ВИННИКИ
Винники — одне з найдавніших поселень біля Львова, ще у XXV тис. до н. е. людина вперше заселила околиці Винник. Місто розташоване на шляху, що споконвіку єднав два величні українські міста: Львів та Київ. Територія Винник та околиць знаходиться на межі Грядового Побужжя і Давидівського пасма. За чудову природу у XIX ст. Винники називали "маленькою Швейцарією", перлиною Львівщини.
Винники було засновано у другій половині XIII ст. руським (українським) королем Левом Даниловичем. Спочатку місто мало назву Малі Винники. За часів Галицько-Волинської держави першим відомим власником Винник був Бертольд Штехер (перший німецький війт Львова за часів короля Лева Даниловича). За свою працю на благо міста він отримав у винагороду від короля Лева млин Сільський Кут, озера та два невеликі маєтки в Малих Винниках та Підберізцях. Матеус (Матвій) Штехер — син Бертольда — також був війтом Львова і володарем Винник на поч. XIV ст.
Право на володіння Винниками, нащадкам Бертольда, згодом підтвердив польський король Казимир III своїм привілеєм від 22 серпня 1352 р. Ця грамота містить першу письмову згадку про Винники.
17 травня 1666 р. польський король Ян II Казимир дозволив Стефанові Замойському перетворити Винники на місто, надавши йому Магдебурзьке право, створити тут купецьке братство і ремісничі цехи та двічі на рік проводити у місті великі ярмарки - на Михайла та Зелені свята.
23 серпня 1992 р. — перше святкування дня міста Винники.
Місто ВИННИКИ ЦЕ:
Перший скульптурний пам’ятник на Україні й у світі Т. Шевченку – 1913 р.
Перший пам’ятник на Україні воїнам УГА – 1922 р.
Винники та Підберізці - перші населені пункти Галичини де було скасовано панщину 1 лютого 1786 р.
1854-1867 р. — Винниківський повіт.
1867 р. — 1918 р. — Винниківський судовий повіт.
Винниківський судовий повіт існував у таких межах (на 1910 р.): Білка Королівська, Білка Шляхетська, Борщовичі, Винники, Виннички, Вовків, Давидів, Дмитровичі, Гаї, Гончари, Глуховичі, Германів, Кам’янопіль, Журавники, Кам'янопіль, Козельники, Кротошин, Лисиничі, Миклашів, Милятичі, Підберізці, Підбірці, Селиська, Сухоріччя, Товщів, Черепин, Чишки, Чарнушовичі, Чижиків, Weinbergen (Винники), Unterbergen (Підгірне).
ЗУНР. 1 листопада 1918 р. — 1919 р. (друга пол. травня) — судовий округ (повіт) Винники.
1921 р. — 1924 р. — сільська ґміна Винники.
1921 р. — 1933 р. — сільська ґміна Вайнберґен.
1924 р. — 1934 р. — міська ґміна Винники.
1924 р. — Польський Сойм приняв ухвалу про зачислення громади Винник до списку містечок.
20 жовтня 1933 р. Винники повторно отримали статус міста.
10 січня 1940 р. — 26 вересня 1959 р. (з перервою під час війни) — Винники центр Винниківського р-ну. До Винниківського району, у різний період, належали села: Виннички, Гончари, Давидів, Черепин, Товщів, Селиська, Великі Кривчиці, Малі Кривчиці, Лисиничі, Підбірці, Ямпіль, Кам’янопіль, Верхня Білка, Нижня Білка, Гаї, Чижиків, Підберізці, Чишки, Дмитровичі, Глуховичі, Козельники, Пасіки Зубрицькі, Кротошин, Сихів, Зубра, Гори.
1352 р., серпня 22. — ПРИВІЛЕЙ ПОЛЬСЬКОГО КОРОЛЯ КАЗІМІРА III ЮРІЮ, РУПЕРТУ ТА МАРГАРИТІ - НАЩАДКАМ ЛЬВІВСЬКОГО ВІЙТА БЕРТОЛЬДА НА ВІЧНЕ ВОЛОДІННЯ МАЄТКАМИ ПІД МІСТОМ ЛЬВОВОМ — МЛИНОМ СІЛЬСЬКИЙ КУТ, СЕЛОМ МАЛІ ВИННИКИ І ХУТОРОМ ПІДБЕРІЗЦІ, НАДАНІ ЙОМУ В МИНУЛОМУ ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКИМ КНЯЗЕМ ЛЬВОМ ДАНИЛОВИЧЕМ. Ця грамота містить першу письмову згадку про Винники. Друга письмова згадка: 1 листопада 1378 р. Владислав Опольський (намісник угорського короля Людвіка в Галичині) підтвердив право на землі с. Малі Винники львівському міщанину і дідичеві Юрію (Григорію) Штехеру (внуку Бертольда Штехера).
Габсбурзька монархія, що утворилася в XV—XVI ст., являла собою багатонаціональну державу, що включала німецькі, слов'янські й угорські землі Центральної Європи. У результаті першого поділу Речі Посполитої в 1772 р. до численних володінь Габсбургів додалися ще польські й українські землі.
Невдачі Австрії у двох великих війнах (війна за Селезію з Пруссією та Семилітня війна проти Пруссії (1756–1763) зробили для панівних кіл очевидною невідкладність реформ. Ці реформи, що здійснені під час правління Марії-Терезії (1740–1780) та її сина Йосифа II (1780–1790), досить характерні для політики «освіченого абсолютизму».
Частково ще за правління Марії-Терезії, і особливо за правління Йосифа II, в імперії був проведений ряд заходів, що значно обмежили привілеї католицької церкви: закриті численні монастирі, проведена часткова секуляризація церковних земель, єзуїти вигнані з австрійських володінь.
1782 р. уряд Йосифа ІІ ліквідував особисту залежність селян у Галичині, Чехії, Моравії, Угорщині та замінив панщину та натуральні повинності грошовою рентою. У межах цих заходів землевласникові заборонялося вимагати від селянина більше як три дні панщини на тиждень, або 156 днів на рік (для найбідніших селян встановлювалася ще менша панщина); суворо обмежувалися додаткові повинності на користь землевласника; закон надавав селянинові право обробляти свій наділ, а також такі особисті свободи, як право одружуватися без дозволу пана, переходити на інші наділи, звертатися зі скаргами на свого пана до суду.
Перший опис Винник, часів австрійського панування, відноситься до 1783 р. Інші описи датуються 1785 р., 1786 р. і 1797 р. Їх було знайдено М. Влохом у віденських архівах. 1785 р. — акти: «Найвище розпорядження для Комісії Двору в справі знесення панщини», «Знесення панщини і розділення землі. Договір цісарсько-королівських камеральних дібр Винники в Галичині» (ці акти стосуються роздачі землі селянам і одночасного знесення панщини у Винниках).
1786 р., у Лейпцигу, виходить книга Франца Кратера «Листи про теперішній стан Галичини» (подана розповідь про фабрику тютюну у Винниках; на стор. 38).
Про Винники згадує австрійський вчений Гакет (Hacquet) Бальтазар (1739—1815) який був різнобічним науковцем, дослідником та подорожником. За характером своєї наукової діяльності він найбільше належав до географії. Вчений був одним з останніх представників так званої «середньовічної географії». У своїй праці «Hacquet B. Neueste physikalisch-politische Reisen in den Jahren 1788 bis 1795 durch die Dacischen und Sarmatischen oder Nordlichen Karpaten. Erster Teil: 206 S., 7 fig. und 7 Tafeln. Zweiter Teil: 249 S., 8 fig. und 6 tafeln. Dritter Teil: 247 S., 7 Tafeln und 3 Tabellen. Vierter Teil: 254 S., 6 Tafeln. Im Ferlage der Raspischen Buchhandlung, Nurnberg 1790, 1791, 1794, 1796» він зауважує, що у Винниках (коло Львова: «… є колонія швабів і тютюнова фабрика» [т.3, с.235].
Опис Винник з 1797 р. подає управитель Антон Фрік.
У розділі «Хроніка тютюнової фабрики у Винниках» М. Влох подає камеральні акти починаючи з 1779 р. і по 1848 р.
Всі ці матеріали (тексти описів) були опубліковані М. Влохом у його збірнику.
У книзі австрійського географа і статиста В. Блюменбаха «Найновіший опис Австрійської монархії», виданої у 1833 р., є згадка про тютюнову фабрику: «Винники, на південний схід від Львова, де знаходиться галицька тютюнова фабрика. На цій фабриці в 1817 р. працювало 498 робітників, а річна продукція налічувала 19 200 центнерів [Австрійський центнер дорівнював 56 кг. – А.Б.], з яких 15 400 центнерів курильного тютюну й 3800 центнерів нюхального…»
Важливі дані по географії та історії Винник містяться у Географі́чному словнику Королі́вства Польського (пол. Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich).
Це — 15-томна енциклопедія-довідник, видана наприкінці XIX ст. польським географом, редактором часопису «Wędrowiec», магістром фізико-математичних наук Варшавського університету Філіпом Сулімєрським; магістром фізико-математичних наук Варшавського університету Броніславом Хлєбовським, а також землевласником, кандидатом дипломатичних наук Владиславом Валєвським. Праця вийшла завдяки пожертвам Вітольда Згленіцького та коштам, зібраним за посередництва каси імені Юзефа Мяновського.
Цей «Географічний словник» є джерелом для вивчення історії та географії Центрально-Східної Європи.
Географічний словник Королівства Польського та інших слов'янських країн) був виданий у Варшаві у 1880 – 1902 рр. і складався з 15 томів. У томі XIII (Warmbrun — Worowo, 1893, 960 s) є відомості про Винники.
Ось як пише про «Географічний словник» М. Влох у своєму збірнику: «Дехто вважає «Географічний словник» монументальною працею в польській науці. Немає сумніву, що та праця велика об’ємом (15 великих томів), та, на жаль, не всі подані там відомості правдиві, а деякі навіть фальшиві, сфабриковані з розмислом для збільшення польського стану посідання коштом українського, тому до цієї праці треба підходити обережно. Щоб не бути голослівним, цитуємо для прикладу статтю про Вайнберген, колишню німецьку колонію у Винниках...» (дальше йде розповідь про фальшування статистики населення Вайнберґену і т. п.).
Цікаві відомості про Винники містяться у праці Станіслава Шнюр-Пепловського «Галіціана. 1771–1812» (1896 р., ст. 112).
Станіслав Шнюр-Пепловський (1859–1900 рр.) — за освітою правник, за покликанням журналіст та історик Львова. Наслідком систематичної праці з історичними джерелами було видання численних статей та 21 книги (за 8 років). Підбір тематики, легкість пера, доступна жива мова зробили Шнюр-Пепловського неперевершеним популяризатором галицької історії. Найвідоміші праці: «З минулого Галичини. 1772–1862» (1894–1895 рр.), «З тайного архіву» (1896 р.), «Картини з минулого Галичини. 1878–1841» (1898 р.). Покінчив життя самогубством.
Короткі згадки про Винники у польській літературі подавалися у так званих путівниках по Галичині і Львову. У путівнику «Przewodnik po zdrojowiskah i mejscowosciach klimatycznych Galicii» (Львів, 1912 р.) на стор. 222 знаходимо відомості про Винники. Одним зі співавторів був доктор Тадеуш Прашіль — відомий лікар-бальнеолог, власник лічниці в Трускавці. Працював також у шпиталі Червоного Хреста у Львові.
Автором понад 150 путівників, в тому числі по Львову та Галичині, був Мечислав Орлович (17 грудня 1881 р., м. Комарно — 4 жовтня 1959 р., м. Варшава) — доктор права, польський географ, етнограф, краєзнавець і популяризатор туризму. Випускник Університету Яна Казимира у Львові (Львівський національний університет імені Івана Франка). Був одним із засновників Академічного туристського клубу у Львові (1906 р.) — перша академічна організація туризму в Польщі, організував перший Національний олімпійський комітет у Польщі (з 1930 р. був його віце-президент).
Деякі путівники Мечислава Орловича.
*Ilustrowany przewodnik po Galicyi. — Lwów, 1914.(опис Винник стор. 121);
*Ilustrowany przewodnik po Lwowie. — Lwów, 1920.(опис Винник стор. 126). Побудований за маршрутним принципом з описом за дільницями, вулицями і площами, путівник М. Орловича був розрахований перш за все на військовиків з різних кутків Польщі, яких автор прагнув ознайомити з минулим Львова, його культурною та мистецькою спадщиною, військовою історією, пам’ятками архітектури, акцентуючи на споконвічній польськості культури міста. Путівник заілюстрований 32 фотографіями.
*Друге розширене перевидання путівника «Ilustrowany przewodnik po Lwowie» (опис Винник стор. 242). з’явилося друком 1925 р. у серії «Польська туристична бібліотека» коштом Міністерства публічних робіт, керівником сектору «Туристика» якого на той час працював М. Орлович. Видання містило 102 ілюстрації та план міста. Особливого розширення зазнав розділ «Околиці Львова». Тут автор зосередив відомості про геологію, корисних копалин, фауну та флору, характеристику поселень з демографічним і національним складом їх мешканців, місцеві культурні пам’ятки Левандівки, Рясної, Білогорщі, Сигнівки, Замарстинова, Голоско, Збоїщ, Винник, Сихова, Сокільник, подав опис підльвівських курортних місцевостей з їх лікувальними властивостями (Брюховичі, Воля Добростанська, Зимна Вода, Любінь Великий, Пустомити).
Згадки про Винники зустрічаємо у праці галицького політичного діяча і журналіста Івана Гладиловича «Зміни краєвиду в землі Львівській з половини XV до половини XX сторіччя. Львів, 1931.» (пол. мовою). На стор. 417 подано опис Винник і дату першої згадки про місто – 1410 р.
Іван Гладилович (1901—1945 рр.) — діяч студентської католицької молоді (1920-ті рр.), член проводу Союзу Гетьманців-Державників, з 1932 р. редактор цього органу «Хліборобський шлях». 1935 —1939 рр. член проводу Фронту Національної Єдності і співредактор щоденної газети «Українські вісті». Опублікував ряд праць з історії Галичини.
«Історичні проходи по Львові» Івана Крип'якевича (Львів, Видання товариства «Просвіта», 1932 р.) — це історико-краєзнавча праця видатного українського вченого. Вона знайомить з цікавими сторінками давнього минулого Львова, з найважливішими подіями, які відбувалися в місті протягом XIII-XIX ст. і першої третини XX ст. «Історичні проходи по Львові» — це один з найкращих путівників по Львову з неповторним стилем авторського тексту, який робить її надзвичайно цікавою. Історико-краєзнавчі нариси І. Крип'якевича є водночас пам'яткою української мови Галичини 20—30-их рр. ХХ ст., а тому містить багато старих термінів. Зокрема, тодішні назви окремих національностей як жиди (євреї), москалі (росіяни) не мають ніякого сучасного образливого відтінку, оскільки тоді вони були загальноприйнятими. У даній праці знаходимо відомості про околиці Винник: Чортову скелю та Медову печеру.
Характеристика населення Винник подана у фундаментальній праці Володимира Кубійовича «Етнічні групи Південно-Західної України (Галичини) на 1.1. 1939. Національна статистика Галичини.» – Вісбаден, 1983.
Кубійович Володимир (1900—1985 рр.) — український географ, демограф, енциклопедист, організатор української науки. Дослідник і популяризатор географії, українського етносу на теренах України та поза ними. Автор понад 80 наукових праць з географії України: «Територія i людність українських земель» (1935 р.), «Атлас України і суміжних земель» (1938 р.), «Географія українських і суміжних земель» (1938 р., 1943 р.), «Українські етнічні групи Галичини» (1953 р.) та ін. Квінтесенція цих праць — обґрунтування концепції відродження національної держави в її етнічних межах. Організатор видання і головний редактор «Енциклопедії українознавства» (Париж — Нью-Йорк, 1955—1984 рр.). Редактор українського видання праці Вольфа-Дітріха Гайке з історії дивізії «Галичина», автор статей у «Вістях» Братства колишніх вояків дивізії, зокрема статті «Початки Української Дивізії «Галичина». Також написав спогади «Мені 70», «Мені 85» і «Українці в Генеральній Губернії 1939 —1941» (1975 р.). Обґрунтував концепцію відродження національної держави в її етнічних межах. Голова Наукового товариства імені Шевченка в Європі (1952 —1985 рр.).
Наукові праці В. Кубійовича-географа присвячені проблемам вивчення антропогеографії Українських Карпат, географії, демографічних процесів і населення України та окремих її регіонів — Галичини, Карпат, Волині, Полісся. За наукові дослідження в галузях географії та демографії, В. Кубійовича вважають одним із засновників сучасної географії України.
Праця Олени Степанів «Сучасний Львів» (1943 р.) — перша комплексна і найбільш повна економічно-географічна характеристика Львова та околиць. Вона не втратила своєї актуальності і тепер. У даній монографії неодноразово згадуються Винники. Ось кілька цитат про Винники:
«З усіх місцевостей, прилучених до Львова, окрему антропогеографічну одиницю становлять Винники, розташовані при північнім березі Поділля. Поселення має фізіономію малого містечка (донедавна осідок, урядів — суд), свій розвиток завдячує головно великій фабриці тютюну і цигарок... У зв'язку з новим поширенням львівської громади від 1 квітня 1942 р. через прилучення таких міст і сіл, як: Винники (1410), Білогорща (1423), Брюховичі (1452), Велике Голосько (1403), Каменопіль (1447), Кривчиці (1447), Ляшки Муровані (1454), Лисиничі (1411), Малехів (1377), Підбірці (1454), Рудно (1480), Рясна Польська (1430) і Руська, Сихів (1409), Козільники (1400), Скнилів (1396), Малий Скнилів, Львівські Сороки (1433), Збоїська (1359), Зимна Вода (1440), Зимновідка - разом: 1 місто і 20 сіл, збільшився простір Львова на близько 20 тис. га, що з давньою площею 6,6 тис. га дає 26.030 га. Одночасно проведено новий адміністративний розподіл міста, на одинадцять дільниць: І. Штадтмітте, II. Кайзервальд, III. Квеллєнберґ, IV. Стрийпарк, V. Гохшулє, VI. Гауптбангоф, VII. Зоммерштайн, VIII. Вайнберґен, IX. Кальтвассер, X. Штадтвальд, XI. Ам Пельтев.
Винники — містечко, 8 км від Львова. Це стара оселя, що згадується під назвою «Малий Винник». Вона була розбудована: 1) на землях, які князь Лев дарував за вірну службу колишньому львівському війтові німцеві Бертольдові, та 2) на даровизнах по другім боці річки Маруньки, які надав був Володислав Опольський львівському міщанинові Григорієві. Вже в XVII ст. було це містечко. З пам'яток культури є тут бароковий костел з 1737 р. і один з перших у Галичині пам'ятників Шевченкові, проекту укр. арт. Лушпинського, роботи укр. мистця Коверка. На цвинтарі пам'ятник поляглим стрільцям УГА. В лісах, від сторони Маріївки, в тінистих ярках заховалось багато рослин питомих тільки Карпатам. У містечку знаходиться велика фабрика тютюнових виробів. Мешканці — переважно столярі і робітники на фабриці. Число населення досягає близько 5 000 — 2/3 українців. Біля Винник знаходиться б. німецька колонія Вайнберґен».
Олена Іванівна Степанів (1892—1963 рр.) — громадська і військова діячка, перша в світі жінка, офіційно зарахована на військову службу у званні офіцера, чотар Української Галицької Армії, доцент географії у Львівському державному університеті ім. І.Франка. Автор близько 75 праць, в тому числі спогадів «На передодні великих подій. Власні переживання і думки 1912—1914», «Напередодні великих подій» (1943 р.), довідника «Кооперативи здоров'я» (1930 р.), монографії «Сучасний Львів» (1943 р.), нарисів «Промисловість Львова за часів німецької окупації 1941—1944 років» (1946) та «Трудові резерви Львівщини» (1949 р.). Особливо актуальною є книга Олени Степанів «Крим — ключ до Чорного моря», що була надрукована 1943 р. у львівському журналі «Дорога».
Олена Степанів належала до ґрона вчених, якими може пишатися будь-який народ: це академіки Степан Рудницький і Юрій Полянський, професори Володимир Геринович та Володимир Кубійович, доктори Мирон Дольницький і Михайло Іваничук.
29 травня 1962 р. була підписана постанова ЦК КПУ № 16 / 18-3 «Про видання «Історії міст і сіл Української РСР». Це перша фундаментальна історична праця, кожний том якої висвітлював історію населених пунктів окремих областей України, а їх на той час налічувалося майже 40 тисяч. У книзі «История городов и сёл Украинской ССР: Львовская область.— Ин-т истории АН УССР. Редкол.: Яремчук Д. А. (пред.) [и др.]. — К.: Глав. ред. Украинской Сов. Энциклопедии, 1978. — 795 с.» подано розгорнуту історико-географічну характеристику Винник:
«Винники - місто районного підпорядкування, центр міської Ради. До 1959 року - районний центр, з 1959 року знаходиться у підпорядкуванні Червоноармійської районної Ради народних депутатів міста Львова. Розташовані за 4 км від Львова над річкою Марунькою, поблизу автомобільної дороги Львів-Тернопіль.
На території міста знаходяться Львівська тютюнова фабрика, цегельний завод, ливарний та інструментальний цехи Львівського виробничого об'єднання «Полонина», три цехи виробничого об'єднання «Юність», два цехи Львівського заводу пластмасових виробів, консервний цех заводу «Харчопродукт». У місті ведеться велике житлове будівництво. Так, у 1966—1976 роках. здано в експлуатацію 17,4 тис. кв. метрів житлової площі. За трудові успіхи 83 мешканці міста удостоєні орденів та медалей СРСР.
У двох середніх та одній восьмирічній школах – 88 вчителів та 14 вихователів груп продовженого дня, 1651 учень, у 3-х класах робочої молоді – 55 учнів. У школі-інтернаті — 27 вчителів, 4 лікарі, 8 осіб середнього медичного персоналу та понад 300 учнів. Медичне обслуговування населення здійснюється поліклінікою, дитячою консультацією та лікарнею на 120 ліжок. У медоб'єднанні міста — 25 лікарів, у т. ч. троє кандидатів медичних наук, 56 осіб середнього медичного персоналу. У Винниках діють будинок культури на 200 місць, кінотеатр «Карпати» на 400 місць, клуб тютюнової фабрики на 400 місць, будинок піонерів, 6 бібліотек із книжковим фондом 84 тис. томів.
У місті — 15 продуктових, 2 промтоварні та 2 господарські магазини, 29 точок громадського харчування. З підприємств побутового обслуговування є ательє мод, майстерні з ремонту холодильників та взуття, прокатний пункт, приймальний пункт хімчистки, лазня.
Є відділення зв'язку, ощадна каса, відділення банку, аптека. 12 первинних парторганізацій об'єднують 203 комуністи, 15 комсомольських — 446 членів ВЛКСМ. Перші партійна та комсомольська організації виникли у 1939 році на тютюновій фабриці.
Засновано місто у другій половині XIII ст. галицько-волинським князем Левом Даниловичем. Спочатку воно називався Малий Винник. Тут було споруджено фортецю, яка після захоплення у XIV ст. Галицько-Волинського князівства польськими феодалами передано чернечому ордену піарів. Австрійський уряд закрив монастир у 1779 році і створив у його приміщенні тютюнову фабрику. Умови праці фабриці були дуже важкі, робочий день тривав до 14 годин. У 1824 році в результаті триденного страйку робітники домоглися скорочення робочого часу на 2 години, а в 1873 - до 10 годин. Під час революції 1848 року селяни Винник брали участь у антифеодальних виступах.
Під впливом Великої Жовтневої соціалістичної революції трудящі Винників посилили боротьбу проти соціального та національного гніту за возз'єднання з Радянською Україною. Під час окупації Західної України буржуазно-поміщицькою Польщею у Винниках виник підпільний осередок КПЗУ, який очолив учитель О. М. Корчевський (нині його ім'ям названо одну з вулиць міста). До складу осередків входили Л. В. Кухта, Т. А. Демцюк, М. Пастушснко, В. І. Козак, Н. Я. Козачишин, Н. Кухта. Тоді ж виник підпільний комсомольський осередок на чолі з В. Глушаком. Членами її були П. А. Москаль, Брама та Шклярський.
20 вересня 1939 року Винників було звільнено частинами 3-ї кавалерійської дивізії імені Котовського. У місті створено тимчасове управління із 7 осіб. О. М. Корчевський був обраний його головою, М. Я. Козачишин – заступником, Л. В. Кухта – секретарем, Т. А. Демцюк – начальником міліції, а з 29 вересня 1939 року – робочої гвардії.
29 червня 1941 року гітлерівці захопили Винники та встановили тут режим репресій та терору. Одних жителів, зокрема і ветерана революційної боротьби А. М. Корчевського та його сім'ю, фашисти розстріляли, інших викрали у Німеччину на каторжні роботи. Мешканці міста М. Я. Козачишин, Т. А. Демцюк та інші брали активну участь у діяльності підпільної організації «Народна гвардія ім. Івана Франка».
27 липня 1944 року частини Червоної Армії звільнили Винники від німецько-фашистських окупантів. Загиблі в боях за визволення міста поховані у трьох братських могилах. Багато жителів міста билися на фронтах Великої Вітчизняної війни. 13 людей віддали своє життя за визволення Батьківщини. Нині у місті проживає 216 учасників Великої Вітчизняної війни, 96 осіб нагороджено орденами та медалями.
У повоєнний час понад 600 громадян Винників здобули вищу освіту, деякі з них стали вченими. Серед них Г. С. Кіяк – член-кореспондент АН УРСР, доктор сільськогосподарських наук, професор, заслужений діяч науки УРСР.
У Винниках народилися українські радянські письменники Л. Д. Дмитерко та Юлія Мисько-Пастушенко (1897—1942).
У місті споруджено два пам'ятники В. І. Леніну (перед будівлею тютюнової фабрики та на території цегельного заводу) та пам'ятник І. Я. Франку. 1914 року на кошти трудящих споруджено пам'ятник Т. Г. Шевченку».
У радянській енциклопедії (Большая советская энциклопедия: в 30 т. Гл. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : Сов. энцикл., 1969 – 1978) теж згадуються Винники: «Винники, місто Львівської області УРСР, за 4 км на Сх. від Львова. 10 тис. жителів (1968). Тютюнова, швейна фабрики, цегельний завод. Засноване у 2-й половині 13 ст. Місто з 1940».
У першому томі Географічної енциклопедії України (1989, ст. 173) теж подано географічну характеристику міста: «ВИННИКИ — місто Львів. обл., підпорядковане Червоноармійській райраді м. Львова. Розташоване на р. Маруньці (прит. Полтви, бас. Зх. Бугу), за 6 км від Львова. Нас. 12,1 тис. чол. (1988).
Засн. у 2-й пол. 13 ст., місто з 1940. Рельєф міста погорбований, з незначним перевищенням висот і заг. похилом поверхні на Пд. Сх. Пересічна т-ра січня — 4,0°, липня + 18,0°. Опадів 790 мм на рік. Пл. зелених насаджень 133 га. У місті — тютюнова ф-ка, філіал Львів. виробничого текст.-галантерейного об’єднання «Юність», цехи львів. виробничих об’єднань «Полонина» і «Галантерея», консервний цех львів. з-ду «Харчопродукт», цегельний з-д тощо».
*Байцар Андрій. Видатні винниківчани: Науково-краєзнавче видання. Львів-Винники, 2012. — 88 с.
*Байцар Андрій. Винники: Науково-популярне краєзнавче видання. Львів-Винники: ТзОВ ВТФ «Друксервіс», 2015. — 100 с.
*Байцар Андрій. Винники туристичні. Науково-краєзнавче видання. Винники: Друксервіс, 2016. 312 с.
*Байцар Андрій. Історія Винник в особах. Науково-краєзнавче видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2017. 180 с.
*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020. 640 с.
*Байцар Андрій. Природа та історія м. Винники й околиць. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020. 420 с.
Немає коментарів:
Дописати коментар