1917 р. Карта північно-західної України. Мирон Кордуба

1917 р. Мирон Кордуба (02.03.1876 р. – 02.05.1947 р.), історик, географ, доктор філософії (1898 р.), професор  (1920 р.), член Наукового товариства імені Шевченка (1903 р.). Першим українським навчальним атласом був «Географічний атлас» професора М. Кордуби (1912, 1917, 1928).

Карта «Карта північно-західної України».

Опублікована карта в «Північно-західна Україна / Мирон Кордуба; Союз Визволення України. – Відень: Накладом Союза Визволення України, 1917. – 89 с.». На карті позначена північна, західна і південно-західна межа «української більшости». Полісся (Пінщина), Підляшшя, Берестейщина, Холмщина, Перемишльщина, Пряшівщина, Угорська Русь, Північна Буковина й Південна Бессарабія – українські етнічні землі.

У закордонному виданні Союзу Визволення України вчений Мирон Кордуба приводить фактичний матеріал географії північно-західної України. В доступній формі приведено загальний географічний огляд регіону та історичні аспекти розвитку території, які викладено на основі тодішніх історичних публікацій. Подано інформацію про внутрішні та зовнішні національні відносини, відомості про освіту, господарство, промисловість, торгівлю. Призначено для вчених, географів, краєзнавців.

Олег АНТОНОВИЧ «ІЗ ПЛЕЯДИ ВИДАТНИХ У НАЦІОНАЛЬНІЙ НАУЦІ: МИРОН КОРДУБА (До 65-річчя від смерти вченого», 2012 р.) : «Велику цінність мають мапи, вміщені М. Кордубою в історико-географічних працях. Вони, крім того, що „унаочнюють" зміст текстуальної частини досліджень, вносять, як відомо, додаткове смис­лове навантаження. Картографією як класичним елементом історично-географічних досліджень учений зацікавився ще до Першої світової війни. На це вказує більша частина згаданих праць (вони супроводжують дослідження періоду визвольних змагань: „Північно-західна Україна" (1917) і зна­чно пізніших десятиліть. 1912 р. вчений зробив певне узагальнення своєї праці і, базуючись значною мірою на матеріялах перепису населення 1897 р. (для Росії) і 1910 р. (для Австро-Угорщини), видав „Географічний атлас" із 24 різнотематичних мап (атлас витримав три видання – 2-ге – 1914; 3-тє – [1922 р.]). М. Кордуба розумів значення досліджень історико-географічної проблематики України (подібно, як це, зрештою, розуміли Г. Ве­личко, М. Грушевський, С. Рудницький, а пізніше І. Крип'якевич, В. Кубійович), а в тому не лише наукове, освітнє і загальнокультурологічне, а й передусім державно-політичне для українського народу: „Ні яка держава не зможе розбудовуватися та існувати, якщо нація-державотворець не усвідомить простої істини: нація без держави не існує так само, як держава не існує без території". Тому географію населення, його територію і точне її географічне визначення (делімітацію) на площи­нах мап М. Кордуба відносить до першорядних і актуальних завдань як історичної географії, так і національного картографування….

Кожне історичне вище, на думку М. Кордуби, „непереконливо сприймається без вказівки на джерело з якого виростає думка і без показу те­риторії де відбувається подія [... ] особливо у давні час". Останнє вказує на безпосереднє зацікав­лення вченого питаннями історичної географії. Окрему увагу зосереджує М. Кордуба на географії населення України та часовій динаміці його істо­ричного руху. Ці студії дослідника почались із мар­гінальних уваг до ранніх його праць. Перші роз­відки М. Кордуби, присвячені історичній географії і етногеографії, припадають на 1903 р. Працюючи над історією Буковини, вчений розглядає їх досить детально, описуючи колонізацію краю. Дещо пізніше, 1905 р., у газеті „Буковина" з'являється стаття „Найдавніші оселі на Буковині", а згодом у Науковому збірнику, опублікованому на честь М. Грушевського, друкується вже велика за обсягом наукова розвідка „Молдавсько-польська границя на Покуттю по смерти Стефана Великого" (1906, з мапою), у якій чимало питань основується на визначенні української етнотериторії (ско­рочений і уточнений варіянт: „Zur Frage uber die moldauisch-polonische Grence in den Jahren 1433-1490" (1910), виходять друком праці „Північно-за­хідна Україна" (1917 з мапою), „Границя з 1772 р." (1920). Найбільш вагомим історико-географічним дослідженням М. Кордуби щодо реконструкції історичних меж поширення українців є стаття „За­хідне пограничча Галицько-Волинської держави в ХІІІ ст." (1925, з мапою). Вона охоплює великий різноманітний джерельний матеріял, у тому числі матеріяли з ойконімії, які на такому рівні аналізу вперше використовуються у національній історіо­графії. На цьому наголошує критика. Пізніше на цю тему пише іншу статтю „Історична границя між Галицькою державою і Польщею" (1930). Вод­ночас з реконструкцією середньовічних та пізньо-середньовічних територій українців увага вчено­го прикута до етнічних земель у новітній період української історії. Прикладом можуть слугувати статті „Ми і волохи" (1916), „Чи Підляшшя було бі­лоруське" (1941). Основні праці вченого на цю тему такі: „Де живуть українці?" (1912), „Етнографічна територія України" (1917), „Територія і населення України" (1918, з мапою, стосовно цієї праці ви­словив свої зауваження С. Рудницький: „[автор] не потрафив віднестися як слід критично до офіці­ального статистичного матеріалу австро-угорського й російського. Тому викреслені ним межі (укра­їнської національної території) [... ] можна вважати тільки мінімальними"), далі „Bukovina a Uherske Ukrajine" (1918, також франц. мовою), „Україн­ська національна територія в Галичині та урядова австрійська статистика" (1919), „Territorium und Bevólkerung der Ukraine. Ein geographische-statistischer Beitrag" (1919), „Простір і населення України" (1921). Окремо слід підкреслити ак­туальність праць М. Кордуби „Українські землі під польською владою" (1932), „Українська націо­нальна територія і кількість українців у Польщі" (1925), „Розвій українського населення в Галичині за останні 100 літ" (1926), „Територія і населення Радянської України" (1926) та ін. Перелік великий».