Портолан, портулан (італ. portolano — «лоція») — високоточні середньовічні навігаційні морські карти. Виготовлялись за своїм прямим призначенням протягом XIV—XVII століть, головним чином на пергаменті. Головною особливістю цих карт є детально і реалістично промальована лінія узбережжя з вказаними навігаційними небезпеками (скелі, підводні камені, мілини) та топонімами, що написані з боку узбережжя перпендикулярно до нього, нанесена на карту мережа ліній румбів і лінійний масштаб.
У наш час у світі відомо про близько 2000 подібних карт та атласів портоланів [Pflederer, Richard (2009). Census of Portolan Charts and Atlases (English). Privat. published by the author. с. iv.]. З них на близько 740 було відображено Чорне море [Гордєєв, Антон (2015). Карти-портолани Чорного моря (Portolanos charts of the Black Sea) (українська). Київ: ДНВП «Картографія». с. 216 с. ISBN 978-617-670-533-8].
Перші карти були виготовлені в Італії та на острові Мальорка. Розрізняють портолани двох шкіл — «італійської» картографічної школи й «майорканської» (або «каталонської») картографічної школи. Представниками італійської школи були переважно картографи з Генуезької республіки, представниками майорканської школи — єврейські та християнські карторафи з майорканської Пальми та Барселони. На портоланах італійської школи внутрішня територія суші не ілюструється зовсім або ілюструється дуже обмежено. Натомість на «майорканських» портоланах, крім традиційних контурів узбережжя й островів. Так чи інакше були додатково також присутні схематичні зображення деяких гірських хребтів, річок та інших внутрішніх географічних об'єктів, а також різні додаткові художньо-декоративні елементи.
Перші відомі карти-портолани датуються XIV століттям, це карти Середземного та Чорного морів. Найстаріша з відомих карт, яка підписана і датована, виготовлена П'єтро Весконте (італ. Petrus Vesconte) з Генуї, в 1311 році. Цей рік і вважається початком професійної картографії. Донедавна вважалось, що найстарішою картою є так звана «Пізанська карта» (лат. Carta Pisana), але доказано, що ця карта належить до середини XIV сторіччя [Pujades Ramon Josep i Bataller. The Pisana Chart. Really a primitive portolan chart made in the 13th Century? / Comité français de Cartographie (N°216- Juin 2013). p. 17-32.].
Виробництво карт-портоланів розвивалось у найбільш активних на той момент центрах морської торгівлі: Італії та на острові Мальорка (XIV століття), потім в Португалії та Іспанії (XV століття), південній Франції (XV—XVI століття), північній Франції (XVI—XVII сторіччя), Англії та Голландії (XVII століття). У XVI столітті відомо і про японські та арабські карти-портолани[Гордєєв А. Ю. Карти-портолани XIII—XVII століття: особливості та роль у розвитку картографії. — К.: Обрії, 2009].
П'єтро Весконте (Pietro Vesconte, лат. Petrus Vesconte, роки активності 1310—1330), генуезький картограф і географ. Піонер у галузі створення морських карт-портоланів, автор найстарішої підписаної та датованої морської карти, що збереглася з часів Середньовіччя. Роботи Весконте здійснили потужний вплив на розвиток італійської та майорканської картографічних шкіл у XIV—XV століттях. Весконте був першим професійним картографом, який регулярно підписував та датував свої роботи.
Портолани із зображенням Чорного моря (А. Ю. Гордєєв. АНАЛІЗ ТОПОНІМІВ РЕГІОНУ ЧОРНОГО МОРЯ НА КАРТАХ-ПОРТОЛАНАХ П’ЄТРО ВЕСКОНТЕ 1311-1321 РОКІВ.):
· портолан східної частини Середземного моря та Чорне море; 1311 р. Зберігається: Італія, Флоренція, Державний архів, СN1. Легенда: «Petrus Vesconte de Janua fecit ista carta anno dm MCCCXI». Всього 170 топонімів];
· портолан Чорного моря з атласу 1313 р. Зберігається: Франція, Париж, Національна бібліотека, відділ карт і планів, GE DD-687, f. 2. Легенда: «Petrus Vesconte de Janua fecit istas tabulas anno dni M CCC XIII». Всього 168 топонімів;
· портолан Чорного моря з атласу 1318 р. (No 3 у переліку). Зберігається: Італія, Венеція, Музей Корер, Port. 28. Легенда: "Petrus Vesconte de Janua fecit istam tabulam in Venecia anno domini M CCC XVIII". Всього 191 топонім;
· портолан Чорного моря з атласу 1318 р. Зберігається: Австрія, Відень, Австрійська національна бібліотека, ms. 594. Легенда: "Petrus Ves conte d’ januafecit icas tabulas anno dni M CCC XVIII". Всього 192;
· портолан Чорного моря з атласу 1320-1321 рр. Зберігається: Італія, Рим, Ватикан, Апостольська бібліотека, Cod.Palat. Lat. l362А. Легенда на карті Егейського моря: "Petrus Vesconte de Ja nua fecit istam cartam vel quaternionem anno Do mini MCCCXX". Всього 186 топонімів.
1367 р. Портолан братів Піццігані — середньовічна морська навігаційна карта-портолан, створена братами Франциском і Домініком Піццигано (італ. Pizzigano/Pizzigani) в 1367 р. у Венеції. Карта розміром 138 на 92 см призначалася для торговців і мореплавців і містила докладні коментарі маршрутів, географічних об'єктів та історичних місць. Зберігається в Палатинській бібліотеці міста Парма, Італія.
Франциском і Домініком Піццигані відомі переважно завдяки їх знаменитому портолану 1367 р. Попри широку популярність карти, про її укладачів відомо дуже мало. Невідомо певно навіть те, чи були вони братами, чи батьком і сином.
Підпис на портолані 1367 р. говорить: «MCCCLXVII. Hoc opus compoxuid franciscus pizigano veneciar et domnus pizigano In Venexia meffecit marcus die XII decembris».
Братам Піццигані приписується ще декілька портоланів, що зберігаються в Паризькій національній бібліотеці, Амброзіанській бібліотеці та бібліотеці музею Коррер.
Карта братів Піццигані відноситься до карт-портоланів, виготовлених італійською картографічною школою. Проте деякі її ознаки – увага до внутрішніх "наземних" деталей, позначене червоний коліром Червоне море тощо є характерними для майорканської картографічної школи.
Карта братів Піццігані відома передусім обсягом зображеної на ній інформації. На відміну від інших типових портоланів того часу, вона детально зображує не тільки регіони Середземного і Чорного морів, але також атлантичне узбережжя Європи, північну Скандинавію і Балтийське море. Також на карті відображено велику частину Азії з Червоним і Каспійським морями (що для італійських карт XIV ст. було рідкістю).
На мапі 1367 р. братів Франциска та Домініка Піццигані зустрічаються написи: “Rossia”, “Rutenia qu Rossia” і, двічі, “Rutenia q Rossia”, де “qu” і “q” є скороченням від “quasi”. Це можна перевести як “Рутенія можливо Русь”, тобто, укладачі карти чомусь не були впевнені в правильності такого порівнювання назв однієї території. Можливо, через звичку до чисто латинського “Rutenia”.
Атлас Корбітіс (відомий також як Атлас Корбіцці або Атлас Комбітіс) — атлас з чотирьох карт-портоланів кінця XIV ст., складений анонімним венеціанським картографом, який тепер зберігається у Венеції. Відомий зображеними на ньому атлантичними островами — Азорським архіпелагом і архіпелагом Мадейра, які в цей час ще не були «офіційно» відкриті європейцями.
Атлас був виготовлений анонімним венеціанським картографом, можливо автором атласу Пінеллі – Валькенаер. Колись вважалося, що атлас Корбітс датований 1368 р. (через неправильне прочитання напису y(sole) 368 на п'ятому аркуші). З останніми дослідженнями вважається, що він був зроблений між 1384 і 1410 роками з можливими пізнішими виправленнями.
Атлас Корбітіс складається з чотирьох карт-портоланів, кожна розміром 31 × 19 см. Усі карти складені з двох аркушів. Портолан 1 — зображує східне Середземномор'я та Чорне море.
Фра Мавро або Фра Мауро (італ. Fra Mauro; 1385—1459) — венеційський монах ордену камальдулів, працював в монастирі св. Михайла в Мурано і уславився на всю Європу як автор морських карт-портоланів і карт світу (Mappa Mundi). Найвідоміша його робота — Mappa Mundi (так звана Карта Фра Мавро), створена наприкінці 1450-х років.
Дотепер збереглися оригінали тільки двох карт Фра Мавро, але їх достатньо, щоб встановити високий ступінь професіоналізму й точності Фра Мавро як картографа. За звичаєм арабських картографів він поміщав наверх карти південь, а не північ; також він сумнівався в тому, що Єрусалим — центр населеного світу. Судячи із записів на картах, він поділяв думку щодо сферичності Земної кулі.
У 1450-і роки на замовлення португальського короля Афонсу V Фра Мавро виготовив для його дядька Енріке Мореплавця велику карту всього відомого на той час світу, яка відобразила стан географічних знань європейців напередодні Великих географічних відкриттів — так звану Карту Фра Мавро. У роботі над цією картою муранському ченцю сприяв мореплавець Андреа Б'янко. Детально представлено територію Золотої Орди [Пачкалов А. В. К вопросу о локализации топонима Calmuzi Sara на карте Фра-Мавро (1459 р.) // Annali di ca 'Foscari. Rivista della facolta di lingue e letterature straniere dell'universita ca 'Foscari di Venezia. XLVI, 1. Venezia, 2007. P. 311—318].
На карті досить докладно описана Русь; неодноразово зустрічається і сама ця назва. Карта Світу Фра Мавро — одне з перших історичних джерел, в якому згадуються і виділяються три «кольорові» частини Русі: Червона Русь (Rossia Rossa), Чорна Русь (Rossia Negra), Біла Русь (Rossia Biancha). Але зважаючи на те, що автору особистого не були добре відомі східнослов'янські землі, і тому в цьому регіоні було допущено ряд грубих помилок. На карті територія в районі Наддніпров'я (українські землі Великого Литовського Князівства) — Червона Русь (Rossia Rossa). Біла Русь (Rossia Biancha) у Фра Мавро, як і в більшості західноєвропейських авторів XIII—XVI століть — це синонім або Великого Новгорода або його частини, що була заселена колись народністю вепсів (знаходиться на карті між Волгою та Білим озером). Чорна Русь (Rossia Negra) показана на правому березі р. Оки, це переважно північно-західна частина руських земель (теперішня Білорусь).
Андреа Б'янко — італійський моряк і картограф XV ст. Його атлас «Atlante Nautico» від 1436 р. охоплює десять листків пергаменту розміром 26×38 см, які були оправлені у XVIII ст. Перший з листків містить «правила користування», дві таблиці й дві інші діаграми. На Листі 2 — Карта околиць Чорного моря.
Паоло Тосканеллі (Paolo dal Pozzo Toscanelli; 1397–1482) – флорентійський науковець у галузі астрономії, медицини, географії й математики. Навчався в Падуанському університеті, переклав «Географію» Птолемея. Під час навчання потоваришував з Миколою Кузанським, з яким познайомився в коледжі Prosdocimos de'Beldomandi. Микола не забув про свого приятеля навіть на піку своєї слави, присвятивши йому трактат «De transformationibus geometricis».
На його карті світу 1457 р. (перевидана 1912 р.), що виконана в птолемеївському стилі, вздовж Дніпра з півночі на південь нанесено надпис “Roßia” (Русь). Також є напис Roпia (права сторона слова, в цьому випадку, згладжена і більше нагадує літеру “П”) поблизу Дністра (в Галичині). Зображення Індії та Азії набагато чіткіше ніж на пізнішій карті Фра Мауро (1459 р.). Значна частина зображень базується на описі подорожей венеціанських купців та мандрівників – Марко Поло (1254–1324) та Нікколо Конті (1395–1469).
Одним із перших європейських дослідників «Географії» К. Птолемея був італійський гуманіст Джакопо д'Анджело (Jacopo d'Angelo; 1360–1410), який в 1406 р. переклав її на латинську мову. У всіх виданнях «Географії» починаючи з 1475 р. і аж до венеціанського видання 1511 р. використовується переклад Джакопо д'Анджело.
Лише в Римському виданні 1478 р текст був звірений з грецьким оригіналом його видавцем, італійським гуманістом Доміціо Кальдеріні (Domizio Calderini; 1446–1478), який вніс в текст деякі поправки. Доміціо Кальдеріні навчався у Вероні, Венеції та Римі. Був папським секретарем Сікста IV.
1482 р., у Флоренції, італійський вчений, географ, картограф та дипломат Франческо Берлінґєрі (Francesco Berlinghieri; 1440–1501) розширив та перевидав «Географію» К. Птолемея (це третє видання з картами). Він розпочав роботу з перегляду праць Птолемея в 1464 р.
Франческо Берлінґєрі оновив карти Птолемея. Видав він їх вперше народною італійською мовою. Карти Франческо Берлінґєрі ґрунтуються на проєкціях Маріна Тірського (Μαρίνος ο Τύριος; прибл. 70 р. — прибл. 130 р.) грецького географа, картографа та математика, якого вважають засновником математичної географії. Карти також мають прямокутні рамки, а не трапецієподібні, які використовувалися в попередніх Болонських та Римських виданнях, а також в Ульмських виданнях (1482 р. та 1486 р.). Гравер мап – Ніколаус Германус.
Друкар - Ніколаус Лаврентій (Nicolaus Laurentii; 1475–1486) — латинська форма імені Нікколо ді Лоренцо, також відомого як Нікколо Тодеско. Він був німецьким друкарем, який жив у Флоренції (Італія) наприкінці 15 століття. Він був одним із перших друкарів, які використовували гравюри на міді, і надрукував низку творів, важливих для італійського Відродження.
У цьому виданні, як і в попередніх двох, поміщена «Восьма карта Європи» (TABVLA OCTAVA DE EUROPA). На мапі написи: Сарматія Європейська (Sarmatia de Evropa), Сарматія Азійська (Par di Sarmatia in Asia), Таврика Херсонська (Tavrica Chersoneso) та ін. Густа мережа населених пунктів позначена на території Кримського півострова, між Дністром (Tyrafe), Дніпром (Borystmene) та Азовським морем (MaeotidePalvde). На схід від Карпат (Carpato mote) підписані назви праукраїнських племен: карпи (Carpiani), бастарни (Basterne) та певкіни (Pevcini).
Теж у цьому виданні поміщена карта світу «Caelestem Hic Terram Inspicias Terrestre Que Caelum». По краях карти зображені голови з надутими щоками, що позначають 12 основних напрямків. Карта була надрукована з використанням двох окремих мідних пластин, які були розділені достатнім простором для того, щоб можна було б добре скласти та зшити карту в зв'язаний атлас, не впливаючи на вміст її.
На карті «Caelestem Hic Terram Inspicias Terrestre Que Caelum» територію від Піренейського півострова до Азовського моря названо Європою (Evropa); на схід від Каспійського моря – Азіа (Asia). Східна Європа має на карті назву Сарматії Європейської (Sarmatia Evropa).
Українські землі на карті зображено узагальнено. Нанесено Дніпро (Borystene) з правою, без назви, притокою, дві річки, теж без назв, на Правобережжі, а також Азовське море, Чорне море (Mare pontium sive pontus evxinus) та Кримський півострів (tavrica).
На «Другій карті Азії» (Tabula Seconda de Asia) показано південно-східну частину України, південь Росії та Кавказ. На мапі зображені частини: Сарматії Європейської (Par di Sarmatia de Europa), Азовського моря (Meotide Palv), Чорного моря, Приазов’я з Сивашем (Bice Palv), Кримського півострова (Taurica Chersoneso), Алаунських гір (Alauno monte) з яких витікає річка, яка впадають в Азовське море. На півночі мапи зображені Гіперборейські гори.
*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020. 640 с.
*Байцар Андрій. УКРАЇНА ТА УКРАЇНЦІ НА ЄВРОПЕЙСЬКИХ ЕТНОГРАФІЧНИХ КАРТАХ. Монографія. Львів: ЗУКЦ, 2022. 328 с.
*Байцар Андрій. (у співавторстві). Сучасні напрямки розвитку географії України: монографія / [за заг. редакцією проф. Лозинського Р. М. Львів, 2022. 367 с.
*Байцар Андрій. Українські землі на картах Клавдія Птолемея http://baitsar.blogspot.com/2017/04/blog-post_24.html
*Байцар Андрій. УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ НА КАРТАХ КЛАВДІЯ ПТОЛЕМЕЯ // Журнал «Дніпро». № 7-12. 2022. С. 158-177.
1459 р. Фра Мавро
1475 р. Паоло Тосканеллі
Немає коментарів:
Дописати коментар