Український Крим. Унікальна долина Мар’ям Дере

Мар’ям-Дере - долина, балка в околицях Бахчисараю, простягається на понад 2 км з південного сходу на північний захід, обмежена з двох боків стрімкими скелями гір Бурунчак і Діви Марії; ширина її коливається від 150 до 300 м. Кілька століть тому тут існувало грецьке селище Маріам, Маріум, Мар’їно, Маріям, Маріамполь, Маріямпіль, Маріанополь. У різних джерелах є вищеназвані варіанти назви одного й того ж селища у конкретній ущелині, що в перекладі означає селище Божої Матері Марії. Поселення Маріамполь проіснувало з VIII ст. до 1779 р. Його мешканців за наказом імператриці Катерини II переселили 1778 р. до Приазов’я, де заснували поселення, що нині відоме як місто Маріуполь. Номінально долина розділена на три частини: перша (поблизу входу в ущелину з боку Бахчисарая) належить до Успенського чоловічого монастиря і названа в честь Богородиці; друга, у середній частині поблизу пішохідної стежки до Чуфут-Кале, криє в собі дервішське поховання (азіз Гази-Мансур); третя, що слугує місцем останнього земного притулку караїмів, відома під назвою Йософатової долини. Тому Мар'ям-Дере іноді називають «Малим Ієрусалимом». Тут, як і у Єрусалимі, на невеликому просторі з-давна сусідять святині трьох релігій: християнства, ісламу та іудаїзму (караїзму).

І печерний монастир, і великий караїмський некрополь з тисячами різьблених надгробків донині приваблюють чимало відвідувачів: і віруючих, і туристів. 

Мабуть в Успенському православному монастирі, або біля нього, лежать останки Гетьмана Війська Запорозького Михайло Дорошенко й колишнього Гетьмана Олифера Голуба (обидва сподвижники Гетьмана Петра Сагайдачного) які загинули 31 травня 1628 р., під Бахчисараєм на переправі через ріку Альма в бою з буджацькими й турецькими військами (в цей час козаки були союзниками кримських татар).

Початок долини Мар’ям-Дере. Салачик. Історичний мусульманський комплекс. https://www.risk.ru/blog/208071

Долина Мар’ям-Дере. https://www.risk.ru/blog/208071

Успенський чоловічий монастир в долині Мар’ям-Дере. https://www.risk.ru/blog/208071

Азіз Гази-Мансур - мусульманська святиня, яку важко назвати популярною пам'яткою, хоча і лежить вона на жвавій туристичній стежці. Цьому пам'ятнику пощастило набагато менше, ніж сусіднім, оскільки тут не збереглося практично нічого, що могло б зацікавити туристів. Пройшовши в білу арку воріт, мандрівник вийде по земляних сходах вгору до рівного майданчика під густим наметом лісу. Місцями він вимощений широкими кам'яними плитами з вапняку. Там і тут серед заростей видніються лежачі в безладді тесані камені (надгробки з арабськими написами). На цьому старовинному кладовищі збереглися середньовічні надгробки з XV ст. Деякі надгробки розбиті, і їх залишки притулені до дерев. На дальньому кінці майданчика височить критий колодязь сучасної споруди. Це все, що можна побачити на азізі Гази-Мансура зараз. Серед мусульман Криму широко побутував звичай шанування «азізів» - місць, де були поховані мусульманські подвижники і святі. Цікаве кладовище ще і тим, що колись на його місці знаходилося текіє дервішів - монастир мусульманських ченців, пов'язаних з мусульманською громадою Чуфут-Кале. За переказами, текіє побудував Менглі-Гірей на тому місці, де було вбито і поховано три дервіша: Гази Мансур, Ших Халім і Ших Рамаза. Про особу Гази Мансура цікаві відомості повідомляє Евлія Челебі «Знаходиться там велика гробниця шейха Мансура з Медини. Це був один з благородних товаришів пана Пророка ... Богобоязливий шейх Мансур помер потім під час битви за цей замок Гевхекерман (Чуфут-Кале) і залишився похованим ... Чудова споруда, в якій він похований, привертає великі натовпи паломників.

Йосафатова долина. Площа близько 5 га. Давніша назва – Балта Тіймез (з караїм. – Сокира не торкнеться). Некрополь є священним для караїмів близько  2 тис. р., зберігає сліди колишніх вірувань, традицій і обрядів. До 1930-х рр. утримувався за рахунок громади. Після націоналізації перейшов у розпорядження Бахчисарайського музею (нині Бахчисарай. істор.-культур. заповідник). Поховання спрямов. з Пн. на Пд. Серед близько  10 тис. пам’ятників приблизно 7 тис. знаходяться на поверхні. Осн. матеріал – місцевий вапняк; є також надгробки з привізного мармуру, лабрадориту, габро, граніту, діориту. Найчастіше зустрічаються надгробки типу егер-таш (сідло), евчік-таш (будиночок), плита, йолджі-таш (безмогильний вертикальний – померлому на чужині). Бл. 6 % надгробків – з орнаментами; давні знаки (кола, зірки, багатогранники, розетки) відігравали роль оберегів і відображали світогляд народу. Більшість епітафій написані давньобіблейською (арамейською), рідше тюркською, караїмською та російською мовами; у них зазначені ім’я, сином (дочкою) кого був, дата смерті, евлогія, іноді – місце проживання, заняття, прізвисько. Дати поховань коливаються від 1 до 20 ст.

ЛІТЕРАТУРА

Байцар Андрій. Крим. Нариси історичної, природничої і суспільної географії: навч. посіб. / А. Л. Байцар; Львів. нац. ун-т імені І. Франка. — Львів. : Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2007. — 224 с.

Байцар Андрій. Географія Криму : навч.-метод. посібник / А. Л. Байцар. - Львів : ЛНУ імені Івана Франка, 2017. - 358 с.