З історичної географії Криму. Християнство в Криму

Перші християни в Херсонесі і на Боспорі з’явилися на початку нашої ери. За історичними джерелами, в Крим з проповідною місією прибув апостол Андрій Первозванний. Андрія Первозванного вважають першим благовісником Євангелія Христового на землях України. Коли після зішестя Святого Духа апостоли кидали жереб, вирішуючи, куди кому йти проповідувати Христову віру, йому випала Скіфія, тобто землі сучасної України. Про благовіст апостола свідчать такі давні християнські письменники, як Іполіт Римський (III ст.), церковний історик Євсевій Кесарійський (IV ст.) та ін. У стародавньому літописі «Повість минулих літ» описано подорож Андрія Первозванного українськими землями. У Криму він відвідав Боспор, Феодосію, Сугдею, Херсонес.

У І ст. у Херсонес заслали четвертого Папу Римського Климента. Тут, за наказом переслідувача християнства імператора Траяна, його було втоплено з якорем на шиї за успішні проповіді серед міського населення.

Константин І Великий 313 р. надав християнству статус державної релігії Римської імперії. У цей період Риму належали колишні грецькі поселення Боспорського царства і Херсонес. Решту території Криму захопило в III ст. плем’я готів. Християнські місіонери вели серед готів доволі успішну місіонерську діяльність. Після легалізації християнства на території Криму виникли три єпархії - Боспорська (з центром у Пантікапеї, сучасне м. Керч), Херсонеська і Готська. Боспорський і Готський єпископи брали участь у Нікейському соборі 325 р. Єпископ Херсонеса Еферія підписав акти Константинопольського собору 381 р. Наприкінці IV ст. після розпаду імперії на Західну і Східну, Крим опинився у сфері інтересів Константинополя.

У IV ст. на теренах України відомі Скіфська, Готська, Херсонеська (Корсунська), Боспорська єпархії.

Скіфська єпархія (IV ст.) існувала до IX ст. включно. Центром було м. Томи (Фракія). Під управлінням єпархії перебували землі так званої Малої або Давньої Скіфії. Глава єпархії був учасником Першого Вселенського собору 325 р.

У IV ст. в Криму виникла самостійна Готська (Готфська) єпархія. Учасником Константинопольського собору 381 р. був готський єпископ Ульфіля, який переклав Святе Письмо готською мовою. У той час Готська держава займала терени Північного Причорномор’я.

Відома Херсонська (Корсунська) єпархія з центром у Херсонесі (м. Севастополь). Єпархія виникла у Херсонесі Таврійському за царювання імператора Діоклетіана після прибуття 310 р. в Тавроскіфію від Єрусалимського патріарха Гермона місіонерів - єпископів Василія і Єфрема. Існувала до XV ст. включно.

Християнство розвивалося й у Боспорській державі. На Нікейському соборі 325 р. був присутній єпископ Теофіл з Боспору. Об’єднання християнських громад у Боспорську єпархію відкриває новий період християнізації Криму. Однак тривалий час ця єпархія залишалася нечисленною і слабкою організацією на далекій окраїні греко-римського світу. Християнізація у цей період відбувалася доволі повільно. Про це свідчить обмежена кількість християнських написів і поступове впровадження християнського похоронного обряду в некрополях боспорських міст. На Боспорі досі археологічно не засвідчено жодного християнського храму IV-V ст. Боспорська єпархія, ймовірно, до початку VI ст. об’єднувала територію всієї Боспорської держави і мала, за візантійською аналогією, чітку структуру. До 451 р. вона була автокефальною, а потім увійшла в Понтійський діоцез, підлеглий Константинопольському патріарху.

Провідну роль у завершенні процесу християнізації Боспору відіграла Візантія, яка на початку VI ст. приєднала боспорські землі до своїх володінь та провадила державну політику християнізації широких мас населення, яскравим свідченням якої стало будівництво у боспорських містах християнських храмів, у тому числі й базилік. На підставі матеріалів із некрополя Боспору можна констатувати, що правляча верхівка, а також грецькомовне міське населення до початку VI ст. уже прийняли християнство. Відбулася зміна й поступове спрощення поховальних конструкцій і зникнення поховального інвентарю з поховань. Це пов’язано, насамперед, з певними світоглядними змінами, зумовленими поширенням християнської ідеології. У цей період Боспор став великим релігійним центром. На азіатській стороні Боспору засновано три нові єпископальні кафедри. Однак постійні варварські набіги наприкінці третьої чверті VI ст. призвели до занепаду Боспору і запровадження правління візантійського дуки Херсонеса. У Херсонесі 655 р. помер святий Мартин І, Папа Римський, засланий сюди візантійським імператором за засудження монофелітства.

До Криму у VIII ст. переселилося з Малої Азії чимало іконошанувальників, переслідуваних іконоборцями, що прийшли до влади. Кількість єпархій збільшилась до п’яти, були створені Сугдейська (з центром у Судаку) і Фульська (місцезнаходження невідоме) єпархії.

Фульську єпархію у списках єпархій Константинопольського престолу вперше згадують у VIII ст. Об’єднання Фульської єпархії із Сугдейською 1156 р. та поділ її в XVI ст. поміж Кафською та Готською єпархіями свідчать, що центр Фульської єпархії міг бути на місці Старого Криму, який постав у ХІІІ-ХIV ст. на перетині торговельних шляхів, що вели до Судака та Кафи.

У 720-730 рр. Візантія заснувала в Криму Готську митрополію, підпорядковану Константинопольському патріарху, з центром у Доросі (Мангупі). Єпископа Уніла для митрополії висвятив сам Іван Златоуст. До цієї митрополії входили єпархії, що були на території Хазарського каганату. Згодом, коли напруження між каганатом та Візантією зросло, хазари почали дещо агресивніше ставитись до християн. Після приходу в Крим татар місцеве православне населення стало почуватися вільніше. Готська митрополія розвивалась, однак не поширювалась за межі Кримського півострова.

Здебільшого жителі Гірського Криму — нащадки греків, готів, аланів, вірменів - хоча й втратили мову предків, однак зберегли християнську віру. До найдавніших християнських храмів у Криму належить печерна церква в Тепе-Кермен (тепе - вершина, горб; кермен - фортеця). Залишки фортеці є в Качинській долині, приблизно за 2 км від сіл Машине і Кудрине. Цю фортецю-замок збудували в V—VI ст. н. е.

Зазначимо, що херсонесці неохоче приймали нову віру, яка остаточно укріпилась у місті лише в VII ст. Водночас населення Гірського Криму швидше й охочіше сприйняло її, передусім готи.

Саме в цей час тут споруджено чимало храмів і монастирів, насамперед на Південному березі і в горах. На жаль, здебільшого ці монастирі не збереглися до нашого часу. На цей період припало життя двох кримських святих - Іоанна Готського (?, Партеніт - бл. 791 р., Амастрида) і Стефана Сурозького (бл. 700 р. - після 787 р.), відомих своєю релігійною, просвітительською і політичною діяльністю. Мощі обох захоронені в Криму.

У VIII—IX ст. християнство почало активно поширюватись на давньоруській (українській) території. Коли 861 р. проповідники Кирило і Мефодій перебували в Корсуні (Херсонесі), вони там знайшли «Євангеліє» і «Псалтир», написані «руськими буквами», і християн, що розмовляли «по-руськи» (давньоукраїнською мовою). Відомо, що під час перебування в Херсонесі Кирило розпочав пошуки мощей Климента. Підтриманий місцевим духовенством, він здійснив своєрідну морську експедицію. Після тривалого часу мощі знайшли на одному з островів і урочисто поклали до церкви Св. Апостолів. Частину мощей Кирило залишив у Корсуні, а частину переніс до Рима в дар Папі Адріану II. Тепер мощі зберігають у Базиліці Святого Климента у Римі.

Східний літописець Ібн-Хордадбег у другій половині IX ст. оповідав про руських купців, що були християнами.

На початку X ст., згідно з Церковним статутом православних кафедр, у Криму діяло 5 єпархій: Готська, Херсонська, Боспорська, Сугдейеька і Фульська. До речі, під 61-м номером зазначена єпархія з назвою «Русь». Так само й у списку православних єпархій, укладеному в середині X ст. за часів правління василевса Константина VII Багрянородного, під номером 60 також значиться єпархія «Русь».

Відомо з літопису, що після походу на Корсунь 988 р. князь Володимир привіз до Києва «на благословення собі» мощі св. Климента і його учня Фіва. В Україні з найдавніших часів Климента шанували як Святого. До монгольської навали мощі перебували в Десятинній церкві. Київська Русь того часу ще не мала своїх святих, і це були перші християнські святині на нашій землі. Про велике вшанування цієї святині свідчить факт хіротонії 1147 р. Київського митрополита Клима (Смолятича), українця за походженням.

Частина мощей Климента є в Інкерманському Свято-Климентіївському монастирі в Криму. Чесна голова святого Климента зберігається в Києво- Печерській лаврі. На гербі м. Інкермана зображено Климента І, що нагадує про зв’язок цього святого з Херсонесом.

У Херсонесі 988 р. прийняли християнство український князь Володимир і його дружина; згодом князь охрестив киян та Україну. Надалі, коли Візантійська держава розпалася, а в Таврику ринули орди кочових язичників, могутні християнські общини продовжували існувати передусім у містах і князівстві Феодоро, а також навіть збільшувалися з появою на півострові італійських колоній і переселення сюди вірмен, які прийняли християнство ще 301 р. (їхнє віросповідання близьке до католицизму). Доволі багато вірменських храмів збереглося у Феодосії. Найбільший з них - монастир Сурб-Хач під Старим Кримом.

Папа Іоанн XXII 1318 р. заснував католицьку Кафську єпархію на чолі з францисканцем Джеронімо. У Воспоро (Керч) і Херсонесі створили єпархію 1332 р., у Чембало (Балаклава) - 1357 р., а в Солдайї (Судак) - 1365 р. До XV ст. у Кафі було близько 20-ти католицьких церков і два монастирі.

Після завоювання Криму 1475 р. турками-османами більшість православних єпархій на півострові об’єднали в єдину Готську митрополію Константинопольського патріархату. Центр митрополії в той час був у монастирі Панагії (Свято-Успенський монастир) під Бахчисараєм. До неї також приєднали Херсонеську єпархію.

У XVII ст. до Готської митрополії приєднали Кафську єпархію. Готсько-Кафську митрополію, що перебувала у складі Константинопольського патріархату, утворили 1678 р.

Після смерті 1786 р. останнього митрополита Готського і Кафського Ігнатія влада Російської імперії розформувала митрополію (в неканонічний спосіб), а її парафії передала у підпорядкування Єкатеринославської єпархії РПЦ. Остаточно Готсько-Кафську митрополію російський уряд ліквідував 1788 р.

            Успенський монастир - один з найдавніших печерних монастирів у Криму. Розташований поряд з Бахчисараєм, на шляху до печерного міста Чуфут-Кале. Монастир збудовано на вертикальній кам’яній стіні в урочищі Мар’ям-Дере. Поряд з монастирем існувало грецьке поселення Маріамполь, жителі якого змогли співіснувати зі столицею мусульманського Криму. Окрім того, сьогодні це виглядає доволі дивно, проте кримські хани ставились з повагою до християнської святині й були доволі віротерпимі.

За переказами, у цьому місці сталося явлення образу Богоматері багато століть тому. Вірянини  вирубали в скелі печеру і зробили там храм. Він став оплотом християнства на півострові в часи існування Кримського ханства. Мешканці Успенського монастиря в Бахчисараї жили за суворими канонами аналогічним монастирям Святого Афона в Греції, тому храм ще називали Кримський Афон.

Справжня дата виникнення Успенського монастиря невідома. Здебільшого учені вважають, що його заснували наприкінці УІІІ-на початку IX ст. Саме в цей час у Криму з’явилися іконопоклонники. Це були миряни й ченці, здебільшого греки, які втекли від переслідування іконоборців Візантії. Вони селилися в горах, створюючи печерні монастирі, одним з яких був Свято-Успенський. Найстарішою зі збережених частин монастирського комплексу є печерна церква Успіння Пресвятої Богородиці, створена руками невідомих майстрів у товщі прямовисної скелі у VIII ст. У плані вона виглядає як чотирикутник, плоский звід якого покоїться на чотирьох колонах. Її зовнішній периметр завершує кам’яна кладка з прямокутними віконними прорізами і реставрований масляний розпис XIX ст. До храму від підніжжя скелі ведуть широкі сходи. Як свідчить легенда, в день святкування Успіння Богоматері людям з’явилася її чудотворна ікона, після чого жителі прийняли рішення побудувати тут храм, в який потім і встановили згадану святиню. Цим також пояснюють і назву обителі. З церкви відкривається краєвид на ущелину і залишки грецького поселення Маріамполь.

Після захоплення Криму військами Золотої Орди багато монастирів припинило існування, проте Успенський монастир у Бахчисараї зберігся і з XV ст. став центром православного Криму. Російський уряд 1778 р. значну частину християн переселив з Криму у Приазов’я, внаслідок чого монастир спорожнів; там залишився лише один монах.

Проте 15 серпня 1850 р. відбулося урочисте відкриття Успенського монастиря - повторне. У наступні кілька десятиліть тут вирубували нові келії, облаштовували старі, а також будували три церкви. Скелі розписували образами святих. Кількість ченців зросла до ЗО осіб, а храмів - до п’яти. Ще були: церква Св. Марка, теж печерна (1859), Св. Костянтина і Олени (1857), на протилежному боці ущелини - храм Юрія-Змієборця (1875). На нижньому майданчику при дорозі на Чуфут-Кале будували 1896 р. храм Інокентія Іркутського.

Після громадянської війни (1922) монастир знову закрили, будівлі розібрали на каміння. Під час двох військових кампаній (Перша оборона Севастополя, 1854 1855 рр., та Друга світова, квітень травень 1944 р.) у келіях монастиря облаштували госпіталь.

Скит повернули церкві 1992 р.

Бахчисарайська ікона Богородиці - головна монастирська святиня, належить до зображень типу Одигітрія. У монастирі ікону також називають Панагія. На думку Д. В. Айналова, ікону написали в XI ст., М. П. Кондакова - у XIV ст. Наприкінці XVIII ст. ікону перенесли у м. Маріуполь. Наприкінці XIX - на початку XX ст. Бахчисарайська ікона Божої Матері була дуже пошкодженою, доля її після 1918 р. невідома. Крім згаданого імені, ікона носила ще й інші назви, зокрема: Кримська ікона Богоматері та Маріупольська. Після приєднання Криму до Росії 1783 р. греки знову стали селитися в Бахчисараї. В Успенській обителі встановлено список (копію) з чудотворної ікони, від якої відбувалися зцілення. Нині в монастирі зберігається копія цієї ікони.

Байцар Андрій. Крим. Нариси історичної, природничої і суспільної географії: навч. посіб. Львів. нац. ун-т імені І. Франка. Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2007. 224 с.

Байцар Андрій. Географія Криму.: навч. посібник. Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2017. 358 с.

Успенський монастир

2013 р.

  

Пам'ятник апостолу Андрію в Херсонесі