Салачик
- історичний район Бахчисарая, де до його заснування розташовувалася
(1469-1532) друга столиця Кримського ханства. У цьому місці з’єднуються чотири
ущелини: верхів’я Чурук-Су, Мар’ям-Дере, Ашлама-Дере (Біюк-Ашлама) і балка
Кучук-Ашлама (північно-західний район Салачика). На рубежі XV і XVI ст., під
час правління хана Менглі Ґерея, тут звели столичний архітектурний комплекс, що
налічував п’ять будівель. До них належали: ханський палац Девлет-Сарай; ханська
мечеть (до нашого часу збереглися фрагменти стін); родова усипальниця кримських
ханів, навчальний заклад Зинджирли-медресе та громадські лазні (розкопані лише
2008 р.). Турецький мандрівник Евлія Челебі 1666 р. пише про Салачик як про місто,
в якому триста чудових будинків і ще безліч печерних приміщень у підніжжі
скель, наголошуючи таку їхню особливість, що влітку в них холодно, а взимку,
навпаки, тепло. Деякі з цих приміщень і сьогодні використовують як сараї або
хліви. До речі, чимало штучних печер є на території старого Бахчисарая, нині їх
поглинула сучасна забудова. У XIX ст. Салачик заселяли здебільшого цигани,
прозвані «елетсчи», тобто «виробники сит». Практично всі вони вимерли під час
страшного голоду 1922 р. Сьогодні Салачик - околиця Бахчисарая на шляху від
Ханського палацу до Успенського собору і Чуфут-Кале. На його території
розташовані відреставровані Зинджирли-медресе, ханський мавзолей, могила
Ісмаїла Гаепринеького, розкопані ханські лазні.
1899 р.
1910 р.
Туристичні об’єкти
• Історико-культурний комплекс
«Девлет-Сарай» розташований у Салачику (Старосілля) на околиці Бахчисарая, на
території палацового комплексу другої столиці Кримського ханства. З об’єктів
палацового комплексу, що був на цьому місці з другої половини XV ст. до 1532 р.
(до заснування Бахчисарая), сьогодні відкриті для огляду мавзолей (дюрбе)
перших Ґереїв (1501), в якому поховані вісімнадцять членів правлячої сім’ї, в
тому числі Хаджі Ґерей (помер 1466 р.), його син Менглі Ґерей І (помер 1515 р.)
та онук Сахіб Ґерей І (помер 1551 р.). Поруч із мавзолеєм знаходяться руїни
мечеті, ймовірно, XV ст. Тут же розміщена будівля єдиного збереженого в Криму
вищого навчального закладу ханського часу - медресе Зинджирли (1500-1501). По
сусідству з медресе 2008 р. виявлені і нині відкриті для огляду руїни ханських
лазень (хаммам) XV ст. Окрім об’єктів періоду Кримського ханства, на цій
території є могила видатного кримськотатарського просвітителя, редактора і
пись- менникя-пуб лі циста І. Гаспринського (1851—1914), а також нова будівля
медресе Зинджирли (1909), в якій розташувався Музей історії кримськотатарської
державності, науки і культури «Девлет» (Відділ Кримського історичного музею
«Ларішес») та Науково-дослідний центр музею. Колекцію музею «Ларішес» почали
формувати з 2004 р. у Франції, проте існувала вона у форматі інтернет-музею.
Сьогодні вона налічує понад 1 500 оригіналів найцінніших експонатів ХІІІ-ХХ
ст., придбаних засновником музею «Ларішес» Гулівером Альтіним у 35-ти країнах
світу, у понад 300 містах.
• Зинджирли-медресе
(1500 р., Медресе Ланцюгів) - медресе, засноване
Менглі Ґереєм І. Найдавніша збережена будівля навчального закладу в Україні,
єдине вціліле медресе Криму. Розміщене на вул. Басенко, 57. Називається так
тому, що поперек входу висів товстий ланцюг, щоб кожен, навіть сам хан,
вклонявся перед входом в обитель мудрості. Той ланцюг і досі там висить.
Будівля ззовні виглядає як суцільний глухий мур, однак усередині це дуже
цікавий пласт середньовічної архітектури. Це єдина споруда такого типу, що
залишилася в Криму. Майже квадратна в плані будова зовні не має парадного
вигляду. Лише невеликі вікна ледь оживляють строгі бокові та дворовий фасади,
що мають майже фортечний вигляд, а головний, східний фасад - взагалі без вікон,
отож всю увагу тут привертають вхідні двері та вмонтована над ними кам’яна
плита з написом: «Це училище за допомогою Всемилостивого Бога наказав
звести Менглі-Ґерей-Хан, син Хаджі-Ґерей-Хана, нехай продовжить Бог царство
його до скінчення віку. 906 р.» (1500 р.). Уряд Туреччини 2007 р. виділив 2,75 млн дол. США на
відновлення Зинджирли-медресе та дюрбе першого кримського хана Хаджі Ґерея.
Сьогодні пам’ятка є складовою Бахчисарайського історико-культурного
заповідника.
•
Дюрбе Хаджі Ґерея (1502) розміщене у
Салачику (Староеілля). Мавзолей першого незалежного кримського хана Хаджі
Ґерея, збудований його сином, Менглі Ґереєм, що його теж тут поховано. У
підземеллі мавзолею (дюрбе) вчені виявили 18 трун з останками перших кримських
ханів та їхніх родичів. Уперше за 500 років знайдено нерозграбоване родове
поховання вищої знаті півострова кінця XV-початку XVI ст.
•
Успенський монастир - один з
найдавніших печерних монастирів у Криму. Розташований поряд з Бахчисараєм, на
шляху до печерного міста Чуфут-Кале. Монастир збудовано на вертикальній
кам’яній стіні в урочищі Мар’ям-Дере. Поряд з монастирем існувало грецьке
поселення Маріамполь, жителі якого змогли співіснувати зі столицею мусульманського
Криму. Окрім того, сьогодні це виглядає доволі дивно, проте кримські хани
ставились з повагою до християнської святині й були доволі віротерпимі.
За переказами, у
цьому місці сталося явлення образу Богоматері багато століть тому. Віруючі
жителі вирубали в скелі печеру і зробили там храм. Він став оплотом
християнства на півострові в часи існування Кримського ханства. Мешканці
Успенського монастиря в Бахчисараї жили за суворими канонами аналогічним
монастирям Святого Афона в Греції, тому храм ще називали Кримський
Афон.
Справжня дата
виникнення Успенського монастиря невідома. Здебільшого учені вважають, що його
заснували наприкінці УІІІ-на початку IX ст. Саме в цей час у Криму з’явилися
іконопоклонники. Це були миряни і ченці, здебільшого греки, які втекли від
переслідування іконоборців Візантії. Вони селилися в горах, створюючи печерні
монастирі, одним з яких був Свято- Успенський. Найстарішою зі збережених частин
монастирського комплексу є печерна церква Успіння Пресвятої Богородиці,
створена руками невідомих майстрів у товщі прямовисної скелі у VIII ст. У плані
вона виглядає як чотирикутник, плоский звід якого покоїться на чотирьох
колонах. Її зовнішній периметр завершує кам’яна кладка з прямокутними віконними
прорізами і реставрований масляний розпис XIX ст. До храму від підніжжя скелі
ведуть широкі сходи. Як свідчить легенда, в день святкування Успіння Богоматері
людям з’явилася її чудотворна ікона, після чого жителі прийняли рішення
побудувати тут храм, в який потім і встановили згадану святиню. Цим також
пояснюють і назву обителі. З церкви відкривається краєвид на ущелину і залишки
грецького поселення Маріамполь.
Після захоплення
Криму військами Золотої Орди багато монастирів припинило існування, проте
Успенський монастир у Бахчисараї зберігся і з XV ст. став центром православного
Криму. Російський уряд 1778 р. значну частину християн переселив з Криму у
Приазов’я, внаслідок чого монастир спорожнів; там залишився лише один монах.
Проте 15 серпня 1850
р. відбулося урочисте відкриття Успенського монастиря - повторне. У наступні
кілька десятиліть тут вирубували нові келії, облаштовували старі, а також
будували три церкви. Скелі розписували образами святих. Кількість ченців зросла
до ЗО осіб, а храмів - до п’яти. Ще були: церква Св. Марка, теж печерна (1859),
Св. Костянтина і Олени (1857), на протилежному боці ущелини - храм
Юрія-Змієборця (1875). На нижньому майданчику при дорозі на Чуфут-Кале будували
1896 р. храм Інокентія Іркутського.
Після громадянської
війни (1922) монастир знову закрили, будівлі розібрали на каміння. Під час двох
військових кампаній (Перша оборона Севастополя, 1854 1855 рр., та Друга
світова, квітень травень 1944 р.) у келіях монастиря облаштували госпіталь.
Скит повернули церкві
1992 р.
•
Бахчисарайська ікона Богородиці -
головна монастирська святиня, належить до зображень типу Одигітрія. У монастирі
ікону також називають Панагія. На думку Д. В. Айналова, ікону написали в XI
ст., М. П. Кондакова - у XIV ст. Наприкінці XVIII ст. ікону перенесли у м. Маріуполь.
Наприкінці XIX - на початку XX ст. Бахчисарайська ікона Божої Матері була дуже
пошкодженою, доля її після 1918 р. невідома. Крім згаданого імені, ікона носила
ще й інші назви, зокрема: Кримська ікона Богоматері та Маріупольська. Після
приєднання Криму до Росії 1783 р. греки знову стали селитися в Бахчисараї. В
Успенській обителі встановлено список (копію) з чудотворної ікони, від якої
відбувалися зцілення. Нині в монастирі зберігається копія цієї ікони.
1910 р.
1910 р.
ЛІТЕРАТУРА
Байцар Андрій. Крим. Нариси історичної,
природничої і суспільної географії: навч. посіб. / А. Л. Байцар; Львів. нац.
ун-т імені І. Франка. — Львів. : Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка,
2007. — 224 с.
Байцар Андрій. Географія Криму :
навч.-метод. посібник / А. Л. Байцар. - Львів : ЛНУ імені Івана Франка,
2017. - 358 с.
Немає коментарів:
Дописати коментар