Вересень 1939 р. Винники. Початок II Світової війни

Другу світову війну розв’язали два агресори, які Пактом Молотова-Ріббентропа фактично стали союзниками у воєнній кампанії 1939 р. у Галичині. Отже, 1 вересня німецькі війська (62 піхотні й танкові дивізії, загалом 1,6 млн вояків) завдали могутнього удару польській армії, яка мала лише 24 піхотні, 8 кінних і одну бронемоторизовану дивізію, загалом 440 тис жовнірів.

Історична довідка. Цит за. Наше Діло. «ПЕРШЕ ВЕРЕСНЯ 1939 РОКУ. УРОКИ ІСТОРІЇ»:  «26 січня 1934 року в Берліні було підписано "Декларацію про невикористання сили між Польщею та Німеччиною". Такий собі польський варіант відомого пакту «Молотов – Ріббентроп». Польсько-німецька угода 1934 року зводила нанівець франко-польський договір про взаємодопомогу 1921 року і завдавала нищівного удару системі воєнно-політичних союзів, створених Францією після І-ї Світової війни проти Німеччини.. Знову ставши союзниками Німеччини, Польща брала участь в розчленуванні Чехословаччини й окупувала та анексувала чеську Тєшинську область. Про це нинішні польські "антифашисти" довго не любили згадувати. Аж президент Л.Качинський офіційно вибачився за ганебні дії Польщі щодо свого сусіда. Також Польща в союзі з фашистською Угорщиною взяла участь у знищенні весною 1939 року Карпатської України. За цей негідний вчинок щодо українського народу поляки й досі прощення не попросили. Як і за знищення Західно-Української Республіки у 1918 - 1919 роках та геноцид українців на окупованих тоді територіях. Цю політику геноциду українців уряд Польщі планував здійснити і в Східній Україні, про окупацію якої у 1935 році «начальний вождь» польської держави Юзеф Пілсудський домовлявся у Варшаві з представником Адольфа Гітлера рейхсмаршалом Германом Герінгом».

Зустріч союзників у Винниках (вересень 1939 р.)

Вже 12 вересня німецькі війська розпочали бої за Львів. 17 вересня у війну нарешті вступив СРСР (800 тис. бійців), зайнявши того ж дня Тернопіль. 19 вересня між союзниками несподівано зав’язався бій у Винниках. На цей час Львів захищав 15-тисячний польський гарнізон генерала В. Лянґнера.

Другу світову війну винниківчани зустріли зі страхом. Поляки почали заарештовувати свідомих українців. Люди ховалися по лісах і ночували по стодолах, у вдома було небезпечно.

Через Винники переїжджали втікачі з корінної Польщі, автобуси з родинами офіцерів їхали аж з Познані в напрямку на Румунію, виснажені польські солдати групами верталися до Львова із сходу. Солдати були змучені, голодні і зневірені. Ходили по хатах винниківчан і просили їсти, люди давали їм що мали.

Німецькі бомби почали падати на Винники з перших днів війни. Масштабне бомбардування розпочалося у неділю, 17 вересня опівдні, коли люди виходили з церкви. З-за гори Жупан (від Львова) виринула хмара літаків. Німці скинули декілька десятків бомб. Біля двадцяти людей було вбито, декілька десятків поранено. Німецькі бомби зруйнували кілька будинків, залізничну колію, повалили телеграфні стовпи.

Спогади винниківчанина Теодора Мацьківа про перші дні війни у Винниках (за Михайлом Влохом): «В середу військо будує радіостанцію в саду Сілкової напроти пошти і займає мурований дім. Зауважую, як щодня вранці якийсь літак кружляє над Винниками, але не звертаю уваги, бо то війна. Нагло в неділю, 17 вересня, опівдні, як люди виходили з церкви, бачу, що з-за гори й лісу від Львова виринає хмара літаків, що летять в нашому напрямі. Я інстинктивно біжу в пивницю, знаючи, що бомбитимуть. У пивниці вже є більше осіб, але в темряві годі когось упізнати. Нагло із свистом падають бомби, навколо чути вибухи, один з вибухів закриває землею вікно пивниці, і ми почуваємо себе, наче в гробі. Далі чути вибухи від залізничної станції. Стало тихо, відлетіли... Там, де була радіостанція, замість дому купа цегли. На другому боці гостинцю дім пошкоджений вибухом, на гостинці ями, повалені телеграфні стовпи й порозкидані дроти... В домі Міллера на колонії бомба завалила пивницю на подвір’ї, а вбиті стоять, як живі, бо в пивниці повно цегли, яка сягає забитим по коліна і так тримає їх у стоячій поставі. Ось мати й син стоять разом під стіною і тільки кров з уст виступає, а вони стоять, хоч уже мертві. Коло них якась дівчина з Чижикова стоїть з баньками для молока на плечах, з піною на устах — також забита. Донька Міллера ранена в ногу і в бік. Одна німка забита з двома малими дітьми, а чоловік у війську. Жінка й мама Бредого ранені. Всього ранених дванадцять, а вбитих дев’ять. В домі, де була радіостанція, вбиті й присипані цеглою дві доньки Фекетого й одна вчителька-полька, яких я бачив ранком, як ішли до костела, а ось опівдні вже мертві... З понеділка на вівторок чую вночі на дорозі якийсь гук, аж дім трясеться від тяжких авт... Виходжу надвір і бачу совєтський танк, а солдат стоїть з піднесеним вгору наганом. Усвідомлюю собі дійсність, що тепер уже все пропало, бо нас «визволили», і нема виходу... Як нам пізніше вияснили, то стріляли на людей польські поліцаї з лісу над Винниками. Вони спочатку були в фабриці, але їх звідти викурили німці, і ми чули цю стрілянину. Йду на фабрику. Навпроти дома лікаря Становського бачу як горить совєтський танк. В ньому горять і два забиті танкісти. Дим несеться над дорогою. Людей не видно. Два інші совєтські танки горять і куряться напроти нового дому Міллера. На дорозі коло польського «Сокола» лежить у крові німецькій шолом, а на мурі червона пляма від крові. Тут був поцілений в голову німецький старшина, коли совєтський танк їдучі зі Львова попав на німецьку стежу. Німці зараз помстилися за свого забитого, знищивши своєю протитанковою гарматою три совєтські танки, що горіли на дорозі …».

Подаємо ще одне свідчення винниківчанки Марії Левицької про ці жахливі дні війни у Винниках (за Михайлом Влохом): «Переїжджаємо біля тільки що збомбованої тютюнової фабри, — вся у вогні. Бомба, мабуть, поцілила в магазин тютюну, бо через вікна разом з полум’ям і димом вилітають маси тютюнового листя, встелюючи площу й дорогу, неначе килимом. Поліція зганяє людей рятувати вагони, навантажені скринями з готовими цигарками. Випихають їх на рейки поза фабричні забудовання».

Ось як описує перші дні війни у Винниках відомий український поет, винниківчанин, Іван Златокурд: «Першого вересня тридцять дев’ятого німецькі війська розпочали Другу світову війну… Хрестоносна Luftwaffe бомбардувала Львів… Від першого налету потерпіла німецька колонія у Винниках – Weinberg – як місцеві німці називали тут місце свого поселення…
…Фабричний гудок сповіщав чергові набіги бомбардувальників… Озивалися зенітки… Осколки косили віти поодиноких дерев… Ставало душно в пивницевих криївках… Диміли пригасаючі свічки… Дрожала земля… Сипався тинк із мурованих склепінь… Голосили біловолосі бабусі… Шептали молитви, тулячи малят, молоді матері …».

З 17 вересня в район Львова просуваються радянські частини. О 2.00 год 19 вересня моторизований підзагін Червоної армії, що налічував 600 солдатів з 5-ї кавалерійської дивізії і неповний батальйон танків 24-ї танкової бригади поміж 30 легких танків БТ-7 під командуванням комбрига Я. С. Шарабурко, командувача 5-ї кавалерійської дивізії підійшов до Львова з боку Винник. За даними поляків оборонці східного відрізка оборони Львова були попереджені про можливість нічного нападу. Втім, як доводить М. Слободянюк (Слободянюк М. Перше зіткнення Червоної армії з Вермахтом під Львовом 19 вересня 1939 р. // Цитаделя: Львівський мілітарний альманах. – 2009 р., частина 2 (2). 2009.– С. 52-61.)  імовірно вони таки були заскочені зненацька.

За спогадами учасника тих подій лейтенанта П. Боброва, радянський  бронетанковий  загін у 2. 00 год спробував ввійти до міста через вул. Личаківську та пробитися через дві барикади: 1— в районі траси Винники-Львів перед Броваром Грунда (дріжджовою фабрикою) та 2 — десь перед верхніми кошарами Язловецьких уланів (на схід від розвилки Личаківська – Глинянський тракт).

Досвідчений командир колони  — командуючий 24-ї легко танкової бригади полковник Петро Фотченков вирішив не ризикувати залишати техніку у вразливому застигнутому положенні на вулиці міста, де її могли розстріляти з гармат з-за будинків чи знищити запалювальною сумішшю та наказав відійти до Винник і там почекати основних сил загону Шарабурка та інших підрозділів РСЧА.

Про професіоналізм П. Фотченкова свідчить його рішення взяти під охорону міст на шляху до Винник на перетині шосе та залізниці. На шосе існувало два мости: один над залізницею, безпосередньо на в’їзді до Винник; другий на підході до міста, але тут залізниця проходила над дорогою до цього населеного пункту. Підрив будь-якого з цих мостів надовго блокував би шлях (з одного боку була гора, а з іншого урвище) та унеможливлював маневр танків.

Вранці 19 вересня під Винниками дійшло до бойового зіткнення з німцями, що надходили з півдня з боку Сихова. Це був авангард II-ї гірської дивізії німців, що з 2 вересня з боями пробивалася до Львова. Бойову групу німців очолював командувач 137-го полку гірських єгерів полковник Ернст Шлєммер. Німці напевне отримали звістку про колону бронетехніки, яка пройшла до міста, але напевне по боях з бригадою полковника С. Мачка прийняли її за польську, тож на в’їзді до Винник розгорнули протитанкові гармати. Згодом вони трактували бронетехніку загону, який П. Фотченков послав для охорони залізничного мосту біля в’їзду до Винників, як польську. Польські поліцаї знаходилися у тютюновій фабриці, але німці їх швидко з звідти «викурили» і вони перемістилися у ліс, звідки почали стріляти по людях.

Радянські танки на той час не мали жодних розпізнавальних знаків, а БТ та Т-26 за силуетом були схожі на аналогічні польські 7ТР та 10ТР. Спроби примітивного надання німцям сигналів маханням прапорців результатів не дали. Тому єдиним порятунком для радянської бронеколони став силовий прорив, на який і пішов командир 218-окремого розвідувального батальйону Олександр Єгоров.

Капітан Єгоров залишив спогад про цей бій: «За моїм наказом батальйон розгортається. Дали німцям зрозуміти, що на територію зайняту радянськими військами вони не повинні заходити, та вони відкрили вогонь по наших танках. Танкісти зробили кілька залпів з гармат. Наш вогонь виявився відносно ефективним: замовкли дві батареї німців, що були висунуті на відкриту позицію, загинуло кілька десятків солдат та офіцерів. Не обійшлося і без власних втрат. Загинув у танку політрук Василь Поздняков. Згоріли дві бронемашини. На другий день німці вибачилися перед нами і висловили жаль з приводу цієї сутички».

А ось опис цього ж бою в спогадах М. Кройтлєра генерал-майора гірських військ Вермахту: «Алярм! – пролунало раптом. Танкова атака перед Винниками! Ми припускали, що поляки іще раз наважаться на відчайдушний напад. І ось танки котяться полем у наш бік. Ці сірі потвори, які у нас, гірських солдатів, викликали мало радості. Вже РаК-и (легкі протитанкові гармати) вдарили з усіх стволів. Ворожі танки робили неймовірні віражі, роз’їжджаючись урізнобіч. Півгодини тривала запекла стрілянина…Аж тут над’їхали збуджені крадмельдери (зв’язкові на мотоциклах) з командою припинити вогонь. Раптом і танки замовкли. Що сталося? Врешті все прояснилося: перед нами були не поляки, а росіяни».

За найбільш усталеною інформацією в цьому бою радянська розвідувальна група втратила 1 танк БТ-7 та два бронеавтомобілі БА-10, загинуло 3 особи та 4 було поранено. За даними П. Боброва втрачено було 2 бронемашини БА-10 спаленими та ще 3 підбитими. Загиблих і поранених було 19 осіб.

Німецькі втрати загону 137-го полку гірських єгерів 2-ї гірсько-піхотної дивізії: 3 протитанкові гармати, двоє офіцерів (майори) та один унтер-офіцера вбитими, 9 солдатів пораненими. Згідно ж іншим свідченням, німці втратили 3 убитими і 8 пораненими, а також 8 протитанкових засобів.

Бій відбувався в районі тютюнової фабрики та біля польського товариства «Сокіл» (сьогодні супермаркет «Рукавичка» на вул. Галицькій). Через деякий час стрілянина між союзниками закінчилася і почалося братання. Вартовий німець, що стояв перед фабрикою підійшов до радянського танкіста, що під’їхав на танку. Червоноармієць до нього каже: «Нумо поміняймось шапками!». Німець відчіпляє від шапки свастику й дає танкістові, а той йому свою червону зірку. Так вони й побраталися. Це було перше в історії Другої світової війни німецько-радянське братання і одночасно перша німецько-радянська збройна сутичка союзників.

Після цього розпочалися  перемовини. Перемовини велися за півкілометра на схід від Винник,  на шосе на Золочів, між Винниками і Підберізцями (там був розміщений штаб Київського воєнного округу). Від німецької сторони був представник старшини і перекладач з Винник п. Теодор Мацьків, з радянської – двоє (комбриг Курочкін і полковником Петро Фотченков). Вимогами радянської сторони було негайно відступити від Львова.

Активні перемовини велися протягом 19—20 вересня, щодо подальшого недопущення взаємних бойових дій та ліквідації непорозумінь.

Але через те, що німецький офіцер був значно нижчого рангу, ніж радянський (німецький головний штаб знаходився в Рясній, за Львовом), сторони розійшлися з тим, що непорозуміння і наступний план наступу на Львів, будуть врегульовані на вищому рівні.

До Винник переїжджає німецький штаб і квартирується у тютюновій фабриці. Весь час скільки тривали перемовини німці грабували тютюнову фабрику, а після того відійшли до Сихова.

Отже, через цей збройний конфлікт у Винниках, суперечка між командуванням німецького 18-го армійського корпусу і радянської 6-ї армії, хто штурмуватиме Львів і першим здобуде його, загострила німецько-радянські відносини.

Вранці 19 вересня на Личаківську рогатку прибули радянські офіцери, що пропонували польському командуванню здати місто. Натомість радянське командування чекало на відхід німців, плануючи атаку міста з усіх боків на ранок 21 вересня.

Ось як описує той день П. Бобров (Бобров П. Спогади лейтенанта: Вступ радянських військ до Львова у вересня 1939 р. // Цитаделя: Львівський мілітарний альманах. – 2009 р., частина 2 (2). 2009.– С. 62-71.): «Під Львовом в районі на схід від Винників, по обидва боки шосе знаходилося велике зосередження Радянських військ. Наша 24-та окрема легка танкова бригада - попереду. Штаб бригади - в будинку у Винниках з правого боку від мосту. 218-ий окремий розвідувальний батальйон попереду бригади; на дорозі від Винників до Львова за дріжджовим заводом – мотоциклетний  розвідувальний взвод лейтенанта Мілантьєва – в дозорі. Я з бронеротою – за півкілометра від дозору на бронемашині БА-20».

Вранці 21 вересня представники Червоної армії ще раз запропонували полякам переговори про здачу міста. Відбулися вони у Винниках. Радянські представники домагалися можливості входу до міста. В цих умовах було узгоджено після полудня зустріч генерала В. Лянґнера з командувачем Червоної армії. Не дивлячись на це радянські війська спробували атакувати поляків, але при відкритті тими вогню відійшли на свої позиції. Попри цей інцидент В. Лянґнер марно чекав на Личаківській рогатці представника Червоної армії. Нову зустріч було призначено через три години на тому ж місці. Цього разу відбулася його зустріч з представниками радянського командування комбригами М. Яковлевим та П. Курочкіним та ін. Обговорено умови передачі міста Червоній армії. Після повернення В. Лянґнер скликав військову раду, більшість офіцерів висловилося за припинення боїв.

Німецькі війська в той день закінчили відхід від Львова, а їх позиції зайняли червоноармійці. Сукупні втрати 1-шої гірської дивізії під Львовом складали 484 вбитих та 918 поранених.

У ніч на 22 вересня представники СРСР і Польщі опрацювали спільний протокол, який був о 8. 00. год ранку підписаний у Винниках («Протокол умови про передачу міста Львова військам Радянського Союзу»). Від СРСР протокол підписали  комбриг П. Курочкін, комбриг М. Яковлєв, полковник Дєдов, полковник П. Фотченков, полковий комісар Малапов.

Зі сторони Польщі протокол підписали комендант VІ корпусу генерал В. Лянґнер і полковник Раковський (один з оригіналів цього протоколу зберігається у Відділі рукописів Ягейлонської бібліотеки у Кракові, протокол було підписано у чотирьох екземплярах). До нашого часу зберігся будинок де це відбувалося (теперішня вул. Галицька, 1 – колишнє терапевтичне відділення 6-ї міської поліклініки м. Львова).

Згідно протоколу Львів передавався Червоній армії. Війська Гарнізону (близько 15 тис солдат і офіцерів) складали зброю і виводилися в район Курович, поранені залишались у шпиталях разом з медичним персоналом. Пунктом 8 протоколу офіцерам (близько 1 500 осіб) гарантувалась особиста свобода і недоторканість, право виїхати до інших країн.

Одночасно генерал  В. Лянґнер видав «Наказ для гарнізону Львова», що окреслював порядок виходу солдатів з міста, «Наказ для солдатів» з подякою за оборону Львова, а також «Звернення до мешканців». О 14 год 22 вересня польські війська почали складати зброю. О 15 год  Червона армія вступила до міста і до 16 год повністю зайняла його.

Підписаний у Винниках документ капітуляції польської армії у Львові перед  Червоною армією, що наступала, був останнім державним актом поляків на наших українських землях. Самостійність 20-річної Польської Речі Посполитої була цим припинена. Українці Винник безумовно раділи цьому, адже поляки добре «насолили» за всі ці роки окупації. Цей документ капітуляції та його жорстокі і трагічні наслідки для поляків повинен стати  пересторогою на майбутнє.

Отож, усі ці факти свідчать про те, що в період вересневих боїв Німеччина і Радянський Союз діяли як союзники. Однак, так було лише зовні. Особовий склад вермахту, насамперед офіцерський загал і генералітет, вважали союз із СРСР тимчасовим, зумовленим складною геополітичною ситуацією. Серед німецьких солдатів та офіцерів антирадянські настрої підтримувалися карикатурами (правда не в офіційній пресі) та розмовах такого плану: «Розіб’єм Францію і Англію, згодом Америку, а потім розправимося з Росією», — писав у повідомленні начальник розвідки 6-го стрілецького корпусу капітан Альмет’єв. Він наводив й інші факти зневажливого ставлення гітлерівців до Червоної армії, зокрема, висловлення: «Червона армія дуже слаба і якщо Гітлер накаже — ми з нею легко і швидко розправимося». Тієї осені Сталін постійно наголошував на довгу перспективу дружніх радянсько-німецьких відносин. Він вважав, що спільний розгром Польщі зміцнив його союз із Гітлером. Коли Ріббентроп привітав більшовицького диктатора з його 60-літтям, у відповіді в газеті «Правда» за 25 грудня 1939 р. Сталін відзначив: «Дружба народів Німеччини й Радянського Союзу, скріплена кров’ю, має всі підстави бути довготривалою й міцною». Однак так не вийшло. Два диктатори продовжували мріяти про розширення кордонів власних імперій.

Винники. 19 вересня 1939 р. Радянський БА-10 підбитий при зіткненні з німецькими частинами

ЛІТЕРАТУРА

Байцар Андрій. Винники туристичні: Науково-краєзнавче видання / А. Л. Байцар. — Винники : Друксервіс, 2016. — 312 с.