Гілея – у перекладі з грецької, – ліс. Гілея – згадуваний Геродотом гігантський плавневий лісовий масив у Скіфії, що тягнувся долиною Борисфену (Дніпра) від Хортиці й до Кінбурнської коси. В уявленні древніх греків це була напівказкова країна, заселена не лише численними звірами й птахами, але й лісовиками, мавками, німфами, русалками, водяниками. Гілея шанована скіфами як священний гай.
Сакральна скіфська земля Гілея спочатку перетворилася на знаменитий Козацький Великий Луг, оспіваний у легендах та оповідях українського народу. Потім ця земля почала називатися Дніпровські плавні, а незабаром (після будівництва Каховської ГЕС) майже зовсім зникла з географічних карт. Після підриву московитами в ході російсько - української війни Каховської ГЕС, 6 червня 2023 року, територія Великого Лугу, що в період з 1958 по 2023 рік була залита водами штучного Каховського моря, відкрилася огляду.
У Гілеї знаходилося святилище Матері Богів, що ототожнювалося з Гекатою (Геката (дав.-гр. Εκάτη) — у грецькій міфології хтонічна богиня кордонів, роздоріжжя, чаклунства і привидів.). За однією з легенд, у Гілеї мешкала істота з туловищем жінки та хвостом змії. Від любовного зв'язку цієї жінки з Гераклом походять скіфи, гелони та агафірси.
Скіфська Гілея була густим лісовим масивом, насиченим болотяною рослинністю, луками та перелісками. Місцями траплялися піщані кучугури та відкриті ділянки білого піску.
Цит. Тараса Дишканта (FB, 2023): «Гілею, я знайшов давніше, переглядаючи сучасну геологію Дніпра. Дніпро мало свою дельту, та щей Каркінітський рукав, який починався біля Нової Каховки і впадав у Каркінітську затоку, біля нинішнього міста Каланчак. Весь правий берег ріки Каркініт і була та Гілея (дельтова), яка живилась водами Дніпра (Т. Дишкант «Географія» Клавдія Птолемея: карта України». Львів Сполом. 2009, с. 22) . При впадінні р. Каркініта в Каркінітську затоку, тут має бути найдавніше античне місто на наших землях - Каркінітида, яке покищо незнайдене (Т. Дишкант «Скіфська спадщина». Львів. Сполом. 2007, с. 45).
Ріка «Пантікап» найбільш відповідає нині - ріка Інгулець за географічними даними. Місто-столиця в Керченській притоці - Пантікапей був вже відомий на той час, і щоби заплутати, своїх читачів, Геродот вдався до перекручень із назвою ріки, ніхто ріки Пантікап у Скіфії-Сарматії більше незгадує !? Очевидно, що Геродот перекрутив так інформацію про Скіфію, щоби з його даних було неможливо відтворити її карту... На цю ж тему ще можна переглянути мою книжечку: «Фальсифікація Скіфської історії Геродотом». Львів. Сполом. 2011 р.
Каркінітську Гілею, можна вважати «Нижньою» по відношенню до течії Дніпра, а пізніший козацький Великий Луг - Верхня Гілея!»
Утворення Дніпровських плавнів вчені відносять до періоду останнього зледеніння (20-25 тисяч років тому), коли Чорне море було відокремленим басейном і рівень води в ньому був на 30-40 м нижчим від сучасного. В цей час річкою Дніпром і була вирита та велика улоговина, яку посідали плавні — завглибшки понад 100 метрів, завдовжки понад 100 кілометрів і завширшки до 20-25 кілометрів. Гірські породи Дніпровських плавнів — алювіальні (річкові) відкладення, що підстилалися кристалічними давніми докембрійськими породами.
Під час зміщення літосферних плит у 7562 р. до н. е. Середземне море зачерпнуло багато солоної океанічної води. У той час Чорне море було невеликим прісноводним озером. Коли ж пішло інтенсивне танення європейських льодовиків, то рівень води в Середземному морі зріс ще більше. Приблизно у 5600 р. до н. е. води Середземного моря прорвалися через Босфор і хлинули в Понтійське озеро (Чорне море). Відбулося стрімке утворення протоки між Середземним та Чорним морями, тобто фактично прорив води, і улоговина Чорного моря, на дні якої було невелике прісне озеро раптово заповнилася солоною морською водою. Берега тодішнього озера були принаймні на 140 метрів нижчими, ніж тепер має Чорне море. Вони також виявили суцільний однорідний шар мулу, який вказував на потоп.Ця грандіозна подія описана в книжці Вільяма Раяна i Волтера Пітмана «Ноєв потоп: нові наукові відкриття про подію, що змінила історію», яка вийшла в 1999 році.
Цю геологічну катастрофу спровокувало інтенсивне танення льодовика і збільшення рівня Середземного моря. До катастрофи Мармурове море являло собою стічне озеро, а Босфору взагалі не існувало. Коли ж відбувся прорив, утворився величезний водоспад, який щоденно скидав до 42 км³ води (у 200 разів більше від обсягів скидання води у Ніагарському водоспаді). Цей так званий "Босфорський водоспад" скидав воду протягом року, допоки рівень Чорного та Середземного морів не зрівнявся.
Ця
велика катастрофа викликала небувалу в історії міграцію людей. Автори
зробили археологічні, генетичні і лінгвістичні дослідження і показали
людські переселення з прибережжя Чорного моря в усі напрямки світу,
включаючи Палестину і Месопотамію. Люди пішли до західної Європи,
центральної Азії, Китаю, Єгипту і Персидської затоки. Автори вказують,
що “Чорноморські люди” і були тими загадковими протошумерами, що
розвинули знамениту цивілізацію в Месопотамії.
За останні 10 тисяч років найкращим у Європі за кліматичними умовами був період між 4 700 і 3500 рр. до н. е. Починаючи з 3 500 р. до н. е. клімат почав псуватися: почастішали повені, заболотилися грунти, знизилася температура. Найбільшого похолодання він досягнув у період між 3 199 і 3 150 роками до н. е.
Холодний і сухий клімат, що встановився на рубежі IV-III тисячоліть до н.е. спричинив появу у степах Східної Європи нової форми господарства - відгінного кочового скотарства. Перехід місцевих землеробсько-скотарських племен до кочового скотарства був обумовлений, крім кліматичних чинників, також технологічними причинами: у цілинних степах, за винятком річкових долин, неможливо було обробляти землю до появи залізних землеробських знарядь.
Нові значні коливання клімату відбулися після 1 500 року до н. е. Клімат знову став теплішим та вологішим, що призвело до різкого зменшення площі степової зони, яка досягла історичного мінімуму і охоплювала лише крайні південні території, тоді як весь Південь України розташовувався у зоні лісостепу. Зона лісів також значно розширилася на південь і простягалася до сучасної Черкаської області включно.
Наприкінці епохи бронзи, починаючи із останньої чверті II тис. до н. е., клімат став значно сухішим: так, у Х ст. до н. е. рівень Дніпра був найнижчим за весь період його існування. У таких умовах хліборобство у степовій зоні стає неможливим і землеробські культури занепадають.
У І тис. у лісостеповій зоні було багато лісів, особливо в Галичині і на Поділлі, де вони займали більшу половину території. Ліси покривали береги річок і балок: так, береги Дніпра аж до його гирла, до Олешківських пісків, були порослі лісами, вони також росли на берегах Самари, Орелі та Росі. На Правобережжі суцільні лісові масиви простягалися від Дністра до середньої течії Південного Бугу і Росі. На порубіжжі зі степом були великі лісові масиви: Лебедин ліс, Мотрин ліс, Чорний ліс. На Лівобережжі ліси займали набагато меншу площу і чергувалися із великими ділянками степу, однак і тут вздовж Сули і Терну росли великі ліси - Куренівський, Козельський і Гранівський, а вздовж Бетиці і Любані - Чорний Гнилицький. Великі суцільні ділянки лісу були також на берегах Ворскли та її приток: Мерли, Коломаку, Боромлі.
Подорожуючи по Скіфії, Геродот відвідав Гілею, піднявшись по Дніпру від його гирла і до самих порогів. Згадка про це знайдена в одній з епіграфічних пам’яток під час розкопок давньогрецької колонії Ольвії, яка існувала в Нижньому Побужжі з VI ст. до н.е. За часів «батька історії» уздовж берегів Борисфену тягнулися численні пасовища, а найвищі і соковитіші трави колисалися вітрами на просторах Великого Лугу, що здавалися нескінченним [Інформаційний портал Lytsar.club].
По скіфській священній Гілеї блукали стада зубрів і диких коней. У її глухих куточках будували свої дамби невтомні річкові трудівники бобри, гніздилися горді орлани-білохвости, чаплі, пелікани та безліч інших птахів. Дніпровська вода була прозорою і приємною на смак. Головну річку Скіфії живили сотні річок і річечок, в плавнях було багато островів, озер і боліт. У Борисфені водилися стерлядь, білуга, осетр, величезні соми і щуки, окунь, тараня, скумбрія, камбала, в’язь, судак та безліч іншої риби. У його гирлі сама по собі осідала сіль. Ймовірно, під враженням від своєї подорожі Геродот відзначав: «Це – єдина річка, крім Нілу, витоків якої я не можу вказати (як, здається, і ніхто з еллінів)» [Інформаційний портал Lytsar.club].
Вплив людини на природу лісостепу став відчутним уже у часи Київської Русі.
Гійом Левассер де Боплан (XVII ст.) відзначав, що на вододілах зустрічалися ліси вишневих дерев, «Хоч і невеликі, але густі, завдовжки іноді з півмилі і 200—300 кроків завширшки». Стиглі дикі вишні, за його словами були не менш смачними, ніж садові. У XVIII сторіччі автор книги «Історія про Козаків Запорозьких» князь Мишецький, серед рослин Дніпровських плавнів згадував дикий виноград, дику яблуню, дикий чай, шавлію, дуб, сосну, гордове і таволжане дерево. Історик Аполлінарій Скальковський (1808—1898) надає великий список рослин Дніпровських плавнів. Серед них — дика яблуня, дика груша, хміль, дика вишня, декілька різновидів верб, осика, глід, дикий виноград («дрібний кислий»), терен колючий. Серед трав, які росли берегами річок, він виокремлює: пирій, полин, кропиву, лободу (лебеду), гірчицю, цикорій; серед квітів — волошки, ромашки, гвоздичку; серед ягід — полуницю, суницю.
На деяких ділянках Гілеї утворилася пустеля (Олешківські піски). Окремі гайки залишилися на Кінбурнській косі, поблизу Парутиного та Олешків.
Загибель Гілеї почалася з притиснення всього південноукраїнського степу, коли замість традиційного і прибуткового в цих краях скотарства, особливо вівчарства, бездумно впроваджувалося хліборобство в неприпустимих масштабах. Казковий край, густо населений абсолютно реальними лосями та козулями, оленями й кабанами, лисицями й ондатрами, борсуками та видрами, куницями й хохулями, дикими котами та тарпанами, сомами й щуками, осетрами та севрюгами, судаками й лящами, вуграми, покірно чекав своєї долі [Інформаційний портал Lytsar.club].
Тисячі озер, проток, стариць, струмків, островів, кіс, заток, лиманів, а серед них величаво котив свої води Дніпро-Славутич. Паралельно Дніпру, дотримуючись лівобережжя, бігла на південь річка Кінська. Яскраво-блакитну до синяви воду Кінської неможливо було сплутати з Дніпровською – жовтувато-блакитною. І навіть після, на всьому шляху крізь Гілею, коли Кінська кілька разів виходила з нього, на час з’єднувалися тільки русла двох річок, але не їхні води. Яскраво-блакитна смуга ніколи не змішувалася з жовтувато-блакитною. Грань між ними простежувалася чітко. Хіба це не диво! Зберігала Кінська свою течію і колір води до самого впадіння в Дніпровський лиман [Інформаційний портал Lytsar.club].
Гілея на старовинних картах
Абрагам Ортеліус (Abraham Ortelius; 1527 —1598), фламандський географ та картограф – творець першого географічного атласу в сучасному розумінні “Theatrum Orbis Terrarum” (1570). 1579 р. Карта “Pontus Euxinus. Aequor Iasonio pulsatum remgie primum ...” опублікована в атласі “Theatrum Orbis Terrarum” й неодноразово перевидавалася. Відомі видання 1590, 1601, 1612, 1624 рр. Текст – латинська мова. Українські землі позначені як Scytyae sive Sarmatiae ae Europaea Pars, Кубань та Кавказ – Sarmatiae ae Asia Ticae Pars. На карті позначені ранньоісторичні руські племена: анти, карти, бастарни, роксолани. В пониззі Борисфену позначено Гілею.
ДЖЕРЕЛА
Щодра Ольга Історична географія України від найдавніших часів до кінця XVIII століття: навчальний посібник. — Львів, 2016.
Фото з https://photographers.ua/photo/dniprovski-plavni-895165/
Дякую п. Андрію за працю про Гілею !!!
ВідповістиВидалити