Буджацька Тартарія на європейських картах XVII-XVIII ст.

 Тартарія, або Татарія (лат. Tartaria, фр. Tartarie, англ. Tartary, нім. Tartarei), — неісторична географічна назва, яку використовували в західноєвропейській літературі та картографії щодо великих областей від Каспію (навіть від Криму) до Тихого океану і до кордонів Китаю та Індії; у східнослов'янської традиції — землі Монгольської імперії і її дочірніх держав, переважно населених кочовими тюркськими та монгольськими народами, виключаючи землі Московії. Активне використання топоніма простежується з XIII до XIX століття, подекуди — до початку ХХ. У європейських джерелах Тартарія стала найпоширенішим найменуванням Центральної Азії серед негативно забарвлених назв, які не мали зв'язку з дійсним населенням регіону, аж до XIX століття європейські відомості залишалися вкрай мізерними та уривковими.

Розрив зі спадщиною Птолемея відбувається на початку XVI  ст. На португальській карті (1501-1504) Тартарією називали територію між Ісартус (Яксартус) до Оккардо (Обі), до Уральських гір.

Отже, існувала величезна країна Тартарія, провінції якої мали різні розміри. Найбільша провінція цієї імперії називалася Велика Тартарія й охоплювала собою землі Західного Сибіру, Східного Сибіру й Далекого Сходу. На південно-сході до неї примикала Китайська Тартарія (Сhinese Tartary) [не плутати з Китаєм (China)]. На півдні від Великої Тартарії була, так звана, Незалежна Тартарія (Independent Tartary) [Середня Азія]. Тибетська Тартарія (Tibet) розташовувалася на північний захід від Китаю й на південний захід від Китайської Тартарії. На півночі Індії перебувала Монгольська Тартарія (Mogul Empire) [сучасний Пакистан]. Узбецька Тартарія (Bukaria) була затиснута між Незалежною Тартарією на півночі; Китайською Тартарією на північному сході; Тибетською Тартарією на південному-сході; Монгольською Тартарією на півдні й Персією (Persia) на південному-заході. У Європі теж були Тартарії: Московія або Московська Тартарія (Muscovite Tartary), Кубанська Тартарія (Kuban Tartars) та ін. На теренах України – Мала Тартарія (Little Tartary), Перекопська, або Ногайська Тартарія (Tartaria Nogaiens, Precopiensis P.), Очаківська Тартарія (Tartares d'Oczakow) та Буджацька Тартарія (Tartares de Bvdziak).

Буджацька Тартарія (Tartares de Bvdziak), або Буджак (Budziak) — сучасна територія південноукраїнських степів між гирлами Дністра і Дунаю. Перебувала у васальній залежності від Кримського ханства і Османської імперії. Заснована у XV ст. тюркськими кочовиками — ногайськими татарами (20 000—30 000  осіб). Проіснувала до XVIII ст.

Буджацька орда (Білгородська Орда, Орда малих ногаїв, або Добруджська Орда) — татарська орда, на чолі якої стояв мурза. Назву дістала від історико-географічної області Буджак та від міста Білгорода (тепер — Білгород-Дністровський). На початку 1711 р. орда бере участь у поході гетьмана Пилипа Орлика на Правобережну Україну протимосковитів. Але, не витримавши важких умов, татари зрадили гетьмана, що призвело до невдачі всього походу. В 1770 р., після завоювання Південної України та Молдовського князівства московитськими військами Білгородська Орда перейшла під протекторат Російської імперії.

Більшість кочовиків царський уряд переселив у приазовські степи між річкою Кам'янкою і містом Азовом відповідно до Карасубазарського трактату, ліквідувавши цим Білгородську Орду.

Довгий час Буджацька Орда не мала усталеного кордону на півночі, з Молдавським князівством, що викликало численні конфлікти за землю, воду та пасовища. Але навіть після того, як султанська влада провела прикордонну лінію, зіткнення тривали аж до ліквідації Буджакської Орди в 1806 під час чергової російсько-турецької війни.

Згідно з картою Занноні, у третій чверті XVIII століття на території Буджаку було понад 100 населених пунктів із мечетями (без міст та фортець). Причому Занноні фіксує такі поселення навіть на північ від Кишинева — у районах, які формально входили до складу Молдавського князівства. За підрахунками істориків, загальна чисельність мусульманського населення Буджака становила 40–50 тис. осіб. Крім того, відомо, що безліч мечетей було у великих містах регіону: Акермані, Ізмаїлі, Кілії та ін.

Східний кордон Буджацької Орди проходив Дністром і Дністровським лиманом. Найближчими сусідами буджакців були єдисанці, об'єднані в Єдисанську Орду. Це державне утворення виникло внаслідок переселення ногайських племен з Північного Кавказу та Нижнього Поволжя до причорноморських степів. Єдисан займав територію між річками Дністер та Південний Буг.

 КАРТИ

1672 р. Гійом Сансон та Юбер Жайо. Карта «LE ROYAUME DE HONGRIE, ET LES ESTATS QUI EN ONT ESTÉ SUJETS, ET QUI SONT PRESENTEMENT LA PARTIE SEPTENTRIONALE DE LA TURQUIE EN EUROPE. TIRÉ LES MEMOIRES LES PL.’ NOUUEAUX. PAR LE Sr. SANSON, GEOGR. ORD." DU ROY» ([Карта] королівства Угорщина і країн, які входили до нього, а тепер складають північну частину Туреччини у Європі. Виконана королівським географом паном Сансоном за найновішими даними). Мова карти – французька та латинська.

Центральне Правобережжя та Лівобережжя назване Україною, або Країною Козаків (Vkraine ou Pays des Cosaques); в межиріччі Інгульця (Ingulet Maly R.) і Дніпра позначене Дике поле (Dzïke Polie ou Campagnes Desertes et Inhabitées).

Українські історико-географічні землі представлені Волинню (Volhynie), Поділлям (Podolié), Чорною Руссю (Russie Noire) у складі Королівства Польського і названі його прикордонними землями (Frontières des Estats de Pologne). У Причорномор'ї — Бессарабією (Bessarabie), Тартарією Буджацькою (Tartares de Bvdziak), Тартарією Очаківською (Tartares d'Oczakow) та Малою Тартарією (Petite Tartarie) y складі Османської імперії; Закарпаттям – у складі королівства Угорщина (ці землі названі християнською Угорщиною (Hongrie Chrestienne).

1672 р. Гійом Сансон та Юбер Жайо. Карта «Росія Біла або Московія». Автори виділили Бессарабію, Тартарію Буджацьку (Tartares de Bvdziak), Тартарію Очаківську (Tartares d'Oczakow) та Малу Тартарію (Petite Tartarie).

1700 р. Йоганн Баптист Гоманн (Johann Baptist Homann; 1663–1724).  Карта «Tabula Geographica qua pars Russiae Magnae Pontus Euxinus seu Mare Nigrum et Tartaria Minor cum finitimis Bulgariae, Romaniae et Natoliae Provinciis» (Географічна мапа частини Великої Росії, Понта Евксінського, або Чорного моря, та Малої Татарії, разом з прикордонними провінціями Болгарії, Романії та Натолії), де територія України, що окупована Московією, позначена (яскраво-рожевим кольором) як Мала Русь (Pars Russiae Minoris), а Московія як Велика Русь (Pars Russiae Maximae). Карта створена на основі «Географічної карти країн Малої та Великої Руссії». Ця карта також поміщена в шедеврі Гоманна «Grosser Atlas ueber die ganze Welt. 1716» (Великий Атлас усього світу).

На мапі позначені: Мала Тартарія і Крим (Tartaria Minor) – зелений колір; Бессарабія або Тартарія Буджацька (Tartaria Budziacensis), підконтрольна Кримському ханству й Османській імперії; Донські Козаки (Territorium Cosacorum Donnensium) – оранжевий колір; Бєлгородське воєводство (Palatinatus Belgradiensis); Севське воїнство (Seviensis Exercitus). Також на карті позначені князівства Московське і Смоленське, а також чорноморські країни – Черкесія, Грузія, Туреччина, Болгарія та Румунія.

1720 р. Матеус Зойтер (George Matthäus Seutter; 1678 —1757), німецький видавець та географ видав мапу “NOVA MAPPA MARIS NIGRI ET FRETI CONSTANTINO POLITANI QUAM ЕХАСТISSIМЕ CONSIGNATA ET IN LUCEM EDITA PER MATTH. SEUTTER” (Нова карта Чорного моря і Константинопольської протоки, досконало укладена й видана Матеусом Зойтером).

Середня Наддніпрянщина (Правобережна та Лівобережна; Брацлавське та Київське воєводства) позначена як UCRANIA (Україна). З українських земель зображено Нижнє Поділля (Podolia). Південь України (землі між Інгульцем і Дніпром та вздовж правого берета Дніпра) названі Диким полем (Dzike Polie sive Campi Deserti et Inhabitati). В районі Причорномор’я написи латиною – Tartaria Minor (Мала Тартарія), Tartaria Budziacensis (Буджацька Тартарія) та Cremia (Крим).

1745 р. Жозеф-Нікола Деліль на своїй карті «Theatrum Belli Ao MDCCXXXVII. a milite Augustae Russorum Imperatricis adversus Turcas Tattarosque gesti. Ex. autographis in Acad. Scient: Petropol» (Карта театру військових дій в Російсько-турецькій війні в 1737 р.) виділив Татар Буджацьких.

1769 p. “Спадкоємці Гоманна” (Homanianos Heredes; Homann Erben (1724-1780). Карта «TABULA GEOGRAPHICA CONTINENS DESPOTATUS WALLACHIÆ ATQUE MOLDAVIÆ PROVINCIAM BESSARABIÆ SUВ CLIENTELA TURCICA, ITEMQUE PROVINCIAM POLONICAM PODOLIÆ, TANQUAM REGIONES, IN QUIBUS BELLUM PRÆSENS GERITUR, EX HASIANIS ALIISQUE NOVISSIMIS SUBSIDIIS SECUNDUM STATUM POLITICUM RECENTISSIMUM DELINEATA, IN LUCEM EDITA AB HOMANNIANIS HEREDIBUS. 1769. C.P.S.C.M» (Географічна карта, що охоплює Господарство Валахію, а також Молдавію з провінцією Бессарабією під турецьким володінням, а також польську провінцію Поділля, як і краї, у яких точиться нинішня війна, укладена за останніми відомостями щодо політичної ситуації, видана у світ Спадкоємцями Гоманна 1769 р. 3[а] п[ривілеєм] С[вященної] королівської] м[илості]).

Видавництво:Амстердам. Мова: латинська. Основою для створення карти стала карта Королівства Польського Й. Б. Гоманна «Regni Poloniae Magnique Ducatus Lithuaniae», опублікована у Нюрнберзі 1712 p., на основі якої його спадкоємці створювали більшість своїх карт.

Землі центральної частини Поділля (Podolia) та Брацлавське воєводство (Palatinatus Braclawiensis) названі Україною (Okrainia).

На карті позначені Бессарабія, Очаківська (Tartaria Oczacoviensis) та Буджацька (Tartaria Budziacensis) Тартарії, які перебували під протекторатом Туреччини (Terrae de industrie a Turas et Tartaris de sertæ redditae sub Clientela Turcica), а також правобережна частина Нової Сербії (Nova Servia) з центром у фортеці Св. Єлизавети (S. Elisabeth) [Вавричин, 2009].

*Байцар Андрій. УКРАЇНА ТА УКРАЇНЦІ НА ЄВРОПЕЙСЬКИХ ЕТНОГРАФІЧНИХ КАРТАХ. Монографія. Львів: ЗУКЦ, 2022.  328 с. 

1672 р. Гійом Сансон та Юбер Жайо.

 

1745 р. Жозеф-Нікола Деліль