Територія Винник була заселена значно раніше, ніж виникло місто під його сучасною назвою. Вперше людина освоїла його околиці (пам’ятка Львів–VII) ще в пізньому палеоліті. Протягом тисячоліть одні культури змінювались іншими: археологи виявили сліди перебування носіїв культури лінійно-стрічкової кераміки (ур. «Лазки», «Загуменки»), лендельської історичної спільноти (ур. «Торговиця»), культури лійчастого посуду (г. Жупан і г. Лисівка), пізньотрипільської (г. Жупан і г. Лисівка), шнурової кераміки (ур. «Лазки»), комарівської (с. Гончарі, с. Підберізці). Пам’ятки ранньозалізного віку зафіксовані в урочищах «Лазки», «Лісничівка», «Кут», «Підлужжя», «Загуменки», «Голянівка». У першій половині І тисячоліття н. е. тут з’являються поселення племен пшеворської (ур. «Торговиця», с. Підберізці), черняхівської культур (ур. «Кут»).
У княжі часи на місці сучасних Винник була фортеця із поселенням, яка оберігала шлях на Поділля. Згодом її функції перебрав укріплений двір, а пізніше замок XVI–XVIII ст. (територія теперішньої тютюнової фабрики).
За переказами та легендами, Винники були засновані як селище виноградарів (винників). Клімат на той час був м'якшим ніж у наступні століття, тож не дивно що на південних і східних схилах росли виноградники. За свідченням історичних джерел, «давні руські князі» мали з них чимало вина. Назва Винники свідчить також про заняття виноробством. Писемні джерела подають відомості про значні насадження винограду, плантації якого простягались від схилів Замкової гори у Львові, вздовж теперішньої вулиці Личаківської і до Винник. Зауважимо, що між Львовом і Винниками аж до 1578 р. не існувало розмежування земель. Щорічно селище постачало до княжого двору 50—100 бочок вина і велику кількість кошиків винограду.
Матеус (Матвій) Штехер — син Бертольда, також був війтом Львова і володарем Винник на початку XIV ст.
Право на володіння Винниками, нащадкам Бертольда, згодом підтвердив польський король Казимир III своїм привілеєм від 22 серпня 1352 р. Ця грамота містить першу письмову згадку про Винники.
Юрій (Григорій) Штехер — син Матеуса, львівський міщанин і дідич, володар Винник (1352 р. — кінець XIV ст.). Ймовірно Юрій (Григорій) народився у 1320-их рр., бо в 1352 р. мав би бути дорослим і зробити вже багато добрих справ і вчинків.
1 листопада 1378 р. Владислав Опольський (намісник угорського короля в Галичині) підтвердив право на землі с. Малі Винники Юрію (Григорію) Штехеру.
В кінці XIV ст. володарем Винник був син Юрія (Григорія) Штехера Петро з Винничок або Малих Винник (Петро Винницький).
Грицько Кердейович (Ян Грицко Кердей, Грицько Кірдей, Грицько з Поморян, Грицько Кердеєвич; ? — після 25 листопада 1462 р.) — український галицький боярин, потім шляхтич, урядник Королівства Польського, староста холмський (1431—1439 рр.), подільський воєвода (1439—1462 рр.), теребовельський староста (1456 р.), староста красниставський, каштелян львівський. Володар Винник 1443—1459 рр. (з перервами). Батько — Грицько Кердейович, або Кердеєвич чи Кердей (? — не раніше 1411 р.) — український галицький боярин, урядник, староста подільський.
20 листопада 1443 р. за судовим позовом володарем Винник згадується Грицько Кердейович. 1448 р. і 1459 р. Грицько Кердейович фігурує у документах як володар Винник.
Григорій Юрій Струмило гербу Наленч (? — після 1471 р.) — український галицький шляхтич, урядник Королівства Польського, львівський хорунжий, засновник м. Кам'янка-Струмилова (тепер — Кам'янка-Бузька). Володар Винник 1453—1454 рр.
ЛАГОДОВСЬКІ (Лагодовські з Лагодова, Ваньки Лагодовські, Lahodowscy, Lahodowsstij, Wańkowie Łahodowscy) – земянський рід, у XV–XVII ст. землевласники у Львівській та Подільській землях. Володіли Винниками понад сто років (бл. 1515—1631 рр.), але основним місцем проживання цей населений пункт міг бути для них лише у кінці XVI ст. на початку XVII ст.
Ванько Лагодовський — син Дмитра Лагодовського, український галицький шляхтич, львівський гродський суддя (1498—1503 рр.), буський войський (за К. Несецьким ще у 1537 р.), володар Винник. Придбав Мірашів (1475 р.), частину Станимира (1479 р.), частину Боршева (1494 р.) за 300 гривень. Дружина — Анна, з нею у 1494 р. продали село Ясенів шляхтичу Пйотру Олеському за 300 гривень. Згодом, успадкувавши від овдовілої сестри маєтки Свистельницьких (1498 р.). 1515 р. володів 30 селами (Винниками, Підберізціями, Підбірцями, Кам’янополем, Погорільцями, Станимиром та ін. Остання згадка про Ванька Лагодовського датується 1537 р.
Івасько (Івашко) Ванькович Лагодовський зі Станимира, син Ванька — український галицький шляхтич, володар Винник. Був звинувачений, але у 1530 р. зміг довести безпідставність закиду щодо привласнення скарбу та маєтків Винники та Підберізці. Після смерті каштелянової львівської Стумилової мав процеси, за якими на нього подали позови щодо вчинення насильств та невиплати десятини. Львівський канонік Понятовський відлучив його від церкви. Конфіскували йому маєтки, які повернули після зняття відлучення у 1539 р.
Олександр Ванько Лагодовський (1525 р. — 27 січня 1574 р.) — український галицький шляхтич, володар Винник у 1560-их — поч. 1570-их рр., ктитором Унівського монастиря з 1549 р. по 1574 р. Він був львівським поборцем (1564 р.). 15 червня 1569 р. польський король Сигізмунд Август видав мандат про повернення О. Лагодовському незаконно відібраного маєтку — с. Винники з прилеглими пасікою і ставком.
30 червня 2022 р. на сесії ЛМР перейменували вулицю Жуковського у Винниках на Олександра Лагодовського.
Андрій Лагодовський (син Олександра Ванька Лагодовського; ? —1614 р.) — український галицький шляхтич, був львівським поборцею (1606 р.) і земським писарем (1612 р.), володар Винник.
Іван (Ян) Лагодовський (син Олександра Ванька Лагодовського; ? —1622 р.) — український галицький шляхтич, урядник Речі Посполитої, католик, володар Винник у кін. XVI ст. — поч. XVII ст., волинський каштелян (1617—1622 рр.). За К. Несецьким, мав ім'я Єронім. Був депутатом на трибунал (1598 р.), послом на Волинському сеймі (1607 р.). Вальний сейм 1607 р. призначив його комісаром для люстрації королівських маєтків, також для «заспокоєння» учасників рокошу Зебжидовського.
Станіслав Лагодовський (син Івана (Яна) Лагодовського; ? — 1626 р., м. Львів) — український галицький шляхтич, королівський ротмістр. Володар Винник у 1620-х рр.
Олександр Лагодовський (пом. 1631 р.) і Марко Лагодовський (загинув на війні у 1636 р.) — володарі Винник у 1620-их рр. Були засуджені 1629 р. за вбивство свого брата Станіслава Лагодовського, який у 1626 р. зробив розбій на їхнє помешкання у Винниках.
Андрій Лагодовський (помер 1653 р., або 1654 р.) — український галицький шляхтич, староста бібрецький (1649 р.), дерпіський підкоморій (1654 р.), військовий діяч, дідич, зокрема, Затурців (їх у 1642 р. продав). Володар Винник (1620-і рр. - 1631 р.).
1631 р. Андрій Лагодовський за борги продав Винники, Підберізці, Млинівці, Завадів і Бартошів львівському каштеляну Вацлаву Замойському, гербу Єліта. Сам перебирається у Краківець біля Яворова.
12 вересня 2013 р. сесія Винниківської міської ради присвоїла назву вулиці в честь видатного українського шляхетського роду Лагодовських.
Вацлав Ян Замойський (бл. 1570 р. — 1650 р.) — представник українсько-польського шляхетського роду гербу Єліта, державний діяч Речі Посполитої. Володар Винник 1631— 1650 рр.
1648 р. Винники, Млинівці та Підберізці були спустошені козаками і татарами. Від Вацлава Яна Винники успадкував, його син, Стефан Замойський.
Стефан Замойський (бл. 1620 — 1682 р.) — представник українсько-польського шляхетського роду гербу Єліта, державний діяч Речі Посполитої, Посідав уряд київського каштеляна (1662 р. його попередник Александер Тарновський гербу Леліва отримав уряд сандомирського каштеляна, а його наступник Миколай Подльодовський гербу Яніна (пол. Mikołaj Podlodowski посідав уряд з 1671 р..). Володар Винник у 1650—1682 рр.
17 травня 1666 р. польський король Ян II Казимир дозволив Стефанові Замойському перетворити Винники на місто, надавши йому Магдебурзьке право, створити тут купецьке братство і ремісничі цехи та двічі на рік проводити у місті великі ярмарки — на Михайла та Зелені свята.
Дорота Замойська (Лешчковська) (вдова по Стефану Замойському; пол. Dorota Leszczkowska, бл. 1638 р. —1695 р. або 1696 р.) гербу Правдич, донька Марека Лещковського, який купив село Сагринь у Стефана Лаща). Володарка Винник 1682—1696 рр. 1696 р. король Ян III дозволяє Дороті Замойській зректися Миклашова, Дворищ і Садкова на користь Адама і Дороти Тарлів, що на той час, напевно вже володіли Винниками та Підберізцями.
Ймовірно, що наприкінці XVII ст. Винники разом з Підберізцями переходять у володіння родини Тарло. Тарло — спольщений український шляхетський рід гербу Топор. Відомий з XIII ст., у другій половині XVIII ст. рід Тарло втратив своє високе становище.
Адам Петро Тарло (? — 1719 р.) — державний діяч Речі Посполитої. Володар Винник (1696—1719 рр.), воєвода люблінський (1706—1719 рр.), стольник коронний (1703 р.), староста люблінський, солотвинський, янівський, стенжинський. Батько — Кароль Тарло, мати — Софія Пшоняк.
1696 р. Адам Петро Тарло одружився з Доротою Дунін-Борковською. 1702 р. одружився (вдруге) з Маріанною Яблоновською (Потоцькою).
Маріанна Потоцька з Підгаєць (Яблоновська, Тарло) (бл. 1664 р. — 1749 р.) — воєводина люблінська і володарка Винник 1719—1749 рр. (з перервами) після смерті чоловіка Адама Петра Тарло.
У 1720-х рр. володарем Винник був Кароль Тарло (1697—1749 рр.) – ленчинський староста (син Адама Петра Тарло і Дороти Дунін-Борковської), який продав Винники брату своєї мачухи Станіславу Владиславу Потоцькому.
16 січня 1730 р. Винники викупив за 370 тис. гульденів белзький староста Станіслав Владислав Потоцький.
Князі Потоцькі — один з найчисельніших українсько-польських шляхетських родів. Вихідці з цього роду займали державні пости, були воєначальниками, меценатами. Їхній рід поділяється на кілька гілок, які в свою чергу теж розгалужуються. Шляхетський рід Потоцьких гербу “Пилява” отримав назву від села Потік біля Кракова. Перший відомий з Потоцьких – Сулислав – сандомирський каштелян в 1217 році. Українсько-польський рід Потоцьких свого розквіту набув у XVII-XIX століттях та володів на Правобережній Україні та в Галичині сотнями сіл і десятками міст і містечок, де розташовувались їх маєтки. Серед їхніх маєтків були і Винники (біля Львова).
Станіслав Владислав Потоцький (пол. Stanisław Władysław Potocki; пом. 27 червня 1732, Львів) — польський військовий і політичний діяч Речі Посполитої. Володар Винники у 1730—1732 рр.
Франциск Салезій Потоцький (1700 р., Кристинопіль — 22 жовтня 1772 р., Кристинопіль) — представник знатного шляхетського роду Потоцьких гербу Срібна Пилява, державний діяч Речі Посполитої, меценат, київський воєвода (з 19. 07. 1756 р.), волинський воєвода (з 22. 05. 1755 р.), крайчий великий коронний (1736 р.), претендент на польську корону. Володар Винник (3 квітня 1732 р. — 16 січня 1750 р.).
1732 р. успадкував від стрийка (белзького воєводи Станіслава Владислава Потоцького) маєтки на Україні: Умань, Браїлів, Торговицю, Могилів, Тульчин, Грубешівське староство і Винники.
16 січня 1750 р. Франциск Салезій Потоцький продав Винники і Підберізці за 400 тис. гульденів львівському єпископу-помічникові (суфрагану) Самуелю Ґловінському.
Самуель Ґловінський (18 лютого 1703 р. — 14 вересня 1776 р.) — польський католицький релігійний діяч, меценат, львівський єпископ-суфраган. Володар Винник (16 січня 1750 р. — 1775 / 1776 рр.).
1756 р. (липень) С. Ґловінський передав Винники у тимчасове користування ордену піарів. У старому замку вони влаштували свій монастир, а Ґловінський став настоятелем монастиря. Поява піарів негативно сприйнялася мешканцями Винник, яких піари змушували відробляти 4-6 днів у тиждень панщини. Самуель Ґловінський прибутки від Винник направляв на утримання львівської колегії піарів. Та австрійська влада у 1783 р. ліквідувала піарську колегію, а наступного року реквізувала всі золоті й срібні прикраси та вотиви з винниківської ікони у костелі. Саме отці-піари обслуговували новостворену римо-католицьку парафію (1766 р.) у Винниках. До парафії були прилучені латинники з Лисинич, Підборець, Миклашова й Винничок.
*Байцар Андрій. Видатні винниківчани: Науково-краєзнавче видання. Львів-Винники, 2012. — 88 с.
*Байцар Андрій. Винники: Науково-популярне краєзнавче видання. Львів-Винники: ТзОВ ВТФ «Друксервіс», 2015. — 100 с.
*Байцар Андрій. Винники туристичні. Науково-краєзнавче видання. Винники: Друксервіс, 2016. 312 с.
*Байцар Андрій. Історія Винник в особах. Науково-краєзнавче видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2017. 180 с.
*Boniecki Adam. Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. — Lwów, 1912.
*Łoziński W. Prawem i lewem. Obyczaje na Czerwonej Rusi w pierwszej połowie XVII wieku. — Lwów : nakładem księgarni H. Altenberga, 1904.
Немає коментарів:
Дописати коментар