понеділок, 11 вересня 2017 р.

З історії шкільництва у Винниках (польська окупація 1919-1939 рр.)



Нелегке становище українського шкільництва у Галичині за влади Габсбургів погіршилося в часи польського панування. Поляки ставили офіційною метою ополячення українців. Українцям Винник знову доводилось боротись за право навчати своїх дітей рідною мовою, протистояти полонізації.
1919 р. (травень) — ліквідація польською владою 5-го класу в українській школі (звільнення вчителів-українців та призначення на їх місце вчителів-поляків).
Полонізаційна освітня політика розпочалася зі запровадження від 8 лютого 1921 р. уніфікованої шкільної структури, зокрема, створено Львівську шкільну округу. Централізацію шкільництва здійснено так, що громадський чинник усувався від впливу на освітню адміністрацію, а запровадження польської мови як викладової, за одночасного обмеження вивчення української мови і заміна українських учителів польськими, сприяли полонізації.
1921 р. (літо) — лист Винниківської управи Українського Педагогічного Товариства (з 1926 р. «Рідна школа»)  до Міністерства освіти та віровизнань з проханням дозволити відкрити у Винниках українську вчительську семінарію.
«Рідна школа» громадське товариство, засноване 1881 р. у Львові як Руське товариство педагогічне (1912 р. змінило назву на Українське педагогічне товариство (УПТ), а в 1926 р. – на Українське педагогічне товариство – Товариство «Рідна школа»). Товариство «Рідна школа»  функціонувало в Галичині до 1939 р. і мало місцеві осередки. Товариство використовувало різні методи для захисту української школи від остаточної ліквідації за умов бездержавності: надсилало петиції до влади у справі навчання в українських школах, проводило публічні наукові педагогічні конференції та лекції, видавало часопис і навчальну літературу, допомагало матеріально членам УПТ.
1921 р. — призначено шкільним інспектором Винниківського округу п. Вавщака (поляк).
1921 р. — Ян Кохан (поляк) директор школи (попередній директор українець Дмитро Вовків помер у 1918 р.). В українській школі 4  вчителі-поляки та 2 вчителі-українці.
1921 р. (вересень) — засідання шкільної ради у Винниках, на якій було піднято питання щодо розміщення класів у одному приміщенні (учасники: ксьондз Антоній Сочинський, о. Григорій Гірняк, начальник пошти і урядовий комісар Мечислав Вейс, Федір Грицко, нотаріус Володимир Левицький, директор школи Ян Кохан та шкільний інспектор п. Вавщак).
10 грудня 1921 р. конференція у Винниківській школі під керівництвом шкільного інспектора Винниківського округу п. Вавщака, який довів до відома вчителів розпорядження Повітової шкільної ради, котрим передбачався відповідний розподіл класів.
1922 р. 1923 р. працювали польські жіноча і чоловіча шести класні школи та чотири класна українська паралельна з шести класним навчальним планом на п'ять класів. Директори: чоловічої польської школи Я. Кохан. жіночої польської школи Яксманіцька (польська чоловіча школа — 205 учнів, польська жіноча школа — 220 учнів, українська паралельна школа — 270 учнів).
1922 р. (липень) повітова шкільна рада у Львові надала винниківському комісарові Мечиславу Вайсу для пришвидшення будівництва школи у Винниках квоту у розмірі 300 тис. польських марок під 5%.
З 1 вересня 1923 р. по 26 жовтня 1923 р. діяла  приватна українська початкова пятикласна школа (учитель п. Вальчик). Закрита винниківським комісаром Мечиславом Вайсом (за розпорядженням львівських властей).

Українська вчительська семінарія.
З 1 вересня 1923 р. по 26 жовтня 1923 р. у Винниках діяла  приватна Українська вчительська семінарія. Ініціатори створення: отець Григорій Гірняк, професор Євген Щуровський, професор Володимир Калинович  та інші члени Винниківської "Просвіти".
10 липня 1923 р. — лист винниківської інтелігенції «До українського громадянства!» (опублікований в газеті «Діло»  №79 від 12.07.1923), щодо заснування Української вчительської семінарії і будівництва Народного дому у Винниках:
«Політичні умови, серед яких живе український народ по цей бік Ризької лінії, зложилися так, що державні школи з українською мовою навчання тільки в незначній мірі відповідають культурним вимогам широких народніх мас. З тої причини наші центральні просвітно-педагогічні установи поставили собі метою створити приватне шкільництво всіх типів, удержуване виключно засобами українського народу. Маючи це на увазі, читальня «Просвіти» у Винниках в порозумінню з президією Головного Виділу «Просвіти» та Головною Управою У. П. Т. рішила на своїх останніх загальних зборах вибудувати «Народній Дім», в якому мають бути приміщені приватна коедукаційна учительська семинарія і взірцева школа вправ з українською мовою навчання у Винниках.
Закриття хлопячих відділів в одинокій державній коедукаційній учительській семинярії у Львові спонукало членів чилальні  «Просвіти» у Винниках, а також і культурних діячів винницького судового повіту приступити до відкриття першого року учительської семинарії та першої кляси школи вправ у Винниках в наймленому помешканню, починаючи від 1 вересня 1923 р.
В учительській семинарії у Винниках будуть прийняті в першу чергу хлопці, бо у Львові істнують кромі державної, тепер вже тільки жіночі аж дві приватні виключно жіночі учительські семинарії. Читальня «Просвіти» у Винниках розпоряджає деякими матеріяльними засобами, котрі одначе занадто скромні, щоби покрити всі видатки, сполучені з будованням На роднього Дому та приміщенням і удержанням названих шкіл.
Уважаючи справу української учительської семинарії необхідною потребою цілого краю, підписані звертаються до громадянства усіх українських земель з проханням надсилати щедрі жертви на вищенаведену ціль. Підписані свідомі того, що накладають новий тягар на нашу і так вже перетяжену суспільність, але не бачуть иншого способу довершити задумане діло. Грошеві пожертвовання просимо складати на конто: «Українська Учительська Семинарія у Винниках» в Земельнім Банку Гіпотечнім, Львів, Підвалє 7.
Зголошення у справі прийняття учеників (учениць) на перший рік учительської семинарії і до першої кляси школи вправ у Винниках приймає проф. Володимир Калиновим, Винники, Німецька Кольонія, ч. 7. Речинець вступних іспитів буде оголошений в українських часописах пізнійше. Просимо Всеч. Отців Парохів оголосити отсю відозву своїм Парохіянам.
Винники, дня 10. липня 1923 р; Д. Банах, А. Бялий, о. Васильківський,  Р. Гаврих, о . Гр. Гірняк , Вас. Гуль, Ірина Домбчевська, Вас. Дмитерко, Яр. Йона,  Вол . Калинович, Павло Кіяк, Стеф. Кіяк, Стефанія Ключковська, Мих. Кернога, Т. Магаляг, Т. Мартинець, о. Оляневич, Мих. Пивовар, Волод. Підлісецький, о. Радкевич, інж. В. Рижевський, М. Шутер, Ст. Шустер, Д-р Євген Шуровський».
19 липня 1923 р. — нарада (в читальні «Просвіти») щодо заснування Української вчительської семінарії і будівництва Народного дому (122 делегати від Винниківського судового повіту; ініціатор д-р Євген Щуровський). Вибрано повітовий комітет: проф. Вол. Ка линович (голова), о. Олянович з Лисинич (заст. гол.), дир. Банах (секретар), о. Васильківський і п. Пивовар (скарбники), п. Кернога Мих. і дир. Банах Денис.
На зборах зібрано приблизно 3 500 000 польських марок. Одна особа дала 3 000 000, але не забажала розголошувати свого прізвища.
Семінарію було закрито 26 жовтня винниківським комісаром Мечиславом Вайсом (за розпорядженням львівських властей).

Свідченням антиукраїнської політики Польщі стало розпорядження від 30 жовтня 1923 р. ч. 3316 Кураторії Львівського шкільного округу (вищого органу управління освітою Галичини в умовах Польщі), де вказувалося: «Всі школи, як публічні, так і приватні, на території Річи Посполитої є в тіснім значенні цього слова польськими. Про інші, як не відповідаючі ідеї польської державности в Польській державі, не може бути й мови».
1924 р. видано закон про заборону вживання української мови у всіх державних установах.
1923 р. (листопад) — в українській винниківській школі скасовано посади греко-католицьких катехитів та позбавлено українців права вивчати релігію рідною мовою; перехід шкільної документації на польську мову.
Наступним законопроектом, який значною мірою змінив систему освіти, став Закон від 31 липня 1924 р., що скерований, насамперед, проти українців, які, як вважалося, могли становити загрозу безпеці й цілісності Польщі. За цим законом польські і українські школи однієї місцевості об’єднувалися в утраквістичні (двомовні). Польською владою було взято курс на остаточну ліквідацію українських шкіл. За цим законом запроваджувалися шкільні плебісцити, наслідки яких завчасно планувалися шкільними та державними органами. Вони проводилися в умовах поліцейського терору, шантажів та підкупів. Викладання української мови вводили у школі лише в тому разі, коли громада налічувала не менше як 25% українського населення і якщо батьки не менше ніж 40 учнів подавали відповідні прохання-декларації. Однак коли було 20 учнів, батьки яких бажали навчати дітей державною польською мовою, така школа ставала двомовною. В усіх інших випадках школи переходили на суто польську мову навчання.
29 листопада 1924 р. гурток «Рідної школи» ім. А. Гладишовського.
Газета «Діло» №15 від 23. 01. 1925 р. писала: «Винники. (Приклад гідний наслідуванню). Заходом комітету «Рідної  Школи» у Винниках заколядували: Місцева молодь у чотирьох партіях 305.67 зол. і місцевий  церковний хор 42 80 зол., музика товариства «Сокола» 20 зол.; з розпродажі ялинок придбали 32 зол. Разом заколядували на «Рідну Школу» 400. 47 зол. Крім цього зложили  на «Рідну Школу» в падолисті 152.61 зол., з початком  січня 55 зол. Щира подяка належиться в першій мірі о. дек. Гірнякові за його щирі та гарні слова в церкві про вагу та критичин фінансовий стан «Рідної Школи», місцевій молоді за іі труди та громадянам Винник за зрозуміння ваги «Рідної Школи». У Винниках вже засновано Кружок УПТ-ва і є надія, що громадяни прийдуть «Рідній Школі» стало з матеріяльною підмогою».
22 лютого 1925 р. —  перші загальні збори гуртка «Рідної школи» ім. А. Гладишовського (1925 р. – 178 членів, 1926 – 245 членів; активні діячі: Михайло Климкевич, Петро Кіяк, Юліан Домазар. Степан Копач, Володимир Бедрило, Анна Банах, Лука Костів, Євген Щуровський, Андрій Бялий, Володимир Дуткевич, Павлина Чапранів, Володимир Лельо, Василь Дмитерко та ін.).
21 листопада 1926 р. збори винниківської філії товариства «Рідна школа» (присутні 64 учасники). Винниківська філія  охоплювала не лише Винники, але й довкільні села. Збори батьків, котрі вислали делегацію до шкільного куратора та до повітового інспектора.
За Романом Луцівим: «Відомо також, що принаймні протягом одного 1926 р. було проведено загалом 14 засідань – 13 звичайних та одне надзвичайне, присвячене вшануванню десятих роковин смерті Івана Франка. Зі звіту за 1934 р. відомо, що було проведено 10 засідань, з котрих чотири останні - спільно з «Союзом Українок» (вирішувалося питання створення «вакаційної пів оселі»), Вакаційним відпочинком з 1 липня по 20 серпня 1932 р. тоді змогла скористатися 201 дитина. На їхнє безкоштовне харчування було витрачено 447,12 злотих, зібраних дітьми на благодійних виставах (133 золотих) та отриманих як допомога від старости (160 золотих) та місцевої громади (154,12 злотих). Для дітей читались місцевими випускницями учительської семінарії лекції з історії України, її географічного положення, провадились заняття з фізкультури, співів. На завершення дітей звозили на екскурсію до Національного музею у Львові»
1926 р. (листопад) петиція до Міністерства освіти та віровизнань з домаганням заведення двох шкіл з українською мовою викладання та збір підписів батьків дітей шкільного віку.
1926 р. (кінець) за результатом плебісциту у Винниках, в обох місцевих школах було введено утраквізм.
1927 р. польська влада ліквідувала українську школу та ввела семикласну з польською мовою викладання, поділивши її на школу для хлопців і дівчат.
Розпорядження міністра освіти та віровизнань, а також декрет президента Республіки Польща від 29 вересня 1930 р., по суті, позбавляли українське населення права навчати своїх дітей рідною мовою. У 1932 р. було прийнято новий шкільний закон про устрій школи, згідно з яким між програмою шкіл так званого третього рівня і програмою гімназії штучно створювався розрив у три класи, що позбавляло випускників школи будь-якої можливості вступити до гімназії. Школа третього рівня була практично єдиною у сільській місцевості. Оскільки Винники на цей час були селом, шкільний закон 1932 р. успішно виконував призначену йому роль перешкоди на шляху української молоді, зокрема і винниківської, до оволодіння вищою освітою.
1933 р. — німецька школа у Вайнберґені пройшла  перевірку (візитацію) та отримала дозвіл на продовження навчальної діяльності (директор Філіп Генріх Стальман). Бюджет школи 3 800 злотих.
25 грудня 1933 р. — Загальний зїзд «Рідної школи» (делегат від Винник Степан Чепіль).
1936 р. — німецька школа у Вайнберґені пройшла чергову перевірку (візитацію). Вчителю Філіпу Стальману закидали погане знання польської мови
1930-ті рр. (кінець) добудова другого поверху у старій Винниківській школі (вул. Ринок, 4).
1939 р. німецька школа у Вайнберґені пройшла чергову перевірку (візитацію) та отримала дозвіл на продовження навчальної діяльності (директор Філіп Генріх Стальман). У школі 22 учні.
Винниківські школярі (1920-ті рр.)
                                           Винниківські школярі та школярки (1920-ті рр.) 
                                            Винниківські  школярки (1920-ті рр.)
                                                     Винниківські  школярки 1931 р.

Шкільний табель за 1919/1920 н. р. Філомени Федак (Возної). Винники



Шкільний табель за 1925/1926 н. р. Філомени Федак (Возної). Винники


ЛІТЕРАТУРА

Байцар Андрій. Винники туристичні: Науково-краєзнавче видання / А. Л. Байцар. — Винники : Друксервіс, 2016. — 312 с.

Луців Р. Матеріали до історії шкільництва у Винниках кін. XVIII ст. – 1939 р.) // Науковий збірник Історико-краєзнавчого музею Винник.2009. Вип. 2. – С. 178207.

Немає коментарів:

Дописати коментар