ВЕРХНЯ МЕЖА ЛІСУ В ЛАНДШАФТІ ПОЛОНИНА БОРЖАВА

Верхня межа лісу (ВМЛ) – це сукупний і динамічний організм, що розміщений на межі лісового поясу і високогір’я. Дослідження проведено у ландшафті Полонина Боржава. Проаналізовано та узагальнено коротку історіографію проблеми. З’ясовано сучасний стан природних систем у смузі ВМЛ у ландшафті Полонина Боржава. Визначено заходи з охорони та оптимізації ВМЛ. В горах на формування ВМЛ головним чином впливають різні екологічні і антропогенні фактори. На Боржаві природна ВМЛ не збереглася, тут вирішальний вплив має антропогенний фактор. Раціональним способом відновлення ВМЛ в Карпатах є природоохоронний режим. Проведені в даном регіоні дослідження показують, що в умовах природоохоронного режиму ВМЛ відновлюється самосівом, без будь-яких додаткових заходів з боку людини.

Ключові слова: верхня межа лісу, полонини, високогір’я, гірський масив.

Постановка проблеми. ВМЛ ми розглядаємо, як явище географічне (ландшафтне). ВМЛ – смуга елементарних природних систем, що формується на контакті гірсько-лісового і субальпійського поясів і до якої доходять лісові ПТК, де дерева мають мінімальну висоту 5 м, мінімальну зімкнутість крон 0,3, проходить природне відновлення деревостану, а також відбувається середовищетвірна роль лісу.

Проблема ВМЛ займала і продовжує займати важливе місце у географічній науці, зокрема у ландшафтознавстві. У даній статті ми хочемо заторкнути проблеми функціонування верхньогірсько-лісових та високогірних ПТК на Полонині Боржава.

Аналіз останніх досліджень. Згідно з дослідженнями М. Малоха [10] та К. Малиновського і М. Мельничука [9], Боржавські полонини з порівняно пологим рельєфом інтенсивно ви­користовували для випасу, в результаті на цьому масиві переважають вторинні типи рослинності — біловусники, щучники і чорничники. Пер­винні типи рослинності (вічнозеленоосочники, трироздільноситничники, лохинники) збереглися тепер лише на найвищих вершинах. З флори­стичних рідкощів слід відзначити тут Cortusa matthioli і Carexrupestris — рештки високогірних ценозів минулого

Виклад основного матеріалу. Загальна еколого-географічна характеристика ВМЛ в Українських Карпатах. У горах на формування ВМЛ вирішальний вплив мають різноманітні екологічні й антропогенні чинники. Тому в Українських Карпатах ми виділяємо ландшафтну (природну) і антропогенну (господарську) ВМЛ.

Залежно від лімітувального чинника ландшафтна ВМЛ поділяється на вісім підтипів: термічний, вітровий, лавинний, орографічний, біотичний, торфово-болотний, греготний, шлейфовий [1–5].

У більшості ландшафтів Українських Карпат ВМЛ пролягає на висоті 1 200–1 300 м н. р. м., а подекуди й 800 м н. р. м. (на захід від Лютянської Голиці (Полонинський хребет) – Рогатець, Ліщинка, Красин, Явірник, Студниця та інших вершинах – межа лісу проходить на висоті 800–900 м, а в деяких місцях – Ліщинка, Явірник – нижче 800 м).

Ландшафтна (природна) ВМЛ знижена внаслідок людської діяльності (рубання лісу, випасання тварин тощо) на 300–500 м і збереглася фрагментарно в Чорногорі, Свидівці, Чивчинських горах, Мармароському кристалічному масиві, Ґорганах, масиві Стужиця, на Верховинському Вододільному хребті (Буковецька полонина).

У високогір’ї Українських Карпат ми виділили два варіанти ВМЛ: буковий та смерековий [3, 4]. Видовий склад деревних порід у зоні ВМЛ обмежений.

Варіант верхньої межі лісу в Українських Карпатах — видозміна, різновид ВМЛ, який виділяють за домінантними деревними породами, що формують ВМЛ.

Буковий варіант ВМЛ утворюють букові (Fagetum sylvaticae), рідше яворово-букові (Acereto-Fagetum) та горобиново-букові (Sorbeto-Fagetum) ПТК.

Ялиновий (смерековий) варіант ВМЛ представлений смерековими (Piceetum abietis), зрідка кедрово-смерековими (Cembreto-Piceetum) деревостанами у ландшафтах: Чорногора,  Чивчини, Мармарош, Ґоргани та на північно-східному макросхилі Свидовця.

Крім смереки, сосни кедрової європейської, сосни звичайної, бука, явора, горобини звичайної (Sorbus aucuparia L), у зоні ВМЛ поодиноко трапляються: модрина польська (Larix polonica Racib), черемха звичайна (Padus avium Mill), верба сілезька (Salix silesiaca Willd.), порічки альпійські (Ribes alpinum L.), аґрус відхилений (Grossularia reclinata (L.) Mill.).

Боржавське високогір’я.

Полонина Боржава — гірський середньогірно-полонинський ландшафт на Полонинському хребті в Українських Карпатах,  розташований між річками Віча і Рікою. Знаходиться у межах Воловецького, Міжгірського, Свалявського, Іршавського і (частково) Хустського районів Закарпатської області. Довжина ландшафту понад 50 км, пересічна ширина 3—4 км (місцями до 10 км і більше). До Боржави також відносять хребет Палений Грунь. На півночі та північному сході Полонина Боржава межує із Воловецько-Міжгірською верховиною.

Найвищою горою ландшафту є  Стій (1681 м.). За часи Радянського Союзу на вершині було розташовано військову РЛС. Пізніше станцію було демонтовано.

      Центром Боржавських полонин є г. Великий Верх, де перетинаються два хребти. Перший хребет, який простягається з південного сходу на північний захід на 17 км, розпочинається кількома безіменними вершинами, що виходять за верхню межу лісу заввишки 1194, 1189 і 1212 м, Граб— 1374 м, Жид Магура—1519, Курта — 1459, Гемба Велика—1494 і Гемба Мала — 1430, Великий Верх— 1598, Багно — 1318, Плай — 1334, Томнатек — 1347 м. Перпендикулярний до першого хребет з пів-денного заходу на північний схід має вершини Скалянка — 1254 м, Зиньова — 1367 м, Стоги— 1679 м; від останнього до Великого Верху йде головний хребет з абсолютними висотами від 1519 до 1663 м і круто опускається на північ, закінчуючись полониною Ряпецького з вершиною 1212 м. Бічні хребти на Боржаві розвинуті слабо. Найбільші відгалуження головного хребта є в північно-західній і південно-східній його частинах у верхів’ях допливів Латориці і Іршави — Оси, Жанки, Чистого Звору, а також притоків Боржави з сходу. В цих частинах гірські луки глибоко вклинюються в лісовий пояс. Боржавський гірський масив, порівняно з Горганами, характеризується малою розчленованістю рельєфу: вершини гір сполучені неглибокими сідловинами з більш чи менш плоскою поверхнею, а вершини мають зглажені, стогоподібні форми і лише на відрізку головного хребта від Великого Верху до Стогів спостерігаються гострі, круті кам’янисті схили і осипи. Сліди діяльності льодовика сильно змиті ерозією. Виходи скель є на Стогах, Гембі і Жиді Магурі, хоч і на малих площах. Круті схили є лише на північно-західних схилах у районі хребта Стоги— Біленьке. Переважають положисті схили, крутизною 10—15°, рідше трапляються пологі схили на уступах хребтів і вершинах. Боржавські полонини з порівняно пологим рельєфом інтенсивно використовували для випасу, в результаті на цьому масиві переважають вторинні типи рослинності — біловусники, щучники і чорничники. Первинні типи рослинності (вічнозеленоосочники, трироздільноситничники, лохинники) збереглися тепер лише на найвищих вершинах. З флористичних рідкощів слід відзначити тут Cortusa matthioli і Сагех rupestris — рештки високогірних ценозів минулого (Maloch, 1931; Малиновський і Мельничук, 1951) [8].

Сучасний стан ВМЛ на Полонині Боржава.

ВМЛ на Боржаві збігається переважно з ізогіп­сою 1200 м. Під вершиною Стій і наступною вершиною без назви (1558 м) ВМЛ досягає 1500 м  [10].  

Проте на бокових відгалуженнях північно-східної та пів­денно-західної частин головного хребта, які прилягають до долини Латориці і Воловецько-Міжгірської верховини, ВМЛ збігається з ізогіп­сою 1100 м, а місцями знижена за ізогіпсу 1000 м. Такі великі знижен­ня межі лісу мають місце на відрогах Боржави, Обног, Рівної, Ряпецької, Яворівця, Плая, Воскрещат, Криниць, Менчуліни, Роговецької і Багна. На схилах головного хребта на відтинку Зеньова—Стій—Ве­ликий Верх ВМЛ найвища [8].

На Полонині Боржава ВМЛ  утворюють ПТК з буковими лісами (за винятком частини північно-західного схилу ландшафту) та з невеликою домішкою ялиці білої. ВМЛ проходить тут на висоті 900 (в районі с. Пилипець) — 1200 м н. р. м. На Боржаві ландшафтна (природна) ВМЛ взагалі не збереглася. Букові деревостани світловою повнотою 0,6—0,7 і висотою 16—20 м різко змінюються трав'яно-чагарниковою рослинністю. Окремі буки в смузі ВМЛ характеризуються погнутими товстими стовбурами, на яких зустрічається багато наростів та потовщень. Крона у них починається над землею і має переважно асиметричну форму. У зоні ВМЛ серед бучин найбільш поширені асоціації: зубницеві, безщитникові, аденостилові  і осоково-злакові.

Букове криволісся зустрічається рідко. Дерева в таких ПТК мають серпоподібну форму і стеляться вздовж по схилу. Нижні частини стовбурів стеляться по землі на відстані 1—1,5 м, а верхні серпоподібно підіймаються вертикально. Бук досягає у висоту 2—3 м.

Причини виникнення сланких форм бука різноманітні. Л Фекете і Т. Блатни (1913) головною причиною утворення таких дерев вважають вітер. В. І. Комендар (1966) основною причиною утворення букового криволісся вважає сніг, який нахиляє дерева до схилу і вкриває їх, захищаючи тим самим чином від вимерзання в умовах суворої високогірної зими [7].

Смерека в смузі елементарних ПТК, що формуються в зоні ВМЛ практично відсутня. Поодинокі жалюгідні деревця смереки зустрічаються на схилах різних експозицій г. Плай, а на південно-східному відрозі вершини на незначній площі (0,5 га) вище ПТК з буковими деревостанами зустрічаються природні комплекси зі смерекою. Від г. Плай по хребту аж до г. Великий Верх зустрічаються поодинокі смереки висотою 0,5-1 м.

Для трав'яного покриву приполонинських ПТК найбільш характерні види: маренка запашна, про­сянка розлога, безщитник жіночий, золотушник звичайний, зубниця бульбиста, квасениця звичайна, цицербіта альпійська, жовтозілля Фукса.

У смузі ВМЛ зустрічаються буки, що мають вік 150—200 років і більше. Вище ВМЛ поширені післялісові і субальпійські ПТК. У післялісових ПТК на ґрунтовий покрив послідовно впливає дерновий процес, що відображається в структурі ґрунтового профілю і фізико-хімічних властивостях генетичних горизонтів.

У трав'яно-чагарниковому покриві післялісових ПТК зустрічаються лісові види — анемона дібровна, квасениця звичайна, чорниця та ін. Це свідчить про те, сучасна ВМЛ у ландшафті Полонина Боржава є антропогенною.

Відновлення деревостану в приполонинських ПТК не відбувається. Молодий підріст майже не зустрічається, але бук у цій зоні добре плодоносить.

Відсутність природного відновлення пояснюється надмірним випасом овець і худоби. Інтенсивне випасання унеможливлює поновлення лісу і перешкоджає його дальшому поширенню. У місцях овечих стійбищ нагромаджується багато гною і тому навколо ферм створюються сприятливі умови для зростання щавелю альпійського і шучника дернистого. Значні площі «контактних» ПТК вкриті кропивою дводомною.

На схилах г. Великий Верх бере початок кілька річок. На південних схилах — р. Боржава, південно-східних — р. Пилипець та р. Плюшанка , на північних — р. Гукливий, на західних — р. Оса. Всі ці річки беруть початок вище антропогенної межі лісу (висота 1300—1400 м) і мають велике народногосподарське значення для випасання великої рогатої худоби та овець (водопої). Так, в долині р. Оси, на західних відргах г. Великий Верх на висоті 1070 м н.р.м. побудована кошара для овець.

Післялісові ПТК характеризуються збільшенням чагарникових путищ.

Згідно схеми М. Малоха (1931) чагарникові пустища займають 3% загальної площі полонин [10]. К. А. Малиновський та В. М. Мельничук (1955), проводячи дослідження Боржавських полонин через 25 років після М. Малоха, вказують на збільшення їх площі в 10 разів і що тепер під чагарничками знаходиться 30% площі післялісових і субальпійських ПТК [9].

Чорничники зустрічаються вище антропогенної ВМЛ на гірсько- лучно-буроземних ґрунтах, переважно в природних комплексах північної макроекспозиці. Основну площу післялісових ПТК на схилах головного хребта від г. Великий Верх до г. Стій займають чорницево-зеленовільхові пустища на гірсько-лучно-буроземних сильнокам'янистих ґрунтах. Вільха зелена зустрічається переважно на дуже стрімких та обривистих схилах водозбірних лійок. ПТК з ялівцем сибірським на Боржаві практично відсутні. Лише на відрогах г. Плай на висоті 1220 м н.р.м. у жовтні 1992 р. автором був виявлений один екземпляр ялівцю сибірського висотою 40 см.

Вище межі лісу від висоти 1000—1100 м до 1500—1600 м післялісові ПТК  зайняті біловусниками. Покривають вони в основному схили південних і південно-західних експозицій. Слабовипуклі вузькі повздовжньо-хвилясті гребені другорядних хребтів зайняті червонокострицевими луками.

Вершинні поверхні гребеня головного хребта зайняті природними лежачокострицево-лохиновими пустищами, які формуються на потужних гірсько-лісових ґрунтах. Вузькі сідловинні поверхні — чорницево-лохиновими пустищами.

За даними К А. Малинозського і В. М. Мельничука  на сідловинах та на більш-менш пологих місцях, наприклад, на вершині г. Плай, глибина пухкої частини ґрунтового профілю становить 90 см [9].

На Боржаві зустрічаються своєрідні ділянки, суцільно вкриті темно-бурими моховими купинами з політрихіуму. Вони, звичайно, ма­ють витягнуту, рідше — округлу форму, майже з прямовисними боками і розз’єднані глибоко протоптаними стежками. На купинах, крім політріхіуму, є багато лишайників — оленячого та ісландського  мохів.

Охорона та отимізація ВМЛ.

Найраціональнішим способом відновлення ВМЛ у Карпатах є заповідання. Проведені в Карпатському регіоні дослідження показують, що в умовах заповідання ВМЛ відновлюється самосівом, без будь-яких додаткових заходів з боку людини.

Поконтурна реконструкція післялісових ПТК засвідчила, що ВМЛ раніше проходила на висоті 1 450—1 500 м н. р. м. Підтвердження цього — окремі екземпляри смереки, що трапляються на західних схилах г. Великий Верх до висоти 1 500 м н. р. м. (середня висота смерек 1,0—1,5 м).

Незаперечним доказом цього є знахідки К. Малиновським і В. Мельничуком (1955) високогірних субальпійських видів під г. Граб на висоті 1 420 м н.р.м., а також М. Малохом у 1931 р. на г. Томнатик (1 343 м н. р. м.) [9, 10].

  Заходи з оптимізації  ВМЛ на Полонині Боржава повинні охоплювати як уже вироблені правила господарювання в приполонинських лісах і на полонинах (обмеження випасання в приполонинських і субальпійських ПТК, розмежування лісового та пасовищного господарств відокремленням лісових ПТК від пасовищних угідь), так і проведення лісовідновних робіт з урахуванням екологічних вимог різних деревних порід, що зазнали дегресивної  трансформації внаслідок антропогенної діяльності або впливу несприятливих фізико-географічних явищ і процесів. У разі створення культур смереки на ВМЛ потрібно віддавати перевагу її гірському екотипу, пристосованому до суворих екологічних умов високогір’я.

Висновки. Внаслідок різних видів антропогенного впливу у верхньогірсько-лісових та високогірних  ПТК Полонини Боржава відбулися значні трансформації, які негативно позначились на  екологічному балансі ландшафту. ВМЛ знизилась на 300-500 м., змінилась природна, вікова й ценотична структура лісів. На місці корінних смеречин, буково-ялицевих смеречин, смерекових бучин в смузі ВМЛ домінують біловусники та червонокостричники.

Враховуючи масштабні антропогенні зміни в зоні контакту приполонинських і полонинських ПТК, пріоритетне завдання гірського ландшафтознавства полягає у збільшенні лісистості, покращенні вікової структури лісових природних комплексів,  ренатуралізації похідних ПТК та поконтурній їх реконструкці.

Список літератури

1. Байцар А. Л. Верхня межа лісу в ландшафтних комплексах Українських Карпат: Автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. географ. наук. – Львів, 1994. – 22 с.

2. Байцар А. Л. Греготи Українських Карпат: генезис, поширення, морфологія / А. Л. Байцар, О. А.Третяк // Вісник Львів. ун-ту. Сер. геогр. – 1998. – Вип. 21. – С. 36–40.

3. Байцар А. Л. Еколого-географічні та біоенергетичні особливості верхньої межі лісу в Українських Карпатах / А. Л. Байцар // Експериментальна екологія. Методи, теорія, практика. Вісник Західного центру екології. – 1999. – Вип. 2. – С. 45–51.

4. Байцар А. Л. Еколого-географічні особливості верхньої межі лісу в Українських Карпатах / А. Л. Байцар, В. І. Біланюк, В. П. Матвіїв // Регіональні екологічні проблеми. Збірн. наук. праць. – К., 2002. – С.103–104.

5. Байцар А. Л. Кліматична верхня межа лісу в Українських Карпатах / А. Л. Байцар // Вісник Львів. ун-ту. Сер. геогр. – 2008. – Вип. 35. – С. 3–6.

6. Климишин О. Оптимізація, охорона і раціональне використання рослинності високогір’я та верхньої межі лісу Українських Карпат / О. Климишин // Вісник Львів. ун-ту. Сер. біол. – 2010.– Вип. 54. – С. 27–40.

7. Комендар В. И.  Форпосты горных лесов [Текст] / В. И. Комендар – Ужгород: Карпати, 1966. – 204 с.

8. Малиновський К. А. Рослинність високогір’я Українських Карпат [Текст] / К. А. Малиновський. – К.: Наукова думка, 1980. – 278 с.

9.Малиновський К. А.. Рослинність Боржавських полонин, їх кормова характеристика та шляхи поліпшення / К. А. Малиновський. В. М.  Мельничук  // Наук. зап. Природознавч. музею Львівського філіалу АН УРСР. - Львів, 1955. - 4 - С.113-128.

10. Maloch M. Borzavske poloniny v Podkarpatske Rusi: Agrobotan. Studie // Sb. vyzk. Ustavu zemedel. 1931. 67. S. 1—200. 31.

11. Maloch M. Agrobotanicka studie o nardetech borzavskych polonin na Podkarpatske Rusi // Sb. vyzk. ustavu zemedel. 1932. 83. S. 1—191. 

                                       Антропогенна ВМЛ на Боржаві

Великий Верх (1598 м н. р. м.) — вершина у ландшафті Полонина Боржава. Розташована на межі Воловецького і Міжгірського районів Закарпатської області, на південний схід від смт Воловця. Світлина  Alexander Kalinin

 

Ландшафтна карта Боржави (Байцар, 1994 р.)