Князі Потоцькі — один з найчисельніших украінсько-польських шляхетських родів. Вихідці з цього роду займали державні пости, були воєначальниками, меценатами. Їхній рід поділяється на кілька гілок, які в свою чергу теж розгалужуються. Шляхетський рід Потоцьких гербу “Пилява” отримав назву від села Потік біля Кракова. Перший відомий з Потоцьких – Сулислав – сандомирський каштелян в 1217 році. Політичної ваги рід Потоцьких набув у кінці XVI століття, коли канцлер Ян Замойський став протегувати братам Потоцьким за їх військові здібності.
Потім їх протектором став король Сигізмунд I, в нагороду за інтриги проти попереднього покровителя – Замойського. А породичання з молдавським господарем Ієремією Могилою зробило Потоцьких “королями” на Поділлі Власне магнатську лінію Потоцьких продовжив Якуб Потоцький (1481–1551).
З часом утворилось три відгалуження:
«Залізна Пилява»(пол. «Żelazna Pilawa»);
«Гетьманська лінія» або «Срібна Пилява» (пол. «Linia hetmańska»/«Srebrna Pilawa»);
«Лінія примасів» або «Золота Пилява» (пол. «Linia Prymasowa»/«Złota Pilawa»).
Українсько-польський рід Потоцьких свого розквіту набув у XVII-XIX століттях та володів на Правобережній Україні та в Галичині сотнями сіл і десятками міст і містечок, де розташовувались їх маєтки. Серед їхніх маєтків були і Винники (біля Львова).
У роду Потоцьких зосередилася вся влада в Брацлавському воєводстві, Кам’янецькому, Канівському, Теребовлянському староствах – земельних володіннях, які вони отримували від уряду за службу у тимчасове або постійне користування.
Історична довідка (за Святославом Семенюком «Український путівник по Польщі», 2007 р.):
«З села Поток (тепер – Польща, Свєнтокрижське воєводство) походить українська гілка давньоруського шляхетського роду Потоцьких. Безумовно, були серед Потоцьких і поляки (сіл з подібною назвою достатньо не лише в Україні чи Малій Польщі, а й у Великій Польщі), але ці Потоцькі належать до іншого гербу (Остоя чи Любич) і жодного стосунку до українських Потоцьких не мали. Вперше в документах Потоцькі згадуються у 1217 р., коли Суліслав був призначений Сандомирським каштеляном. До 1340 р. вони вже прийняли католицтво, але остаточно ополячитися не встигли, оскільки сини Якова Потоцького після приєднання Поділля рушили на схід, і усе подальше життя Потоцьких-магнатів проходило у рідному, тобто руському середовищі.
З того, що Степан Потоцький одружився на донці київського митрополита Петра Могили, випливає, що або він взагалі не був католиком, або був «дуже поганим» католиком. «Поганими» католиками також показали себе Павло і Теодор Потоцькі, які задовго подій XVIII ст., у 1664 р., зреклися католицької віри і повернулися у православ’я (етнічні поляки в той час ніколи такого б не зробили)».
Давній українсько-польський аристократичний рід Потоцьких має пряме відношення до Винник. Перші підтверджені відомості про це зустрічаємо у документах початку ХVІІІ ст. 1730 р. Винники викупив Станіслав Владислав Потоцький.
Станіслав Владислав Потоцький (? — 27 червня 1732 р., Львів) — представник знатного шляхетського роду Потоцьких гербу Срібна Пилява, державний діяч Речі Посполитої, грубешівський староста (1705–1727 рр.), ловчий Великого князівства Литовського (1704–1710 рр.), стражник ВКЛ (1710–1729 рр.), белзький воєвода (1729–1732 рр.), маршалок Тарноградської конфедерації, володар Винник (16 січня 1730 р. — 3 квітня 1732 р.).
Неодноразово обирався послом на сейми. Був прихильник короля Августа ІІ (тоді у Речі Посполитій панувало двовладдя, причому, Август ІІ був союзником Російської імперії, а Станіслав Лещинський — Швеції).
Син гетьмана великого коронного Фелікса Казимира Потоцького (1630—1702 рр.) та Кристини з Любомирських (доньки гетьмана польного коронного Станіслава Єжи Себастьяна Любомирського). Внук Станіслава «Ревери» Потоцького та Зофії Каліновської. Брати: воєвода волинський Михайло Потоцький, стражник великий коронний Юзеф Потоцький, староста грибовецький Єжи Потоцький. Сестра — Маріанна Потоцька (Тарло).
Був двічі одружений. Його першою дружиною була Ельжбета Анна Францкевич-Радзимінська, дочка старости слонімського Стефана Францкевича-Радзимінського. 1712 р. вдруге одружився з Маріанною Жевуською (пом. 1732 р.), дочкою гетьмана великого коронного Станіслава Матеуша Жевуського.
Писав сонети. Брав участь у Підгаєцькій кампанії 8—9 вересня 1698 р. (перемога польської армії під проводом польного гетьмана коронного Фелікса Потоцького над татарською ордою) на чолі своєї панцерної коругви.
1708 р. (січень) від імені белзького воєводи писав скаргу до польного коронного гетьмана Станіслава Матеуша Жевуського через неприйнятні дії розквартированих там москалів та калмиків. 1712 р. важко хворів. Белзький воєвода з 25 травня 1729 р. завдяки зусиллям примаса Теодора Анджея Потоцкого. Староста грубешівський (з 5 березня 1705 р., в 1727 р. відступив Ф. С. Потоцькому), опалинський (Опалин біля Володимира Волинського). Був власником маєтку в Печеніжині Коломийського повіту. Завдяки запису Гелени Морштинівної отримав величезні маєтки поблизу Умані, зокрема, Тульчин, Торговицю, Браїлів, Демидівку, Могилів на Поділлі. Володів Тартаковим у Белзькому воєводстві. Був протектором бернардинів, мав намір наприкінці життя прийняти «habit», осісти при кляшторі бернардинів Сокаля, якому записав 50 000 золотих для утримання каплиці.
Від двох шлюбів не мав потомства. Його маєтки перейшли до племінника Франциска Салезія Потоцького. Помер від несподіваної хвороби. Був похований в костелі бернардинів (Кристинопіль).
Портрет С. В. Потоцького є в збірці палацу у Вілянуві.
3 квітня 1732 р. Станіслав Владислав Потоцький подарував Винники разом з селами Виннички і Підберізці своєму племінникові Франциску Салезію Потоцькому, хоча Маріанна Потоцька (Тарло) все ще вважалася власницею, бо протестує проти посесорів с. Сихів за шкоди, заподіяні винниківському лісу (26 травня 1732 р.). Станіслав Потоцький і Маріанна Потоцька (Тарло) були бездітними, і акт даровизни, якщо він існував, міг бути внутрішньо родинною формальністю.
1732 р., З квітня, м. Белз. – Облята дарчого запису Станіслава Потоцького своєму племінникові Францискові на сс. Винники, Виннички й Підберізці.
«Облята дарчої на Винники найсвітлішому вельможному Потоцькому, белзькому старості.
До нинішнього Львівського гродського старостинського уряду й актів особисто з'явився вельможний Павловський і подав цьому урядові для внесення до актів дарчу на села Винники з прилеглостями пресвітлого вельможного Станіслава з Золотого Потока Потоцького, белзького воєводи, внесену до белзьких актів у четвер після найближчої неділі «Юдіка» сороківниці року нинішнього тисяча сімсот тридцять другого у справі найсвітлішого вельможного Потоцького, белзького старости, і це автентичне зізнання, внесене до актів, такого змісту:
Станіслав із Золотого Потока Потоцький, белзький воєвода, здоровий розумом і тілом, і зробив розпорядження й висловив добру волю щодо юрисдикції усіх своїх маєтків після [своєї] смерті й прилюдно, без примусу, вільно заявив, що свої власні добра й маєтки, а саме села Винники, Виннички й Підберізці, розташовані в Руському воєводстві, Львівській землі, з усіма правами, що належать до цих маєтків і правами пана і власника, з усіми належним до володіння згаданими маєтками, користями, ужитками, прибутками, приростами, вигодами й благами, прилеглостями та іншим у всій загалом їх протяжності, з усіми компетенціями і прерогативами, з дворами, будинками, нерухомостями, землями, ...із правом патронату й презентації на всі церковні бенефіції, як римо-, так і греко-католицькі з усім належним і у всьому обсягові, що віддавна належить до цих маєтків, не роблячи ніяких винятків з права панської власності й не залишаючи нічого для себе самих і своїх спадкоємців, і ці маєтки у їхніх межах і границях, які визначені віддавна, усе це, що служило нам, сповна даємо, даруємо й записуємо найсвітлішому й вельможному Францискові з Потока, на Китайгороді й Християмполі Потоцькому, белзькому, грубешівському старості, нашому власному племінникові і спадкоємцеві на вічні часи...
Вніс до актів Смідзінський. Виправив Виджга. Після інґросації цього оригінальний примірник звірено з белзькими актами, повернено й поквитовано нинішній уряд» (за Ігорем Тимцем, 2005 р.).
Франциск Салезій Потоцький (1700 р., Кристинопіль — 22 жовтня 1772 р., Кристинопіль) — представник знатного шляхетського роду Потоцьких гербу Срібна Пилява, державний діяч Речі Посполитої, меценат, київський воєвода (з 19. 07. 1756 р.), волинський воєвода (з 22. 05. 1755 р.), крайчий великий коронний (1736 р.), претендент на польську корону, володар Винник (3 квітня 1732 р. — 16 січня 1750 р.). За своє багатство та владу названий «малим королем Русі». Резиденція його була в Кристинополі (тепер — Червоноград), мав маєтності в Умані, Тульчині, був власником Гусятина. Онук гетьмана Фелікса Казимира, син Юзефа, охоронця війська королівського і Теофіли (пом. 1742 р.), доньки Яна, львівського старости. Франциску Потоцькому перейшли від Станіслава Потоцького всі землі, які належали раніше вигаслому роду Струсів та Калиновських, а також через одруження з Ганною Потоцькою. Салезію дісталися також землі, які належали вигаслому роду Лящів.
Носив козацький стрій.
Франциску належало 70 міст, кілька сотень сіл, 400 000 душ. У Белзькому воєводстві володів містами: Тартаків, Варяж, Лящов, Витків; 40 селами, мав також землі в Перемиській землі, біля Сяну. Найбільші володіння були в Брацлавському воєводстві: міста Тульчин, Браїлів і багато сіл навколо; йому належала Уманьщина, Могилів, палац в Переспі, замок в Тартакові.
1736 р. Франциск Потоцький виділив кошти для перебудови кристинопольського замку на палац французького стилю та закладення палацового садово-паркового ансамблю. Утримував у Кристинополі особисте військо з козаків. Відвідувачі замку мали право в'їжджати на перший дитинець, звідти від другої брами повинні з поваги до Потоцького йти пішки. У Кристинополі придворний театр ставив балети та опери.
В Умані Франциск утримував козацьку роту, в кількості від декілька сотень до декількох тисяч. За його сприянням Умань у 1761 р. отримала магдебурзьке право та дозвіл на проведення ярмарків.
20 листопада 1720 р. успадкував від батька Белзьке староство і став власником (дідичем) Кристинополя.
1724 р. обраний від Белзького воєводства послом на Сейм. 1729 р. обраний послом на сейм в Гродно від Брацлавського воєводства, 1730 р. — від Чернігівського воєводства.
1728—1731 рр. — претендент на руку останньої з роду Сенявських — Марії Зофії з Сенявських Денгофової, з якою пізніше одружився Август Олександр Чарторийський. Ймовірно, з того часу виникла неприязнь між Потоцькими та прихильниками короля Чарторийськими і Понятовськими.
1732 р. успадкував від стрийка (белзького воєводи Станіслава Владислава Потоцького) маєтки на Україні: Умань, Браїлів, Торговицю, Могилів, Тульчин, Грубешівське староство і Винники.
Після смерті короля Авґуста ІІ (1733 р.) — посол на сейм від Белзького воєводства. Був прихильником, з усіма Потоцькими, короля Станіслава Лещинського (1733—1734 рр.), для його захисту пристав до Діковської конфедерації.
1736 p. одружився із Софією Речицькою (? — 1741 р.), дітей не мали. 1742 р. одружився (вдруге) з Анною Потоцькою.
Діти:
*Станіслав Щенсний Потоцький;
*Аделя Антоніна Потоцька — дружина князя Франциска Ксаверія Любомирського;
*Маріанна Клементина Потоцька — дружина графа Алоіза Фрідріха фон Брюль;
*Людовика Пелаґія Потоцька — дружина Казимира Ревуського;
*Пелаґея Тереза Потоцька — дружина Міхала Єжи Вандаліна Мнішека.
3 серпня 1750 р. став кавалером Ордену Білого Орла.
Франциск Потоцький підтримував приязні стосунки з Туреччиною, з кримським ханом, приймав у себе послів тягинського та хотинського паші. Приймав в Кристинополі турецького посла до Варшави — Алі Агу. Підтримував постійне щотижневе листування з волоським воєводою — Костянтином Раковиця. Був проти переселення сербів та утворення Ново-Сербії. Заборонив перехід сербам під проводом І. Хорвата через землі які належали Речі Посполитій.
14 вересня 1772 р. австрійський уряд забрав у Потоцького озброєння замку, гармати, заборонив мати власне військо.
Франциск Салезій Потоцький був замішаний у процесі з Коморовськими, які, апелюючи до нової влади та Марії Терезії, виграли процес у нього. Імператриця Марія-Терезія засудила Франциска Салезія до публічної смерті. Через кілька днів він був повідомлений про цей наказ і прийняв отруту. Був похований разом з дружиною Анною в костелі Бернардинів у Кристинополі.
*Байцар Андрій. Видатні винниківчани: Науково-краєзнавче видання. Львів-Винники, 2012. — 88 с.
*Байцар Андрій. Винники: Науково-популярне краєзнавче видання. Львів-Винники: ТзОВ ВТФ «Друксервіс», 2015. — 100 с.
*Байцар Андрій. Винники туристичні. Науково-краєзнавче видання. Винники: Друксервіс, 2016. 312 с.
*Байцар Андрій. Історія Винник в особах. Науково-краєзнавче видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2017. 180 с.
Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1984. — T. XXVIII/1, zeszyt 116. —S. 114—123; S. 154—156.
Немає коментарів:
Дописати коментар