Перші Карти Русі-України. XV-XVI ст.

 

Перші відомі карти не містять зображень жодних політичних кордонів і адміністративних меж. На цих картах спочатку показували просторове розселення народів у вигляді підпису їх назви на відповідній території. Так, на відомій римській дорожній Певтінґеровій карті (Tabula Peutingeriana; ІV ст.) у периферійних місцях розміщені підписи назв сусідніх народів, серед яких значаться венеди-сармати, що їх прийнято вважати предками слов’ян. Локалізацію розселення праслов’янських і слов’янських народів, що населяли українські землі, відображено на численних ранньосередньовічних картах – продуктах християнської та ісламської картографії. Інформація про ці народи є також у текстових матеріалах до окремих карт [Чекин Л.С. Картография христианского средневековья VIII-XIII вв.: тексты, пер., коммент. – М.: Изд. фирма «Восточная литература»; РАН, 1999. – 366 с.; Крюков В.Г. Ал-Ху варізмі про «Сарматію – землю бурджанів» та сусідні з нею «країни»: монографія. – Луганськ: Вид-во ДЗ «ЛНУ імені Тараса Шевченка», 2009. – 540 с.].

У XII-XIV ст. назва «Русь» появляється на картах   у різних транскрипціях. Уперше напис «Русь» («ар-Русіййа») з’явився на картах світу (1154, 1192 рр.) арабського географа Мухаммеда аль-Ідрісі (1099-1164), який працював на Сіцілії при дворі норманського короля Рожера ІІ. З кінця ХІІ-ХІІІ ст. ця назва з’являється на картах так званої християнської картографії: у формі «Russia» – Солійська карта (відома ще як “карта Генріха Майнцського”; кін. ХІІ-поч. ХІІІ ст.); «Rusia» – Ісландська карта (сер. ХІІІ ст.); «Russia» – карта Джона Уоллінґфордського (сер. ХІІІ ст.); «Rucia regio» («Країна Русь») – Ебсторфська карта (ХІІІ ст.); «Rusia» – Герефордська карта (бл. 1300 р.).

 Територія України на картах XV ст. розглядається у загально- або східноєвропейському плані. У цей період (європейського Середньовіччя) продовжують розвиватися такі типи картографії, як т. зв. "Mappa mundi" (у перекладі з лат. «карта світу».  Їх особливість полягала в тому, що вони призначалися не для практичного застосування, скажімо, при навігації (на відміну від пізніших портоланів), а для наочної ілюстрації християнської картини світобудови. Вчені XV ст., на основі нових даних про світ, почали вносити в карти К. Птолемея суттєві зміни, а також створювати нові карти (tabulae novae, tabulae modernae).

До перших карт XV ст., на яких показано українські землі належить т. зв. Карта світу Борджія (Borgia Mappa Mundi). Нинішню назву «карта Борджіа» дано за ім'я італійського кардинала Стефано Борджіа, який купив її в Португалії в 1794 році. Датується дослідниками 1410-1458 років. Зберігається у бібліотеці Ватикану.  Д. Анучін (1895 р.) датує карту 1410 р. Місце видання: можливо південна Німеччина.

Мапа типу Т-О. Орієнтація – південна. Діаметр 63 см. Африка знаходиться у верхній частині карти, а Європа –  внизу праворуч, Азія – ліворуч. Карта вигравіювана на металевій пластині.

На карті зображено екзотичних тварин, гібридних створінь, далеких і невідомих народів. На самому верху - силуети собакоголових фігур, що представляють «сарацинського ефіопського царя з його песиголовими людьми», знаходяться поруч із племенем ефіопських жінок, трохи праворуч.а карті Борджіа Едемський сад розташований поруч з Індією вище - гирла Гангу і зображується як земля чудес та дорогоцінного каміння. Це також досить близько до Китаю, країни, яка представлена крихітними фігурками, що збирають шовк з дерев.

Вавілонська, Олександрійська, Карфагенська та Римська імперії виділені на карті в упорядкованій послідовності. Щодо хаотичної італійської держави на той час картограф зазначає, що «Італія, гарна, родюча, сильна і горда, через відсутність єдиного правителя немає справедливості». Особливо згадуються різні хрестові походи, у тому числі кампанія Карла Великого в Іспанії, хрестові походи на північному сході Європи, Африка, а також майбутня «загроза» Гога і Магога, яких конкретно називають євреями й велетнями  із «поганими манерами». Карта має добре продуманий дизайн.

Чорне, Азовське і Каспійське моря з ріками, що в них впадають, - угорі, Північний океан і гори вздовж його берегів - унизу. Карта круглої форми, за даними Ф. Аделунга (1840), вона виготовлена на міді, була емальована, розміром у 2 фути (фут - 30,5 см). Гори, ріки, зображення людей, тварин, битв, караванів супроводжуються написами. Останньою за часом подією, згаданою на карті, є перемога Тімура над Баязидом 1402 р. На території Східної Європи в різних місцях позначені гори. З одного такого гірського хребта бере початок Дніпро. Поряд з Пруссією бачимо напис: Russia et Tartaria [Вавричин М. Відтворення України: історія картографії, краєзнавство, біографістика / Упоряд. Н. Паславська, Н. Халак; Ред. рада: П. Сохань (голова), Н. Паславська, Н. Халак та ін. – Львів: ІУАД, 2012. – 552 с. + 24 с. іл. + 2 карти].

Історична довідка.  Великий вплив на розвиток картографії у XV ст. мали три обставини: винахід гравіювання та друку; поява й поширення в Європі "Географії" К. Птолемея; розвиток мореплавства, пов'язаний з відкриттям нових земель. Остання обставина зумовила попит на глобуси, карти світу, морські карти. До кінця XIV ст. книги та карти розмножувались рукописним способом. Книгодрукування розвинулось у XV ст., і уже до кінця століття в Європі налічувалось понад 1000 друкарень. Перші друковані карти були ксилографіями, тобто гравіювались на дереві (1472 p., Ауґсбурґ; 1475 p., Любек). За зовнішнім виглядом вони поступались попереднім середньовічним картам, що малювалися на пергаменті й яскраво розфарбовувалися. Проте основними їхніми перевагами були низька вартість, зменшення кількості помилок у процесі копіювання та можливість тиражування. Наприкінці XV ст. в Італії виникло гравіювання на міді — мідерит (Марко Чнтоніо Раймонді). Карти того часу були передусім різновидом наукової люстрації, звідси їхній тісний зв'язок з книговиданням. Над картами працювали гравери, які ілюстрували книги. Центрами картодрукування були відомі міста книгодрукування (Ауґсбурґ, Нюрнберг, Базель, Флоренція, Болонья, Рим, Венеція, Страсбург, Амстердам, Антверпен) (Р. Сосса, 2007 р.) . 

У 1457 р. з’являється т. зв. Генуезька карта ( середньовічна карта світу (Mappa mundi) виготовлена невідомим генуезьким автором. Відображені на карті географічні дані багато в чому спирались на нещодавні звіти італійського мандрівника Нікколо де Конті, що 25 років подорожував країнами Сходу, а не на традиційну інформацію про цей регіон від Марко Поло, що використовувалась до цього часу іншими тогочасними європейськими картографами. Вона є більш пізньою розробкою, ніж карта світу Фра Мавро.

Згідно з нею, ріка Дніпро витікає з гірського хребта, розміщеного далеко на півночі. У нижній течії Дніпро розгалужується на два русла, одне з яких впадає в Чорне море, друге - в Азовське. На північ від Чорного моря - напис: Rossi. На захід від Дніпра в Чорне море впадає ще одна ріка (безіменна), можливо, її треба ідентифікувати з Південним Бугом або Дністром [Вавричин М. Відтворення України: історія картографії, краєзнавство, біографістика / Упоряд. Н. Паславська, Н. Халак; Ред. рада: П. Сохань (голова), Н. Паславська, Н. Халак та ін. – Львів: ІУАД, 2012. – 552 с. + 24 с. іл. + 2 карти].

За українською Вікіпедією: «Кожному континенту надані досить реалістичні пропорції. В Індійському океані на карті зображено трищогловий європейський корабель, хоча європейські кораблі вперше досягнули Індійського океану в складі експедиції Васко да Гами лише через 40 років після виготовлення карти..

На місце виготовлення цієї карти вказує генуезький прапор у її верхньому північно-західному куті, так само як і герб родини Спінола, видатного генуезького купецького роду. Нікколо де Конті, який також походив із знатної родини генуезьких торговців, у ранньому віці вирішив наслідувати сімейну традицію, започаткувавши прибуткові торгові операції на Сході.

Морські чудовиська на Генуезькій карті свідчать про інтерес картографа до екзотичних чудес і є типовими для наукового світогляду ранньомодерного періоду, розвиток якого спонукала допитливість та захоплення чудесами. Зокрема, демоноподібне чудовисько є свідченням знайомства картографа з тогочасними подорожніми звітами, наповненими згадками про морських чудовиськ.

Ця карта була виконана в насичених кольорах і мала скорше декоративне, ніж практичне призначення. Вважається, що ця карта була надіслана до португальського двору в 1474 році, а відтак потрапила до Колумба, і шо саме цією картою він користувався для подорожі в Індію через Атлантику, хоча це твердження ніколи не було доведене. Сьогодні карта є власністю італійського уряду і знаходиться в Національній бібліотеці Флоренції..

Овальна форма не є унікальною для середньовічних карт. Х'ю з Сент-Віктора описав світ в формі Ноєвого ковчега і карти світу Ранульфа Хігдена також були овальними. Стандартним способом опису землі було порівняння її з яйцем. Основною метою цієї аналогії був опис різних сфер, що оточують землю (яєчний білок, шкаралупа), але з такого опису могла постати і ідея зображення землі у формі яйця. Інше припущення полягає в тому, що овальна форма представляє мандорлу, або німб, який оточував Христа в багатьох середньовічних творах мистецтва».

Фра Мавро або Фра Мауро (італ. Fra Mauro; 1385—1459) — венеційський монах ордену камальдулів, працював в монастирі св. Михайла в Мурано і уславився на всю Європу як автор морських карт-портоланів і карт світу (Mappa Mundi). Фра Мауро прожив усе своє життя у монастирі на маленькому венеціанському острові Сан-Мікеле в затоці. Він використовував знання мандрівників і торговців, які стікалися до квітучої Венеції, яка була «столицею картографії того часу».

Основним джерелом інформації щодо Азії для Фра Мауро був купець і його співвітчизник, венеціанець Марко Поло, який опублікував свої подорожі за 150 років до того. Окрім Поло, Фра Мауро мав численні інші джерела зі всьому світу, зокрема використовував арабські (карту XII ст. географа Мухаммада аль-Ідрісі) та ін.

Найвідоміша його робота — Mappa Mundi (так звана Карта Фра Мавро). Створена наприкінці 1450-х років на замовлення португальського короля Афонсу V. Фра Мауро виготовив для його племінника Генріха Мореплавця велику карту всього відомого на той час світу, яка відобразила стан географічних знань європейців напередодні Великих географічних відкриттів. У роботі над цим документом муранському ченцю сприяв мореплавець Андреа Б'янко.

Це перша мапа, яка більше базується на науці, ніж на релігійній пропаганді цього часу. Судячи із записів на картах, він поділяв думку щодо сферичності Земної кулі. Фра Мауро застосував науковий підхід до своєї картографічної праці. На карті відображено всю територію Русі-України, Чорне й Азовське моря.

На карті досить докладно описана Русь. Карта світу Фра Мавро — одне з перших історичних джерел, в якому згадуються і виділяються три «кольорові» частини Русі: Червона Русь (Rossia Rossa), Чорна Русь (Rossia Negra), Біла Русь (Rossia Biancha).

Фра Мауро виділяє цілих 5 назв Русь (Rossia): південна та південно-західна Русь – Росія Росса (Червона); північні та північно-західні землі – Росія, Росія Сарматія чи Росія у Європі; східна – Росія Б'янка (Біла) Сарматія чи Росія в Азії; центральна та північно-східна – Росія Негра (Чорна). Автор пояснює цю колірну диференціацію так: «Цей поділ (країни) на русь білу, чорну та червону не має іншого пояснення як те, що ці частини Русі називаються так. Русь біла отримала свою назву від (близького) білого моря, інша частина – русь чорна називається так від чорної річки, а русь червона називається так за назвою червоної річки. Татари ж називають біле море «актеніз», чорну річку «карасу», а річку червону називають «козусу». Але зважаючи на те, що автору особистого не були добре відомі східнослов'янські землі, і тому в цьому регіоні було допущено ряд грубих помилок [Фоменко И. К. НАСЛЕДИЕ ЗОЛОТОЙ ОРДЫ В ЕВРОПЕЙСКОЙ КАРТОГРАФИИ XV–XVIII вв. (1). 2013].

Уся Україна поділена на «провінції». На Лівобережжі, в середній течії Дніпра окреслена провінція Р. Raxan (Раксан). Північніше провінції Раксан показана Rossia Rossa (Біла Русь). На лінії, яка розділяє ці дві провінції, напис: finecenexe in Rossia. Південніше Раксану-дві порівняно невеликі провінції: ближче до Дніпра - Р: thate, східніше - Р: chapeiach [Вавричин М. Відтворення України: історія картографії, краєзнавство, біографістика / Упоряд. Н. Паславська, Н. Халак; Ред. рада: П. Сохань (голова), Н. Паславська, Н. Халак та ін. – Львів: ІУАД, 2012. – 552 с. + 24 с. іл. + 2 карти].

На Правобережжі, у верхній течії Дніпра провінція P. Maxaver (Максавер), південніше Polana (Поляна) та Siracio (Сіраціо), в нижній його течії - Ruenia (Руенія), в Причорномор’ї Gothia (Готія). Між територіями Рутенії та Ґотії вказано: degu. sta gothia venero in Italia [Вавричин М. Відтворення України: історія картографії, краєзнавство, біографістика / Упоряд. Н. Паславська, Н. Халак; Ред. рада: П. Сохань (голова), Н. Паславська, Н. Халак та ін. – Львів: ІУАД, 2012. – 552 с. + 24 с. іл. + 2 карти].

Характерною особливістю карти Фра Мауро є позначення багатьох назв об’єктів, у т. ч. міст, фортець, для більшості з яких сьогодні важко знайти відповідники. Міста на карті позначені рисунками фортець, церков. Величина та характер цих зображень свідчать, до певної міри, про розміри та значущість населених пунктів.

Місто Chiovio (Київ) розташоване на захід від Дніпра.

На північний схід від нього подано напис: volocho, далі, в тому ж напрямку, - фортецю hicicha. Досить дивна локалізація Києва. Попри це, значно південніше, на лівому березі Дніпра, бачимо велике місто macharmi. Можливо, що це варіант турецької назви Києва — Мен-кермен, і автор, таким чином, зобразив два Києва. Адже фігурування Києва під власною та турецькою назвами спостерігається і на пізніших картах (див. мапу М. Кузанського з 1491 р.). Топонім «Мен-кермен» польський сходознавець З. Абрагамович відчитав на турецькій мапі України кінця XV ст., переклавши його як «Велике місто», «фортеця Київ» [Вавричин М. Відтворення України: історія картографії, краєзнавство, біографістика / Упоряд. Н. Паславська, Н. Халак; Ред. рада: П. Сохань (голова), Н. Паславська, Н. Халак та ін. – Львів: ІУАД, 2012. – 552 с. + 24 с. іл. + 2 карти].

З інших українських міст на карті знаходимо: на Правобережжі - Leopolis (Львів), Cama[z]is (Кам’янець), Inocastro (Білгород). Крім цього, фіксуються також Orsuza, Siracio, на Лівобережжі - велике місто Chevooverchio, на півдні - Chabardi та інші (безіменні) об’єкти [Вавричин М. Відтворення України: історія картографії, краєзнавство, біографістика / Упоряд. Н. Паславська, Н. Халак; Ред. рада: П. Сохань (голова), Н. Паславська, Н. Халак та ін. – Львів: ІУАД, 2012. – 552 с. + 24 с. іл. + 2 карти].

На північний захід від Білої Русі -  Литва (Lituania). У Приазов’ї позначена Куманія (Chumania). На схід від «провінції» Р. Raxan (Раксан) пазначена Тартарія (Tartaria).

Річкова система представлена тут передовсім Дніпром (фігурує під турецькою назвою Oxuch), джерело якого розміщено далеко на півночі, а течія, накреслена хвилястою лінією, майже без відхилень спрямована на південь. Друга, також велика ріка, що тече з півночі на південь, в середній течії наближається до Дніпра і майже з’єднується з ним, а в нижній - йде йому паралельно. У середній течії ця ріка іменується fl Fixazos. Перед впадінням у Чорне море вона поділяється на два русла, на західному з них читаємо. fl. Turlo (турецька назва Дністра). Ймовірно, що автор карти зобразив Південний Буг, який впадає в Дністер [Вавричин М. Відтворення України: історія картографії, краєзнавство, біографістика / Упоряд. Н. Паславська, Н. Халак; Ред. рада: П. Сохань (голова), Н. Паславська, Н. Халак та ін. – Львів: ІУАД, 2012. – 552 с. + 24 с. іл. + 2 карти].

На заході України рисунком зазначено гірські хребти, один з яких прямує на північ. У центрі Лівобережної України між Дніпром і Доном також розміщено гірський хребет, що тягнеться зі сходу на захід [Вавричин М. Відтворення України: історія картографії, краєзнавство, біографістика / Упоряд. Н. Паславська, Н. Халак; Ред. рада: П. Сохань (голова), Н. Паславська, Н. Халак та ін. – Львів: ІУАД, 2012. – 552 с. + 24 с. іл. + 2 карти].

На мапі Фра Мавро є етнонім «Тартарія (Tartaria) – в назві регіонів, де раніше картографи зображували Аланію та Куманію (південноруські (українські) степи) у межиріччі Дніпра, Дону та Волги. Карта узагальнює середньовічну картографію і позначає перехід до сучасної епохи, проте, попри високу якість, образ Тартарії і на ній, і в картографії XV століття в цілому не зазнає істотних змін.

Є на цій карті та місто «Тартарія» – нижче гирла р. Ведмедиці, яка впадає у Дон. Цей місто поки не піддається локалізації через слабку археологічну вивченність регіону.

Мініатюра першої столиці Золотої Орди міста Сарай на карті Фра Мауро значно поступається обнесеному потужною фортечною стіною Сараю, якому художник Андреа Б'янко не дарма дав визначення «Грандо». Поблизу Saray Grando присутня мініатюра розкішної усипальниці з сопровідним текстом-епітафією, що перегукується з подіями 1395 р. «Тартарська Гробниця: в якій знаходиться 18 поховань, зроблених по волі Тамерлана, який учинив тут їм (тартар) найбільший розгром. І розпорядився поховати він тут тільки найзнатніших, і це погрібальний мавзолей подібний до того, що зображено (на карті)» [Wigal D. Historic maritime maps used for historic explorations 1290–1699. N.-Y. 2000. Map. No. 26.].

Цінність карти 1459 ще і в тому, що автор помістив на ній відразу дві столиці Золотої Орди на лівому березі Еділя (Волги): Сарай на лівому березі річки «Кара Сарай», при впаданні її в Еділь, відповідає місту Сарай-Бату, та «Сарай Грандо» (Сарай ал-Джедід). На карті є і третій Сарай – Сарай Калмуков, розташований на правобережжі Волги [Фоменко И. К. НАСЛЕДИЕ ЗОЛОТОЙ ОРДЫ В ЕВРОПЕЙСКОЙ КАРТОГРАФИИ XV–XVIII вв. (1). 2013].

У своїх записах він твердив, що «перевірив текст практичним досвідом, досліджуючи протягом багатьох років і відвідуючи осіб, гідних віри, які бачили на власні очі те, про що я тут сумлінно повідомляю» [Як середньовічний ченець, який ніколи не виїздив з дому, створив мапу світу https://www.bbc.com/ukrainian/articles/cw4m8dvvee0o?fbclid].

Числа, які Фра Мауро називає «відстанню небес», походять від математика й астронома Кампануса де Новара. «Від центру світу до поверхні Землі 3245 миль. Від центру світу до нижньої поверхні небес Місяця - 107 936 миль» тощо, пише він у верхньому лівому кутку Mappa Mundi [Як середньовічний ченець, який ніколи не виїздив з дому, створив мапу світу https://www.bbc.com/ukrainian/articles/cw4m8dvvee0o?fbclid].

На карті відсутня Америка - оскільки Христофор Колумб здійснив свою подорож через океан лише 33 роки потому в 1492 році. На карті також немає Австралії, але є Японія (за Фра Мауро - Cipango) - і це перше її зображення на європейській карті. І чи не найбільше вражає те, що Африка зображена в оточенні води з усіх боків - задовго до того, як португальці обігнули мис Доброї надії в 1488 році.

Дотепер збереглися оригінали тільки двох карт Фра Мавро, але їх достатньо, щоб встановити високий ступінь професіоналізму й точності Фра Мавро як картографа. За звичаєм арабських картографів він поміщав наверх карти південь, а не північ; також він сумнівався в тому, що Єрусалим — центр населеного світу. У 1450-і роки на замовлення португальського короля Афонсу V Фра Мавро виготовив для його дядька Енріке Мореплавця велику карту всього відомого на той час світу, яка відобразила стан географічних знань європейців напередодні Великих географічних відкриттів — так звану Карту Фра Мавро. У роботі над цією картою муранському ченцю сприяв мореплавець Андреа Б'янко. Детально представлено територію Золотої Орди [Пачкалов А. В. К вопросу о локализации топонима Calmuzi Sara на карте Фра-Мавро (1459 р.) // Annali di ca 'Foscari. Rivista della facolta di lingue e letterature straniere dell'universita ca 'Foscari di Venezia. XLVI, 1. Venezia, 2007. P. 311—318].

1467 р. Бенінказа Граціозо (Grazioso Benincasa; 1420-1482?), мореплавець, італійський картограф. Граціозо Бенінказа, що народився в Анконі, був відомішим італійським морським картографом XV століття та автором кількох карт-портоланів Середземного моря. Карта «Морська карта Середземного моря». Видавництво Рим. Школа: Італійська, Анкона. Розміри карти: 432 х 343 мм. Українські землі (Правобережжя) – РУСЬ (Rossia.), на півночі – зображений татарський хан.

Анконська республіка (лат. Respublica Anconitana, італ. Repubblica di Ancona) — середньовічна незалежна комуна та морська республіка, що існувала на адріатичному узбережжі Апеннінського півострова в XI—XVI століттях з центром в місті Анкона. Сьогодні територія колишньої республіки входить до провінції Анкона в регіоні Марке, Італія.

Микола Кузанський, Микола Кузанець, Кузанус, справжнє ім'я Ніколаус Кребс (нім. Nicolaus Krebs, Nikolaus von Kues, Chrifftz, лат. Nicolaus Cusanus; 1401–1464) — німецький теолог, доктор канонічного права, католицький кардинал, філософ, юрист, математик, географ, картограф.

М. Кузанський був одним з перших творців нового сучасного способу мислення, що почав формуватися на межі Середньовіччя та Ренесансу. Його космологічні погляди не переходили за межі релігійних поглядів. Як церковний діяч, він повністю підкорявся системі середньовічного теологічного трактату.

Початком нового етапу розвитку картографічних уявлень стала карта Центральної Європи німецького вченого  Миколи Кузанського.

З праці Миколи Кузанського (1460) у європейський обіг географічних назв входять назви Поділля (Podolia) щодо Центральної України та Русь (Russia) щодо Західної.

Близько 1460 р. Микола Кузанський склав рукописну мапу Центральної Європи, яка не збереглася в оригіналі. Але карта дійшла до наших часів завдяки пізнішим копіям. Карта була гравійована на міді в місті Ейхштедте у 1491 р. Це перша датована карта, що відгравійована на міді (“Nova Europe Tabula” (Нова карта Європи). Вона вважається першою друкованою картою Німеччини й обіймає Середню Європу від південного узбережжя Скандинавського півострова до Середземного моря та від Нідерландів до Прибалтійських земель і Чорного моря. Мапу неодноразово перевидавали із незначними доопрацюваннями (Ніколаус Германус, Гейнріх Мартеллюс, Єронім Мюнцер, Мартін Вальдземюллер, Бернард Ваповський та Марк Беневентано).

Її суттєво уточнили та доповнили (особливо річкову мережу польсько-литовської частини карти) Бернард Ваповський (1470-1535) і Марк Беневентано (бл. 1465-1524) для римських видань «Географії» К. Птолемея 1507 і 1508 років. Видали під назвою «Сучасна карта Польщі, Угорщини, Богемії, Німеччини, Русі, Литви» (Tabvla · Moderna · Polonie · Vngarie · Boemie · Germanie · Rvssie Lithvanie») у масштабі близько 1:3 700 000.

На мапі містяться назви: RVSSIA (Русь) (охоплює Західну Україну) та RVBЕA RVSSIA (Червона Русь) (охоплює південний захід України, середню течію Південного Бугу). На цій карті Микола Кузанський вперше позначив регіон Поділля (Podolіa).

Біла Русь (RVSSIAE ALBAE PATS) віднесена до Новгородської землі. На мапі позначено українські міста Київ (CHIOVЕA), Львів (Leоpolis) та ін. Білоруські землі віднесено до Великого князівства Литовського (LITVANIA MAGNUS DVCATVS); двічі зустрічається напис Литва (LITVANIAE).

Карта Миколи Кузанського 1491 р. під назвою “Tabvla Moderna Sarmatiae Eur.” була опублікована у латинському видавництві “Географії” Птолемея (Argentorari, 1513). Написи  на карті – Rvssia (Русь) та Podolіa (Поділля). На ній знаходимо р. Дніпро, Київ та ряд інших українських міст. Назва Біла Русь означає Московію (Russia Alba sive Moscovia). Лежить ця місцевість на схід від Дніпра (Борисфену).

Видавець: Антоній Коберґер (Antonius Koberger). Гравери: Міхаель Вольгемут (Michael Wohlgemut) та Вільгельм Плейденвурф (Wilhelm Pleydenwurff). Формат карти 57,8 х 39 см, мова – латинська. Опублікована у книзі у книзі: «REGISTRUM HUŸUS OPERIS LIBRI CRONICARUM CVM FIGURIS ET IMAGINIBUS AB INITU(M) MUNDI…». На полі карти підписані сторони світу: Mitnacht, Mitag, Occident, Orient. Карта охоплює територію від Англії (Anglia) та Ірландії на півночі, Бретані (Britania) та Нормандії (Normandia) на заході до західного узбережжя Чорного моря та дельти Дунаю на сході. Гори на мапі зображені художнім малюнком. Підписано назви: Мазовія (Mosovia), Польща (Polonia), Волощина (Walachia), Трансільванія (Transilvana), Угорщина (Vngaria), Моравія (Moravia), Туреччина (Turchia), кордони не показано. Позначена незначна кількість міст, на території Західної України – Львів (Lemberg), Польщі – Краків, Росії – Новгород (Nogradum), Псков (Plejgo) [Вавричин М. Україна на стародавніх картах (кінець XV – перша половина XVII ст. / М. Вавричин, Я. Дашкевич, У. Кришталович. 2004].

1493 p. у Нюрнберзі опубліковано карту [Карта Середньої та Східної Європи] без назви. Карта поміщена в «Хроніці світу» нюрнберзького гуманіста Гартмана Шеделя (1440-1514). Автори мапи нюрнберзький лікар Єронім Мюнцер (Hieronymus Münzer) та Микола Кузанський. Карта містить назву Russia (Русь) – на схід від Лівонії. Позначена незначна кількість міст, на території Західної України – Львів (Lemberg), Польщі – Краків, Московії – Новгород (Nogradum), Псков (Plesgo). На схід від Польщі - Московія (Moscovia).

Гартман Шедель (Hartmann Schedel;1440 -1514) – німецький лікар, гуманіст та історик. Один з перших картографів, які почали використовувати машинний друк. Г. Шедель прославився саме як творець Нюрнберзької хроніки. Граверами й художниками були Міхаель Вольгемут (Michael Wolgemut; 1434 - 1519) і Вільгельм Плейденвурф (Wilhelm Pleydenwurff; 1460 (?) - 1494). Частина дослідників вважає, що гравюри створені за участю Альбрехта Дюрера, оскільки він був учнем Вольгемута і хресним сином видавця книги, Антона Кобергера (Anton Koberger; 1440 (?), Нюрнберг - 3 жовтня 1513 Нюрнберг). Видана 12 червня 1493 року латинською мовою в Нюрнберзі (друкарня Антона Кобергера). Наклад - до 1,5 тисяч примірників. Того ж року перекладена зі значними змінами Георгом Альтом на німецьку мову; видана 23 грудня накладом 1000 примірників. Складається з 336 сторінок. Поділяється на 7 частин.

Єронім Мюнцер (1437/47-1508) – гуманіст епохи Відродження, лікар і географ. Здійснив знамениту грандіозну подорож по Піренейському півострову в 1494-1445 рр. Він був співавтором нюрнберзької хроніки. Мюнцер був другом Гартмана Шеделя і вніс географічні розділи в Нюрнберзьку хроніку 1493 р., в тому числі першу друковану карту Німеччини, що з'явилася у двосторонній формі. У 1493 р. його тісні контакти з нюрнберзьким купцем Мартіном Бехаймом спонукали Мюнцера запропонувати королю Португалії від імені імператора Максиміліана подорож через Атлантичний океан в пошуках маршруту в Індію, рекомендувавши Бехайму виконати це завдання.

З історії. З праці Миколи Кузанського (1460 р.)  у європейський обіг географічних назв входять назви Поділля (Podolia) щодо Центральної України та Русь (Russia) щодо Західної.

 Карти 1507 р. Бернарда Ваповського, 1513 р. Мартіна Вальдземюллера та 1522 р. Лоренца Фріза - перші друковані карти із назвами «РУСЬ» (Україна), «Польща» та «Литва» у заголовку. Це також одні з перших джерел, де західноукраїнські землі позначені як «Русь» (Russia). Карта 1507 р. Бернарда Ваповського - «Tabula Moderna Polonie, Ungarie, Boemie, Germanie, Russie, Lithuanie» (Сучасна карта Польщі, Угорщини, Богемії, Німеччини, Русі, Литви).

Перша карта з регіональними назвами українських земель - це карта 1540 р. Себастьяна Мюнстера “POLONIA ET VNGARIA XV NOVA TABVLA” (Нова карта Польщі та Угорщини). На ній чи не вперше присутні регіональні назви українських земель: Rvssia (Русь; між р. Західний Буг та р. Сян; назву «Русь» вжито один раз на території Руського воєводства.) зі Львовом (Leopol), Podolіa (Поділля), Volhinia (Волинь), Pokutze (Покуття), Codimia (Кодимія), Bessarabia (Бессарабія), Tartaria minor (Мала Татарія), Tartaria Przecopen[sis] (Перекопська Татарія) (останні дві території належать до Північного Причорномор’я і Кримського півострова). Показано сусідів українських історико-географічних регіонів – Молдову (Mvldavia), Трансільванію (Transilvania), Волощину (Valachia) та ін.

В латинських, західноєвропейських джерелах “Русь” мала декілька назв, що відрізнялись своїм написанням: “Ruthenia” (Рутенія), “Russia”, “Rusia”, “Rosia”, “Rossia”, “Ruscia”, “Roxolania” (Роксоланія). Латинська назва Русі – “Рутенія” не використовувалась стосовно Північно-Східної Русі (Московії), а вживалась до українських етнічних земель та частково білоруських.

Для географа чи історика існує суттєва проблема: як перекладати одне й те саме слово у французькій, німецькій, англійській чи будь-якій іншій європейській мові, яке позначає і Русь (в розумінні середньовічної держави Київської Русі чи українських земель в складі Польського королівства чи Великого князівства Литовського) і Росію тобто Московію (в сенсі російської держави)? Для регіонів які знаходяться в Західній Європі й мають таку ж саму назву “Русь”, тут ми просто подавали транслітерацію (Русія, Руссія). Якщо на карті існує у якійсь формі “Московія” паралельно із “Руссія”, “Россія”, то “Руссію” чи “Россію” ми тлумачимо як “Русь”, без обов'язкової прив'язки до Московської держави. Якщо ж “Московія” зникає, і залишається лише “Руссія” або “Россія” з прив'язкою до Російської держави, то ми перекладаємо як “Росія”.

Назва «Руссія» (Russia) блукає  географічними картами  XII – поч. XVІІІ ст. від Карпат до Білого моря. Властивою для західноєвропейських карт є наявність двох Русей (Галицької та Новгородської) та окремої від них Московії. Що цікаво, що назва “Rossia” міститься і на карті Британських островів 1546 р. Георга Лілі.

Бернард Ваповський  (Bernard Wapowski; 1450-1535) – доктор права, шляхтич Королівства Польського, хроніст, географ, картограф, історик, гуманіст, оратор, астроном, представник роду Ваповських гербу Нечуя. Вважається батьком польської і української картографії.

На українське походження Бернарда Ваповського вказують Володимир Литвинов (доктор філос. наук, пров. наук. співр. Інституту філософії ім. Г. Сковороди НАН України) та український дослідник Святослав Семенюк.

На початку XVI ст. Богдан Ваповський працював разом із картографом Марко Беневентано над картою Центральної Європи, яка була видана в 1507 р. як «Tabula Moderna Polonie, Ungarie, Boemie, Germanie, Russie, Lithuanie» (Сучасна карта Польщі, Угорщини, Богемії, Німеччини, Русі, Литви). Надрукована ця мапа була в Римських виданнях «Географії» Птолемея 1507 та 1508 рр.. Винесення назви «Русь» у заголовок може свідчити про історичну пам’ять щодо існування раніше потужного державного утворення Русь, тим більше, що після монголо-татарської навали (1239-1240 рр.) центр Русі-України зміщується з Києва до Галицько-Волинського князівства-держави Русь.

Це перша друкована карта із назвами «Русь», «Польща» та «Литва» у заголовку. Це також одне з перших джерел, де західноукраїнські землі позначені як «Русь» (Russia).

Правобережна Україна позначена як Поділля (Podolia) та Русь (Russia), Лівобережна Україна – Тартарія (Tartaria). Біла Русь або Московія  (Rvssia Alba sive Moskovia) міститься на схід від Дніпра, північніше Тартарії. Назва «Русь» (Rvssia) міститься на карті у двох місцях, які розміщені поряд з показаними на ній містами Холм і Стрий.

На території України показано значну кількість не відображуваних раніше населених пунктів, подано топонім «Перекопська Татарія» («Tartaria Precopiensis»).

Локалізація підписів «Русь» дає всі підстави стверджувати, що автори мали на увазі Руське воєводство у складі Польського королівства (створене 1434 р.), оскільки конфігурація території воєводства з врахуванням вклинення у центральній частині зі сходу території Белзького воєводства (створене 1462 р.) якраз і вимагала такогоподвійного розміщення назви. До того ж, розміщенню одного підпису «Русь» по центру заважав нанесений на карті рисунком великий масив лісу. Підписом «Поділля» відповідно позначено територію Подільського воєводства (створене 1434 р.) 4 . Разом з тим слід зазначити, що тоді картографи особливо не переймалися, яким шрифтом підписані ті чи інші назви адміністративних одиниць і державних утворень [Р. Сосса. ПЕРШІ КАРТИ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ З ПОЛІТИКО-АДМІНІСТРАТИВНИМ ПОДІЛОМ. 2019].

Найвидатнішими картографічними працями Б. Ваповського стали три карти, видані у Кракові, – «Польща» (1526 р.), «Південна Сарматія» (1526, 1528 рр.) і «Північна Сарматія» (1526 р.).

1526 р. видав у Кракові  карти «Tabula  in qua illustrantur ditiones Regni Poloniae ac Magni Ducatus  Lithuaniae pars» (Карта, в якій ілюстровані області Корони  Польської та частково Великого князівства Литовського) та «Tabula Sarmatiae, regna Poloniae et Hungariae utriusque Valachiae, nec non Turciae, Tartariae, Moscoviae et  Lithuaniae partem comprehendens» (Мапа Сарматії, королівств Польського та Угорського, обох Волощин, а також Туреччини, Татарії, Московії та Литви частин прилеглих) (складалася з двох аркушів, що представляли відповідно південну та північну Сарматію, відтак у літературі іноді мовиться не про дві, а про три карти Ваповського). Надруковані карти були Унглером. Масштаб мапи «Tabul a Sarmatiae, regna Poloniae et Hungariae utriusque Valachiae, nec non Turciae, Tartariae, Moscoviae et  Lithuaniae partem comprehendens» 1:2 900 000. Українські землі – Поділля (Podolia).

Карта «Tabula  in qua illustrantur ditiones Regni Poloniae ac Magni Ducatus  Lithuaniae pars» була частково втрачена, збереглися два її фрагменти: «Частина Великої Польщі та Померанії» та «Частина Жемайтії та Східної Прусії». Масштаб мапи 1: 1 000 000.

Не останню роль у тому, що більша частина обох карт втрачена, відіграла пожежа у друкарні Флоріана Унглера в 1528 р., яка, імовірно, знищила як непродану частину тиражу обох карт, так і їх дерев’яні кліше [Гедзь Тетяна. Територія України на карті Південної СарматіїБернардаВаповськогоhttps://archive.is/20121225050201/papacoma.narod.ru/articles/wapowski.htm]. 

Фрагменти карти Сарматії Бернарда Ваповського охоплюють частину території Східної Європи і Туреччини.  Вони були знайдені у 1932 і втрачені у 1944 р. К. Бушек (польський дослідник) повідомив про знахідку лише у 1935 р.

Карту уперше було опубліковано для широкого загалу лише в 1966 р. в додатку до  книги «The History of Polish Cartography from the 15th to the 18th century by Karol Buczek. Wroclaw–Warszawa–Krakow, 1966, S. 32» [Гедзь Тетяна. Неідентифіковані об'єкти на карті СарматіїБернардаВаповського.Частина1.http://www.myslenedrevo.com.ua/uk/Sci/AuxHistSci/HistGeography/Wapowski1526.html]. 

Опис карти «Мапа Сарматії, королівств Польського та Угорського, обох Волощин, а також Туреччини, Татарії, Московії та Литви частин прилеглих» (за Ґедзь Тетяною): «Пiвнічна частина карти представляла східну частину Померанії, Східну Прусію, Жемайтію, нинішню територію Литви, Лівонію, північно-східну частину Великого Князівства Московського та, імовірно, південно-східні області Швеції. Жодного екземпляру цієї частини до нашого часу не збереглося. Південна частина представляла південну та центральну Польщу, Угорщину, північ Балканського півострова, значну частину Великого Князівства Литовського, Кримський ханат, частину турецького узбережжя Чорного моря та Московської держави. Загальний розмір обох карт без полів 60 х 90 см, масштаб приблизно 1:2 900 000, для них використана конічна (Птолемеєва) проєкція та нанесена Птолемеєва сітка координат. Південна частина карти була надрукована з чотирьох дерев’яних блоків (мабуть, такий-же висновок можна зробити й щодо північної), її розмір – 60 х 46 см (отже, розмір одного блока 30 х 23 см). Від неї збереглося два фрагменти»

Саме за картою Південної Сарматії Бернарда Ваповського європейські картографи протягом 120 років (до появи карт Г-Л. де Боплана) зображували територію сучасної України.

На карті «Південна Сарматія», як встановив польський вчений С. Петкевич, автор рисунком щільно розміщених в один чи два ряди дерев показав кордони, а подекуди – й адміністративні межі. У випадку проходження кордону по гірським хребтам він зображений умовним позначенням схематичного рисунку гірських вершин. Загалом Корона на карті «Південна Сарматія» досить добре обмежована із сусідніми державами, виділено також політичні одиниці Русь (Червона), Волинь, Поділля. Проте в південно-східній частині карти відмічаємо низку неточностей. Так кордон між Великим князівством Литовським і Московською державою на українських землях проходить по Дніпру (вздовж русла Дніпра на лівому березі з півночі до Запорожжя зображений щільний ряд дерев), хоча в дійсності кордон проходив далеко східніше. Відповідно невірно розмежовано території Московської держави та Кримського ханату – кордон від Дніпра проходить у північно-східному напрямку спочатку по річці Псел, пізніше – по річці Ворскла. Зазначимо відмежовану від Великого князівства Литовського двома рядами дерев, що містять підпис назви «Чорний ліс» («NIGRA SILVA») територію Дикого поля (Запорожжя). Політичне й адміністративне розмежування, показане на карті Б. Ваповського, пізніше Ґ. Меркатор використав для створення своєї карти Європи [Р. Сосса. ПЕРШІ КАРТИ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ З ПОЛІТИКО-АДМІНІСТРАТИВНИМ ПОДІЛОМ. 2019].

Карту М. Беневентано / Б. Ваповського переопрацював Мартін Вальдзеемюллер (1472/75-1518/22).

Мартін Вальдземюллер (Martin Waldseemüller; бл. 1470—1520) — німецький картограф та географ, автор «Вступу до космографії» (1507). Відомий завдяки складанню найбільш ранньої карти, на яку нанесено назву «Америка». Він припустив, що назва «Америка» походить від латинського варіанту імені Амеріго Веспуччі. Вальдземюллер не знав напевно і просто намагався пояснити слово, яке зустрічав на інших картах — в тому числі й на карті Кабота.

Карти Мартина Вальдземюллера, що охоплюють територію України: «Octava Europe Tabula» (Восьма карта Європи), «TABVLA MODERNA POLONIE, VNGARIE, BOEMI, GERMANIE, RVSSIE, LITHVANIE» (Сучасна карта Польщі, Угорщини, Богемії, Германії, Русі, Литви)., «GENERALE PTHOLEMEI» (Генеральна карта світу Птолемея), «SECUNDA ASIAE TABULA» (Друга карта Азії), «Orbis Typus Universalis» (Карта світу), «Carta itineraria europae» та ін.

Українські землі на картах М. Вальдземюллера це – Русь, Поділля, московські - Руссія та Московія.

        1513 р. На «Сучасній карті Європейської Сарматії або Угорщини, Польщі, Русі, Пруссії і Волощини» (Tabula Moderna Sarmatie Eur Sive Hungarie Polonie Russie Prussie et Wallachie) найдетальніше показано територію від Одеру до Дніпра і західного узбережжя Чорного моря. Карта має дві назви «Русь».  Одна Русь (Rvssia) позначена біля м. Холм (на північному сході від Герцинського лісу (Silua Hertinia), друга - біля Львова. Це територія Руського воєводства, створеного в 1434 р. (існувало в 1434–1772 рр.). Позначено також Поділля (Роdolia) на південь від заліснених Карпат (Carpatus Mons), на півдні – Перекопська Татарія (Tartaria Precopiensis).

Українське Лівобережжя подано схематично. На карті вперше позначено багато українських міст, зокрема на Львівщині: Львів (Leopolis), Самбір (Sambor), Стрий (Striy), Глиняни (Glinia пі), Буськ (Bujzco), Городок (Grodeck) та ін.

Землі на захід від Одеру названа частиною Великої Німеччини (Magne Germanie pars).

У верхньому правому куті зображено Московське князівство (Dvcatvs Mosckovia), на південь від нього – Біла Русь або Московія (Rvssia Alba sive Mosckovia).

Мапа створена на основі карт Центральної Європи Ергарда Етцлауба та карти М. Беневентано / Б. Ваповського, що входила до Римських видань «Географії» К. Птолемея 1507 p. та 1508 р.

Це одна із перших  друкованих карт із назвою «РУСЬ» у заголовку. Це також одне з перших джерел, де західноукраїнські землі позначені як «Русь» (Russia).

Термін «Русь» у заголовку містила карта німецького картографа Лоренца Фріза (1522-1525 рр.), що була створена на основі карти М. Вальдзеемюллера у дещо більшому масштабі, але біднішого змісту. Це одна із перших друкованих карт із назвою «РУСЬ» у заголовку.

Мапа Лоренца Фріза 1522 р. “Tabula nova Polonia, Ungariae, & Russiǽ” (Нова карта Польщі, Угорщини та Русі), яка була поміщена в Страсбурзькому виданні, є поєднанням картографії Птолемея з новими політико-географічними даними епохи. Західна Україна позначена як Русь (Russia), включаючи Галичину, Холмщину та Берестейщину; центральноукраїнські землі – Поділля (Podolia).  

Це одне з перших джерел, де західноукраїнські землі позначені як «Русь» (Russia).  

На карті позначено м. Львів. Серед українських міст: Colomіa (Коломия), Саmenez (Кам'янець), Premiflia (Перемишль), Halliz (Галич), Busco (Буськ), Gologor (Гологори) та ін.

Картографічна неточність – Карпатські гори надруковані перевернутими.

На верхньому картуші зображено великого князя Московського Василія III Івановича (25 березня 1479 — 3 грудня 1533). Великий князь московський (1505–1533), син великого князя московського Івана III Васильовича та Софії Палеолог, батько великого князя московського і першого самопроголошеного московського царя, Івана IV Грозного.

Мапа створена на основі карти 1513 р. німецького картографа Мартіна Вальдземюллера (1470—1522) «Сучасна карта Європейської Сарматії або Угорщини, Польщі, Русі, Пруссії й Волощини» (Tabula Moderna Sarmatie, Eur, Sive, Hungarie, Polonie, Russie, Prussie, Et, Vvalachie). 

У контексті збільшення на картах кількості підписів назв  українських історико-географічних земель хронологічно слід згадати про карту імецького гуманіста та космографа Себастьяна Мюнстера (1488-1578) «Polonia et Vngaria, XV · Nova Tabvla» (Нова карта Польщі та Угорщини), що вперше увійшла до Базельського видання «Географії» К. Птолемея 1540 р.

Йоганн Гонтер (Johannes Honter; 1498-1549) був трансільванським саксом, гуманістом, протестантським реформатором і теологом. Й. Гонтер найбільш відомий своєю географічною та картографічною видавничою діяльністю, а також здійсненням лютеранської реформи в Трансільванії та заснуванням Євангелічної церкви Августанської конфесії в Румунії.

1530 р. Йоганн Гонтер опублікував у Кракові підручник з космографії «Rudimentorum Cosmographicae libri duo». Видання містило дві карти – карту світу і східної півкулі.

1542 р. в Брашові (Румунія) учений перевидав свій підручник під назвою «Rudimenta Cosmographica cum vocabulis rerum». Текст підручника мав віршовану форму, оскільки, Гонтер припускав, що це допоможе студентам запам'ятати зміст книги. В новому виданні Й. Гонтер додав ще 16 нових карт. Книга була настільки вдалою, що витримала 39 перевидань: Краків – 1530, 1532, 1534 pp.; Брашов (Corona) – 1541, 1542 pp.; Цюрих (Tigurium) – 11 разів з 1542 до 1549 pp.; Базель – 1548, 1552, 1561, 1585 pp.; Антверпен – 5 разів з 1548 до 1555 pp.; Прага – 1595 р. Останній раз її видав Маттіас Квад (Matthias Quad) 1600 р. у Кельні, проте окремі розділи включалися в інші книги аж до 1692 р.

У Космографії містяться карти де позначені українські історико-географічні землі.

Карта Центральної Європи (без назви). Автор Йоганн Боемус (1520 р.; 1541 р.).

Йоганн Боемус (Johann Boehme; 1485–1535) — німецький гуманіст, канонік Ульмського собору, мандрівник і гебраїст. Він був упорядником і автором першого етнографічного збірника раннього Нового часу в Європі. Його «Omnium Gentium Mores, Leges et Ritus» було опубліковано в 1520 році. У шістнадцятому столітті воно було перевидано кілька разів, включаючи видання 1571 року. Були й пізніші видання, що накопичували відповідні трактати інших вчених. Це видання вплинуло на «Космографію» (1540) Себастьяна Мюнстера. Відоме Ліонське видання 1541 р.

Карта є поєднанням картографії Птолемея з новими політико-географічними даними того часу.

На карті написи – Русь (Russia) зі Львовом (Leopolis) – територія Західної України, Поділля (Podolia) та ін. Приазов'я позначене як Скіфія (Scytia). Московські землі – Московія (Mofcouіа) та Taртарія (Tartaria).

Карту Йоганна Боемуса також опублікував швейцарський священник й історик Йоганн Штумпф (Johannes Stumpf; 1500-1578) у своїй книзі «Gemeiner loblicher Eydgnoschafft Stetten, Landen und Voelckeren Chronick wirdiger thaaten Beschreybung». Книга була опублікована в Цюріху в 1548 році з великою кількістю ксилографій сцен, карт і гербів.

Карта Південної і Центральної Європи (без назви). На карті написи – Львів (Leopolis), Поділля (Podolia) та ін.

Себастьян Мюнстер (нім. Sebastian Münster; 1488—1552) — німецький вчений, гуманіст, космограф, монах францисканець. Викладав в Гейдельберзі богослов'я, а пізніше в Базелі — математику. Першим з німецьких вчених видав єврейський текст Біблії з латинським перекладом і примітками (Базель, 1535) і посібник з граматики халдейської мови (1527).

Головні роботи:

·        1540 р. «Geographia Universalis» (Географія Птолемея). Видання 1551 р. містить зображення міст, портрети людей та костюмів. Ці видання, надруковані в Німеччині, є найбільш цінними.

1544 р. «Cosmographia» (Космографія; Базель), в якій друкувалися карти К. Птолемея і власні карти автора

 1540 р. (з 1568 р. нова редакція). Карта “POLONIA ET VNGARIA XV NOVA TABVLA” (Нова карта Польщі та Угорщини). Вперше ця карта була надрукована в “Geographia Universalis”. Гравером карти був відомий німецький художник Ганс Гольбейн-молодший. Формат мапи 34,5 х 25,7 см. Карта С. Мюнстера була складена на основі карти Бернарда Ваповського 1526 р.

Карта публікувалася під різними назвами: “POLONIA ET VNGARIA XV NOVA TABVLA”, “POLONIA ET VNGARIA XX NOVA TABVLA”, «Landtafel des Ungerlands / Polands / Rüʃʃen / Littav / Walachei und Bulgarei» (Карта Угорщини, Польщі, Русі, Литви, Волощини і Болгарії), «POLONIA ET VNGARIA Nova Descriptio», “Nouuelle defcription de Poloigne & Hongrie” (Новий опис Польщі та Угорщини).

Мапа регулярно перевидавалася:1542, 1544, 1545, 1550, 1551, 1552 рр. і т. д., аж до 1628 р. (близько 40 видань).  У виданнях 1545 і 1552 рр. заголовок в назві карти має позначення “XX”, в інших виданнях – “XV”.

Мапа у 1541-1552 рр. публікувалась у п’яти виданнях «Географії» К. Птолемея латинською  мовою, а у 1544-1578 рр. – у декількох десятках видань «Космографії» С. Мюнстера різними мовами. У німецькомовних виданнях вона виходила під назвою «Landtafel des Ungerlands / Polands / Rüʃʃen / Littav / Walachei und Bulgarei» (Карта Угорщини, Польщі, Русі, Литви, Волощини і Болгарії).

Карти 1550 р. мають назви “Nouuelle defcription de Poloigne & Hongrie” (Новий опис Польщі та Угорщини) та «POLONIA ET VNGARIA Nova Descriptio».

Мапа цікава тим, що на ній чи не вперше присутні регіональні назви українських земель: Rvssia (Русь; між р. Західний Буг та р. Сян; назву «Русь» вжито один раз на території Руського воєводства.) зі Львовом (Leopol), Podolіa (Поділля), Volhinia (Волинь), Pokutze (Покуття), Codimia (Кодимія), Bessarabia (Бессарабія), Tartaria minor (Мала Татарія), Tartaria Przecopen[sis] (Перекопська Татарія) (останні дві території належать до Північного Причорномор’я і Кримського півострова). Показано сусідів українських історико-географічних регіонів – Молдову (Mvldavia), Трансільванію (Transilvania), Волощину (Valachia) та ін.

На північному сході від Києва позначена Біла Русь (Rvussia Alba), і вже далі на схід – Московія (Moscovia).

Біла Русь та Московія знаходяться на схід від Дніпра, в районі річок Десни і Сейму. Розташування річок та міст на мапі ще доволі приблизні, але можна чітко локалізувати по кордоні річок Сейм (де видно Путивль та Рильськ) та Десни. За цим кордоном починається на мапі Московія. Цікава сама назва міста Москви – Moschia (Мосхія). В праці (1773) В. М. Татищева та Г. Ф. Міллера “Исторіиа россійская с самых древниейших времен неусыпными трудами через триттсать лѣт собранная и описанная покойным тайным совѣтником и астраханским губернатором Васильем Никитичем Татищевым: Том 2” теж згадується топонім «Мосхїя» (ріка).

Себастьян Мюнстер на цій карті вперше позначив Кодимію.

У 1548 р. в перекладі П'єтро Андреа Маттіолі Джакомо Гастальді (Gastaldi Giacomo; близько 1500–1566) видав «Географію» Птолемея у першому в друкарстві кишеньковому форматі. В цьому виданні поміщена карта “Polonia et Hungaria Nova Tabula” (Нова карта Польщі та Угорщини). Позначено такі українські історико-географічні землі як Червона Русь, Поділля, Волинь, Покуття, Кодимія (Codimia) та ін.

На цій карті  1548 р. Д. Гастальді чи не уперше використано назву “Rossia Rossa” (Червона Русь) щодо Правобережної України.

Джакомо Гастальді (Gastaldi Giacomo; близько 1500–1566) — венеціанський картограф, географ, гравер та інженер, член Венеціанської академії та Головний космограф Венеціанської республіки. Народився у Віллафранка-П'ємонте. У 1539 отримав привілей Венеціанського сенату за друк вічного календаря. Першою картографічною роботою була мапа Німеччини у 1542. Створив фрескові мапи Азії та Африки в Палаці Дожів. Як інженер брав участь у розробленні проєктів регулювання рівня води та її солоності у Венеціанській лагуні. Змінив технологію виготовлення мап, перейшовши з гравіювання на деревʼяній основі на новітню техніку мідьориту, що надало картографічній продукції вишуканості та деталізації.

Назви регіонів на українських землях подано також на . двоаркушевій карті Джакомо Гастальді Польського королівства та сусідніх країн (IL DISEGNO DE GEOGRAFIA MODERNA DEL REGNO DI POLONIA, E PARTE DEL DUCADO DI MOSCOVIA, CON PARTE DELLA SCANDIA, E PARTE DE SUEVIA, CON MOLTE REGIONI, IN QUELLI [...] MDLXII ...) 1562 р.  Видавництво Венеція. На мапі присутні регіональні назви українських історико-географічних земель: «Volinia» («Волинь»), «Rvssia» («Русь»), «Podolia» («Поділля»), «Pozcvze» («Покуття»), «Codimia» («Кодимія»),  а також сусідніх земель: «Cabardi» («Кабардія»), «Cvmani» («Куманія»), «Tartaria Precopien» («Перекопська Татарія»), «Gazaria» («Хозарія»).Карта складена на основі «Карти Європи» Г. Меркатора (1554).

Венеціанський видавець Паоло Форлані перевидава карту Гастальді у 1567 та 1568 рр.

З середини ХVI ст. на картах починають доволі схематично показувати спеціальними умовними позначеннями кордони держав. На картах Московії А. Віда, З. Гербенштайна, К. Дженкінсона штриховим умовним знаком схематично зображено кордон між Литвою і Татарією [Р. Сосса. ПЕРШІ КАРТИ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ З ПОЛІТИКО-АДМІНІСТРАТИВНИМ ПОДІЛОМ. 2019].

Герард Меркатор (Gerhardus Mercator; 1512–1594), математик, філософ, теолог, географ та картограф; вніс надзвичайно вагомий вклад у розвиток картографії. Його сучасники назвали «Птолемеєм свого часу». Г. Меркатор закінчив університет у Лувені, де й став займатись укладанням і гравіюванням карт, а також виготовленням глобусів і астрономічних інструментів.

1552 р. Г. Меркатор почав роботу над великомасштабною картою Європи (Опис Європи)  на 15 аркушах, яку й закінчив у 1554 р. (масштаб близько 1:3 600 000 (по 5 арк. у 3 ряди, мідерит, загальний розмір приблизно 159 х 132 см). Українські землі було відображено на аркушах Литви (майже 120 населених пунктів) і Таврії. На карті можливо чи не вперше виділено межі воєводств, що були на території України.

Ця карта мала набагато більше безпосереднє значення, ніж всі його попередні роботи. Європа в той час була картографована дуже погано, зате в будь-якому місті можна було придбати дуже художні твори, створені нібито на підставі зйомки. Меркатору довелося збирати інформацію по крихтах з різних джерел, але в результаті йому вдалося майже скрізь значно підвищити точність карти. У Птолемея, наприклад, довжина Середземного моря складала 62 градуси. Меркатор вже на глобусі 1541 р. зменшив її до 58 градусів, а на новій карті ще зменшив до 53 градусів. Крім того, він зсунув мис Фіністерре та прилегле до нього узбережжі Іспанії на 15 градусів на схід. Зменшену копію цієї карти пізніше опублікував син Меркатора Румольд.

На мапі українські землі представлені тільки Поділлям (Podolia). Частина Поділля – Codimia (Кодимія).

Карта “Опис Європи”, з уточненнями, була перевидана в атласах Меркатора: “Атлас Європи” (1570-1572 рр.) та “Atlas Sive Cosmographicae Meditationes de Fabrica Mundi et Fabricati Figura; 1595”. Відоме видання мапи 1589 р.

Саме у виданні 1595 р., вперше, тематична, детально опрацьована збірка карт названа «атласом».

Карта Ґ. Меркатора відіграла в подальшому велику роль у картографуванні території Європи. Інформація про карту відома сучасникам завдяки копіям з вроцлавського примірника карти (пропав у 1944 р.), а також завдяки так званому атласу Європи Ґ. Меркатора (бл. 1570 р.), придбаному Британською бібліотекою у 1997 р., що містив дев’ять аркушів, взятих зі стінної карти 1554 року. 1572 р. побачило світ друге (доповнене та виправлене головним чином у частині Північної Європи та на території сучасної Росії) видання карти Європи [Р. Сосса. ПЕРШІ КАРТИ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ З ПОЛІТИКО-АДМІНІСТРАТИВНИМ ПОДІЛОМ. 2019].

На сторінках 63-64 і 93-94 вищезгаданого атласу Ґ. Меркатора 1570 р. умовним знаком пунктирної лінії у вигляді крапок виділено політико-адміністративні території. Так, на с. 64 показано «Русь» («Ruʃʃia») і «Волинь» («Volhinia»), що виділені та підписані аналогічно як «Польща» («Polonia»), «Мазовія» («Maʃouia»). У південній частині на території Русі розміщено назву «Pokucze» («Покуття»). Південний кордон Корони, який проходить по Карпатах, Ґ. Меркатор зобразив, аналогічно як і на карті Б. Ваповського, рисунком смуги гірських вершин. На сторінках 93-94 відображено всю територію сучасної України. Підписано та обмежовано Русь і Волинь, зображення яких дублюється зі с. 64, а також «Поділля» («Podolia»). Територію останнього розміщено між притокою Дністра, на якій розташоване містечко Бучач, на заході; Амадоцьким озером, верхів’ями річок Случ і Тетерів – на півночі; річкою Синя Вода (нині – Синюха) – на північному сході та сході; рікою Дністер і побережжям Чорного моря – на півдні. Північніше та східніше Волині та Поділля показана Литва («Lituania»). На сході територія Литви межує з Новгород-Сіверським князівством («Sewera prouincia»), територія якого без позначення межі змикається з Московським князівством («Moʃcouia ducatus»). На півдні лівобережжя Дніпра показана Татарія («Tartaria»), а на Кримському півострові, крім того, розміщено підпис «Taurica» («Таврика») [Р. Сосса. ПЕРШІ КАРТИ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ З ПОЛІТИКО-АДМІНІСТРАТИВНИМ ПОДІЛОМ. 2019].

Слід зазначити, що кордон між Великим князівством Литовським і Московською державою північніше гирла річки Псел Ґ. Меркатор показав східніше русла Дніпра, виправивши неточність Б. Ваповського, в якого кордон проходив по Дніпру. Однак вслід за Б. Ваповським кордон між Московським царством і Кримським ханатом Ґ. Меркатор помилково зображає від Дніпра по річці Псел, а дальше по річці Сейм.

Також на карті уточнено проходження кордону між Московським князівством і Кримським ханатом у північній частині [Р. Сосса. ПЕРШІ КАРТИ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ З ПОЛІТИКО-АДМІНІСТРАТИВНИМ ПОДІЛОМ. 2019].

Для відображення державних кордонів і меж воєводств Ґ. Меркатор використовує один умовний знак – лінію з крапок. Важливо, що ця лінія подана і вздовж річок, даючи таким чином цілісне наочне зображення територій політико-адміністративних утворень [Р. Сосса. ПЕРШІ КАРТИ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ З ПОЛІТИКО-АДМІНІСТРАТИВНИМ ПОДІЛОМ. 2019].

На час створення карти Європи Ґ. Меркатором, як відомо, Русь (у даному випадку в значенні Руського воєводства) і Західне Поділля перебували у складі Польського королівства; Волинь, Східне Поділля, Київщина – у складі Великого князівства Литовського, а Чернігівське та Сіверське князівства з 1503 р. відійшли до Московської держави (Любецький повіт у 1508 р. був повернутий Київському воєводству Великого князівства Литовського). Виділені Ґ. Меркатором на українських землях Русь, Волинь, Поділля можна трактувати також як істоико-географічні землі, а не тільки як конкретні адміністративно-територіальні утворення. Однак зазначимо, що в тодішній картографії здебільшого не звертали увагу на правильність просторового розміщення назв держав чи їх адміністративних одиниць. Це було обумовлено як нестабільністю державних кордонів і територіального устрою, так і розвитком картографічного способу передачі інформації [Р. Сосса. ПЕРШІ КАРТИ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ З ПОЛІТИКО-АДМІНІСТРАТИВНИМ ПОДІЛОМ. 2019].

Жироламо (Джироламо) Рушеллі (Girolamo Ruscelli; 1520-1566; італійський вчений, фізик, алхімік, географ та картограф) зробив новий переклад «Географії» Птолемея на італійську мову (La Geograpfia Di Claudio Tolomeo Alessandrino, Nouvamente Tradatta Di Greco in Italiano) безпосередньо з грецького. Цей переклад використовувався у всіх інших Венеціанських виданнях аж до 1600 р., основою для карт як і раніше служили карти Д. Ґастальді.

1561 р. Карта “POLONIA ET HUNGARIA NUOVA TAVOLA” (Нова карта Польщі та Угорщини).

Надрукована мапа у Венеції. Мапа цікава тим, що на ній присутні регіональні назви українських земель: Rоssia Rossa (Червона Русь) на схід від Volhinia (Волині), Podolіa (Поділля), Codimia (Кодимія), Potchvze (Покуття). На карті вказаний Вишгород, а Київ – ні. Червона Русь «Rossia Rossa» на мапі - Правобережна Україна.

Територіальне розмежування на українських землях подано на карті Польщі польського картографа Вацлава Гродецького (бл. 1535-1591) в атласах Абрагама Ортеліуса.

Вацлав Гродецький (Wacław Grodziecki; бл. 1535—1591), польський картограф, вроцлавський канонік.

Під час свого перебування в Лейпцигу Вацлав Гродецький розробив відому карту Польщі, видану близько 1562 року в Базелі. Гродзецький присвятив карту з покажчиком і нарисом Меланхтона про походження слов'ян королю Сигізмунду Августу. Насправді карта Гродзецького була зменшеним і дещо зміненим фрагментом більш ранньої великої (масштаб близько 1:1 000 000) карти Бернарда Ваповського, надрукованої 1526 р. у Кракові в друкарні Унглера. Оскільки майже весь тираж карт Ваповського згорів під час пожежі в Кракові 1528 року, твір Гродзецького довгий час вважався найкращою картою польських земель. Його часто оновлювали та переробляли, і він зобов’язаний своєю популярністю, серед іншого, Абрагаму Ортеліусу.

Карта “POLONIAE FINITIMARUMQUE LOCORUM DESCRIPTIO. AUCTORE WENCESLAO GODRECCIO. POLONO” (Польща, описана в [її] кордонах і місцевостях Вацлавом Гродецьким, поляком). Вперше видана 1562 р. у Базелі (рукописний варіант був завершений у 1558 р.) з дедикацією польському королю Сигізмунду Августу. Це перепрацювання карти Б. Ваповського (1526). Оскільки наклад карти Б. Ваповського згорів при пожежі Кракова (1528), карта В. Гродецького стала єдиною оригінальною картою тогочасної Польщі, вона мала велике значення для розвитку європейської картографії і перевидавалася багато разів. У порівнянні з картою Б. Ваповського В. Гродецький доповнив її територією над Дніпром, Прип’яттю, долішнім Дністром і Бугом. Масштаб мапи близько 1:750 000, формат – 49 × 36,4 cм.

На мапі позначені межі й назви: Rvssia (Русь) (в склад якої входять Руське, Белзьке та Берестейське воєводства з містами Холмом та Ярославом), Поділля (Podolіa) та Волинь (Volhinia). Крім Львова, на мапі позначено й інші галицькі міста. Тут знаходимо Галич (Halycz), Рогатин (Rohatina), Долину (Dolina), Снятин (Snatyn), Коломию (Colonia), Жуків (Zukov) і т. д.

Межа між Руссю та Поділлям проходить по р. Збруч, між Волинню та Поділлям по р. Случ. Це стає надалі стандартом подачі адміністративного устрою Західної України до кінця XVIII ст.

Карта містила лише частково позначення меж державних та інших територіальних утворень (на українських землях подано лише західну межу Руського воєводства).

В. Гродецький показав на ній татарське прикордоння й назвав його «пограничними місцевостями» (finitimarumque locorum).

Карта має багато і неточностей. Для прикладу, помилковим є локалізація Снятина у складі Молдавії (Moldaviae Pars), адже місто у той час входило до складу Руського воєводства Речі Посполитої.

Відомо багато копій з цієї карти в атласах малого формату, виданих наприкінці XVI – початку XVII ст.

Упродовж 1570-1645 рр. перероблені карти Польщі В. Гродецького виходили у світ з незмінним політико-адміністративним поділом. Це свідчило про те, що даному елементу змісту карти через різні обставини (часті політико-адміністративні зміни, низький рівень технологій створення карт, відсутність належних картографічних джерел) не приділяли достатньої уваги.

 Карта В. Гродецького, завдячуючи опублікованим її переробкам у десятках видань атласу «Theatrum Orbis» (Огляд земної кулі) А. Ортеліуса, значно вплинула на розвиток у подальшому картографування Польщі. Вона також поглибила тогочасні картографічні уявлення про Річ Посполиту, включно з правобережними українськими землями. Загалом відомо багато переробок карти Польщі В. Гродецького.

Карту В. Гродецького (1562) як основне картографічне джерело використав також польський картограф Андрій Пограбка (при створенні карти Європейської Сарматії («Partis Sarmatiae  Evropeæ …»), яка вийшла у Венеції окремим виданням на двох аркушах у 1570 р. Андрій Пограбка доповнив мапу новими населеними пунктами, річками, підписами назв річок. Проте зображення кордонів держав й адміністративних меж на оригінальній карті А. Пограбки теж не було.

Андрій Пограбка (Andreas Pograbius, Andrzej Pograbski, Andrea Pograbio; бл. 1540 – бл. 1602), польський картограф та лікар. Карта (складена 1569 р.) «Partis Sarmatiae Europae, quae Sigismundo Augusto regi Poloniae potentissimo subiacet nova descriptio» (Частини Європейської Сарматії…). Видавництво – Венеція, формат карти – 47,3 x 69 см. Масштаб близько 1:1 900 000.

З українських земель виділено: «Русь, відома як Роксоланія» (Rvssia, А Ptol Roxolania), Поділля (Podolіa), Волинь (Volhinia) та Кодимію (Codima). Позначено багато міст, серед них і Львів (Leopolis). В Причорномор’ї, біля Дніпровського лиману (на Лівобережжі), напис – SCYTHIAE PARS (СКІФІЯ). Від витоків Дністра і далі на південний схід частину Карпат позначено як Russis Biesсid (Руський Бескид). Чи не вперше назва «Бескид» появляється на географічних картах.

На карті – гравійовані малюнки (бій чотирьох козаків з чотирма кочівниками біля Саврані; двобій двох вершників та ін.).

Серед доповнень і виправлень географічної ситуації на українських землях відзначимо появу на цій карті відомого вигину річки Смотрич («Smetricz flu.») біля сучасного міста Кам’янець-Подільського («Camienicz»; до 1795 р. – Кам’янець), уперше підписано річку Стрипа («Stripa fl.»), також уперше показано місто  Тернопіль («Tarnopolia») тощо [Р. Сосса. ПЕРШІ КАРТИ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ З ПОЛІТИКО-АДМІНІСТРАТИВНИМ ПОДІЛОМ. 2019].

Отже, її у зменшеному вигляді опублікував видатний фламандський географ та картограф, творець першого географічного атласу в сучасному розумінні «Theatrum Orbis Terrarum» (Огляд земної кулі), Абрагам Ортеліус у всіх 16 виданнях атласу світу, починаючи від першого з латинським текстом 1570 р. (Антверпен) до 1592 р. У першому виданні атласу (1570 р.) містилося 70 карт і 87 посилань на джерела (багато з яких нині втрачені), а в 31-му виданні 1612 р.  — вже 167 карт з посиланням на 183 джерела.

Абрагам Ортеліус (Abraham Ortelius; 1527–1598) — фламандський географ та картограф, творець першого географічного атласу в сучасному розумінні, який був надрукований в Атверпені 20 травня 1570 р. Атлас був названий «видовище земної кулі» (лат. Theatrum Orbis Terrarum) і відображав стан географічних знань на той час. Цей атлас неодноразово доповнювався і перевидавався і став свого роду «географічною Біблією» для мореплавців кінця 16 — початку 17 століть. Разом з атласом Меркатора він зіграв важливу роль у розвитку картографії.

Вважається також, що він був першим картографом, який уявив, що раніше всі континенти були об'єднані в один великий материк, згодом дрейфувавши до сучасного їх положення.

Другу Г. Меркатора Абрагаму Ортеліусу не так пощастило, він не отримав академічної освіти. Проте вчені всієї Європи високо цінували його. У віці двадцяти років А. Ортеліус став членом гільдії Святого Луки в якості художника-ілюмінатора карт (afsetter van kaerten). Через сім років помер його батько, і молодій людині довелося взяти на себе утримання матері й двох сестер. Заради додаткового доходу він почав купувати карти на стороні. Його сестри закріплювали їх на полотні, а Абрагам розфарбовував і продавав на ярмарках у Франкфурті та інших великих містах.

 У видання 1570 р. А. Ортеліус, як завжди, вніс низку виправлень і доповнень, включно з нанесенням політико-адміністративних меж та видав  її у дещо зменшеному масштабі – приблизно 1:2 500 000

Одна із копій, що була видана в Кельні 1592 р. мала назву “POLONIAE FINITIMARUMQUE LOCORUM DE/CRIPTIO AUCTORE WENCE/LAO GODRETCIO POLONO JOHANN BUSSEMECHER EXC. HENRICUS NAGEL FECIT” (Польща, в її межах і територіях, описана Вацлавом Гродецьким, поляком, зображена Йоганном Буссемехером, виконана Генріхом Нагелем).

Серед українських земель виокремлено Русь (Руське воєводство) (Russia), Волинь (Volhinia) і Поділля (Podolia). Покутські міста Коломия (Colonia), Снятин (Snatyn) Жуків (Zukov) позначені у складі Руського воєводства, а не Молдавії (Moldauix).

1595 р. карту Польщі В. Гродецького в атласах Абрагама Ортеліуса було замінено картою Андрія Пограбки зі зміненою назвою та невеликими правками (з ортелієвської карти без змін перейшло політико-адміністративне розмежування території).

1595 р. Вацлав Гродецький, Андрій Пограбка, Абрагам Ортеліус.  Карта “Poloniae Lituaniaeque descriptio. Auctore Wenceslao Godreccio; et correctore Andrea Pograbio Pilsnensi” (Польща, Литва). Карта неодноразово перевидавалася (1598, 1601, 1602, 1603, 1606, 1608, 1609, 1655 рр. і т. д.). Ортеліївський варіант карти Польщі В. Гродецького та А. Пограбки з 1598 р. по 1645 р. виходив 15 разів. Українські історико-географічні землі представлені Малою Руссю (Minor Russia) – Західна Україна, Поділлям (Podolia) та Волинню.

1597 р. у м. Кельні опубліковано карту Вацлава Гродецького Королівства Польщі, яка більшою мірою повторює карти, видані у 1570 і 1592 рр.

1603 р. Вацлав Гродецький, Андрій Пограбка, Абрагам Ортеліус.  Карта “Опис Польщі й Литви” (Антверпен, Нідерланди).

На карті охоплено територію від Балтійського моря на півночі до гирла Дніпра на півдні, від Одеру на заході до Дніпра на сході [Вавричин М. Г. Матеріали до історії картографії України у ХVІ ст. 1975]. На карті позначені кордони Польщі, воєводства пофарбовані різними кольорами. У тій частині карти, що охоплює українські етнічні землі, показано: Русь (Russia Pars), Волинь (Volhinia), Поділля (Podolia, pecope opima – Поділля, багате на худобу, (лат.)), Кодима (Codima folitudo uafissima – Кодима, безлюдна, спустошена (лат.)). Показано густу мережу населених пунктів на Русі, Волині та частині Поділля.

Місто Снятин (Snatyn), як і на карті Вацлава Гродецького (1570) позначене у складі Молдавії (Moldaviae Pars). Позначено прикарпатські містечка: Коломия (Colonia), Галич (Halycz), Рогатин (Rohatina), Долина (Dolina), Тисмениця (Tysmiecnice), Жуків (Zukov) та ін.

Незмінним на всіх вищезазначених картах Польщі В. Ґродецького й А. Поґрабки в доопрацюванні А. Ортелія було відображення політичного й адміністративного устрою, підписів держав, державних утворень, адміністративних одиниць та історико-географічних земель. На картах подаються одні й ті ж назви державних утворень і земель. На території власне Польщі подано назви «POLONIA MAIOR» («Велика Польща») і «POLONIA MINOR» («Мала Польща»). На території сучасних Литви та Білорусі розміщено підпис «MAGNUS DVCATUS LITVANIAE» («Велике князівство Литовське»). На українських землях вказано назви «RVSSIA» («Русь»), «VOLHINIA» («Волинь») та «PODOLIA» («Поділля»). Тобто розміщення підписів Польщі та Великого князівства Литовського не поширювалось на українські землі [Р. Сосса. ПЕРШІ КАРТИ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ З ПОЛІТИКО-АДМІНІСТРАТИВНИМ ПОДІЛОМ. 2019].

Ортеліївські карти В. Ґродецького публікувались, починаючи з 1570 року. Унаслідок Люблінської унії 1569 р., коли Корона Польська та Велике князівство Литовське об’єдналися в одну державу Річ Посполита, значна частина українських земель відійшла від Литви до Польського королівства (Волинське, Київське та Брацлавське воєводства). Зазначимо, що Литва довгий час не погоджувалась з включенням Підляського, Волинського, Брацлавського та Київського воєводств до складу Польщі. Адміністративний кордон між Великим князівством Литовським і Волинським воєводством Польщі офіційно був встановлений лише в 1638 р. З великими труднощами встановлювали адміністративний кордон між Київським і Мінським воєводствами [Р. Сосса. ПЕРШІ КАРТИ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ З ПОЛІТИКО-АДМІНІСТРАТИВНИМ ПОДІЛОМ. 2019].

На карті територію Брацлавського воєводства (без позначення меж) включено до складу Подільського воєводства, а Київське воєводство (теж без зазначення меж) залишено у складі Великого князівства Литовського. Белзьке воєводство, яке існувало вже довгий час, взагалі не виділено. Тобто автор (а це, очевидно, були правки А. Ортелія) вніс зміни на карті щодо переходу під юрисдикцію Польщі Волині та Брацлавщини, проте з незрозумілих причин Київщину залишив у складі Литви. На схід від Дніпра вузькою смугою до рамки карти показано територію Великого князівства Литовського. При компонуванні оригінальної карти В. Ґродецький виходив з конфігурації і територіальних меж Польщі до Люблінської унії, тому для показу території Польського королівства після 1569 року потрібно було розширити рамки картина схід. Схематичність картографічного зображення географічної ситуації (насамперед нерівномірне простягання окремих територій у напрямках «північ-південь» і «захід-схід», зображення русла Дніпра на території України майже прямою лінією з півночі на південь) та дуже узагальнене відтворення державних кордонів і адміністративних меж унеможливлюють докладний аналіз відображеного на карті адміністративно-територіального поділу. Зазначимо лише неправомірне зображення Подільського воєводства у межиріччі Дністра («Niester (Nijester) fl. (flu.)»; «Ptol[emaeus] Tyras») і Південного Бугу («Bog fluvius»; до ХVІІІ ст. ріка мала українську назву «Бог») на півдні до Чорного моря (південніше річки Савранка пролягали володіння Османської імперії), а також занадто велике простягання на північ територій Руського та Волинського воєводств [Р. Сосса. ПЕРШІ КАРТИ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ З ПОЛІТИКО-АДМІНІСТРАТИВНИМ ПОДІЛОМ. 2019].

Слід зазначити, що для відображення державних кордонів і адміністративних меж використано один умовний лінійний знак – пунктирна лінія з крапок на карті В. Ґродецького і пунктирна лінія з маленьких трикутничків, які з першого погляду сприймаються як крапки, на карті А. Поґрабки. На ортеліївських картах, на відміну від карти В. Ґродецького 1562 р., умовне позначення кордонів і меж подано вздовж річок, що дозволяє уникнути можливих різних трактувань показаного розмежування. Однак у випадку проходження державного кордону по вершинам гір лінійний умовний знак, як і Б. Ваповського, не зображено [Р. Сосса. ПЕРШІ КАРТИ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ З ПОЛІТИКО-АДМІНІСТРАТИВНИМ ПОДІЛОМ. 2019].

Герард де Йоде (Gerard de Jode; 1509—1591) – голландський художник, видавець та картограф, конкурент А. Ортеліуса. Представник відомої родини фламандських художників та граверів Йоде. Батько Корнеліса де Йоде та Пітера де Йоде-старшого. Дід Пітера де Йоде-молодшого.

Ще у молодих роках проміняв військову службу на заняття наукою та мистецтвом. Твори його відрізняються грубуватістю, властивою сучасній нідерландській школі, і водночас визначеністю малюнка.

У 1547 став членом гільдії Святого Луки в Антверпені. Тоді ж зайнявся видавничою діяльністю та книготоргівлею. Часто друкував роботи інших картографів, у тому числі в 1555 р. - карту світу Гастальді, в 1558  р. - карту Якова ван Девентера (Брабант), в 1564 р. - карту світу Ортеліуса з 8 аркушів, карти Бартоломеуса Мусінуса і Фернандо Альварес Секо.

Найвидатніша робота Г. де Йоде – видання двотомного атласу «Speculum Orbis Terrae», опублікованого у 1578 році. У 1593 р. його син Корнеліус (1568-1600) видав друге видання цього атласу.

1578 р. Карта «POLONIÆ AMPUSSIMI REGNI TYPVS GEOGRAPHICVS» (Найпросторіше Королівство Польщі в географічному зображенню). Масштабу близько 1:1 800 000. На карті показано окремі воєводства на західноукраїнських землях .

Карта, мідну гравюру якої створив Г. де Йоде у 1576 р., друкувалася в його атласах «Speculum Orbis Terrarum» у 1578 і 1593 рр. Ще раніше, приблизно у 1573 р., Г. де Йоде видав карту Польщі цього ж масштабу з аналогічною назвою, проте на ній не були зображені межі воєводств.

На карті – зліва портрет короля Стефана Баторія, який був замінений у виданні 1593 р. портретом Сиґізмунда III. Українські землі представлені Руссю (Rvssia) та Волинню (Volbinia). Густа мережа населених пунктів показана без поділу на категорії: Львів (Leopolis), Холм (Cbolmo), Самбір (Sanabor), Золочів (Sloczow), Добротвір (Dobrodwor), Скала (Skala), Заслав (Saslaw), Дубровиця (Dubrotvicza), Кам’янка-Бузька (Kamionka Buska), Олесько (Oleska) та ін.

Грубою помилкою було розміщення на цій карті підпису «Поділля» (Podoliæ) північніше Волині. На карті, вміщеній у видрукуваному в Антверпені атласі 1593 р., межі воєводств відображені пунктирною лінією з крапок. Таким же умовним знаком позначено й державні кордони. На карті, загалом невисокої якості географічної відповідності (до того ж, на сході відсутня значна територія, що відійшла від Великого князівства Литовського до Польського королівства), відображені Руське (Rvssia) та Волинське (Volhinia) воєводства. Привертає увагу простягання території Волинського воєводства до річки Дністер, що не відповідало дійсності [Р. Сосса. ПЕРШІ КАРТИ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ З ПОЛІТИКО-АДМІНІСТРАТИВНИМ ПОДІЛОМ. 2019].

Великою подією у розвитку картографування світу стало видання капітального Атласу Герарда Меркатора (1595 р.). Завдяки виходу саме цього видання у вжиток увійшов термін «атлас», що означає систематизоване зібрання географічних карт, опрацьованих за загальною програмою як цілісний твір.

Герард Меркатор (Gerhardus Mercator; 1512–1594), математик, філософ, теолог, географ та картограф; вніс надзвичайно вагомий вклад у розвиток картографії. Його сучасники назвали «Птолемеєм свого часу».

В “Атласі світу”. Г. Меркатор виділив українські історико-географічні землі з межами на карті “Lithuania” (Литва). Масштаб приблизно 1:3 000 000 (мідерит, 43,5 х 37 см). Карта теж поміщена в “Atlas sive Cosmographicæ Meditationes Fabrica de Mundi et Fabricati Figura”. Це точна копієя частини великої карти Європи 1572 р. На ній землі України представлені Rvssia (Руссю), Волинню (Volynia) та Поділлям (Podolia). Карта неодноразово перевидавалася, як окремо, так і в атласах.

Карта Литви охоплює територію від Балтики на півночі до дельти Дніпра і Південного Бугу на півдні. Окреслено межі князівства з Курляндією (Curland), Лівонією (Liviniae Pars), Московією (Moscoviae Pars), Польщею (Polonia) і Пруссією (Prussiae Pars). На карті рясно нанесені населені пункти, багато з них вперше. Територіальні втрати після Люблінської унії 1569 р. показані неточно: Підляське воєводство включено в межі князівства, Волинь і частина Поділля відокремлені. Показово, що межами відокремлено і Полоцьке князівство, що знаходилося в складі ВКЛ з початку XIV ст., але зберігало свою культурну і політичну особливість. Зі зворотного боку на карті зазвичай присутній описовий текст, що стосується Великого князівства Литовського. Карта в пізніх перевиданнях або взагалі не мала змін, або вони були незначними, а ось текст зі зворотного боку відрізняється інформативністю, компонуванням і літерами. З появою в Європі Карти Радзивілла 1613 р. “меркаторська” Литва втратила свою актуальність.

На карті Литви на українських землях відображено політичний і адміністративний устрій території. У складі Польського королівства показані Руське (Rvssia) (включно з Белзьким), Волинське (Volhinia) та Подільське (Podolia; включно з Брацлавським) воєводства з відповідним проходженням меж. Порівняно з ортеліївськими картами Польщі уточнено пролягання адміністративної межі між Подільським і Руським  воєводствами, яка зміщена на захід із річки Збруч (Zbrucz flu.) на річку Стрипа (Stripa fl.)25. Північніше та східніше зазначених воєводств простягається Велике князівство Литовське (Magnvs Dvcatvs Lithvaniae), яке на сході, на відміну від карти В. Ґродецького, межує з Московією  (Moscoviae Pars). Цей кордон на карті проходить з півдня на північ по Дніпру і далі по річці Сож (Mereia fl.). Тобто, порівняно з вищерозглянутою картою Європи Ґ. Меркатора, внесено неправильні зміни щодо простягання Московського царства до Дніпра. Умовне позначення державного кордону та адміністративних меж, як і на карті В. Ґродецького, однакове – пунктирна лінія з крапок, розфарбована пізніше вручну  кольоровим кантом [Р. Сосса. ПЕРШІ КАРТИ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ З ПОЛІТИКО-АДМІНІСТРАТИВНИМ ПОДІЛОМ. 2019].

Карта Литви Ґ. Меркатора пізніше з доповненнями та змінами входила до всіх перевидань атласа, виданих спадкоємцями великого картографа. Як правило, Київське воєводство завжди зображували у складі Великого князівства Литовського, що можна трактувати як прояв несприйняття литовською елітою включення литовських територій до складу Польського королівства за Люблінською унією 1569 року.

В амстердамському виданні «Atlas minor Gerardi Mercatoris a I. Hondio plurimis aeneis Tabulis ...» (1628 р.) на карті «Lithuania» у складі литовських земель, крім Київського воєводства, показані навіть Підляське та Волинське воєводства. До позитиву цієї карти слід віднести позначення уточненого східного кордону князівства (у дійсності – Польського королівства) на лівому березі Дніпра, до якого примикає Сіверське князів[1]ство («Dukatus Severiensis») та Перекопська Татарія («Crimea. Tartaria Perecopenfis»). Територія Чернігово-Сіверщини, приєднана до Польщі за Деулінським перемир’ям з Московським царством у 1618 р., ще не показана на карті на основній території. Адміністративно-територіальну одиницю «Сіверське князівство» було створено у 1619 р. після передачі цієї території до Польського королівства. Зазначимо, що назва нової провінції не була усталеною до 1635 р., найчастіше вживалась назва «Чернігівське князівство» [Р. Сосса. ПЕРШІ КАРТИ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ З ПОЛІТИКО-АДМІНІСТРАТИВНИМ ПОДІЛОМ. 2019].

У Атласі 1595 р. міститься карта “Rvssia cum Confinijs”. Rvssia на карті охоплює територію від Московії до Уралу. Українські землі представлені Руссю (Rvssia), що охоплює Руське воєводство, Поділлям (Podolia) та Волинню (Volhinia).  Moscovia (Московія) позначена як одна із місцевостей Rvssia. 

1595 р. (в Атласі);  карта “Таврика Херсонеська”. Українські землі представлені  Поділлям (Podolia). Московія позначена як  Rvssiaе.

Опис карти подано за: Вавричин М. Г. Україна на стародавніх картах. Кінець XV – перша половина XVII ст. / М.Г. Вавричин, Я.Р. Дашкевич, У.Р. Кришталович. – К.: ДНВП «Картографія», 2004.

Кримське ханство на карті підписане як «Крим або Перекопська Татарія» («Crimea seu Tartaria Przecopensis») і охоплює територію від пониззя Дніпра до пониззя Дону включно з північною частиною Криму, що відповідало історичним реаліям. Розмежування держав передано умовним позначенням пунктирної лінії з короткими штрихами-трикутничками.

Територія Криму частково спотворена. Бахчисарай («Baccasʃaratum») – столиця Кримського ханства розміщена далеко на півночі півострова, так само значно північніше протікає річка Альма («Alma flu.»). Відповідно і кордон між Кримським ханством і володіннями Османської імперії проходить по Кримському півострову в північній частині, збільшуючи таким чином тут територію Османської імперії, яка фактично займала лише вузьку смугу вздовж південного берега Криму (включно з територією сучасного Севастополя) та острівець території навколо сучасної Керчі.

Зображений штриховим знаком на карті цей кордон розфарбуванням суміжних територій не виділений (кордон проходить із заходу на схід по річці Альма і далі по хребту гір).

На заході до Кримського ханства на карті примикає територія Подільського воєводства («Podolia»), яка традиційно помилково показувалась на півдні до гирл Богу (Південного Бугу) та Дніпра, і Великого князівства Литовського («Lithuaniæ Pars»), хоча після 1569 р. це була вже територія Київського воєводства Польщі. Північніше показана частина території Московського царства («Russiæ pars») а також Тартарії («Tartariæ pars»). Останні землі були приєднані до Московського царства ще після завоювання Казанського (1552 р.) і Астраханського (1556 р.) ханств [Р. Сосса. ПЕРШІ КАРТИ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ З ПОЛІТИКО-АДМІНІСТРАТИВНИМ ПОДІЛОМ. 2019].

Доопрацьована карта Таврики Херсонеської Г. Меркатора згодомвходила до численних видань атласу «Theatrum Orbis Terrarum» (або«Novus Atlas») голландського картографа Віллема Янсона Блау (1571-1638) та його спадкоємців, перше видання якого побачило світ у 1634-1635 рр. Особливістю карти «Tavrica Chersonesvs, Noʃtra ætate Przecopsa, et Gazara dicitur» («Таврика Херсонеська, у наші часи звана Перекопською або Ґазарою») В. Я. Блау було те, що загалом при незмінності показу політичного та адміністративного розмежування території з одними й тими самими помилками та неточностями, на карті використано два умовних позначення кордонів. Кордон Кримського ханату, власне основної території картографування, позначений пунктирною лінією з дещо товстішими і довшими штрихами, ніж всі інші державні кордони й адміністративні межі [Р. Сосса. ПЕРШІ КАРТИ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ З ПОЛІТИКО-АДМІНІСТРАТИВНИМ ПОДІЛОМ. 2019].

Таким чином, на картах Польщі В. Ґродецького та А. Поґрабки в ортеліївському опрацюванні та на картах Литви і Таврики Херсонеської Ґ. Меркатора, включно з їх численними наступними переробками, що видавались упродовж другої половини XVI – першої половини XVII ст., уперше було вказано проходження державних кордонів і адміністративних меж на українських землях у складі різних держав. Аналіз зазначених дрібномасштабних карт, на яких нанесено інформацію про політико-адміністративне розмежування територій, показав, що цьому елементу змісту карт тоді не надавали належного значення. Очевидно, що через відсутність на час створення твору необхідної інформації про наявні держави та їх адміністративно-територіальний устрій, карти містили численні неточності як у проходженні кордонів і меж, так і у назвах політико-адміністративних одиниць. Загалом тодішні картографи дуже вільно підходили до відображення такої інформації. Актуалізацію політико-адміністративного розмежування територій при перевиданнях і доопрацюваннях карт не проводили, їх могли без змін видавати десятки років. Автори карт часто запозичували один в одного неперевірену інформацію про таке розмежування, що приводило до дублювання численних неточностей [Р. Сосса. ПЕРШІ КАРТИ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ З ПОЛІТИКО-АДМІНІСТРАТИВНИМ ПОДІЛОМ. 2019].

Висновки. Території політико-адміністративних одиниць, як правило, на більшості примірників видрукуваних карт розфарбовано вручну. Для посилення читаності розмежування вздовж лінійного знака у внутрішню сторону нанесено кольоровий кант (відповідно до фону території) кордону чи межі.

Хоча карти видавали тоді здебільшого на окремі держави чи їх регіони, проте достовірне зображення державних кордонів і адміністративних меж не відносилось до першочергових завдань при їх укладанні. Для позначення державних кордонів і адміністративних меж на них використовували однаковий умовний знак. Враховуючи дрібний масштаб створюваних карт, відсутність належних графічних матеріалів-першоджерел, тогочасний рівень техніки укладання, оформлення та видання карт, зображення політико-адміністративного розмежування територій було доволі схематичним. Тому такі твори не можуть бути використані як повноцінні картографічні джерела при укладанні карт історичної тематики [Р. Сосса. ПЕРШІ КАРТИ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ З ПОЛІТИКО-АДМІНІСТРАТИВНИМ ПОДІЛОМ. 2019].

 *Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020.  640 с.

*Байцар Андрій. УКРАЇНА ТА УКРАЇНЦІ НА ЄВРОПЕЙСЬКИХ ЕТНОГРАФІЧНИХ КАРТАХ. Монографія. Львів: ЗУКЦ, 2022.  328 с. 

*Байцар Андрій. (у співавторстві). Сучасні напрямки розвитку географії України: монографія / [за заг. редакцією проф. Лозинського Р. М. Львів, 2022. 367 с.

*Байцар Андрій. Українські землі на картах Клавдія Птолемея http://baitsar.blogspot.com/2017/04/blog-post_24.html

*Байцар Андрій. УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ НА КАРТАХ КЛАВДІЯ ПТОЛЕМЕЯ // Журнал «Дніпро». № 7-12. 2022. С. 158-177.

1522 р.  Лоренц Фріз

1507 р. Бернард Ваповський 

1548 р. Йоганн Штумпф