Розуміючи важливість
освітньої системи для становлення ідеологічної системи, керівництво СРСР одним із першочергових завдань
на західноукраїнських землях вважало корінне «виправлення недоліків» польської
освітньої системи. Якщо станом на 1 вересня 1939 р.
у Західній Україні працювало 5 166 шкіл (з них укр.
— 135, пол. – 2 731, змішаних – 2 205), то у
1940/41 н. р. в західних областях
УРСР кількість загальноосвітніх шкіл досягла 6 739, безплатним навчанням охоплено 1 189 100 дітей.
1939 p. (вересень) — поділ школи на українську, польську та німецьку.
За часів німецької окупації, 1
серпня 1941 р., відділ освіти міської управи Львова став державною установою
для шкільних справ при губернаторстві дистрикту.
Суворо заборонялося приймати до українських та польських шкіл єврейських
дітей. Для
українців Галичини німці пішли на поступки – не чинили значних перешкод у
поширенні національного духу у школах, дозволяли молоді навчатися у вищих
навчальних закладах Німеччини. У 1941–1942 н. р.
у Галичині діяло 3 105 українських народних шкіл.
Ступінь початкової школи залежав
від кількості дітей шкільного віку: наявність менш як 120 дітей передбачала
утворення школи І ступеня (1—4 класи), 120—220 дітей — школи II ступеня (1—6 класи), понад 220 дітей шкільного віку
— школи III
ступеня (1—7 класи). Також
за польським зразком встановлювався шкільний вік — 7—14 років, тож у 1941 р. школи повинні були відвідувати діти 1927—1934 років народження. Матеріальне
становище вчителів українських та польських шкіл у період німецької окупації
було вкрай складним.
Визначаючи заробітну плату, німецька влада передовсім орієнтувалася на розмір
платні, котру отримував конкретний вчитель до 31 серпня 1939 р. З огляду на це,
в дещо кращому становищі опинилися польські вчителі.
Організація навчально-виховного
процесу народних шкіл у порівнянні з радянським періодом також зазнала суттєвих
змін. Шкільний рік було поділено на три періоди: перший тривав з вересня до
грудня, другий — від січня до березня, третій — із квітня до червня. Кожен такий «триместр» закінчувався «класифікацією»
(підбиттям підсумків успішності учнів), а також «вивідною конференцією», на
якій батьків та опікунів повідомляли про результати «класифікації». Наприкінці
першого і третього періодів видавалися свідоцтва з оцінкою. Зимові канікули у
1941/42 н. р. тривали 15 днів (з 6 до 20 січня включно), Великодні — 7. Крім того, 4 вільні дні припадало на Зелені свята. «Великі ферії» (літні
канікули) тривали 62 дні — від 1 липня до 31 серпня включно. Однак нерідко зимові канікули, з огляду
на морозу погоду й нестачу палива, тривали понад два місяці. Зміст навчання у
початкових школах визначали такі предмети шкільної програми: релігія
(викладалася священниками), українська (для українських шкіл) або польська (для
польських шкіл) мови, німецька мова, рідний край, природа, рахунки і геометрія,
рисунки, практичні заняття, спів, жіночі роботи. Тижневий навчальний час
початкової школи не поступався розподілу годин у радянській школі. Для
прикладу, в 4 класі української народної школи на тиждень припадало уроків:
релігії — 1, української
мови — 6, німецької
мови — 5, науки про
рідний край — 2, каліграфії — 1, природи — 4, рахунків і геометрії — 5, рисунків — 1, співів — 1, руханки — 1. Усього — 27 год (у 4 класі радянської
початкової школи — 26 год/тижд.). За вказівкою окупаційної влади, зі шкіл цілковито усунуто
предмети «патріотичного характеру»: історія, географія, література.
Початок навчального року в
українських навчальних закладах припав на 1 жовтня 1941 р. Відповідно до визначеного терміну
розпочалося навчання й у Винниках.
У Винниках була відкрита
вселюдська (виділова) 7-класна школа з українською мовою навчання (директор
Ярослав Левицький) і 7-класна школа з польською мовою навчання. Школи
знаходилася в сучасному приміщенні Школи мистецтв (вул. Ринок, 4). На першому
поверсі вчилися поляки, а на другому — українці. Така ситуація була лише один
рік. Пізніше, зі школи німці зробили військовий шпиталь, а учні вчилися по
різноманітних приміщеннях. Одне з приміщень школи знаходилося на теперішній вул.
Івасюка (Винниківський музей; за Австро-Угорщини, Польщі й під час першої
більшовицької окупації – приміщення суду). Інше приміщення – кінотеатр
«Трембіта» (пізніше Клуб тютюнової фабрики). Було ще одне приміщення по
теперішній вул. Стуса (до 1940 р. там проживав і працював м’ясник Ваціновський;
з 1940 р. – приміщення міліції).
В цей період у школі викладала п.
М. Підлісецька, яка була активним діячем «Просвіти». Завдяки її старанням учні
школи неодноразово ставили вистави. Одна з таких вистав, „Чудо
св. Миколая над половчином”, відбулася 19
грудня 1943 р.
Усі школи в дистрикті Галичина,
згідно з розпорядженням відділу науки та навчання, отримали статус державних
навчальних закладів. Розпорядженням шкільної влади із вжитку вилучались
польські та більшовицькі підручники українською мовою. На їх місце
запроваджувались підручники, видані Українським Центральним Комітетом, який,
крім того, що мав великий вплив на навчання та виховання дошкільнят і
позашкільної молоді, тримав під своїм контролем навчальний процес у школах, не
дивлячись на їхній статус державних навчальних закладів.
Згідно з розпорядженням
губернатора Галичини, Відділ науки й навчання з 6 січня 1942 р. дозволив
священникам викладати релігію в школах. З цією метою шкільна влада дистрикту
зобов'язала митрополичу ординацію подати списки священників для виконання цього
розпорядження.У відповідь церковна адміністрація дала певні доручення деканам. У
Винниках релігію викладав отець Г. Гірняк і отець А. Поточняк.
На початку 1943 р. виникла
загроза припинення викладання релігії у початкових та фахових школах. Приводом
до цього послужила, очевидно, особлива позиція митрополита Андрія Шептицького,
який виступив з посланням «Не убий», в якому засуджував кровопролиття як спосіб
розв'язання політичних проблем. Хоча формально причиною припинення викладання
релігії були урядові звіти про неналежне використання деякими священниками
годин, відведених на вивчення релігії.
Шкільне свідоцтво винниківчанина Богдана Гарапи (1934 р. н.)
ЛІТЕРАТУРА
Байцар Андрій. Винники туристичні:
Науково-краєзнавче видання / А. Л. Байцар. — Винники :
Друксервіс, 2016. — 312 с.
Немає коментарів:
Дописати коментар