meridies», «Occidens», «Oriens». Під картушем із заголовком — шкала лінійного масштабу. На Лівобережжі сьогоднішньої України між Дніпром і Азовським морем — зображення постатей двох татар з ведмедем, вище — малюнки оленів, вовків, на Північному Кавказі намальовано дві кибитки, запряжені верблюдами з погоничем. У правому верхньому куті, між річками Печорою й Об'ю — малюнок «Золотої Баби». Карта разом із картою Лівонії (лат. «Livinie provincia ac eius») відбита з однієї плити. Карта охоплює територію від Білого моря на півночі, до дельти Волги та гирла Дніпра на півдні, від Києва на заході до витоку Ками на сході.

На обороті карти текст латинською мовою «Moscovia».

Землі України представлені Подніпров'ям і Приазов'ям (без назв), на цій території позначені річки Дніпро (лат. Boristine uel Neper flu.,лат. Boristine flu.), Десна (лат. Desna fluvius), Сож (лат. Solf fluvius), міста Київ (лат.  Kiou), Стародуб (лат. Stara dowbe). Приазов'я помилково назване Кримом (лат. Crimea), вздовж всієї території розміщено підпис лат. «Livania Pars».

1593 р. Герард де Йоде. Карта світу (Totius Orbis Cogniti Universalis). З атласу «Speculum Orbis Terrae». Видання Arnold Coninx, Антверпен. Українські історико-географічні землі представлені Поділлям (Podoliа).

1593 р. Герард де Йоде. Карта північної півкулі. З атласу «Speculum Orbis Terrae». Видання Arnold Coninx, Антверпен. Українські історико-географічні землі представлені Поділлям (Podoliа).

В центрі карти - Арктика. За тодішніми уявленнями (міфічним, зрозуміло), найпівнічніша Земля складається з чотирьох островів, між якими чисте море, а посередині нього - Polus Arcticus і гігантська скеля. З цього моря витікають чотири повноводні річки.

Детальнішу карту Арктики опублікував Г. Меркатор у 1595 р. Карта «Septentrionalium Terrarum descriptio» стала доповненням, вкладкою до Карти Світу, що вже була видана Меркатором у 1569 році. Вперше арктичний регіон було зображено окремо від інших ділянок земної поверхні; до нього увійшло все, що знаходиться північніше 60-го градуса північної широти, а також те, що не знаходиться ніде взагалі.

1593 р. Герард де Йоде. Карта південної півкулі. З атласу «Speculum Orbis Terrae». Видання Arnold Coninx, Антверпен.

В центрі карти – Ter. Australis Incognita.

Terra Australis Incognita (лат. «невідома південна земля»), Terra Australis, Terra Australis Nondum Cognita, Brasiliae Australis, Magallanica або Magellanica (земля Магеллана), La Australia del Espíritu Santo (Південна земля Святого Духа) та ін. Згодом ці топоніми дали назву континенту Австралія.

Terra Australis Ignota — гіпотетичний континент, який з'являвся на картах Європи з XV по XVIII століття і сягає поняття, введеного Арістотелем. Він був зображений на картах Дьєпа середини XVI століття, де його берегова лінія пролягала на південь від островів Ост-Індії; вона часто була детально накреслена з великою кількістю вигаданих деталей. Відкриття зменшили територію, де міг бути знайдений континент; однак багато картографів, які дотримувалися думки Арістотеля, як-от Герард Меркатор (1569), Герард де Йоде (1593) та Олександр Далрімпл навіть у 1767 році, стверджували його існування, використовуючи такі аргументи, як те, що в Південній півкулі повинна бути велика суша як противага відомим масивам суші в Північній півкулі. Коли відкривалися нові землі, їх часто вважали частинами цього гіпотетичного континенту.

На більшості карт ще з античних часів навколо Південного полюса зображувався великий масив суші, який, за уявленням стародавніх, мав урівноважувати величезні материкові маси Північної півкулі. Обриси материка зображувалися довільними, часто поєднувалися з Південною Америкою або Австралією, на неї нерідко наносили гори, ліси та річки. У XVIII ст., коли вимоги до вірогідності вихідних даних для складання карток зросли, передбачуваний континент перестали наносити на карти.

Відкрита Антарктида була у 1820 р. російською експедицією під керівництвом Фаддея Беллінсгаузена та Михайла Лазарєва.

Історія картографування Невідомої Південної землі – Антарктиди є рідкісним випадком, коли вигадана територія виявилася насправді реальною.

 

АТЛАСИ

XVI ст. відзначене діяльністю двох з найвидатніших його дійових осіб. Один з них – Герард Меркатор; другий – Абрагам Ортеліус. Технічно вони були конкурентами, насправді – колегами. Разом вони вписали в історію важливу главу, причому кожен вніс свій особливий внесок, відповідно до фаху та умінь. Ортеліус жив і працював в Антверпені, Меркатор – у Дуйсбурзі, в 60 милях від столиці.

 

Абрагам Ортеліус

Абрагам Ортеліус (Abraham Ortelius; 1527–1598) — фламандський географ та картограф, творець першого географічного атласу в сучасному розумінні, який був надрукований в Атверпені 20 травня 1570 р. Атлас був названий «видовище земної кулі» (лат. Theatrum Orbis Terrarum) і відображав стан географічних знань на той час. Цей атлас неодноразово доповнювався і перевидавався і став свого роду «географічною Біблією» для мореплавців кінця 16 — початку 17 століть. Разом з атласом Меркатора він зіграв важливу роль у розвитку картографії.

Вважається також, що він був першим картографом, який уявив, що раніше всі континенти були об'єднані в один великий материк, згодом дрейфувавши до сучасного їх положення.

Другу Г. Меркатора Абрагаму Ортеліусу не так пощастило, він не отримав академічної освіти. Проте вчені всієї Європи високо цінували його.

У віці двадцяти років (1547 р.) А. Ортеліус став членом гільдії Святого Луки в якості художника-ілюмінатора карт (afsetter van kaerten). Через сім років помер його батько, і молодій людині довелося взяти на себе утримання матері й двох сестер. Заради додаткового доходу він почав купувати карти на стороні. Його сестри закріплювали їх на полотні, а Абрагам розфарбовував і продавав на ярмарках у Франкфурті та інших великих містах.

На Франкфуртському книжковому ярмарку він зустрів Герарда Меркатора у 1554 році. Подорож у 1560 році з Меркатором в Трір, вплинула на його кар'єру наукового географа. З 1564 р. займався виданням географічних карт.

У 1564 році він опублікував свою першу карту Typus Orbis Terrarum, настінну карту світу з вісьмома пелюстками, на якій він ототожнив Regio Patalis з Locach як північне продовження Terra Australis, що доходить до Нової Гвінеї. Ця карта згодом з'явилася в зменшеному вигляді в Террарумі (єдина збережена копія знаходиться в Бібліотеці Базельського університету). Він також опублікував карту Єгипту на двох аркушах в 1565 р., план замку Бріттенбург на узбережжі Нідерландів в 1568 р., карту на восьми листах «Азія» в 1567 р. і карту Іспанії на шести аркушах до появи його атласу.

У 1575 Абрагам Ортеліус був удостоєний звання географа короля Філіпа II.

У 1578 році він заклав основу критичного підходу до стародавньої географії у своїй «Synonymia geographica» (надрукованої видавництвом Plantin в Антверпені)  і перевиданої в розширеному вигляді як «Thesaurus geographicus» в 1587 році і знову розширеної в 1596 р. Розглядав можливість дрейфу материків (теорія виявилася вірною лише на початку 20 століття).

1570 р. Абрагам Ортеліус. “Theatrum Orbis Terrarum” (Театр Земного Кола) – систематичні зібрання карт, об’єднаних в одному томі й надрукованих в одному форматі, які, по суті, складали перший у світі географічний атлас – ще до того, як видатний картограф Г. Меркатор (1512–1594) використав термін “атлас” у назві свого твору. Атлас був виданий у видавництві Коппенса ван Діста (м. Антверпен, Бельгія). Багато карт до Атласу було вигравіювано фламандським графіком та картографом Францом Гогенбергом (Frans Hogenberg; 1535—1590). Чудовою особливістю «Театру» був складений редактором каталог авторитетних вчених (catalogus auctorum tabularum), що містив 87 імен географів і картографів, чиї роботи були використані або скопійовані. Цей список не тільки створив прецедент етичної поведінки при виданні карт, але і поширив імена багатьох картографів, які могли інакше залишитися маловідомими або зовсім невідомими на батьківщині або за кордоном.

Атлас Ортеліуса витримав безліч видань, в кожне з яких картограф вносив додаткові уточнення. Перший тираж «Театру» незабаром був розпроданий, і через три місяці вийшло друге видання з декількома незначними змінами. Зник список друкарських помилок, були зроблені деякі необхідні зміни в тексті. До списку картографів було додано чотири імені; кілька сторінок тексту були набрані заново, і в цілому текст подовжився на три сторінки. Цей тираж теж швидко розійшовся.

При всіх недоліках «Театр» Ортеліуса мав повний успіх, в тому числі комерційний. Звичайно, деякі карти несли на собі сліди Птолемеєвої традиції, а інші були трохи краще звичайних малюнків; проте колекція в цілому виявилася досить повною, а головне – добре документованою. Це було видання нового роду – портрет світу в одному томі – серія карт, зменшених до зручного розміру, привабливо оформлених і акуратно вигравіюваних. Споживачам це сподобалося. Атлас був цікавий усім; це було міжнародне видання, складене дипломатом і вченим. На художньо оформленій титульній сторінці замість звичайних трьох фігур, які символізують три континенти світу, були зображені чотири фігури, «і таким чином в цій книзі Америку вперше визнали, взяли і символічно зобразили рівній іншим трьом частинам земної кулі». Загальний план Атласу й відбір карт були не менш древніми, ніж «Географія» Птолемея, і не менш сучасними, ніж будь-який географічний атлас XX в. Першою йшла загальна карта світу (Typus orbis terrarum), за нею слідували карти чотирьох відомих материків: Америки, Азії, Африки й Європи.

Потім йшли карти окремих країн і ще більш дрібних політичних утворень всередині їх, включаючи давно зниклі. У першому виданні містилося 70 карт і 87 посилань на джерела (багато з яких нині втрачені), а в 31-му виданні 1612 р. — вже 167 карт з відсиланням до 183 джерел. З карт Ортеліуса найбільшу популярність одержало деталізоване зображення Тихого океану (карта  1589 р. «Maris Pacifici»).

«Тихий океан» (лат. Maris Pacifici, (quod vulgo Mar del Zur) cum regionibus circumlacentibus, insulisque in codem passim sparsis, novissima descriptio) - карта опублікована в 1589 р. Ортеліусом з докладним зображенням Тихого океану, відомого в просторіччі як «Південне море». Це перше детальне зображення тихоокеанського регіону в європейській картографії. Карта входила до всіх наступних видань, а їх було 16, включаючи останнє 1612 року. Загальний тираж цієї гравюри становив близько 3 550 екземплярів.

Основним джерелом Ортеліуса була карта Америки, виконана Францем Хогенбергом. Тихий океан на мапі витягнуто з північного заходу на південний схід і обмежено з півдня великою «південною землею» (Terra Australis), яка майже змикається з південним краєм Америки. Ортеліус вперше зобразив на гравірованій карті на північ від Японії Isla la Plata (Срібний острів) — легендарний острів Аргіра, про який писали античні землезнавці Помпоній Мела, Пліній Старший та автор «Періпла Еритрейського моря», ім'я якого історія не зберегла.

На зворотному боці карти він розмірковує про те, що Тихий океан був відомий ще Птолемею, який не цілком точно іменував його «великою затокою».

1571 р. вийшло третє видання на латині та голландській мові, до кінця 1572 р. з'явилися переклади атласу на німецьку та французьку мови. За три роки Ортеліус отримав стільки нових карт, що йому довелося випустити доповнення до «Театру» (Additamentum) з 17 карт, які він пізніше включив до складу основного тому. 1579 р. Ортеліус доповнює Атлас розділом історичних карт, які він сам склав, — «Parergon Theatri», який видавався й окремо. До смерті Ортеліуса в 1598 р. вийшло принаймні 28 видань Атласу на латині, голландською, німецькою, французькою та іспанською мовами. До цього числа не входять окремі видання «Додатків» і перевидання «Театру» іншими видавцями. 1606 р. – видання англійською мовою. Останнє видання його видав дім Плантена в 1612 р., через чотирнадцять років після смерті автора. Це видання вийшло під редакцією Балтазара Морета з фірми Плантена.

Атлас став свого роду «географічною біблією» для мореплавців кінця XVI — початку XVII ст. Разом з атласом Меркатора він зіграв важливу роль у розвитку картографії. У XVII ст. під тією ж назвою і з тих самих лекал друкувала свої атласи голландська фірма Блау.

Українські землі зображені в Атласі А. Ортеліуса.

1570 р. Карта  «EVROPAE» (Європа). Карта опублікована в атласі “Theatrum Orbis Terrarum” й неодноразово перевидавалася. Українські історико-географічні землі представлені Руссю (Rus­sia) – напис біля Львова (Leopolis), Поділлям (Podolia), Сіверщиною (Zevera), Приазов’ям (Сumani), Кримським півостровом (Gazaria).

1579 р. Карта “Pontus Euxinus. Aequor Iasonio pulsatum remgie primum ...” опублікована в атласі “Theatrum Orbis Terrarum” й неодноразово перевидавалася. Відомі видання 1590, 1601, 1612, 1624 рр. Текст – латинська мова. Українські історико-географічні землі позначені як Scytyae sive Sarmatiae ae Europaea Pars, Кубань та Кавказ – Sarmatiae ae Asia Ticae Pars.

На карті позначені ранньоісторичні давньоукраїнські племена: анти, карпии, бастарни, роксолани, гети. Позначено Країну Скіфію у Причорномор'ї, Гілею (Скіфську). Антів, Карпів та Бастарнів (BASTERNAE) показано на Правобережжі, Роксоланів – в Приазов'ї, а Гетів (Getae) – в Придунав'ї. Позначено гори Скіфії-Європейської Сарматії (Рифейські та Амадоцькі).

Гети зі сходу граничили зі скіфами. Разом з кімерійцями гети в українській історії становлять власне місцеву археологічну культуру; гети також мають безпосереднє відношення до етногенезу українців, увійшли до складу східних слов'ян, перебували на теренах України від бронзової доби (1800—800 років до нашої ери) до доби переселення народів (375—800 роки нашої ери) [Енциклопедія українознавства. Том I. / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Париж, Нью-Йорк, Львів: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 1993 р. стор. 66-67]. Науковий світ їх ідентифікує з липицькою культурою.

Термін «українські племена» ввів у науковий обіг Михайло Грушевський у 1912 р. (Ілюстрована історія України : Шоста тисяча / М. Грушевський. – Київ, Львів: Друкарня С. В. Кульженко, 1912. – 556 с. : іл..).

Гілея – у перекладі з грецької, – ліс. Гілея – згадуваний Геродотом гігантський плавневий лісовий масив у Скіфії, що тягнувся долиною Борисфену (Дніпра) від Хортиці й до Кінбурнської коси. В уявленні древніх греків це була напівказкова країна, заселена не лише численними звірами й птахами, але й лісовиками, мавками, німфами, русалками, водяниками. Гілея шанована скіфами як священний гай.

Геродот у своїй «Історії» шість разів згадує Гілею (скіфську ).

Цит. Тараса Дишканта (FB, 2023): «Гілею, я знайшов давніше, переглядаючи сучасну геологію Дніпра. Дніпро мало свою дельту, та щей Каркінітський рукав, який починався біля Нової Каховки і впадав у Каркінітську затоку, біля нинішнього міста Каланчак. Весь правий берег ріки Каркініт і була та Гілея (дельтова), яка живилась водами  Дніпра (Т. Дишкант «Географія» Клавдія Птолемея: карта України». Львів  Сполом. 2009, с. 22) . При впадінні р. Каркініта в Каркінітську затоку, тут має бути найдавніше античне місто на наших землях -  Каркінітида, яке покищо незнайдене (Т. Дишкант  «Скіфська спадщина». Львів. Сполом. 2007, с. 45).

Ріка «Пантікап» найбільш відповідає нині - ріка Інгулець за географічними даними. Місто-столиця в Керченській притоці - Пантікапей був вже відомий на той час, і щоби заплутати, своїх читачів, Геродот вдався до перекручень із назвою ріки, ніхто ріки Пантікап у Скіфії-Сарматії більше незгадує !? Очевидно, що Геродот перекрутив так інформацію про Скіфію, щоби з його даних було неможливо відтворити її карту... На цю ж тему ще можна переглянути мою книжечку: «Фальсифікація Скіфської історії Геродотом». Львів. Сполом. 2011 р.

Каркінітську Гілею, можна вважати «Нижньою» по відношенню до течії Дніпра, а пізніший козацький Великий  Луг - Верхня Гілея!»

Сакральна скіфська земля Гілея спочатку перетворилася на знаменитий Козацький Великий Луг, оспіваний у легендах та оповідях українського народу. Потім ця земля почала називатися Дніпровські плавні, а незабаром (після будівництва Каховської ГЕС) майже зовсім зникла з географічних карт. Після підриву московитами в ході російсько – української війни Каховської ГЕС, 6 червня 2023 року, територія Великого Лугу, що в період з 1958 по 2023 рік була залита водами штучного Каховського моря, відкрилася огляду.

У Гілеї знаходилося святилище Матері Богів, що ототожнювалося з Гекатою (Геката (дав.-гр. Εκάτη) — у грецькій міфології хтонічна богиня кордонів, роздоріжжя, чаклунства і привидів.). За однією з легенд, у Гілеї мешкала істота з туловищем жінки та хвостом змії. Від любовного зв'язку цієї жінки з Гераклом походять скіфи, гелони та агафірси.

В кн.4, п. 76. («Історія» Геродота) розповідається, що в Гілеї бло вбито знаменитого Анахарсіса, бо начебто він справляв чужі релігійні звичаї ? Хоча він по матері  і був - елліном !? Це сталося в святилищі Матері богів ?? Нині це с. Залізний Порт - мис Гай Гекати за  «Географією» Клавдія  Птолемея !? [Т. Дишкант, 2023].

Скіфська Гілея була густим лісовим масивом, насиченим болотяною рослинністю, луками та перелісками. Місцями траплялися піщані кучугури та відкриті ділянки білого піску.

Утворення Дніпровських плавнів вчені відносять до періоду останнього зледеніння (20-25 тисяч років тому), коли Чорне море було відокремленим басейном і рівень води в ньому був на 30-40 м нижчим від сучасного. В цей час річкою Дніпром і була вирита та велика улоговина, яку посідали плавні — завглибшки понад 100 метрів, завдовжки понад 100 кілометрів і завширшки до 20-25 кілометрів. Гірські породи Дніпровських плавнів — алювіальні (річкові) відкладення, що підстилалися кристалічними давніми докембрійськими породами.

Під час зміщення літосферних плит у 7562 р. до н. е. Середземне море зачерпнуло багато солоної океанічної води. У той час Чорне море було невеликим прісноводним озером. Коли ж пішло інтенсивне танення європейських льодовиків, то рівень води в Середземному морі зріс ще більше. Приблизно  у 5600 р. до н. е. води Середземного моря прорвалися через Босфор і хлинули в Понтійське озеро (Чорне море). Відбулося стрімке утворення протоки між Середземним та Чорним морями, тобто фактично прорив води, і улоговина Чорного моря, на дні якої було невелике прісне озеро раптово заповнилася солоною морською водою. Берега тодішнього озера були принаймні на 140 метрів нижчими, ніж тепер має Чорне море. Вони також виявили суцільний однорідний шар мулу, який вказував на потоп.Ця грандіозна подія описана в книжці Вільяма Раяна i Волтера Пітмана «Ноєв потоп: нові наукові відкриття про подію, що змінила історію», яка вийшла в 1999 році.

Цю геологічну катастрофу спровокувало інтенсивне танення льодовика і збільшення рівня Середземного моря. До катастрофи Мармурове море являло собою стічне озеро, а Босфору взагалі не існувало. Коли ж відбувся прорив, утворився величезний водоспад, який щоденно скидав до 42 км³ води (у 200 разів більше від обсягів скидання води у Ніагарському водоспаді). Цей так званий «Босфорський водоспад» скидав воду протягом року, допоки рівень Чорного та Середземного морів не зрівнявся.

Ця велика катастрофа викликала небувалу в історії міграцію людей. Автори зробили археологічні, генетичні і лінгвістичні дослідження і показали людські переселення з прибережжя Чорного моря в усі напрямки світу, включаючи Палестину і Месопотамію. Люди пішли до західної Європи, центральної Азії, Китаю, Єгипту і Персидської затоки. Автори вказують, що “Чорноморські люди” і були тими загадковими протошумерами, що розвинули знамениту цивілізацію в Месопотамії.

За останні 10 тисяч років найкращим у Європі за кліматичними умовами був період між 4 700 і 3500 рр. до н. е. Починаючи з 3 500 р. до н. е. клімат почав псуватися: почастішали повені, заболотилися грунти, знизилася температура. Найбільшого похолодання він досягнув у період між 3 199 і 3 150 роками до н. е.

Холодний і сухий клімат, що встановився на рубежі IV-III тисячоліть до н.е. спричинив появу у степах Східної Європи нової форми господарства - відгінного кочового скотарства. Перехід місцевих землеробсько-скотарських племен до кочового скотарства був обумовлений, крім кліматичних чинників, також технологічними причинами: у цілинних степах, за винятком річкових долин, неможливо було обробляти землю до появи залізних землеробських знарядь.

Нові значні коливання клімату відбулися після 1 500 року до н. е. Клімат знову став теплішим та вологішим, що призвело до різкого зменшення площі степової зони, яка досягла історичного мінімуму і охоплювала лише крайні південні території, тоді як весь Південь України розташовувався у зоні лісостепу. Зона лісів також значно розширилася на південь і простягалася до сучасної Черкаської області включно.

Наприкінці епохи бронзи, починаючи із останньої чверті II тис. до н. е., клімат став значно сухішим: так, у Х ст. до н. е. рівень Дніпра був найнижчим за весь період його існування. У таких умовах хліборобство у степовій зоні стає неможливим і землеробські культури занепадають.

У І тис. у лісостеповій зоні було багато лісів, особливо в Галичині і на Поділлі, де вони займали більшу половину території. Ліси покривали береги річок і балок: так, береги Дніпра аж до його гирла, до Олешківських пісків, були порослі лісами, вони також росли на берегах Самари, Орелі та Росі. На Правобережжі суцільні лісові масиви простягалися від Дністра до середньої течії Південного Бугу і Росі. На порубіжжі зі степом були великі лісові масиви: Лебедин ліс, Мотрин ліс, Чорний ліс. На Лівобережжі ліси займали набагато меншу площу і чергувалися із великими ділянками степу, однак і тут вздовж Сули і Терну росли великі ліси - Куренівський, Козельський і Гранівський, а вздовж Бетиці і Любані - Чорний Гнилицький. Великі суцільні ділянки лісу були також на берегах Ворскли та її приток: Мерли, Коломаку, Боромлі.

Подорожуючи по Скіфії, Геродот відвідав Гілею, піднявшись по Дніпру від його гирла і до самих порогів. Згадка про це знайдена в одній з епіграфічних пам’яток під час розкопок давньогрецької колонії Ольвії, яка існувала в Нижньому Побужжі з VI ст. до н.е. За часів «батька історії» уздовж берегів Борисфену тягнулися численні пасовища, а найвищі і соковитіші трави колисалися вітрами на просторах Великого Лугу, що здавалися нескінченним [Інформаційний портал Lytsar.club].

По скіфській священній Гілеї блукали стада зубрів і диких коней. У її глухих куточках будували свої дамби невтомні річкові трудівники бобри, гніздилися горді орлани-білохвости, чаплі, пелікани та безліч інших птахів. Дніпровська вода була прозорою і приємною на смак. Головну річку Скіфії живили сотні річок і річечок, в плавнях було багато островів, озер і боліт. У Борисфені водилися стерлядь, білуга, осетр, величезні соми і щуки, окунь, тараня, скумбрія, камбала, в’язь, судак та безліч іншої риби. У його гирлі сама по собі осідала сіль. Ймовірно, під враженням від своєї подорожі Геродот відзначав: «Це – єдина річка, крім Нілу, витоків якої я не можу вказати (як, здається, і ніхто з еллінів)» [Інформаційний портал Lytsar.club].

До ХVIII ст. Україна була високолісистим краєм. Так, на початку ХV ст. ліси займали 46 відсотків загальної площі, наприкінці ХVІ ст. - 43,1 відсотка, у ХVIII ст. - 40.3 відсотка, а на початку ХІХ ст. 23 відсотки, У ХІХ ст. площа лісів у лісостеповій зоні зменшилася у  4,5 рази, порівняно із І тисячоліттям.

Вплив людини на природу лісостепу став відчутним уже у часи Київської Русі.

Гійом Левассер де Боплан (XVII ст.) відзначав, що на вододілах зустрічалися ліси вишневих дерев, «Хоч і невеликі, але густі, завдовжки іноді з півмилі і 200—300 кроків завширшки». Стиглі дикі вишні, за його словами були не менш смачними, ніж садові. У XVIII сторіччі автор книги «Історія про Козаків Запорозьких» князь Мишецький, серед рослин Дніпровських плавнів згадував дикий виноград, дику яблуню, дикий чай, шавлію, дуб, сосну, гордове і таволжане дерево. Історик Аполлінарій Скальковський (1808—1898) надає великий список рослин Дніпровських плавнів. Серед них — дика яблуня, дика груша, хміль, дика вишня, декілька різновидів верб, осика, глід, дикий виноград («дрібний кислий»), терен колючий. Серед трав, які росли берегами річок, він виокремлює: пирій, полин, кропиву, лободу (лебеду), гірчицю, цикорій; серед квітів — волошки, ромашки, гвоздичку; серед ягід — полуницю, суницю.

На деяких ділянках Гілеї утворилася пустеля (Олешківські піски). Окремі гайки залишилися на Кінбурнській косі, поблизу Парутиного та Олешків.

Загибель Гілеї почалася з притиснення всього південноукраїнського степу, коли замість традиційного і прибуткового в цих краях скотарства, особливо вівчарства, бездумно впроваджувалося хліборобство в неприпустимих масштабах. Казковий край, густо населений абсолютно реальними лосями та козулями, оленями й кабанами, лисицями й ондатрами, борсуками та видрами, куницями й хохулями, дикими котами та тарпанами, сомами й щуками, осетрами та севрюгами, судаками й лящами, вуграми, покірно чекав своєї долі [Інформаційний портал Lytsar.club].

Тисячі озер, проток, стариць, струмків, островів, кіс, заток, лиманів, а серед них величаво котив свої води Дніпро-Славутич. Паралельно Дніпру, дотримуючись лівобережжя, бігла на південь річка Кінська. Яскраво-блакитну до синяви воду Кінської неможливо було сплутати з Дніпровською – жовтувато-блакитною. І навіть після, на всьому шляху крізь Гілею, коли Кінська кілька разів виходила з нього, на час з’єднувалися тільки русла двох річок, але не їхні води. Яскраво-блакитна смуга ніколи не змішувалася з жовтувато-блакитною. Грань між ними простежувалася чітко. Хіба це не диво! Зберігала Кінська свою течію і колір води до самого впадіння в Дніпровський лиман [Інформаційний портал Lytsar.club].

1581 р. Карта «Romani Imperii Imago». Опублікована в атласі «Theatrum Orbis Terrarum» (перше видання атласу 1570 р.). Українські землі позначені як Sarmatiae.

1595 р. Карта “Europam, Sive Celticam Veterem”. (Європа або давня Кельтія) з позначенням стародавніх племен, що проживали на теренах Європи, зокрема й України. Серед них ранньоісторичні слов'янські племена: карпи, анти, бастарни, гети та ін. Гети (Getae) позначені в Придунав'ї. Українські землі позначені як Scytіa, Росія – Moscovia. Карта опублікована в атласі “Theatrum Orbis Terrarum”. Відомі видання 1608, 1618, 1624, 1638 рр. та ін.

1595 р. Вацлав Гродецький, Андрій Пограбка, Абрагам Ортеліус.  Карта “Poloniae Lituaniaeque descriptio. Auctore Wenceslao Godreccio; et correctore Andrea Pograbio Pilsnensi” (Польща, Литва). Карта неодноразово перевидавалася (1598, 1601, 1602, 1603, 1606, 1608, 1609, 1655 рр. і т. д.). Ортеліївський варіант карти Польщі В. Гродецького та А. Пограбки з 1598 р. по 1645 р. виходив 15 разів. Українські історико-географічні землі представлені Малою Руссю (Minor Russia) – Західна Україна, Поділлям (Podolia) та Волинню.

1598 р. Карта «Аргонавтика» (Argonautica. Illustrissimo Principi Carolo Comiti Arenbergio, Baroni Septimontii, Domino Miravartii, Equiti Aurei Velleris, etc). Позначено Гілею (Скіфську) та давньоукраїнські племена (скіфи, бастарни, гети. Бастарнів (BASTERNAE) показано на Правобережжі, Скіфів – на Лібобережжі, а Гетів (Getae) – на північ від Азовського моря.

Гети зі сходу граничили зі скіфами (розташування на карті позначене не вірно). Разом з кімерійцями гети в українській історії становлять власне місцеву археологічну культуру; гети також мають безпосереднє відношення до етногенезу українців, увійшли до складу східних слов'ян, перебували на теренах України від бронзової доби (1800—800 років до нашої ери) до доби переселення народів (375—800 роки нашої ери) [Енциклопедія українознавства. Том I. / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Париж, Нью-Йорк, Львів: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 1993 р. стор. 66-67]. Науковий світ їх ідентифікує з липицькою культурою.

Термін «українські племена» ввів у науковий обіг Михайло Грушевський у 1912 р.  (Ілюстрована історія України : Шоста тисяча / М. Грушевський. – Київ, Львів: Друкарня С. В. Кульженко, 1912. – 556 с. : іл..).

1598 р. Мініатюрна карта Московії «Russiae Moscoviae et Tartariae Descriptio. Autore Antonio Ienkensono», створена за мотивами карти англійського мандрівника Ентоні Дженкінсона (1529-бл. 1610), який став першим англійським послом в Московії при дворі Івана Грозного.

Українські землі зображено схематично.

Карта була опублікована в «Il theatro del mondo», італійському піратському виданні мініатюрного атласу Ортеліуса «Epitome». Вперше опублікована в 1598 році, публікація була відновлена в 1655 році, через сорок років після останнього видання голландського оригіналу.

1603 р. Вацлав Гродецький, Андрій Пограбка, Абрагам Ортеліус.  Карта “Опис Польщі й Литви” (Антверпен, Нідерланди).

На карті охоплено територію від Балтійського моря на півночі до
гирла Дніпра на півдні, від Одеру на заході до
Дніпра на сході [Вавричин М. Г. Матеріали до історії картографії України у ХVІ ст. 1975]. На карті позначені кордони Польщі, воєводства пофарбовані різними кольорами. У тій частині карти, що охоплює українські етнічні землі, показано: Русь (Russia Pars), Волинь (Volhinia), Поділля (Podolia, pecope opima – Поділля, багате на
худобу, (лат.)), Кодима (Codima folitudo uafissima – Кодима, безлюдна, спустошена (лат.)). Показано густу мережу населених пунктів на Русі, Волині та частині Поділля.

Місто Снятин (Snatyn), як і на карті Вацлава Гродецького
(1570) позначене у складі Молдавії (Moldaviae Pars). Позначено прикарпатські містечка: Коломия (Colonia), Галич (Halycz), Рогатин (Rohatina), Долина (Dolina), Тисмениця (Tysmiecnice), Жуків (Zukov) та ін.

Незмінним на всіх вищезазначених картах Польщі В. Ґродецького й А. Поґрабки в доопрацюванні А. Ортелія було відображення політичного й адміністративного устрою, підписів держав, державних утворень, адміністративних одиниць та історико-географічних земель. На картах подаються одні й ті ж назви державних утворень і земель. На території власне Польщі подано назви «POLONIA MAIOR» («Велика Польща») і «POLONIA MINOR» («Мала Польща»). На території сучасних Литви та Білорусі розміщено підпис «MAGNUS DVCATUS LITVANIAE» («Велике князівство Литовське»). На українських землях вказано назви «RVSSIA» («Русь»), «VOLHINIA» («Волинь») та «PODOLIA» («Поділля»). Тобто розміщення підписів Польщі та Великого князівства Литовського не поширювалось на українські землі [Р. Сосса. ПЕРШІ КАРТИ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ З ПОЛІТИКО-АДМІНІСТРАТИВНИМ ПОДІЛОМ. 2019].

Ортеліївські карти В. Ґродецького публікувались, починаючи з 1570 року. Унаслідок Люблінської унії 1569 р., коли Корона Польська та Велике князівство Литовське об’єдналися в одну державу Річ Посполита, значна частина українських земель відійшла від Литви до Польського королівства (Волинське, Київське та Брацлавське воєводства). Зазначимо, що Литва довгий час не погоджувалась з включенням Підляського, Волинського, Брацлавського та Київського воєводств до складу Польщі. Адміністративний кордон між Великим князівством Литовським і Волинським воєводством Польщі офіційно був встановлений лише в 1638 р. З великими труднощами встановлювали адміністративний кордон між Київським і Мінським воєводствами [Р. Сосса. ПЕРШІ КАРТИ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ З ПОЛІТИКО-АДМІНІСТРАТИВНИМ ПОДІЛОМ. 2019].

На карті територію Брацлавського воєводства (без позначення меж) включено до складу Подільського воєводства, а Київське воєводство (теж без зазначення меж) залишено у складі Великого князівства Литовського. Белзьке воєводство, яке існувало вже довгий час, взагалі не виділено. Тобто автор (а це, очевидно, були правки А. Ортелія) вніс зміни на карті щодо переходу під юрисдикцію Польщі Волині та Брацлавщини, проте з незрозумілих причин Київщину залишив у складі Литви. На схід від Дніпра вузькою смугою до рамки карти показано територію Великого князівства Литовського. При компонуванні оригінальної карти В. Ґродецький виходив з конфігурації і територіальних меж Польщі до Люблінської унії, тому для показу території Польського королівства після 1569 року потрібно було розширити рамки картина схід. Схематичність картографічного зображення географічної ситуації (насамперед нерівномірне простягання окремих територій у напрямках «північ-південь» і «захід-схід», зображення русла Дніпра на території України майже прямою лінією з півночі на південь) та дуже узагальнене відтворення державних кордонів і адміністративних меж унеможливлюють докладний аналіз відображеного на карті адміністративно-територіального поділу. Зазначимо лише неправомірне зображення Подільського воєводства у межиріччі Дністра («Niester (Nijester) fl. (flu.)»; «Ptol[emaeus] Tyras») і Південного Бугу («Bog fluvius»; до ХVІІІ ст. ріка мала українську назву «Бог») на півдні до Чорного моря (південніше річки Савранка пролягали володіння Османської імперії), а також занадто велике простягання на північ територій Руського та Волинського воєводств [Р. Сосса. ПЕРШІ КАРТИ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ З ПОЛІТИКО-АДМІНІСТРАТИВНИМ ПОДІЛОМ. 2019].

 

Герард Меркатор

XVI ст. (період історії картографії) – період лідерства Нідерландів – відзначений діяльністю двох з найвидатніших її дійових осіб. Один з них – Герард Меркатор, картограф, гравер і вчений; другий – Абрагам Ортеліус, видавець і торговець картами. Технічно вони були конкурентами, насправді – колегами. Разом вони вписали в історію важливу главу, причому кожен вніс свій особливий внесок, відповідно до фаху та умінь. Ортеліус жив і працював в Антверпені, Меркатор – у Дуйсбурзі, в 60 милях від столиці.

Великою подією у розвитку картографування світу стало видання капітального Атласу Герарда Меркатора (1595 р.). Завдяки виходу саме цього видання у вжиток увійшов термін «атлас», що означає систематизоване зібрання географічних карт, опрацьованих за загальною програмою як цілісний твір.

Герард Меркатор (Gerhardus Mercator; 1512–1594), фламандський математик, філософ, теолог, географ та картограф; вніс надзвичайно вагомий вклад у розвиток картографії. Його сучасники назвали «Птолемеєм свого часу». Г. Меркатор закінчив університет у Лувені, де й став займатись укладанням і гравіюванням карт, а також виготовленням глобусів і астрономічних інструментів.

Народився 5 березня 1512 року в Рупельмонді (Східна Фландрія, нині Бельгія). На той час Фландрія була частиною Габсбурзьких Нідерландів. Герард був сьомою дитиною в сім'ї, яка жила досить бідно. Його батько, Губер Кремер, був шевцем та фермером-орендарем. І батько, і мати Герарда не були уродженцями Рупельмонда, але походили з німецького містечка Гангельте, розташованого на кордоні з Нідерландами. У Рупельмонді ж Губер мав численних родичів, яких він іноді відвідував. Під час однієї з поїздок у подружжя Кремер у Рупельмонді народився син Герард. Через кілька років після його народження сім'я переїхала до Рупельмонда на постійне проживання.

Коли Герарду (фламандською він звався Герт Кремер) виповнилося 14 або 15 років, його батько помер, і сім'я залишилася без засобів до існування. Вихователем Герарда став дядько його батька –Гізберт Кремер. Завдяки йому Герард здобуває освіту в гімназії невеликого містечка Хертогенбос. Тут вивчалися основи богослов'я, класичні давні мови та початки логіки. Одним із вчителів Герарда був Макропедій. Імовірно, саме в гімназичні роки Герард, наслідуючи ренесансну моду того часу, «перевів» своє прізвище Кремер («купець», «торговець») латиною — і став Меркатором.

Гімназію він закінчує дуже швидко, за три з половиною роки, і майже відразу ж (29 вересня 1530) продовжує навчання в Левенському університеті (нині – на території Бельгії), знову завдяки підтримці Гізберта Кремера.

Лувен був найбільшим науковим та навчальним центром Нідерландів, у ньому знаходилося 43 гімназії, а його університет, заснований ще 1425 року, був найкращим у Північній Європі. У центр гуманістичної освіти та вільнодумства місто перетворилося завдяки Еразму Роттердамському (1465-1536), який жив деякий час у Лувені.

Меркатор став учнем географа, гравера та енциклопедиста Фрісіуса Гемми (нідерландський лікар, математик, картограф, філософ, гравер, майстер астрономічних інструментів та автор глобуса Землі). Після закінчення університету в 1532  р. Меркатор працював разом з Геммою-Фрісіусом над створенням глобусів Землі і неба; одночасно займався виготовленням точних оптичних інструментів, а також викладанням географії та астрономії.

В 1536 р. Меркатор повінчався з Барбарою Шеллекен. У них було три сини: Арнольд, Бартоломей та Румольд.

В 1537  р. він видав карту Палестини на 6 аркушах, а в 1538  р. - карту світу (на ній він вперше показав місце розташування південного материка, існування якого довго викликало сумніви). Ці дві роботи принесли Меркатору славу видатного картографа, і фламандські купці замовили йому карту Фландрії, яку він створив  1540 р. У тому ж році Меркатор видав брошуру "Спосіб написання латинських літер, який називається італійським курсивом". У ній автор запропонував використовувати курсив для одноманітного написання географічних імен - і його пропозиція незабаром була прийнята науковою спільнотою.

Завдяки цим двом картографічним роботам Меркатор отримав світове визнання. Слава про нього доходить навіть до короля Іспанії Карла V

Наступного року імператор Священної Римської імперії Карл V доручив Меркатор виготовити набір астрономічних інструментів. В 1541 Меркатор створив глобус Землі, через 10 років - небесний глобус і в 1552 подарував їх Карлу V..

У 1544 р. вже знаменитий картограф був заарештований за підозрою в єресі й поміщений у в'язницю. Лише завдяки особистому втручанню Карла V через кілька місяців Меркатор знову знайшов свободу і потім, щоб не спокушати інквізиторів, він прийняв пропозицію герцога Вільгельма Юліх-Клеве-Бергського і переселився до Німеччини. На жаль, умови роботи там були гірші, , тому, що місто Дуйсбург (князівство Клеве, Німеччина), в яке він переїхав, було віддалене від моря і торгових шляхів, йому було складніше отримувати необхідну інформацію, креслення і карти. Його виручив інший відомий фламандський вчений-географ, Авраам Ортеліус (1527-1598), між ними виникло листування, завдяки якому Меркатор став отримувати необхідні відомості.

З 1552 р. він жив і працював у Дуйсбурзі, де вийшли у світ його знамениті картографічні твори.

В 1589 р. він одружився з Гертрудою, багатою вдовою мера Дуйсбурга. Картограф помер від крововиливу в мозок 2 грудня 1594 в Дуйсбурзі, це місто зараз знаходиться на території Німеччини. Сьогодні в усьому світі є багато будівель, університетів, вулиць, кораблів і навіть астероїд, названих на честь цієї великої людини.

 

Картографічна спадщина Г. Меркатора. Українські землі на картах Г. Меркатора

1538 р Г. Меркатор видав карту світу в подвійній серцеподібній проєкції. Однією з особливостей цієї карти була нова інтерпретація назви «Америка». Як відомо, новий континент був названий «Америкою» Мартіном Вальдземюллером в 1507 р., при цьому назва відносилася тільки до південного континенту. Потім протягом багатьох років ця традиція зберігалася. Однак Меркатор був переконаний в єдності відкритої Колумбом частині світу і на карті 1538 р. він підписав відповідно: «Америка. Північна частина» і «Америка. Південна частина». Українські землі на карті позначені як Поділля (Podolіa).

Карта була замінена новою в 1569 р. І що дивно, карта 1538 р. не тільки була точнішою, ніж пізніша, але і містила в собі коректні вимірювання географічної довготи.

Якщо у Себастьяна Мюнстера є назви українських регіонів, але відсутні адміністративні кордони, то останні з'являються вже невдовзі (1554) на карті “Європа…” Г. Меркатора. Це настінна карта форматом 165 × 135 см (65 × 53 дюймів).

1554 р. та 1572 р. Карта “Опис Європи”.

1552 р. Г. Меркатор почав роботу над великомасштабною картою Європи (Опис Європи)  на 15 аркушах, яку й закінчив у 1554 р. (масштаб близько 1:3 600 000 (по 5 арк. у 3 ряди, мідерит, загальний розмір приблизно 159 х 132 см). Українські землі було відображено на аркушах Литви (майже 120 населених пунктів) і Таврії. На карті можливо чи не вперше виділено межі воєводств, що були на території України.

Перше видання 1554 року було створено Меркатором після інтенсивного вивчення джерел. Для того, щоб мати можливість позначати правильні відстані між окремими місцями на карті, картограф використовував багато різних описів подорожей. «Carta Itineraria Europae» Мартіна Вальдземюллера, надруковану в Страсбурзі в 1511 році, можна вважати найважливішою основою. Він взяв зображення Британських островів з карти Джорджа Лілі. Для другого видання Меркатор використав інформацію «Товариства торгівлі з Росією», заснованого в Лондоні в 1555 році.

Ця карта мала набагато більше безпосереднє значення, ніж всі його попередні роботи. Європа в той час була картографована дуже погано, зате в будь-якому місті можна було придбати дуже художні твори, створені нібито на підставі зйомки. Меркатору довелося збирати інформацію по крихтах з різних джерел, але в результаті йому вдалося майже скрізь значно підвищити точність карти.

Меркатор неодноразово посилався на античні авторитети, перш за все на Птолемея. Тому Меркатор вибрав місце народження Птолемея, Александрію, як відправну точку для карти. Однак картограф не йшов сліпо за Птолемеєм. Меркатор виправив уявлення Птолемея про те, що відстань між Гібралтарською протокою і узбережжям Сирії становить приблизно 5 650 кілометрів. Для нього це лише 4 750 кілометрів, хоча реальну відстань він завищив на 1000 кілометрів. У Птолемея, наприклад, довжина Середземного моря складала 62 градуси. Меркатор вже на глобусі 1541 р. зменшив її до 58 градусів, а на новій карті ще зменшив до 53 градусів. Крім того, він зсунув мис Фіністерре та прилегле до нього узбережжі Іспанії на 15 градусів на схід.

Зменшену копію цієї карти пізніше опублікував син Меркатора Румольд.

На мапі українські землі представлені тільки Поділлям (Podolia). Частина Поділля – Codimia (Кодимія).

Карта “Опис Європи”, з уточненнями, була перевидана в атласах Меркатора: “Атлас Європи” (1572) та “Atlas Sive Cosmographicae Meditationes de Fabrica Mundi et Fabricati Figura; 1595”. Відоме видання мапи 1589 р.

Саме у виданні 1595 р., вперше, тематична, детально опрацьована збірка карт названа «атласом».

У другій редакції Меркатор змінив насамперед вигляд північної та північно-східної Європи. Легенди також були виправлені. На карті також є опис подорожі апостолів Петра і Павла.

З великої карти Європи збереглося лише чотири екземпляри (станом на 2022 рік). Перше видання 1554 року представлено лише в одному примірнику, хоча карта в міській бібліотеці Бреслау була знищена під час Другої світової війни. Видання збереглося лише в колекції карт, яка зараз зберігається в Британській бібліотеці в Лондоні під назвою «Europae Vniuersalis».

На сторінках 63-64 і 93-94 вищезгаданого атласу Ґ. Меркатора 1570 р. умовним знаком пунктирної лінії у вигляді крапок виділено політико-адміністративні території. Так, на с. 64 показано «Русь» («Ruʃʃia») і «Волинь» («Volhinia»), що виділені та підписані аналогічно як «Польща» («Polonia»), «Мазовія» («Maʃouia»). У південній частині на території Русі розміщено назву «Pokucze» («Покуття»). Південний кордон Корони, який проходить по Карпатах, Ґ. Меркатор зобразив, аналогічно як і на карті Б. Ваповського, рисунком смуги гірських вершин. На сторінках 93-94 відображено всю територію сучасної України. Підписано та обмежовано Русь і Волинь, зображення яких дублюється зі с. 64, а також «Поділля» («Podolia»). Територію останнього розміщено між притокою Дністра, на якій розташоване містечко Бучач, на заході; Амадоцьким озером, верхів’ями річок Случ і Тетерів – на півночі; річкою Синя Вода (нині – Синюха) – на північному сході та сході; рікою Дністер і побережжям Чорного моря – на півдні. Північніше та східніше Волині та Поділля показана Литва («Lituania»). На сході територія Литви межує з Новгород-Сіверським князівством («Sewera prouincia»), територія якого без позначення межі змикається з Московським князівством («Moʃcouia ducatus»). На півдні лівобережжя Дніпра показана Татарія («Tartaria»), а на Кримському півострові, крім того, розміщено підпис «Taurica» («Таврика») [Р. Сосса. ПЕРШІ КАРТИ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ З ПОЛІТИКО-АДМІНІСТРАТИВНИМ ПОДІЛОМ. 2019].

Слід зазначити, що кордон між Великим князівством Литовським

і Московською державою північніше гирла річки Псел Ґ. Меркатор показав східніше русла Дніпра, виправивши неточність Б. Ваповського, в якого кордон проходив по Дніпру. Однак вслід за Б. Ваповським кордон між Московським царством і Кримським ханатом Ґ. Меркатор

помилково зображає від Дніпра по річці Псел, а дальше по річці Сейм.

Також на карті уточнено проходження кордону між Московським князівством і Кримським ханатом у північній частині [Р. Сосса. ПЕРШІ КАРТИ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ З ПОЛІТИКО-АДМІНІСТРАТИВНИМ ПОДІЛОМ. 2019].

Для відображення державних кордонів і меж воєводств Ґ. Меркатор використовує один умовний знак – лінію з крапок. Важливо, що ця лінія подана і вздовж річок, даючи таким чином цілісне наочне зображення територій політико-адміністративних утворень [Р. Сосса. ПЕРШІ КАРТИ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ З ПОЛІТИКО-АДМІНІСТРАТИВНИМ ПОДІЛОМ. 2019].

На час створення карти Європи Ґ. Меркатором, як відомо, Русь (у даному випадку в значенні Руського воєводства) і Західне Поділля перебували у складі Польського королівства; Волинь, Східне Поділля,

Київщина – у складі Великого князівства Литовського, а Чернігівське

та Сіверське князівства з 1503 р. відійшли до Московської держави (Любецький повіт у 1508 р. був повернутий Київському воєводству Великого князівства Литовського). Виділені Ґ. Меркатором на українських землях Русь, Волинь, Поділля можна трактувати також як істоико-географічні землі, а не тільки як конкретні адміністративно-територіальні утворення. Однак зазначимо, що в тодішній картографії здебільшого не звертали увагу на правильність просторового розміщення назв держав чи їх адміністративних одиниць. Це було обумовлено як нестабільністю державних кордонів і територіального устрою, так і розвитком картографічного способу передачі інформації [Р. Сосса. ПЕРШІ КАРТИ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ З ПОЛІТИКО-АДМІНІСТРАТИВНИМ ПОДІЛОМ. 2019].

1569 р. Г. Меркатор здійснив справжній переворот у картографії, заклавши у ній математичні основи. На великій карті світу (“Нове і найбільш повне зображення земної кулі, перевірене та пристосоване для застосування в навігації”), яку видано 1569 р. на 18 аркушах (1,24 м × 2 м) він у перше застосував рівнокутну циліндричну проєкцію (яка застосовується й нині під час укладання морських карт), пояснив її значення й зручність використання для мореплавання, а також на морській карті замінив компасні румби сіткою з меридіанів і паралелей. Проєкція надалі отримала назву Меркаторської (або циліндричної) проєкції. Г. Меркатор проводив початковий меридіан через острів Корво (з групи Азорських островів), де було нульове схилення магнітної стрілки. 1634 р. було прийнято початковим вважати меридіан острова Ферро як крайнього західного пункту Старого світу.

При складанні карти він ставив перед собою завдання показати земну кулю на площині так, щоб зображення всіх точок земної поверхні відповідали їх справжньому положенню, а вигляд країн, по можливості, не викривлювався. Ще одна мета полягала в зображенні Старого Світу, і його місце на Землі. На його карті на місці Антарктиди показана «Невідома земля» (лат. Terra Incognita), а Північна Америка простягається аж до Північного полюса. Хоча в результаті історико-картографічних досліджень було встановлено, що таку проєкцію використовували ще в 1511 р., широкого застосування вона набула лише завдяки Меркатору.

Карта була занадто велика, багато частин океанів були покриті текстовими записами латинською мовою, й інструкції з використання його методу склали лише невелику частину тексту. Карта з прекрасним орнаментом, барвистими ілюстраціями, цікавими історіями, і пильною увагою до останніх відкриттів нових земель, краще підходила як прикраса на стіну або навчального посібника, ніж допоміжний засіб для мореплавців. Проєкція Меркатора була не єдиною інновацією на карті. Меркатор прийняв основні обмеження на своїй карті. Оскільки недоліком цієї проєкції було те, що чим ближче до полюсів, тим було більше спотворень. Тому в нижньому лівому кутку карти Меркатор помістив вставку, яка зображує район північного полюса (на північ від 70° широти).

Українські землі на карті позначені як Podolіa (Поділля).

Історична довідка. Рівнокутна циліндрична проєкція Меркатора вперше була запропонована і застосована в 1569 році .

Карта, зроблена за проєкцією Меркатора, ідеально підходить для побудови прямолінійних маршрутів для навігації та включає геометричну формулу для виправлення спотворень шляхом перетворення вимірювань у градуси широти. З іншого боку, ця картографічна проєкція зберігає кути між точками такими, якими вони є насправді. Принциповий недолік проєкції Меркатора для карт пов’язаний з пропорціями розмірів маси землі. Біля екватора пропорції зберігаються, але при віддаленні від екватора площі збільшуються щодо реальності. Це тому, що проєкція була зроблена на циліндр, де до нього дотична лише екватор, не компенсуючи утворену деформацію. Точки на висоті екватора паралельні циліндру, а відстані від нього - ні. В останньому лінії, що їх проєктують, перетинають циліндр в діагональних точках і далі один від одного. Тому паралелі та меридіани системи відліку або координати розтягнуті на північ та на південь. Ще одним недоліком проєкції Меркатора є те, що на створеній карті як північний, так і південний полюс знаходяться за межами області. Це особливо проблематично для Південного полюса, де розташований материк Антарктида.

У 1560-х рр. Меркатор розпочав виконання головного плану свого життя – створення всеосяжної «Космографії». Вона мала складатися з п'яти частин: «Створення світу»; «Опис небесних предметів»; «Земля та моря»; «Генеалогія та історія держав»; «Хронологія». Оскільки остання мала служити підставою для інших частин, то з неї він і почав. У 1569 р. побачила світ однойменна книга, до якої було включено хронологічний список політичних, культурних, наукових та біблійних подій, а також таблиці сонячних та місячних затемнень. Примітно, що в ній було згадано Мартіна Лютера та кількох інших протестантів, внаслідок чого книга була заборонена церквою.

Частина «Земля і моря» мала містити стародавню і нову географію, тому Меркатор звернувся до перевидання карт К. Птолемея з його праці «Географіяї». Це був єдиний твір, в якому він слідував традиціям багатої прикраси карт, що існували на той час, численними малюнками. Протягом свого розвитку голландська картографія була тісно пов'язана з мистецтвом.  Меркатор вважав основним у карті її науковий зміст і виступав проти надмірного навантаження карт декоративними елементами.

Нарешті Меркатор почав працювати над збіркою карт Землі.

1570-1572 рр.  “Атлас Європи” – унікальна колекція карт, зібрана на початку 1570-х років. Це умовна назва, адже Меркатор не назвав цю збірку карт атласом. Багато карт Атласу зібрано з попередніх частин карт Меркатора: 9 з Європи (1554), 6 з Британських островів (1564) та 2 з карти світу (1569). Карта Європи є частиною карти світу 1569 р. В Атласі містяться 2 рукописні карти Меркатора та 13 карт з «Theatrum Orbis Terrarum» (1570) Абрагама Ортеліуса.

1578 р. Географія» Птолемея. Герард Меркатор був великим шанувальником праць Птолемея. Г. Меркатор визнавав оригінальні праці Птолемея, а не відредаговані їх версії. Подібно до багатьох інших картовидавців Меркатор опублікував 1578 р. власне видання «Географії» Птолемея (без тексту). Але замість того щоб представити читачеві «Географію» Птолемея під редакцією Меркатора, він спробував відтворити карти в їх первинному вигляді. Ці 27 карт, вигравіюваних на міді, вважаються кращими з наявних карт К. Птолемея. Ще через шість років (1584) у Кельні Меркатор видав “Географію” Птолемея з текстом і картами; для цього він зіставив п'ять різних видань і очистив їх від випадкових вставок, змін і помилок. У такому вигляді «Географія» перевидавалася аж до 1730 р. (1602 р. – Дюссельдорф; 1695, 1698, 1704 рр. – Франкфурт; 1730 р. – Амстердам).

У 1842-1845 рр. «Географія» Птолемея була видана в Лейпцигу в новому перекладі німецькою мовою під редакцією К. Ф. Ноббі. І вже в 1966 р. в Амстердамі було здійснено факсимільне перевидання Базельського видання 1540 р. Себастьяна Мюнстера з вступною статтею Р. А. Скелтона.

1578 р. Карта «Tab. VIII. EUROPAE, in qua SARMATIA, MAEOTIS palus, ac GERMANIAE, DACIAEq3 pars. Medium Meridianus 57, reliqui descriptisunt ex ratione parallelorum 50 et 58.I» (Восьма карта Європи). Українські землі на карті позначено як частину Сарматії Європейської (Sarmatia Europaeа). Сарматія Європейська – від Вісли до Дону. Між Дністром та Дніпром позначено давньоруські племена: CARPIANI (карпи), PEUCINI (певкіни) та BASTARNAE (бастарни).

1578 р. Карта «Europa Octava tabula EUR VIII TAB» (Восьма карта Європи). Українські землі на карті позначено як частину Сарматії Європейської (Sarmatia Europe). Сарматія Європейська – від Вісли до Дону. Між Дністром та Дніпром позначено давньоруські племена: CARPIANI (карпи), PEUCINI (певкіни) та BASTARNAE (бастарни).

1578 р. Карта «VNIVERSALIS TABVLA IVXTA PTOLEMEVM» (Карта світу за Птолемеєм). Опублікована в Амстердамі. Територія Європи позначена до течії Дону (Tanais fl.). Східна Європа — Sarmatia Evropae (Сарматія Європейська).

1587 р. Г. Меркатор разом зі своїм сином Румольдом видав ще одну карту світу «Orbis terrae compendiosa descriptio quam ex magna universali Cerardi Mercatoris… M.D.LXXXVII». Опублікована в «Atlas sive Cosmographicae Meditationes de Fabrica Mundi et Fabricati Figura»  (1596 р.). Дуйсбург. Мова латинська. На карті позначені Антарктида (яку відкриють лише у 1820 р.) та Австралія (яку відкриють  1606 р.).

На його карті на місці Антарктиди показана «Південна земля» (лат. Terra Australis).

На цій карті українські землі теж позначені як Поділля (Podolіa).

Карти 1569 р. та 1587 р. були складені на основі карти світу 1538 р., яку він видав в подвійній серцеподібній проєкції.

Terra Australis Incognita (лат. «невідома південна земля»), Terra Australis, Terra Australis Nondum Cognita, Brasiliae Australis, Magallanica або Magellanica (земля Магеллана), La Australia del Espíritu Santo (Південна земля Святого Духа) та ін. Згодом ці топоніми дали назву континенту Австралія.

Terra Australis Ignota — гіпотетичний континент, який з'являвся на картах Європи з XV по XVIII століття і сягає поняття, введеного Арістотелем. Він був зображений на картах Дьєпа середини XVI століття, де його берегова лінія пролягала на південь від островів Ост-Індії; вона часто була детально накреслена з великою кількістю вигаданих деталей. Відкриття зменшили територію, де міг бути знайдений континент; однак багато картографів, які дотримувалися думки Арістотеля, як-от Герард Меркатор (1569), Герард де Йоде (1593) та Олександр Далрімпл навіть у 1767 році, стверджували його існування, використовуючи такі аргументи, як те, що в Південній півкулі повинна бути велика суша як противага відомим масивам суші в Північній півкулі. Коли відкривалися нові землі, їх часто вважали частинами цього гіпотетичного континенту.

На більшості карт ще з античних часів навколо Південного полюса зображувався великий масив суші, який, за уявленням стародавніх, мав урівноважувати величезні материкові маси Північної півкулі. Обриси материка зображувалися довільними, часто поєднувалися з Південною Америкою або Австралією, на неї нерідко наносили гори, ліси та річки. У XVIII ст., коли вимоги до вірогідності вихідних даних для складання карток зросли, передбачуваний континент перестали наносити на карти.

Відкрита Антарктида була у 1820 р. російською експедицією під керівництвом Фаддея Беллінсгаузена та Михайла Лазарєва.

Історія картографування Невідомої Південної землі – Антарктиди є рідкісним випадком, коли вигадана територія виявилася насправді реальною.

1595 р. “Атлас світу” (Atlas sive cosmographicæ meditationes de fabrica mundi et fabricati figura).

На той час у Нідерландах вже було видано два атласи світу Абрагама Ортеліуса (1527—1598), фламандського картографа та видавця, автора першого друкованого атласу світу (1570), та Герарда де Йоде (1508/9—1591) – нідерландського гравера, картографа видавця, що видав у 1578 р. у світ атлас «Дзеркало світу», який, незважаючи на незаперечні переваги, не витримав конкуренції з атласом Ортеліуса. Однак ці видання складалися з відібраних авторами готових карт, що зводяться до одного формату з мінімальним редагуванням змісту. Меркатор представляв атлас як цілісний твір, у якому карти мають бути об'єднані за змістом і узгоджені. Саме ці принципи є основою всіх сучасних атласів. На відміну від Ортеліуса, який мав штат найманих граверів, Меркатор сам зі своїми синами переробляв карти, які були в їх розпорядженні, і заново гравірував їх.

Перша частина задуманого Герардом Меркатором атласу з картами Франції, Нідерландів та Німеччини вийшла у Дуйсбурзі в 1585 р. Вона складалася з 51 сучасної карти (modern maps): 16 – Франції (зі Швейцарією), 9 – Бельгії та Нідерландів та 26 – Німеччини. Друга частина, яка охоплює Італію, Грецію та Балкани, з'явилася теж у Дуйсбурзі в 1589 р. Складалася з 23 сучасних карт (modern maps): 16 – Італії (включаючи Корсику), 3 – Штирії (тепер — федеральна земля на південному сході Австрії) та інших балканських країн, 4 – Греції. Ця збірка карт присвячена герцогу Фердинандо I Медічі.

Слідом за цим Г. Меркатор приступив до складання третього випуску свого видання, який повинен був містити в собі північні країни Європи, але смерть перешкодила йому закінчити цю роботу: він помер у 1594 р., коли ця третя частина була вже майже готова до виходу у світ. “Атлас світу” видав вже його син Румольд (1545–1599) у Дуйсбурзі (Duisburg). Видання вважається прижиттєвим тому що зі 107 карт в атласі 102 гравійовані власне Меркатором. У цьому виданні нараховується ще 28 карт: 16 – Британії, 4 – Данії та по одній карті Ісландії, Норвегії зі Швецією, Прусії, Лівонії, Росії, Литви, Трансільванії та Криму. Ця колекція карт присвячена королеві Англії Єлизаветі. В передмові Меркатор подає інформацію, яку він одержав від англійських мореплавців через сина Румольда, який провів велику частину свого життя в Лондоні. В цей атлас були включені всі карти попередніх двох видань. Румольд до атласу додав 5 карт: карту світу, карту Європи, карту Африки, карту Азії та карту Америки. Однак, атлас був неповним: Іспанія була опущена і детальних карт за межами Європи не було. Карти подані в різних проєкціях. На обкладинці зображений Атлант (Атлас), який тримає Землю.

Назва, обрана для цієї колекції карт, вперше включала слово «атлас» в застосуванні до географічної праці. Назва виглядала так: «Атлас, або Космографічні міркування про будову світу і зображенні його» (Atlas sive Cosmographicae meditations de fabrica mundi et fabricati figura). У присвяті Румольд вказав, що цю назву вибрав для публікації його батько. У тексті вступу було поміщено генеалогічне дерево Атласу – міфологічного персонажа, який був ватажком титанів у їхній війні проти бога Юпітера, був за це проклятий і приречений тримати на плечах небесне склепіння.

Після смерті Рудольфа, його сім’я видала ще раз “Атлас” у 1602 р. У 1602 р. всі три частини праці Меркатора були зібрані в єдиний том. Це перше справжнє видання видав у Дюссельдорфі Бернард Бізій. Ні Герард Меркатор, ні його син Румольд не дожили до цього і не змогли засвідчити особисто величезну популярність цього атласу, але їх карти в деякому роді увічнив Йодокус Гондіус.

Відомо, що сім’я Меркатора продала мідні пластини «Атласу Меркатора» та «Географії» Птолемея в березні 1604 р. Їх купив за 2 000 талерів фламандський картограф та видавець Йодокус Гондіус (Jodocus Hondius; 1563-1612). Популярність Меркатора в цей період падала в порівнянні з «Theatrum Orbis Terrarum» Абрагама Ортеліуса. «Географія» Птолемея вийшла  друком в 1605 р.

Гондіус доповнив “Атлас” 50 картами Іспанії, Азії, Африки й Америки та видав його у Амстердамі в 1606 р. з латинським текстом, під своїм  ім'ям, але з повним визнанням того, що більшість карт були створені Меркатором. Текст для цього атласу написав для нього Петро Монтан. Тепер титульний лист містив зображення Гондіуса та Меркатора разом, хоча вони ніколи не зустрічалися. Гондіус був досвідченою діловою людиною, і під його керівництвом “Атлас”  мав величезний успіх (1607 р. і 1608 р. – з латинським текстом; 1609 р. – французьке видання цього атласу).

1607 р. було виданоно кишенькове видання, для якого всі друковані форми були вигравірувані заново в дуже дрібному масштабі. Це видання отримало назву «Малого атласу Герарда Меркатора і Й. Гондіуса ...» (Atlas Minor Gerardi Mercatoris a I. Hondio ...). Атласи Меркатора-Гондіуса, великий і малий, поступово перевершили за популярністю атлас Ортелія. Майже п'ятдесят років видання слідували один за одним, атлас виходив на латині, французькою, голландською та німецькою мовами.

Коли в 1611 р Гондіус помер то гідними спадкоємцями стали його син Генрік Гондіус (Henricus Hondius; Hendrik Hondius I; 1597-1651) та зять Ян Янсон (Йоганн Янсоніус). Між 1609 і 1641 роками атлас видавався 29 разів, зокрема один раз англійською мовою.

1612 р. Ян Янсон одружився з дочкою Йодокуса Гондіуса Єлизаветою. Попри смерть дружини в 1627 р. й нового одруження, в 1633 р. він уклав партнерський договір з її братом Генріком. Паралельно з Яном Віллемом Блау (1596—1673) починає видавати атласи Меркатора-Гондіуса (Блау у 1629 р. купив друковані форми Йодокуса Гондіуса для свого атласу). Під керівництвом Яна Янсона атлас значно розширився, і в 1638 р. вийшло перші три томи під назвою «Atlas Novus».

1595 р. Карта “Lithuania” (Литва). Карта поміщена в “Atlas sive Cosmographicæ Meditationes Fabrica de Mundi et Fabricati Figura”. На цій карті Г. Меркатор виділив українські історико-географічні землі з межами. Масштаб приблизно 1:3 000 000 (мідерит, 43,5 х 37 см). Це точна копія частини великої карти Європи 1572 р.

Українські історико-географічні землі представлені Rvssia (Руссю), Волинню (Volynia) та Поділлям (Podolia) та ін. Карта неодноразово перевидавалася, як окремо, так і в атласах. Карта пізніше з доповненнями та змінами входила до всіх перевидань атласу, виданих спадкоємцями великого картографа. Як правило, Київське воєводство завжди зображували у складі Великого князівства Литовського, що можна трактувати як прояв несприйняття литовською елітою включення литовських територій до складу Польського королівства за Люблінською унією 1569 року.

Карта Литви охоплює територію від Балтики на півночі до дельти Дніпра і Південного Бугу на півдні. Окреслено межі князівства з Курляндією (Curland), Лівонією (Liviniae Pars), Московією (Moscoviae Pars), Польщею (Polonia) і Пруссією (Prussiae Pars). На карті рясно нанесені населені пункти, багато з них вперше. Територіальні втрати після Люблінської унії 1569 р. показані неточно: Підляське воєводство включено в межі князівства, Волинь і частина Поділля відокремлені. Показово, що межами відокремлено і Полоцьке князівство, що знаходилося в складі ВКЛ з початку XIV ст., але зберігало свою культурну і політичну особливість. Зі зворотного боку на карті зазвичай присутній описовий текст, що стосується Великого князівства Литовського. Карта в пізніх перевиданнях або взагалі не мала змін, або вони були незначними, а ось текст зі зворотного боку відрізняється інформативністю, компонуванням і літерами. З появою в Європі Карти Радзивілла 1613 р. “меркаторська” Литва втратила свою актуальність.

На карті Литви на українських землях відображено політичний і адміністративний устрій території. У складі Польського королівства показані Руське (Rvssia) (включно з Белзьким), Волинське (Volhinia) та

Подільське (Podolia; включно з Брацлавським) воєводства з відповідним проходженням меж. Порівняно з ортеліївськими картами Польщі уточнено пролягання адміністративної межі між Подільським і Руським  воєводствами, яка зміщена на захід із річки Збруч (Zbrucz flu.) на річку Стрипа (Stripa fl.). Північніше та східніше зазначених воєводств простягається Велике князівство Литовське (Magnvs Dvcatvs Lithvaniae), яке на сході, на відміну від карти В. Ґродецького, межує з Московією  (Moscoviae Pars). Цей кордон на карті проходить з півдня на північ по Дніпру і далі по річці Сож (Mereia fl.). Тобто, порівняно з вищерозглянутою картою Європи Ґ. Меркатора, внесено неправильні зміни щодо простягання Московського царства до Дніпра. Умовне позначення державного кордону та адміністративних меж, як і на карті В. Ґродецького, однакове – пунктирна лінія з крапок, розфарбована пізніше вручну  кольоровим кантом [Р. Сосса. ПЕРШІ КАРТИ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ З ПОЛІТИКО-АДМІНІСТРАТИВНИМ ПОДІЛОМ. 2019].

В амстердамському виданні «Atlas minor Gerardi Mercatoris a I. Hondio plurimis aeneis Tabulis ...» (1628 р.) на карті «Lithuania» у складі литовських земель, крім Київського воєводства, показані навіть Підляське та Волинське воєводства. До позитиву цієї карти слід віднести позначення уточненого східного кордону князівства (у дійсності – Польського королівства) на лівому березі Дніпра, до якого примикає Сіверське князівство («Dukatus Severiensis») та Перекопська Татарія («Crimea. Tartaria Perecopenfis»). Територія Чернігово-Сіверщини, приєднана до Польщі за Деулінським перемир’ям з Московським царством у 1618 р., ще не показана на карті на основній території. Адміністративно-територіальну одиницю «Сіверське князівство» було створено у 1619 р. після передачі цієї території до Польського королівства. Зазначимо, що назва нової провінції не була усталеною до 1635 р., найчастіше вживалась назва «Чернігівське князівство» [Р. Сосса. ПЕРШІ КАРТИ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ З ПОЛІТИКО-АДМІНІСТРАТИВНИМ ПОДІЛОМ. 2019].

У Атласі 1595 р. міститься карта “Rvssia cum Confinijs”. Rvssia на карті охоплює територію від Московії до Уралу. Українські землі представлені Руссю (Rvssia), що охоплює Руське воєводство, Поділлям (Podolia) та Волинню (Volhinia).  Moscovia (Московія) позначена як одна із місцевостей Rvssia. 

1595 р. (в Атласі). Карта «Europa ad magnae Europae Gerardi Mercatoris P. imitationem Rumoldi». Українські землі представлені Руссю (Rossia) зі Львовом та Поділлям (Podolia). В деяких варіантах назва «Русь» (Rossia) відсутня. Карта неодноразово перевидавалася (1606, 1610, 1613, 1619, 1623, 1628, 1630 рр. і т д.).

1595 р. (в Атласі). Карта “Таврика Херсонеська”. Українські землі представлені  Поділлям (Podolia). Московія позначена як  Rvssiaе.

Опис карти подано за: Вавричин М. Г. Україна на стародавніх картах. Кінець XV – перша половина XVII ст. / М.Г. Вавричин, Я.Р. Дашкевич, У.Р. Кришталович. – К.: ДНВП «Картографія», 2004.

Кримське ханство на карті підписане як «Крим або Перекопська Татарія» («Crimea seu Tartaria Przecopensis») і охоплює територію від пониззя Дніпра до пониззя Дону включно з північною частиною Криму, що відповідало історичним реаліям. Розмежування держав передано умовним позначенням пунктирної лінії з короткими штрихами-трикутничками.

Територія Криму частково спотворена. Бахчисарай («Baccasʃaratum») – столиця Кримського ханства розміщена далеко на півночі півострова, так само значно північніше протікає річка Альма («Alma flu.»). Відповідно і кордон між Кримським ханством і володіннями Османської імперії проходить по Кримському півострову в північній частині, збільшуючи таким чином тут територію Османської імперії, яка фактично займала лише вузьку смугу вздовж південного берега Криму (включно з територією сучасного Севастополя) та острівець території навколо сучасної Керчі.

Зображений штриховим знаком на карті цей кордон розфарбуванням суміжних територій не виділений (кордон проходить із заходу на схід по річці Альма і далі по хребту гір).

На заході до Кримського ханства на карті примикає територія Подільського воєводства («Podolia»), яка традиційно помилково показувалась на півдні до гирл Богу (Південного Бугу) та Дніпра, і Великого князівства Литовського («Lithuaniæ Pars»), хоча після 1569 р. це була вже територія Київського воєводства Польщі. Північніше показана частина території Московського царства («Russiæ pars») а також Тартарії («Tartariæ pars»). Останні землі були приєднані до Московського царства ще після завоювання Казанського (1552 р.) і Астраханського (1556 р.) ханств [Р. Сосса. ПЕРШІ КАРТИ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ З ПОЛІТИКО-АДМІНІСТРАТИВНИМ ПОДІЛОМ. 2019].

Доопрацьована карта Таврики Херсонеської Г. Меркатора згодом

входила до численних видань атласу «Theatrum Orbis Terrarum» (або

«Novus Atlas») голландського картографа Віллема Янсона Блау (1571-1638) та його спадкоємців, перше видання якого побачило світ у 1634-1635 рр. Особливістю карти «Tavrica Chersonesvs, Noʃtra ætate Przecopsa,

et Gazara dicitur» («Таврика Херсонеська, у наші часи звана Перекопською або Ґазарою») В. Я. Блау було те, що загалом при незмінності показу політичного та адміністративного розмежування території з одними й тими самими помилками та неточностями, на карті використано два умовних позначення кордонів. Кордон Кримського ханату, власне основної території картографування, позначений пунктирною лінією з дещо товстішими і довшими штрихами, ніж всі інші державні кордони й адміністративні межі [Р. Сосса. ПЕРШІ КАРТИ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ З ПОЛІТИКО-АДМІНІСТРАТИВНИМ ПОДІЛОМ. 2019].

Таким чином, на картах Польщі В. Ґродецького та А. Поґрабки в

ортеліївському опрацюванні та на картах Литви і Таврики Херсонеської Ґ. Меркатора, включно з їх численними наступними переробками, що видавались упродовж другої половини XVI – першої половини XVII ст., уперше було вказано проходження державних кордонів і адміністративних меж на українських землях у складі різних держав. Аналіз зазначених дрібномасштабних карт, на яких нанесено інформацію про політико-адміністративне розмежування територій, показав, що цьому елементу змісту карт тоді не надавали належного значення. Очевидно, що через відсутність на час створення твору необхідної інформації про наявні держави та їх адміністративно-територіальний устрій, карти містили численні неточності як у проходженні кордонів і меж, так і у назвах політико-адміністративних одиниць. Загалом тодішні картографи дуже вільно підходили до відображення такої інформації. Актуалізацію політико-адміністративного розмежування територій при перевиданнях і доопрацюваннях карт не проводили, їх могли без змін видавати десятки років. Автори карт часто запозичували один в одного неперевірену інформацію про таке розмежування, що приводило до дублювання численних неточностей [Р. Сосса. ПЕРШІ КАРТИ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ З ПОЛІТИКО-АДМІНІСТРАТИВНИМ ПОДІЛОМ. 2019].

 

1595 р. Арктика очима Герарда Меркатора.

Карта «Septentrionalium Terrarum descriptio». Карта стала доповненням, вкладкою до Карти Світу, що вже була видана Меркатором у 1569 році. Вперше арктичний регіон було зображено окремо від інших ділянок земної поверхні; до нього увійшло все, що знаходиться північніше 60-го градуса північної широти, а також те, що не знаходиться ніде взагалі.

За тодішніми уявленнями (міфічним, зрозуміло), найпівнічніша Земля складається з чотирьох островів, між якими чисте море, а посередині нього - Polus Arcticus і гігантська скеля. З цього моря витікають чотири повноводні річки.

У трьох медальйонах по кутах карти зроблено врізки - Шетландські острови, Фарерські острови та неіснуюча Фрісландія. У четвертому медальйоні – вихідні дані карти.

Цікаво те, що в 1595 р. Меркатор (як і інший картограф з Антверпена, Корнеліс де Йоде) вже знав, що американський і азійський материки розділені протокою, хоча до плавання Семена Дежнєва було ще більше ніж 50 років.

Крістіан Сгротен (Christian Sgrooten; 1532-1608), голландський картограф, тоді Голландія була під пануванням Іспанії.

Крістіан Сгротен народився в Сонсбеку як син нотаріуса та міського писаря Пітера Сгротена, який, ймовірно, народився в Брабанті. Він працював художником і картографом у Калкарі на Нижньому Рейні, де отримав громадянство в 1548 році й купив будинок на ринку в 1553 році. Там він одружився з донькою корчмаря Агнес ван Бедбер. Від цього шлюбу відомо про двох дітей. Близько 1555 року Сгротен почав перше картографування області Нижнього Рейну. З 2 грудня 1557 року він служив придворним картографом іспанського короля Філіпа II («Geographus Regiae Maiestatis Hispaniae»). Уряд у Брюсселі спочатку доручив йому скласти карту голландських провінцій й сусідніх регіонів, для чого Сгротен подорожував по Нижній Німеччині.

З 1568 року Сгротен розпочав свою основну роботу — картографування Священної Римської імперії, яка була завершена у двох версіях у 1572/73 та 1592 роках, але ніколи не була опублікована. Атлас 1572/73 р. зберігається в Королівській бібліотеці Бельгії. Цей атлас містить 38 карт європейських регіонів, від Ірландії до Австрії.  Атлас 1592 р. зберігається в Національній бібліотеці Іспанії в Мадриді. До цього атласу, крім карт, що містяться в попередній публікації, включено карти інших регіонів світу.

Одним з основних джерел, на які спирався Сгротен у своїй роботі, є карти та плани Якоба ван Девентера. Вніс безліч виправлень та уточнень, а також опис маршрутів. Карти, що містяться в цих двох атласах, мали високий ступінь точності.

В атласі 1592 р. поміщена карта Литви де детально зображено українські історико-географічні землі, зокрема позначено Волинь та Поділля.

Він помер у Калькарі в 1603 р. і був похований у костелі домініканського монастиря.

 

Гондіуси

У XVII ст. у Нідерландах центром друкування карт став Амстердам. Це було пов’язано з подіями Нідерландської революції й Вісімдесятилітньої війни (1568–1648), окупацією Антверпена та еміграцією багатьох видавців на північ. У той час в Амстердамі працювали численні картографічні видавництва, серед яких всесвітньовідоме Гондіусів-Янсонів, що виготовляло карти й атласи продовж XVII ст. Засновником цього видавництва був Йодокус Гондіус, один із перших перевидавців карт і атласів Герарда Меркатора.

Йодокус Гондіус-батько (Jodocus Hondius; 1563–1612) – голландський картограф і видавець. Й. Гондіус – один з найвідоміших картографів Золотого століття голландської картографії. З 1584 по 1593 роки він жив і працював у Лондоні.

Йодокус Гондіус-син (Jodocus II Hondius; 1594–1629) – голландський картограф і видавець, син Йодокуса Гондіуса.

Генріх Гондіус (1597–1651) – голландський картограф і видавець, син Йодокуса Гондіуса.

Карта світу Й. Гондіуса 1595 р. (з кругосвітніми подорожами Ф. Дрейка (1577 —1580) і Томаса Кавендіша (1586—1588). Українські землі на карті зображено узагальнено. Європейська частина Московщини – Московія, азійська – RUSSIA.

Гондіус жваво цікавився життям і долею Дрейка, а Англія і Голландія в той час були дуже близькими союзниками як дві молоді морські держави, які прагнули похитнути гегемонію Іспанії та Португалії в недавно відкритих землях і морях.

На карті показані кругосвітні подорожі Френсіса Дрейка в 1577 і 1580 роках і Томаса Кавендіша в 1586-88 роках. Британські піддані, вони стали відповідно, другим і четвертим капітанами у світі, котрі здійснили кругосвітню подорож. Латинський текст на карті дає короткий опис їх подорожей: Дрейк відплив з Англії 13 грудня 1577 року на п'яти «відмінно споряджених кораблях» і повернувся 27 вересня 1580 року «оточений славою, але лише на одному кораблі, тому, що інші загинули від штормів і пожеж»; Томас Кавендіш пройшов майже тим же шляхом, але швидше і з набагато меншими втратами, відпливши 21 липня 1586 р. і повернувшись 15 вересня 1588 р. Ці подорожі мали величезне значення Англії, бо серйозно похитнули повну перевагу Іспанії в Новому Світі. Їх важливість зображена на цій старій карті - багато географічних назв прибрано з неї, а замість них вставлені тексти, що відносяться безпосередньо до експедицій. Незвичайним для старих карт 16-17 століть стало також «розподіл» Північної Америки на дві півкулі. Це зроблено не випадково - так виявилося можливим показати всі порти в Північній і Південній Америці, а також на островах Спецій, куди заходили кораблі експедиції.

Картографічна цінність цієї старої карти світу полягає в тому, що автор чітко показав, що Південний континент (Terra Australis) не з'єднується з Вогняною Землею в Південній Америці. Йодокус Гондіус був одним з перших, хто побачив справжню географічну цінність подорожі Дрейка, ім'ям якого згодом було названо протоку між Антарктидою і Південною Америкою. На карті можна знайти герб Єлизавети I, а також віньєтку із прапором Дрейка. По кутах карти подано ілюстрації: зліва вгорі Дрейк висаджується на «Новий Альбіон» в Каліфорнії, де місцеве населення проголосило його королем; зліва внизу Дрейка вітає Король Молуккських островів; зверху справа корабель Дрейка підпливає до островів Сулавесі.

Френсіс Дрейк (Francis Drake; бл. 1540—1596) — англійський  мореплавець, пірат, работорговець, політик та інженер, який здійснив другу кругосвітню подорож та ряд географічних відкриттів у Новому Світі. Ім'я Френсіса Дрейка увічнено в географії: протока між Вогняною Землею й Антарктидою має назву протоки Дрейка. Серед іспанців мореплавець вважався злочинцем і піратом, відомим під прізвиськом El Draque («Дракон» староіспанською мовою). За його голову іспанський король Філіп II свого часу призначив нагороду у 20 тис. дукатів (близько 8 млн доларів США за сучасними мірками).

1611 р. Йодокос Гондіус-батько. Цікава карта «Leo Belgicus».  Це третій варіант зооморфної карти Бельгії та Нідерландів у формі геральдичного лева. Перший варіант карти «Лев Бельгікус» був складений фламандським та німецьким живописцем, гравером та картографом Франсом Гогенбергом (Frans Hogenberg; 1535-1590) та опублікований австрійським істориком та публіцистом Мішелем фон Ейтцінгом (Айтцингером) (Michael von Eitzing (Aitzinger; 1530-1598) у 1583 р. Другий варіант  - карта 1609 р. авторства голландського гравера, картографа та друкаря Клааса Янсзона Вісшера. На відміну від двох попередніх карт лев дивиться в протилежну сторону (на захід). 

1617 р. Йодокус Гондіус-син. Карта «Nova Totius Terrarum Orbis Geographica Ac Hydrographica Tabula auct Iud. Hondio». Париж.  Українські землі розділені між Московією (Руссією), Польщею та Османською імперією. На карті позначено м. Київ.

В 1636 р. була перевидана. Вигравірувана Анрі Ле Руа (Henri Le Roy) в Парижі та опублікована Мішелем Ван Лохумом (Michael Van Lochum).  На карті вперше зображені протока Ле Мера та острови в Тихому океані, відкриті Ле Мером під час його досліджень на Новій Гвіні.  Протока знаходиться між островом Бут і півостровом Київ на Землі Ґреяма. Довжина протоки — 11 км, мінімальна ширина — 1600 м.

Карта Й. Гондіуса також була однією з перших, на якій були зображені Гудзонова затока та повна течія Св. Лаврентія в цікавій конфігурації.

1619 р. Йодокус Гондіус-син. Карта «Європа…» (Evropa...). Видавництво Лондон.

Українські історико-географічні землі представлені Поділлям (PODOLIA). Поділля позначено як окреме державне утворення  на рівні з іншими країнами.

Карта багаторазово перевидавалася. В час складання карти в Європі відбувається Тридцятилітня війна, або Тридцятирічна війна — перша загальноєвропейська війна у 1618—1648 роках між союзом католицьких і коаліцією протестантських держав.

1620 р. Йодокус Гондіус-син. Карта «NOVA EUROPÆ» (Нова Європа). Видавництво: Амстердам ( Amsterdam). Вперше видана в 1606 р. На карті позначена Нова Земля (Nova Zembla), після подорожі Баренца.

Українські історико-географічні землі представлені Поділлям (PODOLIA). Поділля позначено як окреме державне утворення  на рівні з іншими країнами.

Карта багаторазово перевидавалася. В час складання карти в Європі відбувається Тридцятилітня війна, або Тридцятирічна війна — перша загальноєвропейська війна у 1618—1648 роках між союзом католицьких і коаліцією протестантських держав.

1620 р. Йодокус Гондіус-син. Карта «NOVA POLONIAЕ DELINEATIO» (Нова карта Польщі), Амстердам. Формат 61 x 45,8 см. Мова: латинська. Карта, правдоподібно, створена і видана сином і спадкоємцем Йодокуса Гондіуса Йодокусом Гондіусом II. Спочатку вона друкувалася як окрема карта, пізніше входила до атласу Atlantis Maioris Appendix, який видавали з 1630 р. в Амстердамі Генрік Гондіуc і Ян Янсон. У 1636 р. карта друкувалася в атласах Я. Янсона зі зміненим картушем і невеликими змінами у картографічному зображенні. Основою для створення карти стала карта Сілезії Мартіна Гельвіга у редакції Герарда Меркатора, яка увійшла до атласу Polonia et Silesia 1585 р.

Опис карти подано за М. Вавричин (2004 р.).

Заголовок карти розташовано в овальному картуші, у лівому нижньому куті. Картуш прикрашений орнаментом з колоссям і гірляндами з фруктів, увінчаний гербом Речі Посполитої та королівською короною. Карта оточена художньою рамкою з видами міст та зображеннями людських постатей у тогочасному одязі: у північній рамці показані Ґданськ (Dantzcik), Краків (Cracovia), Вроцлав (Breflaw), у південній: Познань, Сандомир (Sandomiria), Коросно (Crofnо) та ін.

В західній рамці зображено польського шляхтича (Nobilis Polonus), простого поляка (ComunisPolonus), польського солдата (Miles Polonus), у східній -знатну жінку (Nobilis Femina), польську жінку (Poloni Femina), дружину солдата (Militis vxor). Сторони світу підписані на полі карти: Septentrio, Meridies, Occidens, Oriens. Внизу, справа, у прямокутній рамці - видавнича примітка: Amfieloda[mi] ex officina et jumpjti-bus] Iudoci Hon[dii].

Карта охоплює територію від Ґданської затоки та міста Ґданськ (Dantcick) на півночі до Яслиської (Jasliska) на півдні, від міста Дрезден (Dresda) на заході до міста Сокаль (Sokal) на сході.

Територія України представлена частиною Белзького і Руського воєводств і частиною Підляшшя.

Густа мережа населених пунктів, зокрема позначені міста: Дубецько (Dubiecz), Динів (Dinaw), Риманів (Rimanow), Лєско (Lisko), Сянок (Sanock), Перемишль (Przomyjlia), Радимно (Rodnimo), Олешичі (Olefcze), Прухник (Pruchnik), Ярослав (Iarojlaw), Мостиська (Mofiiczko), Яворів (Iaworow), Львів (Leopolis), Городок (Grodetz), Комарно (Соmarnо), Куликів, Буськ (Busko), Потелич (Posilitz), Белз (Belz), Сокаль (Sokal), Щебрешин (Sczebrezyn), Крилів (Krylow), Грабів (Grabow), Войславичі (Wojslawice), Холм (Chelvo), Любомля (Lubomla), Межиріччя (Miedzyrzecz), Лосичі (Losicze), Дорогичин (Drogiczin), Карів (Karew) та ін.

1623 р. Йодокус Гондіус-син. Карта «Азія» (Asia recens, summa cura delineata). Українські історико-географічні землі представлені Сіверським князівством. Карта неодноразово перевидавалася.

1630 р. Генріх  Гондіус. Карта світу «Nova Totius Terrarum Orbis Geographica ac Hydrographica Tabula» (латинь). Карта 1630 р. ґрунтується на карті світу Йодокуса Гондіуса 1617 р. Карту обрамляють портрети Птолемея, Меркатора, Йодокуса Гондіуса і Юлія Цезаря. Карта включає появу північного побержжя Австралії.На карті вперше було показано протоку  Ле-Мера  (Ле-Мер (фр. Le Maire) — протока між островом Естадос та східним краєм острова Вогняна Земля. З'єднує Атлантичний океан з протокою Дрейка. Названа на честь голландського мореплавця Якоба Лемера, який 1615 р. відкрив її) та острови в Тихому океані, виявлені  Я. Лемером  (у квітні 1616 р. Лемер і Схаутен відкрили декілька островів архіпелагу Туамоту, в травні — північну частину архіпелагу Тонга, і 25 червня досягнули архіпелаг Бісмарка, відкрив острови Нова Ірландія і Новий Ганновер). Карта Гондіуса також була однією з найбільш ранніх, де було показано Гудзонову затоку та повну течію Святого Лаврентія у цікавій конфігурації.

Українські землі розділені між Московією, Польщею та Османською імперією. На карті позначено м. Київ.

1631 р. Генріх Гондіус. Карта «Європа» (Europa Exactissime Descripta Actore Henrico Hondio 1631).

Українські історико-географічні землі представлені Волинню (VOLYINIA), Поділлям (PODOLIA), Поліссям, Сіверщиною  (в складі Московії) та ін.

Волинь та Поділля позначено як окремі державні утворення  на рівні з іншими країнами.

Карта багаторазово перевидавалася. В час складання карти в Європі відбувається Тридцятилітня війна, або Тридцятирічна війна — перша загальноєвропейська війна у 1618—1648 роках між союзом католицьких і коаліцією протестантських держав.

 

АТЛАСИ Меркатора-Гондіуса-Янсона (1606 р. – 1694 р.)

Популярність Меркатора в кінці 1590-их рр. падала в порівнянні з «Theatrum Orbis Terrarum» Абрагама Ортеліуса. Відомо, що сім’я Меркатора продала мідні пластини «Атласу Меркатора» та «Географії» Птолемея в березні 1604 р. Їх купив, у внука знаменитого картографа Герарда Меркатора також Герарда, за 2 000 талерів фламандський картограф та видавець Йодокус Гондіус. Спочатку Й. Гондіус частково використав їх для ілюстрування праці Клавдія Птолемея (87–165), що була видана 1605 р. спільно з Корнеліусом Ніколаі Клесзем (Cornelius Nicolai Claesz (Claeszoon); 1560–1609).  «Атлас Меркатора» Й. Гондіус вперше перевидав 1606 р. (з латинським текстом) під назвою «Gerardi Mercatoris Atlas sive Cosmographicae Meditationes de Fabrica Mundi et Fabricati Figura» (Атлас Герарда Меркатора або роздуми про опис і облаштування світу). Це видання він збагатив 50 власними картами Іспанії, Азії, Африки й Америки та портретом Меркатора. Текст до цього атласу опрацював його шваґро Петер Монтан (Petrus Montanus, Peter van der Berg). Тепер титульний лист містив зображення Гондіуса та Меркатора разом, хоча вони ніколи не зустрічалися. Гондіус був досвідченою діловою людиною, і під його керівництвом “Атлас”  мав величезний успіх (1607 р. і 1608 р. – з латинським текстом; 1609 р. – французьке видання цього атласу; 1611 р.).

1607 р. було видано кишенькове видання, для якого всі друковані форми були вигравіювані заново в дуже дрібному масштабі. Це видання отримало назву «Малого атласу Герарда Меркатора і Й. Гондіуса ...» (Atlas Minor Gerardi Mercatoris a I. Hondio ...). Атласи Меркатора-Гондіуса, великий і малий, поступово перевершили за популярністю атлас Ортеліуса. Майже п'ятдесят років видання слідували один за одним, атлас виходив на латині, французькою, голландською та німецькою мовами.

Коли в 1612 р. Й. Гондіус помер – гідними спадкоємцями стали його сини Генрік  (Henricus Hondius; Hendrik Hondius I; 1597-1651) і Йодокус  (Jodocus Hondius, 1594–1629) та зять Ян Янсон (Йоганн Янсоніус). Між 1609 і 1641 роками атлас видавався 29 разів, зокрема один раз англійською мовою.  

У 1612, 1613, 1616 і 1619 роках атлас світу продовжувала публікувати вдова Й. Гондіуса і його сини зі збереженням імені батька як видавця.  З 1623 р. атлас видавав сам Генрік Гондіус.  У 1629 р. перед смертю Йодокус Гондіус-син продав Яну Віллему  Блау  майже 40 плит, з яких друкувалися карти до атласу. Відсутність проданих плит спричинила затримку у виданні атласів і великі видатки. У 1630 р. після приходу до спілки Я. Янсона було замовлено відсутні плити у відомих граверів Еверта Симонса Гамерсфельдта (Evert (Everard) Szymontsz (Szymonsz) Hamersveldt; 1591/1592–1653) і Саломона Роджера (Salomon Rogier (Roger); 1592–1640).

У 1623–1633 рр. Генрік Гондіус мав виключне право на видання атласів Меркатора-Гондіуса. Далі до його прізвища було додано прізвище Я. Янсона як видавця. Атлас публікувався п’ятьма мовами — латинською, французькою, німецькою, голландською та англійською.

1612 р. Ян  Янсон  одружився з дочкою  Йодокуса Гондіуса, після чого розпочав друкарську справу в Амстердамі. Свої перші карти Ян Янсон видав у 1616 р. (мапи Франції та Італії). З 1623 р. Ян Янсон став власником книгарень у багатьох містах Європи (у Франкфурті-на-Майні, Данцигу, Стокгольмі та деяких інших європейських містах). Протягом 1628–1651 рр. він видавав «Atlas Minor» в Амстердамі. До цих видань увійшли нові карти, автором яких був Й. Гондіус-син. Атласи видавались латинською, французькою та німецькою мовами.

Попри смерть дружини Єлизавети в 1627 р. й нового одруження, в 1633 р. він уклав партнерський договір з її братом  Генріхом Гондіусом. Паралельно з Яном Віллемом Блау  починає видавати атласи Меркатора-Гондіуса.

1636 р. розпочалася нова фаза у розвитку атласу Гондіуса-Янсона: активно публікувалися нові карти, якими поступово замінили майже усі мапи Г. Меркатора і Й. Гондіуса. 1638 р. головним видавцем фірми став Я. Янсон, хоча прізвище Гондіуса було присутнє у видавничій адресі до 1641 р. У цьому ж 1638 р. назву атласу змінили на «Atlas Novus...», оскільки майже всі карти Г. Меркатора і Й. Гондіуса були замінені новими. У наступних виданнях «Atlas Novus...» залишилися лише окремі карти з давнього складу атласу. Спочатку «Atlas Novus...» опублікували у двох томах у голландській версії. У цьому ж році (1638) цей атлас вийшов у трьох томах у латинській версії й в одному томі — в німецькій. У 1639 р. з’явилася французька версія цього атласу у трьох томах. Усі версії, крім іспанської чотиритомної, почергово розширювались: голландська — до дев’яти томів, латинська — до 11-ти, французька до шести й німецька — до 11-ти. До 1660 р. Атлас (вже під назвою «Atlas Maior»), що містив вже 11 томів,  об'єднав роботи близько 100 видатних картографів та граверів.

Перевиданням атласу Я. Янсона в Англії займався англійський видавець Мозес Пітт (Moses Pitt; 1639–1697) разом з Йоганнесом ван Весберґеном і його синами. При цьому карти для «The English Atlas» М. Пітта друкувались з оригінальних друкарських форм. Планувалось видати 11 томів, проте були опубліковані тільки чотири у 1680–1683 рр. Причиною цього стала смерть Йоганнеса ван Весберґена і банкрутство М. Пітта.

Крім «Atlas Novus...», у форматі folio видавались «Appendix...», «Atlas Maior», «Atlas Contractus» і «Atlas Maritimus», а також окремі карти країн і морів. У публікації атласів Я. Янсон співпрацював також з фірмою Блау. Через різницю у поглядах щодо видавничих інтересів Г. Гондіус і Я. Янсон змушені були розійтись. З того часу Г. Гондіус фігурував як видавець атласів у латинській, французькій і англійській версіях, але майже ніколи у голландській.  1641 р. Г. Гондіус видав останній атлас Меркатора-Гондіуса.

Один з томів був повністю присвячений Італії. Четвертий том – карти англійського графства – опубліковано в 1646 р., через рік після аналогічного видання Блау. Однак, це не був плагіат – багато карт були складені раніше Блау, інші були присвячені іншим регіонам, ніж у Блау.  Атлас серед іншого містив опис «більшість міст світу», атлас водного світу («Atlas Maritimus» в 33 картах) і Небесний атлас («Harmonia Macrocosmica») Андреаса Целларія.  

Нащадками Я. Янсона були дві його доньки й діти померлого сина. Кожен спадкоємець отримав третину маєтку, протее окремі праці, серед яких «Atlas Maior» і «Atlas Minor», залишались нерозділеними в продовж шести років після смерті Я. Янсона. Це давало можливість і надалі публікувати згадані атласи. Згідно з волею Я. Янсона, управління складом і друкарнею виконував його зять Йоганнес ван Весберґен (Johannes Jansson van Waesbergen; працював у 1642–1681 рр.), який після одруження з донькою Я. Янсона Елізабет (Elisabeth Janssonius;1615-1681) додав до власного прізвище Янсон. Згодом частину плит нащадки продали на кількох публічних аукціонах, решту 1676 р. купив Йоганнес ван Весберґен. Наступними власниками фірми були його нащадки. Й. ван Весберґен у 1673 і 1676 рр. опублікував в Амстердамі «Atlas Minor».

1694 р. частину мідних плит фірми Я. Янсона купили амстердамські видавці карт Герард Фальк (Gerard Valck, 1652–1726) і Петер Шенк (Pieter Schenk, 1660–1711), іншу придбав Фредерік де Віт.

У 1734/1735 рр. і 1734/1738 рр. «Atlas Minor» опублікував  Анрі дю Созе (Henri du Sauzet; 1687–1754).

Варто зазначити, що у 1630–1636 рр. в Амстердамі поряд з виданнями «Atlas Minor» Я. Янсона почали з’являтися також подібні атласи, які видавав Ян Евертс Кльоппенбурґ (Jean Evertsz Cloppenburg) з Гамерсфельда. До цих атласів входили, зокрема, карти з «Atlas Minor» Меркатора-Гондіуса 1607–1621 рр.

Найбільш цінними для української науки є картографічні документи із зображенням українських земель. У першому томі «Gerardi Mercatoris Atlas ou representation du Monde vniversel» (1633) поміщено сім карт, де зображені українські землі, у другому — шість. У першому томі атласу Янсона-Гондіуса «Gerardi Mercatoris et I. Hondii Atlas novus» (1638) поміщено 11 карт, у третьому томі атласу Я. Янсона «Atlas novus sive Theatrum orbis terrarum» (1652) — одна карта, в історичному атласі Я. Янсона «Accuratissima orbis antiqui delineatio» (1657) — дев’ять карт [Падюка Н. КАРТИ Й АТЛАСИ АМСТЕРДАМСЬКОГО ВИДАВНИЦТВА ГОНДТІВ-ЯНССОНІВ (XVII ст.) У ФОНДІ КАБІНЕТУ КАРТОГРАФІЇ ЛЬВІВСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ НАУКОВОЇ БІБЛІОТЕКИ УКРАЇНИ імені В. СТЕФАНИКА. 2016].

Повністю історична територія України відображена на п’яти дрібномасштабних картах Європи, що зберігаються в атласах. Зокрема, досить докладно українські землі зображені на мапі «Evropa» з першого тому атласу «Gerardi Mercatoris Atlas ou representation du Monde vniversel» (1633). Це — копія створеної Ґерардом Меркатором карти, опублікованої Румольдом Меркатором в атласі 1595 р. [Падюка Н. КАРТИ Й АТЛАСИ АМСТЕРДАМСЬКОГО ВИДАВНИЦТВА ГОНДТІВ-ЯНССОНІВ (XVII ст.) У ФОНДІ КАБІНЕТУ КАРТОГРАФІЇ ЛЬВІВСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ НАУКОВОЇ БІБЛІОТЕКИ УКРАЇНИ імені В. СТЕФАНИКА. 2016].

У першому томі атласу Г. Гондіуса (1633) зберігається й інша карта із зображенням українських земель «Evropa exactissime descripta» (Точний опис Європи). Ця карта поміщена також у першому томі атласу Гондіуса-Янсона «Gerardi Mercatoris et I. Hondii Atlas novus» (1638), як і історична мапа «Evropam sive Celticam veterem» (Європа або давня Кельтія) авторства фламандського географа і картографа Абрагама Ортелія (Abraham Ortelius, 1527–1598) з позначенням стародавніх племен, що проживали на теренах Європи, зокрема й України. Ця ж карта із зміненими картушами зберігається й в історичному атласі Я. Янсона «Accura-tissima orbis antiqui delineatio» (1657), у якому поміщено також інші карти значних частин Європи, проте територія України на них показана лише частково. Так, на мапі «Vetvs descriptio Daciarvm nec non Moesiarvm» (Давній опис Дакії та Мезії) зображена Одещина, на карті «Lvmen historiarvm per Occidentem» (Висвітлення історії Заходу) показано територію України на захід від лінії Чорнобиль–Кілійське гирло, ця ж частина української території відображена на мапі «Imperium Caroli Magni» (Імперія Карла Великого), проте тут позначена тільки система річок і озер, гори Карпати і лісові масиви [Падюка Н. КАРТИ Й АТЛАСИ АМСТЕРДАМСЬКОГО ВИДАВНИЦТВА ГОНДТІВ-ЯНССОНІВ (XVII ст.) У ФОНДІ КАБІНЕТУ КАРТОГРАФІЇ ЛЬВІВСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ НАУКОВОЇ БІБЛІОТЕКИ УКРАЇНИ імені В. СТЕФАНИКА. 2016].

Крім згаданих, в атласі Я. Янсона «Accuratissima orbis antiqui delineatio» (1657) зберігаються й інші історичні карти із зображенням українських земель, проте на них нанесено невелику кількість позначень із написами назв річок і давніх племен. На мапі «Pontvs Euxinvs» (Понт Евксинський) А. Ортелія і карті «Lvmen historiarvm per Orientem» (Висвітлення історії Cходу) показана більша частина території України, крім західних областей; на мапі «Argonavtica» (Аргонавтика) — усі українські землі, на карті «Imperivm Romanum» (Римська імперія) — південна частина Одеської області і Крим. У цьому атласі опублікована також карта шляхів «Tabvla itineraria» (Дорожня карта), на шостому аркуші якої зображено невелику частину півдня України [Падюка Н. КАРТИ Й АТЛАСИ АМСТЕРДАМСЬКОГО ВИДАВНИЦТВА ГОНДТІВ-ЯНССОНІВ (XVII ст.) У ФОНДІ КАБІНЕТУ КАРТОГРАФІЇ ЛЬВІВСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ НАУКОВОЇ БІБЛІОТЕКИ УКРАЇНИ імені В. СТЕФАНИКА. 2016].

Уся територія України зображена й на картах Московського князівства, зокрема на двох картах Ґ. Меркатора «Russia cum confinijs» (Росія з прилеглими територіями), одна з яких — малоформатна, зберігається окремо, але походить з «Atlas Minor» 1607 р., інша — більшого формату — поміщена у першому томі атласу «Gerardi Mercatoris Atlas ou representation du Monde vniversel» (1633). На останній українські землі показані досить докладно. Територія України зображена також на картах Московського князівства нідерландського купця і картографа Ісаака Масси (Isaac Abrahamsz. Massa, 1586–1643), що увійшли до першого тому атласу Гондіуса-Янсона «Gerardi Mercatoris et I. Hondii Atlas novus» (1638). Мапа «Novissima Russiæ tabula» (Найновіша карта Росії) репрезентує Україну повністю і досить докладно, на карті «Moscoviæ pars avstralis» (Південна частина Московії) позначено схід і південь України, північ Кримського півострова, лісові масиви, річки і населені пункти на узбережжі Азовського моря [Падюка Н. КАРТИ Й АТЛАСИ АМСТЕРДАМСЬКОГО ВИДАВНИЦТВА ГОНДТІВ-ЯНССОНІВ (XVII ст.) У ФОНДІ КАБІНЕТУ КАРТОГРАФІЇ ЛЬВІВСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ НАУКОВОЇ БІБЛІОТЕКИ УКРАЇНИ імені В. СТЕФАНИКА. 2016].

Схематично українська територія зображена на картах «Asia» авторства Ґ. Меркатора-молодшого і Г. Гондіуса, що входили до обох томів атласу «Gerardi Mercatoris Atlas ou representation du Monde vniversel» (1633). До другого тому цього атласу ввійшли також мапи «Tartaria» Й. Гондіуса-сина і «Turcici Imperii imago» (Карта Турецької імперії) із зображенням півдня України і Криму. Ця ж територія зображена й на карті «Tvrcicvm Imperivm» (Турецька імперія), що зберігається у третьому томі атласу Я. Янсона «Atlas novus sive Theatrum orbis terrarum» (1652) [Падюка Н. КАРТИ Й АТЛАСИ АМСТЕРДАМСЬКОГО  ВИДАВНИЦТВА ГОНДТІВ-ЯНССОНІВ (XVII ст.) У ФОНДІ КАБІНЕТУ КАРТОГРАФІЇ ЛЬВІВСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ НАУКОВОЇ БІБЛІОТЕКИ УКРАЇНИ імені В. СТЕФАНИКА. 2016].

Найбільш докладно українські землі зображені на картах Таврії Херсонеської і Великого князівства Литовського. Карта під назвою «Tavrica Chersonesvs. Nostra ætate Przecopsca et Gazara dicitur» («Таврія Херсонеська, тепер звана Перекопською і Газарою») авторства Ґ. Меркатора поміщена у перших томах атласів Г. Гондія «Gerardi Mercatoris Atlas ou repre-sentation du Monde vniversel» (1633) і Гондія-Янсона «Gerardi Mercatoris et I. Hondii Atlas novus» (1638), а карта — «Tavrica Chersonesvs, hodie Przecopsca, et Gazara dicitur» («Таврія Херсонеська, тепер звана Перекопською і Газарою») фірми Блау у перевиданні Я. Янсона — зберігається окремо, але походять з атласів. На картах в атласах територія України показана на схід від лінії Житомир–Ізмаїл, на окремих — на схід від лінії Чорнобиль–Кілійське гирло [Падюка Н. КАРТИ Й АТЛАСИ АМСТЕРДАМСЬКОГО  ВИДАВНИЦТВА ГОНДТІВ-ЯНССОНІВ (XVII ст.) У ФОНДІ КАБІНЕТУ КАРТОГРАФІЇ ЛЬВІВСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ НАУКОВОЇ БІБЛІОТЕКИ УКРАЇНИ імені В. СТЕФАНИКА. 2016].

Карти Великого князівства Литовського Гондіусів-Янсонів, можна поділити на дві групи. Перша група — це карти Г. Меркатора «Lithvania» 1607–1633 років видання, На цих картах територія України зображена без східних і південних теренів. У другу групу входять карти «Magni Dvcatvs Lithvaniæ» (Велике князівство Литовське) польського картографа Томаша Маковського (Tomasz Makowski, 1575–1630) у переопрацюванні Г. Гондіуса, одна з яких поміщена у першому томі атласу Гондіуса-Янсона «Gerardi Mercatoris et I. Hondii Atlas novus» (1638). На карті зображено розгалужену гідрографічну мережу, значну кількість населених пунктів, а на карті-врізці — течію Дніпра від Черкас до узбережжя Чорного моря. Українські землі зображені на карті до лінії Остер–Лубни–Черкаси на сході і Черкаси–Брацлав–Кам’янець-Подільський на півдні.

Карти Речі Посполитої видавництва Гондіусів-Янсонів, походять з різних атласів 1607–1644 років видання. Зокрема, «Polonia et Silesia» Г. Меркатора (малоформатна 1607 р. і дві великого формату 1633 р., одна з яких поміщена у другому томі атласу Г. Гондіуса «Gerardi Mercatoris Atlas ou representation du Monde vniversel» (1633), два примірники «Nova Poloniæ delineatio» (1620) Й. Гондіуса-сина, його ж малоформатна мапа «Polonia» (1632), карта «Polonia» великого формату у першому томі атласу Гондіуса-Янсона «Gerardi Mercatoris et I. Hondii Atlas novus» (1638), а також карта «Poloniæ nova et acvrata descriptio» (Нове й докладне зображення Польщі, (1644). На всіх картах Речі Посполитої зображення українських земель обмежене тільки північно-західною частиною Львівщини та українськими етнічними землями Лемківщини, Надсяння, Холмщини й Підляшшя.

Карти Трансільванії («Transylvania», «Transylvania, Siebenbürgen»). Автором карт «Transylvania» є Г. Меркатор, а видавцем — Г. Гондіус; одна з поміщених у першому томі атласу Г. Гондіуса «Gerardi Mercatoris Atlas ou representation du Monde vniversel» (1633). На карті «Transyl-vania, Siebenbürgen» (перший том атласу Гондіуса-Янсона «Gerardi Mercatoris et I. Hondii Atlas novus», 1638) змінено картуш і позначення лісових масивів. На цих мапах зображено Чернівецьку область, південь Івано-Франківської, українські етнічні землі Мармарощини.

Карти Угорщини. Автором карти «Hungaria» є Г. Меркатор; міститься карта у другому томі атласу Г. Гондіуса «Gerardi Mercatoris Atlas ou representation du Monde vniversel» (1633). Карту «Hungaria regnvm» поміщено у першому томі атласу Гондіуса-Янсона «Gerardi Mercatoris et I. Hondii Atlas novus» (1638). На цих мапах подано Закарпатську область, південно-західну частину Львівської, українські етнічні землі Лемківщини й Мармарощини.

Карта «Walachia, Servia, Bulgaria, Romania» Г. Меркатора міститься в другому томі атласу Г. Гондіуса «Gerardi Mercatoris Atlas ou representation du Monde vniversel» (1633) і першому томі атласу Гондіуса-Янсона «Gerardi Mercatoris et I. Hondii Atlas novus» (1638). На карті з останнього атласу змінено картуш з назвою, шрифти, картуш зі шкалою лінійних масштабів і додано ще один масштаб. Ці мапи охоплюють територію Одеської області від Дністровського лиману до Кілійського гирла.

 

Ісаак Абрахамсон Масса (Isaac Abrahamszoon Massa; 1586—1643), голландський картограф, дипломат, посол у Московії, торговець зерном, мандрівник, відомий як автор мемуарів, карт Східної Європи та Сибіру.

Початок XVII століття в Московії пов'язаний з ім'ям Ісаака Масса, який перебував у Москві в 1601-1609 роках у період історії, який отримав популярність як Смутні часи.

У 1601 р. був відправлений своїми батьками до Москви, на навчання торговій справі. Вивчив тут московську мову і завів торгівлю шовком здобувши популярність під ім'ям «Ісаака Аврамова Маси». Став свідком подій другої половини царювання Бориса Годунова, пережив захоплення Москви Лжедмитрієм і був висланий в 1608 в Архангельськ, де відкинув пропозицію нідерландського купця Ісаака Ле Мера взяти участь в черговій експедиції з відшукання північно-східного морського шляху, а в наступному році, перед падінням царя Василя Шуйського, був депортований  разом з іншими іноземними купцями з Московії.

Після прибуття на батьківщину, склав опис подій 1601-1609 року, що отримала назву»Коротка звістка про Московію», яку присвятив Морицю Оранському. У 1612 році опублікував дві статті про події в Московії та географію Сибіру, зокрема землі самоїдів, що увійшли до збірки нідерландського географа Гесселя Геррітца. Супроводив їх докладною картою північних берегів Московії, вздовж Білого, Баренцева та Карського морів, від Архангельська до Печори.

У 1612 р. знову прибув у Московію в званні посланника Генеральних штатів Голландії, провівши у ній досить довгий час. Здобувши тут певний авторитет, отримав чимало цінної інформації, як від московських бояр, дворян і дяків, так і жителів Німецької слободи в Москві.

В 1614 р.ступив у конфлікт з англійським посланником Джоном Мерріком за право торгівлі з Московською державою і доступу до Каспійсько-Волзького торгового шляху. Супроводжував до Нідерландів московські посольства Степана Ушакова та Семена Заборовського у 1614 р. та Івана Кондирєва та Михайла Неверова у 1615 р. В 1615 р. обговорював з царем Михайлом Федоровичем умови військового союзу з Нідерландами проти Швеції.

Картографічна спадщина.

У 1612—1613 роках Масса опублікував дві статті про Смутні часи і з географії «країни Самоїдів» (Сибіру), що супроводжуються картою Московії, в альманасі за редакцією Гесселя Ґеррітса.

Массі приписують п'ять опублікованих карт Московії-Росії та її провінцій, перша з яких була видана Ґеррітсом в Амстердамі в 1613 р.

На картуші карти написано, що вона присвячується цареві Михайлу Федоровичу і «виконана по автографу, який подбав намалювати Федір, син царя Бориса». У верхній частині карти зображено план міста Москви, з іншого боку вид на місто Архангельськ. У перевиданні Вісшера-Піскатора крім Архангельська є краєвиди на Івангород і Кремль, а також сільські пейзажі з лазнею та млином.

Інформація Масси про сибірське узбережжя було прогресом у географії цього регіону, відзначені численні притоки басейну Обі - Іртиш, Тобол, Тавда (річка), Тура (річка), Тюменка (річка), Тазовська губа. Міста Тобольськ, Тюмень, Верхотур'я, Березове, а також регіон, де мешкала Пега Орда. На північному сході, на відміну від попередніх карт обмежених річкою Об, з'являються зображення Єнісея та річки Пясина, район проживання тунгусів (Tinqoesi).

На півдні наведено назви Чорного (Zorno more) та Каспійського морів (Хвалинське море).

Віллем і Ян Блау, Йодокус Хондіус, Ян Янсон, Клаас Янсзон Вісшер брали участь у наступних перевиданнях карт Ісаака Масси, у деяких випадках зі значно зміненим малюнком. В кінці століття карта Вішера послужила джерелом для створення оновленої карти зі зміненим контуром Каспійського і Чорного морів, опублікованої в 1690-1740 роках такими німецькими видавцями, як Йохан Лохнер, Якоб Сандарт і Матеус Зойтер.

До 1635 р. (після смерті в 1632 р. Ґеррітца) мідна дошка перейшла від видавців Атласу Меркатора-Гондіуса до Віллема Блау, який, замінивши ім'я Ґеррітца на своє, включав карту 1614 р. в свої атласи. На звороті текст голландською мовою: Het groot Vorstendom Moscovien, en Russen. Карта публікувалася Віллемом і Яном Блау у виданнях «Нового атласу» (1635) та «Великого атласу» (1662-1665). Мапа входила у всі видання Атласу Блау до 1673 р.

У 1634 р. цю карту перевидає, дещо змінивши її, голландський картограф Ніколас Йоанніс Вісшер (Клаас Янсзон Вісшер) («Tabula Russiae ex autographo, quod delineandum curavit Foedor filius Tzaris Boris desumta…»).

У виданні Матеуса Меріана 1638 року вилучено карту Москви, спрощено текст картуша, змінено декоративні фігури людей і шрифт.

Карта  була перевидана англійською мовою «A Map of Russia» опублікована в атласі 1676 р. Джона Спіда «Prospect of the most famous parts of the world». Гравер: Francis Lamp. Видавництво: T. Bassett and R. Chiswell, London.

1782 року цю карту придбав А. І. Мусін-Пушкін і представив імператриці Катерині II. У 1818 році цю карту переклав російською мовою та гравірував полковник Дейріард Павло Йосипович, начальник четвертого (архівного) відділення військово-топографічного депо.

Однією і тією самою картою неодноразово користувалися західноєвропейські мандрівники, які відвідували Московію (наприклад, Адам Олеарій та Ніколаас Вітсен).

Картою Геррітца цікавилися академіки Ф. Аделунг, К. Бер, її досліджували І. І. Стенбицький, В.А. Кордт, А. А. Даниловський, Н. Д. Чечулін, Д. М. Анучін, Л. С. Берг, Ф. А. Шіоанов, Й. Кеунінг та ін. Походження цієї карти викликало особливо великий інтерес, так академік Б. А. Рибаков навіть висунув гіпотезу про те, що в основі карти Ґерріца був старий креслення московської держави 1523 року. Однак на плані показано місто Борисов (Царьов-Борисов), через що очевидно, що карта не могла бути складена раніше 1599.

1620 р. Карта “Russiae, vulgo Moscovia. Pars Australis. Auctore Isaaco Massa” (Руссія, в просторіччі Московія). Видавець карти – Віллем Янсзон Блау (Амстердам). На мапі міститься назва «OCRAINA», на південь від якої знаходиться Dikoia Pole (Дике Поле). Так з легкої руки Ісаака Масси до європейської науки увійшли: українська назва південних придніпровських степів “Дике поле”, яку на картах почали позначати як “Dikoia Pole” та назва «Окраїна» для московського Наддоння.  На мапі Масси ми бачимо московську «Окраїну», яка не має жодного відношення до подальшої «України». «Окраїна» поміщена у верхів’ї Оки, Дону (Рязанщина).

1638 р. карта опублікована в атласі “Theatrum Orbis Terrarum, sive Atlas Novus”. Відомі видання: 1640, 1641, 1647, 1650, 1659, 1663, 1665 рр. та ін.

1620 р. Карта “Moscoviae Pars Avstralis. Auctore Isaaco Masa” (Частина південної Московщини). Автор: Ісаак Масса.

Для створення карти Московії він використав власні відомості та карти, виготовлені у Московщині. Вперше карта була надрукована в доповненні «Appendix Atlantis» до атласу Г. Меркатора «Atlas Novus», виданому Йодокусом Гондіусом 1633 р. Пізніше входила до всіх атласів Меркатора, які видавали Йодокус Гондіус та Ян Янсон, а також – до атласів В. Блау.

Карта була опублікована в 1638 р. в атласі Гондіуса-Янсона «GERARDI MERCATORIS ET I. HONDII. ATLAS NOVUS, SIVE DESCRIPTIO GEOGRAPHICA TOTIUS ORBIS TERRARUM, TABULIS AENEIS LUCULENTISSIMIS ET ACCURATISSI-MIS EXORNATA, TRIBUS TOMIS DIS-TINCTUS. AMSTELODAMI, APUD IO-ANNEM JANSSONIUM ET HENRICUM HONDIUM, 1638. - T. I. - P. 162-163».

Мова мапи – латинська. Заголовок карти розташований у художньому картуші, у правому верхньому її куті. Картуш з двох сторін підтримують зображення чоловічої і жіночої постатей. Карта має дволінійну рамку, в якій позначено градуси та підписано сторони світу: Septentrio, Meridies, Оссіdens, Oriens. У правому нижньому куті, над рамкою, – шкали лінійного масштабу. У лівому верхньому куті, в декорованій рамці, вміщено текст: D. Isaaco Massa Equiti Nobilifsimo et Regies Suecorum Maieftatis Delegato Amplifsimo D. D. Joannes JanJsonius.

Карта охоплює територію від Вологди (Wologda) на півночі до північної частини Кримського півострова на півдні, від течії Дніпра (без назви) на заході, до течії Волги (Wolga olim Rhafl.) на сході.

В тій частині, що охоплює територію України, на карті позначені: частково Лівобережжя, Приазов’я, Азовське море, північ Кримського півострова, Сіверщина (Ducatus Severiensis) – в басейні річки Сейм, Кримська або Перекопська Татарія (Crimea seu Tartaria Przecopensis) - в Приазов’ї, між течіями Дону (Tanais flu.) та Сіверського Дінця (Donetz Reca, Sevensci Donetz fl).

На північний схід від Приазов’я (Рязанщина) розміщено напис: Ograina (Окраїна) та Dikoia Pole (Дике поле), між течіями річок Сосна і Донець. З заходу Дике Поле обмежене Окою (Осса reca). Вся карта вкрита зображенням лісів, які позначені малюнком у вигляді окремих листяних дерев.

Населені пункти на землях України позначені на узбережжі Азовського моря, півночі Криму та на берегах Сивашу (Golfо de Nigropoli). Назви населених пунктів свідчать про те, що автор використав для створення карти середньовічні портолани. Позначено такі населені пункти: Palestra, Portetti, Combra, Polonixe, Cabardi, Pifan, Lena de Isal, Lena de Gospo, S. Giordgio, показані також соляні копальні - Salinea, на Перекопському перешийку - Sescam, Nouamoenia, Przeсор. На лівому березі Дніпра позначене тільки місто Путивль (Potwlo) та річки. Вздовж річок, з яких підписано назви лише двох, - Кінська (Konjka Wolda flu) та Сейм (Sem fl), і ті, що впадають в Чорне море, позначені міста Nigropol, Naubarum, Pasiris, Hercanum, Torracca, Carcina, Tamiracca, Bonus Portus.

Опис карти подано за М. Вавричин (2004) з дововненнями автора.

1633 р. Карта “Novissima Russiae Tabula. Authore Isaaco Massa” (Найновіша карта Руссії Ісаака Масси).

Карта була опублікована в 1638 р. в атласі Гондіуса-Янсона «GERARDI MERCATORIS ET I. HONDII. ATLAS NOVUS, SIVE DESCRIPTIO GEOGRAPHICA TOTIUS ORBIS TERRARUM, TABULIS AENEIS LUCULENTISSIMIS ET ACCURATISSI-MIS EXORNATA, TRIBUS TOMIS DIS-TINCTUS. AMSTELODAMI, APUD IO-ANNEM JANSSONIUM ET HENRICUM HONDIUM, 1638. - T. I. - P. 158-159».

Для укладання території Правобережної України І. Маса використав польське картографічне джерело, можливо карту Польщі В. Гродецького або її переопрацьований варіант. Вперше карта була надрукована в доповненні «Appendix Atlantis» до атласу Г. Меркатора «Atlas Novus», виданому Йодокусом Гондіюсом 1633 р. Пізніше входила до всіх атласів Меркатора, які публікували Йодокус Гондіус та Ян Янсон, а також – до атласу В. Блау. 1640 р., в Амстердамі, карту видав голландський картограф та гравер Генріх Гондіус (Henricvs Hondivs; 1573—1650). Відомі видання 1638, 1642, 1680 рр. та ін.

Мова мапи – латинська. Заголовок карти розташовано у прямокутному картуші, що має вигляд постаменту, у лівому нижньому куті карти. Над заголовком, в овальній рамці, – текст: Doctrina et humanitate prcedito D. Ifaaco Bernard rerum quce per Mofcoviam maxims trahuntur mercatori peritifsimo, banc Mofcoviae tabula dedicat affnis suis. Hen. Hondius. Над текстом зображено п’ять постатей, які підтримують герб Московії. Під заголовком – шкала лінійного масштабу. Карта має дволінійну рамку. На полі карти нанесено картографічну сітку.

Карта охоплює територію від Нової Землі (NovaZemla) на півночі до Малої Азії (Natalia five Asia Minor) на півдні, від півострова Ютландія на заході до східного берега Каспійського моря (Mare Caspium quod Rufsi vocant Gualentscba more, vocatur etiam Mare sala vel de Bacbu) на сході.

В тій частині карти, що охоплює територію України, позначено Поділля (Podolia), Сіверщину (Ducatus Severiensis), Перекопську Татарію (Crimea seu Tartaria Przecopensis), Кримський півострів (Taurica Cberfonefus), Чорне (Pontus euxinus Rutbenis Zomo More) і Азовське (Mare della Zabache olim Maeotis Palus) моря. Показаний Дніпро з розгалуженою мережею приток, назви більшості з них відсутні. Течія Дніпра зображена прямою лінією, що тягнеться з півночі на південь. Позначено міста: Берестя (Bressia), Пінськ (Pinsk), Турів (Throw), Городок (Horodok), Петриковичі (Petrykouycze), Чорторийськ (Czartorysko), Степань (Stepen), Олика (Olyka), Чуднів (Czudnow), Овруч (Owrucz), Чорнобиль (Czernobel), Київ (Kyowia), Навоз (Nawos), Біла Церква (Bialla cerkiew), Летичів (Latyczow), Кам’янець (Kamieniec), Брацлав (Braclaw), Галич (Halicz), Коломия (Colonia), Снятии (Sniatyn), Білгород (двічі – Byalogorod, Bialigrod), Очаків (Orczakow), Аслан-Кермен (Оflam Kiermen). На лівому березі Дніпра позначені міста: Чернігів (Czemibow), Путивль (Potwlo), Переяслав (Prziasloui), Налюбів (Nalubow), Русанів (Russinow) та ін.

Густа мережа населених пунктів позначена у Приазов’ї та на Кримському півострові, назви їх запозичені з італійських портоланів - Раlastra, Polonixi, Porteli, Combra, Zagon, Pidea, Bonus Portus, Nigropoli.

На мапі московська Рязанщина показана як OCRAINA (Окраїна), на південь від якої знаходиться Dikoia Pole (Дике Поле). Росія (Сибір) на карті – Tartariae (Тартарія).

Опис карти подано за М. Вавричин (2004) з дововненнями автора.

Історична довідка. Назва Окраі(ї)на на картах починає з’являтися на поч. XVII ст. Це територія у верхів’ї Оки та Дону (Рязанщина), інколи «Окраїна» на картах це – українсько-татарське прикордоння.  Московська «Окраїна» не має жодного відношення до  «України». У фінській мові є слово "raja" - межа, кордон. Ймовірно, що «Окраїна» це угро-фінське Окське прикордоння, південна межа угро-фінської Московщини.

Московські шовіністи стали пояснювати назву нашого краю Україна як «окраїна Росії», тобто вклали в це слово принизливий і невластивий йому зміст. Картографічні джерела це все добре спростовують, де на одній карті містяться дві назви «Україна» та «Окраі(ї)на».

Окраїна – крайня частина якої-небудь території; край (Академічний тлумачний словник (1970—1980).

В тій же Бібл. (Париж. – А. Б.) є знаменитий глобус Корнеліуса, зроблений в 1660-1670 р. На цім глобусі територія по обидва боки Дніпра має надпис великими літерами «Ukrania» (Україна), включаючи в себе Волинь і Подолію. Московію названо Московією. Сумежжя між Московією і Нагайською Татарією має надпис невеликими літерами: «ocraina» — се окраїна Московської Держави на схід і північ од Слободської України, що нині зветься Харківщиною. З цих надписів видно, що географи ясно уявляли собі ріжницю між словами: Україна і окраїна [Сергій Шелухін. Назва України: з картами. 1921].

1636 р. Вільгельм Гондіус  (біля 1598—1652 або 1658) – фламандський картограф, гравер, художника.

Карта «MAGNI DVCATVS LITHVANIÆ». Мапа видана в Амстердамі. На карті виділено українські історико-географічні землі: Podlachia (Підляшшя), Russia  Rubra (Червона Русь), Volhynia (Волинь), Podolia (Поділля), Pocutiae (Покуття) та ін.

Гравюра Вільгельма Гондіуса (1651): «Bohdan Chmielnicki Exercitus Zaporovieñ. Præfectus, Belli Servilis Autor Rebelliumq. Cosaccorum et Plebis Ukrayneñ Dux» (Богдан Хмельницький. Війська Запорізького Головнокомандувач, Війни Хлопської Зачинатель, Повсталого Козацтва і Народу Українського Князь).

Життя та творчість Вільгельма Гондіуса значною мірою були пов’язана із Річчю Посполитою, зокрема і з Україною. В 1641 р. у пошуках кращого життя він переїхав  з Гааґи до Гданську. Тут він проживав  з 1641 р. по  1654 р., виконував замовлення різних видавців. Працював як придворний гравер польських королів Владислава IV і Яна-Казимира. Вільгельм Гондіус створив багато портретів монархів, магнатів, воєвод, канцлерів, бургомістрів, містян, учених. Він створив декілька майстерно вирізьблених, очевидно, за малюнком з натури, портретів гетьмана Богдана Хмельницького (деякі науковці говорять про три портрети). У 1651 р. Гондіус зробив гравюру, яка стала найвідомішим прижиттєвим портретом гетьмана Б. Хмельницького. 24 грудня 2015 р. НБУ ввів в обіг з пам'ятну монету «Богдан Хмельницький».

На реверсі на дзеркальному тлі увігнутої поверхні монети відтворено: ліворуч - портрет Богдана Хмельницького художника Вільгельма Гондіуса (1651), праворуч - центральний фрагмент прапора гетьмана з його ініціалами та абревіатурою гетьманського титулу, унизу півколом розміщено напиc БОГДАН ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ.

1640 р. Віллем Пітт та Йоханнес ван Вазенберг, голландські картографи, в Амстердамі, на основі карт Ісаака Маcси (1633 р., 1638 р.), видали власну мапу Московії (Moscovia, Pars Australis, Auctore Isaaco Massa). На мапі південна Московщина показана як Ocraina, на південь від якої знаходиться Dikoia Pole (Дике Поле).

Йоганн Янсоніус (Ян Янсон, нід. Johannes Janssonius; 1588, Арнем — 11 червня 1664, Амстердам), нідерландський картограф, який жив і працював в Амстердамі в XVII столітті.  Народився в Арнемі, де його батько (Ян Янзон Елдер) працював видавцем і продавцем книг.

1612 р. Ян  Янсон  одружився з дочкою  Йодокуса Гондіуса, після чого розпочав друкарську справу в Амстердамі. Свої перші карти Ян Янсон видав у 1616 р. (мапи Франції та Італії). З 1623 р. Ян Янсон став власником книгарень у багатьох містах Європи (у Франкфурті-на-Майні, Данцигу, Стокгольмі та деяких інших європейських містах). Протягом 1628–1651 рр. він видавав «Atlas Minor» в Амстердамі. До цих видань увійшли нові карти, автором яких був Й. Гондіус-син. Атласи видавались латинською, французькою та німецькою мовами.

Попри смерть дружини Єлизавети в 1627 р. і нового одруження, в 1633 р. він укладає партнерський договір з її братом Генріхом Гондіусом (Henricus Hondius II., Hendrik Hondius der Jüngere; 1597-1651).

Паралельно з Яном Віллемом Блау (1596—1673) починає видавати атласи Меркатора-Гондіуса.

1636 р. розпочалася нова фаза у розвитку атласу Гондіуса-Янсона: активно публікувалися нові карти, якими поступово замінили майже усі мапи Г. Меркатора і Й. Гондіуса.

1638 р. головним видавцем фірми став Я. Янсон, хоча прізвище Гондіуса було присутнє у видавничій адресі до 1641 р. У цьому ж 1638 р. назву атласу змінили на «Atlas Novus...», оскільки майже всі карти Г. Меркатора і Й. Гондіуса були замінені новими. У наступних виданнях «Atlas Novus...» залишилися лише окремі карти з давнього складу атласу.

Спочатку «Atlas Novus...» опублікували у двох томах у голландській версії. У цьому ж році (1638) цей атлас вийшов у трьох томах у латинській версії й в одному томі — в німецькій. Один з томів був повністю присвячений Італії. Четвертий том – карти англійського графства – виходить в 1646 р., через рік після аналогічного видання Блау. Однак навряд чи це був плагіат – багато карт були складені раніше Блау, інші були присвячені іншим регіонам, ніж у Блау.

У 1639 р. з’явилася французька версія цього атласу у трьох томах. Усі версії, крім іспанської чотиритомної, почергово розширювались: голландська — до дев’яти томів, латинська — до 11-ти, французька до шести й німецька — до 11-ти.

Крім «Atlas Novus...», у форматі folio видавались «Appendix...», «Atlas Maior», «Atlas Contractus» і «Atlas Maritimus», а також окремі карти країн і морів. У публікації атласів Я. Янсон співпрацював також з фірмою Блау. Через різницю у поглядах щодо видавничих інтересів Г. Гондіус і Я. Янсон змушені були розійтись. З того часу Г. Гондіус фігурував як видавець атласів у латинській, французькій і англійській версіях, але майже ніколи у голландській.  1641 р. Г. Гондіус видав останній атлас Меркатора-Гондіуса.

До 1660 р. Атлас (вже під назвою «Atlas Maior») містив 11 томів, та об'єднав роботи близько 100 видатних картографів та граверів. Атлас серед іншого містив опис «більшість міст світу», атлас водного світу («Atlas Maritimus» в 33 картах) і Небесний атлас «Harmonia Macrocosmica» Андреаса Целларія. Атлас видавався на голландській, латинській, французькій та німецькій мовах.

Перевиданням атласу Я. Янсона в Англії займався англійський видавець Мозес Пітт (Moses Pitt; 1639–1697) разом з Йоганнесом ван Весберґеном і його синами. При цьому карти для «The English Atlas» М. Пітта друкувались з оригінальних друкарських форм. Планувалось видати 11 томів, проте були опубліковані тільки чотири у 1680–1683 рр. Причиною цього стала смерть Йоганнеса ван Весберґена і банкрутство М. Пітта.

Нащадками Я. Янсона були дві його доньки й діти померлого сина. Кожен спадкоємець отримав третину маєтку, протее окремі праці, серед яких «Atlas Maior» і «Atlas Minor», залишались нерозділеними в продовж шести років після смерті Я. Янсона. Це давало можливість і надалі публікувати згадані атласи. Згідно з волею Я. Янсона, управління складом і друкарнею виконував його зять Йоганнес ван Весберґен (Johannes Jansson van Waesbergen; 1616-1681; працював у 1642–1681 рр.), який після одруження з донькою Я. Янсона Елізабет (Elisabeth Janssonius;1615-1681) додав до власного прізвище Янсон. Згодом частину плит нащадки продали на кількох публічних аукціонах, решту 1676 р. купив Йоганнес ван Весберґен. Наступними власниками фірми були його нащадки. Й. ван Весберґен у 1673 і 1676 рр. опублікував в Амстердамі «Atlas Minor».

У 1666 р. Спадкоємці Янсоніуса видали у Амстердамі «Atlas contractus - sive Atlantis majoris compendium». До атласу включено карти вітрів, світу, полярних регіонів, 14 карт Північної та Східної Європи, 38 карт Німеччини, 17 карт Нідерландів, 11 карт Великої Британії та Ірландії; 20 карт Франції, 16 карт Італії, 13 карт Іспанії, 7 карт Африки, 13 карт Азії та 18 карт Америки.

1694 р. частину мідних плит фірми Я. Янсона купили амстердамські видавці карт Герард Фальк (Gerard Valck, 1652–1726) і Петер Шенк (Pieter Schenk, 1660–1711), іншу придбав Фредерік де Віт.

У 1734/1735 рр. і 1734/1738 рр. «Atlas Minor» опублікував  Анрі дю Созе (Henri du Sauzet; 1687–1754).

1649 р. Ян Янсон (Йоганн Янсоніус ). Карта “Vetus Descriptio Daciarum nec non Moesiarum”. Українські землі на карті позначено як Сарматія Європейська (Sarmatiae Europaeае Pars).

1657 р. Ян Янсон (Йоганн Янсоніус). Карта “Typus Generalis VKRAINÆ sive PALATINATUM PODOLIÆ, KIOVIENSIS et Braczlawiensis terras  nova delineatione   exhibens” (Генеральна карта України).

Гравер карти -  Герард Вальк.

Карта є переопрацюванням Яном Янсоном Генеральної карти України Г. Боплана, вигравіюваної і виданої В. Гондіусом у Ґданську 1648 p., зокрема її четвертого варіанта, надрукованого бл. 1651 р. і доповненого двома примітками на полі карти про Лоївську (1649) та Берестецьку (1651) битви. Загалом автор повторив за Бопланом зображення території трьох українських воєводств, проте карта має деякі відмінності: землі Брацлавського воєводства продовжені на північний захід, займаючи південну частину Поділля; Покуття зміщене на схід і простягається на невеликому відтинку вздовж правого берега Дністра. Слід відзначити, що рівень виконання гравюри значно нижчий, ніж робота В. Гондіуса.

Опис карти подано за виданням: Вавричин М. Україна на стародавніх картах (середина XVII – друга половина XVIII ст. / М. Вавричин, Я. Дашкевич, У. Кришталович // К.: ДНВП “Картографія”, 2009. – 224 с. з доповненнями автора.

Вперше карта, без картографічної сітки, з’явилася у «Atlas Маіог», виданому Я. Янсоном у 1657 p. (Амстердам), і входила у його атласи до 1664 р. Масштаб – 1:1 600 000. У правому кутку – лінійки масштабів (“Milliaria Oeranica”, “Milliaria Polonica”, “Milliaria Germanica”, “Milliaria Italica”, “Lencæ Gallicæ”, “Milliaria Moscovitica”).

На карті позначено межі воєводств Київського, Подільського, Волинського, Брацлавського, на півдні позначено Чорне море й частина Криму. У лівому верхньому кутку під гербом з польською короною нагорі – сувій паперу з назвою карти. На чудово декорованому картуші зображені українські козаки і гетьман Богдан Хмельницький. Внизу зліва – сувій з умовними позначеннями на карті. Мова видання – латинська. Техніка – гравюра на міді. Титул розташований у верхній частині гравюри. Акварельне колірування.

Легенда поміщена в інший картуш – “Signorum vel Characterum declaratio”, “Vrbs Antiqum Christianum, Oppidum Turcæ, Pagus, Ruinæ, Fous, Flumon, Signum quo Flumen decurerit, Pagi Tartarum Homaijbiorum, Mous Molendinum, B Transitus”. Між рамками карти позначені сторони світу: Septentrio, Meridies, Oriens, Occidens.

На цій карті показано місце Лоївської (1649 р., битва між військами гетьмана Богдана Хмельницького під керівництвом Михайла Станіслава Кричевського і литовськими військами під керівництвом Януша Радзивілла) та Берестецької битв (1651 р.). Формат карти  42,2 × 54 см.

Біля міст Лоєва (Lojowogrod) та Любеча (Lubiecz) напис: «А’ Dne. 1649 die 31 July ad Lojowogrod D.V. fub hoc Sig. Princeps Januffius Radziwil Lithuaniæ Generalis, Triginta sex Millia Cofacorum Rebellium profugavit: Ducemque eorum Michaelem Krayczewski ccepit (У цьому місці 31 липня 1649 року Божого біля міста Лоєва литовський гетьман князь Януш Радзивілл переміг 36 000 бунтівних козаків, а їхній [полковник] Михайло Кричевський загинув (лат.).

Між Сокалем (Sokol) та Берестечком (Bereftetzkov), на річці Південний Буг, nt; напис: «Circa Bereftezium ubi hœc nota + reperitus Johannes CafimirusRex Pol. Cecidit et infugam vertit 30 000 Tartaros et Rebelles Cosacos A0. 1651 die 30 Juny (Біля Берестечка, де знаходиться позначка “+“ польський король Ян Казимир побив і змусив до втечі 30 000 татар та бунтівних козаків року 1651, дня 30 червня).

На карті позначено місце козацької скарбниці (Scabnica woyskowa Kosasky) й всі пороги та більшість островів Дніпра, три Великі татарські переправи через Дніпро (Wielka Przeprawa Tatarska).

1680 р. спадкоємець Яна Янсона — Йоганнес ван Весберґен (Joannes Janssonius van Waesbergen) спільно з книгарем Мозесом Пітом (Mosses Pitt) перевидали карту, здійснивши на формі кілька змін: додали картографічну сітку, змінили картографічне зображення Полісся тощо. У цьому варіанті карта друкувалась у «The English Atlas», що видавався в Амстердамі впродовж 1680-1683 pp.

Третій варіант карти Я. Янсона був виданий у 1686 р. Герардом Фальком та його учнем Петером Шенком I, які, придбавши плиту карти, додали на ній тільки свою видавничу примітку. Карта зустрічається у голландських збірних атласах. Карта перевидавалася до початку 1700-х рр.

У 1660-их рр. карту «Typus generalis Ukrainae sive palatinatuum Podoliae, Kioviensis & Braczlaviensis terras nova delineation» (Генеральна карта України) видав друкар і картограф з Нюрнберга Йоганн Гофман (Johann Hoffmann; 1629–1698). Гравер карти – Вільгельм Пфан (Wilhelm Pfann; 16..-170.).

1670 р. Йоганн Янсоніус (Ян Янсон). Карта “TRACTUS BORYSTHENIS vulgo DNIEPR et NIEPR dicti, à KIOVIA ad Urbum OCZAKOW, Moses Pitt”.

Карта Дніпра Йоганна Янсоніуса є детальним переопрацюванням 3-аркушевої карти Дніпра Г. Боплана, що вперше була надрукована Яном  Блау у «Atlas Маіог» (Амстердам, 1662 р.). Карта Я. Янсона складається з трьох частин, кожна з яких відповідає одному аркушеві карти Г. Боплана. З видавничою приміткою спадкоємців Я. Янсона (Apud Hereies Joannis Janssoni) карта без змін у картографічному зображенні була опублікована бл. 1670 р.

Вперше карта, без видавничої примітки, надрукована у атласі одного із спадкоємців автора — Йоганнеса ван Весберґена «The English Atlas» (Оксфорд, 1680-1683), виданому спільно з лондонським книгарем Мозесом Піттом (Moses Pitt; 1639–1697). При цьому карти для «The English Atlas» М. Пітта друкувались з оригінальних друкарських форм. Планувалось видати 11 томів, проте були опубліковані тільки чотири у 1680–1683 рр. Причиною цього стала смерть Яна Янсона Весберґена і банкрутство М. Пітта.

Згодом плиту цієї карти, як й інші плити Яна Янсона, придбали амстердамські видавці Герард Фальк і його учень Петер Шенк старший. Бл. 1690 р. вони опублікували карту, єдиною зміною на якій був затертий номер сторінки у правому верхньому куті і замінена видавнича примітка спадкоємців Янсона. Карта входила до багатьох збірних атласів кінця XVII – початку XVIII ст., зокрема й до атласу Й. Гоманна (1712).

 

Голландська родина вчених та типографів-видавців Блау

Віллем Янсзон Блау (Willem Janszoon Blaeu; 1571—1638) — голландський гравер, картограф та видавець. У 1633 році він був призначений картографом Голландської республіки, а також офіційним картографом Голландської Ост-Індської компанії. Блау створив велику колекцію карт і здійснив широку видавничу діяльність, опублікувавши праці таких вчених, як Рене Декарт, Віллеброрд Снелл, Герхард Йоганн Фосс, Пітер Корнеліс Хофт та інших.

Сини Віллема Блау:

Ян Віллем Блау (Jan (Joan) Willemsz Blaeu; 1596—1673) — голландський гравер, картограф та видавець. Про життя Яна Блау відомо небагато. Він навчався в Лейдені в 1620 році і отримав там ступінь доктора права. У 1623 році вступив до Падуанського університету. Ян Блау був одружений на Ґертруді Вермюлен, у них було шестеро дітей.

Його ім'я з'являється в «Atlantis Appendix», опублікованому в 1631 році, вірогідно, що він допомагав батькові в його бізнесі після завершення навчання. У 1635 році з'явилося перше видання 2-томного «Нового атласу» (повна назва: лат. Theatrum orbis terrarum або Atlas novus), редагування та перевидання якого підтвердило репутацію Блау як картографа. Протягом усього життя фірма Блау конкурувала з видавництвом Яна Янсона. У 1638 році, після смерті батька, Ян разом зі своїм братом Корнелієм продовжив його справу, а також став наступником батька на посаді картографа Голландської Ост-Індської компанії. Після смерті брата Корнеліуса в 1648 р. він сам керував створеною батьком компанією.

Корнеліус Блау (CORNELIUS Blaeu; 1610—1648) — голландський гравер, картограф та видавець.

Atlas Maior

ВЕЛИКИЙ АТЛАС або КОСМОГРАФІЯ Блау (Atlas Maior) – атлас, опублікований в Амстердамі між 1662 та 1672 рр. і містив 594 карти (1667) та близько 3 000 сторінок тексту в одинадцяти (латинське видання 1665 р.: «Geographia qvæ est cosmographiæ Blavianæ»), дванадцяти (французьке видання 1667 р.: «Le grand atlas ou Cosmographie blaviane, en laquelle est exactement descritte la terre, la mer et le ciel»), дев'яти (голландське видання: «Grooten atlas, oft werelt-beschryving, in welcke 't aertryck, de zee en hemel wordt vertoont en beschreven»), десяти (німецьке видання) томах. Перші томи були опубліковані в 1662 р., останній том був завершений в 1665 р., але Ян продовжував переробляти кілька томів. Згодом визнаний шедевром голландського картографічного мистецтва XVII ст.

Як і атлас Авраама Ортеліуса «Theatrum Orbis Terrarum» (1570), Атлас Блау вважається шедевром Золотого століття голландської / нідерландської картографії. Пишний стиль оформлення карт, що існував в голландській картографії XVI-XVII ст. і представлений в Атласі Блау у всій його величі, на думку багатьох дослідників, ніколи згодом не був перевершений.

Атлас складають гравюри на міді, розфарбовані вручну карти, витончені титульні листи. Обов'язковим елементом оформлення карт є картуші, графічні прикраси у вигляді щита або сувою, на якому поміщається напис. Вишукані алегоричні фігури супроводжують кожну картку і допомагають розкрити її зміст.

Заплановане видання 12 томів «Atlas Maior» Яна Блау іспанською мовою так і залишилося незавершеним (створено 10 томів). Під час великої пожежі в Амстердамі 23 лютого 1672 р. його майстерня повністю згоріла. Загинули друкарські верстати, книжки, папір. Смерть Яна Блау в наступному році з великою ймовірністю можна пояснити тим, що він так і не оговтався від удару, завданого йому пожежею. Він був похований в амстердамському храмі Вестеркерк. Його компанія припинила своє існування в 1698 р.  

Проте, цей 9-12-томний атлас був лише як перша частина набагато більшої роботи, про що свідчить повна назва атласу: «Atlas Maior, sive Cosmographia Blaviana, qua solum, salum, coelum, accuratissime describuntur». Друга частина (по берегах, морях та океанах) та третя частина (з картами неба) не були створені.

«Atlas Maior» був наймасштабним та найдорожчим виданням XVII ст. Крім мови видання, кожний із надрукованих примірників атласу з 1662 р. до 1672 р. сильно відрізнявся один від одного якістю оформлення та декорування. Це напряму залежало від побажань замовників і суттєво впливало на вартість виробу. 

1674 р. амстердамський видавець Фредерік де Віт придбав на аукціоні більшу частину плит з майстерні Блау, в тому числі й форми карт чотирьох українських воєводств, і вміщував їх у деяких примірниках «Atlas Minor», не міняючи видавничої примітки Блау.

Близько 1725 р. з’явилося чергове перевидання «Atlas Maior» Фредеріка де Вітта. Це був чудовий великий атлас (76 карт), розфарбований вручну.

З 1706 р. карти видавав амстердамський картограф П’єр Мортьє зі своєю видавничою приміткою. Його спадкоємці Йоханес  Ковенс (Covens Johannes; 1697-1774) та Корнель Мортьє (Cornelis Mortier; 1699-1783), які очолили фірму 1721 p., знову перевидали карти, замінивши видавничу примітку на свою.

«Атлас Блау — ван дер Хема»

Один із унікальних екземплярів атласу був вигравірований в Амстердамі і випускався частинами з фарбованими від руки гравюрами знаменитим голландським колекціонером географічних карт Лоренсом ван дер Хемом (1621-1678). За даними Нідерландського інституту історії мистецтв (RKD), Ван дер Хем подорожував Італією, а після повернення одружився і оселився в Херенграхті, аристократичному житловому районі на одному з трьох головних каналів Амстердама. Там він зібрав матеріал, який використав для доповнення свого особистого екземпляра географічного «Великого атласу» (Atlas Maior).

«Великий атлас» був популярний в Амстердамі, він публікувався частинами. Це була найбільша і найдорожча книга, видана в сімнадцятому столітті. Щоб заощадити гроші, колекціонери могли купувати його просто без рукописних мініатюр. Однак Лоренс ван дер Хем пішов далі і розпорядився гравірувати та роздрукувати свої карти, а потім попросив кращого професійного картографа Дірка Янса ван Сантена, розфарбувати їх вручну.

Основна частина особистого екземпляра ван дер Хема має низку доповнень, включаючи том секретних карт, створених Голландською Ост-Індською компанією (VOC), які ніколи не входили до першої публікації. Вся колекція Ван дер Хема складається з 46 томів з чотирма додатками та портфоліо окремих карт, які разом включають понад 2400 повнокольорових карт та малюнків портів, веж та пейзажів відомих голландських художників, таких як Андріс Бекман, Гаспар Буттатс, Ян Петерс Перший, Бонавентура Петерс, Жак Калло і Корнеліс Геррітс Декер. Деякі художники, які привозили малюнки, зроблені під час своїх подорожей, також включали свої роботи в атлас, наприклад Ламберт Домер, Ян Хаккерт, Адріан Матам, Рулант Саверей, Віллем Схеллінкс, Рейнір Нумс, відомий як «Зееман», і багато інших. Цей унікальний екземпляр, який нині зберігається в колекції Австрійської національної бібліотеки у Відні, був оцифрований і в 2003 році доданий до реєстру ЮНЕСКО «Пам'ять світу» (UNESCO Memory of the World Register). У 2011 році було завершено проект факсимільного видання «Атлас Блау — ван дер Хема».

Унікальна колекція карт Ван дер Хема стала популярною пам'яткою Амстердама ще за життя колекціонера, і багато мандрівників, які на той час відвідували Амстердам, заходили до будинку Ван дер Хема, щоб переглянути колекцію. Одним із них був Козімо III Медічі, великий герцог Тоскани, який відвідав Херенграхт 2 січня 1668 р.

Після смерті Ван дер Хема в 1678 атлас успадкувала його дружина, а після її смерті – дочка Агата, а потім і інша дочка Агнес.

9 березня 1711 р. німецький мандрівний учений Захаріас Конрад фон Уффенбах здійснив візит до дочки Лоренса Агати (Юнгфер ван дер Гемм), щоб подивитися її «Блакитний атлас», за який граф д'Аво запропонував їй 20 000 гульденів, але вона оцінила його в 50 000 гульденів. Повідомляється, що Конрад фон Уффенбах був вражений розфарбуванням, виконаним майстром, якого він називав Дірком Янссеном ван Сантеном.

Після смерті Агнес в 1712 р. онук Ван дер Хема продав його на аукціоні в 1730 р. принцу Євгену Савойському, штатгальтеру контрольованих Австрією Південних Нідерландів, за 22 000 флоринів. Після покупки атлас став називатися «Атласом Євгена» (Eugenius-atlas). Принц перевіз раритет до Відня, де досі атлас є одним із найцінніших експонатів у колекції Австрійської національної бібліотеки.

Передісторія.

Сімейна фірма «Блау» була заснована 1596 р.  голландським географом, картографом, математиком та астрономом, учнем  данського астронома Тихо Браге (1546—1601), Віллемом Янсзоном Блау. Спеціалізувалася з випуску карт, книг, географічних атласів, а також земних і небесних глобусів. Глобуси фірми «Блау» вирізнялися своєю точністю та вишуканістю. Атласи виробництва Віллема Блау поряд із картами подають розлогий текст географічного та історичного змісту. 1638 р., після смерті батька (Віллема Блау)  Ян Віллем Блау  (Jan (Joan) Willemsz Blaeu; 1596—1673) разом з братом Корнеліусом (CORNELIUS Blaeu; 1610—1648) продовжив його справу, а також став наступником свого батька на посаді картографа Голландської Ост-Індської компанії. Після смерті брата в 1648 р. він сам керував створеною батьком компанією.

Під час роботи в ній синів засновника Корнеліуса і Яна фірма досягла найвищого розквіту, що тривав аж до її знищення під час пожежі в 1672 р. Був вдосконалений друкарський верстат, що дозволило друкувати атласи великого формату.

У 1629 році Віллему Янсзону Блау вдалося придбати друковані форми Йодокуса Гондіуса. Пізніше він опублікував Додаток про Атлантиду до атласу Меркатора в 1630 році, який містив 60 карт, але не мав тексту (37 з яких були картами Гондіуса). Назва Гондіус на друкованих бланках була змінена на Блау, ця подія поклала початок тривалому суперництву між видавництвами Блау та конкуруючим видавцем Гондіус/ Янсон.

Наступного року вийшло нове видання з 98 картами та описовим текстом латинською мовою.

Отже, паралельно з Яном Віллемом Блау Ян Янсон починає видавати атласи Меркатора-Гондіуса (з 1650-их рр. видавалися атласи і під назвою «Atlas Maior»).  1636 р. розпочалася нова фаза у розвитку атласу Гондіуса-Янсона: Яном Янсоном активно публікувалися нові карти, якими поступово замінили майже усі мапи Г. Меркатора і Й. Гондіуса. 1638 р. головним видавцем фірми став Я. Янсон, хоча прізвище Гондіуса було присутнє у видавничій адресі до 1641 р. У цьому ж 1638 р. назву атласу змінили на «Atlas Novus...», оскільки майже всі карти Г. Меркатора і Й. Гондіуса були замінені новими. У наступних виданнях «Atlas Novus...» залишилися лише окремі карти з давнього складу атласу.

1634 р. Віллем Блау  та його син Ян зробили публічне оголошення в амстердамській газеті, що вони опублікують свій власний атлас. Атлас був завершений в 1635 р. і з'явився в чотирьох різних варіантах: «Novus Atlas» (німецьке видання, 208 карт у двох томах), «Theatrum Orbis Terrarum, sive, Atlas Novus» (латинське видання, 207 карт у двох томах), «Toonneel des Aerdrycks» (голландське видання, 207 карт у двох томах) і, нарешті, «Theatre du Monde ou Nouvel Atlas» (французьке видання, 208 карт у двох томах).

Після смерті батька в 1638 р. Ян продовжував переробляти і розширювати атлас. Тритомне видання було опубліковано 1640 р. Пізніше Ян видав «Атлас Англії» з картами Джона Спіда (John Speed), 1654 р. – «Атлас Шотландії» з картами Тімоті Понта (Timothy Pont) і Роберта Гордона (Robert Gordon). 1655 р. – «Novus Atlas Sinensis» (Атлас Китаю) Мартіно Мартіні (Martino Martini's), який був доданий відповідно до четвертого, п'ятого та шостого томів «Blaeu's Atlas Novus».

Атласи Блау (1630 р. – 1650-і рр.).

Латинські видання:

·        Theatrum Orbis Terrarum, two volumes, Willem and Joan Blaeu 1635.

·        Appendix, Joan and Cornelis Blaeu 1640.

·        Theatrum Orbis Terrarum, sive Atlas Novus. Partis Primae pars altera. 1645.

Французькі видання:

·        Le Theatre du Monde, two volumes, Willem and Joan Blaeu. 1635.

·        Theatre du Monde ou Nouvel Atlas, two volumes, Willem and Joan Blaeu. 1638.

·        Theatre du Monde ou Nouvel Atlas, two volumes (new edition), Willem and Joan Blaeu 1638.

·        Le Theatre du Monde, ou Nowel Atlas ... La Seconde Partie de la Seconde. 1644 (Амстердам).

·         Appendice, Willem and Joan Blaeu 1640.

Голландські видання:

·        Toonneel des Aerdrycks, two volumes, Willem and Joan Blaeu 1635.

·        Toonneel des Aerdrycx, oft Nieuwe Atlas, uytgegeven door Wilhelm en Joan Blaeu. Vierde Deel. 1645.

·        Appendix Theatri... et Atlantis, second edition, Willem Jansz. Blaeu. 1631.

·        Appendix, Willem and Joan Blaeu. 1642.

·        Toonneel des Aerdrycx, oft Nieuwe Atlas, uytgegeven door Wilhelm en Joan Blaeu. Eerste Deels Tweede Stuck. 1650.

Німецькі видання:

·        Novus Atlas, Willem Jansz. Blaeu. 1634/35.

·        Novus Atlas, two volumes, Willem Jansz. Blaeu. 1635.

·         Novus Atlas, das ist Welt-beschreibung mit schönen newen aussfuehrlichen Land-Taffeln.... 1642.

У «Космографії» Блау поміщені карти де зображено українські історико-географічні землі: «Taurica Chersonesus», «Polonia Regnum, et Silesia Ducatus», «Hungaria Regnum», «Transylvania, Sibenburgen», «Walachia, Servia, Bulgaria, Romania», «Tabula Russiæ», «Russiæ, vulgo Moscovia dictae, partes septentrionalis et orientalis», «Russiæ, vulgo Moscovia, pars australis» та ін.

1662 р. видавництво «Блау» друкує в II томі (латинською мовою) атласу (Atlas Maior) чотири карти русла Дніпра:

*«Tractvs Borysthenis Vulgo Dniepr et Niepr dicti, а Kiovia usque ad Bouzin» (Русло Бористена, або, по-народному Дніпра чи Ніпра – від Києва до Бужина). Автор Г. Боплан. Масштаб бл. 1 : 230 000. У правому нижньому куті – картуш карти, обабіч якого зображено п’ять постатей козаків;

*«Tractvs Borysthenis Vulgo Dniepr et Niepr dicti, а Bouzin ad Chortyca Ostrow» (Русло Бористена, або, по-народному Дніпра чи Ніпра – від Бужина до острова Хортиця). Автор Г. Боплан. Масштаб бл. 1 : 230 000. Посередині нижньої частини карти – картуш прямокутний, обабіч якого зображено шість постатей козаків;

*«Tractvs Borysthenis Vulgo Dniepr et Niepr dicti, а Chortika Ostro ad Urbem Oczakow..» (Русло Бористена, або, по-народному Дніпра чи Ніпра – від Острова Хортиця до міста Очаків, де він впадає до Понту Евксинського). Автор Г. Боплан. Масштаб бл. 1 : 230 000. У лівому нижньому куті – овальний картуш карти, обабіч якого зображено п’ять постатей козаків;

*«TRACTVS BORYSTHENIS, VULGO DNIEPR ET NIEPR DICTI, A CIVITATE CZYRCASSI AD OSTIA ET ILMIEN LACUM, PER QUEM IN PONTUM EUXINUM fi EXONERAT. SUPERIOREM HUI FLUMINIS PARTEM, A CZŸRKASSI NIMIRUM AD FONTES USQUE, VIDE IN TABULA LITHVANIÆ» (Русло Бористена або, по-народному, Дніпра чи Ніпра – від міста Черкаси до гирла й озера Ільмень, через яке він впадає в Понт Евксинський. Верхню частину його течії від Черкас аж до витоків дивись на карті Литви). Карта складена Яном Віллемом Блау 1648 р. Масштаб бл. 1 : 600 000. Карта зорієнтована на захід. Заголовок у фігурному картуші, в окремій рамці у верхній частині, обабіч якого зображені батальні сцени. Карта  складається з двох частин, розміщених горизонтально, між ними в окремій рамці два картуші: один — з легендою, що пояснює чотири умовні позначення, другий — зі шкалою лінійного масштабу. Між ними зображено коня, овець і корову.

На карті подано багато текстів з інформацією про історичні традиції козаків та їхні осади на Хортиці й Томаківці, про положення та роль фортець Очаків і Перекоп. Хоча карта й вважається доповненням до трьох карт Г. Боплана, але, очевидно, створена на основі карти Дніпра з «Великої карти Литви» Радзивілла. Ця мапа є її спрощеною версією зі зміненою орієнтацією на горизонтальну.

Українські землі на картах Віллема Янсзона Блау.

1605 р. Віллем Янсзон Блау. Карта світу «Nova Totius Terrarum Orbis Geographica Ac Hydrographica Tabula auct Guiljelmo Blaeuw». Українські землі представлені Поділлям (Podolia). Українські землі представлені Поділлям (Podolia). На карті позначено м. Київ, м. Брацлав, м. Кам’янець.

Карти світу з назвою «Nova Totius Terrarum Orbis Geographica Ac Hydrographica Tabula» (Нова географічна і гідрографічна карта всієї Землі) видавалися багатьма картографами XVII ст., переважно нідерландськими. Українські землі на цих картах позначено як Поділля (Podolia), або - тільки міста.

1613 р. Карта Радзивілла (Карта Великого князівства Литовського). Видавець мапи – Віллем Янсзон Блау з яким пов’язують «золотий вік» голландської картографії епохи Великих географічних відкриттів (мапу видано під офіційним псевдо Блау). Гравером карти є Гессель Ґеррітц (Hessel Gerritz; 1581–1632).

1630 р. Віллем Янсзон Блау. Карта світу «Nova Totius Terrarum Orbis Geographica Ac Hydrographica Tabula auct Guiljelmo Blaeuw». Вона суттєво зменшена з великої карти світу 1605 р. Карта друкувалася в Атласах Блау з 1630 р. по 1662 р. У нижньому правому кутку підписаний гравер Йосуа ван ден Енде (Josua van den Ende).

Карта відома своїм витонченим орнаментом та ошатними облямівками. У верхній частині розташовані алегоричні сонячні проміння, Місяць та відомі п'ять планет – Меркурій, Венера, Марс, Юпітер і Сатурн. Зліва - чотири малюнки, що ілюструють елементи (вогонь, вода, повітря та земля), а справа – чотири пори року. У нижній частині розташовані сім віньєток із семи давніх чудес світу. На карті містяться декоративні карти північного та південного полюсів, рожевого компаса та численних кораблів і морських монстрів. Українські землі представлені Поділлям (Podolia).  На карті позначено м. Київ, м. Брацлав, м. Кам’янець.

1630 р. Віллем Янсзон Блау. Карта світу «Nova Totius Terrarum Orbis Geographica ac Hydrographica Tabula auct: Guiljelmo Blaeuw [and] Africae nova descriptio [and] Americae nova Tabula [and] Asia noviter delineata [and] Europa recens descripta» (Карта світу з вставками материків). Видавництво Амстердам. Карта друкувалася в Атласах Блау з 1630 р. по 1662 р. Українські землі представлені Поділлям (Podolia). На карті позначено м. Київ, м. Брацлав, м. Кам’янець. Московитів зображено серед азійських народів.

1630 р. Віллем Янсзон Блау. Карта «Європа» (Europa recens descripta à Guilielmo Blaeuw). Ця карта є зменшеною версією його популярної настінної карти Європи, опублікованої в 1617 році.

На карті зображена вся Європа, а також Північна Африка, Ісландія та частина Гренландії. Європейські країни щільно вкриті назвами міст, деякі позначені символом маленького міста у формі будівлі.

Заголовок карти розміщено в гарно декорованому картуші вгорі праворуч. Текстова примітка про привілей Блау опублікувати цю роботу знаходиться в Африці на південному краю рамки карти.

Верхня межа містить ілюстративні види дев’яти відомих європейських міст: Амстердам, Прага, Константинополь, Венеція, Рим, Париж, Лондон, Толедо та Лісабон. Ці види розташовані в овальних рамках і показують міста з висоти пташиного польоту, надаючи огляд характеристик кожного міста, включаючи річки та поширення поселень за межами міських центрів.

З боків карта обрамлена ілюстраціями, що зображують костюми дворян і жінок різних європейських народів: англійців, французів, голландців, кастильських іспанців, венеціанців, німців, угорців, богемців, поляків і османських греків.

Моря скрізь прикрашені вітрильниками та морськими чудовиськами, а біля берегів Португалії зображений міфічний Нептун, який верхи на морській істоті. У Північній Африці бродять леви, а в Росії можна побачити трійку ведмедів. У Середземному морі точиться морська битва між двома кораблями.

Берегові лінії Європи, окрім узбережжя Середземного моря, базувалися на картах голландського судноплавства. Узбережжя Середземного моря, ймовірно, покладалися на карти Птолемея, що призвело до перебільшеної протяжності моря зі сходу на захід. Блау добре відомий своєю увагою до точності берегових ліній, опублікувавши знаменитий путівник для пілотів «Het Licht der Zeevaert» у 1608 році.

Попри те, що ця карта дуже точна і чітко демонструє, якою мірою європейці розуміли свій власний континент, міфічний острів Фрисланд дійсно з’являється між Гренландією та Ісландією.

Українські історико-географічні землі. Холмщина та Підляшшя позначені як Russia (Русь). На карті позначено м. Львів (Leopolis). Московитів не віднесено до європейських народів. Назва Russia охоплює також і московські землі.

У 1631 році Віллем Янсзон Блау включив Карту Радзивілла (Карта Великого князівства Литовського) до свого атласу «Appendix Theatri A. Ortelii et Atlantis G. Mercatoris». Для кращої читабельності карти в атласі він надрукував її з чотирьох мідних пластин і розмістив на чотирьох окремих сторінках, а карти Дніпра додавалися окремо. Загалом до 1670 р. родина Блау 17 разів публікувала у своїх атласах карту Литви Радзивіллів у незмінному форматі з датою 1613 р.

1640 р., 1648 р., 1649 р., 1650 р. і т. д.  Ян Віллем Блау перевидавав карту батька «Magni Dvcatvs LITHVANIÆ ...» з написом «Volynia Vlteririor quae tum Vkraina tum Nis ab altis vocitatur» (Східна Волинь, яку звали також Україною та Низом). Карта має густу мережу населених пунктів, особливо на Поліссі і Волині. Позначено державні кордони між Річчю Посполитою, Великим Московським князівством, Курляндським князівством, Лівонією, а також земель, воєводств, князівств.

Українські землі на картах Яна Віллема Блау.

Віллем і Ян Блау брали участь у наступних перевиданнях карт  Московії Ісаака Масси та Г. Геррітца. До 1635 р. (після смерті в 1632 р. Ґеррітца) мідна дошка перейшла від видавців Атласу Меркатора-Гондіуса до Віллема Блау, який, замінивши ім'я Ґеррітца на своє, включав карту 1614 р. в свої атласи. На звороті текст голландською мовою: Het groot Vorstendom Moscovien, en Russen. Карта публікувалася Віллемом і Яном Блау у виданнях «Нового атласу» (1635) та «Великого атласу» (1662-1665). Мапа входила у всі видання Атласу Блау до 1673 р.

1638 р. Ян Віллем Блау «Руссія або Московія, південна частина».

1638 р. Ян Віллем Блау «Руссія або Московія, західна частина».

1638 р. Ян Віллем Блау «Руссія або Московія, північна частина».

Ці три карти створені на основі карт Ісаака Масси та Г. Геррітца (1614 р.).

1648 р. Ян Віллем Блау. У 1648 році Ян Блау почав продавати карту, яка вважається одним із найбільших картографічних досягнень ранньої модерної Європи. Маючи розміри майже 7 x 10 футів (21 аркуш паперу). Ян Блау зображує весь світ як дві півкулі з багатьма деталями, які базуються на нещодавніх спостереженнях під час торгівлі та колонізації.

Карта унікальна. Автор виготовив цю карту як висновок Тридцятирічної війни (1618-1648 рр.) та підписання  в 1648 р. Вестфальського миру.

Це була перша карта, яка представляла геліоцентристську систему світу. Вперше на карті Сонце займало центральне місце в системі під заголовком  «NOVA  TOTIUS  ORBIS  TABULA».

На карті вперше зображена (після експедиції Абеля Тасмана 1642-1644 рр.) заново відкрита Австралія в її справжній формі та об'ємі. Західна частина материка прийняла після цього плавання контури, які ми бачимо і на сучасних картах.

Нова Голландія (Австралія) здавалася величезним північно-західним виступом Південного материка до 1642 року, коли Абель Тасман обігнув її з півдня, слідуючи від острова Маврикій через західну Океанію до Яви. 24 листопада 1642 року він відкрив поблизу 42-го градуса південної широти Землю Ван-Дімена, яку прийняв за частину Нової Голландії. Слідуючи з 5 грудня далі на Схід, він відкрив 13 грудня Нову Зеландію і пройшов вздовж її західного узбережжя аж до північного краю, але прийняв її за півострів Південного материка. В 1644 році він пройшов уздовж берегів затоки Карпентарія, обігнув півострів Арнемленд і, дійшовши до 24-го градуса південної широти, завершив в основному відкриття північного та північно-західного узбережжя Австралії. Фактично Тасман довів, що всі землі відкриті голландцями між затокою Карпентарія і Великою Австралійською затокою є частинами єдиного материка.

1662 р. Карта  світу «Nova et accuratissima totius terrarum orbis tabula» (Нова та найточніша карта світу). Формат  47,4 x 55,3 cм. Опублікована у першій частині XI-томного“Atlas Maior” (Амстердам). У верхній частині - небесні фігури, що сидять серед хмар, нижче представлені чотири пори року з алегоричними малюнками. Серед українських міст – Київ та Львів. Державні кордони на карті не проведено. Півострів Каліфорнія зображений як острів, східне узбережжя Австралії не позначене.

Одна з найперших карт світу, яка включає відкриття островів Тасманія та Нова Зеландія. Абель Тасмана першим з європейців відкрив острів Тасманія 24 листопада 1642 р. Сам Тасман назвав острів «Землею Ентоні Ван-Дімена» на честь свого покровителя Ентоні Ван-Дімена, губернатора голландської Ост-Індії. Назва була пізніше скорочена англійцями до «Ван-Діменової землі». 1 січня 1856 острів був офіційно перейменований в Тасманію на честь свого першовідкривача. Абель Тасман  був першим європейцем, який побачив береги Нової Зеландії 1642 р.

Нікола Сансон у Франції та Ян Віллем Блау у Голландії працювали майже одночасно, адаптуючи «Спеціальну карту України» для її розміщення в стандартному на той час атласі формату фоліо. На відміну від Н. Сансона (1665), Ян Блау (1670) створив не сім, а чотири карти України на основі карти Боплана:

*«UKRAINAE PARS, Quae Kiovia palatinatus vulgo dicitur» (Частина України, Київське воєводство). На карті показано Чорний Шлях (Szarny Szlak), який на самому краю полотна карти у верхів'ях річки Інгулець (Ingulet Maly) неприродно обривається. Можна сказати інакше. Південніше Чорного Лісу (Szarny Las) незрозумілим чином як би з нізвідки починається татарський шлях. У західному напрямку дорога зображена досить докладно, проходячи декількома гілками по заселеним областям Правобережної України.

*«Ukrainae Pаrs, Quae Podolia palatinatus vulgo dicitur» (Частина України, Подільське воєводство). Масштаб 1: 420 000. Карта є переопрацюванням п’ятої секції карти Г. Боплана. Карта охоплює територію від Нового Олексинця (Оlехіnіес) на півночі до Чернівців (Czarnowce) на півдні, від Заболотова (Zablotow) на заході до Красного (Krasne) на сході. (за Вавричин, 2009 р.). Заголовок в картуші у формі поста-мента, обабіч якого чотири путті і постать мисливця, в нижній частині карти. Пунктирними лініями з кольоровими кантами на карті зображені межі Поділля з Руссю (Russia Pars), Волинню (Volhyniæ Pars), Брацлавським воєводством (Braclaviæ Pars), Покуттям (без назви), Валахією або Верхньою Молдавією (Walachiæ five Moldiwiæ inférioris Pars).

*«UKRAINAE PARS, QVAЕ BARCLAVIA PALATINATUS Vulgo dicitur» (Частина України, Брацлавське воєводство). Карта є переопрацюванням третьої секції Спеціальної карти України Г. Боплана (1650 р.). Заголовок у картуші у вигляді завіси, яку підтримують п'ять путті, у правому верхньому куті. У лівому нижньому куті, у картуші у вигляді постамента з постаттю козака, що сидить, — три шкали лінійного масштабу. Пунктирними лініями з кольоровими кантами на карті позначена межа Брацлавського воєводства з Поділлям (Podoliæ pars), Волинню (Volyniæ pars) та Київським воєводством (Kiviæ pars). Зображено дві гілки Чорного шляху (Czarny Szlak), який пролягає з півдня на північ вододілом між Південним Бугом і Дніпром.

*«UKRAINAE PARS, QVAЕ POKUTIA Vulgo dictur»  (Частина України, Покуття). Карта є переопрацюванням південної частини сьомої секції карти Г. Боплана. На півночі карта охоплює територію лише до містечка Журавно, тоді як у Боплана зображення завершується р. Стрий та містами Миколаїв і Стрий. Відсутнє також зображення верхньої течії Дністра (за Вавричин, 2009 р.). 

Заголовок у картуші у вигляді кам’яної плити, обабіч якої – постаті козаків і алегоричне зображення Дністра у вигляді діда та перехиленої посудини з водою, у правому нижньому куті. Карта охоплює територію від Завалова (Zawalow) на півночі до р. Білий Черемош (Biale Czeremocze R.) на півдні, від Карпат (Montes Carpathii) на заході до Чернівців (Czarnowce) на сході. На карті позначені межі історико-географічного регіону України Покуття, яке розміщене в басейні правих приток Дністра (Babin feu Tyras). На заході його межа проходить вздовж Горган (Українські Карпати) й межує з Трансільванією (Transilvaniæ Pars), потім тягнеться на північ через Калуш (Kalufza) і Войнилів (Woinilow), далі руслом Дністра на схід, де межує з Нижньою Молдавією або Валахією (Walachiæ five Moldaviæ Inférions Pars). Ha південному сході межа проходить Чорним Черемошем (Czeremscze Czama R.).

Вперше опублікована у картографічній майстерні Яна Блау, пізніше у багатьох атласах, зокрема “Totius globi terraquei atlas” Йоганна Баптиста Гоманна, який друкувався у амстердамській картографічній майстерні .Й. Ковенса і П. Мортьє у 1662-1758 рр.

Це — чотири окремі роботи, що в картушах містять крім вказаних назв окреме позначення щодо кожного з них: «Частина України» та посилання на Боплана. Назви кожної з чотирьох карт суттєво відмінні від найменувань, застосованих Сансоном, і, очевидно, відповідають розумінню компанії «Блау» українських реалій середини XVII ст. Географічна деталізація, художній рівень виконання й оформлення карт Яна Блау значно перевищує рівень робіт Н. Сансона.

Левен, Антверпен і Амстердам були головними центрами нідерландської школи картографії в її Золотий вік. Золотий вік нідерландської картографії, який був започаткований Г. Меркатором і А. Ортеліусом в південних Нідерландах (нинішня Бельгія; в основному, в Левені та Антверпені), знайшов своє найвище вираження в 17 ст. зі створенням монументальних багатотомних атласів в Голландській Республіці (в основному в Амстердамі) суперницькими картографічними фірмами, такими як Lucas Waghenaer, Joan Blaeu, Jan Janssonius, Claes Janszoon Visscher і Frederik de Wit.

1613 р. Гессель Ґеррітц (Hessel Gerritz; 1581—1632) був гравером і картографом амстердамського видавничого дому «Блау». Гессель Ґеррітц розпочав свою діяльність в Алкмарі учнем Віллема Блау, який був на десять років старший від нього. Ґеррітц переїхав разом з Блау в Амстердам, де продовжував роботу в його майстерні.

У 1610 р. він заснував свою власну друкарню. В 1613  р. опублікував «історію Шпіцбергену», що описує відкриття, перші візити і китобійний промисел на архіпелазі. Багато його гравюр і карт, є частиною атласів Блау, Яна Янсона та інших.

Його популярність як картографа швидко зростала і 16 жовтня 1617 р. Ґеррітс був офіційно призначений першим картографом Голландської Ост-Індської компанії, ймовірно, найважливіший пост, який міг займати картограф у ті дні. Він отримав цю посаду за рекомендацією Петера Планціуса, колишнього провідного вченого компанії, який не ладив зі старшим Блау (Блау і Ґеррітс при цьому залишилися друзями). Ґеррітс залишався на цій посаді до своєї смерті в 1632 р., після цього посада перейшла до сім'ї Блау, члени якої змінювали один одного до 1705 р.

Картографічна діяльність.

У 1612 році Г. Ґеррітс випустив збірку «Опис земель самоєдів у Тартарії» (Beschryvinghe van der Samoyeden Landt in Tartarien) з двома статтями Ісаака Маси про Сибір і кресленням північного берега Московії від Архангельська до гирла річки Єнісей - «Карта , самоїдських і тунгуських земель: яку з російських креслень було перекладено Ісаком Массою. 1611» (Caerte van't Noorderste Russen, Samojeden, ende Tingoesen landt: alsoo dat vande Russen afghetekent, dorr Isaac Massa vertaelt is. 1611).

І. Гамель та голландський історик картографії І. Кенінг (Johannes Keuning) датували карту початком XVII століття, оскільки на карті відзначено Тазовське місто (Мангазея).

1613 р. він вигравіював і видав в Амстердамі «Карту Росії, званої Московією, виготовлена нами з рукопису, накресленого старанням і коштом Федора, сина царя Бориса, і від річки Двіни до інших місць, які відомі як з карт, так і нами додані» («Tabula Russiae ex autographo, quod delineandum curavit Foedor filius Tzaris Boris desumta; et ad fluvias, Dwinam, Zuchanam, aliaque Loca, quantum ex tabulis et notitus ad nos delatis fieri poluit, amplificata: ac Magno Domino, Tzari, et Magno Duci Michael Foedrowits omnium Russorum Autocratori Wolodimeriae, Moscoviae et Novogardiae, Tzari Cazaniae, Tzari Astracaniae, Tzari Sibiriae… Dedicato ab Hesselo Gerardo M.DC.XIII. [Amsterdam], 1613») з планом Москви на врізці. Автор карти  Ісаак Маса.

Гессель Ґеррітц позначив такі українські історико-географічні землі: Полісся (Polesie), Волинь (Wolynia), Поділля (Podolia), Сіверщина (Severa), Приазов'я та Крим (Crimea).

Ймовірно, що карта була складена на підставі «Великого Креслення» (Большого Чертежа) — офіційної генеральної карти Московської держави. Залишається невідомим, яким чином Ґеррітц, який ніколи не бував у Московії, отримав копію «Великого Креслення» для своєї картки.

1614 р. Гессель Ґеррітц виправив і доповнив цю карту, уточнивши фігуру Ладозького озера та ін. (карта теж видана в Амстердамі).

Українські краї представлені Поліссям (Polesie); Волинню (Wolynia) – від Західного Бугу до Чорного моря; Поділлям (Podolia) – між Дністром і Південним Бугом; Сіверщиною (Severa) – у верхів’ї Десни. В Приазов’ї та Криму позначено територію кримських, або перекопських татар (Crimea, sev Tartaria Perecopensis).

Віллем і Ян Блау, Йодокус Хондіус, Ян Янсон, Клаас Янсзон Вісшер брали участь у наступних перевиданнях карт Ісаака Масси, у деяких випадках зі значно зміненим малюнком. В кінці століття карта Вішера послужила джерелом для створення оновленої карти зі зміненим контуром Каспійського і Чорного морів, опублікованої в 1690-1740 роках такими німецькими видавцями, як Йохан Лохнер, Якоб Сандарт і Матеус Зойтер.

До 1635 р. (після смерті в 1632 р. Ґеррітца) мідна дошка перейшла від видавців Атласу Меркатора-Гондіуса до Віллема Блау, який, замінивши ім'я Ґеррітца на своє, включав карту 1614 р. в свої атласи. На звороті текст голландською мовою: Het groot Vorstendom Moscovien, en Russen. Карта публікувалася Віллемом і Яном Блау у виданнях «Нового атласу» (1635) та «Великого атласу» (1662-1665). Мапа входила у всі видання Атласу Блау до 1673 р.

У 1634 р. цю карту перевидає, дещо змінивши її, голландський картограф Ніколас Йоанніс Вісшер (Клаас Янсзон Вісшер) («Tabula Russiae ex autographo, quod delineandum curavit Foedor filius Tzaris Boris desumta…»).

У виданні Матеуса Меріана 1638 року вилучено карту Москви, спрощено текст картуша, змінено декоративні фігури людей і шрифт.

Карта  була перевидана англійською мовою «A Map of Russia» опублікована в атласі 1676 р. Джона Спіда «Prospect of the most famous parts of the world». Гравер: Francis Lamp. Видавництво: T. Bassett and R. Chiswell, London.

1782 року цю карту придбав А. І. Мусін-Пушкін і представив імператриці Катерині II. У 1818 році цю карту переклав російською мовою та гравірував полковник Дейріард Павло Йосипович, начальник четвертого (архівного) відділення військово-топографічного депо.

Однією і тією самою картою неодноразово користувалися західноєвропейські мандрівники, які відвідували Московію (наприклад, Адам Олеарій та Ніколаас Вітсен).

Картою Геррітца цікавилися академіки Ф. Аделунг, К. Бер, її досліджували І. І. Стенбицький, В.А. Кордт, А. А. Даниловський, Н. Д. Чечулін, Д. М. Анучін, Л. С. Берг, Ф. А. Шіоанов, Й. Кеунінг та ін. Походження цієї карти викликало особливо великий інтерес, так академік Б. А. Рибаков навіть висунув гіпотезу про те, що в основі карти Ґерріца був старий креслення московської держави 1523 року. Однак на плані показано місто Борисов (Царьов-Борисов), через що очевидно, що карта не могла бути складена раніше 1599.

1608 р. Пітер ван ден Кере (1571, Гент – 1646; Амстердам; Colette van den Keere, або Colette Hondius), голландський гравер і картограф. Карта «Nova Totius Terrarum Orbis Geographica Ac Hydrographica Tabula. A Pet. Kaerio». Видавництво Amsterdam. Карта вважається одним із найвидатніших зразків Золотої доби нідерландської барокової картографії. Карту майстерно взято з двосторінкової карти світу Віллема Янсона Блау 1605 року, але завдяки обширним анотаціям Пітера ван ден Кере ця карта містить набагато більше інформації про потенційні відкриття в Арктиці, Антарктиці та Австралії. Українські землі - Поділля. Після смерті своєї першої дружини Пітер ван ден Кере був змушений продати багато картографічних пластин. Ця пластина  передана Дірку Евертсену Лонсу, який передрукував її того ж року. Згодом пластини передали Янсоніусу, який передрукував їх у 1626  і 1632 роках. Українські землі представлені Поділлям (Podolia). На карті позначено м. Київ, м. Брацлав, м. Кам’янець.

Пітер ван ден Кере народився в сім'ї ливарника Хендріка ван ден Кере, якого звали Генрі дю Тур. Сім'я Пітера ван ден Кере з протестантів, переїхала в Лондон між 1584 і 1593 роками із-за своєї віри. Вона вернулась в Амстердам в 1595 році, де постійно працював Пітер ван ден Кере. Він учень, а потім родич Йодокуса Гондіуса по сестрі Колетт (Колетт була дружиною Й. Гондіуса). Одружився 7 вересня 1599 р. в Амстердамі з Анною Бурт з Генти й вдруге 10 березня 1623 р. з вдовою із Генти Анною Вінненс.

 

Піскатори

Крім потужних видавничих центрів, у Голландії, в XVII ст., існувало безліч невеликих картографічних майстерень. Серед них однією з найвідоміших і найстаріших було видавництво Клааса Янсзона Вісшера, який підписував свої карти латинізованим іменем Piscator (Піскатор).

Піскатори (лат. piscator — рибак) — перекладена латинська назва, під якою був відомий в Європі XVII ст. видавничий дім голландських граверів і картографів Вісшерів (Visscher).

Біля витоків сімейного справи стояв Клаас Янсзон Вісшер (нід. Claes Jansz Visscher; Ніколас Йоанніс Вісшер); 1587, Амстердам — 1652, Амстердам), який забезпечував потреби всієї Європи в картах (переважно настінних), атласах і офортах з міськими видами. Маркою видавництва Вісшерів-Піскаторів було зображення рибалки в картушах карт.

Клаас Янсзон Вісшер був сином теслі, котрий будував човни і вітрильники, але не пішовшляхом батька. У кого навчався гравюрі, невідомо. За припущеннями Константена Гюйгенса міг навчатися у Жака де Гейна молодшого, що і допоміг йому опанувати техніку офорта.

Ще з 1605 року почали з'являтися граюри виробництва його друкарні, майже повністю створені за картинами тогочасних фламандських художників, серед яких були і твори Девіда Вінкбонса (останні й емігрував в Антверпен в 1602 році). В другому десятилітті XVII століття друкарня Піскатора оприлюднила офорти з творів молодих голландських художників, серед яких були Ян ван де Вельде, Есайас ван де Вельде, Віллем Бейтевех. Продукція мала попит і популярність і сприяла першому комерційному успіху друкарні Піскатора. Він сам працював за офортним верстатом і зробив близько двохсот (200) мідьоритів-матриць. Друкарня Піскатора почала спеціалізуватися на створенні мап і планів міст, що мали значний попит серед аристократів, комерсантів і купців, пересічних громадян, що прикрашали власні оселі географічними мапами на кшталт великих картин. Друкарня також робила гравюри-портрети і гравюри за картинами відомих митців.

Проте в історії мистецтва Ніколас Йоанніс Вісшер залишився як видавець Біблії Піскатора (лат. Theatrum Biblicum, 1650), п'ять сотень різцевих гравюр були виготовлені за малюнками фламандських і голландських майстрів попереднього покоління.

Розквіт видавництва припадає на час діяльності його сина Ніколаса Вісшера старшого (Nicolaes Visscher I; 1618–1679), більш відомого як Н. Піскатор. Він був учнем В. Блау, багато мандрував і отримав пристойну освіту. Після смерті батька він очолив картографічну майстерню, переробляв і удосконалював карти батька публікував їх разом зі своїми. Вишукані картуші до карт Н. Вісшера І створювали відомий художник Берґгем (Berghem) та графік Йоганн Вісшер (Ioannis Visscher). 1677 р. отримав титул Картографа Голландії та Західної Фризії, а також привілей на 15 років на друкування карт. Найвідомішими є його збірні атласи «Atlas contractus orbis terrarum...» та «Germania inferior sive XVIII provinciannr…» які вийшли без зазначення року видання. Публікував також карти країн, де у 1667-1701 pp. точилися війни.

1682 р. видавничий патент був виданий його синові Ніколасу Вісшеру молодшому (Nicolaes Visscher II; 1649-1702). При ньому 90% каталогу Піскаторів складала гравійована продукція.

Видавав збірні атласи частин світу під назвою «Atlas Minor sive tonus...» та «Variae tabulae.geographica»e, в які включав карти, виконані у майстерні Вісшерів, а також карти Ф. де Віта, К. Алларда, П. Шенка I (P. Schenk I), Я. Янсона. Після смерті Ніколаса Вісшера молодшого сімейним підприємством до 1726 р. керувала його вдова. Окремі карти вона видавала з видавничою приміткою «Mise au jour chez veuve de Nicolas Vischer». Пізніше майстерня перейшла до Петера Шенка II  (Peter Schenk II), який публікував карти майстерні Вісшерів зі своєю видавничою приміткою «nunc apud Petrum Schenk Junior».

На картографічну майстерню Вісшерів працювали такі відомі гравери як А. Ґос (A. Goos), А. Гоґенбом (A. Hogenboom) та ін.

 

Українські землі на картах Вісшерів (Піскаторів).

1634 р. Клаас Янсзон Вісшер. «Tabula Russiæ ex mandato Foedor Borissowits delineata...». Амстердам. Декоративна карта Московії, створена на основі карти Гесселя Герріца 1613 р. Перевидана в 1651 р. Карта  була перевидана англійською мовою «A Map of Russia» опублікована в атласі Джона Спіда «Prospect of the most famous parts of the world». Гравер: Francis Lamp. Видавництво: T. Bassett and R. Chiswell, London, 1676.

1650 р. Клаас Янсзон Вісшер. Карта “MOSCOVIAE seu RUSSIAE MAGNAE Generalis Tabula...” (Загальна карта Московiї або Великої Руссії...). Українські історико-географічні землі представлені Поліссям (Polesia), Волинню (Volhynia), Поділлям (Podolia), Новгород-Сіверським (Severia) та Чернігівським (без підпису) князівствами у складі Московського царства, Кримським півостровом (Crimea) та Перекопською Тартарією (Tartaria Przecopensis). Подоння позначене як OKRAINA (Окраїна). На карті топонім Dikоia Pole (Дике Поле) міститься на південь від Бєлгорода й Осколу. 

Східний кордон Московії (MOSCOVIAE) – річки Волга та Об. На схід від річки Об – Тартарія (Tartariaе).

Ця карта є удосконаленим переопрацюванням карти Росії «Tabvla Russiae ex autographe...» (Амстердам, 1614) Гесселя Ґеррітца, яка публікувалася (1635-1673 pp.) в атласах «Theatrum Orbis Terrarum» фірми Я. Блау. На своїй карті Ніколас Вісшер (Клаас Янсзон Вісшер) повторив помилки Г. Ґеррітца у географічному зображенні східноєвропейських земель та території Причорномор’я. Українські землі на цій карті подані доволі схематично, державні кордони, межі історико-географічних областей позначені невірно.

У 1681 р. цю карту перевидав Ніколас Вісшер молодший у видавництві «Atlas Minor». На цій карті вже появилася Україна і Чорна Русь (Галичина). Правобережна Україна (Придніпров’я) позначене як UKRANIA (Україна). Кордони позначені більш чітко ніж на карті 1650 р. 1680 р.

Карта охоплює територію від Нової Землі на півночі до південного узбережжя Чорного моря на півдні, від західного узбережжя Скандинавського півострова на заході до річки Обі та східного узбережжя Каспійського моря.

Пунктирними лініями з кольоровими кантами позначені державні кордони Московії зі Швецією, Польщею та Литвою, Кримським ханством, Вірменією, Грузією. На карті багато пояснюючих написів про відкриття Нової Землі, поселення в Казані і Мордві, Мурманське море та ін. Художніми малюнками зображені гори Кавказ, Карпати та лісові масиви у вигляді невеликих груп листяних дерев. На півночі проведене Північне полярне коло .

Українські землі представлені Поліссям (Polesia), Волинню (Volhynia), Україною (Ukraina), Поділлям (Podolia), Новгород-Сіверським (Severia) та Чернігівським (без підпису) князівствами у складі Московського царства, Кримським півостровом (Crimea) та Перекопською Татарією (Tartaria Przecopensis). Межі воєводств та земель на карті не позначені. По обидва береги Дніпра, від Кодака (Kudak) до гирла річки, зображене Дике Поле (Саmрі Deferti). Від Приазов’я й аж до Подоння – напис DIKOIA POLE (Дике Поле).

1652 р. Клаас Янсзон Вісшер. Карта світу «Nova Totius Terrarum Orbis Geographica Ac Hydrographica Tabula. Autore N I Piscator». Українські землі представлені Поділлям (Podolia). На карті позначено м. Київ, м. Брацлав, м. Кам’янець.

1657 р. Клаас Янсзон Вісшер. Одна із ранніх карт Угорщини «Totius Regni Hungariae...». Мапа була опублікована вже після смерті автора, його сином Ніколасом. Вона охоплює Центральну, Південно-Західну і Західну Україну. Дану карту брали за основу багато картографів, що допомогло зберегти обриси України на численних версіях карт Угорщини. 

Ця мапа має прямий зв'язок з Картою Радзивілла: за аналогією з нею, центральноукраїнські землі позначені там як «Volynia ulteririor, quae tum Vkraina tum Nis ab altis vocitatur» (Східна Волинь, яку називали також Україною і Низом), хоча щодо Угорщини Україна беззаперечний верх. На мапі позначено Podolia (Поділля).

1679 р. Ніколас Вісшер старший видав карту “Tabula nova totius REGNI POLONIÆ. in quo sunt Ducatus et Provinciae Prussia, Cujavia, Mazovia, Russia Nigra, &c. DUCATUS LITHUANIA, UKRANIA, &c. in qua Volhynia, et Podolia. cum suis Palatinatibus ac Confinys”. Мапа була надрукована в Амстердамі (це мідна гравюра в чотирьох по-різному забарвлених версіях). Гравюри зроблені з “Карти Королівства Польського” Ніколя Сансона (1655 р.). Мапа виготовлена на високому художньому рівні. Особливо дуже естетично оформлений картуш. Неодноразово перевидавалася, зокрема й у 1690 р. (з доповненнями). Формат карти 42,3 × 55,5 см.     

На мапі зазначено  назву Ukraine (Україна) саме так, як її використовував Боплан та Сансон. Назва  Ukraine накладається на назву Volynie, охоплює Правобережну та Лівобережну Україну, від Києва до гирла Дніпра (Чорного моря). На карті топонім Dikia Pole (Дике Поле) міститься на лівобережжі Сіверського Дінця. 

1681 р.  Ніколас Вісшер молодший видав у Амстердамі карту “Nouvelle Carte geographique du Grand Royaume de Moscovie representant la Partie Meridionale &c. Kupferstichkarte von Visscher” (Нова географічна карта півдня Великого Московського князівства [створена] Вісшером). Карта друкувалася у атласах фірми Вісшерів (Atlas Minor), пізніше - у збірних атласах інших великих картографічних фірм, зокрема у «Atlas Novus» (1712 р.) Й. Б. Гоманна.

Українські історико-географічні землі представлені Поліссям (на карті назване Руссю Польською (Russie Polonoise), Волинню (Volhynia), Київським (Palatinat de Kiovie) та Брацлавським воєводствами, Чернігівським (Duché et Palatinat de Czernigove) та Новгород-Сіверським (Duché de Severie) князівствами, Ногайською Тартарією (Tartares Nagàis). Запоріжжя та Слобожанщина названі Україною Країною Козаків (Ukraine Pays de Cosaques).

На карті 1712 р. біля Полтави (Pultava) знаком у вигляді двох перехрещених мечів і датою 1709 позначене місце Полтавської битви, а також землі Слобідської України і Запоріжжя виділені в автономну адміністративну одиницю з козацькою столицею в Батурині (Baturin Capitale de Cosaques). Південно-східна частина Лівобережжя названа Російською Україною (Ukraine Russie). Показано козацькі землі: Запорозьких козаків (Cosaques Zaporoski) на Дніпрі; Донських козаків (Cosaques Donski ou Czercasses); Гребенських козаків (Grebenskaia Cosaques) в Поволжі. Через східні українські землі проходить татарський шлях на Московію (Chemin que tiennent les Tartares pour entre en Moscovie).

1687 р. Карта “TOTIUS REGNI HUNGARIAE et adjacentium Regionum TABULA A.o 1687 ob res bellicas inter Christianos et Turcas de novo correcta ac innummeris locis aucta”. На карті позначено українські історичні землі: RUSSIAЕ (Західна Україна), PODOLIA (Поділля), VOLYNIA (Волинь) та VКRAINA (Україна) – між Бугом та Дніпром. На карті міститься напис «Volynia ulteririor, quae tum Vkraina tum Nis ab altis vocitatur» (Східна Волинь, яку називали також Україною і Низом).

Неодноразово Ніколас Вісшер молодший перевидавав карту батька “Tabula nova totius REGNI POLONIÆ. in quo sunt Ducatus et Provinciae Prussia, Cujavia, Mazovia, Russia Nigra, &c. DUCATUS LITHUANIA, UKRANIA, &c. in qua Volhynia, et Podolia. cum suis Palatinatibus ac Confinys”.

1690 р. Карта “TABULA NOVA TOTIUS REGNI POLONIÆ IN QUO SUNT DUCATUS ET PROVINCE* PRUSSIA, CUJAVIA, MAZOVIA, RUSSIA NIGRA, &C. DUCATUS LITHUANIA, UKRANIA, &C. IN QUA VOLHYNIA, ET PODOLIA. CUM SUIS PALATINATIBUS AC CONFINŸS” (Нова карта всього Польського королівства, до якого входять князівства й землі Пруссії, Куявії, Мазовії, Чорної Русі тощо, Князівства Литовського, України тощо з Волинню й Поділлям з їхніми воєводствами й межами). Видавництво Амстердам. Масштаб бл. 1: 2 800 000. Мова карти латинська. Карта є переопрацюванням карти Н. Сансона І «Estats de la couronne de Pologne» 1655 р. Дана карта є копією карти Гійома Сансона 1670 р. і Ніколаса Вісшера старшого 1679 р.

Українські історико-географічні землі представлені Україною (охоплює Право- і Лівобережжя від Києва до Чорного моря (Mare Nigrern); Чорною Руссю (Russia Nigra); Волинню (Volhynia), яка простягається від Полісся (Polesia), включаючи Право- та частково Лівобережжя. Верхньою Волинню (Superior Volhynia) названа територія Луцького воєводства (Palatinatus Lusucensis); Нижня Волинь (Volhynia Inferior) займає землі Київського воєводства (Palatinatus Kiowiensis); Поділля (Podolia) охоплює Кам’янецьке (Palatinatus Kamientecki) та Брацлавське (Palatinatus Braclaviensis) воєводства.

Цікаві карти Вісшерів.

1609 р. Клаас Янсзон Вісшер. Карта «Leo Belgicus». Було чотири різні варіанти карти. Це другий варіант карти. Карта виготовлена з нагоди укладення в 1609 р. Дванадцятирічного перемир'я.

Перший варіант карти «Лев Бельгікус» був складений фламандським та німецьким живописцем, гравером та картографом Франсом Гогенбергом (Frans Hogenberg; 1535-1590) та опублікований австрійським істориком та публіцистом Мішелем фон Ейтцінгом (Айтцингером) (Michael von Eitzing (Aitzinger; 1530-1598) у 1583 році.

Дванадцятирічне перемир'я — термін, що описує період припинення бойових дій між Іспанією та Південними Нідерландами з одного боку та Нідерландською республікою з іншого, відповідно до домовленостей, досягнутих в Антверпені 9 квітня 1609 року. Це був переломний момент у Вісімдесятирічній війні, оскільки вперше Об'єднані провінції отримали офіційне визнання від іншої держави. З точки зору Іспанії перемир'я сприймалось як принизлива поразка, оскільки вони були змушені піти на значні поступки, майже нічого не отримавши натомість. Проте, перемир'я дозволило королю Філіпу III відмежуватися від конфлікту в Нижніх країнах та присвятити свої сили внутрішнім проблемам іспанської монархії. Ерцгерцоги Альбрехт VII та Ізабелла використали роки перемир'я для зміцнення правління Габсбургів та здійснення Контрреформації на територіях, що перебували під їх суверенітетом.

1648 р. Клаас Янсзон Вісшер. Карта «COMITATUS HOLLANDIAE DENUO FORMA LEONIS CURIOSE EDITUS A Nicolao Iohannis Visscher. Anno 1648». Це четвертий варіант карти. На час укладення Вестфальського миру 1648 року, що залишив Південні Нідерланди в складі іспанської корони, картографи стали наносити на карти в формі лева одну тільки Республіку Сполучених провінцій. Такі карти відомі під назвою «Лев Голландії» (Leo Hollandicus).

 

Данкертси

Данкертси – представники ще однієї родини граверів та картовидавців в Амстердамі.

Сім'я граверів і видавців Данкертс була заснована Корнелісом (1561–1631), продавцем друкованої продукції. Його син, відомий як Корнеліс Старший (1603–1656), заснував сімейний картографічний бізнес. Він мав двох синів, Данкера (1634–1666) та Юстуса Старшого (1635–1701). Юстус Данкертс працював в Амстердамі. З 1670 р.  видавав збірний «Atlas», в який, окрім його карт, входили карти К. Алларда, Ф. де Віта, П. Дюваля. Карти, створені Данкертсами, здебільшого були переопрацюваннями карт Я. Блау, Я. Янсона, Ф. де Віта та ін. Cини  Корнеліс Молодший (1664–1717), Теодор (Teodoras; 1663–1727), Юстус Молодший (помер 1692 р.) та Йоан (Ioannes) продовжили справу батька. У 1684 р. сім'я отримала «привілей» на 15 років, який був поновлений ще на 15 р., коли термін дії першого закінчився в 1699 р. Крім виробництва глобусів родина Данкертсів загалом виготувала для своїх атласів понад 300 аркушів карт. Особливу увагу вони приділяли політичним кордонам, різноманітним прикрасам та віньєткам.

Юстус Данкертс (Justus Danckerts; 1635–1701), голландський гравер, картограф та видавець. 

1680 р. Карта «NOVISSIMA ET ACCURATISSIMA TOTIUS RUSSIÆ VULGO MOSCOVITE TABULA AIUSTO DANCKERTS» (Новітня докладна карта всієї Росії, яку по-народному називають Московією, Юстуса Данкертса). Видавець: Ніколас Вісшер II (Nicolaes Visscher II). Масштаб бл. 1:5 000 000, мова латинська.

Пунктирними лініями з кольоровими кантами на карті зображені межі князівств та колишніх ханств, які автор називав королівствами, зокрема Сибірське (Siberia Regnum), Астраханське (Regnum Astrachan) та Казанське (Regnum Casan) ханства, що входили до складу Росії, а також кордони суміжних країн. Як окрема адміністративно-територіальна одиниця виділена Окраїна (Ograina), що простягається від східної межі Воротинського князівства (Duc. Worotin) на північний схід і межує з Малою Тартарією (Tartaria Minor), Рязанським князівством (Duc. Rezemiz) та незаселеними землями (Pole).

1680 р. Карта «Accuratissima et maxima totius Turcici Imperii tabula cum omnibus suis regionibus novissima delineatio» (Акуратна і максимально повна карта Турецької імперії). Українські землі представлені Україною (Vkrania) та Поділлям (Podoliа). Напис Vkrania охоплює Правобережжя та Лівобережжя.

1692 р. Карта «Regni Poloniae et Ducatus Lithuaniae, Voliniae, Podoliae, Ucraniae, Prussiae et Curlandiae descriptio emendata per I. Danckerts» (Карта Речі Посполитої, князівства Литовського, Волині, Поділля, України, Прусії та Курляндії). Карта складена на основі мапи 1675 р. Фредеріка де Віта «Regni Poloniae et Ducatus Lithuaniae Voliniae Podoliae Vcraniae Prussiae Livoniae, et Curlandiae» (Карта Речі Посполитої, князівства Литовського, Волині, Поділля, України, Прусії, Лівонії та Курляндії). Формат карти – 48, 4 × 58,3; масштаб біля 1:2 350 000.

Назва Ukrainia накладається на назву “Podolia” і охоплює ще Лівобережжя.  Написи назв Україна, Волинь, Поділля в заголовку карти не збігаються  з написами на карті. Західна Україна - Червона Русь з Покуттям.

Посередині, під р. Куяльник, позначено місто Хаджибей в транскрипції Koczubi (Кочубей), нинішня Одеса, місто, що веде свою історію з ХV ст. Згодом, в 1789 р. в результаті штурму козацько-російськими військами під командуванням Хосе де Рібаса захоплене в Османської імперії Росією і в 1795 р. перейменоване в Одесу. Раніше, Османи, що правили тут 250 років, своєю чергою, захопили це місто у ВКЛ і перейменували його з Коцюбіїва в Хаджибей. 

1657 р. Уго Аллард (Hugo Allard), голландський картограф, який проживав і видавав головним чином в Амстердамі, опублікував карту «Nova totius Regni Poloniae, Magnique Ducatus Lithuaniae, cum suis Palatinatibus ac Confiniis» (Нова карта всього Польського королівства, Великого князівства Литовського з їхніми воєводствами та їхніми межами). Карта створена на основі карти Боплана 1651 р. «NOVA TOTIUS REGNI POLONIE MAGNIQ DUCATUS LITHUANIA CUM FUIS PALATINATIBUS AC CONFINIIS EXACTA DELINEATIO PER G. LE VAFFEUR DE BEAUPLAN S.R.MTIS ARCHITECTUM MILITAREM ET CAPITANEUM ANNO 1651» (Нова карта всього Польського королівства, Великого князівства Литовського з їхніми воєводствами та їхніми межами докладно виконана Г. Ле Вассером де Бопланом, військовим архітектором і капітаном с[вященної] королівської] в[елично]сті року 1651). Придніпров’я (Правобережне) позначене, як Ukraina (Україна). Карту перевидавали 1660 р. і т. д.

Українські землі, на той час у складі Королівства Польща, представлені Поліссям (Polesia), Волинню (Pal. Volyniae), Поділлям (Роdoliae) та ін. На Чорноморському узбережжі показано Кримський півострів (Сrіm). Назва Червона Русь (Russia Rubra) охоплює Галицьку землю.

Карел (Карло) Аллард (Carel Allard; 1648—1709) — нідерландський картограф, син Уго Алларда. Проживав і видавався головним чином в Амстердамі. Карти здебільшого на основі даних Блау, Боплана і Фредеріка де Вітта. Карта 1670 р. одна із перших  де Україна ототожнюється з Червоною Руссю. 

1670 р. доопрацював і переробив карту батька «Nova totius Regni Poloniae, Magnique Ducatus Lithuaniae, cum suis Palatinatibus ac Confiniis» та видав її під назвою «Regni Poloniæ, Magni Ducatus Lithuaniae...» (Польща Велике князівство Литовське...). Видавництво Амстердам. Формат карти 50 × 58.50  см.

Назва  «Ukrainа» (Україна) накладається на назву «Russiа Rubra» (Червона Русь), охоплює Правобережну та Лівобережну Україну. Західна Україна теж позначена як “Russiа Rubra”.

Українські історико-географічні землі представлені Покуттям, Волинню, Поділлям. Південь України - Дике Поле. На Дніпрі позначено 13 порогів. Це одна із перших карт де Україна ототожнюється з Червоною Руссю.

Ця карта неодноразово перевидавалася, з доповненнями та змінами, зокрема в 1696, 1697, 1703, 1705 рр. та ін.

1690 р. Карта «Novissima Russiae vulgo Moscoviae tabula. Amstelodami : Apud Carolum Allard». Карта є копією карти, складеної за даними голландського комерсанта І. Масси (1586-1643) після 1633 року. Зображено територію Московії-Росії та Сибіру (до Обі).

Відзначено назви та межі держав та земель, розселення народностей. Малюнок над назвою: герб Московії, фігури в московитському національному одязі.

1695 р. Карта «Accuratissima Europae Tabula Multis Locis». Видавництво Амстердам. Назва  «Ukrainа» (Україна) охоплює Правобережну та Лівобережну Україну. На карті позначено українські історичні землі: RUSSIA RUBRA (Червона Русь (Західна Україна), від м. Люблін до Покуття), PODOLIA (Поділля), Volhynie (Волинь), Polesia (Полісся), Pokutia (Покуття). Південна Україна – Дике Поле (Dzike Polie).

1695 р.  Карта «Asia». Видавництво Амстердам. Назва  «Ukrainа» (Україна) охоплює Правобережжя та Лівобережжя. На карті позначено українські історичні землі PODOLIA (Поділля) та Volhynie (Волинь).

1705 р.  Карта «Europa». Видавництво Амстердам. На карті позначено українські історичні землі: RUSSIA RUBRA (Червона Русь (Західна Україна), PODOLIA (Поділля), Volhynie (Волинь), Polesia (Полісся) та ін.

Голландська родина вчених та типографів-видавців де Вітів.

Історія існування видавництва, яке заснував Фредерік де Віт-старший (Frederick de Wit; 1610–1698), дуже схожа на попередні: карти та атласи випускалися послідовно протягом трьох поколінь. Відомі син і онук Фредеріка де Віта, що носили те ж ім'я. 1648 р. Фредерік де Віт переїхав з м. Гауда (провінція Південна Голландія) в Амстердам, в цьому ж році відкрив видавничу майстерню під назвою «De Dry Crabben» і магазин (з 1654 р. назва – «De witte Pascaert»). Перше картографічне зображення, які Фредерік де Віт вигравіював, був план Гарлем, який був присвячений до 1648 р., а в 1649 р. вигравіював карти міст Лілль та Турне, які з'явилися в ілюстрованому атласі фламандського історика Антоніус Сандеруса. Перші його карти – детальне переопрацювання карт Н. Вісшера старшого (N. Visscher І). 1659 р. – карта Данії, 1660 р. – карти світу «Nova Orbis Tabula in Lucem Edita» та «Nova Totius Terrarum Orbis Tabula,» 1670 р. разом з сином Фредеріком (Frederick de Wit) видав атлас «Nieut Kaert-boeck vande XVII Nederlandse provinci». З 1675 р. розпочав видавництво морських атласів. Протягом 1680-1690 pp. він видав два атласи з планами і видами міст Бельгії.

1690 р. опубліковано збірний «Atlas», який містив карти батька і сина де Вітів, а також карти Я. Янсона, В. Гондіуса, Г. Меркатора, X. Аларда та ін. Вітт-старший виготовляв сухопутні та морські карти, а також величезні настінні карти світу.

Після припинення діяльності картографічних видавництв Блау і Янсона він купив на аукціонах їхні гравіювальні дошки і таким чином зміг видати багато карт, планів і панорам. Його роботи характеризувалися високим рівнем гравіювання і розмальовки. Вони були популярні в той час і послужили матеріалом для багатьох перевидань. Віт старший виготовляв сухопутні та морські карти, а також величезні настінні карти світу.

1698 р. майстерню очолив Фредерік де Віт Фредерік син (1629/1630–1706), математик і картограф за освітою, який видавав карти батька з деякими змінами та збірні атласи.

У 1706 р. гравіювальні дошки де Вітів успадкував П'єр Мортьє (Mortier Pieter, Pierre; 1661—1711).

 

Українські землі на картах Фредеріка де Віта.

1665 р. Карта світу «Nova Orbis Tabula in Lucem Edita». Серед українських міст – Київ та Львів. Українські землі показано ще до «Вічного миру» (1687 р.).

1675 р. Карта світу «Nova Totius Terrarum Orbis Tabula, ex officina F.de Wit». Гравер карти – Ромеїн де Хух (Romeyn de Hooghe). Серед українських міст – Київ. Українські землі показано ще до «Вічного миру» (1687 р.). На карті Каліфорнія показана як острів, узбережжя Австралії та Нової Зеландії - неповні, а також немає слідів Антарктики. Австралія показана з відкриттями, зробленими А. Тасманом під час першого та другого плаваннях 1642-1644 рр.. Форма Австралії на всіх майбутніх картах залишалася незмінною, доки Джеймс Кук не відкрив східне узбережжя в 1769-1770 рр. У кожному куточку карти розташовані великі алегоричні сцени, що являти собою чотири елементи: вогонь, вода, повітря та земля.

1670 р. Карта «Regni Poloniae et Ducatus Lithuaniae Voliniae Podoliae Vcraniae Prussiae Livoniae, et Curlandiae» (Карта Речі Посполитої, князівства Литовського, Волині, Поділля, України, Прусії, Лівонії та Курляндії). Основою для створення карти стала карта Н. Сансона «Estats de la Couronne», опублікована в Парижі 1655 p. Масштаб бл. 1: 2 800 000; мова – латинська та німецька На цій карті територія по обидва боки Дніпра має напис Vkrania (Україна). Назва Vkrania накладається на назву Volhynia. Написи назв Україна, Волинь, Поділля в заголовку карти не збігаються з написами на карті. Територія України позначена на мапі шрифтом великого розміру, що свідчить про увагу автора до цих територій. Західна Україна на карті – Червона Русь (RUBRA RUSSIA) в межах якої виділено Покуття (POKUTIA). У межиріччі Дніпра та Інгульця (Ingulet Maly flu.) подані написи про Дике поле (Dezike Polie) та землі Козаків Запорозьких (Cofac Zaporovié). Карту неодноразово перевидавали 1675, 1680, 1685, 1689, 1690, 1700, 1710 рр. і т. д.

На картах 1690 та 1700 рр. видання з’являється поділ України між Польщею та Московією по Дніпру, можливо, це трапляється вперше. На карті 1690 р. вперше в картографії у підписі Польщі було вжито термін “республіка”.

З’явиться поділ наступного разу на карті Жана-Батиста Нулена (1704) “L'Europe Dressee Sur les Nouvelles observations faites en toutes les parties de la Terre Rectifiee…” (Європа…), а також на карті «Estats de la couronne de Pologne…» (Коронні польські землі…, 1731 р.) Нікола де Фера, але вже на карті 1737 р. у нього ж зникне.

1680 р., в Амстердамі, Фредерік де Віт видав 5 версій цієї карти (в різних кольорах). Формат – 19,37 × 22,44 дюйма / 56 × 48 cм.

1680 р. Фредерік де Віт та Ніколаас Вітсен (Nicolaes Witsen; 1641-1717). Карта «Imperii Russici sive Moscoviae Status Generalis, in ejus Regna, Ducatus, Provincias, Populos que Subjacentes Divisus / et ex Tabula Spectatmi Domini N. Witsen, Urbis Amstelodamensis Consulis etc. ; pro Maiori Parte Excerptus per F. de Witt. – Amst.» (Російська імперія або Московія…). Лівобережна Україна (в складі МосковіЇ) – UCRANIA, Правобережна Україна (в складі Польщі) теж – UCRANIA; Задоння – OCRAINA (Окраїна).

1685 р. Карта «Imperii Russici sive Moscoviae Status Generalis, in ejus Regna, Ducatus, Provincias, Populos que Subjacentes Divisus / et ex Tabula Spectatmi Domini N. Witsen, Urbis Amstelodamensis Consulis etc. ; pro Maiori Parte Excerptus per F. de Witt. – Amst. [Amsterdam]».

Карта складена на основі карти Ніколааса Вітсена 1680 р.

Лівобережна Україна (в складі Московії) – UCRANIA RUSSIKA (Україна Російська), Правобережна Україна (в складі Польщі) теж – UCRANIA; Задоння – OCRAINA (Окраїна). Карта перевидавалася неодноразово.

Ніколаас Вітсен (нідерл. Nicolaes Witsen; 8 травня 1641 — 10 серпня 1717) — голландський політик, дипломат, письменник і картограф; бургомістр Амстердама з 1682 по 1706 рр. Керував Голландською Остіндською компанією.

1671 р. видав книгу «Стародавнє і сучасне суднобудування та їх керування». 1674 р. відправив до Англійського королівського товариства трактат про Нову Землю.

Створив в своєму будинку археологічний музей, де знаходилися різні цікаві артифакти, знайдені в курганах і печерах від подорожі Вітсена до Московського царства. також тут знаходилися різні мінерали та самородки.

1687 р. склав першу версію карти Тартарії «Nieuwe Lantkaarte van het Noorder en Ooster deel van Asia en Europa strekkende van Nova Zemla tot China» (Нова географічна карта Північної та Східної частин Азії та Європи, що простирається від Нової Землі до Китаю). На карті міститься присвячене царю Петру Алєксійовичу з детальним перерахуванням його титула. Карта заснована на московитських кресленнях часів П. І. Годунова. Матеріали, опубліковані Вітсеном послужили джерелом упорядкування цілого ряду карт.

У 1692 році Вітсен видав в Амстердамі книгу голландською мовою «Північна і Східна Тартарія» (Noord en Oost Tartarye) на 660 сторінках, що стало, по суті, першим в Європі докладним етнографічним і географічним описом сибірських земель й населення Тартарії. Друге, доповнене видання цієї великої праці вийшло у двох томах в 1705 року і налічувало вже тисячу сторінок.

У книзі Вітсеном описуються «західні та східні тартари», а також землі Грузії, Криму, Узбекистану, Туркестану, Сибіру, Монголії, Тибету, Китаю та Кореї. На території Московії згадуються московитські поселення середини XVII століття, такі як Селенгінський острог, Албазино, Іргенський острог, Нерчинський острог, Верхоленський острог, Удінський острог, Пустозерськ, такі особи як Афанасій Пашков, Єрофей Хабаров, Степан Разін, Володимир Атласов, а також численні корінні народи Тартарії - ногайці, буряти, тунгуси, калмаки, черемиси, мордва, башкири, якути, остяки, юкагири, коряки та ін.

1697 р. став депутатом Генеральних Штатів. Того ж року приймає московського царя Петра I на чолі Великого посольства. Висувається версія, що цар зупинявся в будинку Вітсена в Гаазі. 1698 року знову стає бургомістром (до 1699 р.). Водночас встановлюються дружні стосунки з Францом Лефортом і Федором Головіним. 1700 р. обирався депутатом Генеральних Штатів. 1701 р. підтрмував таємне постачання зброї до Московії, попри офіційний нейтралітет Нідерландів у Великій північній війні.

1680 р. Ніколаас Вітсен та Фредерік де Віт. Карта «Imperii Russici sive Moscoviae Status Generalis, in ejus Regna, Ducatus, Provincias, Populos que Subjacentes Divisus / et ex Tabula Spectatmi Domini N. Witsen, Urbis Amstelodamensis Consulis etc. ; pro Maiori Parte Excerptus per F. de Witt. – Amst.» (Російська імперія або Московія…). Лівобережна Україна (в складі Московії) – UCRANIA, Правобережна Україна (в складі Польщі) теж – UCRANIA; Задоння – OCRAINA (Окраїна). Карта перевидавалася неодноразово.

1687-1692 рр. Ніколаас Вітсен. Карта «Imperii Russici sive Moscoviae Status Generalis, in ejus Regna, Ducatus, Provincias, Populos que Subjacentes divisus / et ex Tabula spectat mi Domini N. Witsen Urbis Amstelodami Consulis etc. pro Majori parte exerptus».

Картографічна видавнича фірма «Mortier» (1685 р. — 1721 р.).

Одним з головних напрямків видавничої фірми було друкування карт. Заснував цей бізнес П’єр (Пітер) Мортьє.

П’єр (Пітер) Мортьє (Mortier Pieter, Pierre; 1661—1711), амстердамський видавець французького походження. Він був сином політичного біженця з Франції, став картографом і гравером.

1681-1685 pp. жив і працював у Парижі. Потім повернувся до Амстердама, де працював видавцем та книготорговцем з 1685 до 1711 року.

15 вересня 1690 р. отримав привілей від штатів Голландії та Західної Фрисландії видавати карти та атласи французьких картографів в Амстердамі для голландського ринку. Це стосувалося перш за все карт Сансона, які він друкує та виправляє докладаючи великих зусиль.  Пізніше карти Сансона перевидавалися фірмою «Covens & Mortier». На всіх перевиданнях вказувалися адреса (сигнатура) видавців.

1692 р. Георг Колле і П'єр Мортьє перевидали в Амстердамі атлас (99 карт) Сансона-Жайо під назвою «Atlas Royal a l’Usage de Monseigneur le Duc de Bourgogne…» (Королівський атлас), атлас мав також, як і у французькому виданні, посвяту герцогу Бургундському; 1696 р. – зі 111 картами. У 1707/1708 рр. П'єр Мортьє видав атлас зі 168 картами. Пізніші видання Мортьє розширили атлас ще більше – 1708 р. –  200 карт; близько 1721 р. – 300 карт; близько 1735 р. – 400 карт

У 1693 р. П'єр Мортьє в Амстердамі видав найдорожчий та найвишуканіший атлас XVII ст. — Морський атлас «De Fransche Neptunus, of nieuwe atlas van de zeekaarten, opgenomen en gegraveerd door uitdrukkelyke order des konings, tot het gebruik van zyne zeemachten» (Французький Нептун, або Новий атлас морських карт, складений та відгравірований за терміновим розпорядженням Короля для використання своїми військово-морськими силами).

У 1706 р. П'єр Мортьє успадкував гравіювальні дошки де Вітів.

Після смерті П’єра в 1711 р., його вдова Амелія Гравенсанде (Amelia Gravensande; 1666–1719) продовжувала бізнес чоловіка, поки не виріс їх син Корнель Мортье (Cornelis Mortier; 1699-1783). Корнель почав співпрацювати зі своїм зведеним братом Йоханесом Ковенсом (Covens Johannes; 1697-1774).

З їх прізвищ і походить назва видавничого будинку “Covens & Mortier” (20 листопада 1721 р.). Після смерті Й. Ковенса I (1774) його бізнес продовжив син Йоханес Ковенс II (1722—1794).

1778 р. назву фірми змінено на “J.Covens & Zoon.”. Після смерті Йоханеса Ковенса II видавничим домом керував його син Корнель Ковенс (Cornelis Covens; 1764—1825). Він взяв до себе, у свій видавничий бізнес, Мортьє П’єра IV, правнука Мортьє П’єра I. Ім'я було з 1794 р. по 1866 р.“Mortier, Covens & Zoon Під керівництвом спадкоємців Й. Ковенса і К. Мортьє фірма проіснувала до 1866 р.

Близько 1725 р. з’явилося перевидання «Atlas Maior» Фредеріка де Вітта. Чудовий великий атлас (76 карт), розфарбований вручну.

У 1730 році Пітер ван дер Аа (П’єр ван дер Аа; Pieter van der Aa; 1659-1733; голландський картограф) продав свої гравюри «Covens & Mortier».

У 1730 та 1742 «Covens & Mortier» видала атлас з картами Ніколи Сансона та Гійома Деліля у гравіруванні Ромейна де Гоге (Гооге; Romeyn de Hooghe, 1645—1708) під назвою «Atlas nouveau, contenant toutes les parties du monde: où sont exactement remarquées les empires, monarchies, royaumes, états, républiques &c» (Новий Атлас, що містить усі частини світу: де саме знаходяться імперії, монархії, королівства, держави, республіки та інші країни).

1733 р. «Covens & Mortier» видала атлас «Atlas Novus - Atlas-Nouveau Contenant toutes les parties du Monde &c».

У 1730, 1733, 1742 рр. і т. д., в Амстердамі, фірма перевидавала мапу 1706 р. французького географа та картографа Гійома Деліля (Guillaume Delisle; 1675-1726) “Carte de Moscovie». Карта видавалася як цілою так і частинами під назвами: “Partie Meridionale de Moscovie” та “Carte de Moscovie”. На цих картах присутні написи Ukraine pays des Cosaqyes (Україна земля (країна) козаків), «Cosaques Zaporoski» (Козаки Запорозькі).

Приблизно в 1740 р. з'явилася серія кишенькових атласів різних країн, які були дуже зручні для мандрівників.

1740, 1742, 1744 рр. і т. д., в Амстердамі, “Covens & Mortier” видавала ще одну карту Г. Деліля «Theatre de la Guerre Dans La Petite Tartarie La Crimee La Mer Noire». Карта присвячена подіям і системним змінам політичного ландшафту Європи та Росії середини XVIII ст. Вона продовжує традиції, започатковані Бопланом і Сансоном. На карті ще присутні домінантні позначення Ukraine pays des Cosaqyes (Україна земля (країна) Козаків), «Cosaques Zaporoski» (Козаки Запорозькі), Дике поле.

Протягом свого існування фірмою було видано безліч різних мап, атласів, портоланів. Зокрема уточнені і перевидані атласи і мапи Нікола Сансона, Йоганна Янсоніуса, Фредеріка де Віта, Гійома Деліля, Пітера ван дер Аа та ін.

Герард ван Шаген (нід. Gerard van Schagen; 1642—1724) — нідерландський гравер та картограф. Довгий час працював в Амстердамі. Відомим своїми вишуканими репродукціями карт, зокрема карт Ніколаса Вісшера старшого та Фредеріка де Віта. Немає записів про те, щоб Герард ван Шаген подорожував за межі Європи, тому він покладався на попередні географічні знання та інформацію від моряків.

Україна на картах ван Шагена.                     

1689 р. Карта “Europa”. На схід від Бєлгорода напис – «OGRAINA» (Окраїна). Приазов’я позначено як Дике Поле (Dikoia Pole). Українські землі в складі Речі Посполитої – Червона Русь (Russia Rubra), Волинь (Volinia), Поділля (Podolia).

Це одна із перших карт, які були створені після “Вічного миру” 1686 р.

“Вічний мир” – договір між Московією та Річчю Посполитою, підписаний 6 травня 1686 р. у Москві. Укладений в результаті складних польсько-московських переговорів, які розпочалися в лютому 1686 р. Його текст підтверджував домовленості Андрусівського договору (перемир'я) 1667 р. про розподіл сфер впливу над Україною. Згідно з договором, уся територія Лівобережної України мала залишатися під зверхністю московського царя. Річ Посполита остаточно відмовлялася від Києва з навколишніми землями. Над більшістю земель Правобережної України (Київщина, Волинь, Сх. Поділля) закріплювалася зверхність польського короля.

1689 р. Карта «Nova totius TERRARUM ORBIS…» (Карта світу). На мапі українські землі показано ще до «Вічного миру». З українських міст — Київ; українські землі в складі Польщі (Polonia); Південна Україна — Мала Тартарія; теперішня Росія — Московія (Moscovia).

Це репродукція карти 1675 р. Фредеріка де Віта «Nova Totius Terrarum Orbis Tabula, ex officina F.de Wit» гравером якої був Ромеїн де Хух (Romeyn de Hooghe). Українські землі показано ще до «Вічного миру» (1687 р.).

На карті зображені не тільки материки, а ілюстрації в усіх чотирьох кутах. Вгорі ліворуч показано битву, що ведеться. Праворуч угорі зображено римського бога Олімпа. Як не дивно, Цербер з'являється ліворуч на карті, що означає, що зображення праворуч, швидше за все, Олімп. Здається, що зображення зліва може бути представленням підземного світу, оскільки Цербер є охоронцем входу. У нижньому правому куті показано людей у великому полі. Зліва зображено море з кораблями та русалками.

На карті Каліфорнія показана як острів, узбережжя Австралії та Нової Зеландії - неповні, а також немає слідів Антарктики. Полінезія відсутня на карті. Австралія показана з відкриттями, зробленими А. Тасманом під час першого та другого плаваннях 1642-1644 рр.. Форма Австралії на всіх майбутніх картах залишалася незмінною, доки Джеймс Кук не відкрив східне узбережжя в 1769-1770 рр. У кожному куточку карти розташовані великі алегоричні сцени, що являти собою чотири елементи: вогонь, вода, повітря та земля.

Картографам того часу доводилося працювати з наявною інформацією. У той час як географічні знання розширювалися, наступні чотири століття знадобилися для дослідження Антарктиди та Арктики.

Під час Золотого століття голландських географічних досліджень та відкриттів (бл. 1590—1720-ті рр.) і Золотого століття голландського / нідерландської картографії (бл. 1570-1670-ті рр.) голландські мореплавці, дослідники, географи та картографи були першими, хто наніс на карту багато невідомих регіонів суходолу та океану. Протягом приблизно століття нідерландські (голландські й фламандські) картографи зробили важливий внесок в науку і мистецтво створення карт. Їх публікації – чудові віхи в історії картографії. Ці збережені видання є не тільки цінними джерелами сучасних географічних знань, а й чудовими творами мистецтва. Основну роль в цьому зіграла особлива художня атмосфера Нідерландів XVI та XVII ст. Унікальна атмосфера зробила картографування видом мистецтва. Картографія та образотворче мистецтво були взаємопов'язаними видами діяльності: мистецтво і картографування взаємодіяли один з одним: багато картографічних елементів, такі як зображення, колір і написи, були спільними з мистецтвом; інструменти та методи, що використовувалися для створення карт і художніх творів, були дуже схожі в гравюрі та картографуванні: гравюри на мідній пластині, які пізніше розфарбовувалися вручну, вимагали певних художніх навичок.

 

XVIII ст.

Майстерня Петера Шенка I (1660–1711), який був учнем, зятем і компаньйоном амстердамського гравера Ґерарда Фалька (Gerard Valck, 1652–1726), виникла 1696 р. і випускала як збірні атласи, так і окремі карти, зокрема, видавались карти Яна Янсона та його спадкоємців: Йоганнеса ван Весберґена, Мозеса Пітта, Стефена Сварта (Stephen Svart). Значним придбанням для П. Шенка І і Г. Фалька були друкарські  форми, що вціліли після пожежі типографії родини Блау. На початку ХІХ ст. плити з майстерні Шенків перейшли до фірми Buder i Sulpke у Амстердамі.

Важливим фактором розквіту голландської картографії було
спонсорство та покровительство осіб вищого світу: майже всі знамениті  видавці карт мали титули королівських картографів, отримували субсидії  та значні грошові винагороди, користувались різноманітними привілеями. Так, Петер Шенк І отримав від короля польського і курфюрста саксонського Августа ІІ титул придворного гравера Regis Poloniae et Electoris Saxoniae sculptor. Його син і спадкоємець Петер Шенк ІІ після смерті Н. Вісшера ІІ (N. Visscher II) придбав плити з майстерні Вісшерів, і видавав їхні карти зі своєю видавничою приміткою nunc apud Petrum Schenk-iunior. Видавництвом надалі керували разом син Ґерарда Фалька, Леонард (Valk Leonard, 1675–1746) і Петер Шенк молодший [Осталецька О. І.АТЛАС П. ШЕНКА I «ThEATRUM BELLICUM, INCIPIENS A CAROLO II» У ФОНДІ СЕКТОРУ КАРТОГРАФІЧНИХ ВИДАНЬ НБУВ ЯК ПАМ’ЯТКА ЄВРОПЕЙСЬКОЇ КАРТОГРАФІЇ ПОЧАТКУ XVIII ст. 2011].

Атлас П. Шенка “Theatrum Bellicum, incipiens a Carolo II” (1709), складається з планів, карт і гравюр військових дій, укріплень, фортець, міст, флотилій та ін. В атласі відображаються події війни за іспанську спадщину 1701–1714 рр., що продовжувалась понад 12 років і своїми військовими та економічними відголосками вплинула на весь світовий простір.

Петер Шенк I (старший) (Petrus Schenck; 1660–1711) — німецько-голландський картограф, гравер та видавець. Сім'я Пітера Шенка разом зі своїми партнерами, були серед найвідоміших і найбільш плідних видавців Амстердама в кінці XVII й на початку XVIII ст. Після смерті його справа перейшла до синів, серед яких виділявся Петер Шенк молодший.

Петер Шенк народився в грудні 1660 року в Елберфельді (Elberfeld), в західній частині Священної Римської імперії (Республіка Сполучених провінцій), в даний час округ німецького міста Вупперталь. 26 грудня того ж року він був охрещений. У 15 років, в 1675 році переїхав до Амстердама, в якому навчався гравірувальної техніки меццо-тінто і офорту у голландського гравера, видавця і картографа Ґерарда Фалька, який пізніше став його діловим партнером і родичем. Він знайомиться з сестрою свого вчителя Агатою Фальк і 2 листопада 1687 одружується з нею. Це дає можливість стати громадянином Амстердама.

З 1688 він повноцінний громадянин Амстердама - майстер граверної справи. Він мешкав в амстердамському кварталі Йордан, потім переїхав на центральну площу Дам. Пітер Шенк мав чотирьох дітей: трьох синів Яна, Леонарда і Пітера, які вибрали як і батько професію гравера і дочку Марію, що згодом вийшла заміж у 1710 році за сина Ґерарда Фалька Леонарда.

Свою творчу кар'єру Пітер Шенк розпочав в Амстердамі, працюючи гравером у техніці меццо-тінто та офорту. У 1694 році він пробує себе як арт-дилер. Пітер разом із Ґерардом Фальком викупили для подальшого продажу колекцію гравюр у родичів відомого картографа Яна Янсона. Були куплені й інші колекції гравюр, до яких були додані власні роботи Пітера Шенка і Ґерарда Фалька. Всі ці роботи були доставлені до Лондона та були успішно продані.

Розвиваючи свою справу, Пітер Шенк у 1700 році переїжджає до Лейпцигу. Зароблені гроші було витрачено на відкриття магазину, що спеціалізується на продажу географічних карт, а також предметів мистецтва. Відтепер і протягом усього часу проживання у Лейпцигу він стає постійним учасником торгових ярмарків у Лейпцигу. Він продовжує підтримувати зв'язок із Нідерландами, часто приїжджаючи туди, шляхом відвідуючи німецькі міста, де отримує замовлення працювати.

Сім'я Пітера Шенка разом зі своїми партнерами були серед найвідоміших і найплодючіших видавців Амстердама наприкінці XVII і на початку XVIII століть. Він помер 1711 року у Лейпцигу, за іншими відомостями 1713 року у Амстердамі чи 1718-1719 роках. Після смерті його справа перейшла до синів, серед яких вирізнявся Пітер Шенк молодший.

1690 р. видав карту  “La Russie Blanche ou Moscovie Divisee Suivant l'Estendue Des Royaumes, Duches, Principautes, Provin.ces et Peuples qui sont Presentement soubs la Domination Du Czar de La Russie Cogneu Soubs le Nom de Grand Duc de Moscovie” (Русь Біла, або Московія), Амстердам. Наддоння позначене як Ocraina (Окраїна). Pole (Поле) виділено в окремий регіон. На карті містяться написи – Siberie (Сибір), Grande Tartaria (Велика Тартарія) – землі на схід від Каспійського моря, Мала Тартарія (Південь України), тартари мордовські, тартари черкеські (на Кубані).

Карта створена на основі карти Гійома Сансона 1674 р.

Перевидання карти:

·        Початок XVIII ст. Russiae Albae, sive Moscoviae, delineatio geographica accurata et nova: annexis quoque regionibus ac provinciis finitimis [Карти] = La Russie Blanche ou Moscovie, Divisee Suivant l'Estendue des Royaumes, Duches, Principautes, Provinces et Peuples, qui sont Presentement soubs la Domination du Czar de la Russie, Cogneu soubs le Nom de Grand Duc de Moscovie / уклад. N. Sanson. - 1:[6 800 000] ; [37 геометр. або іт. миль в 1 см]. - [Amsterdam] : Schenk P., [17--]. - 1 к. : кольор., худож. картуш, печатка ; 52х62 см. - Грав. - Латин. - Фр. В атласі: Atlas contractus / уклад. P. Schenk. - [Amsterdam].

1690-і рр. Ґерард Фальк та Петер Шенка I. Карта «MAGNI DVCATVS LITHVANIAE, Caeterarumq: Regionum illi adiacentium exacta descrip illss^mi ac Excell^mi Principis ac Dni. D. Nicolai Christophori Radziwil. D.G. Olycae ac in Nieswies Ducis, S.Rom. Imp. Principis in Szylowiec ac Mir Comitis et S.Sepulchri Hierosolimitani Militis etc. opera et cura lucem lucem edita». Карта була вперше випущена Генріхом Гондієм в 1636 р. Видавнича позначка на карті змінювалася ще двічі, з 1649 р. карта виходила під ім'ям Яна Янсзона і недовго на початку 1680-х (до 1683 р.) - Яна Янсзона ван Васбергена.

Українські етнічні землі: Червона Русь (Russia Rubra), Volhynie (Волинь), Podolie (Поділля), Покуття (Pokutie);  та ін.

1700 р. Карта “ESTATS DE POLOGNE Subdiveses suivant l'estendue des PALATINATS». Видавництво Амстердам, формат 464 х 582 см (у трьох різнобарвних варіантах). Карта є копією карти Ніколя Сансона. Була опублікована в «Atlas Contractusiveive Mapparum Geographiacarum». Правобережжя  та Лівобережжя з Києвом позначені як VKRAINE ou PAYS DES COSAQUES (Україна або Земля (Країна) Козаків). Чорна Русь (Russia Noire) – Львівське воєводство, на півночі якого – Покуття (Pokutie); Брестське воєводство – Полісся (Polesie). На карті написи – Haute Volhynie (Верхня (Горішня) Волинь), «BASSE VOLHYNIE» (Низова (Долішня) Волинь), Haute Podolie (Верхнє (Горішнє) Поділля), «BASSE Podolie» (Низове (Долішнє) Поділля).

1705 р. Карта «Friderico Augusto, vere Augusto, Polon. Lithuan. Borus. Pomer., Regi. Duci. Principi., Saxon. Utr. Duci. S. Imp. Elect., Haec. Imperii. Sui. Regna». Видавництво Амстердам, (у 7 різнобарвних варіантах). Карта  створена на основі карти Ніколя Сансона. Правобережжя  та Лівобережжя з Сіверщиною позначені як VKRAINIA (Україна). Червона Русь (Russia Rubra) – всі етнічні українські землі (крім Закарпаття, Буковини та Берестейщини). Південь Західної України – Земля Галицька, північ – Земля Холмська. На карті написи – Volhynie (Волинь), Podolie (Поділля) та ін.

Історична довідка. Галицька земля (велика) — територіально-політичне утворення у Південно-Західній Русі. Почала складатися в 1-й пол. XII ст. із Перемишльського, Звенигородського й Теребовльського князівств. З ХІІ ст. відбулось піднесення значення Галича, який занепав після монголо-татарської навали 1240-х років.  Галицька земля (мала) (Ziemia halicka) — одна з п'яти земель Руського воєводства у складі Корони королівства польського, І Речі Посполитої (1434–1772). На відміну від інших земель Русі, тут угорські старости найдовше опирались приєднанню земель до Польського Королівства. Головним містом землі був Галич, де з 1564 р. збирався окремий земельний Сеймик, знаходилась резиденція староства гродового. На Сеймику обирали 6 делегатів на Трибунал Коронний і Трибунал Скарбовий. Шляхта Галицької землі на заклик старости збиралась під Галичем.

Бл. 1711 р. Карта «Nouvelle Carte de la Mer Noire et du Canal de Constantinople tres exacte mise au Jour par N Visscher Nunc apud P. Schenk» (Нова карта Чорного моря і Константинопольської протоки…). Середня Наддніпрянщина (Правобережна та Лівобережна; Брацлавське та Київське воєводства) позначена як UCRANIA (Україна). З українських земель зображено Нижнє Поділля (Podolia). Південь України (землі між Інгульцем і Дніпром та вздовж правого берета Дніпра) названі Диким полем (Dzike Polie sive Campi Deserti et Inhabitati). В районі Причорномор’я написи латиною – Tartaria Minor (Мала Тартарія), Tartaria Budziacensis (Буджацька Тартарія) та Cremia (Крим).

Позначено рік Полтавської битви (1709). Виділено також і Бендери — місце перебування гетьмана Мазепи після поразки під Полтавою.

Мапа неодноразово перевидавалася.

Карта є аналогом опублікованої у 1709 р. Елізабет Вісшер (Elisabeth Visscher) (вдова Ніколаса Вісшера II) карти Чорного моря “Nouvelle carte de la Mer Noire et du canal de Constantinopl”.

Петер Шенк молодший (Peter Schenk der Jüngere; 1693—1775) — німецько-голландський картограф, гравер та видавець.

1752 р. Петер Шенк молодший опублікував «Neuer Sachsischer Atlas» А. Зюрнера (A. Zurner), який перевидавався багато разів протягом 1752– 1812 рр., а також перевидав атлас Н. Вісшера (сина) «Germania inferior sive XVIII provinciarum tabulae...».

1730 р. Карта «Russie Moscovite, Tartarie Moscovite, Ukraine pays des Cosaques». Правобережна та Лівобережна Україна – Ukraine pays des Cosaques (Країна Козаків), Південь України - Cosaques Zaporoski (Козаки Запорозькі). Окремо виділено Russie Moscovite (Русь Московську) та Tartarie Moscovite (Московську Тартарію). Московська Тартарія – землі мордви, колишні Казанське та Астраханське ханства.

1734 р. Карта “Lа Pologne...” (Польща). Мапа видана в Амстердамі. Наддніпрянщина (Правобережна та Лівобережна) – Ukraine (Україна), Південь України – Dzykе Pole (Дике поле).

Пітер ван дер Аа (П’єр ван дер Аа; Pieter van der Aa; 1659-1733), голландський картограф та видавець. Найвідоміші його роботи: «Atlas Nouveau» (1710) та «Galerie Agreable du Monde» (Приємна галерея світу) що складалася з 66 частин у 27 томах (інші пишуть про 20, 22 або 33 томи, але кількість 66 частин скрізь однакова) і містила понад 3000 карт, панорам та гравюр (Лейден, 1729 р.). Вона вийшла скромним накладом у 100 примірників (принаймні про це повідомляє видавець). Обмежений наклад був, ймовірно, пов’язаний з дуже високою вартістю виробництва цього видання. Ілюстрації для цієї роботи були зроблені найважливішими граверами епохи, такими як: Луйкен (Jan Luyken), Малдер (Mulder), Гері (Goeree), Стоопендаль (Stoopendaal). Для виготовлення використовувалися також пластини, виготовлені раніше для інших видавництв XVII—XVIII ст.

За свою видавничу діяльність він опублікував близько 200 праць з географії, природознавства та старожитностей.

Пітер ван дер Аа був сином каменяра Боудевейна Пітерша з Гольштейну, який переїхав до Лейдена в 1659 році. У 1677 році Пітер ван дер Аа був прийнятий до гільдії книготорговців. З 1682 року разом із двома своїми братами, друкарем Боудевейном і гравером і художником-брошурником Хіллебрандом, керував важливим книготорговельним бізнесом у Лейдені. Його перший шлюб був 9 вересня 1685 року з Елізабет Пехлінус, донькою лютеранського пастора Йоганна Пехлінуса, а другий шлюб був з Анною Марією Кроссен з Амстердама 16 листопада 1697 року. У 1714 році він вступив до Лейденської гільдії друкарів. Наступного 1715 року він став міським друкарем. Незабаром він також отримав посаду університетського друкаря.

Для Пітера ван дер Аа важливі були дуже якісні наукові видання. У 1703–1706 рр. він опублікував десятитомне видання творів Еразма Роттердамського Жана Леклерка, для якого його брат Хіллебранд розробив титульну сторінку. Свого часу Пітер ван дер Аа був особливо відомий своїми атласами з гравюрами із зображеннями міських пейзажів. Він дуже детально скопіював деякі з цих гравюр у Маттеуса Меріана. Подібним чином він діяв і з картами для своїх атласів, особливо з картами Африки з детальними ілюстраціями.

В 1719 р. ван дер Аа видав в Амстердамі французький переклад книги німецького географа-мандрівника Адама Олеарія (1599-1671) «Опис подорожі до Московії» (нім. Beschreibung der muscowitischen und persischen Reise) з ілюстраціями Ніколааса Вітсена у вигляді гравюр. Вперше книга була видана в Шлезвігу в 1647 німецькою мовою. Книга містить докладний опис життя і побут московитів у XVII столітті.

Картографічна спадщина.

1700 р. Карта “La Grande Tartarie Suivant les Nouvelles Observations” (Велика Тартарія згідно з новими спостереженнями). Лівобережжя Дніпра – Ukranie (Україна). Карта видана в Амстердамі, формат 12 x 9 дюймів. Велика Тартарія (Grande Tartarie) – Tartarie Moscovite (Тартарія Московська), Petite Tartarie (Мала Тартарія), Tartarie Independante (Тартарія Незалежна), Tartarie Chinoise (Тартарія Китайська).

1707 р. Карта «De Landschappen der Percoptize en Nogaize Tarters, Circassen, Mingrelianen, en Georgianen met die vande Crim». Карта видана у Лейдені (Leiden). Виконана у популярній тогочасній проєкції, коли на одному аркуші вміщували територію від Чорного до Каспійського моря. Карта вирізняється картушем із зображенням побутової сцени життя ногайських татар. Чітко окреслені політичні кордони України, що проходять по лінії течії Дніпра. На карті напис – Ucranie (Україна) охоплює Правобережжя. Лівобережна Україна (Південь, Центр, Північ та Слобожанщина) – Tartaria (Тартарія).

З картографування України відома ще одна його робота 1710 р. «Ukraine, grand pays de la Russie Rouge, Kartenmaterial, avec une partie de la Pologne, Moscovie, Bulgarie, Valachie, Podolie et Volhynie» (Україна, велика країна Червоної Русі, що межує з частиною Польщі, Московії, Болгарії, Валахії, Поділля й Волині). На картуші карти зображені українські козаки. Цей варіант назви України буде неодноразово ще траплятися на західноєвропейських картах. Мапа неодноразово перевидавалася, зокрема в 1714, 1729 рр. та ін.

Цього ж року (1710) опубліковано ще одну роботу Пітера ван дер Аа «Tabula Altera Quae Continet Potissima Asiae et Reliqua Europae ac Africae». На карті – напис Ukrania (охоплює Середнє Наддніпров'я  (Правобережне та Лівобережне). Позначено Поділля (Podolia), Волинь (Volhynia), Сіверщину (Seversa) та інші українські землі.

1714 р. Пітер ван дер Аа видав атлас “Nouvel Atlas, tresexact et fort commode pour toutes sortes de personnes, Contenant les Principales Cartes Geographiques. Dresse suivant les nouvelles observations de Mrs. de l'Academie Royale des Sciences, & rectifie sur les Relations les plus recentes des plus fideles voyageurs. A Leide, Chez Pierre Van der Aa, Marchand Libraire. Avec Privilege” в якому опубліковано 98 карт.

Атлас неодноразово перевидавався. Фірма «Covens & Mortier» придбала багато пластин ван дер Аа після його смерті в 1733 році. Атлас  перевидали в 1735 р. (99 карт). Відбиток ван дер Аа замінено на Covens & Mortier. До карт було внесено ще кілька невеликих змін, наприклад назву карти півдня Сполучених Штатів змінили з La Floride на La Louisiane. Більшість назв закінчуються на Suivant les Nouvelles Observations de Mess.rs de l'Academie Royale des Sciences тощо. Окрім карт світу та 5 континентів, є небесна карта, 4 карти Америки, 6 карт Азії, 1 карта Африки та решта карт Європи.

1714 р. Карта “La Hongrie, Suivant les Nouvelles Observations de Mess.rs de l'Academie Royale des Sciences” (Угорщина). Центральна Наддніпрянщина (Правобережна та Лівобережна) – UKRAINE (Україна). На карті зображено українські історико-географічні землі: Покуття (Pocucie), Волинь, Поділля та ін.

1714 р. Карта “La Moscovie meridionale” (Московія південна). Правобережжя, Лівобережжя та Слобожанщина – UKRAINE PAYS DES COSAQUES (Україна Земля (Країна) Козаків). Південь України – COSAQUES ZAPOROSKI (Козаки Запорозькі).

1714 р. Карта “La Pologne” (Польща). Правобережжя та Лівобережжя – UKRAINE (Україна). На карті зображено українські історико-географічні землі: Покуття (Pocucie), Волинь, Поділля та ін.

1714 р. Карта “L'Europe” (Європа). Правобережжя та Лівобережжя – UKRAINE (Україна). На карті також виділено інші українські історико-географічні землі: Russie (Русь) – територія Західної України, Podolіе (Поділля), Volhyniе (Волинь) та ін.

Теперішня Росія на карті – Московія Європейська та Московія Азійська.

1714 р. Карта «L'Asie / suivant les nouvelles observations de Mess.rs de l'Academie royale des sciences, etc, augmentées de nouveau» (Азія). Теперішня Росія на карті – Московія Європейська та Тартарія Московська.

На карті 1713 р. «L'Asie : selon les nouvelles observations de Mess.rs de l'Academie des Sciences, etc. / a Leide Chez Pierre vander Aa avec privilege» (Азія) теперішня Росія – Московія та Тартарія.

Пітер Пікарт  (Picart Pieter; 1668—1737) та Адріан Шхонебек (Adriaan Schoonebeek або Schoonebeck; 1661–1705) — голландські гравери та картографи.

1705 р. видали в Москві карту «Королевства Польского и Великого княжества Литовского чертеж / По указу его державнейшего царского величества грыдоровал на Москве Питер Пикарт; [Картуш грав. А. Шхонебек]». Масштаб: прибл. 1:3 200 000. Карта складена значно раніше, мабуть, в середині XVII ст., адже Київ на карті ще в складі Речі Посполитої (за умовами Андрусівського договору Київ ввійшов в склад Московії в 1667 р.).

На карті Західна Україна (Львівське та Холмське воєводства) – Червона Русь (Червен Руссіа); Брацлавське та Київське воєводства (Правобережжя та Лівобережжя) – Ꙋкраіна  (Україна); Південна Україна – Частина Малої Тартарії; теперішня Росія – Московська держава (Московское государство).

Назва «Україна» на карті написана великими літерами, як держава. Паралельно цьому напису – напис ЧЕРВЕННА РУССІА (Червона Русь). Отже, назва Червона Русь на карті міститься двічі й стосується як Західної України, так і всієї України.

Пітер Пікарт  більшу частину свого життя працював в Росії. Навчався мистецтва гравіювання в Голландії в майстерні Адріана Шхонебека. Був найнятий на роботу в Росію Петром I в Амстердамі в 1698 р. під час Великого посольства. 1702 р. переїхав до Москви, де був прийнятий на роботу в Збройну палату помічником А. Шхонебека. З 1705 р. керував Гравіювальною майстернею Збройної палати. Через 3 роки Пікарт був переведений на роботу в гравіювальну майстерню при Московському друкованому Дворі. З 1714 по 1727 р. працював в Санкт-Петербурзької друкарні. Після скасування Санкт-Петербурзької друкарні (1727) Пікарту була призначена пенсія від Синоду.

Абрахам Аллард (Abraham Allard; 1676, Амстердам – 26 грудня 1725, Амстердам) – голландський гравер та картограф. Абрахам Аллард довгий час працював в Лейдені.

1710 р. в Амстердамі видав карту «Sades Belli in POLONIA et in Moscovia…». Видавництво «Covens & Mortier». Напис Ukraina на карті займає Правобережжя та Лівобережжя. До України (Ukraina) належить Поділля (Podolia). Окремо виділено Волинь (Volhynia). Напис Russia Rubra (Червона Русь) зустрічається два рази: перший – для Галичини та Покуття (Pokutta); другий – накладається на напис Ukraina та охоплює Правобережну та Лівобережну Україну. На півдні України напис Cosakki Saporoski (Козаки Запорозькі). Напис Ukraina – від Поділля до Слобожанщини.

На карті нанесено кордони держав: Lithuania, Russia, Curlandia, Livonia, Tartaria Minor, Walachia та ін.

Герард ван Келен (Gerard van Keulen; 1678-1726) – голландський картограф, видавець і книготорговець. В основному він виготовляв морські карти та атласи.

Син відомого картографа Йоганна ван Келена (Johannes van Keulen; 1654-1715) та Луїзи Лауренд Керте. Дружина - Людовіна Конст. У 1704 р. народилася їх єдина дитина, Йоганн (II) ван Келен.

З дитинства працював у картографічній фірмі свого батька, з 1698 р. його ім'я зустрічається надрукованим на картах, а в 1704 р. повністю успадкував сімейну справу.

7 жовтня 1712 р. батько переписав на нього патент на створену ним карту «Zee-Fakkel» («Морський факел») — найпопулярнішу у XVIII й XIX століттях карту морської навігації, що витримала безліч видань багатьма мовами.

1714 р., рік до смерті, передав синові повне управління фірмою.

Після його смерті в 1726  р. його син і вдова продовжили справу.

Він та його спадкоємці стали наступниками Віллема Блау як картографи Ост-Індської та Вест-Індської компанії.

Найбільше зібрання карт фірми «Ван Келен» (називається «Колекцією Ван Келена») містять 334 великомасштабні рукописні картки, опубліковані між 1704 і 1755 роками і знаходиться в бібліотеці Лейденського університету в Нідерландах.

1710 р. в Амстердамі, опублікував карту Польщі “REGNI POLONIÆ et  DUCATUS LITHUANIÆ,”. Правобережна та Лівобережна Україна – Ukrania (Україна). До України належить Волинь (Volhinia). Західна Україна – Червона Русь (Russia Rubra) в межах якої виділено Покуття (Pokutia). Окремо виділено Поділля (Podolia).

Ґерард Фальк (Gerard Valk; 1650-1726) та Леонард Фальк (Leonard Valk; 1675-1755) – голландські картографи, гравери та видавці.

1710 р. опублікували карту “Regnum Poloniӕ Divisum in Magnum Ducatum Lithuaniæ Magnum Parvam que Poloniam, Prussiam, albam et rubram Russiam, Volhyniam, Podoliam, Ukraniam...per Gerard et Leonard Valk. Amst. cum Privilegio”. Україна на карті зображена як незалежна держава (окремим кольором і кордонами). Напис Russia  Rubra (Червона Русь) проведений через всю українську етнічну територію й зображений великими літерами як Московія, Тартарія та інші держави. Цей напис міститься два рази на карті (Західна Україна теж позначена як Russia  Rubra). Напис UKRANIA (Україна) охоплює все Лівобережжя і частину Правобережжя (в районі р. Дніпро перетинається з написом Russia  Rubra). З українських історико-географічних земель ще зображено Поділля (Podolia) та Волинь (Volhynia).

Оттенси.

Йоахим Оттенс (Joachim Ottens; 1663-1719), Райнер Оттенс (Reiner Ottens; 1698-1750) та Джошуа Оттенс (Josua Ottens; 1704-1765) – голландські картографи та видавці які працювали в Амстердамі у XVIII ст.

Брати Райнер та Джошуа Оттенси були синами єврейського гравера Йоахима Оттенса, який на початку своєї кар'єри співпрацював з Ф. де Вітом, а наприкінці 1680-х рр. створив власне видавництво, що займалося друкуванням карт. Брати продовжили справу батька і більшість їх творів має спільний авторський підпис “R. & J. Ottens”. Основна праця – “Atlas Maior” (Великий атлас), надрукований в Амстердамі 1740 р.

1722 р. Карта «Імперія Велика Російська». Лівобережжя назване Україною (Ukrania). Між Дунаєм і Дніпром – Буджак (Budziac).

1726 р. Райнер Оттенс та Джошуа Оттенс. Карта «REIPUBLICÆ ET STATUS GENERALIS POLONIÆ NOVA TABULA, COMPREHENDENS MAIORIS ET MINORIS POLONIÆ REGNIMAGNIDUCATUS LITHUANIÆ DUCATUS PRUSSIÆ, CURLANDIÆ, SAMOGITIÆ MASSOVIÆ VOLHYNIÆ PODOLIÆ RUSSIÆ UCRANIÆ ET DE MOSCOVIÆ PARS ACCURATAM DESCRIPTIONEM» (Нова карта Речі Посполитої і загального стану Польщі, що включає королівство Велику і Малу Польщу, Велике князівство Литовське, князівство Прусське, Курляндію, Самоґітію, Мазовію, Волинь, Поділля, Русь, Україну і частину Московії). Масштаб бл. 1: 2 000 000. Мова: латинська. Перший варіант карти Польщі був створений Йоахимом Оттенсом (1663-1719) 1710 р. Карта міститься у восьмитомному «Atlas Maior» Оттенсів до 1745 р. 1793 р. амстердамський видавець Йозеф Кармін (Joseph Carmine) викупив плиту карти в Оттенсів і видав її зі своєю видавничою приміткою, позначивши кордони, актуальні після другого поділу Польщі.

Українські історико-географічні землі представлені Поліссям (Polesia); як окремі адміністративно-територіальні одиниці виділена Волинь (Volhynia), що поділяється на Верхню Волинь (Volhynia Superior) та Нижню Волинь (Volhynia Inferior); Поділля (Podolia), що поділяється на Верхнє Поділля (Podolia Superior) та Нижнє Поділля (Podolia Inferior); Червона Русь (Russia Rubra). На півдні Червоної Русі лежить Покуття (Pokutia). Східні українські землі представлені Чернігівським (Ducatus Czernihow) та Новгород-Сіверським (Ducatus Novogrodeck) князівствами без позначення їхніх меж у складі Російської імперії; у Причорномор’ї — Очаківською Тартарією (Tartaria Oczacowiensis) та Ногайською Тартарією (Tartaria Nogaiensis).

Київське воєводство на карті позначене на лівому березі Дніпра, а тільки невелика частина (між Києвом та Каневом) захоплює правий берег, названа Україною (Ukrania). Між Інгульцем (Ingulet Maly fl.) і Дніпром (Nieper Olim Borysthenes) позначено Дике поле (Dezike Polie Саmрі Deferti et Inliabitati) та землі козаків (Cosacci Zaporoviensis), а також Чорний ліс (Sylva Nigra).

1730 р., в Амстердамі, англійський астроном, геофізик та картограф Едмонд (Едмунд) Галлей (Edmond Halley; 1656-1742) та брати Оттенси видали карту «Nova & accuratissima totius terrarum orbis tabula nautica variationum magneticarum index juxta observationes Anno 1700 habitas». На мапі напис – UKRAINE (Україна).

1736 р. Карта «Theatre de la Guerre sur les Frontieres Entre les deux Grands Monarques de Russie & de Turquie ou Carte Nouvelle d'une Grande Partie de la Russie, ou l'on a la Petite Tartarie, l'Ukraine la Crimée & le Pais des Cosaques la Mer de Azof & la Mer Noire & les Pais Circomvoisins Dressée Suivant une Carte Faite Sur les Lieux Rectifiée & Augmentée par R. & I. Ottens, Geogr. a Amsterdam» (Театр військових дій). Картуш карти прикрашений алегоріями, гербом Росії, портретом Петра I та ін.  Правобережна та Лівобережна Україна на карті позначена як Ukraine (напис охоплює Поділля та Малу Русь (Pars Rossiae Minoris). Напис Pars Rossiae Minoris на карті сягає Смоленщини. Росія позначена як Pars Rossiae Maximae.

Карта складена під час Російсько-турецької війни (1735—1739 pp.). Ця війна велася Росією (у союзі з Австрією) за вихід до Чорного моря і з метою припинення набігів кримських татар. Влітку 1736 р. російські війська зайняли Азов, в ході боїв в 1737 р. – фортецю Очаків, а в 1739 р. – фортецю Хотин. Туреччина була змушена піти на мир. За Бєлградським мирним договором (1739 р.) Росія повернула собі Азов, але повинна була знищити його укріплення. Крім того, до Росії були приєднані незначні території Правобережної України, зайнятої раніше Туреччиною. «Бар’єром» між Росією і Туреччиною були оголошені кабардинські землі на Північному Кавказі і Приазовські території. Проте ні виходу до Чорного моря, ні права мати фортеці та флот в Азовському морі Росія так і не отримала.

1737 р. Карта «Theatre de la Guerre Contre les Turcs & les Tartares avec Les marches des armées de Sa Majesté l'Imperatrice des Russies, le tout tiré des originaux levés par Ordre de meſieurs les Generaux De Munich et de Lascy redigés par l'academie des Sciences de Petersbourg. Verus Chersonesi Tauricae Seu Crimea Conspectus adjacentium item Regionem itinerisq ab Exercitu Ruthemo Ao MDCCXXXVI et MDCCXXXVII adversus Tattaros Susceptis» (Театр військових дій проти турків і татар разом із походами армії її Величності імператриці Росії, все взято з початкових досліджень за наказом пана генерала Мініха та Лассі, написаних в Академії наук Петербурга). Мова латинська. Видавництво Амстердам.

Такі карти масово друкувалися в Європі за даними, що їх надавала Російська Академія наук.

Вказані оборонні лінії, зокрема Українська лінія, яка простягалася на 285 км від Дніпра вздовж Орілі та її притоки Берестової аж до Ізюма. У систему укріплень входило 16 фортець і 49 редутів, з’єднаних між собою високим земляним валом та глибоким ровом. На карті всі фортеці підписані.

Йоган ван дер Брюгген (Joan van der Bruggen; Johannes van der Brugge; 1695-1740), нідерландський картограф.

1737 р. Карта «Podolia et Bessarabia» (Поділля та Бессарабія). VKRANIÆ (Україна) на карті – Волинь та Поділля. Масштаб 1:2 200 000.

Ісаак Тіріон (Tirion Isaak; 1705-1769), голландський картограф і видавець, працював у Амстердамі. Картами І. Тіріона на початку XVIII ст. ілюструвалися видання з географії світу, зокрема праця невідомого автора «De tegenwoordige Staat van’t Koninkryk Polen en't Groot-Hertogdom Litthauwen», що вийшла у майстерні І. Тіріона 1733 p., книга Т. Сальмона (Т. Salmon) «Hedendaagsche Historie» (Амстердам, 1734) та книга Дж. Альбріцці (G. Albrizzi) «Atlante novissimo che contiene tutte le parti del Mondo» (Амстердам, 1740). Видав «Atlas des Provinces Unies» (1753), «Atlas der Nederlanden» (1749), «Atlas der Zeelanden» (1760). 1769 p., після смерті І. Тіріона, вийшов атлас «Nieuwe en beknopte Hand-Atlas», карти до якого гравіював художник Якоб Кейзер (Jacob Kevser). В цьому ж році вийшло італійське видання атласу [Вавричин, 2009].

1740 р. Карта «NUOVA CARTA DELLA MOSCOVIA O RUSSIA SECONDO L’ULTIME 0SSERVAZIONIFATTA IN AMSTERDAM PER ISAK TIRION» (Нова карта Московії, або Росії, за останніми спостереженнями, виготовлена у Амстердамі Ісааком Тіріоном).

Українські історико-географічні землі представлені Волинню (Volhynia), Чернігівським (Chemicowa) та Новгород-Сіверським (Severia) князівствами, Кримом (Crimea), Малою Тартарією (Tartaria Piccola). На карті як окремі адміністративно-територіальні одиниці виділені: земля Бєлгородських козаків (Bialagrodski Cosachi), Донських Козаків (Don Cosahi) та Україна (Ukraiaia) (підписана на Лівобережжі Дніпра аж до Бєлгорода).

Гендрік де Лет (Hendrik de Leth; 1703-1766) – голландський картограф.

1749 р.  в Амстердамі видав карту “Lest estats de la Couronne de Pologne” (Володіння Польської корони). Середня Наддніпрянщина (Правобережна та Лівобережна) позначена як Ukrainе (Україна). Виділено на мапі українські історико-географічні землі: Russie Noire (Чорна Русь) – територія Західної України, Podolіе (Поділля), Volhyniе (Волинь), Polesiе (Полісся).

Українські землі на карті зображено цілісно (попри кордони між Річчю Посполитою та Московією).

ДЖЕРЕЛА

*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020.  640 с.

*Байцар Андрій. УКРАЇНА ТА УКРАЇНЦІ НА ЄВРОПЕЙСЬКИХ ЕТНОГРАФІЧНИХ КАРТАХ. Монографія. Львів: ЗУКЦ, 2022.  328 с. 

*Байцар Андрій. (у співавторстві). Сучасні напрямки розвитку географії України: монографія / [за заг. редакцією проф. Лозинського Р. М. Львів, 2022. 367 с.

*Байцар Андрій. Українські землі на картах Клавдія Птолемея http://baitsar.blogspot.com/2017/04/blog-post_24.html

*Байцар Андрій. УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ НА КАРТАХ КЛАВДІЯ ПТОЛЕМЕЯ // Журнал «Дніпро». № 7-12. 2022. С. 158-177.

*Падюка Н. КАРТИ Й АТЛАСИ АМСТЕРДАМСЬКОГО ВИДАВНИЦТВА ГОНДТІВ-ЯНССОНІВ (XVII ст.) У ФОНДІ КАБІНЕТУ КАРТОГРАФІЇ ЛЬВІВСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ НАУКОВОЇ БІБЛІОТЕКИ УКРАЇНИ імені В. СТЕФАНИКА. 2016. [Електронний ресурс] – Режим доступу:  http://www.lsl.lviv.ua/wp-content/uploads/Z/Z2016/JRN/PDF/13.pdf

                         
1662 р. Атлас Блау

 

1571 р. Абрагам Ортеліус

1579 р. Абрагам Ортеліус 

1570 р. Абрагам Ортеліус