Атлас Штілера був провідним картографічним посібником протягом XIX-го і до середини XX-го ст.
Адольф Штілер (Adolf Stieler; 1775–1836), німецький картограф, географ та правник. Народився в сім'ї мера Готи. Вивчав право в Єнському університеті та Геттінгенському університеті (1793–1796), а з 1796 р. почав працювати в суді. Через кілька років влаштувався на роботу картографом у видавництво Пертеса де почав створювати атласи.
«Атлас Штілера» (Hand – Atlas Uber Alle Theile Der Erde nach dem neuesten Zustande Und Uber Das Weltgebaude). Автор — Адольф Штілер. Видаництво «Юстус Пертес (видавництво)» (Justus Perthes Geographische Anstalt Gotha).
Попереднє видання «Атласу Штілера» (Stielers Hand-Atlas) опубліковано в 1816—1833 рр. в трьох версіях. Версія А — 1816—1823 рр., версія В — 1823—1831 рр., версія С — 1831—1833 рр. Цей картографічний твір пройшов через 12 видань (видавався з 1816 р. по 1940 р.).
ВИДАННЯ «Атласу Штілера»: попереднє — 1816—1833 рр. (50 карт), перше — 1834—1845 рр. (50), друге — 1845—1847 рр. (83), третє — 1852—1854 рр. (83), четверте — 1862—1864 рр. (84), п'яте — 1866—1868 (84), шосте — 1871—1875 рр. (90), сьоме — 1879—1882 рр. (95), восьме — 1888—1891 рр. (95), дев'яте — 1901—1905 рр. (100), десяте — 1920—1925 рр. (108), інтернаціональне — 1934—1940 рр. (84).
1821 р. Карта «Des Russischen Reichs europäischer Theil». Мапа поміщена в атласі «Hand – Atlas Uber Alle Theile Der Erde nach dem neuesten Zustande Und Uber Das Weltgebaude» (1833 р.). Центральна Україна (Правобережна та Лівобережна) позначена як Ukraine (Україна). Територія Кубані підписана як Czernomorische Kosaken (Чорноморські Козаки). Район р. Дон позначено як Donshe Kosaken (Донські Козаки).
В цьому ж атласі міститься карта 1825 р. «Europäisches Russland (südliches Blatt)». Як і в попередній карті Центральна Україна (Правобережна та Лівобережна) позначена як Ukraine (Україна). Територія Кубані підписана як Czernomorische Kosaken (Чорноморські Козаки). Район р. Дон позначено як Donshe Kosaken (Донські Козаки).
Ця карта з назвою Ukraine міститься в Атласах 1845, 1847, 1853, 1864 рр. видання.
1825 р. Карта «Europäisches Russland» (Європейська Росія) поміщена в «Атласі Штілера» (Stielers Hand-Atlas, 1825). Частина українських земель (Київщина, Полтавщина, Чернігівщина, Харківщина) позначена як Ukraine (Україна).
1833 р. Карта «Europaeisches Russland auch Schweden u. Norwegen, Dabei Uebersicht des Oesterreichischen u. Preussischen Staats» (Європейська Росія, також Швеція та Норвегія). Мапа теж поміщена в атласі «Hand - Atlas Uber Alle Theile Der Erde nach dem neuesten Zustande Und Uber Das Weltgebaude». Масштаб карти 1:11 000 000. Київська, Полтавська, Чернігівська та Харківська губернії позначені як Україна (Ukraine). Територія Кубані підписана як Kosaken (Козаки). Район гирла р. Дон позначено як Donshe Kosaken (Донські Козаки). Ця карта з назвою Ukraine зустрічається в Атласах та окремих виданнях 1845, 1847, 1853, 1854, 1864 1867 рр. та ін.
На карту нанесені численні міста, залізниці та тракти (як чинні, так і проєктовані), річки та гори, кордони адміністративного поділу на губернії. Крім кордонів губерній кольором виділені також кордони частин Імперії, які в різні історичні періоди належали іншим державам: Великоросія, Україна, Південь (землі колишнього Кримського ханства), Захід (з українських земель – Подільська та Волинська губернії), Балтійські провінції, Царство Казанське, Царство Астраханське, Велике князівство Фінляндія, Королівство Польське, Кавказ.
Видавалася карта й окремо, як гравюра, зокрема у 1861 р.; гравер –Фрідріх фон Штюльпнагель (Friedrich von Stülpnagel, 1786-1865), формат 36,2 × 44,1.
Карл Фердінанд Вайленд (Carl Ferdinand Weiland; 1782-1847) – німецький картограф.
1827 р. опублікував мапу «Das Europaeische Russland». Масштаб 1 : 6 500 000. Слобожанщина позначена як Ukraine (Україна), Кубань – Tschernomorskische Kosaken (Чорноморські Козаки).
Карл Фердінанд Вайленд працював у Веймарському Географічному інституті (Geographischen Isntitutes Weimar; 1804 – 1903).
Карл фон Шпрунер (Karl von Spruner; 1803–1892) – німецький географ та картограф.
Карл фон Шпрунер був автором численних карт, більшість яких були опубліковані в німецьких історичних атласах. Першим плодом його наукових досліджень були статті в “Mitheilungen des historischen Vereins f ü r Oberfranken”, потім праці “Bayerns Gaue” (Бамберг, 1831), “Gaukarte des Herzogtums Ostfranken” (Бамберг, 1835). Першими його картографічними творами були: «Historisch-geographischer Hand-Atlas» (1837-1852 рр.; перше видання); «Historischer Atlas von Bayern» (Історичний атлас Баварії), опублікований в 1838 р. Головні праці Карла Шпрунера: I-а — «Dr. K. von Spruner's Historisch-Geographischer Schul-Atlas» (1-е видання – 1856 р., 2-е – 1860 р., 3-є – 1865 р., 4-е – 1866 р., 5-е – 1869 р., 1870 р., 6-е – 1871 р., 7-е – 1873 р., 1874 р., 8-е – 1875 р., 9-е – 1877 р., 10-е – 1880 р., 1890 р.); II-а —посібник для вивчення давньої історії – «Atlas antiquus» (1-е видання 1850 р. (27 карт), 2-е видання 1855 р., 1860 р., 3-є видання, опрацьовано Генріхом Теодором Менке (Гота, 1865 р.), 4-е видання «v. Spruner-Sieglin, Hand-Atlas zur Geschichte des Altertums, des Mittelalters und der Neuzeit. I. Abteilung: Atlas Antiquus Atlas zur Geschichte des Altertums. 34 kolorierte Karten in Kupferstich enthaltend 19 Übersichtsblätter, 94 historische Karten und 73 Nebenkarten. Entworfen und bearbeitet von Dr. Wilhelm Sieglin. Erscheint in 8 Lieferungen (6 Lieferungen mit 4 Karten u. 2 Lieferungen mit 5 Karten) zum Preise von je 2 Mark 50 Pf. Nach Erscheinen der letzten Lieferung wird den Abonnenten ein vollständiges Namenverzeichnis zum Atlas Antiquus für einen mäßigen Preis zur Verfügung gestellt. Zur Abnahme desselben ist kein Abonnent verpflichtet. 2 Lieferung. Inhalt: Gotha: Justus Perthes» (1893-1909 рр.); III-а — «Atlas zur Geschichte Asiens, Afrikas, Amerikas und Australiens» (Гота; 1853 р. (12 сторінок, 18 карт), 1855 р., 1868 р.); IV-а — «Dr. Theodor Menke. Bible Atlas in eight map sheets. 1868. Gotha: Justus Perthes».
Середньовічна та нова історія висвітлена в атласі — «K von Sprunerʹs Historisch-geographischer Schul-Atlas des Gesamtstaats Österreich von den ältesten bis auf die neuesten Zeiten. (1860)». Більшість його атласів були опубліковані фірмою «Justus Perthes».
1846 р. видав карту “Europa am Ende des XIVten Jahrhundert's” (Європа наприкінці XIV ст.).
Мапа опублікована в атласі “Historisch-geographischer Hand-Atlas zur Geschichte der Staaten Europa's vom Anfang des Mittelalters bis auf die Neueste Zeit von Dr. Karl von Spruner, königlich bayerischem Ober-Lieutenant, correspondirendem Mitgliede der königlich bayerischen Academie der Wissenschaften zu München. Drei und Siebzig colorirte Karten nebst Vorbemerkungen. Gotha: bei Justus Perthes. 1846” (53 сторінки, 73 карти). Друге видання атласу – 1853–1854 рр., третє – 1880 р. Центральна Україна (Правобережна та Лівобережна) позначена як Ukrajne (Україна). Літера «U» захоплює Поділля.
1846 р. Мапа “Europa in der Mitte des XVIten Jahrhundert's. Zeitraum der Reformation und der Übermacht des Hauses Habsburg” (Європа в середині XVI ст. ...). Центральна Україна (Правобережна та Лівобережна) позначена як Ukrajne (Україна), Південна Україна – Zaporogiche Kosaken (Запорозькі Козаки).
1846 р. Мапа “Europa während des XXX jaehrigen Krieges und bis zur Zersplitterung der grossen spanischen Monarchie, 1700” (Європа під час XXX-річної війни й до розколу Великої іспанської монархії 1700). Центральна Україна (Правобережна та Лівобережна) позначена як Ukrajne (Україна), Слобожанщина – Slobodishe Ukrajne (Слобідська Україна), Південна Україна – Zaporog. Kosaken (Запорозькі Козаки).
1846 р. Мапа “Europa im XVIIIten Jahrhundert, bis zum Ausbruche der französischen Revolution” (Європа у 18 ст., аж до спалаху Французької революції). Центральна Україна (Правобережна та Лівобережна) позначена як Ukrajne (Україна), Південна Україна – N. Serbien (Нова Сербія) та Neu Russland (Нова Росія), Донщина та Приазов’я – Kosaken (Козаки).
1846 р. Мапа “Europa von 1789 bis 1815; Zeitalter Napoleons” (Європа з 1789 по 1815 рік; Наполеонівська епоха). Центральна Україна (Правобережна та Лівобережна) позначена як Ukrajne (Україна), пониззя р. Дон – Донські козаки.
1846 р. Мапа “Polen und Litthauen unter den Jagjellonen. 1386-1572” (Польща та Литва під час Ягеллонів. 1386–1572). Центральна Україна (Правобережна та Лівобережна) позначена як Ukrajne (Україна), Південна Лівобережна Україна – Zaporogiche Kosaken (Запорозькі Козаки).
В цьому ж атласі (1846) міститься карта Карла фон Шпрунера “Polen bis zu seinem Untergange 1795” (Польща до її поділів у 1795). Формат карти 35,56 × 43,18 cм. Центральна Україна (Правобережна та Лівобережна) та Слобожанщина позначені як Ukrajne (Україна), Лівобережна Україна – Kosaken (Козаки), Слобожанщина – Slobodishe Ukrajne (Слобідська Україна), Південна Україна – Zaporogiche Kosaken (Запорозькі Козаки) та Dzike Pole (Дике Поле). На мапі позначено Українську лінію (Ukrajnishe Linien).
Також у цьому атласі поміщена карта “Das Russische Reich nach seiner allmaehlichen Vergrösserung” (Російська імперія після її поступового розширення). Центральна Україна (Правобережна та Лівобережна) позначена як Ukrain Kosaken (Україна Козацька), Кубань – Kosaken (Козаки). На землях Донщини міститься напис Донські козаки.
1846 р. Мапа “Das Türkische Reich mit seinen Schutzstaaten nach seiner grössten Ausdehnung im XVII. Jahrhundert” (Турецька імперія з її захопленими державами після її найбільшої експансії в XVII ст.). Південна Україна (між ріками Дніпро та Південний Буг) – Kosaken (Козаки).
Історична довідка.
Донщина — етнокультурний регіон у складі сучасної Росії, в якому з XVIII по першу половину XX ст. проживала значна кількість українців. Свою назву регіон отримав від Області Війська Донського, адміністративно-територіальної одиниці Російської імперії. До Донщини належать землі значної частини сучасної Ростовської області, а також окремі райони Волгоградської області, Республіки Калмикія та Краснодарського краю Російської Федерації. Як окремі регіони історичної Донщини виділяються Донське Приазов'я (з містами Ростов-на-Дону, Таганріг, Азов) та Східний Донбас (Шахти, Каменськ-Шахтинський, російський Донецьк). Історичним центром Донщини є місто Ростів. В етнокультурному плані Донщина має спільні риси з Донбасом.
Переписи 1897 р. та 1926 р. років відмічають суцільну українську територію в межах Східної Слобожанщини, Донщини, Кубані. Наступний перепис 1939 р. українців тут уже не фіксує, як не фіксують їх і всі наступні російські переписи. Згідно з зібраними під час перепису населення 1897 р. даними, українська мова виявилася рідною для 719 655 осіб Донського краю. Жоден інший народ Області Війська Донського, крім росіян, які виявилися тут панівною нацією, навіть близько не стоїть за своєю чисельністю з українцями. Українців виявилося тут більше чверті (28,1 %), а в багатьох районах Області вони переважали за чисельністю навіть росіян. Так етнічно українським за всіма параметрами виявився Таганрізький округ, який був переданий зі складу Катеринославської губернії до Області війська Донського лише за 10 років до перепису (1887 р.). Всього на Таганріжщині виявилося 254 819 українців, що складало 61,7 % (росіян — 31,7 %). Серед сільського населення округу частка українців виявилася ще більшою — 69,2 %.
В інших 8 округах Донщини українці більшості не складали, але створювалися ці округи зовсім не зважуючи на етнічні кордони, тож під різним кутом зору і тут виявлялися значні українські території. Так загалом по Ростовській окрузі (з містом Ростовом-на-Дону), українці складали 33,6 %, але тут статистику українцям псувало це велике інтернаціональне місто — у сільських районах округу українців було 52,3 % (116 085 осіб, а росіян лише 86 150). Багато виявилося українців і в Донецькій окрузі (на Східному Донбасі, центр округу станиця Кам'янська, сучасне місто Кам'янськ-Шахтинський Ростовської області) — 38,9 % загалом, і 39,8 % в сільських районах. Тут слід зауважити, що населення Донбасу вже тоді було значною мірою пролетаризоване, а перепис 1897 р. відбувався за мовним принципом — через те багато зросійщених вже за мовою місцевих українців було записано там росіянами.
Переважали українці над росіянами й в селах Сальського округу, але тут більшість була за калмиками, які також вважалися донськими козаками (зараз ці райони входять до складу Калмицької республіки Російської Федерації). Загалом по округу було 36,8 % калмиків, 32,1 % росіян і 29,3 % українців, а в сільських районах українці складали 31 % (21 897 українців на 19 709 росіян і 27 913 калмиків).
1846 р. Карта «Die Länder an der untern Donau vom V ten. bis in das X te Jahrhundert» (Країни нижнього Дунаю з 5 до 10 століття). Мапа опублікована в атласі. Країна Хорватія (Сhrobatіа) – від верхів'я р. Вісли до р. Зх. Буг. Південна межа – Карпати та Татри (період з V до X ст.).
1846 р.. Карта «Europa im Anfange des VI. Jahrhundert's» (Європа на початку VI ст.). Мапа опублікована в атласі.
Ареал Хорватії (CHROWATEN) – Верхів'я Вісли, Карпати, до верхів'я р. Прут (початок VI ст.).
1846 р. Карта «Europa zur Zeit Carl's des Grossen» (Європа під час Карла Великого). Мапа опублікована в атласі.
Ареал поширення Білих Хорватів (Belochrobaten) – від витоків р. Одер до витоків р. Дністер (Карпати, Закарпаття, Прикарпаття).
Історична довідка. Карл І Великий (часто просто Карл Великий, нім. Karl der Große, лат. Carolus Magnus, фр. Charlemagne; 2 квітня 747 р. — 28 січня 814 р., Аахен) — король франків (768–814), король Ломбардії (лангобардів) (з 774), імператор Заходу (800-814), представник династії Каролінгів. На кайзерський престол його коронував 25 грудня 800 р. Папа Лев III у Римі. Прізвище «Великий» здобув ще за життя. Карла Великого вшановують як національного героя і засновника двох держав — Німеччини та Франції.
1846 р. Карта «Europa in der zweiten Haelfte des Xten Jahrhundert's » (Європа у другій половині X ст.). Мапа опублікована в атласі.
Ареал поширення Білих Хорватів (Belochrobaten) – від витоків р. Сян (теперішнє м. Перемишль) до теперішньої Молдови (Карпати, Прикарпаття, Буковина) (друга половина X ст).
В атласі 1880 р. “SPRUNER-MENKE HAND-ATLAS FÜR DIE GESCHICHTE DES MITTELALTERS UND DER NEUEREN ZEIT. DRITTE AUFLAGE VON DR. K. v. SPRUNER’S HAND-ATLAS, NEU BEARBEITET VON DR. TH. MENKE. 90 colorirte Karten in Kupferstich mit 376 Nebenkarten. GOTHA: JUSTUS PERTHES 1880” поміщено карту “Europa während des Zeitraums der Reformation und der Übermacht des Hauses Habsburg 1492-1618” (Європа в період Реформації та правління Габсбургів 1492-1618). Центральна Україна (Правобережна та Лівобережна) позначена як Ukraine (Україна), Південь (північніше фортеці Кодак) – Dniepr Kosaken (Дніпровські Козаки).
Мапа 1880 р. “Europa um 1740” (Європа навколо 1740). Центральна Україна (Правобережна та Лівобережна) позначена як Ukraine (Україна), Південна Україна – Neu Serbien (Нова Сербія) та Neu Russland (Нова Росія).
В цьому ж атласі (1880 р.) міститься карта “Europa zur Zeit Napoleon's I um 1810” (Європа під час Наполеона I біля 1810). Центральна Україна (Правобережна та Лівобережна) позначена як Ukraine (Україна).
Мапа 1880 р. “Europa nach dem Wiener Congress 1815” (Європа після Віденського конгресу 1815). Центральна Україна (Правобережна та Лівобережна) позначена як Ukraine (Україна).
На іншій карті №13 “Europa nach seinen ethnographischen Verhältnissen in der Mitte des XIX. Jahrhunderts” (Європа за своїми етнографічними умовами в середині XIX ст.) цього ж атласу назва Ukraine (Україна) вже відсутня, залишився лише напис Klien Russen (Мала Росія).
Мапа 1880 р. “Polen vom Anfange des XVIII. Jahrhunderts bis zum Untergange der Republik 1795” (Польща з початку XVIII ст. до падіння Республіки в 1795). Назва Ukraine (Україна) відсутня. Південна Україна – Neu Serbien 1754 (Нова Сербія) та Zaporogiche Kosaken (Запорозькі Козаки).
Мапа 1880 р. “Russland seit Peters des Grossen Zeit” (Росія з часів Петра Великого). Центральна Україна (Лівобережна) позначена як Ukraine (Україна), Південна Україна – Neu Serbien (Нова Сербія) та Zaporogiche Kosaken (Запорозькі Козаки).
Історична довідка.
Українська лінія — військово-інженерна система земляних укріплень у 1731–1764 рр. на південному заході Російської імперії, на теренах сучасної Південної України (Запоріжжя, Слобожанщина й Донбас). Споруджена для захисту південних степових рубежів імперії від нападів кримських і ногайських татар. Одна з російських порубіжних оборонних ліній XVI — XIX ст. Довжина лінії — близько 285 км. Проходила від Дніпра по річці Орелі та її притоці Берестовій до річки Береки й злиття її із Дінцем. Будувалася за проєктом генерала-німця Йоганна Вейсбаха. Будівництво почалось 1731 р., але тривало навіть у 1740-ві роки. На будівництві щороку працювало 20 тисяч гетьманських і 2 тисяч слобідських козаків, та близько 10 тисяч посполитих. Наказом від 11 червня 1764 р. лінія увійшла до Новоросійської губернії. Згодом Українська лінія разом зі Слов'яносербією були перейменовані на Катерининську провінцію.
Нова Сербія — історична територія України, що займала простір із заходу на схід від Синюхи до Дніпра, а з півночі на південь від Великої Висі до верхів'їв Інгулу та Інгульця (сучасна Кіровоградська область). Нову Сербію було створено як військово-поселенську територію у 1752 р. за розпорядженням російського уряду (указ 29 грудня 1751 р.). До Нової Сербії переселялися серби з південного кордону володінь Габсбургів (з 1804 р. — Австрійської Імперії), за річками Дунаєм, Тисою і Моришем. Серби мали на тому кордоні з Османською імперією щось на зразок козацьких кордонів. У 1764 р. Нова Сербія і Новослобідський козацький полк були скасовані, а їх території під назвою Єлисаветинської провінції ввійшли до складу утвореної указом 22 березня 1764 р. Новоросійської губернії, губернська канцелярія якої до 26 березня 1765 р. знаходилася у фортеці Св. Єлисавети, після ― в Кременчуці.
1880 р. Карта «Europa zur Zeit der Herstellung des abendländischen Kaiserthums durch Otto I. (962)» (Європа на час встановлення західної імперії Оттон І. (962). Мапа опублікована в атласі.
Країна Хорватія (Сhrobaten) – верхів'я р. Вісли, Надсяння.
1880 р. Карти «Russland» на одному аркуші: 1. Slawen nördlich der Donau, 850–900. – 2. Russland in den Jahren 900 bis 966. – 3. Porogen des Dnjepr. – 4. Russland in den Jahren 966 bis 1114. – 5. Russland von der Besiegung der Petschenegen durch die Polowzer und der Erweiterung der Nowgorodischen Republik nach Nordosten um 1114 bis zur Zerstörung Kiew’s durch die Tataren 1240. – 6. Kiew. – 7. Kiew und Höhlenkloster. – 8. Esthland, Livland, Kurland zur Zeit des Schwertordens, 1201–1237. Von Th. Menke. Опубліковані в атласі «SPRUNER-MENKE HAND-ATLAS FÜR DIE GESCHICHTE DES MITTELALTERS UND DER NEUEREN ZEIT. DRITTE AUFLAGE VON DR. K. v. SPRUNER’S HAND-ATLAS, NEU BEARBEITET VON DR. TH. MENKE. 90 colorirte Karten in Kupferstich mit 376 Nebenkarten».
Карта «Slawen nördlich der Donau, 850–900» (Слов'яни. 850-900 рр.). Ареал поширення Червоних хорватів (Rothe Сhrobaten) – верхів'я р. Вісли, Карпати, Надсяння - до Зх. Бугу; Білих хорватів (Weisse Сhrobaten) - від Дунаю до середньої Вісли.
Карта «Russland in den Jahren 900 bis 966» (Русь. 900-960 рр.). Ареал поширення хорватів (Сhrobaten) – верхів'я р. Тиса, верхів'я р. Вісли, Надсяння.
Карта «Russland in den Jahren 966 bis 1114» (Русь. 966-1114 рр.). Ареал поширення хорватів (Сhrobaten) – верхів'я р. Тиса, верхів'я р. Вісли, Надсяння.
Карл Крістіан Франц Радефельд (нім. Radefeld Carl Christian Franz; 1788-1874) – німецький картограф. Працював в Аугсбургу в 19 ст. Вивчав теологію і право в Єні. З 1811 р. почав працювати адвокатом. Пізніше захопився картографією. З початку 1840-х рр. плідно співпрацював з видавцем Йозефом Меєром та його видавництвом «Бібліографічний інститут». Він відомий своїми якісними картами, особливо атласами "Atlas Zum Handgebrauche für die Gesammte Erdbeschreibung" (1841 р.), "Grosser Hand-Atlas Über Alle Theile Der Erde" (1860 р.).
1844 р. Карта «Європейська Росія складена і накреслена Радефельдом» (Europaeisches Russland entworfen und gezeichnet vom Hauptm. Radefeld). Формат листів атласу 38 x 47 см. На карті показані українські історико-географічні землі: Ukraine (Україна), Podolien (Поділля), Volhynien (Волинь), Bessarabien (Бессарабія), Galizien (Галичина), Krimm (Крим).
Перевидавалась кілька разів, зокрема, 1851 р., 1860 р., 1888 р. і т.д. 1860 р. опублікована в атласі "Grosser Hand-Atlas uber alle Theile der Erde in 170 Karten. Herausgegeben von J. Meyer. Hildburghausen Verlag des Bibliographischen Instituts". Атлас виданий під редакцією Йозефа Меєра (Meyer Joseph) в Гільдбурггаузенському видавництві "Бібліографічного інституту" (Hildburghausen Verlag des Bibliographischen Instituts).
Йозеф Меєр (нім. Joseph Meyer; 1796—1856) — німецький публіцист та видавець, засновник "Бібліографічного інституту". З 1816 р. по 1819 р. проживав у Лондоні, де займався промисловістю, але зазнав невдачі. У 1823 р. повернувся в Готу і став видавати «Листок для промисловців», переклав деякі твори Шекспіра й Вальтера Скотта. З 1825 р. став видавати журнал «Meyer's British Chronicle». Успіх цих видань спонукав його в 1826 р. заснувати в Готі видавництво «Бібліографічний інститут», який у 1828 р. був перенесений в Гільдбурггаузен.
«Бібліографічний інститут» з самого початку набув гучну популярність, завдяки новим у той час методами підписки на книги та видання випусками. Видавництвом випускалися збірники німецьких, грецьких і римських класиків, збірки книг по історичних та природничих наук, карти, атласи, гравюри та ін. У 1856 р. Герман-Юліус Меєр, син Йозефа Меєра, став завідувачем «Бібліографічним інститутом». В 1874 р. «Бібліографічний інститут» був перенесений в Лейпциг. 1915 р. «Бібліографічний інститут» був перетворений в акціонерне товариство. В роки правління Гітлера «Бібліографічний інститут» став на шлях прославляння націонал-соціалізму. Восьме видання «Великого енциклопедичного словника», перерване на дев'ятому томі в 1942 р., носило відверто фашистський характер. Після перемоги над фашизмом в 1945 році «Бібліографічний інститут» був ліквідований як акціонерне товариство. 1946 р. він був відновлений в НДР як народне підприємство. В 1953 році «Бібліографічний інститут» засновують в Мангеймі (ФРН) як акціонерне товариство. В 1984 р. відбулось об'єднання «Бібліографічного інституту» з «F. A. Brockhaus» у спільне підприємство «Bibliographisches Institut & F. A. Brockhaus», яке в 1988 р. увійшло до складу видавничої групи «Лангеншайдт».
1830 р. Мейер заснував журнал «Друг народу», але він скоро був заборонений. Тоді він почав видавати журнал «Всесвіт». У 1830-х роках цей журнал мав понад 80 000 передплатників. Бібліографічний інститут у 1840-1855 роках видав «Великий енциклопедичний словник» (Das Grosse Conversations-Lexikon) в 46 основних та 6 додаткових томах (5-е і 6-е видання словника лягли в основу російської «Великої енциклопедії», виданої товариством «Просвещение»).
Генріх Берґгаус (Heinrich Berghaus; 1797–1884) – німецький географ, картограф та етнограф. Автор «Атласу фізичного» (I т. 1845 р. та II т. 1848 р.) та «Атласу Азії». У роботі йому допомагав племінник Герман Берґгаус (1828—1890).
У 1836 р. він заснував географічну школу в Потсдамі. Генріх Берґгаус був другом і соратником великого натураліста і дослідника Александра фон Гумбольдта (1769—1859). Він одним з перших почав включати в карти та атласи дані з метеорології і кліматології, гідрографії, геології, етнографії та інших наукових дисциплін. У 1863 р. він опублікував листування Александра Гумбольдта (Лейпциг). Карти Генріха Берґгауса використано багатьма вченими для складання власних карт, зокрема Карлом фон Шпрунером та ін.
1846 р. Карта “Етнографічна карта Австрійської монархії” (Ethnographische Karte der Osterreichischen Monarchie. Nach Bernhardi, Safarik, und eigenen Untersuchungen von HBgs. Febr 1845.), поміщена у першому двотомному виданні (1837-1848) "Фізичного атласу" (Berghaus'. Physik. Atlas, 1848). Видавництво Гота. Масштаб мапи 1:3 800 000 (не підписаний). Титул розташовано у лівому верхньому куті, легенду – у правому нижньому куті. Українці, що проживають в межах Австро-Угорської імперії, позначені як Klein russen (малоруси). Автор поділяє їх на етнографічні групи: Ruthenen (РУТЕНИ на Закарпатті), Russniaken (РУСНЯКИ - від р. Дністер на схід), Pokuhenen (ПОКУТЯНИ - між р. Дністер та Карпатами).
1847 р. Карта “Ethnographische Karte von Europa” (Етнографічна карта Європи, 1847 р.), надрукована у «Фізичному атласі» (1848). Повна назва карти: “Ethnographische Karte von Europa. Auf F.v. Stulpnagel's geogr. Feichnung Zusammengestellt von Potsdam Im Marz 1845; im Stich vollendet November 1846, von Madel II in Weimar. Gotha, bei Justus Perthes. 1847”. Масштаб мапи 1:6 000 000. Титул розташовано у правому нижньому куті, легенду – у лівому верхньому куті. Формат мапи 68 х 85 см. Український етнос позначений як Klein Russen (малоруси) і відносяться автором разом білорусами (Weiss Russen), новгородцями (Nowogroder), великорусами (Gross Russen) до Russеn. Українці та інші слов'янські народи точно показані за мапою Павела Шафарика „Slovanský zeměvid” (Слов'янські землі) 1842 р.
Історична довідка. Офіційне класичне тлумачення формування східнослов’янських народів, що подається у Росії. Згідно з ним, російський етнос сформувалася на основі таких слов’янських племен: кривичі, в’ятичі, словени ільменські. Видатний російський лінгвіст, академік РАН Андрій Залізняк, вважає, що якби Новгородське князівство продовжувало своє самостійне існування, цей процес у підсумку повинен був би призвести до формування ще однієї східнослов’янської нації, подібної до української або білоруської. Теж російський академік В. Янін довів західне, балтське походження новгородських словенів. У 1478 московська рать обложила Новгород, після чого відбулося остаточне включення Новгородської республіки (1136-1478) до Московського князівства. Значну частину новгородської політичної знаті (боярства) було вирізано цілими сім'ями, а більш половини купецьких сімей було вивезено до Московії. На їх місце були завезені купецькі сім'ї із підлеглих Московському князівству східних земель. Таким чином новгородську еліту було знекровлено.
Відомий чеський славіст Павел Шафарик (1842 р.) на своїй етнографічній карті поряд з малорусами (українцями) великорусами та білорусами за мовним критерієм, виокремлює і “новгородців”. Пізніше вони зникнуть з етнографічних карт. До речі, серед сучасних етнографів і нині побутує думка про значні відмінності між московськими і новгородськими росіянами. Наприклад, Дмитро Зеленін писав: “с полным правом можно говорить о двух русских народах: севернорусском (окающий говор) й южнорусском (акающий говор)”. Отже, мова йде не про три, а чотири східнослов’янські народи.
1847 р. Карта “Етнографічна карта Європи” (Uberlicht von Europa mit Ethnograph…, 1847), поміщена у першому двотомному виданні (1837-1848) "Фізичного атласу" (Berghaus'. Physik. Atlas, 1848). Видавництво Гота.
Розмір мапи 42 х 31,5 см. Українські етнічні землі показані як Klein Russland (Мала Росія).
1848 р. Карта “Das Russische Reich nach seinen ethnographischen Verhältnissen“ (Етнографічна карта Російської імперії), поміщена у першому двотомному виданні (1837-1848) "Фізичного атласу" (Berghaus'. Physik. Atlas, 1848). Видавництво “Justus Perthes Geographische Anstalt Gotha (Ґота). На карті, в легенді, перелічені народи та народності. Як і на “Етнографічній карті Європи”, Генріх Берґгаус український етнос позначає як Klein Russen (малоруси) і відносить його разом білорусами (Weiss Russen), новгородцями (Nowogroder), великорусами (Gross Russen) до Russеn. Але етнічні межі між цими народами автор не проводить. Серед слов’ян Берґгаус виділяє ще поляків.
1855 р. Карта «Wandkarte von Europa von H.Berghaus...». Видавництво м. Гота (Німеччина). Центральна Україна (Правобережна та Лівобережна) позначені як Ukraine (Україна). Серед українських історико-географічних земель позначено: Поділля, Волинь, Галичину, Бессарабію, Таврію, Крим. Напис Ukraine накладається на напис Klien Russland (Мала Росія). Південна Україна – Süd Russland (Південна Росія).
1888 р. Карта «Die Kronlander Galizien und Bukowina». Масштаб 1:400 000.
Автори: Генріх Берґгаус, Фрідріх Хандтке (Handtke Friedrich; 1815-1879), Sohr Karl (Карл Зор). Карта міститься в атласі. Атлас друкувався в 1888, 1891, 1892, 1894, 1895 рр.. Спеціальне видання 1908 р.
На карті позначені: Винники, Лисиничі, Гаї та ін. Подано межі повітів. Винники в складі Львівського повіту. В лівому куті карти міститься план Львова з околицями (масштаб 1:115 200).
Йоганн Баптист Роост (Johann Baptist Roost) — німецький картограф.
1852 р. опублікував карту “Das Russische Reich in Europa” в атласі “Roost, Allgemeiner Hand – und Schulatlas” (друге видання атласу 1854 р.). Видавець – Тобіас Даннхеймер (Tobias Dannheimer; 1769-1861). Центральна Україна (Правобережна та Лівобережна) позначена як Ukraine, Південна Україна – Süd Russland (Південна Росія). В легенді карти позначено межі Klein Russland (Малої Росії). Окремо виділено Поділля, Волинь та Галичину.
Генріх Кіперт (Heinrich Kiepert; 1818-1899) – німецький географ і картограф, член Прусської та Австрійської академій наук протягом 1860-1865 рр. видав атлас “Hand-Atlas”; друге видання “Hand-Atlas” – 1871-1891 рр.; третє видання – “Kiepert's Grosser Hand-Atlas” – 1892-1900 рр. В атласах поміщена карта “Russland” (Росія) яка була створена ще в 1856 р. Масштаб мапи 1:8 000 000. Центральна Наддніпрянщина, Чернігово-Сіверщина та Слобожанщина позначені як Ukraine (Україна).
1856 р. Мапа “Das Europaeische Russland, entworfen und gezeichnet von C.F. Weiland. Berichtigt von H. Kiepert” (Карта Європейської Росії). Автори – Г. Кіперт та Карл Фердінанд Вайланд (Carl Ferdinand Weiland; 1782–1847). На карті показано українські етнічні землі в межах тодішньої Російської імперії. Укладено карту 1847 р. й публіковано в атласі “Hand Atlaas 70 Karten. Weimar Geographischen Institut” Географічним інститутом (Geographisches Institut) у м. Веймар (Німеччина). Масштаб – 1:6 588 000. У легенді карти автори перелічили деякі етноси (серед них українці (Kleinrussische (малороси) та Südrussische (південноруси), козаки, великоруси, білоруси, поляки, фіни та ін.) та мовні групи й сім’ї. Центральна Наддніпрянщина, Чернігово-Сіверщина та Слобожанщина позначені як Ukraine (Україна).
1858 р. Мапа Карта «Galizien, Ungarn und Nebenländer». Поміщена карта в атласі "Neuer Handatlas über alle Theile der Erde". Формат карти 45 x 54 см.
На карті показані: Королівство Угорщина, Велике князівство Трансільванія, Королівство Хорватія, Королівство Славонія, Королівство Далмація та Королівство Галичина.
На карті позначені: Винники (Wіnniki) та інші великі населені пункти.
1862 р. Мапа “Етнографічна карта Російської імперії". Видавництво Берлін. Титул розташовано у верхній частині по центру, легенду – у правому нижньому куті.
На мапі автор виділив один етнос – Russes (русів). До нього зачислив малорусів, тобто українців (Petits Russiens), великорусів (R. de la Grande Russie), білорусів (R. de la Russie Blanche), сибіряків (R. de la Siberie) та козаків (Kozaks). Ареал розселення українців проходить значно далі на північ від сучасного українсько-білоруського кордону. Усю Слобожанщину (майже до Курська), а також Рівнинний Крим показано як райони, що заселені українцями.
1869 р. Мапа “Völker und Sprachen Karte von Österreich und den Unter-Donau-Ländern” (Карта народів та мов Австрії та дунайських країн).Масштаб – 1:3 000 000. У легенді серед слов'янських народів автор виділив західних слов’ян (чехів, словаків, поляків); східних слов’ян (Russen (Русини) та Russniaken (Русняки), в дужках позначив Kleinrussen (малоруси), Ruthenen (рутени); південних слов’ян (словенців, сербів та хорватів, болгар). Russen та Russniaken на карті показані одним світло-зеленим кольором, межа між ними не проведена. На карті виразно показано державні та деякі адміністративні кордони, населені пункти й т. д.
Надсяння (Ярослав, Перемишль) та Пряшівщина (тепер Словаччина) - українська етнічна територія.
Руснаками й русняками дотепер називають себе русини-українці Словаччини, Румунії, Польщі, та колишньої Югославії. Закарпатські ж долиняни, починаючи від межиріччя Тересва – Теребля на сході області та кінчаючи басейном річки Уж на її заході, у повсякденному вжитку (ще до 1920-их рр..) називали себе переважно давнім живомовним етнонімом руснаки (русняки). Корінні жителі гірських районів Закарпаття, тобто власне гуцули та власне бойки, які, як відомо, протягом ХVII-ХVIII століть переселилися на Закарпаття з сусідньої Галичини, називали себе тільки Русинами. О. Духнович: "Угро- или Карпатороссы сами себя именуют Русинами, Русаками и Руснаками".
1871 р. Мапа “Europa” (Європа) в атласі “Hand-Atlas” (карта складена в 1866 р.). Центральна Наддніпрянщина, Чернігово-Сіверщина та Слобожанщина позначені як Ukraine (Україна).
1871 р. Мапа “Monarchie Österreich-Ungern” (Австро-Угорська монархія) в атласі “Hand-Atlas” (карта складена в 1870 р.). Правобережна Наддніпрянщина позначена як Ukraine (Україна).
1876 р. Мапа "Етнографічний огляд Європейського Сходу" (Ethnographische Übersicht des europäischen Orients). Видана в Берліні. Масштаб мапи 1:3 000 000. Серед слов’янських народів показано: сербів, болгар, словаків та Russen. Автор поділив Russen на етнографічні групи: Ruthenen (в Галичині) та Russniaken.
1892 р. «Етнографічна карта Австро-Угорщини та Румунії». Українці на карті позначені як Rusi (Руси). Значну увагу автор приділив ареалу поширення німецького етносу. Зокрема, біля Львова показана німецька колонія Вайнберген (Винники).
Август Генріх Петерманн (August Heinrich Petermann; 1822-1878) – німецький географ та картограф, учень Генріха Берґгауса. 1839 р. вступив до його художньої школи в Потсдамі, щоб вивчитися на картографа. У період між 1839 і 1844 рр. Август Генріх Петерман пройшов навчання у Генріха Берґгауса, а в третій чверті XIX ст. був визнаний на міжнародному рівні одним з найвидатніших географів/картографів. В 1845 р. він переїхав в Единбург (Шотландія), де працював (1845-1846) над «Фізичним атласом», виданим Олександром Джонстоном. 1847 р. влаштувався в Лондоні. Там він заснував власну установу (1850). Август Генріх Петерманн був дуже активним у Королівському географічному товаристві, яке нагородило його в 1868 р. «Founders medal» (медаллю засновників). У Лондоні він зустрівся з багатьма географами та дослідниками. Оскільки, він вільно володів німецькою, французькою та англійською мовами, йому не склало труднощів опинитися в такій компанії. В 1854 р., він виконав прохання Бернарда Пертеса про роботу в його фірмі. Незабаром після переїзду до Готи герцог Готи призначив його професором в 1854 р., а в 1855 р. він став доктором наук. в університеті в Геттінгені. 1855 р. заснував спеціалізований журнал з географії «Petermanns Geographische Mitteilungen». А. Петерман брав участь у складанні великої кількості важливих атласів і карт. Редактор п'ятого (1866—1868 рр. (84 карти) та шостого (1871–1875 рр. (90 карт) видання “Атласу Штілера”.
«Petermanns Geographische Mitteilungen» розпочав свою діяльність у березні 1855 р. (виходив до 2004 р.) із неймовірно великим тиражем у 4 000 примірників при 1 000 передплатах за кордоном. Оскільки, в Готу надходило стільки інформації, що вона не могла бути опублікована в 40-сторінкових виданнях журналу, було вирішено розпочати публікацію так званих додаткових номерів. Хоча перші додаткові випуски, що вийшли в 1860 р., були лише невеличкими буклетами, вони незабаром стали здоровенними книгами. Останній додатковий номер 294 було опубліковано в 1999 р.
1854 р. Карта мов Східної Європи професора Фрідріха Макса Мюллера (1823—1900), створена німецьким географом та картографом Августом Петерманном (August Heinrich Petermann; 1822-1878). Карта Фрідріха Макса Мюллера для офіцерів, яка повинна була допомогти у вивченні мов на території, охопленій Кримською війною. Українці позначені як LITTLE RUSSIAN (малоруси).
1869 р. Карта «Die Ausdehnung der Slaven in der Türkei und den angrenzenden Gebieten» (Експансія слов'янського населення в Туреччині та на суміжних територіях). Масштаб мапи 1:3 700 000. Українці, що проживають в межах Австро-Угорської імперії позначені як Рутени (Ruthenen), а українці Російської імперії - Руси (Russen). В межах української етнічної території, що її охоплює карта, автор виділяє наступні історико-географічні області: Київ, Україна (UKRAINE), Полтава, Поділля, Галичина, Бессарабія та Херсон. На карті виразно показано орографічні та гідрологічні об’єкти, державні та деякі адміністративні кордони, населені пункти і т. д.
1877 р., у Німеччині, була опублікована ще одна етнографічна карта Августа Петерманна, яка охоплює українські етнічні землі «ETHNOGRAPHISCHE KARTE DES RUSSISCHEN REICHES (…) Hauptsächlich nach Rittich und Venjukoff VON A. PETERMANN» (Етнографічна карта Російської імперії). Масштаб мапи 1:20 000 000, формат – 33 x 42 cм. Видавництво C.Hellfahrth in Gotha. У легенді карти серед слов'ян автор виділяє: русів (Russen), поляків та болгар. На відміну від «Атласу народонаселення Західно-Руського краю за віросповіданнями» О. Ріттіха (1862, 1864 рр.) де виділені території переважного розміщення малоросів (українців), великоросів і білорусів, на даній карті всі вони об’єднані під спільною назвою Руси (Russen).
1891 р. в «Атласі Штілера» (Stielers Hand-Atlas 1891) опубліковано карту «East Europe, no. 5: South-west Russia, Rumania and Bulgaria». На рамці карти напис Ukraine (Україна). Карта створена на основі карти 1869 р.
1863 р. видавництво «F. A. Brockhaus» (Ф. А. Брокгауз), згодом — «Bibliographisches Institut & FA Brockhaus AG», засновником якого був Фрідріх Арнольд Брокгауз (Friedrich Arnold Brockhaus; 1772—1823) німецький видавець та видавець енциклопедії «Брокгауз», видало атлас «Illustrirter Handatlas fur Freunde der Erdkunde und Zum Gebrauch Beim Unterricht im verein mit Heinrich Leutemann Herausgegeben von Ehrenfried Leeder und Theodor Schade. Zweiundzwanzig Blatter in Stahlstich mit erlauterndem Terte. Leipzig: F.A. Brockhaus. 1863». Автори карт – Еренфрід Ледер (Ehrenfried Leeder; 1820-1884) та Генріх Лютеманн (Heinrich Leutemann; 1824-1905), масштаб – 1:19 000 000.
Атлас складався з 22 карт. 32 сторінки супроводжувального тексту були підготовлені під керівництвом Теодора Шаде (Theodor Schade; 1820-1882). Генріх Лютеманн видав понад 200 гравійованих на сталі ілюстрацій, більшість з яких використовувалися як малюнки навколо карт. Таким чином, кожен аркуш мав кольорову карту у центрі, оточену відповідними сценами, що ілюструють землю, людей, тварин та рослин, що їх можна зустріти на даній території, а також будівлі та ландшафти.
В атласі міститься карта «Russland». В легенді карти під №11 – напис Ukraine (Україна), що охоплює територію Лівобережжя. Під №№ 8 та 9 – Волинь (Volhynien) та Поділля (Podolien). На карті представлені 12 чудових гравюр, що описують природу, побут і типи народів які населяли Європейську Росію.
Історична довідка. 1811 р. Фрідріх Арнольд Брокгауз відновив у Альтенбурзі свою видавничу діяльність, спочатку під вивіскою «Kunst-und Industrie Comptoir von Amsterdam», яку 15 січня 1814 р. замінив на «Ф. А. Брокгауз». Ще у 1808 р. Брокгауз придбав видавниче право на розпочатий у 1796 р. «Conversations Lexikon» і закінчив перше його видання у 1809-1811, з приєднанням двох додаткових томів. Він зрозумів всю важливість цього підприємства і у 1812 р. приступив до другого видання його, з відповідними духу того часу змінами, узявши на себе і його редакцію. Через це Брокгауза інколи вважають справжнім засновником «Conversations Lexikon'a».
Карл Вольфс (Carl Wolffs; 1838-1908) – німецький картограф.
«Historischer Atlas» - перше видання 1875 р. (18 карт), друге – 1877 р. (19 карт та текст) та ін. Видавець Дітріх Реймер (Dietrich Reimer), видавництво – Берлін.
Карта «Europa im Jahre 1519» (Європа в 1519 р.). Масштаб 1:12 000 000. Центральна Україна (Правобережна та Лівобережна) позначена як Ukraine (Україна), Південна Україна – Zaporogische Kosaken (Запорозькі Козаки). В складі Литви виділено ще такі історико-географічні українські землі як Podlesien (Підлісся), Волинь та Поділля, Галичина (Червона Русь; Roth Russland) в складі Польського королівства.
Карта «Europa im Jahre 1721» (Європа в 1721 р.) поміщена в цьому ж атласі. Масштаб 1:12 000 000. Напис Ukraine (Україна) відсутній, Південна Україна – Zaporogische Kosaken (Запорозькі Козаки) та Neu Serbien (Нова Сербія).
Карта «Das Königreich Polen nebst dem westlichen Russland im Jahre 1772. Mit Angabe der Theilungslinien der Jahre 1772, 1793 und 1795» (Королівство Польща та Західна Русь в 1772 р. З поділами 1772, 1793 і 1795 років) з цього ж атласу. Масштаб 1:4 500 000. Слобожанщина позначена як Slobodische Ukraine (Слобідська Україна) (Слобідсько-Українська губернія була створена на місці ліквідованих 1765 р. московським урядом слобідських козацьких полків та існувала у 1765–1780 та 1796–1835 роках), Південна Україна – Zaporogische Kosaken (Запорозькі Козаки). На мапі, на схід від Південного Бугу, напис – «Ukraіnishes ...».
Фрідріх Вільгельм Путцгер (Friedrich Wilhelm Putzger; 1849-1913) – німецький історик
1877 р. видав атлас «F. W. Putzger. Historischer Schul-Atlas». Він з'явився в квітні 1877 р. як історичний шкільний атлас і складався з 27 основних та 48 додаткових карт. З 1877 р. по 1922 р. відбулося 43 видання атласу під назвою «F.W. Putzgers Historischer Schul-Atlas»; 44-62 видання з 1923 р. по 1942 р. під назвою «F.W. Putzgers Historischer Schul-Atlas. Große Ausgabe»; 63-79 видання з 1954 р. по 1960 р. під назвою «F.W. Putzger Historischer Schul-Atlas»; 80-104 видання з 1961 р. по 2011 р. під назвою «Putzger Historischer Weltatlas». Карти подано за виданнями 1877, 1881, 1887, 1888, 1900 рр.
В атласі 1877 р. видання на карті «Europa am Ende des 15. Jahrhunderts» (Європа наприкінці 15 ст.) Південна Україна позначена як Zaporogische Kosak (Запорозькі Козаки).
1877 р. мапа «Europa in der Mitte des 16. Jahrhunderts» (Європа в середині 16 ст.), Південна Україна позначена як Zaporogische Kosak (Запорозькі Козаки). В атласі 1887 р. видання на цій карті («Europa in der Mitte des 16. Jahrhunderts») вже міститься напис Ukraine (Україна), що охоплює центральноукраїнські землі (Правобережжя та Лівобережжя). Південна Україна – територія Дніпровських Козаків (Dniepri Kosak). В атласах 1888 р. та 1900 р. ця карта вийшла під назвою «Europa im 16. Jahrhundert (1559)» (Європа у 16 ст. (1559 р.). Написи на карті такі ж як і в попередній: Центральна Україна (Правобережна та Лівобережна) позначена як Ukraine (Україна), Південна Україна – Dniepri Kosak (Дніпровські Козаки).
1877 р., 1881 р. (видання) – мапа «Europa im 18. Jahrhundert» (Європа в 18 ст.). Центральна Україна (Правобережна та Лівобережна) позначена як Ukraine (Україна), Південна Україна – Zaporog Kosak (Запорозькі Козаки). В атласі 1887 р. напис Zaporog Kosak (Запорозькі Козаки) відсутній.
1877 р., 1881 р., 1887 р. (видання) – мапа «Europa zur Zeit der grössten Machtentfaltung Napoleons I» (Європа під час Наполеона I), Центральна Правобережна Україна позначена як Ukraine (Україна).
В атласах 1888 р. та 1900 р. видання на карті «Europa im 17. und 18. Jahrhundert (1740)» (Європа у XVII і XVIII століттях (1740 р.) Центральна Україна (Правобережна та Лівобережна) позначена як Ukraine (Україна), Південна Україна – Zaporogische Kosaken (Запорозькі Козаки).
В атласах 1888 р. та 1900 р. видання на карті «Schweden. Russland. Polen. Orientalische Frage» (Швеція. Росія. Польща. Східне питання) Центральна Правобережна Україна позначена як Ukraine (Україна), Південна Україна – Kosaken (Козаки).
Ріхард Андре (Richard Andree; 1835–1912) — німецький географ і етнограф. Батько — Карл Андре, теж географ. Навчався в Лейпцигу. Працював шахтарем у Богемії (на родовищах). Брав активну участь у національних чварах між німцями й чехами. Враження від цієї епохи відображені в його книгах.
1881 р. Ріхард Андре видав атлас ”Andree's Allgemeiner Handatlas in sechsundachtzig Karten mit erlauterndem Text.”. Названий на честь Р. Андре атлас видавали з 1881 р. до 1937 р. В атласі поміщено серію етнографічних карт.
Карта “Volkerkarte von Europa” (Карта народів Європи). Мапу доповнюють чотири карти-врізки (праворуч). Масштаб – 1:20 000 000. Українські етнічні землі розділено між двома імперіями (Австро-Угорською та Російською). Українці Галичини, Буковини та Закарпаття (австро-угорські піддані) позначені як Ruthenen (рутени), а українці Росії Klein-Russen (малоруси), росіяни – Gross Russen (великоруси), білоруси – Weiss Russen. Автор об’єднав в одну групу “Східні слов'яни” ці три етноси і на карті позначив світло-зеленим кольором. Етнічні межі між ними проведено кольоровою ізолінією. На карті до української етнічної території належить частина Кубані, уся Слобожанщина (у тім числі територія теперішньої Росії), Стародубщина, Пінщина, Берестейщина тощо.
В атласі “Andree-Putzger's Gymnasial- und Realschul-Atlas, 1890” карта “Volkerkarte von Europa” опублікована без карт-врізок.
Карта “Europa. Volker- und Sprachenkart” (Європа. Карта народів і мов). Масштаб – 1:25 000 000. Українці Австро-Угорщини позначені світло-зеленим кольором як Рутени (Ruthenen), українці Росії як Малоруси (Klein-Russen).
Карта “Volkerkarte von Österreich-Ungarn” (Карта народів Австро-Угорщини). Масштаб – 1:4 000 000. Українці, що проживають у межах Австро-Угорської імперії позначені як Рутени (Ruthenen).
1895 р. вийшов друком англомовний варіант мапи Ріхарда Андре «Ethnographic map of Austria-Hungary» (Етнографічна карта Австро-Угорщини). Масштаб 1:4 000 000. Українці, що проживають у межах Австро-Угорської імперії, позначені як Рутени (Ruthenes).
На етнографічних картах Австро-Угорщини Р. Андре крайній західний етнічний ареал розселення українців (рутенів) доходить до рік Попраду, Ториси й Горнаду включно з долинами рік Топлі, Ондави й Лаборця (Свіржави), до міст Кошице й Пряшева. Крайніми північно-східними форпостами сусідніх словацької та німецької етнічних територій були міста й поселення Левоча, Пряшів, Гельниця, Будимир, Кошице.
Карта “Volkerkarte von Russland” (Карта народів Росії). Масштаб – 1:13 300 000. На карті способом якісного фону виділено розселення 38 народів. Українці названі Ruthenen та Klein-Russen. Територію Кубані та всієї Слобожанщини (у тім числі Курщина та Вороніжчина) позначено як українські етнічні землі.
Карта “Religionskarte von Österreich-Ungarn” (Карта релігій Австро-Угорщини). Масштаб – 1:7 000 000. В Галичині греко-католиків та римо-католиків проживало найбільше на південний схід від Львова (Наддністрянщина) – понад 90 % населення.
Етнічні мапи з атласу 1881 р. ідентично відтворені у Четвертому виданні (1885–1890) “Енциклопедичного словника Мейера”. У цьому виданні поміщена мапа Р. Андре “Europa. Volker- und Sprachenkart” (Європа. Карта народів і мов). Масштаб – 1:25 000 000. Українці Австро-Угорщини позначені світло-зеленим кольором як Рутени (Ruthenen), українці Росії як Малоруси (Klein-Russen).
Історична довідка. Перше видання «Енциклопедії Мейера» почало виходити в жовтні 1839 р. Протягом 12 років вийшло 46 томів, до 1855 р. було випущено 6 додаткових томів. Всі 52 томи були перевидані у 1858-1859 роках. Протягом 1857-1860 рр. був випущений енциклопедичний словник, що, правда, вже лише 15 томів; саме це видання вважається першим «офіційним» виданням «Енциклопедії Мейера». Друге видання було випущено в 1861-1867 рр. Третє видавалося в Лейпцигу, — в 1874-1878 роках. Обидва ці видання, як і раніше включали по 15 томів. Четверте видання, випущене у 1885-1890 роках, включало 16 томів, у 1891-1892 роках було випущено два додаткові томи. П'яте видання (1893-1897) включало 17 томів, шосте (1902-1908) — 20. Сьоме видання, випущене в 1924-1930 роках — лише 12 томів. Восьме видання, що випускалися в період правління нацистів у Німеччині, залишилося незавершеним (видавалося в 1936-1942 роках, були випущені томи з першого по дев'ятий і дванадцятий із дванадцяти запланованих). В період існування двох німецьких держав дев'яте видання енциклопедії було випущено у ФРН в 1971-1979 роках. Воно налічувало 25 томів. У НДР були випущені два видання: у восьми томах у 1961-1964 роках та у вісімнадцяти томах у 1971-1978 роках. Обидва вони були написані відповідно до марксистської ідеології.
1885 р., у Парижі, опубліковано четверте видання тритомної праці А. Марга «Військова географія» (La Géographie militaire de A. Marga) де поміщено «Carte Ethnographique de L'Europe» (Етнографічна карта Європи). На карті показано мовні групи та етноси. Слов’яни позначені одним кольором (світло-зеленим). В межах кольорового фону пунктиром показано межу між етносами. Автор виділяє українців (Peitits Russes, малоросів), білорусів, росіян і т. д. Але на відміну від німецьких та австрійських етнографічних карт, тут українська етнічна територія значно звужена.
У 14 виданні (1892–1895) “Енциклопедії Брокгауз” опубліковано мапу Р. Андре “Ethnographische karte von Europa” (Етнографічна карта Європи). Масштаб – 1:21 000 000. Ареал українців, росіян та білорусів на карті позначений одним світло-зеленим кольором (межі між цими етносами проведені ізолінією). Українців названо Ruthenen та Klein-Russen. На карті до української етнічної території належить частина Кубані, частина Донщини (у тім числі територія теперішньої Росії), Стародубщина, Пінщина, Берестейщина і т.д. На карті назва UKRAINE поширена на Правобережжя та Лівобережжя.
1895 р. вийшов друком англомовний варіант мапи Ріхарда Андре «Ethnographic map of Europe» (Етнографічна карта Європи). Масштаб 1:20 000 000. Мапу доповнюють чотири карти-врізки (праворуч). Українські етнічні землі розділені між двома імперіями (Австро-Угорською та Російською). Українці Галичини, Буковини та Закарпаття (австро-угорські піддані) позначені на мапі як Ruthenes (рутени), а українці Росії – Little Russians (малоруси), росіяни – Great Russians (великоруси), білоруси – White Russians. Автор об'єднує в одну групу «Східні слов'яни» три ці етноси і на карті вони показані одним світло-зеленим кольором. Етнічні межі між ними проведено кольоровою ізолінією. Аналогічна ситуація і з групами «Західні слов'яни» та «Південні слов'яни», де межі між окремими етносами теж проведені ізолінією. До української етнічної території належить Кубань, вся Слобожанщина (включаючи частину території теперішньої Росії), Стародубщина, Пінщина, Берестейщина і т. д.
У російській енциклопедії Брокгауза й Ефрона 1900 р. “Етнографічну карту Австро-Угорщини” Р. Андре поміщено як ілюстрацію до статті “Слов'яни”.
Дітрих Шефер (Dietrich Schäfer; 1845-1929) – німецький історик. 1916 р. Карта «Länder- und Völkerkarte Europas» (Землі й народи Європи). Видавництво Берлін. Масштаб 1:4 000 000. Перевидавалася неодноразово, зокрема у 1917 і 1918 роках, кольорова гама у перевиданнях різниться, на останньому виданні мапи 1918 року показана чорна жирна лінія Східного фронту станом на мить друку. Вона цікава з точки зору розповсюдження європейських народів по континенту під час Першої світової війни. Український етнос позначено як Ukrainer (Kleіnrussen, Ruthenen) (Українці (Малороси, Рутени). Вся територія Донеччини та Луганщини – українські етнічні землі. Берестейщина, Пінщина (тепер в Білорусі) та Пряшівщина (тепер в Словаччині) – теж належить до українського етнографічного масиву. Українцями були заселені не лише Крим, але й в сучасних межах – Кубань (Краснодарський край), значні частини Ростовської, Бєлгородської та Воронезької областей – територія теперішньої Росії. Все Підляшшя, Холмщина, Закерзоння (тепер Польща) – заселені українцями.
На карті 1916 р. напис – UKRAINА. На карті 1918 р. напис – UKRAINER (від Пряшівщини аж до Кавказу).
Головні праці: «Dänische Annalen und Chroniken v. d. Mitte des XIII J. bis zum Ende d. XV Jahr» (1872); «Die Hansest ädte und König Waldemar v. Dä nemark» (1879); «Geschichte und Kulturgeschichte eine Erwiderung» (1891).
ДЖЕРЕЛА
*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання / А. Л. Байцар. – Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020. – 640 с.
1846 р. Карл фон Шпрунер
Немає коментарів:
Дописати коментар