Андрій Байцар: ПОЛЬСЬКА КАРТОГРАФІЧНА ШКОЛА (XVI ст.

Матвій Меховський (Матвій із Міхова, Мацєй із Мєхува (лат. Mathiae de Mechovia; пол. Maciej z Miechowa, Maciej Miechowita; 1457—1523) — польський освітній і науковий діяч періоду Відродження. Краківський канонік, історик, географ, доктор медицини. Придворний лікар і астролог короля Сигізмунда I Старого. Один із популяризаторів ідей сарматизму. Фундатор парафіяльних шкіл і шпиталів. Походив із міста Мехува. Справжнє ім'я — Мацєй Карпіґа (пол. Maciej Karpiga), також вживають Матвій Карпига). Професор (з 1485) і ректор Краківської академії (1501—1519). Член магістрату Кракова (з 1523). Автор праць з історичної та географічної тематики латинською мовою: «Трактат про дві Сарматії» (1517), «Хроніка Польська» (Chronica Polonorum, 1519) тощо. В українській історіографії часто називається Міховським, Меховським, Мєховським або Меховітою.

Він поклав початок науковій географії Східної Європи, а все, що стосується території України, написав, використовуючи “безпосередню руську інформацію”. Потрібно зазначити, що він “Польщу вивів за межі Сарматії”, а “Європейська Сарматія” для нього – давня Русь разом з Прибалтикою.

Вацлав Гродецький (Wacław Grodziecki; бл. 1535—1591), польський картограф, вроцлавський канонік. Навчався у Краківській академії (1550—1555), вивчаючи математику і філософію, потім продовжив свою освіту в університеті у Лейпцигу. 1558—1561 pp. перебував у Римі, а повернувшись, продовжив навчання у Краківській академії, де у 1564 р. отримав ступінь магістра вільних наук. Згодом висвятився і став оломоуцьким єпископом. Після 1572 р. оселився у місті Брно, де разом з братом заснував єзуїтську колегію.

Карта “POLONIAE FINITIMARUMQUE LOCORUM DESCRIPTIO. AUCTORE WENCESLAO GODRECCIO. POLONO” (Польща, описана в [її] кордонах і місцевостях Вацлавом Гродецьким, поляком). Вперше видана 1562 р. у Базелі (рукописний варіант був завершений у 1558 р.) з дедикацією польському королю Сигізмунду Августу. Це перепрацювання карти Б. Ваповського (1526). Оскільки наклад карти Б. Ваповського згорів при пожежі Кракова (1528), карта В. Гродецького стала єдиною оригінальною картою тогочасної Польщі, вона мала велике значення для розвитку європейської картографії і перевидавалася багато разів. У порівнянні з картою Б. Ваповського В. Гродецький доповнив її територією над Дніпром, Прип’яттю, долішнім Дністром і Бугом. Масштаб мапи близько 1:750 000, формат – 49 × 36,4 cм.

На мапі позначені межі й назви: Rvssia (Русь) (в склад якої входять Руське, Белзьке та Берестейське воєводства з містами Холмом та Ярославом), Поділля (Podolіa) та Волинь (Volhinia). Крім Львова, на мапі позначено й інші галицькі міста. Тут знаходимо Галич (Halycz), Рогатин (Rohatina), Долину (Dolina), Снятин (Snatyn), Коломию (Colonia), Жуків (Zukov) і т. д.

Межа між Руссю та Поділлям проходить по р. Збруч, між Волинню та Поділлям по р. Случ. Це стає надалі стандартом подачі адміністративного устрою Західної України до кінця XVIII ст.

В. Гродецький показує на ній татарське прикордоння й називає його «пограничними місцевостями» (finitimarumque locorum).

Карта має багато і неточностей. Для прикладу, помилковим є локалізація Снятина у складі Молдавії (Moldaviae Pars), адже місто у той час входило до складу Руського воєводства Речі Посполитої.

Відомо багато копій з цієї карти в атласах малого формату, виданих наприкінці XVI – початку XVII ст.

Її у зменшеному вигляді опублікував видатний фламандський географ та картограф, творець першого географічного атласу в сучасному розумінні «Theatrum Orbis Terrarum» (Огляд земної кулі), Абрагам Ортеліус у всіх 16 виданнях атласу світу, починаючи від першого з латинським текстом 1570 р. (Антверпен) до 1592 р. У першому виданні атласу (1570 р.) містилося 70 карт і 87 посилань на джерела (багато з яких нині втрачені), а в 31-му виданні 1612 р. — вже 167 карт з посиланням на 183 джерела.

Одна із копій, що була видана в Кельні 1592 р. мала назву “POLONIAE FINITIMARUMQUE LOCORUM DE/CRIPTIO AUCTORE WENCE/LAO GODRETCIO POLONO JOHANN BUSSEMECHER EXC. HENRICUS NAGEL FECIT” (Польща, в її межах і територіях, описана Вацлавом Гродецьким, поляком, зображена Йоганном Буссемехером, виконана Генріхом Нагелем).

Серед українських земель виокремлено Русь (Руське
воєводство) (Russia), Волинь (Volhinia) і Поділля (Podolia). Покутські міста Коломия (Colonia), Снятин (Snatyn) Жуків (Zukov) позначені у складі Руського воєводства, а не Молдавії (Moldauix).

1595 р. карту Польщі В. Гродецького в атласах Абрагама Ортеліуса було замінено картою чеського картографа Андрія Пограбки (Andreas Pograbius, Andrea Pograbio). Перший варіант цієї карти “Poloniae Lituaniaeque descriptio. Auctore Wenceslao Godreccio; et correctore Andrea Pograbio Pilsnensi” надрукований у Венеції 1570 р. як окрема публікація.

1597 р. у м. Кельні Вацлавом Гродецьким опубліковано карту королівства Польщі, яка більшою мірою повторює карти,
видані у 1570 і 1592 рр.

1603 р. Вацлав Гродецький, Андрій Пограбка, Абрагам Ортеліус. Карта “Опис Польщі й Литви” (Антверпен, Нідерланди).

На карті охоплено територію від Балтійського моря на півночі до
гирла Дніпра на півдні, від Одеру на заході до
Дніпра на сході [Вавричин М. Г. Матеріали до історії картографії України у ХVІ ст. 1975]. На карті позначені кордони Польщі, воєводства пофарбовані різними кольорами. У тій частині карти, що охоплює українські етнічні землі, показано: Русь (Russia Pars), Волинь (Volhinia), Поділля (Podolia, pecope opima – Поділля, багате на
худобу, (лат.)), Кодима (Codima folitudo uafissima – Кодима, безлюдна, спустошена (лат.)). Показано густу мережу населених пунктів на Русі, Волині та частині Поділля.

Місто Снятин (Snatyn), як і на карті Вацлава Гродецького
(1570) позначене у складі Молдавії (Moldaviae Pars). Позначено прикарпатські містечка: Коломия (Colonia), Галич (Halycz), Рогатин (Rohatina), Долина (Dolina), Тисмениця (Tysmiecnice), Жуків (Zukov) та ін.

Мартін Бронєвський (також Мартин Броньовський, Марцін Броньовській і Мартін Броніовський з Бездзедза; пол. Marcin Broniewski (Broniowski), лат. Martinus Bronovius de Biezdzedea; перша половина XVI ст. — до 31 березня 1593) — дипломат Королівства Польського, державний діяч, історик, картограф, письменник і хронікер. Внук війта Потелича — теж Мартина Броньовського.

Представник шляхетського роду герба Тарнава з Семиграддя. В «Енциклопедії Українознавста» стверджували, що він — українець. Дідичне село тепер має назву Bieździedza, знаходиться у ґміні Колачице Ясельського повіту Підкарпатського воєводства.

Його дід Мартин (Марцін) — бургграф Кракова, Лицар Гробу Христового в Єрусалимі, був також війтом Потелича, любачівським старостою. Батько — невідомо, хто з синів діда: Мартин — писар львівський генеральний та у Барський замок, чи Станіслав — перемиський хорунжий, який успадкував війтівство у Потеличу. Собещанський стверджував, що Станіслав — батько Мартина, але не наводив джерел. Ештрайхер теж без вагомих підстав стверджував, що королівський секретар М. Броневський у 1547 р. був послом сейму.

В юності жив при дворі короля Сигізмунда II Августа. Отримав гарну освіту. Прихильник католицького табору, був у числі підписантів в 1573 р. проти Варшавської конфедерації. З 1577 р. виконував функції королівського секретаря Стефана Баторія (отримати посаду допомогли Ян Саріуш Замойський, Миколай Мелецький, краківський біскуп Пйотр Мишковський), який зробив його підчашим перемиським і старостою медицьким. Обирався послом на коронні сейми в 1580, 1590 і 1591 рр.

Під час Лівонської війни з Іваном Грозним у квітні 1578 р. був відправлений посланником до кримського хана Мехмеда II Герея. В Криму пробув 9 місяців і вніс значний внесок в укладення мирного договору ханства з Річчю Посполитою. Через рік, теж як посол від Стефана Баторія, знову побував у Кримському ханстві. У 1580 р. повернувся до Польщі і наступні роки служив при королівському дворі.

На з'їзді шляхти у Львові 7 січня 1587 р. Юрій, Миколай, Христофор Броневські скаржились самі та від імені їх брата Мартина, що любачівський староста Ян Плаза відібрав у них дідичне війтівство у Потеличу, надане діду королем Яном Ольбрахтом. На сторону Броньовських стали Ян Саріуш Замойський, князь Острозький, Ян Димітр Соліковський.

Восени 1590 р. напав на Фаміличі — маєток луцького православного єпископа Кирила (Терлецького) з невідомих (ймовірно, маєткових) причин.

Доробок.

За результатами перебування в Криму склав опис відвіданого ним краю, доповнивши його деякими подробицями після другого перебування в Криму.

Твір цей було надруковано латинською мовою вперше в 1595 р. у Кельні, під заголовком: «Tartariae descriptio» (Опис Тартарії), який вважається першим для того часу описом Криму і інформацією про його жителів в Європі. Чудовий твір цей ґрунтовною розповіддю про все ним побачене й почуте. При всій тій скритності, якою захищали себе в той час не одні татари, гідне подиву, як Бронєвський дізнався навіть те дещо, яке він представив у донесенні своєму королю. Другим виданням вийшло в Лейдені в 1630 р., у відомому збірнику знаменитого друкаря Ельзевіра, під назвою «Russia seu Moscovia, itemqve Tartaria».

Складені ним карти північного узбережжя Чорного моря, також були унікальними для того часу і дотепер вважаються чудовою спадщиною польської картографії.

Згодом «Опис Тартарії» кілька разів передруковувався і перекладався на різні мови.

Мав великі знання, допитливість, і тому його «Опис» є одним з найкращих джерел для історії Криму і кримських татар.

Томаш Маковський (пол. Tomasz Makowski 1562 або 1575—1630) — польський і білоруський друкар, художник і гравер, творець карти Великого князівства Литовського.

Всупереч широкій популярності і затребуваності в той час творів майстра, про нього збереглося дуже мало відомостей. Точно не встановлено, де Маковський отримав художню освіту. Про те, що він її мав, дозволяють припускати якості виконаних робіт, впевнене володіння нової на той час технікою гравюра, обізнаність в правилах перспективної і анатомічної будови образів. Крім цього майстер показує відмінні знання в ряді науково-історичних галузей, наприклад в емблематиці, геральдиці, теології. За збереженим документам відомо, що він в 1600—1611 роках виконував різні доручення Миколая-Криштофа Радзивілла (Сирітки) [Jakubowski Jan. Z dziejów Księcia Sierotki. Geograf polski Tomasz Makowski // Odgłosy. Księga zbiorowa, wydana staraniem i nakładem Stowarzyszenia Dom Polski w Moskwie. Moskwa, 1916. S. 69—79.], ймовірно, входячи до складу несвіжського двору князя. На початку XVII ст. Маковський керував друкарнею в Несвіжі [Jakubowski Jan. Tomasz Makowski sztychаrz i kartograf nieświeski (przyczynek do dziejów sztuki i nauki na Litwie). — Warszawa, 1923. 30 s.], працював при дворі князів Радзивілів землеміром, придворним артистом, малював і гравіював на замовлення.

Томаш Маковський вигравірував першу точну карту Великого Князівства Литовського (близько 1603, збереглося друге видання, 1613, Амстердам), до якої склав пояснювальний текст, дав загальну характеристику краю (зберігається в бібліотеці Вільнюського університету). Оригінал тексту до карти зберігається в університетській бібліотеці міста Упсала в Швеції . Автор гравюр до книг «Перегринація, або Паломництво до Святої землі» М. К. Радзивілла (1601, Брунсберг), «Гіппіка» Х. Дорогостайского (1603, Краків ; 1620, Познань), до «Панегірика братів Скорульскіх — Яна, Захара і Миколая» (1604, Несвіж), «Панегірик Казимиру» (1610, Вільнюс).

Автор гравюр з видами Вільнюса, Клецька, Тракая, серії гравюр «Облога Смоленська». У 1611 р. в несвіжській майстерні Маковський вигравірував план Москви, на якому вказані московські храми, дзвіниці, вежі та інші пам'ятки. Виконав гравірування портрет М. К. Радзивілла, кілька гравюр про події війни Речі Посполитої з Московією (серія «Облога Смоленська», 1611; зображення представлення сенату полонених братів Шуйских, й ін.). Роботи підписував Маковіус, Маковський, Т. М.

1613 р. Карта Радзивілла (Карта Великого князівства Литовського). Укладачем, художником і гравером карти є польський картограф Томаш Маковський (1575 – близько 1620). В її розробці брали участь: картограф Матвій (Мацей) Струбич (близько 1520–1578), український князь Костянтин Василь Острозький (1526–1608), церковний та суспільно-політичний діяч Речі Посполитої Йосиф Верещинський (близько 1530–1598), діяч католицької церкви, математик Якуб Босґрейв (близько 1548–1623), литовські монахи-єзуїти. За версією Я. Дашкевича, до створення карти Великого князівства Литовського, можливо, були залучені українські вчені Острозької школи.

Видавець мапи – Віллем Янсзон Блау з яким пов’язують «золотий вік» голландської картографії епохи Великих географічних відкриттів (мапу видано під офіційним псевдо Блау). Гравером карти є Гессель Ґеррітц (Hessel Gerritz; 1581–1632).

Карта займає важливе місце в українській історичній картографії та одночасно є перше картографічне джерело у XVII ст., де використана назва «Україна». У Центральному Подніпров’ї між Ржищевом та Каневом (трохи нижче Києва) позначена латиною «Volynia Vlteririor quae tum Vkraina tum Nis ab altis vocitatur» (Східна Волинь, яку звали також Україною та Низом). Карта видавалася протягом 1613-1643 рр. Назва: "Magni Dvcatvs Lithvaniae, Caeterarumque Regionum Illi Adiacentium Exacta Descriptio Illss mi. ac Excellss mi. Principis et Dni. D.Nicolai Christophori Radziwil D.G.Olijcæ ac in Nieswies Ducis, S. Rom. Imperrii Principis in Szylowiec ac Mir Comitis et S.Sepulehri Hierosolimitani Militis etc. opera.cura et impensis facta ac in lucem editaа. – Amsterodami: excudebat Guilhelmus Janssonius, 1613." (Князівство Литовське з багатьма краями, що до нього належать, останньо описане. Найсвітлішому і найвищому володареві й панові п. Миколі-Кшиштофу Радзивіллу, Божою Матір’ю князеві на Олиці й Несвіжі, князеві Священної Римської імперії, графові на Шилівці й Мірі, лицареві Св. Гробу у Єрусалимі та ін., чиїм старанням і коштом ця праця вийшла у світ 1613 p., Амстердам). Мапа поміщена в атласі: LE THEATRE DV M0ND OÜ NOWEL ATLAS CONTENANT LES CHARTES ET DESCRIPTIONS DE TOUS LES PAIS DE LA TERRE MIS EN LUMIER PAR GUILLAUM ET IEAN BLAEU. AMSTERODAMI. APUD IO-HANNEM GUILJELMI F. BLAEU. ANNO MDCXXXXIII. - T. I. - P. 21 -22.

Поряд карта-врізка нижньої течії Дніпра (у масштабі близько 1:300 000) з довідковим матеріалом латинською мовою про українських козаків [De Kozacus] та дніпровські пороги, а також позначенням місця розташування Запорізької Січі – тоді це була Січ на Томаківці. Дніпро показане від Черкас до гирла в Чорному морі. Цей додаток є не тільки першим детальним картографічним описом ріки, а взагалі найкращим давнім її зображенням.

Опис карти подано за виданням «Вавричин М., Дашкевич Я., Кришталович У. Україна на стародавніх картах. Кінець XV перша половина XVII ст. – К.: ДНВП “Картографія”, 2004. – 207 с., 83 репрод. карт. – Серія “Пам’ятки картографії України” (продовження серії, започаткованої В. Кордтом у 1899 р.)» та з доповненнями автора.

Виконана Т. Маковським мапа друкувалася за кордоном. Перший раз – можливо, в Гданську чи Аугсбурзі (1603). Примірники першого варіанту мапи не збереглися і склад інформації невідомий. Перший відомий варіант цієї мапи у вигляді 4 настінних аркушів було надруковано в Амстердамі в 1613 р.

Шкала лінійного масштабу: Milliäria magna, Milliaria mediocria, Milliaria communia sive ufitata. Масштаб: 1:1 300 000. Мідерит. Багатоколірна. Папір 73 х 75; 69 х 73 см. Мова: латинська. Найбільші спотворення на мапі – в московських землях, найменші – навколо Вільнюса і Каунаса.

Карта була створена на замовлення князя Миколи-Кшиштофа Радзивілла на прізвисько Сирітка (1549-1616 рр.) і видрукувана на його кошти. Він спорядив на географічну подорож і збір матеріалів для карти Томаша Маковського і Мацея Струбіча. Карта видавалась окремо, а вперше потрапила до атласів лише в 1631 р.

За дослідженнями сучасного польського вченого С. Александровича допускається можливість першого видання Радзивіллової карти у 1603 р.

Заголовок карти розташовано у фігурному картуші, прикрашеному малюнками листя і плодів. Картуш знаходиться посередині, під верхньою рамкою. Карта має дволінійну рамку з позначеннями градусів. У лівому нижньому куті в овальному картуші, прикрашеному гірляндами, спіральним орнаментом, увінчаному гербом Литви – легенда з дев’ятьма умовними позначеннями міст, що поділяються на категорії.

Карта охоплює територію від Балтійського моря (Balticvm Mare) на півночі до Брацлава (Braclaiv) на півдні, від витоків Вісли (Vistula) на заході до Чернігова (Czemihow) на сході. Позначені державні кордони між Річчю Посполитою, Великим Московським князівством, Курляндським князівством, Лівонією, а також межі земель, воєводств, князівств. У Центральному Подніпров’ї між Ржищевом та Каневом – трохи нижче Києва - позначена латиною Volynia Vlteririor quae tum Vkraina tum Nis ab altis vocitatur (Східна Волинь, яку звали також Україною та Низом).

В тій частині карти, що охоплює українські землі, позначені: Червона Русь (Rufsia rubra), Покуття (Роkutiœ Pars), Поділля (Podolia), Полісся (Polesia), Західна Волинь (Wolynia citerior), Східна Волинь, яку звали також Україною та Низом (Volynia ulteririor, quae tum Vkraina tum Nis ab altis vocitatur), Підляшшя (Podlachia), частина Ciверського князівства (Severiensis Pars). На цій території показано багато річок, а саме: Дніпро (Borustenes fl. nunc Niepr fl), Рось (Ros fl), Бог (Південний Буг) (Bogfl), Десна (Dziesna fl), Прип’ять (Przipiec fl), Тетерів (Ciecieref fl), Уж (Ufza fl), Ірпінь, Кам’янка (Katnionka fl). На Поділлі і Покутті подано річки: Дністер (Dniestr fl), Серет (Seret fl), Буг (Західний Буг) (Bug fl.) з притоками Ратою (Rotha fl), Полтвою (Poltew fl), Стирем (Ster fl), Лугою (Lug fl). Обабіч Дніпра, північніше Черкас, зображене Дике Поле.

На карті напис: «Підлисся (Podlesia), інші називають Полісся (Polesia), місцеві жителі називають Полісся (Polesio), є частиною Литви, і межує з Волинню, лісиста і болотиста, від того і назва отримала. Мед та риба в такому достатку, що всі сусідні краї вживають рибу звідси. Сушать на повітрі і виставляють на продаж».

Дуже детально зображено Київ з церквами і міським муром. Москви на карті немає. «Карта займає дуже видне місце в європейській картографії... і була також великим кроком уперед у картографуванні земель, що входили тоді до складу Польщі», - писав у книжці «Історія польської картографії» Кароль Бучек. На карті Радзивілла 1 020 міст і сіл – лише в кордонах власне Литовського князівства на мапу нанесено 511 міст, 31 село і один монастир.

На карті частково деформовано територію Полісся, Волині, північної частини Правобережної України, Червоної Русі і Малопольщі, помилково показані напрямки течій деяких річок. Попри ряд помилок, карта до кінця XVII ст. була важливим джерелом вивчення цієї частини Європи.

Карта Радзивіла 1613 р. є одною з найзначніших польсько-литовсько-білорусько-українських (періоду ВКЛ) історичних і культурних пам'яток. Мапа ця була особливо популярна серед картографів XVII ст. Її безліч разів копіювали, поміщали у власні атласи, створювали на її основі власні карти. Карта Радзивілла є основним добопланівським джерелом історії української картографії XVII ст. Очевидно, що й Боплан використовував її у своїй роботі.

На думку всіх без винятку дослідників, карта ця стала свого часу новою віхою в картографії Східної Європи. Це перша оригінальна мапа Великого князівства Литовського, яка була складена не закордонними, а литовськими картографами.

Хоча з моменту її виходу пройшло вже понад 400 років, але вірогідної інформації про неї небагато. Таємницею дотепер є як її створення, так і вихід у світ у вигляді друкованого видання.

На сьогодні єдиний екземпляр в оригіналі зберігається в головному приміщені музею Carolina Rediviva бібліотеки Uppsala University Library (Швеція) – мапа розміром 920 х 1 120 мм зроблена на тканині. Є подібні екземпляри у Львові, в Національному Історичному музеї Республіки Білорусь, в Литві, Польщі.

Початково карта Великого князівства Литовського складалась з 4-х аркушів досить великого розміру, але її численні пізніші видання були зменшеними переробками і в атласах Меркатора, Блау, Янсона, братів Сансонів розміщувались на 1-му, 4-х або 5-ти аркушах.

Ґеткант Фрідріх (нім. Friedrich Getkant, лат. Fridericus Getkant, пол. Fryderyk Getkan; бл. 1600–1666, Львів) — німецький військовий інженер, артилерист, картограф, полковник артилерії (з 1660 p.). Перебував на службі у королів Речі Посполитої.

Народився у Рейнській області (нім. Rheinland) Священної Римської імперії. 1621 p. навчався у Кеніґсберзькому університеті. Король Владислав IV Ваза найняв молодого інженера для спорудження фортифікацій у Пруссії через загрозу війни зі Швецією. Розробив 1625 р. проєкт укріплень Піллау (нім. Pillau) для захисту Віслинської коси, Віслинської затоки; укріплень Владиславово (нім. Großendorf) для захисту Гельської коси. При підготовці війни з Швецією виконав 1634 р. план укріплень Пуцька, Тчева, мапи Пуцької затоки з прилеглими фортифікаціями (1637 р.), що була першою в історії держави.

Передміщани Львова звертались до короля з проханням посилити фортифікаціями передмістя. Король Владислав IV Ваза вислав до міста Ф.Ґетканта для опрацювання плану обведення міста новою лінією оборони; 1635 р. розробив проєкт, який міщани не могли втілити в життя через значні обсяги земляних робіт, високу вартість і необхідність утримання багатотисячного гарнізону. На час розробки проєкту навколо міста тільки розпочалось закладення фортифікацій декількох кляшторів.

Після Львова Ф. Ґеткант відправився за наказом короля відновлювати знищені козаками укріплення Кодака — було збільшено втричі давнє укріплення, де заклали костел, церкву, монастир.

В час Визвольної війни Ф.Ґеткант брав участь в битві під Берестечком (1651), в час «шведського потопу» під Краковом перейшов 1655 р. на сторону шведів, беручи участь в облозі Ясної Гори. При осаді Торуня командував підрозділом війська Речі Посполитої (1658). Розробляв плани реконструкції фортифікацій Вільнюса, Таураге, Каунаса.

Близько 1660 р. оселився у Львові; через 2 роки під час пожежі загинув його рукопис праці з механіки, фортифікаторства. Був автором багатьох вдосконалень у артилерії, будівництві фортифікацій, атласу «Topographia practica conscripta et recognita per Fridericum Getkant, mechanicum», що зберігається у Krigsarkivet Стокгольму.

1663 р. король нагородив Ґетканта за заслуги прибутками з човнової переправи під Варшавою, 6-ма ланами землі біля Мальборка.

Кароль де Пертес (Герман Шарль де Пертес) (пол. Karol de Perthées; 1740 — 1815) — географ при дворі короля Станіслава Августа Понятовського, видатний польський військовий картограф 18 ст., ентомолог.

Перші його карти (1766), вірогідно, згоріли під час пожежі у Королівському замку. Другі (1768) не були повернені Польщі після реставрації картографами СРСР. Близько третини карт Пертеса з 1939 року зберігається у картографічному зібранні Національної бібліотеки Польщі.

1773 р. Карта «Загальна карта і дороги Польщі» (Carte générale et itineraire de Pologne).

Ян Потоцький (Jan Nepomucen Potocki; 1761—1815) — польський письменник, історик, етнограф, археолог, географ, соціолог, публіцист, редактор, видавець, бібліограф, мандрівник Європою та Азією. Автор 24 великих праць з різних галузей знання. Почесний член Імператорської АН у Петербурзі. Перший за часом славіст. Автор праць, які започаткували краєзнавче вивчення Волині, Поділля та Херсонщини.

У 1780-их рр.. Ян Потоцький почав наукові пошуки з дослідження питання походження слов'ян з праць античних авторів (досліджував предків слов'ян: скіфів, сарматів та власне слов'ян).

1788 р. у Варшаві вийшла його наукова праця (Essai sur l'histoire universelle et recherches sur la Sarmatie, 5 Bde., Warschau 1788) присвячена історії Сарматії. В першій частині якої була описана також історія угорців та печенігів. Протягом 1789—1792 рр. публікує «Дослідження про сарматів» в 4-х томах (Варшава). Як додаток до праці Я. Потоцького у Варшаві була видана перша карта Сарматії з 900р. (65 х 28 см).

У 1796 р. у своїй книзі «Історико-географічні фрагменти про Скіфію, Сарматію та слов'ян» (Брауншвейг-Берлін) Ян Потоцький висловив нову для свого часу думку про те, що українці — особливий народ, відмінний від росіян.

У 1796 р. у Відні невеликим накладом видана праця Я. Потоцького «Чорне море і новий маршрут подорожі по Понту Евксинському», що подає опис шести середньовічних портоланів (у тому числі карти П. Весконте, 1318 p.; Ґ. Бенінгази, 1380 p.; Г. Фредуціо з Анкони, 1497 p.). Фрагмент останньої карти Я. Потоцький подав у додатку у факсимільному вигляді.

У 1805 р. у Санкт Петербурзі видано збірку карт Сарматії, підготовлену вченим під назвою "Археологічний атлас Європейської Росії" французькою мовою. В атласі вміщено 6 карт-уявлень про Сарматію давньогрецьких вчених Геродота, Страбона, Птолемея та ін., хоча за задумом автора планувалось 37 карт. Атлас перевидано у 1810 (1812?) p., 1823p. — російською мовою (посмертне видання підготував В. Анастасевич).

Юліуш Кольберг (Krzysztof Juliusz Henryk Kolberg; 1776—1831) — польський топограф, геодезист і перекладач німецького походження. Батько Оскара Кольберга, відомого етнографа. Народився у Вольдегку, в Мекленбург-Стреліці. Випускник Берлінського технічного університету. З 1817 р. — обіймає посаду професора вимірювань і геодезії у Варшавському університеті.

З 1818 р. працював інспектором вимірювань та геодезії Варшавського герцогства. Конструктор першого польського планіметра (1820).

Публікації:

«Kartą pocztową i podróżną Królestwa Polskiego i W. Ks. Poznańskiego» (1817)

«Atlas ośmiu województw» (1827);

«Kartę Królestwa Polskiego w 8 sekcyjach» (1833);

«Teoryja rysowania gór» (1825);

«Wzory rysowania map» (1825);

«Porównanie miar i wag» (1818–1838);

«Tabella zamiany monet» (1832);

«Opisanie składu i użycia planimetru» (1822).

Войцех Хшановський, або Хржановський (Wojciech Chrzanowski; 1793, Біскупіце, Краківське воєводство, Корона Королівства Польського — 1861, Париж) — польський генерал і картограф, творець першої карти польських земель («Карта давньої Польщі з прилеглими околицями сусідніх країн») в масштабі 1:300 000.

Станіслав Платер (Stanisław Plater; 1784—1851) — польський вчений, картограф та письменник.

1827 р. Карта «Mappa Polski». Опублікована в «Atlas historique de la Pologne accompagné d’un tableau comparatif des expéditions militaires dans le pays pendant le 17, 18 et 19 siècle», Познань (Poznań). Мапа двомовна (польською та французькою мовами). Західна Україна на карті позначена як Krolesiwo Galiacyiskie (Королівство Галицьке). На карті також позначені – Королівство Польське та Королівство Угорське.

Георг Готліб Пуш (Єжи Богумил Коренський; Georg Gottlieb Pusch (Jerzy Bogumił Koreński; 1790–1846) — німецько-польський геолог, палеонтолог. Навчався у Гірничій академії у Фрайбурзі, яку закінчив у 1810 р. Крім того, у 1815 р. закінчив богословські студії в Лейпцизькому університеті. З 1816 по 1826 рік працював професором хімії та металургії в Гірській академії Кельце, був співробітником Гірської дирекції. В 1828 р. брав участь у роботі Берлінського конгресу натуралістів, скликаному з ініціативи Олександра фон Гумбольдта, на якому виступив із програмною промовою по структурі Карпатських гір.

1836 р. вийшов у світ його «Геологічний атлас Польщі» як додаток до його твору «Геогностичний опис Польщі та інших північнокарпатських країн» (Штутґарт).Атлас складається із 10 таблиць, першою з яких є «Геогностична генеральна карта Королівства Польського й Галичини з прилеглими частинами Верхньої Сілезії... Молдови і Поділля...» масштабу 1 : 792 000 на 4 аркушах.

Марія Регіна Корженьовська (Maria Regina Korzeniowska; 1793—1874) — поміщиця Подільської губернії Російської імперії, походила з дворянського роду Корженьовських.

1831 р. Карта «Polska, jednoczenie od roku 1333–1586». Опублікована в атласі «Atlas historyczny, genealogiczny, chronologiczny i geograficzny Polski». Атлас виданий у співпраці з Лелевелем і С. Шавашкевичем. Видавництво Варшава (1831 р.). М. Коржаньовська також опублікувала «Génealogija Królów polskich» (Вільно, 1839) і «Genealogiczny obraz monarchów polskich» (1845). Центральна Наддніпрянщина (Правобережна та Лівобережна) позначена як Ukraina (Україна); Південна Наддніпрянщина (Правобережна та Лівобережна) – Kozacy (Козаки). На карті виділено українські етнічні землі: Podolе (Поділля), Volyn (Волинь), Polisiе (Полісся), Pokucie (Покуття), Czerwona Rus (Червона Русь), Bukowina (Буковина).

1831 р. Карта «POLSKA nabytki od roku 860–1333» в атласі «Atlas historyczny, genealogiczny, chronologiczny i geograficzny Polski». Атлас виданий у співпраці з Лелевелем і С. Шавашкевичем. Видавництво Варшава (1831). Також опублікувала «Génealogija Królów polskich» (Вільно, 1839) і «Genealogiczny obraz monarchów polskich» (1845).

На карті позначені з межами: Хорватія Велика (територія включала теперішню Східну Польщу, частину Словаччини, закерзонські українські землі, теперішнє м. Краків, північна межа – р. Західний Буг), Хорватія Червона (територія включала теперішні міста Перемишль та Галич, на сході межувала з Волинню, південна межа – р. Прут), Хорватія Закарпатська (територія Придунайської низовини, південна межа доходила до р. Дунай, північна межа – Татри та Карпати).

Ходзько Борейко Леонард (пол. Leonard Chodźko; 1800-1871) – білоруський і польський історик, географ, картограф, видавець, архіваріус і громадський діяч.

1836 р. Карта “POLOGNE 1055-1066”. На карті Польща показана як країна без фіксованої межі. Хорватія (KHROBATIE) - від Дунаю на Півдні до Вісли на Півночі (включаючи теперішній Люблін), від теперішнього Кракова на Сході до Перемишля на Заході.

1861 р. Ходзько Борейко Леонард видав книгу «Histoire de la Lithuanie et de la Ruthénie» в якій міститься карта «SLAVO-POLO NAISE aux VIII et IV Siecles...Rurik 862...». Карта показує політичну ситуацію на 862 р.

Велика Біла Хорватія (GRANDE KHROBATIE BLANHE) – від Дунаю на Півдні до Вісли на Півночі (включаючи теперішній Люблін), від теперішнього Кракова на Сході до Перемишля на Заході. На Схід від Перемишля – Червона Хорватія.

Ян Мартін Баншемер (Jan Marcin Bansemer; 1802–1840) і Петро Фалькенхаген-Залеський (Piotr Falkenhagen-Zaleski; 1809-1883) польські картографи, представники Великої Еміграції.

1837 р. Карти: «POLAND and the Neighboring Countries according to the Languages of the Inhabitants» (ПОЛЬЩА та сусідні країни відповідно до мов жителів) та «POLAND and the Neighboring Countries according to the Religion of the Majority» (ПОЛЬЩА та сусідні країни відповідно до Релігії). Карти опубліковані в «Atlas: containing ten maps of Poland, exhibiting the political changes that country has experienced during the last sixty years, from 1772 to the present time ...: preceded by a geographical, historical, political, chronological, statistical, literary, and commercial table: compiled from the works of Malte-Brun ... and other eminent writers», Лондон.

Південна Київщина (Правобережна) позначена як Ukraine (Україна). На картах виділено українські етнічні землі: Podolіе (Поділля), Volhyniе (Волинь), Polesiе (Полісся), Podlachie (Підляшшя).

Елігіуш Невядомський (Eligiusz Niewiadomski; 1869–1923) – польський художник, вчений і художній критик, борець за незалежність Польщі, убивця першого президента Польщі Габріеля Нарутовича.

1908 р. 1920 р. Карта «Polska za Mieczysława I-ego r. 992» (Польща за Мечислав I. 992 р.). Мешко I (Мечислав I; близько 935 — 25 травня 992) — перший історично достовірний польський князь з династії П'ястів; батько короля Болеслава I Хороброго. Хорватія (CHROBATOWIE) займає простори від Кракова, витоків Вісли до Західного Бугу. Версія карти 1920 р. – суттєво збільшені кордони Польщі (за рахунок українських і литовських земель). Країна Хорватія на карті відсутня.

1910 р. Генрик Войцех Якуб Верценський (Henryk Wiercieński; 1843-1923) – польський публіцист.

«Карта рідної мови християнського населення східної частини Губ. Любельської, яка має бути відокремлена в плановане Холмське воєводство». Дані про польське населення частково недостовірні.

Wiercieński H. Mapa języka domowego ludności chrześcjańskiej wschodniej części Gub. Lubelskiej jaka ma być wydzieloną do projektowanej Gubernii Chełmskiej / zestawił Henryk Wiercieński 1910 r. ; rys. A. Rokicki Warszawa. – Без м-бу. – W Warszawie : Tow. Akc. S. Olgiersbranda Sów, 1919. – 1 к. : багатоколір. ; 54 × 71 см.

Юзеф Міхал Базевич (Józef Michał Bazewicz; 1867–1929) – польський картограф та публіцист.

1918 р. Карта «Polska oraz narody i plemiona słowiańskie za Mieczysława Igo (koniec X wieku)» (Польща та слов'янські нації і племена за Мечислава I (кінець X cт.). Мапа поміщена в його «Atlas historyczny Polski, wydanie II». На карті на місці білих хорватів – вісляни, а хорвати поміщені за Дунаєм. Червенські городи показані в складі Польщі. На карті показані різні слов'янські племена, серед них - лужичани (на території теперішньої Німеччини; Саксонія).

Лужицькі серби, лужичани, сорби, венди, лугії (нім. Sorben) — західнослов'янська народність; корінне слов'янське населення, що проживає на Південному Сході Німеччини. Поділяється на два племені: верхніх сорбів, котрі живуть у Верхній Лужиці та нижніх сорбів (самоназва венди), що живуть у Нижній Лужиці. Ці дві племенні групи мовно та культурно відрізняються одна від одної. У 990-му вони були завойовані німцями і з того часу їхні землі стали частиною німецького політичного організму (окрім короткого періоду 1018—1031 років, коли Лужиця була приєднана до Польського королівства).

Мєшко I (Мечислава I) був першим польським вірогідним князем. За свого правління (960-992) 966 р. він запровадив християнство. Мєшко I і його наступник Болеслав I Хоробрий (967—1025) у боротьбі з німецькими володарями завершили територіальне об'єднання польських земель. На заході вони провадили боротьбу з Німецькою імперією за Помор'я, на півдні в конфлікті з Чехією приєднали Силезію й частину Хорватії із Краковом, на сході зіткнулися з об'єднавчими зусиллями Київської Русі, що консолідувала східнослов'янські племена (Червенські гради та Перемишль переходили з рук в руки). У 1025 Болеслав I Хоробрий був коронований, а держава отримала назву Королівство Польське.

Історична довідка.

Червенські городи (Червенські гради, Червенські міста) — група міст та укріплених замків X—XIII ст. на лівобережжі Бугу (на межі Русі з Польщею). Осередком Червенської землі було врожайне сточище ріки Гучви з центром у Червені; інші Червенські городи: Волинь (над річкою Західний Буг), Городло, Сутійськ, Угровеськ, та ін. Територія Червенських городів була в 2-й пол. 1-го тис. н. е. заселена східнослов'янськими можливо також західнослов'янськими племенами. Перші згадки про Червенські городи подає літопис (у 981, 992), коли Володимир Великий у двох походах захопив Червенські городи у ляхів: «Пішов Володимир до Ляхів і зайняв городи їх — Перемишль, Червен та інші городи, які є й до сьогодні під Руссю». Але 1018 року польський князь Болеслав І Хоробрий отримав їх від свого зятя Святополка І і утримував (до 1031 року). 1031 р. Ярослав і Мстислав Володимировичі остаточно приєднали Червенські городи до Київської Руси.

Велика Хорватія на середньому та верхньому Дністрі, в Закарпатті, на Сяні і вдовж гір до верхів'їв Одри, Лаби, Заале і Білої Ельстер процвітала певний час, позбувшись аварського впливу. Рух на південь лехітських племен, одне з яких — вісляни — вклинилося в хорватський масив у районі Кракова і розділило його на дві частини, призвів до поділу Великої Хорватії на дві частини (Войтович Л. Прикарпаття в другій половині I тисячоліття н. н.:найдавніші князівства // Вісник Львівського університету, 2010. — Вип. 45. — С. 47.).

Особливу сторінку в історії польської картографії займає діяльність у Львові засновника сучасної польської географії та картографії Евґеніюша Ромера та діяльність найбільшого видавництва Польщі міжвоєнного періоду «Książnica-Atlas», до якої він мав безпосереднє відношення.

Ромер Міколай Еуґеніюш (пол. Eugeniusz Mikołaj Romer; 1871—1954) — польський географ, картограф і геополітик, довголітній доцент (з 1899 р.) і професор (1911—1931) Львівського університету, «батько» польської геополітики. Засновник знаної у часи між двома світовими війнами львівської картографічної школи.

У 1894 році здобув докторський ступінь по філософії в університеті імені Яна Казимира у Львові. Був професором Львівського університету (з 1911 року) та Ягеллонського університету (з 1946 року), почесним професором Львівського університету (з 1931 року), почесним доктором університету в Познані (з 1934 року) та Ягеллонського університету (з 1947 року), член Польської академії наук (з 1952 року) та багатьох інших наукових товариств у Польщі та світі.

Його праця «Geograficzno-statystyczny atlas Polski» (1916) була використана для «узаконення» нових кордонів Польщі у 1919—1921 рр. за рахунок українських земель. Він був також польським експертом на мирових конференціях у Парижі й Ризі.

До України і українців Е. Ромер і його учні ставилися неприхильно, а то й вороже, що виявилося, наприклад, у брошурі «Polski stan posiadania na Południowym Wschodzie Rzeczypospolitej» (1937).

1921 р. Е. Ромер заснував у Львові Картографічний інститут, названий його іменем. Головним завданням інституту стало розроблення географічних карт.

1924 р. при інституті створено акціонерне товариство «Książnica-Atlas» (Книжниця-Атлас).

Об’єднане картографічне та видавництво «Książnica-Atlas» (також Książnica Polska) — польське шкільне та наукове видавництво, що діяло в 1924-1941 роках у Львові та Варшаві, в 1946-1951 роках у Вроцлаві; з 1923 р. видавало щоквартальник «Polski Przegląd Kartograficzny» (Польський картографічний огляд); у 1951 році його було перетворено на Національну картографічну видавничу компанію.

Об’єднане картографічне та видавництво «Książnica-Atlas» створене в результаті злиття двох видавництв: видавництва «Książnica Polska» Товариства викладачів вищих навчальних закладів, заснованого в 1884 р., і заснованого Е. Ромерорм в 1921 р. картографічного видавництва «Atlas».

Під час ІІ Речі Посполитої це було одне з найважливіших польських видавництв. У цьому видавництві Ян Третер (Jan Treter) був адміністративним і комерційним директором, а Е. Ромер – президентом наглядової ради. Еміль Жичевич (Emil Żychiewicz) був членом правління компанії.

На Всесвітній виставці в Парижі 1938 року «Książnica-Atlas» було удостоєно найвищої нагороди — Гран-прі — за всі видавничі роботи.

Видавнича програма включала шкільні підручники та допоміжні посібники для вчителів та учнів загальноосвітніх шкіл, картографічні видання, а також дві серії літератури для дітей та юнацтва: «Biblioteka Iskier» та «Biblioteka Iskierek».

Видавництво випускало енциклопедії. У 1923–1925 роках у співпраці з Товариством викладачів вищих і середніх шкіл у Львові видано двотомну «Podręczną encyklopedię pedagogiczną przeznaczoną dla nauczycieli» (Педагогічну енциклопедію для вчителів).

У 1933–1939 роках видано п’ятитомну ілюстровану енциклопедію для школярів «Świat i Życie»; Енциклопедичний нарис тогочасних знань і культури (Zarys encyklopedyczny współczesnej wiedzy i kultury), а в 1934 р. «Encyklopedię Gospodarstwa Domowego» (Енциклопедію домашнього господарства).

1926–1932 рр. Є. Ромер розробив серію планів та карт Львова.

Протягом 1920-х рр. Картографічний інститут імені Е. Ромера у Львові підготував на доброму картографічному рівні декілька «Планів Львова» («Plan miasta Lwowa») у масштабі 1: 15 000. Перший із них з’явився 1922 р. За призначенням – це туристичні плани з позначенням маршрутів міського транспорту, цивільних і сакральних об’єктів. Особливо детальним є видання 1931 р., у якому з’явилася низка нових військових, спортивних і рекреаційних об’єктів на території Львова – казарм, стадіонів, парків, електростанції та ін. Плани Е. Ромера масштабу 1:15 000 використовувались як основа для німецьких і радянських видань періоду Другої світової війни [Р. Сосса. ЗНАЧЕННЯ ВИСТАВОК СТАРОДАВНІХ КАРТ У ВИВЧЕННІ ІСТОРІЇ КАРТОГРАФІЇ. 2017].

Однією з перших карт Львова була «Спеціальна карта околиць Львова» масштабу 1 : 100 000, актуалізована на 1924 р., мабуть, на основі розробок Військового географічного інституту. Спеціальною її назвали тому, що її розмір по горизонталі 46" (стандартний аркуш має лише 30").

Головні картографічні праці Е. Ромера:

*Mały atlas geograficzny (1908);

*Geograficzno-statystyczny atlas Polski (1916);

*Polski atlas kongresowy (1921);

*Powszechny atlas geograficzny (1928);

*Atlas Polski współczesnej (1928);

*Polityczny atlas kieszonkowy (1938).

Зважаючи на непросту політичну ситуацію, що на той час була у Європі (щойно завершилася Перша світова війна), створену у 1919 році картографо-геодезичну службу Польщі було підпорядковано військовому відомству. Називалась вона спочатку Географічна служба. Географічну службу Польщі очолював начальник Генерального штабу. За структурою вона включала наступні підрозділи: адміністративний, три виробничі відділи (тріангуляційний, топографічний, картографічний) та фонд картографічних матеріалів [Іщук А. В. ДІЯЛЬНІСТЬ ВІГ ПОЛЬЩІ З КАРТОГРАФУВАННЯ ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ У ПЕРІОД МІЖ ПЕРШОЮ ТА ДРУГОЮ СВІТОВИМИ ВІЙНАМИ. Часопис картографії. Випуск 3. 2011].

Кадровий склад Географічної служби включав: офіцерів корпусу географів; офіцерів-співробітників та мічманів особових корпусів, віднесених до Географічної служби; помічників секретарів та цивільний персонал. Останній спеціалізувався на обслуговуванні [Іщук А. В. ДІЯЛЬНІСТЬ ВІГ ПОЛЬЩІ З КАРТОГРАФУВАННЯ ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ У ПЕРІОД МІЖ ПЕРШОЮ ТА ДРУГОЮ СВІТОВИМИ ВІЙНАМИ. Часопис картографії. Випуск 3. 2011].

Видавництвом карт у Польщі займався в основному Військовий Географічний Інститут (Wojskowy Instytut Geograficzny; WIG; 1919-1949 рр.) у Варшаві.

Голова WIG підпорядковувався Генеральному штабу збройних сил Польщі. WIG був відповідальним за проведення основних вимірів по всій країні та за формування послідовної системи оновлення карт для всієї території Польщі, особливо її кордонів та став основним осередком картографування у міжвоєнний період. Він був заснований для потреб армії та видавав карти масштабів 1:25 000, 1:100 000, 1:300 000, 1:500 000, 1:750 000. За основу було прийнято аркуш 1:100 000.

Персонал ВІГ підпорядковувався керівнику Інституту, при якому також була заснована Офіцерська школа топографів, підпорядкована керівнику Топографічного відділу Географічної служби та Школа креслярів, що підпорядкована керівнику Картографічного відділу. Зокрема, Офіцерська школа топографів готувала професійно навчених офіцерів-географів. За структурою у 1919 році ВІГ складався з 5 секцій: геодезичної, топографічної, картографічної, технічної та адміністративної. За весь період його існування з 1919 до 1949 року його керівниками були вищі офіцери. Серед них у 1919–1939 роках: бриг. Войцех Фелєвич, полковник Джон Моравський, полковник Генрі Земанек (1919); полковник Болеслав Язвінський, полковник Джон Моравський (1920–1926); полковник Джозеф Креутзінгер, полковник Тадеуш Зіленевський (1926–1939) [Іщук А. В. ДІЯЛЬНІСТЬ ВІГ ПОЛЬЩІ З КАРТОГРАФУВАННЯ ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ У ПЕРІОД МІЖ ПЕРШОЮ ТА ДРУГОЮ СВІТОВИМИ ВІЙНАМИ. Часопис картографії. Випуск 3. 2011].

Перший напрям пов’язаний із перевиданням існуючих загальногеографічних карт (роботи здійсню вались з 1919 до середини 1920-х рр.); другий – з оновленням змісту існуючих у той час загально-географічних карт (друга половина 1920-х – початок 1930-х рр.); третій – зі створенням нових оригінальних картографічних творів на основі проведення топографічної зйомки (початок 1930-х рр.– 1939 р.)

WIG в основному видавав наступні типи карт: 1:1 000 000, 1:750 000, 1:300 000, 1:100 000, 1:25 000 та відповідні групи карт: оглядові (1:1 000 000, 1:750 000), оперативні (1:300 000), тактичні (1:100 000), детальні (1:25 000).

Ці групи в сучасному розумінні визначаються топографічними (тактичні й детальні у масштабах 1:100 000 і більше) та оглядово-топографічними (оперативні й оглядові 1:200 000 – 1:1 000 000) картами. Згідно з класифікацією загальногеографічних карт, що існує у військовій топографії, карти масштабів 1:1 000 000 – 1:500 000 віднесені до дрібномасштабних, 1:200 000 – 1:100 000 – до середньомасштабних, 1:50 000 – 1:25 000 – до великомасштабних. Цю класифікацію можна застосувати і для польських загальногеографічних карт міжвоєнного періоду з деяким уточненням масштабів: для дрібномасштабних: від 1:1 000 000 до 1:300 000 включно; для середньомасштабних: 1:200 000 – 1:100 000; для великомасштабних: 1:50 000 – 1:10 000 [А.В. Іщук, Е.Л. Бондаренко. ОСОБЛИВОСТІ ЗОБРАЖЕННЯ ТЕРИТОРІЇ СУЧАСНИХ ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ НА ПОЛЬСЬКИХ ЗАГАЛЬНОГЕОГРАФІЧНИХ КАРТАХ ПЕРІОДУ 1919–1939 РОКІВ. 2012].

У 1923 р., були введені єдині нові топографічні знаки в польських картах. Під час Другої світової війни WIG працював в Шотландії (Единбург).

На картах ВІГ показано державні кордони, границі адміністративних одиниць. На великомасштабних картах є також межі різних землекористувачів і огорожі. Останні зображують із характеристикою конструктивних особливостей та матеріалу споруди. Об’єкти цієї групи передаються на картах лінійними знаками певного рисунка, які різняться складовими елементами (крапки, риски, їх поєднання) та розмірами (довжина, товщина).

1919–1939 рр. Карта «Mapa Szczegółowa Polski» (Детальна карта Польщі). Масштаб 1 : 25 000.

З 1923 р., коли були введені єдині нові топографічні знаки на польських картах, до 1928 р. видавалися кольорові карти масштабу 1 : 25 000 на певні райони. Залежно від того, які карти були основою 1 : 25 000, рамка карт в цей період була 6' широти і 10'довготи (від острова Ферро) (основа німецькі карти), або 5' широти і 9'довготи (від Пулково) (основа карти Російської імперії).

Пізніші видання (після 1928 р. за ін. даними 1931 р.) карти мали розміри 5' широти і 10' довготи (від Гринвіча). Карти видавалися за оригінальним топографічним зніманням та за оновленими старими картами (або перевидавалися старі карти під нову рамку).

На один аркуш карти 1 : 100 000 накладалися 9 карт масштабу 1 : 25 000. Отже, назву карти масштабу 1 : 25 000 позначено назвою карти масштабу 1 : 100 000, латинською буквою (A, B, C, D, E, F, G, H, I), що вказує на положення аркушу, а також за назвою найбільшого населеного пункту. Карти видавалися одноколірні, двоколірні або чотириколірні. Карти масштабу 1 : 25 000 під час Другої світової війни використовувала німецька армія. Німці видали карти на територію України, Польщі, Литви, Білорусії. Всього в період 1919–1945 рр. Було видано близько 1 700 WIG карт.

1921–1939 рр. Карта «Mapy Taktycznej Polski» (Тактична карта Польщі). Масштаб 1 : 100 000.

До 1922–1923 рр. WIG в основному перевидавав карти інших держав, трансформуючи їх в карти масштабу 1 : 100 000. Використовувалися австро-угорські карти масштабу 1 : 75 000, чехословацькі карти масштабу 1 : 75 000, карти Російської імперії масштабу 1 : 84 000, 1 : 126 000, німецькі карти масштабу 1 : 100 000 (карта Німеччини, карта західної Росії). Зміст карт не змінювався.

З 1922–1923 рр. до 1927 р. видавалися карти системної номенклатури (так званого Першого типу) WIG масштабу 1 : 100 000 (Mapa taktyczna – тактична карта). Основа карт – рекогносцировані старі карти. Розміри карт Першого (і наступних) типу 15' широти і 30' довготи (від Ферро), що відповідає 32,0 × 27,8 см біля 55 паралелі).

Назва карт позначалася номером ряду (перед ним в Першому типі буква А, в інших Pas-ряд) і номером стовпчика (перед ним в Першому типі буква B, в інших Slup-стовп).

Карти видавалися кольорові. До 1927 р. карта WIG 1 : 100 000 Першого типу була видана на 40 відсотків території тодішньої Польщі.

З 1927 р. карти WIG 1 : 100 000 видавалися за оригінальним топографічним зніманням, також за старими картами. Карти (так званий Другий тип) видавалися в двох кольорах (іноді в чотирьох).

Довгота рахувалася від Гринвіча, враховуючи, що різниця між Ферро і Гринвічем 17º 40'.

З 1929 р. по 1931 р. видавався так званий Третій тип карти WIG 1 : 100 000. З 1931 р. видавався четвертий (Нормальний),

чотириколірний тип карт, але до Другої світової війни WIG не встиг перевидати всі карти I–III типу. Всього було видано 482 карти на території Польщі, частково Литви, Латвії, Білорусії, України, Чехословаччини.

Цікаво, що після Другої світової війни топографи вже соціалістичної Польщі видавали карти масштабу 1 : 100 000, але у WIG

рамці. Карти правда були оновлені за раніше виданими РСЧА (радянськими) картами масштабу 1 : 100 000. Цікаво, що видавалися і складові карти масштабу 1 : 100 000: зустрічаються карти складені з 2 або 4 стандартних карт. Назва складових карт аналогічна звичайним – ряд позначений як Pas, стовпчик – як Slup (приклад Pas 39–40 Slup 32 Warszawa (arkusz zbiorowy). Як бачимо, додатково додано назву об'єкта, який зображає карта.

1919–1939 рр. Карта «Mapa Operacyjna Polski» (Операційна карта Польщі). Масштаб 1 : 300 000. Видавництво: Wojskowy Instytut Geograficzny.

Операційна карта на території Польщі, частково Латвії, Литви, Білорусії, Німеччини, Чехії, Словаччини видавалася з 1919 р. до 1939 р. Перші видання – передрук відповідної німецької карти 1922–1926 рр.

1927 р. введена нова нумерація карт – видавалася нова за змістом та якістю карта. Розмір листів карти – 1° широти × 2° довготи (відлік від Гринвіча). Проєкція – багатокутника. Листи карти найменовано числом і назвою найбільшого міста на аркуші карти.

У картах використані топографічні знаки і символи. Рельєф відображений горизонталями через кожні 10 м.

Карти масштабу 1 : 300 000 складалися по польських картах масштабів 1 : 25 000 та 1 : 100 000, а також по німецьких картах того ж

масштабу, використовуючи новітній картографічний матеріал. Карти

WIG 1 : 300 000 видавалися в шести або семи кольорах. Всього було випущено близько 100 карт цієї збірки на територію Польщі та суміжних держав.

Використовуючи карти масштабу 1 : 300 000, видавництво головного управління статистики Речі Посполитої (Польщі) підготувало та опублікувало адміністративну карту Польщі (Mapa administracyjna Rzeczpospolitej Polski). Карта видана в два кольори: зміст чорним, а темно-червоним кольором і спеціальними символами були відзначені адміністративні одиниці. Була закартографована майже вся територія Правобережної України.

Під час Другої світової війни WIG, працюючи в Шотландії (Единбург), підготував і опублікував (перевидав) також і карти масштабу 1 : 300 000. Перевидані карти відрізнялися кольором від виданих до 1939 р. У змісті принципових відмінностей не відзначалося.

1936–1947 рр. Карта «Mapa Polski i Krajów Ościennych» (Карта Польщі та сусідніх держав). Масштаб 1 : 500 000. Видавництво Wojskowy Instytut Geograficzny.

«Карта Польщі та сусідніх держав» масштабу 1 : 500 000 видавалася в 1936–1947 рр. WIG у Польщі та в еміграції (Единбург; Шотландія). Кожен аркуш карти показує територію рівну 1/4 міжнародної карти масштабу 1 : 1 000 000. Назва карти масштабу 1 : 500 000 (відповідно до міжнародної карти) римськими числами (I–IV) вказує на відображення чверті.

Додатково в назві зазначене найбільше місто на аркуші. Розмір листа карти – 2° широти × 3° довготи. Довгота рахується від Гринвіча. Карти видавалися кольоровими, рельєф зображений горизонталями і кольоровою гамою. Зміст карти представлено умовними знаками і різними кольорами. Крім умовних знаків на рамці подано адміністративний поділ, гіпсометричний вид карти (зменшений), сусідні листи, взаємоположення аркушів карт масштабів 1 : 1 000 000, 1 : 500 000, 1 : 300 000.

Відомі листи карти, видані для льотчиків – зміст на них генералізований.

Карта видавалася WIG'ом. і після Другої світової війни у 1946–

1947 рр. Листи карти не збігаються з міжнародною картою і мають розмір 2° широти × 3° довготи. Довгота рахується від Гринвіча. Назва листів карти не відповідала міжнародній карті, кожен лист названо числом 1–12 і назвою найбільшого міста. Карти видавалися кольоровими, рельєф зображений горизонталями. Зміст карти представлено умовними знаками та різними кольорами.

Нульовий меридіан — географічний меридіан, довгота якого дорівнює нулю градусів. На даний час нульовим меридіаном заведено вважати Гринвіцький меридіан. Протягом історії в різних країнах географи обирали дуже різні меридіани, від яких вели відлік.

Меридіан Ферро – меридіан, що проходить через канарський острів Ієрро (раніше Ферро). 1634 р. у Франції довгота острова Ферро, як найзахіднішої точки Старого світу була прийнята за визначення нульового меридіана. Згідно з тодішніми обчисленнями, Париж перебував рівно на 20° на схід від острова. До Міжнародної меридіанної конференції 1884 р. разом з Паризьким меридіаном широко використовувався в якості нульового меридіана для відліку географічних довгот. Різниця між довготою щодо о. Ієрро і загальноприйнятим зараз Гринвіцьким меридіаном становить 17° 39' 46". Гринвіцький меридіан вперше був обраний як нульовий 1851 р.

Пулковський меридіан, що проходить через центр головної будівлі обсерваторії і розташований на 30° 19,6 ' на схід від Гринвіча, раніше був точкою відліку для всіх географічних карт Росії.

*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020. 640 с.

*Байцар Андрій. УКРАЇНА ТА УКРАЇНЦІ НА ЄВРОПЕЙСЬКИХ ЕТНОГРАФІЧНИХ КАРТАХ. Монографія. Львів: ЗУКЦ, 2022. 328 с.

*Байцар Андрій. (у співавторстві). Сучасні напрямки розвитку географії України: монографія / [за заг. редакцією проф. Лозинського Р. М.. Львів, 2022. 367 с.