З історії. В латинських, західноєвропейських джерелах “Русь” мала декілька назв, що відрізнялись своїм написанням: “Ruthenia” (Рутенія), “Russia”, “Rusia”, “Rosia”, “Rossia”, “Ruscia”, “Roxolania” (Роксоланія). Латинська назва Русі – “Рутенія” не використовувалась стосовно Північно-Східної Русі (Московії), а вживалась до українських етнічних земель та частково білоруських.
Назва «Руссія» (Russia) блукає географічними картами XII – поч. XVІІІ ст. від Карпат до Білого моря.
Західноєвропейська картографія лише у ХІІ ст. “прописує” Русь на карті світу. Назва стосувалася переважно Середнього Придніпров'я. З часом назва “Русь” починає приживатися по периферії – на заході, а потім на півночі. З'являється вона, в цей період, лише на північноєвропейських картах – в Англії, Ісландії та Нижній Саксонії. На картах XII-XIV ст. містяться форми терміну “Русія” (Русь) з одною літерою і з двома літерами “с” (“Rusia”, “Rucia”, “Russia”). Форма з двома літерами “с” у грецьких текстах зустрічається лише з XIV ст.
У XII-XIV ст. назва «Русь» появляється на картах у різних транскрипціях. Уперше напис «Русь» («ар-Русіййа») з’явився на картах світу (1154, 1192 рр.) арабського географа Мухаммеда аль-Ідрісі (1099-1164), який працював на Сіцілії при дворі норманського короля Рожера ІІ. З кінця ХІІ-ХІІІ ст. ця назва з’являється на картах так званої християнської картографії: у формі «Russia» – Карта світу 1190 р. (Гоноріус Аугустодуненсіс (Гонорій Августодунський); «Russia» – Солійська карта (відома ще як “карта Генріха Майнцського”; кін. ХІІ-поч. ХІІІ ст.); «Rusia» – Ісландська карта (сер. ХІІІ ст.); «Russia» – карта Джона Уоллінґфордського (сер. ХІІІ ст.); «Rucia regio» («Країна Русь») – Ебсторфська карта (ХІІІ ст.); «Rusia» – Герефордська карта (бл. 1300 р.).
Топонім Rossia (українські землі) міститься на ряді карт XIV-XV століть, зокрема в Каталонському атласі (1375).
Для західноєвропейських картографів властивою є наявність двох Русей (Галицької та Новгородської) та окремої від них Московії.
Що цікаво, що назва “Rossia” міститься і на карті Британських островів 1546 р. Георга Лілі.
Для географа чи історика існує суттєва проблема: як перекладати одне й те саме слово у французькій, німецькій, англійській чи будь-якій іншій європейській мові, яке позначає і Русь (в розумінні середньовічної держави Київської Русі чи українських земель в складі Польського королівства чи Великого князівства Литовського) і Росію тобто Московію (в сенсі російської держави)? Для регіонів які знаходяться в Західній Європі й мають таку ж саму назву “Русь”, тут ми просто подавали транслітерацію (Русія, Руссія). Якщо на карті існує у якійсь формі “Московія” паралельно із “Руссія”, “Россія”, то “Руссію” чи “Россію” ми тлумачимо як “Русь”, без обов'язкової прив'язки до Московської держави. Якщо ж “Московія” зникає, і залишається лише “Руссія” або “Россія” з прив'язкою до Російської держави, то ми перекладаємо як “Росія”.
Перші відомі карти не містять зображень жодних політичних кордонів і адміністративних меж. На цих картах спочатку показували просторове розселення народів у вигляді підпису їх назви на відповідній території. Так, на відомій римській дорожній Певтінґеровій карті (Tabula Peutingeriana; ІV ст.) у периферійних місцях розміщені підписи назв сусідніх народів, серед яких значаться венеди-сармати, що їх прийнято вважати предками слов’ян. Локалізацію розселення праслов’янських і слов’янських народів, що населяли українські землі, відображено на численних ранньосередньовічних картах – продуктах християнської та ісламської картографії. Інформація про ці народи є також у текстових матеріалах до окремих карт [Чекин Л.С. Картография христианского средневековья VIII-XIII вв.: тексты, пер., коммент. – М.: Изд. фирма «Восточная литература»; РАН, 1999. – 366 с.; Крюков В.Г. Ал-Ху варізмі про «Сарматію – землю бурджанів» та сусідні з нею «країни»: монографія. – Луганськ: Вид-во ДЗ «ЛНУ імені Тараса Шевченка», 2009. – 540 с.].
З праці Миколи Кузанського (1460 р.) у європейський обіг географічних назв входять назви Поділля (Podolia) щодо Центральної України та Русь (Russia) щодо Західної.
Карти 1507 р. Бернарда Ваповського, 1513 р. Мартіна Вальдземюллера та 1522 р. Лоренца Фріза - перші друковані карти із назвами «РУСЬ» (Україна), «Польща» та «Литва» у заголовку. Це також одні з перших джерел, де західноукраїнські землі позначені як «Русь» (Russia). Карта 1507 р. Бернарда Ваповського - «Tabula Moderna Polonie, Ungarie, Boemie, Germanie, Russie, Lithuanie» (Сучасна карта Польщі, Угорщини, Богемії, Німеччини, Русі, Литви).
Перша карта з регіональними назвами українських земель - це карта 1540 р. Себастьяна Мюнстера “POLONIA ET VNGARIA XV NOVA TABVLA” (Нова карта Польщі та Угорщини). На ній чи не вперше присутні регіональні назви українських земель: Rvssia (Русь; між р. Західний Буг та р. Сян; назву «Русь» вжито один раз на території Руського воєводства.) зі Львовом (Leopol), Podolіa (Поділля), Volhinia (Волинь), Pokutze (Покуття), Codimia (Кодимія), Bessarabia (Бессарабія), Tartaria minor (Мала Татарія), Tartaria Przecopen[sis] (Перекопська Татарія) (останні дві території належать до Північного Причорномор’я і Кримського півострова). Показано сусідів українських історико-географічних регіонів – Молдову (Mvldavia), Трансільванію (Transilvania), Волощину (Valachia) та ін.
Джованні Маттео Контаріні. Планісфера Контаріні.
Джованні Маттео Контаріні (Giovanni Matteo Contarini; помер у 1507 році) — італійський картограф зі знатного венеціанського роду Контаріні. Контаріні склав знамениту карту світу, яку вигравірув у Флоренції Франческо Росселлі.
Карту було видано у Флоренції й Венеції в 1506 р. Планісфера Контаріні є найстарішою друкованою картою, що зображує деяку частину Американського континенту. Єдина відома копія, що збереглася, знаходиться в Британській бібліотеці.
1507 року вийшла аналогічна карта Йоханнеса Рюйша (Johannes Ruysch; 1460-1533; німецький картограф й астроном нідерландського походження). 1924 року сер Джон Абрахам Якоб де Вільєрс опублікував факсимільне видання карти Контаріні.
1506 р. Планісфера Контаріні — перша друкована карта світу, де зафіксований Новий світ..
Планісфера Контаріні була намальована Джованні Маттео Контаріні і вигравійована на міді у Флоренції Франческо Росселлі. Карту було видано у Флоренції і Венеції в 1506 році. Єдина вціліла копія карти, знайдена в 1922 році, зараз знаходиться у Британській бібліотеці.
Хоча й існували карти, складені за результатами морських експедицій, такі як карта Хуана де ла Коса (1500) і планісфера Кантіно (близько 1502), інформація з цих карт ретельно приховувалася державою і трималася в найсуворішому секреті. Було зроблено обмежену кількість копій.
Карта фіксує відкриття Христофора Колумба та ін. У попередні роки було здійснено безліч географічних відкриттів:
· Бартоломеу Діаш обігнув Африку з півдня і вийшов в Індійський океан (1487);
· Христофор Колумб почав дослідження Карибського моря і Південної Америки (1492-93, 1493-94, 1498, 1502-04);
· Джон Кабот відкрив острів Ньюфаундленд (1497);
· Васко да Гама здійснив першу подорож з Європи в Індію (1499);
· Амеріго Веспуччі здійснив ряд подорожей в Карибське море і Південну Америку (1499, 1501-02).
У планісфері використовується правильна конічна проєкція, де паралелями є концентричні круги, а меридіанами — лінії, що починаються на Північному полюсі.
На карті Контаріні, сполучені Гренландія і Ньюфаундленд формують північно-східну частину азійського континенту; американського континенту там немає. У кінці карти записано легенду: «Ця земля була відкрита мореплавцями для короля Португалії», без сумніву, Мігелем і Гашпаром Кортиріалами. Згадок щодо подорожі Джона Кабота в легенді немає.
На карті також є Куба та Іспаньола; Куба відокремлена від Сіпанго (назва, дана Японії Марко Поло) вузькою морською протокою, а Японія (Сіпанго) своєю чергою відокремлена від Катаю. Напис поряд з Сіпанго вказує: «Цей острів знаходиться за 1500 миль на схід від узбережжя Магри. На нім є багато золота, але його не так просто здобути. Там живуть ідолопоклонники» — ймовірно, автор посилається на інформацію, надану Марко Поло.
Південна Америка показана як окремий континент, розташований на південному сході Азії.
Але і вона описує світ відповідно до ідей К. Птолемея. Українські землі – Русь (RVSSIA).
*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020. 640 с.
*Байцар Андрій. УКРАЇНА ТА УКРАЇНЦІ НА ЄВРОПЕЙСЬКИХ ЕТНОГРАФІЧНИХ КАРТАХ. Монографія. Львів: ЗУКЦ, 2022. 328 с.
*Байцар Андрій. НАЗВИ УКРАЇНИ АБО ЇЇ ЧАСТИН НА ГЕОГРАФІЧНИХ КАРТАХ (XII–XIX ст.) / Сучасні напрямки розвитку географії України: монографія / [за заг. редакцією проф. Лозинського Р. М. Львів, 2022. С. 29-91.
*Байцар Андрій. ГЕОГРАФІЯ ТА КАРТОГРАФІЯ УКРАЇНСЬКИХ ІСТОРИКО-ГЕОГРАФІЧНИХ ЗЕМЕЛЬ (XII ст. – поч. XX ст.). Монографія. Львів-Винники, 2023. 295 с.
*Байцар Андрій. ІСТОРИЧНА КАРТОГРАФІЯ. УКРАЇНА НА КАРТАХ МОСКОВІЇ (XV–XVII ст.) ТА ТАРТАРІЇ (XIII–XIX ст.). Монографія. Львів-Винники, 2025. – 290 с.
Немає коментарів:
Дописати коментар