Карта Холмщини та Підляшшя в Середні віки Мирона Кордуби. 1941 р.

Мапа Холмщини та Підляшшя в Середні віки Мирона Кордуби.

Опублікована карта в «Кордуба М. Історія Холмщини й Підляшшя. – Краків: Українське видавництво, 1941. – с. 140».

Народився Мирон Кордуба 2 березня 1876 р. у с. Острові (тепер – Тернопільського р-ну та обл.) у священичій родині. Батько Михайло – священик, працював у різних місцевостях Галичини, мати – Емілі Кордуба (дівоче прізвище Любович), донька також священика. Закінчив М. Кордуба Академіч­ну гімназію у Львові (1893), навчався на філо­софському факультеті, спочатку у Львівському (1893-1895), пізніше – у Віденському (1895-1898) університетах.

1920 р. М. Кордубу обрано почесним профе­сором Українського університету в Кам'янці-Подільському, у 1920-1925 рр. він обіймав посади професора та декана філософського факульте­ту Українського таємного університету у Львові, 1922-1928 рр. – викладача-професора історії та географії у філії Академічної гімназії у Львові, крім того, працював в НТШ: 1926-1934 рр. – го­ловою Археографічної комісії НТШ, членом-кореспондентом Українського соціологічного інституту в Празі (1927), дійсним членом Історичної секції АН УРСР (1928), у 1929-1937 рр. – надзвичайним про­фесором історії Східної Европи, а протягом 1937-1939 рр. – звичайним професором історії України у Варшавському університе­ті та ін. У той час він брав участь у міжнародних кон­гресах істориків: 1933 р. – у Варшаві, 1938 р. – у Цюриху (Швайцарія), представляючи НТШ та деякі інші україн­ські наукові інституції, став почесним членом Україн­ського наукового інституту у Варшаві, раніше низки поль­ських й угорського товариств у Польщі.

Після закриття гітлерівцями Варшавського уні­верситету у 1940-1941 рр. М. Кордуба працював учи­телем української гімназії у Холмі, 1941-1942 рр. – у Науковій бібліотеці у Льво­ві, 1942-1944 рр. – учите­лем І і ІІ українських гімна­зій у Львові, 1944-1945 рр. в. о. професора кафедри істо­рії України, 1945-1947 рр. – в. о. професора, завідувачем кафедри південних і захід­них слов'ян Львівського уні­верситету.

Помер 2 травня 1947 р. у Львові, похований на Личаківському цвинтарі.

Олег АНТОНОВИЧ «ІЗ ПЛЕЯДИ ВИДАТНИХ У НАЦІОНАЛЬНІЙ НАУЦІ: МИРОН КОРДУБА (До 65-річчя від смерти вченого», 2012 р.) : «Велику цінність мають мапи, вміщені М. Кордубою в історико-географічних працях. Вони, крім того, що „унаочнюють" зміст текстуальної частини досліджень, вносять, як відомо, додаткове смис­лове навантаження. Картографією як класичним елементом історично-географічних досліджень учений зацікавився ще до Першої світової війни. На це вказує більша частина згаданих праць (вони супроводжують дослідження періоду визвольних змагань: „Північно-західна Україна" (1917) і зна­чно пізніших десятиліть. 1912 р. вчений зробив певне узагальнення своєї праці і, базуючись значною мірою на матеріялах перепису населення 1897 р. (для Росії) і 1910 р. (для Австро-Угорщини), видав „Географічний атлас" із 24 різнотематичних мап (атлас витримав три видання – 2-ге – 1914; 3-тє – [1922 р.]). М. Кордуба розумів значення досліджень історико-географічної проблематики України (подібно, як це, зрештою, розуміли Г. Ве­личко, М. Грушевський, С. Рудницький, а пізніше І. Крип'якевич, В. Кубійович), а в тому не лише наукове, освітнє і загальнокультурологічне, а й передусім державно-політичне для українського народу: „Ні яка держава не зможе розбудовуватися та існувати, якщо нація-державотворець не усвідомить простої істини: нація без держави не існує так само, як держава не існує без території". Тому географію населення, його територію і точне її географічне визначення (делімітацію) на площи­нах мап М. Кордуба відносить до першорядних і актуальних завдань як історичної географії, так і національного картографування….

Кожне історичне вище, на думку М. Кордуби, „непереконливо сприймається без вказівки на джерело з якого виростає думка і без показу те­риторії де відбувається подія [... ] особливо у давні час". Останнє вказує на безпосереднє зацікав­лення вченого питаннями історичної географії. Окрему увагу зосереджує М. Кордуба на географії населення України та часовій динаміці його істо­ричного руху. Ці студії дослідника почались із мар­гінальних уваг до ранніх його праць. Перші роз­відки М. Кордуби, присвячені історичній географії і етногеографії, припадають на 1903 р. Працюючи над історією Буковини, вчений розглядає їх досить детально, описуючи колонізацію краю. Дещо пізніше, 1905 р., у газеті „Буковина" з'являється стаття „Найдавніші оселі на Буковині", а згодом у Науковому збірнику, опублікованому на честь М. Грушевського, друкується вже велика за обсягом наукова розвідка „Молдавсько-польська границя на Покуттю по смерти Стефана Великого" (1906, з мапою), у якій чимало питань основується на визначенні української етнотериторії (ско­рочений і уточнений варіянт: „Zur Frage uber die moldauisch-polonische Grence in den Jahren 1433-1490" (1910), виходять друком праці „Північно-за­хідна Україна" (1917 з мапою), „Границя з 1772 р." (1920). Найбільш вагомим історико-географічним дослідженням М. Кордуби щодо реконструкції історичних меж поширення українців є стаття „За­хідне пограничча Галицько-Волинської держави в ХІІІ ст." (1925, з мапою). Вона охоплює великий різноманітний джерельний матеріял, у тому числі матеріяли з ойконімії, які на такому рівні аналізу вперше використовуються у національній історіо­графії. На цьому наголошує критика. Пізніше на цю тему пише іншу статтю „Історична границя між Галицькою державою і Польщею" (1930). Вод­ночас з реконструкцією середньовічних та пізньо-середньовічних територій українців увага вчено­го прикута до етнічних земель у новітній період української історії. Прикладом можуть слугувати статті „Ми і волохи" (1916), „Чи Підляшшя було бі­лоруське" (1941). Основні праці вченого на цю тему такі: „Де живуть українці?" (1912), „Етнографічна територія України" (1917), „Територія і населення України" (1918, з мапою, стосовно цієї праці ви­словив свої зауваження С. Рудницький: „[автор] не потрафив віднестися як слід критично до офіці­ального статистичного матеріалу австро-угорського й російського. Тому викреслені ним межі (укра­їнської національної території) [... ] можна вважати тільки мінімальними"), далі „Bukovina a Uherske Ukrajine" (1918, також франц. мовою), „Україн­ська національна територія в Галичині та урядова австрійська статистика" (1919), „Territorium und Bevólkerung der Ukraine. Ein geographische-statistischer Beitrag" (1919), „Простір і населення України" (1921). Окремо слід підкреслити ак­туальність праць М. Кордуби „Українські землі під польською владою" (1932), „Українська націо­нальна територія і кількість українців у Польщі" (1925), „Розвій українського населення в Галичині за останні 100 літ" (1926), „Територія і населення Радянської України" (1926) та ін. Перелік великий».