Для сучасного етапу розвитку географічних наук визначальним фактором є інтеграція, взаємопроникнення та взаємодія з іншими галузями знання. Зв’язок географії, картографії та історії стає більш очевидним у зв’язку з розвитком історико-географічних досліджень та взаємного збагачення цих наук. Під таким кутом зору об’єктом вивчення стають старовинні картографічні твори, які є не тільки пам’ятками історії, культури та рівня розвитку наукових знань. Вони відображають також становлення та розвиток географії, а в даному контексті й особливо картографії.
Метою дослідження є розробка цілісної науково-обгрунтованої методики дослідження старовинних картографічних документів, якими є перші карти Польщі, які створювались упродовж XVI-XVII ст., і представлення їх як інформаційних джерел для вирішення деяких питань сучасності.
Об’єктом дослідження є сукупність карт – історичних пам’яток XVI-XVII ст., умови їх виникнення та вплив на сучасну картографію.
Предметом дослідження виступають теоретико-методологічні основи всебічного аналізу особливостей перших карт Польщі та їх вивчення як документальних джерел.
Методологічною основою дослідження є фундаментальні положення географії про взаємодію природи та суспільства, можливість вивчення їх просторово-часових аспектів з використанням картографічних інформаційних джерел.
З урахуванням поставленої мети в роботі застосовано методи: описовий, історичного порівняння та часових зрізів – при аналізі історичних передумов виникнення карт, особливостей їх укладання та використання, діяльності середньовічних картографів; системного підходу, аналізу та синтезу – для визначення характерних особливостей перших карт Польщі та їх ролі у процесі розвитку картографії; наукової класифікації та системного підходу – для визначення основних класифікаційних ознак та проведення власне класифікації; порівняльно-географічний та типізації – при визначенні осередків виробництва карт (картографічних шкіл).
Джерельна база дослідження була сформована на основі теоретичних та прикладних праць зарубіжних та вітчизняних вчених: К. Астенго, Т. Кемпбелла, М.Ю. Костриці, О.В. Краснопольського, А.Е. Норденшельда, О.В. Постникова, Р. Пуядеса, К.О. Саліщева, Р.І. Сосси, Я.І. Жупанського та ін.
Інформаційну базу дослідження склали картографічні матеріали вітчизняних і зарубіжних архівних та бібліотечних установ.Значна частина інформаційної бази дослідження була сформована з використанням електронних ресурсів та каталогів офіційних сайтів бібліотек країн Західної Європи, США, Канади, Австралії та ін.
Перші відомі карти не містять зображень жодних політичних кордонів і адміністративних меж. На цих картах спочатку показували просторове розселення народів у вигляді підпису їх назви на відповідній території. Так, на відомій римській дорожній Певтінґеровій карті (Tabula Peutingeriana; ІV ст.) у периферійних місцях розміщені підписи назв сусідніх народів, серед яких значаться венеди-сармати, що їх прийнято вважати предками слов’ян. Локалізацію розселення праслов’янських і слов’янських народів, що населяли українські землі, відображено на численних ранньосередньовічних картах – продуктах християнської та ісламської картографії. Інформація про ці народи є також у текстових матеріалах до окремих карт [Чекин Л.С. Картография христианского средневековья VIII-XIII вв.: тексты, пер., коммент. – М.: Изд. фирма «Восточная литература»; РАН, 1999. – 366 с.; Крюков В.Г. Ал-Ху варізмі про «Сарматію – землю бурджанів» та сусідні з нею «країни»: монографія. – Луганськ: Вид-во ДЗ «ЛНУ імені Тараса Шевченка», 2009. – 540 с.].
У XII-XIV ст. назва «Русь» появляється на картах у різних транскрипціях. Уперше напис «Русь» («ар-Русіййа») з’явився на картах світу (1154, 1192 рр.) арабського географа Мухаммеда аль-Ідрісі (1099-1164), який працював на Сіцілії при дворі норманського короля Рожера ІІ. З кінця ХІІ-ХІІІ ст. ця назва з’являється на картах так званої християнської картографії: у формі «Russia» – Солійська карта (відома ще як “карта Генріха Майнцського”; кін. ХІІ-поч. ХІІІ ст.); «Rusia» – Ісландська карта (сер. ХІІІ ст.); «Russia» – карта Джона Уоллінґфордського (сер. ХІІІ ст.); «Rucia regio» («Країна Русь») – Ебсторфська карта (ХІІІ ст.); «Rusia» – Герефордська карта (бл. 1300 р.).
Історична довідка (за Р. Сосса, 2007 р.). Великий вплив на розвиток картографії у XV ст. мали три обставини: винахід гравіювання та друку; поява й поширення в Європі "Географії" К. Птолемея; розвиток мореплавства, пов'язаний з відкриттям нових земель. Остання обставина зумовила попит на глобуси, карти світу, морські карти. До кінця XIV ст. книги та карти розмножувались рукописним способом. Книгодрукування розвинулось у XV ст., і уже до кінця століття в Європі налічувалось понад 1000 друкарень. Перші друковані карти були ксилографіями, тобто гравіювались на дереві (1472 p., Ауґсбурґ; 1475 p., ГІюбек). За зовнішнім виглядом вони поступались попереднім середньовічним картам, що малювалися на пергаменті й яскраво розфарбовувалися. Проте основними їхніми перевагами були низька вартість, зменшення кількості помилок у процесі копіювання та можливість тиражування. Наприкінці XV ст. в Італії виникло гравіювання на міді — мідерит (Марко Чнтоніо Раймонді). Карти того часу були передусім різновидом наукової люстрації, звідси їхній тісний зв'язок з книговиданням. Над картами працювали гравери, які ілюстрували книги. Центрами картодрукування були відомі міста книгодрукування (Ауґсбурґ, Нюрнберг, Базель, Флоренція, Болонья, Рим, Венеція, Страсбург, Амстердам, Антверпен).
Вацлав Гродецький (Wacław Grodziecki; бл. 1535—1591), польський картограф, вроцлавський канонік.
Під час свого перебування в Лейпцигу Вацлав Гродецький розробив відому карту Польщі, видану близько 1562 року в Базелі. Гродецький присвятив карту з покажчиком і нарисом Меланхтона про походження слов'ян королю Сигізмунду Августу. Насправді карта Гродзецького була зменшеним і дещо зміненим фрагментом більш ранньої великої (масштаб близько 1:1 000 000) карти Бернарда Ваповського, надрукованої 1526 р. у Кракові в друкарні Унглера. Оскільки майже весь тираж карт Ваповського згорів під час пожежі в Кракові 1528 року, твір Гродзецького довгий час вважався найкращою картою польських земель. Його часто оновлювали та переробляли, і він зобов’язаний своєю популярністю, серед іншого, Абрагаму Ортеліусу.
Карта “POLONIAE FINITIMARUMQUE LOCORUM DESCRIPTIO. AUCTORE WENCESLAO GODRECCIO. POLONO” (Польща, описана в [її] кордонах і місцевостях Вацлавом Гродецьким, поляком). Вперше була надрукована в 1562 р. у праці Ф. Метанхтона. (в ній ішлося про походження світу), яку надрукував Й. Опорін в Базелі, з дедикацією польському королю Сигізмунду Августу. Це перепрацювання карти Б. Ваповського (1526). Оскільки наклад карти Б. Ваповського згорів при пожежі Кракова (1528), карта В. Гродецького стала єдиною оригінальною картою тогочасної Польщі, вона мала велике значення для розвитку європейської картографії і перевидавалася багато разів. У порівнянні з картою Б. Ваповського В. Гродецький доповнив її територією над Дніпром, Прип’яттю, долішнім Дністром і Бугом. Масштаб мапи близько 1:750 000, формат – 49 × 36,4 cм.
Абрагам Ортеліус помістив цю карту у першому виданні Tbeatrum Огbis Terrarum 1570 р. у зменшеному масштабі і зі зміненою назвою, зберігши ім’я автора. Карта входила у наступні видання атласу до 1592 р. Пізніше вона публікувалася у переробці Андрія Пограбки. Карта зазнала численних переопрацювань у XVI-XVII ст.
На мапі позначені межі й назви: Rvssia (Русь) (в склад якої входять Руське, Белзьке та Берестейське воєводства з містами Холмом та Ярославом), Поділля (Podolіa) та Волинь (Volhinia). Крім Львова, на мапі позначено й інші галицькі міста. Тут знаходимо Галич (Halycz), Рогатин (Rohatina), Долину (Dolina), Снятин (Snatyn), Коломию (Colonia), Жуків (Zukov) і т. д.
Межа між Руссю та Поділлям проходить по р. Збруч, між Волинню та Поділлям по р. Случ. Це стає надалі стандартом подачі адміністративного устрою Західної України до кінця XVIII ст.
Карта містила лише частково позначення меж державних та інших територіальних утворень (на українських землях подано лише західну межу Руського воєводства).
В. Гродецький показав на ній татарське прикордоння й назвав його «пограничними місцевостями» (finitimarumque locorum).
Карта має багато і неточностей. Для прикладу, помилковим є локалізація Снятина у складі Молдавії (Moldaviae Pars), адже місто у той час входило до складу Руського воєводства Речі Посполитої.
Відомо багато копій з цієї карти в атласах малого формату, виданих наприкінці XVI – початку XVII ст.
Упродовж 1570-1645 рр. перероблені карти Польщі В. Гродецького виходили у світ з незмінним політико-адміністративним поділом. Це свідчило про те, що даному елементу змісту карти через різні обставини (часті політико-адміністративні зміни, низький рівень технологій створення карт, відсутність належних картографічних джерел) не приділяли достатньої уваги.
Карта В. Гродецького, завдячуючи опублікованим її переробкам у десятках видань атласу «Theatrum Orbis» (Огляд земної кулі) А. Ортеліуса, значно вплинула на розвиток у подальшому картографування Польщі. Вона також поглибила тогочасні картографічні уявлення про Річ Посполиту, включно з правобережними українськими землями. Загалом відомо багато переробок карти Польщі В. Гродецького.
Абрагам Ортеліус опублікував її у всіх 16 виданнях свого атласу світу, починаючи від першого з латинським текстом 1570 р. (у зменшеному вигляді; Антверпен) до 1592 р. У першому виданні атласу (1570 р.) містилося 70 карт і 87 посилань на джерела (багато з яких нині втрачені), а в 31-му виданні 1612 р. — вже 167 карт з посиланням на 183 джерела.
У видання 1570 р. А. Ортеліус, як завжди, вніс низку виправлень і доповнень, включно з нанесенням політико-адміністративних меж та видав її у дещо зменшеному масштабі – приблизно 1:2 500 000.
Назва карти 1570 р. «POLONIAE FINITIMARUMQUE LOCORUM DEJCRIPTIO. AUCTORE WENCESLAO GODRECCIO.POLONO (Польща, описана в [її] кордонах і місцевостях Вацлавом Ґродецьким, поляком 1570 р., Антверпен).
Опис карти подано за М. Вавричин (2004 р.). Заголовок карти розташовано у фігурному картуші, прикрашеному орнаментом в стилі бароко, у лівому нижньому куті. Карта має дволінійну рамку, на якій позначено градуси. У лівому верхньому куті - шкала лінійного масштабу. На полі карти підписані сторони світу: Septentrio,Meridies, Occidens, Oriens. На тлі Балтійського моря - зображення парусного корабля.
Карта охоплює територію від Балтійського моря (Balticvm Mare) на півночі до гирла Дніпра на півдні, від Одеру на заході до Дніпра на сході. Пунктирною лінією з кольоровими кантами на карті позначені кордони держав та межі воєводств Литви (Magnus Ducatus Litvaniae), Лівонії (Livoniae Pars), Самогітії (Samogitia), Померанії (Pomerania), Сілезії (Silesiae Pars), Угорщини (Hvngariae Pars), Молдавії (MoldaviaePars).
Умовними знаками на карті показано рельєф, гідрографію та населені пункти. Зокрема художнім малюнком позначено Татри (Тatrі Montes) і Карпати (без назви), малюнком у вигляді груп листяних дерев показано ліси на правому березі Дніпра та Прип’яті, на Поділлі та на Підляшші.
З українських земель виділено Русь (Russia), Волинь (Volbinia), Поділля (Podolia). Західна межа Русі проходить східніше міста Яс-лиськ по течії Віслоку. Крайніми західними пунктами Русі (Руського воєводства) є міста Риманів (Rimanow), Стрижів (Strzezow), Тичин (Nyczin), Ряшів (Resthow), Щебрешин (Sczebrecin), Красностав (Krasnistaw).
Північний кордон проходить вздовж міста Кобрин (Cobrin), східний - сягає верхньої течії Прип’яті, проходячи вздовж міст Ратне (Ratno), Любомль (Lubomla), Львів (Lwow), Сокаль (So-kal), Теребовля (Trebowla).
Поділля позначене у басейні річок Дністер і Південний Буг, Волинь - у межиріччі Стиру з Тур’єю і Случі.
Найгустіша мережа населених пунктів подана на заході. В межах Руського воєводства позначено Динів (Dinow), Дубецько (Dubieczk), Гуменне, Лєско (Lesko), Сянок (Sanok), Перемишль (Przemyslia), Ярослав (Jaroslaw), Порохник (Prochnik), Олешичі (Olesicze), Любачів (Lubaczow), Потелич (Роііlicz), Мостиська (Mostyska), Яворів (Jaworou), Вишня (Wisna), Комарно, Городок (Grodeck), Глиняни (Gliniany) та ін.
Одна із копій, що була видана в Кельні 1592 р. мала назву “POLONIAE FINITIMARUMQUE LOCORUM DE/CRIPTIO AUCTORE WENCE/LAO GODRETCIO POLONO JOHANN BUSSEMECHER EXC. HENRICUS NAGEL FECIT” (Польща, в її межах і територіях, описана Вацлавом Гродецьким, поляком, зображена Йоганном Буссемехером, виконана Генріхом Нагелем).
Серед українських земель виокремлено Русь
(Руське
воєводство) (Russia), Волинь (Volhinia) і
Поділля (Podolia). Покутські міста
Коломия (Colonia), Снятин (Snatyn) Жуків
(Zukov) позначені у складі
Руського воєводства, а
не Молдавії (Moldauix).
1595 р. карту Польщі В. Гродецького в атласах Абрагама Ортеліуса було замінено картою Андрія Пограбки зі зміненою назвою та невеликими правками (з ортелієвської карти без змін перейшло політико-адміністративне розмежування території).
1595 р. Вацлав Гродецький, Андрій Пограбка, Абрагам Ортеліус. Карта “Poloniae Lituaniaeque descriptio. Auctore Wenceslao Godreccio; et correctore Andrea Pograbio Pilsnensi” (Польща, Литва). Карта неодноразово перевидавалася (1598, 1601, 1602, 1603, 1606, 1608, 1609, 1655 рр. і т. д.). Ортеліївський варіант карти Польщі В. Гродецького та А. Пограбки з 1598 р. по 1645 р. виходив 15 разів. Українські історико-географічні землі представлені Малою Руссю (Minor Russia) – Західна Україна, Поділлям (Podolia) та Волинню.
1597 р. у м. Кельні опубліковано карту Вацлава Гродецького Королівства Польщі, яка більшою мірою повторює карти, видані у 1570 і 1592 рр.
1603 р. Вацлав Гродецький, Андрій Пограбка, Абрагам Ортеліус. Карта “Опис Польщі й Литви” (Антверпен, Нідерланди).
На карті охоплено територію від Балтійського моря на півночі до гирла Дніпра на півдні, від Одеру на заході до Дніпра на сході [Вавричин М. Г. Матеріали до історії картографії України у ХVІ ст. 1975]. На карті позначені кордони Польщі, воєводства пофарбовані різними кольорами. У тій частині карти, що охоплює українські етнічні землі, показано: Русь (Russia Pars), Волинь (Volhinia), Поділля (Podolia, pecope opima – Поділля, багате на худобу, (лат.), Кодима (Codima folitudo uafissima – Кодима, безлюдна, спустошена (лат.)). Показано густу мережу населених пунктів на Русі, Волині та частині Поділля.
Місто Снятин (Snatyn), як і на карті Вацлава Гродецького (1570) позначене у складі Молдавії (Moldaviae Pars). Позначено прикарпатські містечка: Коломия (Colonia), Галич (Halycz), Рогатин (Rohatina), Долина (Dolina), Тисмениця (Tysmiecnice), Жуків (Zukov) та ін.
Незмінним на всіх вищезазначених картах Польщі В. Ґродецького й А. Поґрабки в доопрацюванні А. Ортелія було відображення політичного й адміністративного устрою, підписів держав, державних утворень, адміністративних одиниць та історико-географічних земель. На картах подаються одні й ті ж назви державних утворень і земель. На території власне Польщі подано назви «POLONIA MAIOR» («Велика Польща») і «POLONIA MINOR» («Мала Польща»). На території сучасних Литви та Білорусі розміщено підпис «MAGNUS DVCATUS LITVANIAE» («Велике князівство Литовське»). На українських землях вказано назви «RVSSIA» («Русь»), «VOLHINIA» («Волинь») та «PODOLIA» («Поділля»). Тобто розміщення підписів Польщі та Великого князівства Литовського не поширювалось на українські землі [Р. Сосса. ПЕРШІ КАРТИ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ З ПОЛІТИКО-АДМІНІСТРАТИВНИМ ПОДІЛОМ. 2019].
Ортеліївські карти В. Ґродецького публікувались, починаючи з 1570 року. Унаслідок Люблінської унії 1569 р., коли Корона Польська та Велике князівство Литовське об’єдналися в одну державу Річ Посполита, значна частина українських земель відійшла від Литви до Польського королівства (Волинське, Київське та Брацлавське воєводства). Зазначимо, що Литва довгий час не погоджувалась з включенням Підляського, Волинського, Брацлавського та Київського воєводств до складу Польщі. Адміністративний кордон між Великим князівством Литовським і Волинським воєводством Польщі офіційно був встановлений лише в 1638 р. З великими труднощами встановлювали адміністративний кордон між Київським і Мінським воєводствами [Р. Сосса. ПЕРШІ КАРТИ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ З ПОЛІТИКО-АДМІНІСТРАТИВНИМ ПОДІЛОМ. 2019].
На карті територію Брацлавського воєводства (без позначення меж) включено до складу Подільського воєводства, а Київське воєводство (теж без зазначення меж) залишено у складі Великого князівства Литовського. Белзьке воєводство, яке існувало вже довгий час, взагалі не виділено. Тобто автор (а це, очевидно, були правки А. Ортелія) вніс зміни на карті щодо переходу під юрисдикцію Польщі Волині та Брацлавщини, проте з незрозумілих причин Київщину залишив у складі Литви. На схід від Дніпра вузькою смугою до рамки карти показано територію Великого князівства Литовського. При компонуванні оригінальної карти В. Ґродецький виходив з конфігурації і територіальних меж Польщі до Люблінської унії, тому для показу території Польського королівства після 1569 року потрібно було розширити рамки картина схід. Схематичність картографічного зображення географічної ситуації (насамперед нерівномірне простягання окремих територій у напрямках «північ-південь» і «захід-схід», зображення русла Дніпра на території України майже прямою лінією з півночі на південь) та дуже узагальнене відтворення державних кордонів і адміністративних меж унеможливлюють докладний аналіз відображеного на карті адміністративно-територіального поділу. Зазначимо лише неправомірне зображення Подільського воєводства у межиріччі Дністра («Niester (Nijester) fl. (flu.)»; «Ptol[emaeus] Tyras») і Південного Бугу («Bog fluvius»; до ХVІІІ ст. ріка мала українську назву «Бог») на півдні до Чорного моря (південніше річки Савранка пролягали володіння Османської імперії), а також занадто велике простягання на північ територій Руського та Волинського воєводств [Р. Сосса. ПЕРШІ КАРТИ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ З ПОЛІТИКО-АДМІНІСТРАТИВНИМ ПОДІЛОМ. 2019].
Слід зазначити, що для відображення державних кордонів і адміністративних меж використано один умовний лінійний знак – пунктирна лінія з крапок на карті В. Ґродецького і пунктирна лінія з маленьких трикутничків, які з першого погляду сприймаються як крапки, на карті А. Поґрабки. На ортеліївських картах, на відміну від карти В. Ґродецького 1562 р., умовне позначення кордонів і меж подано вздовж річок, що дозволяє уникнути можливих різних трактувань показаного розмежування. Однак у випадку проходження державного кордону по вершинам гір лінійний умовний знак, як і Б. Ваповського, не зображено [Р. Сосса. ПЕРШІ КАРТИ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ З ПОЛІТИКО-АДМІНІСТРАТИВНИМ ПОДІЛОМ. 2019].
Висновки. Території політико-адміністративних одиниць, як правило, на більшості примірників видрукуваних карт розфарбовано вручну. Для посилення читаності розмежування вздовж лінійного знака у внутрішню сторону нанесено кольоровий кант (відповідно до фону території) кордону чи межі.
Хоча карти видавали тоді здебільшого на окремі держави чи їх регіони, проте достовірне зображення державних кордонів і адміністративних меж не відносилось до першочергових завдань при їх укладанні. Для позначення державних кордонів і адміністративних меж на них використовували однаковий умовний знак. Враховуючи дрібниймасштаб створюваних карт, відсутність належних графічних матеріалів-першоджерел, тогочасний рівень техніки укладання, оформлення та видання карт, зображення політико-адміністративного розмежування територій було доволі схематичним. Тому такі твори не можуть бути використані як повноцінні картографічні джерела при укладанні карт історичної тематики [Р. Сосса. ПЕРШІ КАРТИ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ З ПОЛІТИКО-АДМІНІСТРАТИВНИМ ПОДІЛОМ. 2019].
*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020. 640 с.
*Байцар Андрій. УКРАЇНА ТА УКРАЇНЦІ НА ЄВРОПЕЙСЬКИХ ЕТНОГРАФІЧНИХ КАРТАХ. Монографія. Львів: ЗУКЦ, 2022. 328 с.
*Байцар Андрій. (у співавторстві). Сучасні напрямки розвитку географії України: монографія / [за заг. редакцією проф. Лозинського Р. М. Львів, 2022. 367 с.
Немає коментарів:
Дописати коментар