Млинівці — колишнє село поблизу Винник

Давним-давно територія Винниківського озера була вкрита лісом, поміж деревами вилася багата на рибу річка. Згодом тут почали поселятись люди. Так виникли села: Лисиничі, Підбірці, Підберізці, Зубра, Винники. Винники було княже село, в якому виноградарі, або т. зв. «винники» вирощували виноград для княжого столу. Від «винників» і пішла назва села. У долині від шляху між Львовом і Винниками працьовиті селяни вирубували ліс, висушили болото і над річкою, що звалася Марунька, почали освоювати під ріллю землю, будувати хати, млини. Так виникло село Млинівці. Даремно сьогодні на карті шукати його, воно зникло вже в кінці XVII ст. Назва поселення пішла від млинів.

Першу письмову згадку про Млинівці маємо в джерелах за 1365 р., а у 1453 р. селом заправляв вже старшина Микола-тивун (категорія привілейованої сільської старшини княжого часу). Це свідчить про існування села в княжий період та залишки руського права в галицьких селах, ще в середині XV ст. З документів довідуємося, що селяни Млинівців у XV ст. підтримували тісні зв’язки з Львовом та сусідніми селами Винниками, Підберізцями та іншими. Як виглядало село Млинівці в XVI ст., можна уявити з цікавого документа, виявленого професором В. Грабовецьким у Львівських городських книгах Центрального державного історичного архіву України в м. Львові (ф. 9, т. 333, арк. 564-570). В цьому документі іде мова про спір між феодалами, власником села Винник і власником села Млинівці, про кордон між ними в 1542—1568 рр. З документа видно, що село Млинівці (1543 р.) знаходилось «під тією дорогою, яка вела з Винник до Львова» і було приватною власністю католицького ксьондза Мніщковського,  який успадкував його від своїх предків. В селі проживали селяни-кріпаки «піддані» католицького ксьондза, які змушені були виконувати важкі феодальні повинності: панщину, натуральні, грошові, церковні та інші данини.

У податковому реєстрі 1515 р. в селі документується млин і 1 лан (близько 25 га) оброблюваної землі.

У центрі села був панський двір, озеро з греблею, млином і корчма. В 1542 р. тут мешкав якийсь Коваль, якого хата і кузня лежала «на віддалі пострілу з лука» під високою горою (теперішньою «Лисівкою»). Вона розділяла Млинівці від Винник.

Власник щорічно отримував значні прибутки не лише з панщини, але й

ставу, де була риба, і з кількох млинів та корчми. Свою продукцію з поля: ярину, овочі, збіжжя і навіть лісові плоди селяни продавали або в самому Львові, або в галицькому передмісті цього міста. Як це велося в середньовіччі, шляхта сусідніх сіл намагалася збільшити свої земельні володіння шляхом сусідніх сіл прямим насильством. Тоді між шляхтою велися постійні чвари, які закінчувались судовими процесами. У середині XVI ст. володарі Винник шляхтичі Лагодовські намагались захопити частину Млинівців і повели суперечку за ґрунти з власником села ксьондзом Мнішковським. Цей судовий спір розглядався двічі у XVI ст.

Справу розглядав Львівський міський суд. Судова комісія була змушена прибути на місце, щоб обстежити території і примирити сусідів. Однак це не полегшило становища селян Млинівців і вони ще довго терпіли від здирств винниківських шляхтичів.

У період перебування військ Богдана Хмельницького під Львовом восени 1648 р. у Млинівцях були козацькі загони, яких підтримували селяни. Наприкінці ХVІІ ст., під час наступу татар село було знищено, залишилось кілька хат навколо ставу, які були приєднані до Винник. Так село Млинівці зникло з карти, тільки деякий час тут працював ще млин. Після цього ставом володіли окремі власники.

З кінця XIX ст. назва Млинівців — Маріївка (пол. Mariówka). Урочище розташована вздовж долини р. Марунька і майже з усіх боків оточене лісовими масивами: з півночі, сходу та південного сходу — Лісом Жупан (частина Винниківського лісопарку), із заходу — Великим лісом (Wielki Las). На заході межує з Пасіками міськими (Pasieki miejskie), місцевістю Майорівка (Majerówka), на північному заході — з урочищем Ялівець (Jalowiec). Назва «Маріївка» походить від кліматично-лікувального закладу «Маріївка». Заклад у 1891 р. збудував львівський підприємець Еміль Браєр (за іншими даними в 1885 р.).Від назви санаторію в 1908 р. появилася залізнична станція «Маріївка» (Залізниця Львів-Підгайці). Проіснувала до липня 1944 р. Назва, мабуть, походить від антропоніма «Марія». 

Австрійська карта 1861-1864 рр.

ДЖЕРЕЛА

Влох Михайло. Винники, Звенигород, Унів та довкільні села: Історико-краєзнавчий збірник. — Чикаго,1970. — 526 с.

 Байцар Андрій. Винники туристичні: Науково-краєзнавче видання / А. Л. Байцар. — Винники: ТзОВ ВТФ «Друксервіс», 2016, 312 с.

Байцар Андрій. Винники: Науково-популярне краєзнавче видання / А. Л. Байцар. — Львів-Винники: ТзОВ ВТФ «Друксервіс», 2015. — 100 с.

Грабовецький В. Мої незабутні Винники в літописі та ілюстраціях: За спогадами минулих літ. — Івано-Франківськ, 2011.- 286 с.